Posibniki.com.uaПолітологіяЄвропейська інтеграційна політикаРОЗДІЛ 4. СЕКТОРАЛЬНІ ПОЛІТИКИ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ. ПРОМИСЛОВА ТА ТЕХНОЛОГІЧНА ПОЛІТИКА


< Попередня  Змiст  Наступна >

РОЗДІЛ 4. СЕКТОРАЛЬНІ ПОЛІТИКИ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ. ПРОМИСЛОВА ТА ТЕХНОЛОГІЧНА ПОЛІТИКА


 

4.1. ПРОМИСЛОВА ПОЛІТИКА 

 

4.1.1. Сутність та еволюція спільної промислової політики Європейського Союзу

 

4.1.2. Сучасні принципи та механізми реалізації спільної промислової політики ЄС 

 

4.1.3. Інструменти фінансової підтримки діяльності промислових підприємств 

 

4.1.4. Секторальні пріоритети промислової політики ЄС 

 

4.1.5. Перспективи розвитку спільної промислової політики ЄС 

Питання для самоконтролю

Основна література

Додаткова література 

 

 

4.1.1. Сутність та еволюція спільної промислової політики Європейського Союзу

 

Промислова політика ЄС — це широкий набір інструментів державного регулювання, застосування яких забезпечує зростання виробництва та конкурентоспроможності певного сектора/галузі або секторів/галузей економіки. При цьому цілеспрямована підтримка окремих галузей не повинна зашкодити іншим, але, навпаки, — забезпечити для них непрямі позитивні наслідки. Комісія ЄС визначає промислову політику ЄС як складову політики у сфері регулювання підприємництва, яка визначається як «сукупність заходів, спрямованих на формування бізнессередовища, сприятливого для розвитку підприємств усіх організаційноправових форм, розмірів, видів діяльності та регіонів»*. Основоположний принцип підприємницької політики ЄС полягає у створенні умов для доступу до найкращих сучасних технологій і каналів збуту продукції для кожного, хто володіє комерційно придатною ідеєю. Цей принцип утілено у концепції «Європа підприємств» (Enterprise Europe).

 

Отже, промислова політика може бути визначена як застосування інструментів і принципів політики ЄС у сфері регулювання підприємництва до компаній промислового сектора. Водночас проблема визначення меж промислової політики насправді є складнішою. Промислову політику ЄС прийнято розглядати у широкому та вузькому значеннях.

 

У широкому сенсі промислова політика ЄС включає:

 

  • загальні заходи у сфері подальшого розвитку внутрішнього ринку та утвердження Європейського економічного і монетарного союзу (в цьому розумінні промислова політика ЄС є складовоюзагальної економічної політики ЄС);

 

  • зовнішньоторговельну політику (антидемпінгові заходи, дво та багатосторонні торговельні угоди, які стосуються конкретних секторів промисловості);

 

  • соціальну та регіональну політику (у разі,коли реструктуризація промисловості має негативні соціальні чи регіональні наслідки);

 

  • конкурентну політику;

 

  • науководослідну політику;

 

  • заходи зі стимулювання підприємницької кооперації.

 

У вузькому сенсі промислова політика ЄС охоплює сукупність конкретних заходів у певних галузях промисловості, пов’язаних з відповідними джерелами їх фінансування. Найчастіше кошти бюджету ЄС виділяються на забезпечення реструктуризації слабких або занепалих галузей; підтримку нових галузей; підтримку малих і середніх підприємств; фінансування науковотехнічних програм, особливо загальноєвропейських коопераційних проектів; захист від недосконалої та нечесної іноземної конкуренції.

 

Пряма фінансова допомога ЄС для промисловості забезпечується:

 

♦ наданням коштів з бюджету ЄС (ЄРДФ, соціальний фонд, фонди НДДКР);

♦ наданням позик ЄОВС підприємствам вугільної та сталеливарної промисловості країн—членів ЄС (до червня 2002 року);

 

♦ наданням Європейським інвестиційним банком та Європейським інвестиційним фондом позик, гарантій через систему фінансових посередників, а також фінансування капіталу венчурних фондів;

 

♦ наданням фінансової допомоги малому та середньому бізнесу через Новий інструмент Співтовариств (NCI — New CommunityInstrument) та інші спеціалізовані програми та інструменти.

 

Крім того, серед інших фінансових інструментів підтримки підприємницької діяльності важливою є система державних закупівель, які у ЄС становлять 16 % ВВП. Особливо держзамовлення важливі для ринків інноваційної продукції, що формуються, адже держава через цей інструмент має можливість створити необхідний критичний обсяг попиту на високотехнологічну продукцію та послуги. Формування Спільного ринку сприяло остаточній лібералізації національних систем державної закупівлі.

 

Загалом, можна стверджувати, що правова основа спільної промислової політики ЄС почала формуватися ще у 1951—57 рр., коли підписувалася угода про створення ЄОВС та Євратому. Проте фактично до 1990 року в ЄС не існувало чітко визначеної та законодавчо врегульованої промислової політики. У цей період інституції ЄС обмежувалися переважно позицією спостерігача

 

У промисловій сфері, запровадивши широку гаму статистичних порівняльних проектів, які пізніше було покладено на регулярну основу за допомогою щорічної публікації оглядів промислового виробництва, витрат на оплату праці, структурної та короткострокової підприємницької статистики.

 

Загальні принципи сучасної промислової політики ЄС були закладені у Посланні Комісії ЄС «Промислова політика у відкритому конкурентному середовищі: головні принципи Співтовариств»*. Базовим принципом визначено політику «вільної торгівлі». У посланні також визначено чотири головні виклики для європейської промисловості, а саме: глобалізацію, зростання вартості праці та капіталу, необхідність поширення технологічних інновацій, а також важливість і необхідність вдосконалення людського капіталу. На думку експертів Комісії ЄС, для успішної реалізації політики промислового зростання необхідно забезпечити п’ять основних передумов, зокрема:


  • забезпечити конкурентне середовище, уникнувши надмірної концентрації та несправедливих субсидій;
  • реалізувати стабільну та передбачувану макроекономічну політику;
  • збільшувати обсяги інвестування в людський капітал;
  • сприяти економічній конвергенції та соціальній згуртованості громадян ЄС;
  • досягти високого рівня захисту навколишнього природного середовища.

 

Основними заходами, здатними каталізувати промисловий розвиток у ЄС, визначено:

♦ завершення формування Єдиного ринку;

♦ завершення розробки загальноєвропейських продуктових стандартів; 

♦ лібералізація системи державних закупівель;

♦ усунення будьяких національних кількісних обмежень;

♦ формування цілісного правового поля для бізнесу;

♦ стимулювання розбудови загальноєвропейських енергетичних, транспортних та телекомунікаційних мереж;

♦ проведення відкритої зовнішньоторговельної політики, яка базується на міжнародних нормах.

 

Промислова політика ЄС фактично була «узаконена» Маастрихтським договором про Європейський Союз, що вступив у дію 1993 року. Стаття 157 Договору про Європейське Співтовариство (ДЄСп), присвячена промисловій політиці, говорить: «Співтовариство та країниучасниці мають створити відповідні умови, щоб забезпечити конкурентоспроможність промисловості Співтовариства». З цією метою, враховуючи принцип відкритості і конкурентності ринків, їх зусилля мають бути спрямовані на прискорення адаптації промисловості до структурних зрушень; забезпечення сприятливого для підприємницької ініціативи середовища, особливо щодо розвитку МСП; сприяння кооперації підприємств; заохочення ефективнішого використання промислового потенціалу науковотехнічної та інноваційної політики. 


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
4.1.3. Інструменти фінансової підтримки діяльності промислових підприємств
4.1.4. Секторальні пріоритети промислової політики ЄС
4.1.5. Перспективи розвитку спільної промислової політики ЄС
4.2. ТЕХНОЛОГІЧНА ТА ДОСЛІДНИЦЬКА ПОЛІТИКА
4.2.2. Еволюція спільної науковотехнічної політики Європейського Союзу
Дисциплiни

Англійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki