Posibniki.com.uaПолітологіяЄвропейська інтеграційна політикаРОЗДІЛ 3. ГОРИЗОНТАЛЬНІ ПОЛІТИКИ ЄС. ПОЛІТИКА РЕГІОНАЛЬНОГО ТА СОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ


< Попередня  Змiст  Наступна >

РОЗДІЛ 3. ГОРИЗОНТАЛЬНІ ПОЛІТИКИ ЄС. ПОЛІТИКА РЕГІОНАЛЬНОГО ТА СОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ


 

3.1. Регіональна (структурна) політика розвитку

 

3.1.1. Суть і значення європейської політики регіонального розвитку

 

3.1.2. Теоретичний «бекграунд»

 

3.1.3. Еволюція регіональної політики ЄС

 

3.1.4. Європейська «регіональна семирічка» (2000—2006 рр.)

 

3.1.5. Трансформація регіональних пріоритетів у Євросоюзі (2007—2013 рр.)

 

Запитання та завдання для самоконтролю

Основна література

Додаткова література

 

 

3.1. РЕГІОНАЛЬНА (СТРУКТУРНА) ПОЛІТИКА РОЗВИТКУ

3.1.1. Суть і значення європейської політики регіонального розвитку

 

 

Серед численних підходів до гармонізації відносин «центр— регіони» Європейський Союз завжди виділявся наявністю чіткої та послідовної регіональної (структурної) політики, яка мала конкретні механізми та інструменти реалізації, наявність регульованої ієрархічної структури територіального устрою, багаторівневу систему контролю за результатами реалізації європейських програм та ініціатив, а відтак і за ефективністю використання коштів ЄС. Відмітною рисою європейського регіонального планування, яке було поставлено в основу методологічної концепції 90х років ХХ ст. — «Європа регіонів», була неокейнсінська модель розвитку. Упродовж останніх двадцяти років це давало суттєві результати, які мали прояв насамперед у зменшенні контрастності у розвиткові регіонів, доланні територіальних диспропорцій, плануванні міграційних потоків тощо.

 

Перехід останнім часом більшості постіндустріальних країн світу до неоліберальної моделі розвитку вніс суттєві корективи в розробку та реалізацію нової концепції регіональної політики Євросоюзу, яка стала більш прагматичною і такою, що максимально враховувала помилки та прорахунки попередніх років. З основних європейських документів зникла ідея гомогенності, посилилася зацікавленість регіональним плануванням, співпрацею та кооперацією регіонів, провідною метою європейської політики згуртування, до якої відтепер уже належала й політика регіонального та локального розвитку, стала конвергенція всіх територій ЄС та посилення їх глобальнолокальної конкурентоспроможності. Утім, навіть і тепер європейська політика суттєво відрізняється від американської, що трактує процес утручання в регулювання регіонального розвитку як з боку федерального уряду, так і з боку локального, як неконституційні дії, натомість європейська модель являє собою досить виважену систему регулювання макропропорцій розвитку територій, яка не порушує конкурентного законодавства ЄС.

 

Основна суть європейської регіональної політики була визначена ще в Римському (1957) договорі, в якому ставилося питання про зменшення розриву між різними регіонами ЄЕС, насамперед між тими, що мали суттєве відставання від лідерів.

 

Єдиний європейський акт визначив регіональну політику як таку, що суттєво впливає на характер внутрішніх відносин у Співтоваристві та сприяє його подальшому соціальноекономічне згуртуванню.

 

Маастрихтський, а потім і Амстердамський договори при формуванні цілей Європейського фонду регіонального розвитку чітко визначають основний напрям його діяльності, який полягає у подоланні «… головних регіональних дисбалансів у межах співтовариства за рахунок участі в розвитку та структурному пристосуванні регіонів, які відстали у своєму розвитку, та у переорієнтації депресивних промислових регіонів» ( ст. 160 (колишня 130) ДЄСпів). Тим не менше, цілі європейської регіональної політики ЄС постійно змінювалися (як правило, один раз на 5—7 років), проте залишалися незмінними щодо фундаментальної мети. У різні роки об’єктами здійснення регіональної політики виступали:

 

  • старопромислові регіони;
  • регіони країн, що мали відставання від середнього по ЄС показника ВВП на душу населення (менше 75 %);
  • регіони з високим рівнем безробіття;
  • регіони, що перебувають на стадії структурних змін;
  • аграрні території;
  • території з низьким рівнем розвитку інфраструктури;
  • нові регіони, які разом з державами увійшли до складу ЄС;
  • регіони з низькою густотою населення;
  • прикордонні та приморські території;
  • регіони, що зазнали стихійного лиха.

< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
3.1.3. Еволюція регіональної політики ЄС
3.1.4. Європейська регіональна семирічка 2000-2006 рр.
3.1.5. Трансформація регіональних пріоритетів у Євросоюзі (2007-2013 рр.)
3.2. СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА
3.2.2. Еволюція соціальної політики в ЄС
Дисциплiни

Англійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki