< Попередня  Змiст  Наступна >

Розділ 8. СУСПІЛЬНА ОЦІНКА РЕСУРСІВ


У цьому розділі розглядаються питання визначен-ня суспільних цін на ресурси в моделі загальної рів-новаги. Нестача інформації часто ускладнює оцінку моделі загальної рівноваги або ж робить її просто неможливою. В МАР відхилення дорівнюють різниці між приватними та суспільними значеннями. Почи-наючи з фактичних (приватних) цін на ресурси, мож-на отримати суспільні ціни через коригування цих цін відхиленнями. На ціни на ресурси безпосередньо впливають викривлення на ринку ресурсів, які за-проваджені певною політикою (наприклад, законодавче встановлення рівня орендної плати за землю, регулювання відсоткових ставок, мінімальні ціни то-що) та недосконалостями ринку ресурсів (наприклад, монопсонія та монополія). Фактичні ціни на ресурси можуть зазнавати впливу також і опосередковано через відхилення на товарному ринку та мікроекономічні викривлення. Більше того, використання ресурсів може змінюватися залежно від того, як виробники коригують свої обсяги виробництва відповідно до суспільних цін на продукцію та ресурси. Якщо відбувається реакція на ціну продукцію та заміна використання ресурсів у великій кількості галузей, то сукупний попит на кожен ресурс може змісти-тись, змінюючи таким чином і ціни на ресурси.

 

8.1. ВИЗНАЧЕННЯ ЦІНИ НА РИНКУ РЕСУРСІВ

 

 

Суспільна оцінка внутрішніх ресурсів відрізняється від суспільної оцінки міжнародної продукції, оскільки припускається, що ресурси не мобільні між країнами. У принципі, можливості міжнародної міграції можуть домінувати на ринку ресурсів , і суспільна ціна ресурсу буде визначатися зовні, як у випадку з міжнародною продукцією. У країні з абсолютно лібералізованим ринком капіталу, наприклад, не існує ніяких обмежень на внутрішню інвестиційну поведінку. Інвестор вільний у своєму виборі між внутрішніми та зовнішніми інвестиційними можливостями. Оскільки світовий ринок капіталу набагато більший за внутрішній, то дохідність інвестицій можна розглядати як екзогенну зміну для внутрішнього ринку. Внутрішні викривлення на ринку капіталу можна не враховувати. Такі викривлення впливають на обсяг залученого або експортованого капіталу, а не на суспільну вартість його. Аналогічно, якщо еміграція робочих набуває поширеного характеру, то національна економіка має запропонувати заробітну плату не нижче визначеної в зовнішніх економіках. Зновутаки, для розрахунку суспільної вартості необхідні знання відхилень внутрішнього ринку.

 

Серед внутрішніх ресурсів тільки земля є універсально немобільною. Проте в більшості країн міжнародна міграція праці та капіталу також дуже обмежена. Обмеження відображають культурні відмінності (наприклад, мова та релігія), заборонні трансакційні витрати міграції або обмеження, застосовані зовні щодо доступу на ринок. За таких обмежень можливість зовнішніх доходів матиме певний вплив на ціни внутрішніх ресурсів, а ціни на ресурси можна вважати такими, що визначаються на внутрішніх ринках.

 

У простій моделі загальної рівноваги припускається, що обсяги постачання ресурсів фіксовані. Як наслідок, визначення ціни на ресурс повністю залежить від попиту на нього. Відносно легко врахувати і вплив з боку пропозиції на вибір суспільної ціни. Одним нереалістичним аспектом вертикальної кривої пропозиції є її перетин з віссю х, це означає, що ціни на ресурси можуть опуститися до нуля без впливу на обсяг пропозиції ресурсу. Насправді ж, кожен ринок, імовірно, характеризується мінімальним рівнем цін, нижче якого жоден з ресурсів не буде постачатись на ринок.

 

На рис. 8.1 показано вплив мінімальної зарплати на рівні прожиткового мінімуму на ринку некваліфікованої праці. Крива ринкової пропозиції представлена кривою з правостороннім кутом wsbAS замість QSS. Початкова крива попиту представлена D. Сукупний попит на працю QD знаходиться на рівні мінімальної резерваційної ціни. Результатом є безробіття, що дорівнює QS QD. Заробітна плата теоретично може знизитися до рівня ринкового очищення, w*, однак ніхто з працівників не бажає працевлаштовуватися за заробітну плату нижче прожиткового мінімуму. Безробіття можна подолати, якщо зросте попит, наприклад до D. Таке зростання можна спровокувати запровадженням технології з інтенсивним використанням робочої сили, збільшенням обсягу виробництва або зростанням цін на продукцію. Якщо пропозиція праці зростатиме з часом, такі зміни є необхідними для зменшення безробіття.

Мінімальні ціни на ринку праці

 

 

Цей випадок демонструє «природний» рівень безробіття, який не можна пов’язати з жодним із викривлень або ринковими провалами. Отже, такі аспекти можна не враховувати під час суспільної оцінки вартості ресурсів виробництва. Ресурси, які повністю зайняті, створюють певне обмеження на виробництво і потенційний національний дохід. Їх можна збільшити у разі, якщо збільшиться пропозиція повністю зайнятого ресурсу. Але ринкові ціни на додаткову кількість ресурсів не зазнають змін. Альтернативними витратами цих ресурсів для економіки є їхні резерваційні ціни — зарплати на рівні прожиткового мінімуму для працівників і витрати на підготовку капіталу та землі до продуктивного використання.

 

8.2. ВІДХИЛЕННЯ ТА СУСПІЛЬНІ ЦІНИ НА РЕСУРС

 

За умов конкурентного ринку та за відсутності відхилень на ринку ресурсів ціни на повністю залучені ресурси відображатимуть граничну вартість продукту. Якщо D відображає еквівалентну ціні вартість відхилення на ринку ресурсів, то фактичні ціни можна виразити так:

 

Рівняння 8.1:

 

wP = PP (MPPP ) + D,

 

де w — ціна ресурсу, Р — ціна продукції, МРР — граничний фізичний продукт (OQ/AL). Верхній індекс Р використовується для того, щоб позначити змінні, які спостерігаються за умовами приватного ринку.

 

Фактичні значення РP та МРРР також можуть бути викривленими відносно їх суспільної вартості. Якщо використовувати t задля позначення відхилень цін на продукцію та ОМРР, щоб позначити відхилення граничних фізичних продуктів, то рівняння 8.1 можна переписати так:

 

Рівняння 8.2:

 

wP = (PW + t)(MPPW + MPPCMD + ∆MPPFMD ) + D,

 

де верхній індекс W використовується для того, щоб позначити значення змінної за світових цін на продукцію. ∆MPPCMD позначає вплив викривлень товарного ринку на продуктивність ресурсів, а ∆MPPFMD позначає вплив викривлень на ринку ресурсів на продуктивність ресурсів. Рівняння 8.2 можна перегрупувати так:

 

Рівняння 8.3:

 

wP = (PWMPPW ) + (tMPPW ) + (PW + t)(∆MPPCMD ) + + (PW + t)(∆MPPFMD ) + D.

 

Суспільна ціна на ресурс, wS, є значенням граничного продукту, виміряного за світових цін. Це є перший елемент правої частини рівняння 8.3, (PWMPPW ) .

Якщо рівняння 8.3 перегрупувати та не зважати на елементи tMPPW , то можна отримати таке рівняння:

 

Рівняння 8.4:

 

wPwS = (tMPPW ) + (PW ⋅∆MPPCMD ) + (PW ⋅∆MPPFMD ) + D.

 

Рівняння 8.4 засвідчує, що різницю між приватними цінами на ресурси та їх суспільними вартостями можна пояснити двома категоріями впливу.  Елемент (tMPPW ) + (PW ⋅∆MPPCMD )  демонструє вплив відхилень товарного ринку на ціни на ресурси. Елемент (PW ⋅∆MPPFMD ) + D описує вплив відхилень ринку ресурсів.

 

Ці відхилення впливають на ціни на ресурси безпосередньо і, можливо, опосередковано через вплив на продуктивність ресурсів. Фіксування високих цін на ресурси за допомогою певного законодавчого акта, наприклад, стимулюватиме виробників до зменшення використання ресурсів і матиме наслідком штучно завищені граничні продуктивності.

 

Деталізований вигляд відхилень цін на ресурси, показаний у рівнянні 8.4, надає організаційні рамки для оцінювання тіньових цін. Починати можна з фактичних цін на ринку (зарплати, дохідність капіталу, земельна рента), а потім визначати різноманітні відхилення і, врештірешт, робити певні висновки про їх кількісну значимість. Ідеальними умовами розрахунку суспільних цін на ресурси є ситуація, коли відомі оцінки кривих попиту та пропозиції на ресурси для кожного сектору економіки. Ціни та кількість на приватному ринку можна поєднати разом з інформацією про відхилення, щоб визначити зміщення або рух вздовж кривих попиту та пропозиції на кожному ринку ресурсів. Якщо такої інформації немає або оцінки вважаються не надійними, потрібно виконувати наближені оцінки суспільних вартостей.

 

У наступних параграфах розглядаються дві категорії відхилень рівнянні 8.4:

а) відхилення на ринку ресурсів;

б) відхилення на товарному ринку. Усе обговорення фокусується на питаннях розрахунку. Після цього розглядаються дві групи опосередкованого впливу на ціни на ресурси. Макроекономічні викривлення впливають на ціни ресурсів через спричинений обмінним курсом вплив на ціни продукції та через безпосередній вплив на ціну внутрішніх капітальних ресурсів. Замінність ресурсів є реакцією на зміни відносних цін на них і відповідає за частину фактичних змін граничних фізичних продуктів, що описуються рівнянням 8.4.

 

8.2.1. Відхилення на ринку ресурсів

 

Коригування впливу викривлень на ринку ресурсів є найлегшим для пропорційних податків або субсидій. У цьому разі аналітику потрібно лише вирішити, чи податки або субсидії впливають на ресурс. Наприклад, відрахування до фонду соціального страхування у разі зниження заробітної плати внаслідок конкуренції за робочі місця зменшиться на величину податку. Припускаючи, що робітники, врештірешт, отримують величину податку із соціального страхування, то загальний обсяг компенсації залишається незмінним. Тільки тимчасова картина заробітних плат змінилася. Працівники жертвують певною величиною теперішнього доходу, щоб мати більші доходи протягом пенсійного періоду або під час відсутності на роботі за станом здоров’я.

 

Коли ж податки використовуються в усіх секторах економіки, то рішення щодо накладення податків на працедавців приймається на основі рівнів зайнятості за наявності податків на ресурси. Повна зайнятість означає, що податки зменшують реальну заробітну плату. Коли оподатковуються лише певні сектори економіки (промисловість, але не сільське господарство, наприклад), то не достатньо лише повної зайнятості для того, щоб не вважати податок як викривлення. Можливо, політика спричинила міграцію надлишку робочої сили із секторів, що оподатковуються, до секторів, що не оподатковуються, що в результаті дає повну зайнятість. Такі переміщення повинні спричиняти різницю між секторальними цінами на ресурси. Порівняння зарплат, враховуючи податки, із зарплатою в інших секторах економіки, що не сплачують податків на ресурси, дає розуміння того, чи потрібно вважати податок як відхилення (якщо дві ціни не дорівнюють одна одній) або не зважати на оподаткування ресурсів (коли ціни рівні).

 

Коригування за наявності певного регулювання , що фіксує абсолютні рівні цін на ринку ресурсів, є складнішим завданням. Інформацію про приватні ринки подеколи можна отримати з паралельних ринків, а заробітні плати та земельні ренти часто можна порівняти з офіційними цінами , щоб визначити, чи запроваджені насправді такі регулювання . У разі якщо паралельні ринки невеликі, то їхні ціни не будуть близькими до суспільних (нерегульованих) значень. Наприклад, відсоткову ставку на паралельному ринку важко буде співвіднести з дохідністю інвестицій, якщо капітальні ринки фрагментовані, або крім раціонування існують інші відхилення.

 

Ринкові провали є останньою категорією відхилень на ринку ресурсів. Такі відхилення часто можна помітити, якщо порівнювати ціни на ресурси між регіонами. Якщо ресурси між регіонами мобільні, то можлива інтеграція ринків ресурсів і ціни на ресурс на одній території можуть бути пов’язані з цінами на ресурс на іншій території. Але в цілому потрібні безпосередні підтвердження наявності ринкових провалів, оскільки певні обставини конкурентних ринків ресурсів також можуть пояснити наявність цінових різниць.

