Отже, ліквідувати позицію можна в будь-який момент до дати поставки, придбавши угоду протилежного змісту (уклавши офсетну угоду). При цьому прибутком чи збитком учасника ф’ючерсного ринку буде різниця в цінах на ф’ючерсний контракт у момент відкриття та закриття позиції. Якщо ціни на ф’ючерсному ринку зро сли, то той, хто відкрив, а потім ліквідував довгу позицію (купив, а потім продав контракт), отримає прибуток, хто відкрив/закрив коротку позицію, отримає збитки.
Варто наголосити, що близько 98% контрактів ліквідуються саме через укладання офсетних угод, а не через реальну поставку активів. У разі, якщо позиція не була ліквідована до дат и поставки, ф’ючерсна угода буде виконана в один з двох способів: з поставкою або без поставки базового активу. В контракті з поставкою базового активу продавець у день виконання контракту здійснить
поставку стандартної кількості активу за розрахунковою ціною (ціною закриття останньої торгової сесії), а покупець оплатить та прийме відповідний базовий актив. У контракті без поставки базового активу (розрахунковий ф’ючерс) одна сторона в день виконання контракту виплатить іншій стороні грошову суму, що дорівнює різниці в цінах контракту на дату укладання уго ди та дату виконання її умов (на дату відкриття та закриття позиції).
За результатами кожної торгової сесії розраховується ф’ючерсна ціна закриття (за останніми перед закриттям угодами) і середня ф’ючерсна ціна. Ці ціни використовуються кліринговою установою щодня для перерахунку за ф’ючерсними контрактами.
Особливість ф’ючерсного контракту полягає в тому, що ст орони зобов’язані виконати його умови. Тобто, якщо в день виконання контракту поточна ціна буде нижчою за ціну поставки, покупець не має права відмовитися від своїх зобов’язань за контрактом і зобов’язаний сплатити за вказану у контракті кількість цінних паперів визначену контрактом суму. У св ою чергу, продавець також не має права відмовитись від виконання своїх зобов’язань за контрактом, навіть якщо обумовлена ціна буде нижчою порівняно з поточною.
Таким чином, результат для кожної із сторін може бути позитивним або негативним.
Припустимо, що ціна товару на момент укладання контракту становить 1000 грн і покупець має таку суму грошей. У момент викон ання контракту відбувається купівля-продаж: товар переходить до покупця, а гроші — до продавця. Якщо при цьому ціна товару зросла до 1200 грн, то покупець має можливість продати його та одержати 1200 грн. Таким чином, дохід покупця становить 200 грн. Цей дохід є реальним і фіксується у бу хгалтерському обліку як приріст власних коштів покупця (табл. 5.2).
Таблиця 5.2
Ф’ЮЧЕРСНА УГОДА З ПІДВИЩЕННЯМ ЦІНИ, грн
| Періоди |
Продавець |
Покупець |
| Момент укладання контракту |
1000 (товар) |
1000 (гроші) |
| Момент виконання контракту |
1000 (гроші) |
1000 (товар) |
| Після контрактні дії |
|
1200 (товар) 1200 (гроші) |
| Результати реалізації контракту |
(1200 – 1000 = 200) |
(1200 – 1000 = 200) |
|
втрачений дохід |
реальний дохід |
Утім, слід зважати на те, що виграш покупця не є наслідком явного програшу продавця. Бухгалтерський облік продавця не зафіксував реального збитку. Продавець має свою 1000 грн, але вже не у вигляді товару, а у вигляді грошей. Мабуть, якби продавець не уклав ф’ючерсного контракту, то з підвищенням цін він продав би тов ар і мав би дохід у розмірі 200 грн. Тобто дохід мав би не покупець за ф’ючерсним контрактом, а власне продавець.
Отже, дохід і збиток кількісно однакові і реально мають суто протилежні ознаки. Під час ф’ючерсної угоди один з її учасників (покупець) виграв не тому, що інший учасник (прода вець) програв, а тому, що третя сторона в особі споживчого ринку з тих чи інших міркувань погодилась заплатити за даний товар не 1000 грн, а 1200 грн.
Тепер припустимо, що ціна не підвищилася, а знизилася на 200 грн.
У цьому разі покупець, одержавши від продавця товар, за який віддає йому згідно з домовленістю 10
00 грн, зможе продати його на споживчому ринку тільки за 800 грн і тим самим матиме реальний збиток у розмірі 200 грн. Цей збиток фіксується у бухгалтерському обліку як реальна втрата. Проте реальна втрата покупця не спричинилася до збільшення реального доходу продавця (табл. 5.3).
Таблиця 5.3
Ф’ЮЧЕРСНА УГОДА ЗІ ЗНИЖЕННЯМ ЦІНИ, грн
| Періоди |
Продавець |
Покупець |
| Момент укладання контракту |
1000 (товар) |
1000 (гроші) |
| Момент виконання контракту |
1000 (гроші) |
1000 (товар) |
| Після контрактні дії |
|
800 (товар) 800 (гроші) |
| Результати реалізації контракту |
(800 – 1000 = – 200) відвернутий збиток |
(800 – 1000 = – 200) реальний збиток |
Різниця між цими результатами якісно суттєва. Коли покупець унаслідок ф’ючерсної угоди стає багатшим або біднішим, то продавець лише жалкує про втрачену можливість «зірвати куш», або радіє, що залишився «при своїх». Обидва партнери грають в азартну гру, але ставка покупця є більшою, оскільки він перебирає на себе продаж товару і ві дповідальність за це.
Таким чином, покупець сподівається, щоб ціна на товар зросла, а продавець воліє не постраждати, коли ціна раптом знизиться. Покупець сподівається виграти на коливаннях цін, а продавець — застрахуватися від цих коливань. Якісні відмінності їх позицій саме і є підставою для укладання між ними ф’ючерсної угоди.
Учасниками ф’ючерсного ринку мо жуть бути будь-які юридичні чи фізичні особи. Безпосередньо брати участь у торгах і укладати угоди на біржі можуть лише фінансові посередники, які мають право проводити операції від свого імені (дилери) чи від імені клієнтів (брокери). Учасники ринку, які не мають права самостійно укладати угоди на ф’ю черсному ринку, звертаються до брокерів, стають клієнтами брокерських контор.
Клієнт брокерської контори за допомогою брокера укладає відповідну ф’ючерсну угоду, відкриваючи тим самим довгу чи коротку позицію. При цьому він вносить на свій рахунок, відкритий у кліринговій установі, деяку суму, що називається початковою маржею. Початкова маржа є внеском клієнта в забе зпечення виконання умов контракту, тобто є певною гарантією того, що клієнт має намір виконувати свої зобов’язання.
Розмір початкової маржі встановлюється розрахунковою установою (біржею) і може змінюватися залежно від цілей біржі. Під час визначення величини маржі враховують такі чинники:
• максимальні наявні відхилення ціни активу в контрактах за минулі періоди;
• можливість зниження початкової маржі, якщо біржа бажає залучити учасників на ринок цього контракту.
Як початкова маржа можуть бути прийняті не тільки грошові кошти, а й деякі види державних цінних паперів. Вона, як правило, становить 1—6% від загальної вартості контракту. Причому на хеджерські рахунки традиційно нараховують меншу маржу, ніж на спекулятивні. Якщо, ска жімо, мінімальна вимога біржі щодо початкової маржі становить 5%, то брокерська контора підвищить цю маржу для хеджерів до 7—10%, для спекулянтів — до 10—15%. Вимоги щодо початкової маржі коливаються залежно від базового активу й ситуації на ринку. На ф’ючерсні контракти, що мають більші цінові коливання, нараховують більшу початкову маржу.
Після перевірки ф’ючерсних контрактів кліринговою установою вони перестають бути зобов’язаннями між покупцем та продавцем і перетворюються у зобов’язання між покупцем (продавцем) і кліринговою установою. Остання від моменту реєстрації укладеної угоди на біржі бере на себе зобов’язання перед покупцем поставити актив, а перед продавцем — сплатити його в обу мовлені контрактом строки.
Отже, клірингова установа стає контрагентом і гарантом виконання угоди як для покупця, так і для продавця. Крім того, наявність клірингової установи значно полегшує ліквідацію позиції учасника до дати поставки. Покупцеві чи продавцеві ф’ючерсного контракту допоможуть, у разі потреби, придбати протилежний контракт.
Наприкінці кожного біржового дня біржею визначаються ціни ф’юч ерсних контрактів, які потім використовуються для внесення змін у рахунки клієнтів. Цю процедуру називають marked to market
— переоцінка позицій відповідно до поточних ринкових цін. Клірингова установа знімає кошти з рахунків тих, хто зазнав збитків, і нараховує відповідні суми тим, хто отримав прибутки. Кошти зі збиткових рахунків переказують на прибуткові вп родовж ночі.
Якщо впродовж дня ціна якогось ф’ючерсного контракту зменшиться, наприклад, на 300 грн, то продавцеві цього контракту нарахують кошти у розмірі 300 грн, а з рахунку покупця знімуть
300 грн. У разі падіння цін на певні ф’ючерсні контракти продавці цих контрактів отримують прибутки, а покупці контрактів зазнають таких самих збитків. У разі зростання цін на ці контракти виграют ь покупці контрактів і програють продавці.
Поточний прибуток або збиток за відкритою позицією, який виражається в платежах клієнта або від клієнта, називають варіаційною маржею.
Варіаційна маржа — це грошові кошти, що підлягають нарахуванню або списанню по кліринговому рахунку клієнта в ра зі відхилення ціни укладення угоди від котирувальної. Тобто це прибуток або збиток, за яким виконують взаєморозрахунки між учасниками ринку. Її розраховують залежно від стану контракту так:
ВМ
1 = В
Т – В
З , (5.3) де ВМ
1 — варіаційна маржа за позицією, що відкрита у ході цієї торгової сесії і залишається відкритою після її закінчення; В
Т — вартість контракту за розрахунковою ціною цієї торгової сесії; В
З
— вартість контракту на момент закриття позиції.
Варіаційна маржа за позицією, що відкрита під час однієї з попередніх сесій і залишається відкритою у цій торговій сесії,
ВМ
2 = В
Т – В
П , (5.4) де В
П — вартість контракту за розрахунковою ціною попередньої торгової сесії.
Варіаційна маржа за позицією, що відкрита під час однієї з попередніх торгових сесій і закрита у цій торговій сесії шляхом укладання контракту з протилежною позицією,
ВМ
3 = В
ПП – В
П , (5.5) де В
ПП — вартість контракту, укладеного з протилежною позицією.
Якщо ВМ > 0, її списують з рахунку фірми-продавця і зараховують на субрахунок фірми-покупця, а якщо ВМ < 0 — чинять навпаки.
Якщо внаслідок операцій залишок коштів на клієнтському рахунку стане меншим за деяку встановлену біржею величину, яку називають підтримувальною маржею, клієнт внесе на св ій рахунок так звану додаткову маржу. Якщо додаткова маржа не буде внесена клієнтом протягом 24 годин, його позиція на біржі закриється. На відміну від початкової маржі додаткову маржу вносять лише грошовими коштами. Підтримувальна маржа — це мінімальний рівень, до якого може знизитися залишок коштів на рахунку інвестора внаслідок небажаного ру ху цін. Сума, що перевищує підтримувальну маржу, може бути вилучена інвестором у будь-який час.
Брокерські контори звичайно дають 3—5 днів своїм клієнтам для додаткових внесків. Клієнти, нездатні внести додаткові кошти, мають закрити свої позиції на ринку та свої рахунки. Якщо клієнт не покриває потреби в додаткових коштах і його ра хунок вичерпано, всі подальші збитки відшкодовуються за рахунок брокерської контори.
Більшість ф’ючерсних контрактів мають дозволені верхню та нижню межі коливання ціни кожного дня. Це так звані граничні значення котирувальної ціни — максимальне та мінімальне значення, в межах якого може змінюватися ціна контракту впродовж торгової сесії. У разі, коли ці на виходить за припустимі межі, йдеться про закриту верхню чи нижню межу. Закрита нижня межа не дає можливості покупцям вільно ввійти в ринок або залишити його, а закрита верхня межа так само впливає на продавців. Тобто торги тривають, але у напрямі зменшення цінових коливань. Якщо закрита цінова межа діє кі лька днів поспіль, біржа розширює цю межу.
Цінові межі встановлюються для стабілізації ринку й утримання його під контролем. Встановлення межі — своєрідна затримка часу для того, щоб ринок зміг пристосуватися до подій, які спричиняють коливання цінової межі.
Клірингова установа є одним з відділень біржі або незалежною організацією. Через неї здійснюються реєстрація, уз годження, гарантування, закриття позицій та поставка активів за укладеними угодами. Фінансові звіти також готує клірингова установа. Її членами є розрахункові фірми, які виконують розрахунки для брокерських контор.
Брокерські контори несуть фінансову відповідальність перед своїми розрахунковими фірмами, а клірингова установа є гарантом для своїх членів — розрахункових фірм у проведенні всіх розрахункових операцій за торгами. Усі члени клірингової установи вносять і тримають на рахунках за кожною торговельною позицією так звану клірингову маржу, яка є гарантією належного виконання ф’юче рсних контрактів з боку учасників ринку. Щодня клірингова установа звіряє рахунки своїх членів, встановлює й регулює маржу залежно від ситуації на ринку.
Предметом ф’ючерсного контракту можуть бути реальні товари або такі фінансові інструменти, як іноземна валюта, депозитні сертифікати, банківські депозити, акції, облігації, векселі, довгострокові казначейські зобов’язання, фондові індекси. Обся ги поставки цих фінансових інструментів стандартні (як лоти), що є особливістю ф’ючерсних контрактів.
Виділяють два типи ф’ючерсних контрактів — товарні та фінансові.
Товарний ф’ючерсний контракт — це угода між продавцем або покупцем, з одного боку, і кліринговою установою, з другого, про поставку стандартної кількості відповідного това ру за узгодженою ціною на конкретну дату в майбутньому. раніше, ніж через три місяці, міг би отримати певну ціну за неї, продавши ф’ючерсні контракти на врожай. У свою чергу, споживачі зернових, купуючи ф’ючерсні контракти, мали б змогу забезпечити гарантовані майбутні поставки за фіксованою ціною і таким чином знизити або виключити ціновий ризик.
Необхідність розвитку ринку таких ф’ючерсів в Україні можна пояснити тим, що торги ф’ючерсними контрактами проводяться за такими групами товарів, як продукція виробничотехнічного призначення, сільгосппродукція, енергоносії, дорого цінні метали, товари широкого вжитку. Особливо популярними в
Україні могли б стати ф’ючерсні угоди на сільгосппродукцію.
Так, наприклад, виробник, на полях якого зернові достигнуть не
Фінансові ф’ючерси є ф’ючерсними контрактами, в основі яких лежать фінансові інструменти. Основними їх видами є валютні, відсоткові ф’ючерси та ф’ючерси на фондові індекси.
Ф’ючерсні контракти на іноземну валюту — це угода між продавцем (покупцем) та кліринговою установою про продаж (купівлю) с тандартної суми однієї валюти за іншу за узгодженим валютним курсом на конкретну дату у майбутньому. Сутність ф’ючерсного валютного контракту полягає в тому, щоб зафіксувати в момент укладання угоди валютний курс, за яким відбу
деться операція обміну валют у майбутньому. Типи ф’ючерсних контрактів на іноземну валюту змінюються від біржі до біржі за номінальною вартістю та видами валют, що обмінюються. Предметом найактивнішої торгівлі є ф’ючерси на долари США, євро, канадські долари, фунти стерлінгів, єни, австралійські долари, мексиканські песо.
Ф’ючерсний контракт за короткостроковими відсотков ими ставками — це угода між продавцем або покупцем, з одного боку, та кліринговою установою, з другого, про прийняття на депозит стандартної суми грошових коштів під визначену грошову ставку на конкретну дату в майбутньому. Укладення ф’ючерсної угоди за відсотковими ставками означає, що продавець бере на себе зобов’язання покласти де позит стандартної суми під відсоткову ставку, що фіксується в момент продажу контракту. Дата виконання такого ф’ючерсного контракту віддалена деяким проміжком часу від дати укладення угоди і є стандартною. Покупець ф’ючерсного відсоткового контракту зобов’язується прийняти депозит на аналогічних умовах.
Ф’ючерсні контракти на фондові індекси являють собою контракти, засновані на вартості фондового індексу, що лежить в їх основі. Оскільки індексні ф’ючерси не передбачають будь-яких поставок цінних паперів, то технологія ф’ючерсних індексних угод ґрунтується на тому, що додатна або від’ємна зміна величини індексу множиться на стандартний грошовий коефіцієнт. Одержана таким чином сума сплачується одній зі сторін-учасниць.
Західна практика свідчить, що на сучасних ф’ючерсних біржах щоденний обсяг операцій з фінансовими ф’ючерсами багатократно перевищує обсяг операцій на всіх ринках товарних ф’ючерсів та опціонів. Продавці (виробники) і покупці (споживачі) працюють на біржі з метою страхування своїх товарів, які вони планують продавати (купувати) в майбутньому від непередбачених змін ціни або для того, щоб зафіксувати сприятливу для себе цінову кон’юнктуру. Інституційні інвестори, як правило, вкладають кошти у валю
тні ф’ючерси, ф’ючерси на цінні папери та біржові індекси. Товарних ф’ючерсів такі інвестори практично не використовують.
Однак загальні обсяги торгівлі товарними ф’ючерсами, використання їх хеджерами та спекулянтами ф’ючерсних ринків цукру, зернових, кави, нафти з 70-х до 90-х рр. ХХ ст. не зменшилися.
Співвідношення обсягів торгівлі на користь фінансових ф’ючерсів змінилося завдяки тому, що за останні 10 років інституційні інвестори створили справді їх величезний ринок, який суттєво перевищив обсяги ринку товарних ф’ючерсів. Ці інвесто
ри використовують фінансові ф’ючерси як для хеджування портфелів з реальними цінними паперами, так і для спекуляцій.
У багатьох випадках більш ефективною інвестиційною стратегією є купівля-продаж ф’ючерсного контракту на індекси. Угоди з ними є новою, прогресивною сферою фінансових операцій, а перший індексний строковий контракт було укладено у 1982 р. в Торговельній палаті Канзас-Сіті. Порівняння операційних витрат показує, що вони є істотно нижчими на ринку ф’ючерсів на індекси акцій. Крім цього, час, за який може укладатись ф’ючерсна угода, становить 30 і менше секунд, коли продаж акцій за розумною ціною становить 2
—3 хвилини.
У табл. 5.4 наведено оцінки повних витрат за завершеними угодами, тобто з урахуванням відкриття і подальшого закриття позиції (комісійні, витрати, пов’язані з впливом ринку, і податки), у відсотках від інвестованого капіталу. З даних таблиці випливає, що витрати для ринку ф’ючерсів на біржові індекси є менш ими порівняно з ринком акцій.
Оскільки на всі акції, що входять до бази індексу, сплачуються дивіденди, то у випадку ф’ючерсного контракту на біржовий індекс інвестиційна дохідність дорівнює поточній дохідності за акціями. Тоді вартість поставки дорівнює різниці між річною ставкою фінансування (річною відсотковою ставкою за кредитами) і річною поточною дохідністю, що мн ожиться на кількість днів до поставки, поділену на 365.
Таблиця 5.4
ОЦІНКА ПОВНИХ ВИТРАТ ЗАВЕРШЕНИХ УГОД У ВІДСОТКАХ ВІД ОБСЯГУ ІНВЕСТИЦІЙ ДЛЯ АКЦІЙ І Ф’ЮЧЕРСІВ НА БІРЖОВІ ІНДЕКСИ
| Повні витрати |
Країна |
| США |
Японія |
Великобританія |
Франція |
Німеччина |
| Акції |
| Комісія |
0,20 |
0,30 |
0,10 |
0,20 |
0,20 |
| Витрати, пов’язані з впливом ринку |
0,57 |
1,00 |
0,90 |
0,80 |
0,60 |
| Податки |
0,00 |
0,30 |
0,50 |
0,00 |
0,00 |
| Підсумок |
0,77 |
1,60 |
1,50 |
1,00 |
0,80 |
| Ф’ючерси |
| Комісія |
0,01 |
0,11 |
0,03 |
0,03 |
0,03 |
| Витрати, пов’язані з впливом ринку |
0,10 |
0,30 |
0,40 |
0,40 |
0,30 |
| Податки |
0,00 |
0,00 |
0,00 |
0,00 |
0,00 |
| Підсумок |
0,11 |
0,41 |
0,43 |
0,43 |
0,33 |
Наприклад, річна ставка фінансування дорівнює 6,5%, річна дивідендна дохідність — 2%, а кількість днів до розрахунку — 60. Тоді вартість поставки дорівнює: (0,065 – 0,02) ? (60/365) = 0,007397.
Якщо поточна вартість індексу дорівнює 410, то теоретична ф’ючерсна ціна становитиме:
410 + 410(0,007397) = 413,03.
Базис ф’ючерсного контракту визначається як різниця між спотовою ціною активу і ф’ючерсною ціною, що склалась на ринку. В нашому випадку, якщо реальна ф’ючерсна ціна дорівнює 413,03, то базис дорівнюватиме – 3,03, тобто різниці між поточною вартістю індексу і ф’ючерсною ціною.
З формуванням портфеля, що дублює індекс, пов’язані витрати, які включають гонорари менеджерам, операційні витрати тощо. Оскільки управляючий активами, який використовує індексацію, зазвичай купує не всі акції, що входять до бази індексу, додаткові витрати виникають через відмінності у структурі портфеля і відстежуваного індексу. Зі збільшенням таки х витрат ефективність індексної стратегії падає. Тому замість купівлі акцій для побудови індексного портфеля менеджер може використовувати ф’ючерси на ринкові індекси. За деякими оцінками, з 60 найбільших індексних пенсійних фондів близько третини використовують індексні ф’ючерси в управлінні фондом.
Якщо ф’ючерс на індекс оцінений за теорети чною вартістю, то портфель, що складається з «довгої» позиції за ф’ючерсами на індекси і казначейських векселів, даватиме ту саму дохідність, що й відповідний ринковий індекс. Припустимо, що менеджер фонду має намір проіндексувати портфель у 9 млн дол., використовуючи S&P 500 як базовий індекс. Припустимо також, що:
1) поточне значення S &P 500 дорівнює 300;
2) ф’ючерси на індекс S&P 500 з датою поставки через шість місяців продаються за ціною 303;
3) очікувана дивідендна дохідність S&P 500 за шість місяців дорівнює 2%;
4) дохідність тримісячних казначейських векселів становить 3%.
Теоретична ф’ючерсна ціна дорівнює 303 (300 + 300 ? (0,03 – 01,02).
Розглянемо дві стратегії, які може використовувати управляючий індексним фондом.
Стратегія 1. Придбання акцій на 9 млн дол. таким чином, щоб продублювати поведінку індексу S&P 500.
Теоретична ф’ючерсна ціна дорівнює 303 (300 + 300 ? (0,03 – 01,02).
Розглянемо дві стратегії, які може використовувати управляючий індексним фондом.
Стратегія 1. Придбання акцій на 9 млн дол. таким чином, щоб продублювати поведінку індексу S&P 500.
Таблиця 5.5
ПОРІВНЯННЯ ДУБЛЮЮЧОГО ІНДЕКСУ ПОРТФЕЛЯ АКЦІЙ. СТРАТЕГІЇ
Ф’ЮЧЕРСИ/КАЗНАЧЕЙСЬКІ ВЕКСЕЛІ
|
|
|
| 330 |
300 |
270 – 10% 8100000 дол. 180 000 8280 000 (720000) селі |
| Зміна величини індексу |
10% |
0% |
| Ринкова вартість портфеля, що дублює індекс |
9900000 дол. |
9000000 дол. |
| Дивіденди (0,02 ? 9000000) |
180 000 |
180 000 |
| Вартість портфеля |
1080 000 |
9180 000 |
| Грошовий дохід |
1080 000 |
180 000 |
|
|
| 330 |
| Вартість казначейських векселів (9000000 ? 1,03) |
9270 000 |
9270 000 |
*
Через вартість ф’ючерсної і спотової ціни активу на день поставки ціна індексу S&P 500 і ціна ф’ючерса на нього будуть однаковими.
Стратегія 2. Купівля 60 ф’ючерсних контрактів на S&P 500 з датою поставки через шість місяців та інвестування 9 млн дол. в казначейські векселі.
Припустимо, що індекс S&P 500 зросте до 330, залишиться на рівні 300, впаде до 270. Під час поставки ф’ючерсна ціна змінюється разом зі значенням індексу. Табл. 5.5 показує вартість портфеля для обох стратегій у кожному з тр ьох випадків.
Для всіх трьох сценаріїв результати обох стратегій будуть збігатися, оскільки ф’ючерсний контракт може бути продубльований купівлею базового активу за рахунок позичкових коштів. У разі індексування дублюється відповідний інструмент купівлею ф’ючерсного контракту та інвестуванням у казначейські векселі. Отже, якщо теоретична ціна ф’ючерсних контрактів на бір жовий індекс оцінена правильно, то менеджер фонду може використовувати такі ф’ючерси для створення індексного портфеля.
Якщо ціна ф’ючерсів на індекс нижче за теоретичну ф’ючерсну ціну (контракти недооцінені), то менеджер фонду може збільшити дохідність індексного портфеля за допомогою купівлі ф’ючерсів і казначейських веселів, тобто дохідність портфеля буде вищ ою, ніж за відповідним індексом, якщо позиція збережеться до дати поставки.
Припустимо, що у наведеному вище прикладі поточна ф’ючерсна ціна дорівнює 301, а не 303. Ф’ючерсна позиція для трьох сценаріїв з табл. 5.5 буде на 60000 дол. більше (2 од. індексу ? 500 дол. ? 60 контрактів). Таким чином, вартість портфеля і дохід для всіх сценаріїв буду ть більшими на 60 000 дол. у разі купівлі ф’ючерсного контракту і казначейських векселів замість прямої купівлі акцій.
Якщо ф’ючерсний контракт переоцінений, менеджер фонду обміняє ф’ючерси на біржовий індекс і казначейські векселі на акції, що входять до бази індексу. У цьому випадку менеджер застосовує стратегію заміщення акцій, коли використову ється обмін (своп) портфеля акцій і синтетичного портфеля (ф’ючерси/ казначейські векселі) залежно від вартості ф’ючерсного контрак
ту відносно до ринкового індексу. Ця стратегія є однією зі стратегій, що використовуються для збільшення дохідності індексного портфеля. При цьому її застосування може привести до різних результатів залежно від умов, що склалися. Наприклад, портфель менеджера індексного фонду складається з ф’ючерсів на індекси казначейських веселів. По-перше, якщо ф’ю черсний контракт стає більш дорогим, ніж акції індексу, то ф’ючерси будуть продані, а акції куплені. Для виконання заявок на купівлю використовується програмна торгівля. По-друге, якщо ціна ф’ючерсного контакту залишається справедливою, то позиція утримується до закінчення контракту, коли за ф’ючерсами поставляється грошова вартість індексу і акції ку пуються на ринку за ціною закриття за допомогою програмної торгівлі.
Якщо індексний фонд включає дублюючий портфель акцій, а ф’ючерси недооцінені порівняно з їх теоретичною вартістю, то менеджер фонду продасть портфель акцій і купить ф’ючерсні контракти за допомогою програмних торгів.
