Яким чином усі, хто займається аграрною політикою, наприклад аналітики і політики, вирішують у зручний спосіб проблеми та організовують свої дослідницькі проекти? Де саме, в процесі обдумування та оцінки наслідків впливу аграрної політики, використовується модель аграрних ринків? У цьому розділі пропонуються відповіді на два вказані запитання підведенням підсумків уже наведених у попередніх розділах аргументів. Перші дві частини розділу роблять короткий огляд аналітичного підходу до аналізу. У першій частині описуються політичні заходи як інструменти досягнення політичних цілей. У другій – ситуації, за яких втручання держави може сприяти ефективнішому функціонуванню аграрного сектору, та рекомендації щодо оцінки ефективності товарної (цінової) аграрної політики. У третій частині враховуються макроекономічні чинники, особливо курси валют, та зв’язки між цими чинниками і аграрною товарною (ціновою) політикою. Четверта частина ще раз знайомить з підходом МАР як способу виконання такого аналітичного процесу і як прикладного методу оцінки наслідків впливу політики. На завершення розділу коротко наводяться переваги та недоліки цього методу порівняно до моделі часткової рівноваги, тобто з використанням еластичностей для оцінки ефективності, добробуту та політичних наслідків.

14.1. РАМКИ АНАЛІЗУ АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ

Припускається, що уряд має доволі широкі цілі, які він намагається переслідувати шляхом втручання в аграрний сектор. Трьома найрозповсюдженішими цілями є ефективність (розподіл ресурсів з метою досягнення максимального національного виробництва), розподіл доходів (розподіл вигод від аграрного виробництва між привілейованими групами виробників або регіонами) та продовольча безпека (у короткостроковому періоді це стабільність цін на продовольство на доступному споживачам рівні, що відображає адекватний рівень постачання продовольства та довгострокову гарантію адекватного харчування населення). Імовірна ситуація, коли кроки уряду можуть просувати всі три цілі. Проте, зазвичай, стимулювання однієї цілі конфліктує з іншою однією або обома цілями. Наприклад, можна допускати незначні втрати ефективності, якщо політичні заходи приведуть до значного покращання в розподілі доходів або продовольчій безпеці. Політики безпосередньо або опосередковано створюють такі вигоди та витрати шляхом формулювання оціночних суджень щодо цінності різних цілей.

Потреба вибору постає, оскільки в економічній системі існують обмеження. Існують три категорії обмежень, які не дозволяють політикам реалізувати все, що їм заманеться. Виробництво обмежується ресурсними потребами виробничих технологій, вартістю та наявністю вхідних ресурсів. Вартість виробленої продукції частково обмежується характеристиками внутрішнього попиту, а саме: обсягом та рівнем зростання чисельності та доходів населення, зміни смаків, переваг та готовністю заміщувати одну аграрну продукцію іншою. Обмеження внутрішнього попиту та пропозиції керуються світовими цінами на аграрну продукцію та вхідні ресурси. Оскільки світові ціни — третє обмеження — визначають внутрішні ціни на міжнародну аграрну продукцію за умови не втручання уряду, то цінова (товарна) політика або збільшує, або зменшує, або стабілізує внутрішні ціни відносно світових цін. Отже, для кожної аграрної системи три категорії обмежень можна відобразити кривими попиту та пропозиції та відповідною лінією світової ціни для продукції (ціна cif для продукції, яка частково імпортується, та ціна fob для продукції, що експортується).

Політичні заходи є інструментами дій уряду, що використовуються з метою певних змін. Три основні категорії політичних заходів використовуються для запровадженя змін в аграрному секторі. Перша категорія — цінова (товарна) аграрна політика. Щоб змінити ціни на аграрну продукцію та вхідні ресурси , можна використовувати два основних типи цінової політики. Квоти, мито або субсидії на імпорт та квоти, податки та субсидії на експорт безпосередньо підвищують або зменшують обсяги міжнародної торгівлі і, отже, підвищують або знижують внутрішні ціни . Ці політики застосовують тільки до міжнародної торгівлі, а не до внутрішнього виробництва. Внутрішні податки та субсидії, на противагу, створюють трансферти між бюджетом країни та внутрішніми виробниками або споживачами. Деякі спричиняють відхилення внутрішніх цін від світових, інші — не спричиняють.