 

Якщо існують витрати, пов’язані з міграцією (витрати на транспортування, а також певні психологічні витрати) з однієї місцевості в іншу, то навіть ціни на абсолютно конкурентних ринках ресурсів можуть відрізнятися. Таким чином, суспільні ціни на ресурси не обов’язково мають бути однаковими в усіх регіонах. На рис. 8.2 продемонстровано цю ідею. Ринок праці в місцевості 1 порівнюється з ринком праці в місцевості 2. Зарплата позначається як w*. Витрати на міграцію з місцевості 1 до місцевості 2 дорівнюють w* – wL. Витрати на міграцію в місцевість 1 дорівнюють wUw*. Напочатку припускається, що попит і пропозиція місцевості 1 урівноважені на рівні w*, що також дорівнює зарплаті місцевості 2. Проте не обов’язково, щоб ця рівність зберігалася. Через зростання внутрішнього попиту в місцевості 1, спричинене вищими цінами регіону 1 на продукцію, попит збільшується до D′, а зарплата підвищується до w1. Таке підвищення не має ніякого впливу на зарплату в регіоні 2, оскільки витрати на міграцію перевищують різницю цін між двома місцевостями. Міграція розпочнеться тільки у разі, якщо попит спричинить зростання зарплати вище за wU. За такого рівня зарплати в обох місцевостях почнуть змінюватись одночасно. Аналогічні результати можна отримати у разі, якщо попит зміщується назад і місцева зарплата знижується. Регіональні зарплати будуть пов’язаними тільки тоді, коли зарплата зменшується нижче за wL, тобто це зарплата, яка мотивує еміграцію з регіону 1.

Міграційні витрати  та регіональна різниця суспільної заробітної плати

 

Іншим впливом на різницю цін на конкурентних ринках ресурсів є тривалість альтернатив зайнятості. Попит на працю та зарплати можуть мати сезонний характер, а альтернативою зайнятості можуть бути тривалі періоди низькооплачуваної роботи в одному регіоні проти коротших періодів з вищою зарплатою в іншому регіоні . Таким чином, ціни на ресурси відрізнятимуться між регіонами, але при цьому зовсім необов’язкова наявність ринкових провалів. Загальна компенсація протягом повного виробничого циклу не дуже відрізняється, щоб спричинити міграцію.

 

Визначення провалів ринку капіталу потребує іншого визначення міграційних витрат і сегментації ринку. Фізичні витрати переміщення фінансового капіталу між регіонами незначні і тому не можуть б призвести до суттєвої різниці в регіональних ставках дохідності. У такому разі однаєдина суспільна ставка дохідності була б репрезентативною для всіх регіонів. Але суспільні (та приватні) ставки дохідності можуть відрізнятися суттєво, якщо інвестиційний ризик варіюється між потенційними позичальниками. У такому випадку відповідною межею ринку є не географічні кордони, а типи позичальників і товарів. Якщо малий позичальник або певні види товарів мають відносно велику ймовірність фінансової неплатоспроможності, то ставки дохідності в тих секторах мають бути вищими, щоб урахувати підвищені витрати на позички. Аналогічно, певна частина трансакційних витрат на запозичення та кредитування не залежить від величини позики. У відносних величинах невеликі інвестиції повинні мати вищі ставки дохідності, ніж великі інвестиції. Така різниця між ризиками та трансакційними витратами залишається навіть у тому випадку, коли капітальні ринки інтегровані. Суспільні ставки дохідності не обов’язково мають бути однаковими для всіх товарних систем.

 

8.2.2. Відхилення на товарних ринках

 

Рис. 8.3 надано з метою ілюстрації впливу відхилень на товарному ринку на ціни на ресурси. На рис. 8.3а та 8.3б зображено криві продуктивності для двох секторів, що використовують один і той самий ресурс — некваліфіковану робочу силу. У секторі 1 гранична продуктивність ресурсу стрімко зменшується залежно від того, як більша кількість робочої сили використовується у виробництві. У секторі 2 гранична продуктивність майже незмінна, що дає майже лінійну форму кривої продуктивності.

В обох випадках криві продуктивності на рівні господарства зображуються за припущення, що решта ресурсів зафіксовані на певному рівні. Змінивши кількість використання інших ресурсів, отримали б криві продуктивності праці відмінні від тих, що зображені на рисунку.

 

Зміни цін на продукцію, попит та ціни на ресурс

 

Попит господарства на некваліфіковану працю визначається прибутковістю використання ресурсів. Якщо праця демонструє спадну граничну віддачу (як це припускається на рисунку), то найприбутковіше використання праці буде в тому випадку, коли гранична вартість виробництва дорівнюватиме додатковим витратам на працю:

 

Q1 · P1 = ∆QL · w.

 

Після певного перетворення отримуємо зв’язок між продуктивністю ресурсу та відносними цінами:

 

Q1/∆QL = w/P1.

 

Кут нахилу кривої продуктивності ∆Q1/∆QL дорівнює відношенню цін на ресурс та продукцію в точці максимального прибутку. Припущення про спадну граничну продуктивність означає, що ∆Q1/∆QL перевищує w/P1, якщо використання ресурсу менше від цього максимізуючого прибуток рівня.

 

Це саме припущення означає, що більша кількість праці використовуватиметься господарством зі зменшенням заробітної плати, що дає нахилену донизу криву попиту підприємства (сектору) на працю, як це зображено на рис. 8.3с. Крива попиту сектору 2 (рис. 8.3) еластичніша, ніж крива сектору 1, оскільки припускається, що гранична продуктивність праці змінюється повільніше зі збільшенням використання праці. Агрегування кривих попиту секторів D1 та D 2 дає ринковий попит на працю, що зображений на рисунку 8.3д. Рівноважний рівень заробітної плати, w*, знаходиться на перетині ринкового попиту на працю з існуючою пропозицією праці, Q*.

 

Якщо не враховувати взаємодію між працею та іншими ресурсами (рівень використання яких також залежить від зміни цін на продукцію), то можна використовувати одну й ту саму криву граничної продуктивності, щоб визначити попит на ресурси за різних цін на продукцію. Якщо ціна на продукцію зростає з Р1 до Р′′1, то попит підприємства на працю збільшується з q1 до q2, і гранична продуктивність праці в секторі 1 зменшується. Зміна кількості підприємств у кожному секторі також впливатиме на криву попиту на ресурс. Якщо Р1 зростатиме, то сектор 1 збільшуватиметься, а сектор 2 — скорочуватиметься.

 

Таким чином, чисте зміщення ринкового попиту на працю може бути негативним або позитивним, залежно від відносної інтенсивності використання ресурсу в обох секторах. У нашому прикладі сектор 1 трудомісткіший , ніж сектор 2, а сукупний попит на працю зміщується назовні, з D* до D**. Рівноважний рівень зарплати зростає з w* до w**. Відносно початкового стану використання праці збільшилось у секторі 1 (Q*L1 до Q**L1) та зменшилось у секторі 2 (Q*L2 до Q**L2). Граничні фізичні продукти в секторі 2 повинні були б зрости, щоб обґрунтувати вищі зарплати. Якби сектор 2 був трудомістким сектором, то сукупний попит змістився б назад, компенсуючи зростання заробітної плати через розширення сектору 1. Зарплати та граничні фізичні продукти в обох секторах зменшаться.

 

Оскільки кількість товарів збільшується, то зв’язок між відхиленнями цін на ресурси та цін на продукцію стає нечітким. Відхилення, що збільшують ціни на продукцію, збільшують попит на ресурси з боку підприємств. Відхилення, що зменшують ціни продукцію, зміщують назад попит на ресурси з боку підприємств. Зміна кількості підприємств у кожному секторі спричиняє наступні зміщення вперед та назад сукупного попиту на ресурс.

 

Якщо протекція не спрямована в бік певного ресурсу (якщо, наприклад, капіталомісткі сектори отримують менше протекції, ніж трудомісткі сектори), то відхилення цін на продукцію не матиме суттєвого впливу на ціни на ресурси. Вплив на ціну на ресурс з боку відхилення на товарному ринку буде компенсуватися впливом на ціну на ресурс з боку відхилення на іншому товарному ринку з протилежною інтенсивністю використання ресурсу. Але якщо ціни на продукцію зміщені інтенсивністю використання ресурсу, то можна спостерігати вплив цін на ресурс.

 

8.2.3. Опосередкований вплив: макроекономічні викривлення

 

Вплив на ціни на ресурси з боку макроекономічних викривлень буде передаватись опосередковано, через ціни на товарному ринку, або безпосередньо через зміну вартості капіталу. Викривляючий вплив макроекономічної політики можна представити через тотожність дефіциту державного бюджету:

 

(GT) = (SI) + (FEXPFIMP),

 

де (GT) — дефіцит; (SI) — різниця між внутрішніми заощадженнями та інвестиціями; (FEXPFIMP) — чисті потоки іноземної валюти. Якщо дефіцит фінансується через запозичення на внутрішньому ринку капіталу, то внутрішні відсоткові ставки стають занадто високими. Виробники в усіх секторах зменшують використання капіталу, щоб збільшити граничний фізичний продукт капіталу та обґрунтувати великі капітальні витрати. Якщо дефіцит фінансується через зовнішні запозичення, то наслідком буде переоцінений обмінний курс. У довгостроковому періоді неправильна оцінка обмінного курсу однаково передається на ціни всіх ресурсів . Використовуючи рівняння 8.4, можна стверджувати, що вплив обмінного курсу еквівалентний однаковому (і в цьому разі додатному) тарифу на всю продукцію. Граничні фізичні продукти залишаються незмінними, оскільки всі міжнародні сектори збільшують попит одночасно.

 

8.2.4. Непрямий вплив: замінність ресурсів

Може виникнути стимул до заміни одних ресурсів іншими у випадку, коли усунення відхилень спричиняє зміну відносних цін на них. Тоді виробник намагатиметься зменшити витрати (та змінити граничний фізичний продукт ), змінюючи комбінації ресурсів у процесі виробництва. Рисунок 8.4 унаочнює спектр реакцій виробника на зміни цін на ресурси. На рис. 8.4а вибір ресурсів фіксований. Лише одну комбінацію ресурсів можна використати у виробництві — L одиниць праці та К одиниць капіталу. Ціни на працю та капітал напочатку були w та r відповідно, створюючи ізокосту АВ. Якщо зростає ціна капіталу, нова ізокоста буде АВ′, а точка дотику до виробничої ізокванти не зміниться. Комбінація ресурсів, яка мінімізує виробничі витрати, — усе ще L одиниць праці та К одиниць капіталу.

Ціни на ресурси та замінність ресурсів

На рис. 8.4б можливість вибору ресурсів збільшується. Значну кількість комбінацій можна використати для виробництва однієї одиниці продукції. Зміна цін на ресурси приводить до іншої найменш витратної комбінації ресурсів . За допомогою збільшення використання праці та зменшення обсягу використання капіталу виробник спроможний зменшити вплив зміни цін на ресурси на виробничі витрати. Сукупні виробничі витрати на рис. 8.4б менші від сукупних витрат на рисунку 8.4а, оскільки збільшення витрат на працю (L′ – L) · w більше ніж компенсоване зменшенням витрат на капітал (KK′) · r. Як показано на рис. 8.4б, ізокоста А′′В′′ розташована всередині ізокости AB′.

Замінність ресурсів із багатьма ресурсами

 

Аналіз замінності одних ресурсів іншими стає складнішим за наявності більше ніж двох ресурсів. Зміни у використанні цих ресурсів спричинить зміщення ізокванти праця—капітал. Рис. 8.5 демонструє таку ситуацію. Крива продуктивності праці напочатку представлена як ОА. Ця крива зображена за умови фіксованого рівня всіх інших ресурсів. Якщо зміна цін на інші ресурси приведе до зміни їх використання, то це може вплинути на криву продуктивності капіталу та праці. На рисунку крива продуктивності праці зміщується догори, з ОА до ОВ. Таке зміщення трапилося б, наприклад, у разі зменшення ціни на мінеральне добриво. Напочатку кількість праці, яка потрібна на виробництво однієї одиниці продукції, дорівнює LA, але така кількість зменшується до LB, оскільки збільшується використання мінеральних добрив. Якщо використання мінеральних добрив має схожий вплив на продуктивність капіталу, то одинична виробнича ізокванта для капіталу та праці зміститься всередину , в напрямку до початку координат. За постійних значень w та r нова комбінація праці та капіталу

стає LA та K′A.

 

Інша складність виникає тоді, коли крива продуктивності капіталу зміщується донизу внаслідок збільшення використання мінеральних добрив, таким чином відображаючи певну доповнюваність між використанням мінеральних добрив і капіталу. Тобто така сама кількість продукції потребує більше, а не менше капіталу. У такому випадку нова одинична ізокванта може бути QB замість QB. Зміна використання капіталу збільшує потреби в капіталі та зменшує потреби в праці відносно початкових значень LA та KA. Хоча такі ефекти доповнюваності існують , вони не такі поширені, щоб домінувати в реакції економіки на зміну цін на ресурси. У більшості випадків очікується, що співвідношення замінності ресурсів відображатимуть позитивні впливи на перехресну продуктивність.

 

Замінність ресурсів спричиняє зміни граничних фізичних продуктивностей. Якщо агрегувати по всіх секторах економіки, то крива попиту на ресурс зміститься, таким чином спричиняючи вплив на ціни на ресурси. Без інформації щодо можливості замінності ресурсів, зазвичай, вплив на їхні ціни не враховується під час виконання відповідних розрахунків. Однак тут можна використати теорему про огинаючу, яка показує, що зміни виробничих витрат першого порядку враховуються змінами цін на ресурси. Зміну витрат можна представити як:

 

(∆w)l + (∆r)k + w(∆l) + r(∆k) = ∆C.

 

За мінімізуючого витрати рівня виробництва виробник обрав таку комбінацію ресурсів, щоб w(∆l) + r(∆k) = 0. Вплив на витрати внаслідок збільшення використання праці має дорівнювати зменшенню витрат, пов’язаному з одночасним зменшенням використання капіталу. Якби умови були з точністю до навпаки, то виробники також могли б зменшити сукупні витрати через збільшення використання праці та зменшення використання капіталу (або навпаки). Отже, виробники повністю реагують на зміну цін на ресурс із «абсолютною» замінністю ресурсів. Співвідношення між змінами ціни на ресурси та зміною витрат аналогічне як за змінних, так і фіксованих обсягів ресурсів. Привабливість такого результату збільшується у разі використання багатьох ресурсів, оскільки це дозволяє виробникам мати багато способів замінювати ресурси та компенсувати вплив на витрати за збільшення цін на ресурси.

 

В інших випадках потрібно ігнорувати ефекти замінності незважаючи на масштаб такого впливу. Описана методологія дає змогу повністю оцінювати вплив політики на ринки продукції та ресурсів. Приватні ціни порівнюються з оцінками суспільних цін, які б існували у разі усунення відхилення. Системи оцінюються відносно потенційного (максимального) національного доходу. Але в деяких випадках, наприклад під впливом іноземної валюти, оцінка зосереджуватиметься тільки на фактичному внеску продуктивної системи до національного доходу. У викривленій економіці альтернативні витрати ресурсів визначаються їхніми суспільними вартостями в існуючій (не викривленій) ринковій ситуації. Тож інші, найкращі ціни на ресурси будуть розраховуватися виходячи зі світових цін для товарів та існуючих граничних фізичних продуктивностей без урахування ефекту замінності ресурсів.

 

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

 

  1. Розкрийте особливості визначення суспільних цін на ресурси в моделі загальної рівноваги.

 

  1. Наведіть механізм формування ціни на ринку ресурсів.

 

  1. Від чого залежить визначення ціни в моделі загальної рівноваги?

 

  1. Визначіть порядок формування суспільної ціни на ресурси за наявності різних типів відхилень.

 

  1. Охарактеризуйте відхилення на ринку ресурсів.

 

  1. Наведіть характеристику останньої категорії відхилень на ринку ресурсів.

 

  1. Охарактеризуйте відхилення на товарних ринках.

 

  1. Проаналізуйте графічне зображення зміни ціни на продукцію, попит та ціни на ресурс.

 

  1. Які існують види впливів на ціну на ринку ресурсів?

 


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
Розділ 10. БЮДЖЕТУВАННЯ ТА АНАЛІЗ НА РІВНІ АГРАРНОГО ПІДПРИЄМСТВА
Розділ 11. ПОСТАГРАРНІ БЮДЖЕТИ ТА ЇХ АНАЛІЗ
Розділ 12. ОЦІНКА СУСПІЛЬНОЇ ПРИБУТКОВОСТІ
12.2. ОЦІНКА СУСПІЛЬНИХ ЦІН ДЛЯ ВНУТРІШНІХ РЕСУРСІВ
12.3. ОЦІНКА ВИКОРИСТАННЯ РЕСУРСІВ ПРОДУКТОВОЮ СИСТЕМОЮ
Дисциплiни

Англійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki