3.1. Роль банків в акумуляції грошових заощаджень населення та їх трансформації в банківські ресурси
—2011 рр. свідчать, що загальний обсяг приросту всіх їх складових у номінальному виразі зростав доволі високими темпами. Однак обсяги заощаджень переважної більшості українських сімей є мізерними й не дають змоги забезпечити стабільність прийнятного рівня життя в разі будь-яких економічних або соціальних потрясінь. Установлено, що до передумов збільшення заощаджень населення належать такі: підтримання високих темпів економічного зростання; формування середнього класу, яке залежить від удосконалення структури доходів; забезпечення дотримання балансу між різними верствами населення за рівнем доходу та легалізація прихованої частини доходів населення в результаті впровадження системи пенсійного забезпечення на основі накопичувальної пенсійної системи та страховій основі.Комерційні банки відіграють важливу роль у нагромадженні та зберіганні заощаджень населення, виконанні розрахунків громадян за їхніми фінансовими зобов’язаннями різного характеру (платежі до бюджету, на користь торгівельних, комунальних, транспортних та інших організацій і установ), у переміщенні капіталів, наданні можливостей розвитку промисловим та іншим комерційним підприємствам. Це покладає на них велику відповідальність перед суспільством. Суспільство не повинно мати приводу ставити під сумнів стійкість банківської системи, а акціонери, партнери, вкладники та інвестори мають бути впевнені в надійності будь-якого комерційного банку.
Діючи в інтересах усіх учасників соціально-економічних відносин, банки прямо чи опосередковано впливають на задоволення різноманітних споживчих і виробничих потреб. Саме перед банківською системою як найбільш потужним інститутом фінансового ринку України постало завдання сприяти посиленню позицій населення щодо їхніх можливостей робити заощадження, набувати фінансової самостійності.
Депозити комерційних банків становлять значну частину банківських ресурсів, які є основою ефективного функціонування кредитної системи країни з огляду на формування нею банківського кредитно-інвестиційного портфеля, здатності повною мірою задовольнити потреби відтворювального процесу в усіх секторах економіки.
Розглядаючи економічну сутність банківських ресурсів, зупинимося на трактуванні цього поняття в економічній літературі.Вагомий внесок у дослідження питання ресурсів комерційного банку зробили такі вітчизняні вчені, як О. Д. Заруба [119], А. М. Мороз [120], М. І. Савлук [55], а також російські економісти В. І. Колесніков, Л. П. Кроливецька [121]. Ресурси банку вони характеризують як сукупність коштів, які перебувають у розпорядженні банків і використовуються для кредитних та інших активних операцій. Однак у цьому підході не акцентується увага на джерелах формування банківських ресурсів.
На думку Г. С. Панової, банківські ресурси — це власні кошти й кошти, залучені банком у результаті здійснення пасивних і активно-пасивних операцій, які використовуються для активних операцій банків [122]. Такий погляд пов’язаний з тлумаченням банківських ресурсів з погляду джерел надходжень.
О. В. Васюренко та І. М. Федосик вважають, що «ресурси комерційного банку — це сукупність власних, залучених і цільових фінансових коштів банку, що знаходяться в безпосередньому його розпорядженні і використовуються на його розсуд для здійснення повномасштабної банківської діяльності» [123, с. 63].
Г. Г. Коробова наводить таке визначення: «ресурси комерційного банку — це його власний капітал і залучені на основі повернення грошові кошти юридичних і фізичних осіб, які сформовані банком у результаті проведення пасивних операцій, які в сукупності використовуються ним для здійснення активних операцій» [124]. У цьому трактуванні враховано джерела формування ресурсів і зазначено належність залучених коштів юридичним і фізичним особам.
Значний внесок у визначення сутності банківських ресурсів зробили зарубіжні економісти Г. Айлєнбергер, К. Дж. Бартрон, Мак Нотон Діана, Р. Еллєр, П. Роуз, Дж. Сінкі, Тімоті У. Кох. Вони розглядають проблеми формування ресурсної бази банку в двох відокремлених аспектах: управління банківським капіталом і зобов’язання банку.
Поняття «ресурс» (від французького «resources») трактується як «можливості» [125]. Це дає право застосувати його до поняття банківських ресурсів у широкому сенсі. У цьому разі, крім традиційних ресурсів, у поняття входять і реальні можливості банку не лише акумулювати грошові кошти в зобов’язання боргу чи власності, а й можливості отримувати прибуток від проведення дохідних банківських операцій. Розмір прибутку має бути достатнім для створення резервів, зростання банку та виплати дивіден-85
дів. Саме розуміння банківських ресурсів у широкому сенсі ставить на перше місце проблему управління активами та пасивами.
Від того, чи отримає банк ресурси (у цьому разі депозити від населення), залежить не тільки прибутковість, а і його кредитоспроможність, ліквідність і життєздатність загалом. Безперечно, обсяги депозитів від населення є індикатором рівня довіри до дій центрального банку та підґрунтям стабільності всієї банківської системи країни. Банк є за своєю суттю звичайним посередником, який залучає тимчасово вільні кошти, а в подальшому на свій розсуд надає їх у тимчасове користування потенційним позичальникам. Рівень залучених депозитів опосередковано впливає на можливість забезпечити в країні стабільне економічне зростання [126, с. 51—53]. Для нашої економіки такий важливий інвестиційний ресурс, як депозити населення, має вирішальне значення. А для банківської системи як основного постачальника ресурсів в економіку питання можливості залучення депозитів, передусім від населення, їх вартість, розмір, термін користування, валютні вподобання вкладників є визначальними.
Процес трансформації грошових заощаджень населення включає два етапи:
1) залучення заощаджень на депозитні рахунки. Щоб збільшити частку заощаджень населення в банківській системі, необхідно залучити в цей процес й офіційно немобілізовані кошти населення;
2) спрямування заощаджень населення в економіку країни шляхом кредитування з метою розвитку як реального сектора, так і самого банку. Без достатніх банківських ресурсів банки не можуть здійснювати в належних обсягах кредитування поточних потреб юридичних та фізичних осіб, реалізовувати інвестиційні проекти.
Реалізація політики, що здійснюється банками, спрямована на те, щоб створити умови та можливості для різних прошарків населення щодо вибору власних варіантів формування рівня та якості життя. Пропонуючи широкий спектр послуг, банки щонайбільше задовольняють попит різноманітних верств населення у фінансових послугах.
Якщо раніше вітчизняні банки пропонували клієнтам стандартний набір банківських послуг, то зараз вони змушені постійно розробляти та впроваджувати нові види банківських продуктів, що адресовані конкретним групам клієнтів (різні види вкладів і кредитів для малозабезпечених верств населення, VIP-клієнтів та ін.).Ресурсна база вітчизняних комерційних банків характеризується широкою різноманітністю видів депозитів для населення, умови яких можуть задовольнити максимальні запити щодо побажань клієнтів. Депозитні послуги банків можуть використовуватися згідно з режимом відповідного рахунка й банківським законодавством.
Депозит (вклад) — це грошові кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті чи банківські метали, які банк прийняв від вкладника, або які надійшли для вкладника на договірних засадах на визначений термін зберігання чи без зазначення такого терміну (під відсоток або дохід в іншій формі) і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору [127].
Грошові кошти, залучені на депозити, є основним джерелом формування ресурсної бази банків і надання кредитів, що й визначає важливість оптимальної організації депозитних послуг для забезпечення позичкової діяльності комерційних банків. Це, передусім виявляється в тому, що від обсягу та структури ресурсів залежать масштаби й види активних операцій, а отже, розміри доходів і прибутків банків. Зростання ресурсної бази сприяє й розвитку комерційних банків загалом. Поява нового інструментарію, підвищення якості банківського обслуговування, банківського менеджменту та маркетингу пасивних операцій сприяє зміцненню фінансового становища окремих банків і подальшому розвитку банківської системи.
Зрушення в ресурсній базі банків позитивно впливають і на населення. У сучасних умовах для економіки будь-якої країни характерні процеси прискорення розрахунків, їх автоматизації та комп’ютеризації. Збільшення оборотності ресурсів суб’єктів економіки робить можливим отримання ними більшого прибутку, підвищує зацікавленість у збільшенні обсягів виробництва, підвищенні рівня добробуту.
Проте, незважаючи на позитивні тенденції, які мають місце в збільшенні депозитної бази в результаті залучення коштів фізичних осіб, існують і проблеми, які стримують його подальший розвиток і потребують вирішення:
• вкладники за несприятливих економічних або політичних умов можуть звернутися з вимогою до банку відповідати за своїми зобов’язаннями перед ними. Подібна ситуація загрозлива для банків, які не можуть здійснити такі виплати, оскільки залучені87
кошти розміщені в кредити. Однак згідно із Цивільним кодексом України власник строкового вкладу має право в будь-який момент розірвати депозитний договір, таким чином, строкові вклади з юридичного погляду фактично є вкладами до запитання;
• залученню коштів на депозитні рахунки притаманний депозитний ризик, який визначається як можливість повного або часткового неповернення вкладів чи затримка їх повернення через можливе банкрутство банку чи іншої фінансової установи. Цей ризик може бути спричинений неправильним оцінюванням і невдалим вибором банку для вкладення грошових коштів на депозитні рахунки;
• залученню коштів на депозитні рахунки притаманний і відсотковий ризик, який виникає внаслідок коливання ринкових відсоткових ставок, це — небезпека втрат банку внаслідок завищення відсоткових ставок, що виплачуються за залученими коштами, над ставками за виданими позиками.
Банки зацікавлені в реалізації двох напрямів у розвитку депозитних відносин з фізичними особами. Це — передусім:
• збільшення обсягів депозитних ресурсів, розширення клієнтської бази банку, що приводить до розширення депозитної бази як фінансової основи для розвитку банківської діяльності;
• збільшення терміну, упродовж якого депозитні ресурси є на збереженні та в розпорядженні банку.
Клієнти (реальні й потенційні) зацікавлені в збереженні депозитів упродовж установленого терміну й гарантіях їх повернення за будь-яких умов і отриманні високих відсотків на вкладені кошти. До того ж, потенційних і реальних вкладників власних заощаджень у банківські установи цікавлять не тільки умови депозитних відносин, а й надійність банків, якість обслуговування, їх імідж тощо.
Для клієнтів банку трансформація власних заощаджень у депозитний капітал — це можливість не тільки його збереження, а й примноження за рахунок отримання доходів від його розміщення банками в реальній економіці. Для банків нагромадження депозитних ресурсів створює можливість розширення фінансовокредитної діяльності, збільшення доходів від вдалого розміщення їх на платній основі в реальному секторі економіки.
Головною тенденцією розвитку вітчизняної банківської системи в докризовий період було значне зростання обсягів кредитування. Українські банки активно нарощували обсяги кредитнихвкладень в економіку країни. Вимоги банків за наданими кредитами в 2005
—2008 рр. збільшилися з 143,4 млрд до 734,0 млрд грн, або в п’ять разів. Спостерігалася позитивна тенденція і в динаміці кредитів, наданих населенню. Обсяги кредитів, наданих домашнім господарствам, у портфелі банків зростали за цей період випереджаючими темпами — майже в 8 разів і на 1 січня 2009 року становили 280,5 млрд грн (див. табл. 3.1). Частка кредитів домогосподарствам у структурі загального банківського портфеля постійно збільшувалася — з 24,9 % у 2005 році до 38,2 % у 2008-му. За той же період обсяги депозитів населення також зростають, проте значно меншими темпами — лише 3 рази й на 1січня 2009 року становили 217,9 млрд грн.
Таблиця 3.1
ДИНАМІКА ДЕПОЗИТІВ І КРЕДИТІВ ГОСПОДАРСТВ У 2005—2011 рр.
| Показник |
2005 |
2006 |
2007 |
2008 |
2009 |
2010 |
2011 |
| Обсяги депозитів домашніх господарств, млн грн |
74778 |
108860 |
167239 |
217860 |
214098 |
275093 |
310390 |
| Середньорічний темп приросту/ зниження депозитів, % |
75,9 |
45,6 |
53,6 |
30,3 |
–1,73 |
28,5 |
12,8 |
| Середньозважені ставки за депозитами, % |
7,7 |
6,9 |
7,4 |
8,7 |
12,2 |
11,4 |
9,1 |
| Обсяги кредитів домашніх господарств, млн грн |
35 659 |
82 010 |
160 386 |
280 490 |
241 249 |
209 538 |
201 224 |
| Середньорічний темп приросту / зниження кредитів, % |
121,1 |
130 |
96 |
75 |
–14 |
–13,14 |
–3,9 |
| Середньозважені ставки на кредит, % |
16,3 |
15,2 |
15,6 |
18,7 |
22,3 |
25,2 |
26,5 |
* Складено автором за джерелом: [116].
Співвідношення обсягу депозитів до кредитів фізичних осіб, що залишалось упродовж тривалого часу стабільним, починаючи89
з 2005 року, стало зменшуватись, і в 2008 році обсяг наданих кредитів перевищив обсяг депозитів. Населення швидше нарощувало борги перед банками, ніж збільшувало вклади. Кредити, що надавалися фізичним особам, зростали, але за меншої схильності населення до заощаджень, незважаючи на зростання кредитування. Якщо в 2006 році різниця між депозитами та кредитами фізичних осіб становила 33 % депозитів, то в 2007 році — лише 4 %.
Це було зумовлене певними причинами. У 2004—2007 рр. суттєво зросли показники доходів населення України. Це дало можливість частину ресурсів домогосподарств спрямувати на погашення кредитів, що сприяло збільшенню використання населенням кредитних ресурсів для придбання не тільки побутової техніки, а й автомобілів і нерухомості.
Завдяки підвищенню обсягів кредитних ресурсів, залучених на зовнішніх фінансових ринках, і значному зростанню цін на експортну продукцію вітчизняних підприємств збільшилися можливості українських банків кредитувати економіку в іноземній валюті, ціна якої на внутрішньому ринку поступово зменшувалася.
Здійснюючи кредитування економіки, банківські установи установили, що фізичні особи більш зацікавлені використовувати кредитні ресурси та більш схильні до ризику, ніж суб’єкти господарювання [128, с. 155]. Завдяки кредитуванню фізичних осіб суттєво збільшувався й попит на різні товари та послуги, передусім, тривалого використання. Банки за рахунок кредитування стимулювали економіку, а також забезпечили власні інтереси, пов’язані з нарощуванням банківських прибутків.
Згідно зі світовим досвідом кредитування домогосподарств — це один з основних видів діяльності банків, що забезпечує їх стабільну прибутковість. Його розвиток є важливою умовою забезпечення стійкого зростання не лише банківської системи, а й економіки загалом. Від нього залежить розвиток багатьох галузей виробництва та реалізація їх кінцевої продукції. Однак збільшення обсягів кредитування фізичних осіб має як позитивний, так і негативний характер. Позитивний вплив кредитування населення з боку комерційних банків приводить до підвищення соціальних стандартів життя населення, кредити стають доступними не лише заможним верствам населення, а й тим, хто мав середній і нижчий за середній рівень доходів.
Негативний вплив кредитування населення з боку банків полягає в тому, що в українській економіці майже відсутні товари віт-чизняного виробництва (автомобілі, побутова техніка тощо) і формується додатковий попит на товари та послуги, які виробляються за межами країни. Відповідно вітчизняні банки кредитували не саме українську економіку, а імпорт, не сприяючи її економічному зростанню, як це відбувається в розвинутих країнах. Тим самим українські банки за рахунок кредитування населення сприяють додатковому розвитку промисловості іноземних країн.
Проте слід зазначити, що іпотечне кредитування населення з боку банків сприяє розвитку вітчизняного будівництва, особливо житла та торгових центрів у всій країні. Це додатково створює значну вартість, нові робочі місця, задовольняє потреби населення в житловій нерухомості, а також в об’єктах, що забезпечують надання різних послуг. У кредитуванні домогосподарств частка іпотеки, починаючи з 2005 року, становить більш як третину.
Наприкінці 2008 року обсяги кредитів в іноземній валюті перевищували обсяги депозитів в цій же валюті майже вдвічі (див. табл. 3.2). На споживчому кредитному ринку України спостерігалося зростання обсягу кредитів, наданих в іноземній валюті. Темпи зростання кредитів, наданих населенню в іноземній валюті, випереджали темпи зростання кредитів у національній валюті. У 2005 році темпи зростання кредитів у гривні склали 123 %, в іноземній валюті — 159 %, у 2008 році — 34 % і 98 % відповідно. Як наслідок — частка кредитів в іноземній валюті в загальному обсязі кредитів, наданих банками домогосподарствам, збільшилася з 59 % у 2005 році до 72 % у 2008-му. Це пояснюється тим, що за стабільного валютного курсу кредити в іноземній валюті для домогосподарств були дешевшими за кредити в гривні.
Таблиця 3.2
ДИНАМІКА ДЕПОЗИТІВ ДОМАШНІХ ГОСПОДАРСТВ І КРЕДИТІВ,
НАДАНИХ ЇМ БАНКАМИ УКРАЇНИ
Валюта
ДепозитиКредитиВідхиленняДепозитиКредитиВідхилення
| Національна валюта |
102 379 |
58 403 |
43 976 |
110 016 |
78 821 |
31 195 |
|
|
|
|
|
|
|
Іноземна валюта
64 860101 983–37 123107 844201 669–93 825
| Усього |
167 239 |
160 386 |
6853 |
217 860 |
280 490 |
–62 630 |
* Складено автором за джерелом: [116].91
І хоча основними видами валют, у яких надавалися кредити фізичним особам вітчизняними банками, були гривня, долар та євро, однак у цей період спостерігалося збільшення частки кредитів, що надавалися в доларах США. Слід зазначити, що домогосподарства, оцінюючи тільки поточну привабливість валютних кредитів, не зважували валютний ризик, не враховували можливості коливань валютного курсу в майбутньому.
З жовтня 2008 року обмінний курс долара зріс більш ніж на 60 %, різко збільшивши при цьому вартість гривневого обслуговування кредитів в іноземній валюті. За даними Національного банку України обсяг кредитного боргу фізичних осіб становив 72,6 %, або 195,24 млрд грн.
Для українського банківського сектора характерна зміщена структура балансу: пасиви значно коротші за активи, що породжує підвищений попит на короткострокові ресурси й підтримує ризики ліквідності на високому рівні. Ринок кредитування домогосподарств складається з різноманітних видів короткострокових, середньострокових (до п’яти років) і довгострокових (більш як п’ять років) кредитів. В умовах позитивних змін у вітчизняній економіці все більшим попитом користувалися кредити на тривалий термін (рис. 3.1).
120
100
80
60
40
20
0
Рис. 3.1. Кредити та депозити домашніх господарств за термінами погашення станом на кінець грудня 2008 року, млн грн [116]У практиці вітчизняних комерційних банків існує кілька напрямів кредитування фізичних осіб — іпотека, автокредитування, експрес-кредитування в торгових центрах (PoS-loans), кредитування готівкою (cash-кредити), а також карткове кредитування. Національний банк України в звітності не виділяє статистичні дані щодо всіх цих напрямів кредитування, крім даних з іпотечного кредитування. Іпотечне кредитування є складною системою відносин, що дає змогу узгоджувати інтереси населення в поліпшенні житлових умов, комерційних банків — в ефективному та прибутковому напрямі діяльності, будівельного комплексу та пов’язаних з ним виробничим процесом галузей — у ритмічному завантаженні виробництва та збереженні робочих місць, а також держави, зацікавленої в загальному економічному зростанні.
До початку фінансової кризи вітчизняний ринок іпотечного кредитування впевнено демонстрував динамічне збільшення загального обсягу кредитів, наданих домашнім господарствам. За даними Української національної іпотечної асоціації (УНІА), на 1 жовтня 2009 року всього було видано іпотечних кредитів на суму 103,6 млрд грн. За майже вісім років загальний розмір іпотечного портфеля банків в Україні зріс у 345 разів [129].
Питома вага іпотеки зросла як у загальному кредитному портфелі вітчизняних банків, так і в портфелі кредитування фізичних осіб. Якщо в 2002 році частка іпотечних кредитів у загальному кредитному портфелі банків становила 1,2 %, то в 2008 році вона зросла майже до 15 %. У кредитуванні домогосподарств частка іпотеки, починаючи з 2005 року, становила більш як третину. Однак, незважаючи на суттєве збільшення масштабності іпотечного кредитування житла, іпотечний ринок України становить 10 % ВВП, тоді як у розвинутих країнах цей показник сягає 30
—40 %.
Щодо ринку житла слід зауважити, що серед країн Центральної та Східної Європи Україна має один з найнижчих показників забезпечення потреб і задоволення попиту на цьому ринку. Житловий фонд України фізично й морально зношений (майже 75 % житла) і вимагає або реконструкції, або знесення через аварійний стан [130, с. 15]. На відміну від розвинутих країн в Україні відчувається гострий брак житла, і до насичення ринку ще дуже далеко.
Як уже зазначалося, більшість іпотечних кредитів в Україні було надано в іноземній валюті, що поставило значну частину позичальників у позицію валютного ризику. Цікаво, що за кордо-93
ном валюта платежу за іпотекою має збігатися з валютою доходу. Найпопулярнішою валютою кредитування є долар США, оскільки на доларові кредити припадає 95 % позик, що надані в іноземній валюті. Тим часом зростає популярність євро (2,7 %) і швейцарського франка (2,3 %). Основними причинами валютизації іпотеки в Україні були високі відсоткові ставки за кредитами в національній валюті (18—22 %), тоді як вартість кредитів в іноземній валюті значно нижча (відсоткові ставки в іноземній валюті становлять 13—14 %).
На 1 січня 2009 року найбільший обсяг кредитів іпотечного ринку становив 107,6 млрд грн. Таке високе зростання обсягів іпотечних кредитів було викликане різкою зміною валютного курсу (гривня девальвувала щодо долара майже на 60 %) і не відображало реальний стан іпотечного ринку.
Після постанови НБУ від 11 жовтня 2008 року № 319 «Про додаткові заходи щодо діяльності банків» банківські установи майже припинили кредитування, згорнули іпотечні програми, спостерігалася тенденція до зменшення попиту на іпотечні продукти. Своєю чергою, населення намагалося погасити ті кредити, які в них вже були, але негативна макроекономічна ситуація в країні (припинення діяльності підприємств та організацій, масові скорочення, різке зниження курсу гривні щодо світових валют, підвищення банками відсоткових ставок за кредитами) призвела до браку коштів для своєчасної сплати за кредит і до зростання обсягів проблемних іпотечних кредитів за 9 місяців 2009 року більше як утричі. На 1 жовтня 2009 року обсяги проблемних кредитів становили 3,1 млрд грн, або 3,1 % у загальному іпотечному портфелі [129].
Що стосується процесу реструктуризації в іпотечній сфері, то загалом за 2009 рік було реструктуризовано близько 18,7 % загальної кількості іпотечних кредитів. Основними схемами реструктуризації житлових іпотечних кредитів були: зміна валюти кредиту, зміна схеми погашення, пролонгація кредитного договору, відстрочення сплати суми кредиту.
Ще одним значним напрямом кредитування населення для банків є автокредитування. Попит на автомобілі в Україні невпинно зростав кілька років поспіль. Україна була однією з найменш розвинутих країн Європи за кількістю автомобілів на душу населення (приблизно 150 автомобілів на 1000 осіб) [131]. Розвиток і доступність кредитних програм, що пропонувалися банками,спричинили значне зростання вітчизняного авторинку. Клієнт залежно від обраної моделі транспорту й реальних доходів серед різноманітних кредитних програм міг знайти привабливі для себе умови. Перший внесок клієнта під час купівлі автомобіля мав становити 25—30 %, термін кредитування — від 3 до 7 років, середнє подорожчання — 15 % та обов’язкова страховка — 4—5 % суми покупки.
Кожний другий українець купував транспортний засіб на умовах автокредитування. За різними оцінками, від 50 % до 70 % нових автомобілів продавалися в кредит. За 2006 рік було продано близько 370 тис. легкових автомобілів, за 2007 рік — 542 тис. І якщо в 2006 році Україна посідала 9 місце в Європі за обсягами продажу автомобілів, то в 2007 вийшла на сьоме місце, випередивши обсяги продажу таких країн, як Австрія, Голландія та Бельгія [131].
Фінансова нестабільність вплинула на політику більшості українських банків у сфері кредитування. Банками переглядалися умови надання кредитів населенню, при цьому відсоткові ставки підвищувалися. Вимоги до кредитоспроможності позичальників стали більш жорсткими, кредити без першого внеску позичальника не надавалися. Проте більшість банків були змушені згорнути власні програми з кредитування.
Розвиток ринку кредитування домогосподарств в Україні став дзеркальним відображенням зміни економічної ситуації не тільки в державі, а й у світі. Економічна нестабільність у країні, високі темпи інфляції, затяжні кризові явища на світових фінансових ринках і коливання курсу долара, зміни до банківського законодавства, спрямовані на подолання зростаючих кредитних ризиків і розривів ліквідності, негативно позначилися на можливості кредитування банками домогосподарств.
Через девальвацію національної валюти рівень доступності кредитів сягнув на недосяжну висоту. Основним показником доступності кредиту є відношення між щомісячним платежем і доходом сім’ї (DTI). У США рівень DTI не перевищує 26 %. В Україні цей показник теж тримався на рівні 28 %, але з девальвацією національної валюти він зріс до 45 %. Девальвація вплинула не тільки на рівень DTI, а й на економіку, спричинила зростання рівня безробіття та інфляції [132].
Фахівці МБРР зазначають, що зовнішні позики банків та їх висока кредитна активність на внутрішньому ринку породжують95
небезпеку для утримання макроекономічної стабільності в країні й для стійкості банківської системи тоді, коли зобов’язання банків мають короткостроковий характер, валютні активи та зобов’язання банків не збігаються, а зовнішні запозичення підживлюють кредитний бум у секторах споживчого та іпотечного кредитування [133, с. 36].
За три роки, з 2008 по 2011 р. обсяги кредитів, наданих населенню, зменшилися на 79,3 млрд грн, або на 28 %. З квітня 2010 року банки поступово стали відновлювати кредитні програми, посткризовий приплив грошових коштів у банківську систему перевищив докризовий рівень (табл. 3.1). Але щоб повернутися до рівня кредитування домогосподарств, який передував глобальній кризі, потрібно, передусім, визначатися зі стратегією формування довгострокових гривневих ресурсів і зробити правильні висновки з отриманого досвіду як банкам, так і населенню.
Не всі банківські установи докладали зусилля до розвитку конкурентних депозитних продуктів. Проблема полягає в тому, що депозити не приносять прибутку, а слугують джерелом капіталу для кредитування. Однак розробка та впровадження нових депозитних продуктів з різними умовами для клієнтів потребують значних витрат з боку банків. У вітчизняних банках неправильно визначалися пріоритети в роботі, а саме: більш уважно контролювалася ділянка роботи, пов’язана безпосередньо з кредитуванням або платіжними картками, однак не приділялася належна увага роботі з депозитними продуктами та послугами. У деяких фінансових установах депозити навіть не вважалися напрямом бізнесу, їх розглядали як щось на зразок статті витрат. Тому вплив депозитів на загальну прибутковість банку в розрахунок не брався [134, с. 87].
Кредитна криза та криза ліквідності в світовій банківській системі змусила менеджерів переглянути своє ставлення до розробки депозитної політики. Якщо раніше значна кількість банків просувала на ринок кредитні продукти та активно брала участь у ціновій конкуренції, отримуючи при цьому фінансування на міжбанківському ринку, то наприкінці 2008 року і в 2009-му ситуація змінилася, на перший план вийшли депозитні продукти та їх активне просування, оскільки стабільний приріст грошових коштів у банках давав можливість надавати кредити та готувати базу для подальшого зростання й самого банку, і економіки загалом.Здатність банку залучити заощадження населення свідчить про довіру до банку, а відтак вплив кризи на його діяльність незначний. У розвинутих країнах банки шукають фінансування на біржах, здійснюючи торгівлю забезпеченими облігаціями. Щоб мати змогу виставляти свої цінні папери на ринку, необхідно отримати оцінку рейтингового агентства. Банки, які мають надійну депозитну базу, мають істотно вищий рейтинг, ніж ті, які не приділяють належної уваги роботі з депозитами. За результатами досліджень, банки, які сформували сильний депозитний портфель, сплачували більш високі дивіденди своїм акціонерам, а банки, які виставлялися на продаж, майже всі не мали стабільної депозитної бази [132, с. 88]. Таким чином, кількість залучених депозитних вкладів та їх розмір мають для банку неабияке значення.
Утім, необхідність залучення додаткових ресурсів викликає зацікавленість банкірів у розробці депозитних продуктів. Адже для того, щоб отримувати прибуток з кредитування, потрібно мати стабільне джерело банківських ресурсів, яким і стають депозитні вклади, залучені від населення. У банках починають враховувати кожен рух наявних на рахунках населення коштів і його вплив на прибутковість роздрібних послуг.
Домашні господарства прагнуть розміщувати депозити для компенсації нерівномірності своїх доходів. Клієнти з недостатнім рівнем доходу, вкладаючи свої кошти на банківські рахунки, мають різні цілі: бажають застрахувати себе на випадок втрати здоров’я, можливої непрацездатності тощо, а також для того, щоб заощадити кошти для майбутніх витрат. У цьому разі безпека вкладу, конфіденційність, довіра між клієнтом і банком набувають великого значення. Швидкий доступ до депозитного рахунка також може бути надзвичайно важливим чинником для осіб з невисоким рівнем доходів, оскільки в разі непередбачених витрат вони хочуть мати можливість оперативного доступу до своїх грошових коштів. Має значення і вартість таких операцій, як відкриття й закриття депозитного рахунка. Час, який клієнт витрачає на перебування у відділенні банку, очікування в черзі, заповнення необхідних паперових форм у поєднанні з високими витратами на оформлення рахунка можуть викликати у клієнта негативне враження від співпраці з банком і змусити його звернутися до неформальних способів заощадження.97
Висока реальна відсоткова ставка за депозитами — це головний спосіб залучення клієнтів з низьким рівнем доходу до ощадних послуг. Надходження від населення грошових коштів для їх розміщення на депозитних рахунках є більш стійким каналом, ніж альтернативні джерела, наприклад, кредити на міжбанківському ринку та залучення коштів на зовнішніх ринках капіталів. У часи політичної та економічної нестабільності, зростання рівня інфляції та зниження доходів населення залучення коштів малозабезпечених або недостатньо активних у банківській сфері клієнтів є доволі складним завданням навіть для ефективних банків. За найменшої невпевненості в майбутньому вкладник віддає перевагу альтернативним джерелам заощадження своїх коштів, щоб застрахувати себе від нестабільності.
Розробляти й пропонувати клієнтам нові або вдосконалені депозитні продукти змушує банки й зростання конкуренції як на банківському ринку депозитних послуг для населення, так і серед банків і небанківських фінансово-кредитних установ. При цьому ділова репутація є одним з вирішальних факторів для залучення вкладників, оскільки допомагає сформувати довіру в потенційного клієнта.
Управління ліквідністю та ризик-менеджмент, регулятивна система й внутрішній контроль забезпечують загальний курс і напрям розвитку фінансових стратегій, а також захищають інтереси вкладників.
Види депозитних продуктів і технологій впливають на залучення грошових коштів населення на рахунки в банки. Зниження вартості розміщення депозитних вкладів, зменшення адміністративних витрат завдяки розробці простих ощадних продуктів, система диференційованих відсоткових ставок дадуть змогу досягти високого рівня операційної ефективності й залучити великі обсяги депозитів.
