Вибір ефективної регіонально-просторової організації економічної системи в сучасних умовах набуває особливої актуальності. Це зумовлено різким загостренням як національних, так і світових проблем розвитку — екологічних, продовольчих, енергетичних, ресурсних та ін. Лише ефективна просторова організація економічної системи здатна запобігти подальшому загостренню цих проблем і знайти шляхи їх вирішення.
Регіонально-просторова організація як науково обґрунтоване впорядкування в просторі діяльності різних суб’єктів для досягнення певних цілей є одним з дієвих факторів регіонального розвитку. Саме через механізм оцінювання та врахування дії різних чинників відбувається розміщення об’єктів господарства, узгоджується механізм організації їх функціонування, формується просторова виробнича та соціально-економічна система з певним характером взаємодії продуктивних сил. Таким чином, внутрішній взаємозв’язок і взаємозумовленість складових продуктивних сил регіону, інтенсивність цієї взаємодії є тією основною умовою, яка впливає на їх просторову організацію. Практична потреба в ґрунтовних дослідженнях цих процесів зумовила новий етап розвитку теорії та методології регіоналізаціїї, основу якої становить методологія територіальної організації господарства.
Основні напрями розвитку наукової думки щодо територіальної організації господарства. Насамперед це стосується теорії комплексоформування, яка розглядає покомпонентне розміщення природи, виробництва й населення, їх інтеграцію та комплексування відповідно до територіального поділу та інтеграції праці. Предметом цієї теорії є розміщення видів діяльності, підприємств і галузей, формування різних типів територіально-виробничих і соціально-економічних комплексів і систем тощо. Тому фахівцям важливо знати покомпонентне розміщення потенціалу продуктивних сил, можливості його використання для потреб господарства. Зазначені наукові та прикладні питання вирішувалися головним чином географічними науками, зокрема, економічною та соціальною географією.
Згодом усе більшого значення набула теорія регіоноформування, яка відображала загальноцивілізаційний процес регіоналізації та виражала сутність регіонально організованих соціально-економічних та екологічних систем.
Економічний регіон у цьому разі виступає як локалізована система виробництва і споживання продукції (послуг), ареал специфічних соціальних та екологічних процесів, особливих умов співпраці та взаємодії в різних сферах діяльності як інтегральна господарська система, що має певні межі.
Наукова сутність регіональної організації господарства полягає в цілеспрямованому регіоноформуванні господарських систем на основі принципів збалансованості, комплексності, соціальної спрямованості, ефективної територіальної конкуренції, екологічної рівноваги тощо.
Наступний етап розвитку наукової думки характеризується розвитком теорії регіональнопросторового розвитку господарства. Науковими засадами при цьому виступають закономірності, принципи й чинники, які відображають формування міжрегіональних (міждержавних) господарських систем на основі зв’язків, що формуються взаємовигідними конкурентними перевагами, дотримання єдиних взаємоузгоджених умов економічної діяльності між внутрішньонаціональними та міждержавними регіонами, спільної за єдиним механізмом соціально-економічної діяльності регіонів тощо.
За таких умов кожен регіон завдяки зв’язкам формує геоекономічний (соціальний, екологічний) простір та інтегрується в глобальну економічну систему, виступаючи одночасно ядром відкритої поліструктурної системи.
Процес функціонування цієї системи можливий лише за наявності складної сукупності зв’язків. Вони стосуються потоків ресурсів, продукції, робочої сили, інформації тощо. Ці зв’язки формують системи взаємодій і є причиною утворення різних форм господарських систем — мережевих, ареальних, зональних, регіональних, просторових тощо [1, c. 10]. Кожну з таких систем просторової організації господарства можна класифікувати як певний тип регіонів зі специфічною інтеграцією суб’єктів економічної діяльності, їх різноманітних міжсуб’єктних зв’язків, як у межах регіону, так й за його межами.
Елементарна соціально-економічна регіонально-просторова система складається з поєднання окремих неподільних суб’єктів — підприємств, організацій, установ тощо. Характерним для них є певний регіональний взаємозв’язок, зумовлений єдністю виробничої та соціальної інфраструктури регіону, підготовкою і використанням робочих кадрів, взаємодією з навколишнім природним середовищем, системою адміністративного управління тощо. Єд-
ність такої системи зумовлена ринком товарів і послуг, а також використанням місцевих мінерально-сировинних ресурсів, інфраструктури та інших компонентів території їх зосередження, що й формує єдиний економічний простір.
Економічний інтерес є головним чинником функціонування таких регіонально-просторових господарських систем. В основі їх функціонування лежить прибуток від економічної діяльності. Забезпечення умов прибуткового розвитку є підставою стабільного та довготривалого функціонування всієї регіонально-просторової системи. Це забезпечується як підприємницькою діяльністю суб’єктів економічного процесу, так і державними та місцевими механізмами управління економічним розвитком.
Місія регіональних органів управління полягає в забезпеченні інфраструктурних умов функціонування підприємств й установ, у формуванні робочого персоналу та його використанні, які є чинниками інтеграції та взаємозв’язку в процесі економічної діяльності. Результатами економічного розвитку є товари й послуги та стабільність умов проживання територіальної громади. Концепція майбутнього розвитку регіонів закладає в парадигму регіону певну інтеграцію — єдність соціо-еколого-економічної системи. Регіон виступає не лише як суб’єкт власності, система економічної діяльності та відносин, ринок виробництва й споживання, а й як певний соціум, який функціонує в конкретному природно-техногенному та культурно-інформаційному середовищі. До того ж всі елементи цього середовища певним чином збалансовані за структурою, темпами та векторами розвитку.
У сучасних європейських країнах особливе значення надається саме проблемам регіонального розвитку та регіональної політики. Важливим кроком у розвитку та вдосконаленні моделі регіонально-просторового розвитку суспільства стало прийняття Європейської хартії регіонально-просторового розвитку, а також Концепції регіонально-просторового планування та інших документів, що забезпечило правову базу регіонального розвитку й самоуправління країн Європи. У цих документах йдеться про стратегію просторового розвитку, європейську інтеграцію та міжрегіональну й транскордонну співпрацю не лише країн Євросоюзу, але й за його межами, тобто всієї території Ради Європи, зокрема й України.
Оскільки Україна заявила про свій європейський вибір, то вона не може ігнорувати підписані нею як членом Ради Європи документи. У Концепції регіонально-просторового планування Ради Європи зазначається, що вона є одночасно науковою дисципліною, адміністративним методом і політикою, розробленою як міждисциплінарний та глобальний підхід, спрямованого на збалансований регіональний розвиток і фізичну організацію простору відповідно до єдиної стратегії. Характерною рисою просторового розвитку є вирішення проблем, які виходять за рамки політики окремих держав і регіонів і стосуються загальних взаємовідносин. Питання, які кожні три роки (з 1983 по 2010 рр.) постійно обговорювались Європейською конференцією міністрів регіонально-просторового планування (СЕМАТ) стосувалися переважно просторового та регіонально-просторового планування, його стратегії та перспектив, забезпечення ефективної політики просторового розвитку, завдяки якій у всіх державах — членах Ради Європи буде досягнутий прийнятний рівень життя людей.
Актуальними науковими проблемами, які постають сьогодні та вимагають вирішення в майбутньому, є важливими для економічного і соціального розвитку країн Європи й України, є, зокрема, збалансування розвитку великих міст і суміжних та периферійних територій, відродження та соціальний розвиток аграрних регіонів під впливом нинішньої зміни глобальної економічної ситуації, застосування інноваційних підходів до комплексного, збалансованого та стабільного територіального розвитку, вироблення нової стратегії територіального розвитку в умовах трансформації світової економічної системи, необхідність інтегрованого підходу до соціально-економічного розвитку регіонів різних типів, пристосування та доцільне й раціональне інтегрування природних ландшафтів під час розробки стратегії регіонального розвитку (з матеріалів міжнародної конференції «Комплексний підхід до збалансованого просторового розвитку Європейського континенту», що відбулася під егідою Ради Європи та Міністерства регіонального розвитку і будівництва України).
