Posibniki.com.ua Менеджмент Управління розвитком компанії 3.1. РОЗВИТОК ЯК ФІЛОСОФСЬКА ТА ЕКОНОМІЧНА КАТЕГОРІЯ


< Попередня  Змiст  Наступна >

3.1. РОЗВИТОК ЯК ФІЛОСОФСЬКА ТА ЕКОНОМІЧНА КАТЕГОРІЯ


9 формувати систему вимірників розвитку компанії у тріаді «критерії — індикатори — показники». Незважаючи на поважну історію досліджень питання про природу розвитку систем (зокрема й економічних організацій) залишаються невизначеними та багато в чому дискусійними як у філософському, так і економічному аспектах.

У філософському розумінні розвиток є властивістю матерії й свідомості та являє собою незворотну, спрямовану, закономірну зміну матеріальних і ідеальних об’єктів. Причому лише одночасна наявність усіх трьох зазначених властивостей відрізняє процеси розвитку від інших змін.

З точки зору системного підходу все розмаїття поглядів на розвиток можна подати у вигляді чотирьох груп. Перша група дослідників пов’язує розвиток із реалізацією нових цілей, ціле- спрямованістю змін, що, своєю чергою, не є необхідною умовою розвитку. Представники другої групи розглядають розвиток як процес адаптації до навколишнього середовища, що є лише його умовою — необхідною, але далеко недостатньою. Третя група науковців підмінює розвиток його джерелом — суперечностями системи. Четверта ототожнює розвиток із однією з його ліній — прогресом, або ускладненням систем, чи однією із його форм — еволюцією.

На наш погляд, доцільно погодитися, що розвиток — це якісна зміна складу, зв’язків (тобто структури) і функціонування системи, або, стисло, будь-яка якісна зміна системи. Розвиток може відбуватися в напрямі як прогресу, так і регресу, й виражатися в еволюційній або революційній формі.

Серед ключових рис розвитку найчастіше вирізняють спрямованість, закономірність, незворотність, єдність якісних і кількісних змін, взаємозв’язок прогресу і регресу, суперечливість, циклічність та розгортання в часі [15, с. 63]. Саме таке філософське підґрунтя послугувало змістовним наповненням більшості трактувань розвитку в працях зарубіжних і вітчизняних науковців. Філософська наука визначає, що, на відміну від простих явищ руху, зумовлених винятково дією зовнішніх сил, розвиток являє собою природний процес самоорганізації, коли внутрішній стан системи стає джерелом якісних поліпшень, іманентною складовою існування будь-якої системи.

У дослідженнях процесу розвитку є низка хибних невірних і недоведених положень та догм, причому деякі з них вельми по

Філософська дефініція розвитку ширені. Зокрема, це припущення стосовно прискорення темпів розвитку, зв’язку розвитку зі збільшенням компонентів системи, вскладненням й удосконаленням їхніх взаємозв’язків, стосовно спрямованості розвитку від нижчого до вищого. Багато науковців також підтримують точку зору щодо односпрямованості процесу розвитку, що дістає відображення у міркуваннях з приводу «спіралі розвитку» (незалежно від того, розглядають її як збіжну чи розбіжну). Утім, давно відомо, що більшість процесів реального світу є нелінійними, тоді як усі наведені вище положення спираються на обмеження процесу розвитку одним лише прогресом. Насправді розвиток реальних систем немонотонний і включає не лише прогресивні напрями, а й деградаційні (які згодом можуть або змінитися прогресом, або привести систему до краху), та руйнівні.

Отже, з точки зору системного підходу розвиток — це незворотна, якісна зміна складу, структури та функціонування системи (рис. 3.1). Коротко прокоментуймо логіку розвитку з позицій системного підходу. стан системи

Вихідний (поточний) стан системи

Зміна складу

Зміни структури (упорядкування)

Вибір атрактора, стрибок

Зміна функціонування (стабілізація)

Флуктуації (коливання, зміни, збурення)

Новий (бажаний)

Точка біфуркації (катастрофа)

Порушення стійкості системи

Рис. 3.1. Логіка розвитку з позицій системного підходу

Системи та їхні компоненти зазнають впливу флуктуацій (коливань, змін, збурень). У відкритих системах під впливом зовнішнього середовища внутрішні флуктуації нарощуються до такої межі, коли система не в змозі загасити їх. Залежно від сили флуктуації можуть мати для системи різні наслідки. Якщо флуктуації незначні (особливо це стосується флуктуацій керівної підсистеми), система відреагує на них виникненням сильних тенденцій повернення до попереднього (вихідного) стану, структури чи поведінки, що розкриває причину невдачі багатьох економічних реформ. Якщо флуктуації надзвичайно сильні, система може зруйнуватися. Зрештою, можливий третій варіант, що полягає у виникненні нової дисипативної структури (нового типу динамічного стану системи, за допомогою якого вона пристосовується до змін зовнішнього середовища), зміни стану та/або складу системи.

Будь-яка із зазначених можливостей може реалізовуватися в так званій точці біфуркації, в якій система зазнає нестійкості. Точка біфуркації — це переломний, критичний момент у розвитку системи, коли система здійсню вибір шляху розвитку, траєкторії свого руху. Інакше кажучи, це точка розгалуження варіантів розвитку, точка, в якій відбувається катастрофа — якісні, стрибкоподібні, раптові («гладкі») зміни, стрибки у розвитку. Таким чином, у процесі руху від однієї точки біфуркації до іншої відбувається розвиток системи.

Множинності, що характеризують значення параметрів системи на альтернативних траєкторіях її розвитку, називають атракторами. У точці біфуркації відбувається катастрофа — перехід системи від сфери тяжіння одного атрактора до іншого. Систему притягує один із атракторів, і вона в точці біфуркації може стати хаотичною й зруйнуватися, перейти до стану рівноваги чи обрати шлях формування нового впорядкування.

У феноменологічному плані розвиток пов’язаний зі специфічними змінами, що виявляються в диференціації (появі нових функцій), кількісному зростанні (збільшенні розміру), морфогенезі (появі нових властивостей, зникненні старих, перетворенні їх, встановленні нових зв’язків, переструктуризації об’єкта). Це дало підстави науковцям запропонувати ідею ідентифікації розвитку як тріади «мінливість

—спадковість

—відбір» [9] — еволюційної концепції, яка пояснює причину виживання як природного процесу відбору, коли окремі системи використовують синергію зовнішнього впливу і посилюють свої якості, а інші не в змозі отримати енергію ззовні й вимирають [3, с. 4]. Отже, процес розвитку — це сукупність трьох підпроцесів: хаосу, впорядкування і стабілізації. Усі складові цього процесу відіграють особливу роль, а відтак, важливі для забезпечення розвитку системи компанії.

Понятійно-категоріальний апарат економічної науки постійно вдосконалюється. Економісти не просто запозичили термін «розвиток» у його філософському трактуванні, а й продовжують дослідження щодо сутнісного наповнення та сфери засто

Поняття розвитку в економічній науці сування цієї дефініції, і передусім у контексті формування сучасної парадигми розвитку соціально-економічних систем.

Незважаючи на тривалий та активний процес наукового та прикладного дослідження, трактування поняття «розвиток компанії» (підприємства, фірми, організації) залишається поліваріантним і дискусійним. Узагальнюючи й систематизуючи поширені в економічній та управлінській літературі підходи щодо висвітлення сутності розвитку, маємо виокремити такі основні групи дефініцій:

1) розвиток — це прогрес, ускладнення систем, процес переходу від нижчого стану системи до її вищого стану;

2) розвиток — це спрямовані, незворотні якісні зміни організації;

3) розвиток — це процес адаптації до нових умов функціонування;

4) розвиток — це програма вдосконалення, оновлення підприємства;

5) розвиток — це формування нових характеристик, що забезпечують новий рівень ефективності діяльності підприємства;

6) розвиток — це багатовимірний процес удосконалення, прогресу системи, її трансформації.

Розглядаючи розвиток компанії, доцільно пам’ятати, що як відкрита система компанія являє собою організовану множину елементів (структурних підрозділів, бізнес-процесів, активів тощо), яким притаманні відносна цілісність і поліфункціональність, ієрархічна організація, внаслідок чого компанія характеризується певними структурою та динамікою, що позначається на її функціонуванні та розвитку.

З огляду на зазначене надалі під розвитком компанії будемо розуміти перехід системи господарювання в новий стан унаслідок незворотних, спрямованих, закономірних змін техніки, технології, організації праці та управління.

Для чіткішого усвідомлення сутності розвитку вважаємо за доцільне схарактеризувати співвідношення таких понять як розвиток, функціонування та зростання компанії.

Не вщухає полеміка стосовно ролі й співвідношення процесів функціонування і розвитку.

Найпоширенішою є думка, згідно з якою розвиток потлумачують як форму функціонування компанії. Чимало дослідників розглядають розвиток як: а) певні зміни траєкторії руху або за

Співвідношення понять: розвиток, функціонування, зростання планованого режиму функціонування компанії [17, с. 70]; б) перехід від одного стану рівноваги системи до іншого; в) перехід на нову стадію життєвого циклу компанії. Причому функціонування ототожнюється з процесом життєдіяльності компанії, тобто процесом підтримки режиму реалізації виробничих функцій, що визначають діяльність підприємства на часовому інтервалі «створення підприємства — ліквідація підприємства».

