Posibniki.com.ua Економіка Економіка і організація агропромислових формувань Тема 5. Капітал агропромислових формувань


< Попередня  Змiст  Наступна >

Тема 5. Капітал агропромислових формувань


Договір оренди земельної ділянки — цивільно-правова угода сторін, відповідно до якої орендодавець, який є власником земельної ділянки, передає її іншій особі (орендарю) у володіння і користування за певну плату і на певний термін.

Застава нерухомого майна (іпотека) — один із видів застави, предметом якої є нерухоме майно (земельна ділянка або будинок (споруда), квартира, тощо). Застава є способом забезпечення виконання зобов’язань при отриманні кредиту або при укладанні інших угод. Договір іпотеки можуть укладати тільки власники нерухомого майна з банками, які відповідають встановленим законодавством вимогам до проведення таких операцій.

Земельні відносини — суспільні відносини між фізичними, юридичними особами та державою, при яких об’єктом відносин є земельні ділянки та права щодо них.

Земельна ділянка — частина земної поверхні, що має фіксовані межі, характеризується певним місцем розташування, природними властивостями, фізичними параметрами, правовим і господарським станом та іншими характеристиками.

Земельна частка (пай) — умовна частка землі, яка належить до загального масиву земель колективної власності і яка не має меж, визначених на місцевості. Це не конкретна земельна ділянка, а тільки право громадянина, колишнього члена недержавного сільськогосподарського підприємства, на виділення її у власність із земель, що раніше перебували у колективній власності.

Оренда землі — засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою.

Орендар земельної ділянки — фізична чи юридична особі, яка за договором оренди бере у користування земельну ділянку за плату та на певний строк.

Орендодавець — фізична чи юридична особа, яка є власником земельної ділянки, що передається в оренду, або уповноважена ним особа.

Орендна плата за користування землею — встановлений за взаємною згодою орендаря та орендодавця розмір плати за користування землею, зафіксований у договорі оренди.

Селянське господарство — форма ведення сільськогосподарського виробництва, що здійснюється особистою працею громадянина та його сім’ї з метою задоволення власних потреб у продовольстві та можливої реалізації надлишків сільськогосподарської продукції.

Плата за землю — обов’язковий платіж, що справляється з юридичних та фізичних осіб за користування земельними ділянками.

4.9. Література1. Zvi Lermon, Csaba Csaki and Gersbon Feder. Land Policy and Evolving Farm Structures in Transition Countries. Policy Research Working Paper 2794. The World Bank Development Research Group. — Rural Development. — February 2002. — Р. 55.

2. Арнім Кун, Сергій Дем’яненко. Забезпечення конкуренції на ринку оренди землі. Сільське господарство України: криза та відновлення / За редакцією Стефана фон Крамона-Таубаделя, Сергія Демяненка та Арніма Куна. — К.: КНЕУ. — С. 84—92.

3. Дем’яненко С. І. Власність на виробничі ресурси і формування собівартості продукції в сільському господарстві. — К.: МНТУ, 1996.

4. Дем’яненко С. І. Менеджмент аграрних підприємств. — К.: КНЕУ, 2005.

5. Закон України про оренду землі. 16.10.98, № 161—14.

6. Іпотечне кредитування в Україні: три стратегічні питання та відповіді. Інститут економічних досліджень та політичних консультацій, Німецька консультативна група з питань економічних реформ в Україні — т. 3.

7. Концепція аграрної політики України. ПРООН, Українська аграрна конфедерація (Козаченко Л. П.), Інститут розвитку аграрного підприємництва та села (Дем’яненко С. І. та ін.). — К., 2005.

8. Концепція загальнодержавної комплексної програми підтримки та розвитку українського села «Добробут через аграрний розвиток». Міністерство аграрної політики України. — К., 2005.

9. Паювання сільськогосподарських земель та структурна перебудова в сільському господарстві України: Посібник. Видання четверте, виправлене та доповнене. — К.: ППСГЗ. — 2000.

10. Петюх В. М., Дем’яненко С. І. Посібник фермера-орендаря (організаційно-економічні аспекти): Посібник. — К.: Урожай, 1993.

11. Постанова Кабінету Міністрів України. Про методику грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та земель населених пунктів. 23.03.95, № 213, 864.

12. Сільське господарство України: криза та відновленняю / За ред. Крамон-Таубадель Ш., Демяненко С., Кун А. — К.: КНЕУ. — 2004.

Тема 5

КАПІТАЛ АГРОПРОМИСЛОВИХ ФОРМУВАНЬ

До основного капіталу (основних виробничих фондів) агропромислових формувань відносять приміщення, будівлі, споруди, дренажні та зрошувальні системи, машини, обладнання, племінну, продуктивну і робочу худобу, багаторічні насадження. Особливістю основного капіталу є те, що він використовується у процесі виробництва більше одного виробничого циклу (як правило понад рік) і переносить свою вартість на вироблену продукцію поступово в ході його експлуатації шляхом амортизації. Характерною особливістю основного капіталу в аграрних підприємствах є те, що він поділяється на фізичний (будівлі, приміщення, споруди, машини тощо) і біологічні (племінна, продуктивна і робоча худоба, фруктові сади, виноградники тощо). Фізичний капітал поступово і рівномірно втрачає свою вартість протягом періоду експлуатації, тоді як біологічний капітал характеризується нерівномірною продуктивністю — вона поступово зростає, а потім знижується в залежності від віку тварин. При використанні основного капіталу агропромислових формувань важливим є два питання. Перше — вибір співвідношення між його видами та шляхи фінансування придбання основного капіталу. Друге — визначення терміну заміни основного капіталу за його видами.

Основний капітал агропромислових формувань поділяється також на виробничий та невиробничий в залежності від його цільового використання. Крім того, виробничий основний капітал може бути сільськогосподарського або несільськогосподарського призначення. Показниками, що характеризують забезпеченість агропромислового формування виробничим основним капіталом, є показники фондооснащеності (відношення основних виробничих фондів до площі сільськогосподарських угідь) і фондоозброєності (відношення основних виробничих фондів до середньорічної кількості виробничого персоналу), а також показник структури основного капіталу (процентне співвідношення його складових).

Важливим елементом функціонування основного капіталу є його амортизація. Загальну величину амортизації основного капіталу за видами визначають у грошовому виразi як різницю мiж початковою і лiквiдацiйною їх вартістю. У процесi експлуатацiї основнi фонди зношуються, і цей фiзичний знос фіксується у вигляді амортизації. Iншою причиною амортизації є втрата фондами вартості внаслiдок їх морального зносу, який полягає у зниженнi цiни на певний вид основних фондiв внаслiдок появи нового, досконалішого зразка фондiв, що виконує аналогiчнi функцiї. Для точнішого розрахунку амортизації фермер обов’язково повинен враховувати як фізичний, так і моральний знос основних засобів. Розрахунок амортизації здійснюється розподілом початкової вартості основного капіталу пропорцiйно строку його використання.

Амортизація повинна відображати втрату вартості фондів у часi. Втрата вартостi основного капiталу визначається строком служби фондiв, рiвнем їх експлуатацiї i зносом. При цьому всi три чинники втрат вартості фондiв мають рiзний ступінь важливостi при нарахуваннi амортизації за видами основних фондiв. Наприклад, знос примiщення чи певної споруди вiдбувається в основному внаслiдок строку їх експлуатації, а не форми використання. Тому абсолютно однаковi примiщення, побудованi десять рокiв тому і тепер, матимуть рiзну вартiсть — новi будуть значно дорожчi. Однак вартість двох однотипних тракторiв, якi виробленi в один час, але мають рiзний фактичний наробiток свого ресурсу, також буде рiзна. Трактор, що виробив 4000 мото-годин, коштуватиме дешевше, нiж той, що виробив 1000 мото-годин.

Виробник використовує амортизацiю, з одного боку, як вид постiйних виробничих витрат при розрахунку прибутку, а з iншого, як фактор, що зменшує капiтал підприємства. Якщо виробник хоче зберегти вартiсть свого капiталу, то вiн повинен додатково вкладати у фонди суму, що дорiвнює рiчній амортизації. Це може бути купiвля нових машин та обладнання, будiвництво примiщень, споруд, капiтальний ремонт фондiв. Таким чином амортизацiя виступає не тільки видом постiйних виробничих витрат, але й органiзацiйно-господарським iнструментом, що регулює рух майна підприємства. Амортизація нараховується на всi види технiки, двигуни, машини та обладнання, продуктивну та робочу худобу, багаторiчнi насадження. будівлі, споруди, в тому числi iригацiйнi, дренажні, канави, греблi. Існує кілька методів нарахування амортизації залежно вiд того, яку мету ставить перед собою виробник. Адже амортизація впливає і на величину прибутку, що обкладається податками, а це означає — i на розмiр податкiв, і на звiт про прибутки та збитки, а також на балансовi рахунки. При цьому вплив амортизації на вищеперелічені об’єкти може бути рiзним, а в деяких випадках можуть виникати i протирiччя. Так, якщо ставки оподаткування прибутку високi, це спонукає виробника до збільшення суми амортизацiйних вiдрахувань, що дає змогу знизити прибуток і вiдповiдно суму податкiв. У той же час зниження прибутку і недооцiнка поточної вартостi товарно-матерiальних цiнностей може значно послабити фiнансовий стан господарства і знизити можливості отримання кредитiв. Тому методи нарахування амортизацiї завжди контролюються фiнансовими органами. Як правило, в ринковій економіці виробники можуть використовують рiзнi методи нарахування амортизацiї, мова про якi пiде нижче, але вони обов’язково повиннi ставити до вiдома про це фінансові органи.

Перше ніж визначитися з методом нарахування амортизацiї, виробник повинен вирішити для себе ряд питань, а саме:

1. Встановити початкову вартість по кожному об’єкту амортизації. Початкова або балансова вартість враховує всі витрати, пов’язані з придбанням фондів, зокрема, безпосередньо їх цiну, вартiсть доставки, монтажу, встановлення, запуску та iнше.

2. Визначити ефективний термiн експлуатації кожного конкретного засобу виробництва. У мiжнароднiй практицi виробник сам може вирiшувати протягом якого строку доцiльно використовувати основнi фонди до повного їх зносу.

3. Оцiнити лiквiдацiйну вартiсть фондiв у кiнцi строкiв їх служби. Лiквiдацiйна вартiсть залежить вiд того, як виробник вирішить використати зношені фонди. Вiн може здати їх на металобрухт, отримавши за це вiдповiднi кошти, може продати iншому споживачу, обмiнювати на аналогiчний новий вид фондiв з вiдповiдною доплатою, здати в оренду i тому подiбне.

4. Розрахувати загальну суму амортизацiйних вiдрахувань за весь перiод використання фондiв вiднiманням вiд початкової вартостi їх ліквідаційної вартостi.

5. Вибрати метод розподiлу загальної суми амортизацiї за роками протягом всього перiоду використання фонду.

6. Розрахувати амортизацiйнi вiдрахування.

7. Вiдкрити вiдповiднi рахунки для облiку амортизацiї.

Основна вiдмiна між різними методами нарахування амортизації полягає в тому, що амортизаційні вiдрахування можуть бути рiвномiрно розподiленi протягом усього строку служби основних фондів або основна їх частина припадає на першi роки перiоду експлуатацiї. Рiвномiрний розподiл доцiльний для основних засобiв довгострокового використання, таких, як будiвлi, споруди, огорожi тощо. Разом з тим, використання такого підходу при врахуванні амортизації може бути недоцiльним для активної частини основних фондiв тракторiв, автомобiлiв, окремих вадiв обладнання. