У міжнародній практиці макропруденційного нагляду основними сучасними методами вважаються стрес-тестування банків і моніторинг показників фінансової стійкості банківської системи. У той час як Національним банком України активно здійснюється регулярний аналіз фінансових показників, стрес-тестові інструменти, що дають змогу спрогнозувати майбутні показники залежно від обраних макроекономічних сценаріїв, фактично не використовуються у вітчизняній регуляторній практиці. Це не виключає можливості здійснення внутрішніх конфіденційних розробок відповідними підрозділами НБУ, однак про їх наявність громадськості та зацікавленим особам банків нічого не відомо. За повідомленнями ЗМІ, на початку 2012 р. вище керівництво НБУ заявило, що банківська система України працює стабільно та збалансовано й не потребує проведення стрес-тестів, які рекомендував здійснити Світовий банк [46].
Висновок про те, що стрес-тестування не є пріоритетним методом аналізу фінансової стійкості на нинішньому етапі розвитку регуляторної системи України, підкріплюється історичними фактами: у 2011 р. в Україні не було проведено жодного відкритого стрес-тесту банківської системи, хоча централізоване стрестестування банків здійснювалося раніше, у 2009
—2010 рр. Відмова від продовження застосування цього методу оцінювання фінансової стійкості банківської системи може свідчити про низьку ефективність і прогнозну здатність попередніх програм макроекономічного стрес-тестування в Україні або ж мати низку інших різноманітних причин.
У цьому контексті вважаємо за необхідне критично переосмислити існуючий незначний історичний досвід, який є в НБУ в проведенні стрес-тестів, щоб виявити, наскільки обґрунтованим є нех-
?????? 3
Про недостатній розвиток стрес-тестування як методу регуляторної політики в Україні свідчить існуючий рівень якості нормативно-правової бази, що стосується цього питання. З метою аналізу правових підстав для розвитку стрес-тестування в Україні авторами здійснено дослідження еволюції нормативно-правових актів, які є підґрунтям для імплементації стрес-тестів у систему регулювання банківської діяльності.
Постанови Правління НБУ від 15.03.2004 р. № 104 «Методичні вказівки з інспектування банків «Система оцінки ризиків» і № 361 від 02.08.2004 р. «Методичні рекомендації щодо організації та функціонування систем ризик-менеджменту в банках України» [42]
— перші офіційні документи в Україні, у яких не тільки згадувалося поняття «стрес-тестування», а й давалося його визначення як «методу кількісної оцінки ризику, який полягає у визначенні величини неузгодженої позиції, яка наражає банк на ризик, та у визначенні шокової величини зміни зовнішнього фактора
— валютного курсу, процентної ставки тощо». У документі зазначалося, що поєднання величин неузгодженої позиції та шокової зміни зовнішнього фактора дає уявлення про те, яку суму збитків чи доходів отримає банк, якщо події розвиватимуться за закладеними припущеннями. Шоковою величиною згідно з «Методичними рекомендаціями...» є гіпотетична величина зміни фактора зовнішнього оточення
— рівня відсоткової ставки, значення валютного курсу тощо, яка використовується в стрес-тестуванні та має відповідати двом критеріям: бути суттєвою та ймовірною.
Варто зазначити, що автори «Методичних рекомендацій...» розглядають стрес-тестування як метод оцінювання ризику ліквідності, валютного ризику та ризику зміни відсоткової ставки, забуваючи про кредитний ризик, який є ключовим для банкоцентричної моделі фінансової системи України. У Постанові НБУ № 361 стрес-тестування розглядається з погляду оцінювання відсоткового ризику (як це було рекомендовано поправкою до вимог Базель І 1996 р.). Стрес-тестування, яке рекомендується проводити для управління відсотковим ризиком, полягає у розрахунку величини максимальних утрат від зміни відсоткових ставок за певний період часу, що залежить від ступеня чутливості до зміни відсоткової ставки
— відносної величини зміни економічної вартості об’єкта у відповідь на задану зміну цієї ставки.
Згідно з досліджуваним нормативно-правовим актом стрестести повинні використовуватися спостережною радою та прав-
тування таким методом дослідження фінансової стійкості банківської системи України, як макроекономічне стрес-тестування.
Більше того, урахування можливості виникнення екстремальних обставин (стрес-сценарію) повинне здійснюватися банками в обов’язковому порядку. Банки мають розробляти відповідні нагальні заходи у формі плану дій на випадок кризових обставин, який підлягає регулярному оновленню та тестуванню. Такі плани дій мають стати невід’ємною складовою частиною механізмів контролю за ризиками банку. Банки також мають забезпечити наявність процедур і заходів щодо попередження стресових ситуацій, викликаних внутрішніми причинами, здійснювати моніторинг ризиків для забезпечення обґрунтованого та надійного взаємозв’язку між загальними параметрами його ризиків і капіталом, фінансовими ресурсами та фінансовими результатами через відповідні механізми контролю [42, ст. 4.4].
Узагальнюючи результати проведеного аналізу Постанови Правління НБУ № 361 в контексті стрес-тестування банків в Україні, доходимо висновку, що зазначена законодавча ініціатива в аспекті розвитку стрес-тестування мала більше декларативний, ніж практичний характер, пов’язана з «косметичною» імплементацією базельських принципів банківського регулювання та нагляду, орієнтована на обов’язковість проведення стрес-тестів банками на мікрорівні без чіткого окреслення методичних вимог. Показовою є також відсутність у Постанові № 361 згадки про необхідність проведення централізованого макроекономічного стрес-тестування банківської системи загалом, не описана роль банків у цьому процесі.
Розпорядження Державної Комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 5.12.2006 р. № 6496 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо загальних підходів до застосування страховиками стрес-тестів» [90], як свідчить назва, стосувалося передусім стрес-тестування страхових компаній, які не є предметом нашого монографічного дослідження. Варто лише зазначити, що для банків, які за впливом і часткою активів відіграють набагато суттєвішу порівняно зі страховиками роль у фінансовій системі України, методичних рекомендацій прове-
лінням банків під час розроблення та запровадження комплексної системи ризик-менеджменту шляхом «здійснення аналізу ризиків з урахуванням можливості виникнення екстремальних обставин (стрес-сценарії), на основі яких банк має визначати відповідні надзвичайні заходи, наприклад, у формі плану дій на випадок кризових обставин» і «запровадження процедур і заходів запобігання стресовим ситуаціям, які можуть виникнути через певні внутрішні фактори» [42, ст. 2.4].
Постанова Правління НБУ від 08.09.2008 р. № 271 «Про схвалення Методичних рекомендацій щодо планування в банках України заходів на випадок виникнення непередбачених обставин» [82] мала на меті надання банкам допомоги в реалізації намірів їх акціонерів і керівництва із забезпечення виконання зобов’язань банку, а також можливості безперебійного надання послуг. У цьому нормативно-правовому акті НБУ стрес-тестування визначається як інструмент моделювання виникнення непередбачених обставин, на основі якого робиться висновок про здатність банку вистояти в певних ситуаціях, а також розробляються заходи щодо запобігання їм, попередження, недопущення та оперативного реагування, усунення їх наслідків і відновлення функціонування банку під час кризи ліквідності [82, ст. 2.5]. При цьому вимоги до методики проведення такого стрес-тестування не уточнюються.
Постанова Правління НБУ від 02.06.2009 р. № 315 «Методика розрахунку економічних нормативів регулювання діяльності банків в Україні» [41] цінна для розробників програм стрестестування з огляду на те, що в ній систематизований перелік нормативів, що застосовуються НБУ під час регулювання діяльності банків. Як свідчить міжнародна практика, індикативними критеріями та цільовими показниками стрес-тестів доцільно обирати існуючі регуляторні нормативи. Наприклад, результат впливу стресових подій логічно було б обчислювати як зміну нормативу достатності (адекватності) регулятивного капіталу (Н2) або ж нового нормативу співвідношення регулятивного капіталу до зобов’язань банку (Н2-1). Під час проведення стрес-тестування ризику втрати ліквідності варто встановити цільовими критеріями стрес-тестів нормативи миттєвої (Н4), поточної (Н5) чи короткострокової (Н6) ліквідності.
Постанова Правління НБУ від 06.08.2009 р. № 460 «Методичні рекомендації щодо порядку проведення стрес-тестування в банках України» [43]
— перший нормативно-правовий акт в Україні, який повністю присвячений проблематиці стрес-тестування, створений з метою визначення підходів для проведення
дення стрес-тестів на той час ще не було. Це свідчить про слабкість координації секторальних регуляторів у процесі побудови єдиного комплексу управління ризиками фінансової системи країни. Згідно з Розпорядженням Держфінпослуг № 6496 стрестестування визначалось як «тестування чутливості або сценарне тестування з метою оцінки готовності страховика до можливих кризових ситуацій».
З одного боку, така позиція банківського регулятора є доволі конструктивною та ліберальною, оскільки лише індивідуальний розгляд потенційних фінансових проблем банків, а не аналіз загальносистемних показників здатний адекватно відображати обсяг накопичених банківською системою ризиків. А можливість для банків самостійно формувати методологію, сценарії та обирати показники, критичні значення яких можуть створювати небезпеку безпосередньо для них, сприяє кращому врахуванню ризиків на другому рівні банківської системи, що є доволі різнорідним.
З іншого боку, відсутність законодавчо прописаних і деталізованих методологій макроекономічного стрес-тестування разом з дією фактора морального ризику може призвести до низки проблем, пов’язаних з низькою ефективністю мікроекономічних стрес-тестів:
оцінювання стабільності банківської системи чи окремого банку за межами нормального операційного процесу та встановлення рівня витривалості банку в разі виникнення екстремальних подій. Таким чином, тут уперше в законодавстві України згадується про можливість використання стрес-тестів для оцінювання стабільності банківської системи загалом, а не тільки окремих банків. При цьому визначення поняття стрес-тестування залишилось ідентичним опублікованому в Постанові Правління НБУ від 02.08.2004 р. № 361 «Методичні рекомендації щодо організації та функціонування систем ризик-менеджменту в банках України». Увесь текст Постанови регламентує процес проведення мікроекономічного стрес-тестування на рівні окремого банку, лише в ст. 11 зазначається, що «Для здійснення своїх функцій Національний банк України має право безкоштовно отримувати від банків інформацію щодо процедур, методик і результатів стрес-тестування з метою здійснення їх поглибленого аналізу та надання допомоги банкам щодо удосконалення наявних методів здійснення стрестестування, їх кращого розуміння та набуття досвіду з оцінки ризиків. Під час здійснення банківського нагляду Національний банк України може застосовувати стрес-тестування банків з метою визначення рівня фінансової стабільності» [43, ст. 11]. Отже, пріоритетним напрямом стрес-тестування НБУ визначає мікроекономічний підхід, при цьому не відкидаючи можливості використання індивідуальних результатів стрес-тестів для проведення власного централізованого макроекономічного дослідження фінансової стійкості банківської системи під впливом екстремальних, але ймовірних подій.
— банки можуть свідомо використовувати не надто жорсткі стресові сценарії для уникнення додаткової капіталізації чи мінімізації відрахувань у резерви на покриття втрат за кредитними та іншими ризиками;
— центральний банк не має можливостей розрахунку фінансової стійкості системи, узагальнивши отримані результати індивідуальних стрес-тестів, унаслідок суттєвих методологічних розбіжностей;
— центральний банк не має змоги обчислити ефект зараження чи зворотний ефект з огляду на різнорідність отриманих результатів від мікроекономічного стрес-тестування; відсутня задокументована методологія такого моделювання, яке за своєю сутністю є макроекономічним і здійснюється централізовано.
Схвалені Постановою НБУ № 460 «Методичні рекомендації щодо порядку проведення стрес-тестування в банках України» мають рамковий, декларативний та інформаційний характер й окреслюють загальні принципи стрес-тестування банків, яких дотримуються банки в розвинутих країнах світу. У цьому документі описані такі елементи системи стрес-тестування, як мета та завдання, фактори ризику (макроекономічні та мікроекономічні), типи ризиків (кредитний ризик, ризик ліквідності, ринковий ризик, операційний ризик), методи проведення (кількісний та якісний, аналіз сценаріїв і чутливості), етапи проведення стрестестування (актуалізація параметрів, розроблення моделі, проведення стрес-тестування, трактування результатів і підготовка висновків), періодичність стрес-тестування, визначення якості, розроблення заходів протидії екстремальним подіям.
Наведений у рекомендаціях приклад стрес-тестування кредитного ризику не враховує впливу екстремальних значень макроекономічних змінних на якість кредитного портфеля, а ґрунтується на апріорно заданій матриці переходів між категоріями кредитів (10 % суми наданих кредитів категорії «стандартні» будуть перекваліфіковані в категорію «під контролем», 10 % кредитів категорії «під контролем» перейдуть до категорії «субстандартні», 10 % кредитів категорії «субстандартні» будуть віднесені до категорії «сумнівні», а 10 % категорії «сумнівні» перейдуть до категорії «безнадійні»). Сценарії відрізняються лише відсотковими значеннями «перекваліфікацій» кредитів: замість 10 % знизити свою категорію можуть 15 % або 20 % кредитів залежно від жорсткості сценарію. Також пропонується сценарій, за яким на суму відрахувань до резервів під кредитні ризики впливатиме зниження цін заставної нерухомості на 10 %, 30 % і 50 % вартості.
На основі цієї нормативно-правової бази Національним банком України було реалізовано дві програми стрес-тестування в 2010 р., про які частково стало відомо громадськості:
1) стрес-тестування кредитного ризику в рамках аудиторської перевірки річної фінансової звітності банків за 2009 р.;
2) макроекономічне стрес-тестування кредитного ризику банківської системи України в рамках спільної програми НБУ та МВФ у 2010 р.
Авторами проаналізовано обидва приклади з вітчизняної практики стрес-тестування на основі існуючих фрагментарних даних, які були оприлюднені представниками НБУ. Незважаючи на дефіцит вихідних даних, результати аналізу дають змогу оцінити рівень розвитку та основні проблеми в застосуванні цього методу оцінювання фінансової стійкості в Україні.
Стрес-тестування кредитного ризику в рамках аудиту за 2009 р. Головною метою програми стрес-тестування банків у рамках аудиторської перевірки річної фінансової звітності банків за 2009 р. було обчислення суми коштів, необхідних для дотримання нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) у розмірі 10 % з урахуванням стресового припущення. Банки України до 30 квітня 2010 р. повинні були надати до Національного банку України аудит і результати стрес-тестування за 2009 р. Стрестестування проводили аудиторські компанії, що здійснювали аудит річної фінансової звітності банків. У рамках стрес-тестування аудиторська компанія здійснювала оцінювання достатності резервів і капіталу банку, а також кредитного портфеля банку.
Методологія стрес-тестів була централізовано заданою НБУ в наведених нижче нормативно-правових актах:
1. Постанова Правління НБУ від 23.12.2009 р. № 763 «Про порядок здійснення аудиторської перевірки річної фінансової звітності банків за 2009 рік» [86];
2. Лист НБУ від 15.01.2010 р. № 40-512/197-639 «Про порядок відбору аудиторськими фірмами кредитів» // Департамент нормативно-методологічного забезпечення банківського регулювання та нагляду НБУ [24];
3. Лист НБУ від 05.02.2010 р. № 40-511/621-1844 «Щодо Порядку здійснення аудиторської перевірки річної фінансової звітності банків за 2009 рік» // Департамент нормативно-методологічного забезпечення банківського регулювання та нагляду НБУ [102].
Об’єктом стрес-тестування були виключні кредитні ризики, пов’язані з впливом погіршення якості кредитних портфелів на обсяг резервів під кредитні операції та зміну значення показника
Так, алгоритм проведення стрес-тестування передбачав стандартизований відбір кредитів для аналізу, який здійснювався аудитором з реєстру кредитів у розрізі видів позичальників
— суб’єктів господарювання та фізичних осіб, у певній послідовності.
1. Визначалася питома вага обсягу заборгованості кожної з категорій («стандартна», «під контролем», «субстандартна» та «сумнівна») кредитів, наданих: а) суб’єктам господарювання
— у загальному обсязі заборгованості за всіма кредитами, наданими суб’єктам господарювання, які зазначені в реєстрі кредитів банку; б) фізичним особам
— у кожному сегменті кредитів, наданих фізичним особам, які зазначені в реєстрі (іпотечні кредити, кредити на придбання транспортних засобів, інші кредити), до загального обсягу заборгованості за кожним сегментом.
2. Перелік кредитів, які підлягають перевірці, визначався таким чином: а) за кредитами, наданими суб’єктам господарювання,
— до вибірки включались усі кредити поспіль, починаючи з найбільшого, до досягнення 50 % обсягу заборгованості в кожній категорії кредитів; б) за кредитами, наданими фізичним особам,
— до вибірки включалися не менше 100 кредитів кожної категорії в кожному із сегментів кредитів з дотриманням зазначеного нижче порядку.
У межах кожної з категорій кожного із сегментів до вибірки включаються перші N найбільших кредитів (поспіль), де N
— числове значення питомої ваги цієї категорії в обраному сегменті кредитів.
Наприклад, якщо в певному сегменті кредити розподілені за категоріями таким чином: «стандартна»
— 20 %; «під контролем»
— 30 %; «субстандартна»
— 40 %; «сумнівна»
— 10 %, тоді значення N для «стандартної» заборгованості дорівнюватиме 20 кредитів, «під контролем»
— 30 кредитів, «субстандартної»
— 40 кредитів, «сумнівної»
— 10 кредитів. Після відбору N найбільших кредитів необхідно було взяти кожний наступний п’ятий кредит з тих, що залишились, у порядку зменшення суми заборгованості до досягнення загальної кількості в 100 кредитів.
адекватності регулятивного капіталу. При цьому параметри погіршення якості кредитних портфелів були задані НБУ у вигляді частки «перекваліфікацій» категорій кредитів, що була однаковою для кожного банку, незважаючи на індивідуальні особливості банків у кредитній політиці, системах ризик-менеджменту, апетитах до ризику тощо.
У разі, якщо в результаті проведеного аудитором відбору не було досягнуто встановленої для перевірки кількості кредитів (100), до вибірки мав бути включений кожний наступний кредит за попередньо відібраним. Зазначені дії слід було виконати таку кількість разів, яка забезпечує досягнення встановленої для перевірки кількості кредитів.
Екстраполяція результатів оцінювання якості відібраних кредитів на структуру кредитних операцій мала бути здійснена в такому порядку: а) у кожній з категорій кредитної заборгованості (для фізичних осіб
— у кожній з категорій відповідного сегмента), що була перевірена, визначалася частка (%) заборгованості за кредитами, що підлягала переміщенню до інших категорій.
Частка переміщення визначалась як співвідношення обсягу заборгованості за кредитами, що підлягає переміщенню до певної категорії, до загального обсягу заборгованості за кредитами в категорії, що перевірялася. Наприклад:
— частка заборгованості за кредитами, що підлягає переміщенню на одну категорію нижче;
— частка заборгованості за кредитами, що підлягає переміщенню на дві категорії нижче;
— частка заборгованості за кредитами, що підлягає переміщенню на три категорії нижче; б) розрахована частка переміщення застосовувалася до заборгованості за кредитами, які не були відібрані до перевірки, поспіль, починаючи з найбільшого кредиту до досягнення значення частки переміщення. Послідовність застосування часток переміщення визначалась аудитором самостійно, виходячи з його професійного судження та необхідності забезпечення об’єктивного оцінювання достатності резервів і капіталу банку.
Компонент стрес-тестування мав застосовуватися до всього кредитного портфеля, структура якості якого була відкоригована з урахуванням екстраполяції та зазначена аудитором у колонці 5 розділу I Таблиці Додатка 1 до Постанови № 763 (див. додаток М).
При цьому для застосування компонента стрес-тестування за кредитами, наданими суб’єктам господарювання, аудитор міг відбирати відповідно 5 % або 10 % обсягу заборгованості за кредитами, які були відібрані відповідно до вимог Постанови № 763, починаючи з найбільшого кредиту в кожній категорії, до досягнення мінімум 5 % або 10 % заборгованості за відповідною категорією. За відібраними таким чином кредитами здійснюва-
Для відбору кредитів з метою застосування компонента стрестестування за кредитами, наданими фізичним особам, мав бути застосований інший порядок.
За результатами екстраполяції мало бути сформовано новий реєстр кредитів, наданих фізичним особам, і здійснено вибірку із застосуванням одного із зазначених нижче підходів: а) згідно з порядком, зазначеним у підпункті «б» пункту 2 листа Національного банку України від 15.01.2010 р. № 40512/197-639, до досягнення потрібного обсягу, установленого Постановою № 763 (по 5 % обсягу заборгованості за кредитами з категорії «стандартна», 10 % обсягу заборгованості за кредитами кожної з категорій «під контролем», «субстандартна» та «сумнівна»), б) або в кожному сегменті 5 %, або 10 % обсягу заборгованості за кредитами (залежно від категорії заборгованості), поспіль, починаючи від найбільшого кредиту до досягнення потрібного обсягу.
Для нової структури кредитного портфеля (утвореної згідно з описаними вище стресовими припущеннями НБУ) аудитори банків визначали чистий кредитний ризик роздрібних і корпоративних позик. При цьому: а) виключали з переліку прийнятного забезпечення заставу у вигляді цінних паперів, рухомого майна, майнових прав на майбутнє нерухоме майно, а також інших майнових прав (за винятком облігацій внутрішньої державної позики, цінних паперів Державної іпотечної установи та безвідкличних безумовних гарантій банків з рейтингом не нижче, ніж «інвестиційний клас» згідно з міжнародною шкалою, який підтверджено в бюлетені та розміщено на офіційному сайті однієї з провідних світових рейтингових компаній (Fitch IBCA, Moody’s, Standard & Poors); б) приймали до розрахунку заставу у вигляді нерухомості за ринковою вартістю, визначеною не пізніше як за шість місяців до початку перевірки відповідно до вимог чинного законодавства; в) приймали до розрахунку вартість забезпечення залежно від категорії кредитної операції (у цьому разі враховувався факт переміщення кредитної операції з однієї категорії до іншої).
На основі отриманих даних аудитори здійснювали розрахунок необхідного обсягу резерву під кредитні операції. Отримані результати стрес-тестування були відображені в таблиці за фор-
лося переміщення кредитної заборгованості на одну категорію нижче.
Проте результати стрес-тестів, проведених до 30.04.2010 р., не були публічними. Відомо лише, що на включенні компонента стрес-тестування в результати аудиторської перевірки наполягали Світовий банк і МВФ, а за підсумками проведених стрестестів потребу в додатковій капіталізації загальним обсягом 40 млрд грн мали 61 зі 176 банків України. НБУ на основі проведених стрес-тестів отримав легальні підстави вимагати від банків нарощення капіталізації, яке в 2010 р. відбувалося двома основними способами: шляхом збільшення статутних капіталів і (або) збільшення субординованого боргу. Зростання інтересу до субординованого боргу як способу підвищення обсягу регуляторного капіталу (рис. 3.1) було пов’язане з регулятивними ініціативами НБУ: у вересні 2009 р. він зняв обмеження максимального розміру коштів субординованого боргу, які банки можуть ураховувати до складу додаткового капіталу, що становило 50 %. Оскільки залишилось обмеження лише для додаткового капіталу, який не міг перевищувати 100 % основного, банки отримали легальну можливість збільшити регулятивний капітал завдяки субординованому капіталу [41].
З погляду сприяння підтримки капіталізації банків стрес-тести мали позитивний вплив, однак його масштаби були явно недостатніми: за даними рейтингового агентства Фітч, банківська система України потребувала в 2010 р. не 40 млрд грн (як показали стрес-тести), а 100 млрд дол. США додаткових вливань капіталу [58].
Недоліки в програмі стрес-тестування, запропонованій НБУ, широко обговорювались у професійному середовищі. Так, 17.03.2010 р. на засіданні спостережної ради Українського кредитно-банківського союзу (УКБС), який є однією з основних саморегульованих організацій банківського сектора, була надана критична оцінка ініціативі НБУ щодо включення стрес-тестового компонента в процес аудиторської перевірки [87]. Для нашого дослідження доволі корисним виявився аналіз головних аргументів УКБС, оскільки вони є важливими індикаторами ставлення значної частини банківського керівництва до вітчизняної практики стрес-тестування.
мою, затвердженою в Додатку 1 Постанови НБУ № 763 (додаток М). Таким чином, на основі агрегованих даних Національний банк України отримав інформацію про потреби в збільшенні резервів під кредитні операції банків за результатами аналізу кредитних операцій з урахуванням компонента стрес-тестування.
1
2
2 3 0
051
3
1
1
0
1
0
2
1
1
0
1
0
3р р . * *
1
1
1
0
1
2
—
0
1
6
0
0
0
2
0
1
1
0
1
0
1
0
1
9
0
1
У к р а ї н ив п р о д о в ж
0
1
0
8
0
Д и н а м і к ас т а т у т н о г ок а п і т а л ут ас у б о р д и н о в а н о г о б о р г уб а н к і в
1
0
С у б о р д и н о в а н о г об о р г
С т а т у т н и йк а п і т а л
1
1 .
В і д н о ш е н н яс у б о р д и н о в а н о г об о р г уд ос т а т у т н о г ок а п і т а л у ,%
0 ] .
0
3 .
7
Р и с .
7
0
1
0
1
0
0
0
0
0
0
0
0
0
0
0
0 млн грн
0
0
0
0
0
0
0
0
0
0
0
0
0
0
0
0
0
0
0
0
0
0
0
0
0
0
0
0
0
0
2
4
6
8
0
2
4
6
8
0
1
1
1
1
1
2
С к л а д е н оа в т о р а миз ад а н и ми[
По-перше, представники УКБС зазначали, що вимога щодо збільшення розміру власного капіталу банків у терміни до 01.01.2011 р., викладена в постанові НБУ № 763, заснована на гіпотетичному розрахунку так званого «компонента стрес-тестування», а здійснення цього розрахунку
— на низці припущень, які не мають обґрунтування з погляду нормативних вимог НБУ. Ми погоджуємося з тим, що надані в постанові припущення повинні бути аргументовані, однак з огляду на специфіку стрестестування цю аргументацію не варто шукати в попередніх нормативних вимогах НБУ, які були створені в умовах економічної стабільності та зростання і не передбачали посилення фінансової турбулентності в 2008
—2009 рр.
По-друге, підкреслювалася неправомірність того, що під час здійснення «стрес-тестування» для розрахунку чистого кредитного ризику заборонено враховувати заставу у вигляді практично будь-якого майна, крім нерухомості (а саме: заборонено враховувати цінні папери, рухоме майно, майнові права). Це обґрунтовували врахуванням таких видів забезпечення в Положенні про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих утрат за кредитними операціями банків, затвердженому постановою Правління НБУ від 06.07.2000 р. № 279 [81]. Проте УКБС не уточнює, чому НБУ під час стрес-тестування повинен враховувати деякі види застави, вартість яких в умовах стресового сценарію може суттєво знецінитися.
По-третє, саморегульована організація не погоджувалася з нормою Постанови № 763 про те, що нерухомість може бути включена до розрахунку тільки за вартістю, яка визначена незалежним суб’єктом оціночної діяльності, обґрунтовуючи це тим, що нормативні акти НБУ не містять вимог щодо здійснення оцінювання вартості предмета застави виключно незалежним оцінювачем. Уважаємо, що це критичне зауваження стосується передусім недосконалості попередньої нормативно-правової бази, а не хибності підходу до стрес-тестування. Це не виключає необхідності прозорого пояснення учасникам ринку з боку НБУ, чому оцінювання вартості предмета застави незалежним оцінювачем є більш якісною та чому цей факт не зафіксований в інших нормативноправових актах.
Загалом реакція УКБС є показовою в тому сенсі, що виявилися суттєві розбіжності в розумінні учасниками банківського ринку сутності стрес-тестування банків. Адже цілком логічно, що вимоги до параметрів якості кредитного портфеля для стресового сценарію повинні бути вищими, ніж ті, що затвердженні в регу-
Проведене авторами дослідження також указує на низку інших суттєвих недоліків, притаманних методології стрес-тестів в Україні в 2010 р., серед яких такі:
1) занадто велика вибірка стрес-тестування (усі діючі на той час 176 банків) призвела до нижчої якості та глибини стрестестування, адже центральний банк не мав організаційних можливостей сповна проконтролювати правильність виконання заданого ним алгоритму зацікавленими в клієнтах аудиторськими компаніями;
2) незрозуміла та неаргументована диференціація підходів до формування вибірки кредитів для екстраполяції та стрестестування: позики фізичним особам відбиралися за абсолютним критерієм
— не менше 100 кредитів, а позики юридичним особам за відносним
— до досягнення 50 % обсягу кредитної заборгованості;
3) обмеження стрес-тестів дослідженням кредитного ризику без урахування потенційних впливів валютного, відсоткового ризику та ризику ліквідності, а також ефектів зараження та зворотного ефекту;
4) відсутня аргументація заданих параметрів переміщень кредитів з однієї категорії до нижчої, адже для обґрунтування частки кредитів, що підлягають пониженню, у міжнародній практиці здійснюється моделювання впливу екстремальних макроекономічних змінних на банківську систему, яке і є основним і найскладнішим етапом сучасного стрес-тестування банків;
5) відсутні задокументовані механізми фінансової підтримки банків, у яких була виявлена потреба в додаткових ресурсах для підтримки нормативного показника адекватності капіталу.
Макроекономічне стрес-тестування банківської системи в 2010 р. в рамках спільного проекту з МВФ. Стрес-тестування банківської системи в рамках спільного проекту НБУ та МВФ на основі економічних показників 2010 р.
— це ще один приклад, кардинально інший у методологічному плані, застосування стрес-
ляторній базі. Однак проблема полягає в тому, що НБУ не зумів пояснити цю тезу керівництву банків, яке сприйняло стрес-тест 2010 р. як нав’язану додаткову та необґрунтовану механістичну процедуру, на проведення і покриття наслідків якої витрачаються дефіцитні під час кризи грошові ресурси. З таким ставленням до стрес-тестування не варто сподіватися на його високу ефективність, адже в умовах відсутності довіри між регулятором і керівництвом банків зникають стимули до чесного та прозорого розрахунку нормативних показників.
Для побудови стрес-тестової моделі було обрано метод векторної авторегресії, що є системою взаємозв’язаних рівнянь з макроекономічними параметрами, які спрямовані на єдиний результат. Економіко-математична модель стрес-тесту мала вигляд:? ? ? ? ? ? ? ? ? ? = t t t t GDP rateEx SAPPI Y ,3 ,2 ,1
1__ .(3.1) Інтегральним критерієм стрес-тесту аналітики НБУ визначили темпи приросту відношення недіючих і сумнівних позик до загальної суми кредитного портфеля (Y). На його значення впливала низка основних факторів, що характеризують стан макроекономічного середовища (стабільність національної грошової одиниці та ділову активність у реальному секторі економіки), серед яких:
2 _
— GDP
— сезонно згладжене значення темпів приросту реального ВВП щодо базового періоду, у % (базовий період 2003 р. = 100);
— Ex_rate
— темпи приросту значення обмінного курсу гривні до долара США (базовий період 2003 р. = 100);
— PPI_SA_1
— сезонно складене значення темпів приросту індексу цін виробників (базовий період 2003 р. = 100).
Стрес-тестування полягало в обчисленні впливу макроекономічних факторів за умов трьох сценаріїв.
Базовий сценарій передбачав зростання індексу цін виробників до 14 % у річному вимірі, поступову девальвацію номінального обмінного курсу гривні до долара США на 5 % (порівняно із середньорічним значенням за 2010 р.), зростання реального ВВП
— 4,8 % за рік. Розраховане за таким сценарієм зростання частки негативно класифікованих кредитів (сумнівних і безнадійних) у загальній сумі кредитів банківського сектора становило 13,58 %.
Песимістичний сценарій формувався на основі таких припущень, як зростання індексу цін виробників до 22 % у річному вимірі, девальвація номінального обмінного курсу гривні до долара США до 20 %, реальний ВВП знизився на 0,5 %. Приріст частки проблемних кредитів у такому разі становив 20,46 % [23].
тестів у системі регулювання банківської діяльності України [23]. Методологія цього стрес-тесту, на відміну від тієї, що застосовувалася під час аудиторської перевірки, ураховувала вплив закладених у сценаріях макроекономічних шоків на стійкість банківської системи.
Критичний сценарій базувався на таких припущеннях: зростання індексу цін виробників до 32 % у річному вираженні, девальвація номінального обмінного курсу гривні до долара США на 40 %, зниження темпів реального ВВП до 14 % за рік. За таких умов приріст частки проблемних позик мав сягнути 34,73 % [23].
Як показав історичний досвід, результати цієї моделі виявилися близькими до реальності. У 2011 р. був реалізований помірний сценарій розвитку макроекономіки, а офіційна частка проблемних позик навіть знизилася з 11,24 до 9,61 % (рис. 3.2). У 2011 р. спільний проект НБУ з МВФ був завершений і ця модель стрестестування не оновлювалася, принаймні інформація про її застосування залишається конфіденційною. Результати проведеного в 2010 р. стрес-тестового моделювання використовувалися виключно для внутрішньої роботи МВФ і НБУ і не публікувалися. Інформацію про цей стрес-тест було оприлюднено представником фінансового департаменту на семінарі-тренінгу «Аналіз кредитних ризиків у діяльності банківських установ» [23].
12
10
8
6
0 %
4
2
1 . .
1 . .
1 . .
1 . .
1 . .
1 . .
1 . .
1 . .
1 . .
1 . .
1 . .
0
0
0
0
0
0
0
0
0
0
0
Рис. 3.2. Динаміка частки простроченої заборгованості в кредитах банків України впродовж 2003
—2013 рр., %* *Складено авторами на основі [70].
На нашу думку, незважаючи на позитивний момент урахування взаємозв’язку між макроекономічними змінними та станом банківської системи, ця програма стрес-тестування має низку недоліків, зокрема:
1) слабкою ланкою цієї програми стрес-тестування була висока генералізація, адже в моделюванні не враховувались індивідуальні фінансові показники окремих банків, а лише обчислювали-
2) не зовсім зрозумілим є вибір основним цільовим критерієм стрес-тестування зміни частки проблемних кредитів з огляду на значну критику щодо точності методики обчислення цього показника в Україні, яка не відповідає міжнародним стандартам фінансової звітності;
3) історична волатильність показника частки проблемних кредитів упродовж 2003
—2010 р. не є настільки високою, як гіпотетично могла б бути з огляду на кризовий досвід інших країн світу, тому в представленій моделі можливі наслідки реалізації критичного сценарію виявилися згладженими та становили лише 34,73 % приросту частки негативно класифікованих кредитів, тоді як приріст частки прострочених позик у 2009 р. дорівнював 271 %;
4) визначення взаємозалежності на основі макроекономічних даних відбувалося за надто короткий історичний період (з 2003 по 2010 р.) і обмежувалося макроекономічним досвідом України;
5) у стрес-тестовій моделі не враховувалася дія інших факторів (наприклад, динаміка заробітної плати, відношення кредитів до депозитів тощо), які істотно впливають на динаміку проблемних кредитів і не завжди залежать від заданих трьох факторів
— темпів приросту ВВП, індексу цін виробників і валютного курсу.
Логічно припустити, що виявлені авторами недоліки обох програм стрес-тестування в рамках аудиторської перевірки фінансової звітності банків за 2009 р. і спільного проекту МВФ і НБУ в 2010 р. були настільки очевидними, що нинішнє керівництво НБУ вирішило не повторювати минулих помилок, відмовивши від наявної методології стрес-тестування та зосередившись на традиційних методах оцінювання фінансової стійкості банківської системи.
Для подальшого розвитку системи регулювання банківської діяльності в Україні головним є те, щоб низька ефективність конкретної програми стрес-тестування не стала приводом для нехтування стрес-тестуванням як методом загалом, оскільки лише цей інструмент оцінювання фінансової стабільності (за умов професійного моделювання) здатний виявити та кількісно обчислити капітальні потреби та ризики банківської системи відповідно до заданих параметрів можливого економічного шоку.