В основу іншого підходу покладено трактування розвитку як «середовища, в якому протікає процес функціонування» [13, с. 196], або реалізації в часі основних функцій підприємства, спрямованих на досягнення мети його діяльності в рамках наявної структури й досягнутої якості системотвірних елементів. Тому розвиток тлумачиться як процес послідовних переходів від одного стану до іншого, які відповідають особливостям зовнішнього і внутрішнього середовищ компанії [13].

Отже, не можна не визнати, що компанія як система одночасно перебуває в процесі функціонування і процесі розвитку, оскільки ці процеси є нелінійними, взаємозалежними, мають взаємозв’язок і взаємозумовленість, що породжує нерозривний зв’язок та взаємопроникнення їх.

Наголосимо, що функціонування системи являє собою реалізацію в часі та просторі її функції (призначення, ролі), що задається оточенням системи. Порівнюючи змістове наповнення дефініцій функціонування і розвитку, зазначимо, що розвиток вирізняють такі характеристики, як незворотність, спрямованість, закономірність змін.

Незворотність змін полягає у нерівноважності та несиметричності їх у часі. Це виявляється в неможливості компанії повернутися у вихідний стан, з якого розпочалися зміни, адже перетворення відбуваються не тільки у внутрішньому, а й у зовнішньому середовищі. Якщо зміни є зворотними, вони відображають функціонування системи (циклічне відтворення функцій системи).

Спрямованість розвитку позначається в цілеспрямованому русі компанії за обраним вектором, дотриманні цього напряму, незважаючи на певні флуктації та випадкові коливання. За відсутності спрямованості зміни не можуть накопичуватися, тому процес втрачає характерну для розвитку єдину, внутрішньо взаємопов’язану лінію.

Закономірність змін зумовлена невипадковістю процесів розвитку, причино-наслідковим характером їх, попри певні елементи хаосу й непередбачуваності в зовнішньому і внутрішньому сере-довищах компанії. Відсутність закономірності у змінах характерна для випадкових процесів катастрофічного типу.

Отже, розвиток системи доцільно розглядати як результат синергійного ефекту прояву цих властивостей. Таким чином, процес функціонування відображає діяльність компанії з досягнення конкретної мети, а процес її розвитку передбачає продукування нових цілей залежно від мінливих умов, а також створення умов для переходу від однієї мети до іншої. Процес функціонування є частиною процесу розвитку (табл. 3.1); останній, своєю чергою, зумовлює докорінну трансформацію компанії як системи.

Таблиця 3.1

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОЦЕСІВ ФУНКЦІОНУВАННЯ І РОЗВИТКУ КОМПАНІЇ ЯК СИСТЕМИ

Характеристики Функціонування Розвиток
Характер процесу Еволюційний Еволюційний, революційний
Джерело змін Суперечності, що ведуть до кількісних змін, а також структурних модифікацій на основі переважно кількісних змін окремих елементів структури Суперечності, що ведуть до істотних якісних змін системи загалом на основі докорінних структурних трансформацій
Домінантний закон Збереження цілісності організаційно-економічної структури компанії, підвищення її стійкості й стабільності на основі зміцнення негативних зворотних зв’язків Створення нової дисипативної структури на основі обмеження стабільності й формування позитивних зворотних зв’язків, зумовлене незворотними змінами в системі та зовнішньому середовищі
Характерна особливість управління Управління змінами в рамках досягнення обраної генеральної мети Управління змінами за допомогою продукування спектра генеральних цілей і забезпечення переходу системи до нової мети

Економісти часто ототожнюють поняття розвитку і зростання системи. Доречно зазначити, що зростання полягає в кількісних змінах складу і взаємозв’язків системи, тож не завжди є виявом розвитку. Якісні

Системні

Циклічні

Незворотні

Проактивні

Закономірні

КерованіНекеровані

Кількісні

Структурні

Лінійні

Зворотні

Адаптаційні

Випадкові

Управління розвитком

Змінизростання функціонування розвиток

Рис. 3.2. Зміни як ознаки зростання, функціонування та розвитку компанії зазначити, що рівень керованості змін, що відбуваються розвитку системи, визначає можливість та характер в і механізмів управління розвитком компанії, про що ше йдеться у главі 10.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
3.3. ВИДИ, ФОРМИ І ТИПИ РОЗВИТКУ КОМПАНІЇ
3.4. ВИМІРНІСТЬ РОЗВИТКУ КОМПАНІЇ: ІНДИКАТОРИ, ПОКАЗНИКИ, КРИТЕРІЇ
КЛЮЧОВІ ПОЛОЖЕННЯ
ОСНОВНІ ТЕРМІНИ ТА ПОНЯТТЯ
СУЧАСНІ МОДЕЛІ ТА УПРАВЛІНСЬКІ ТЕХНОЛОГІЇ РОЗВИТКУ КОМПАНІЇ
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)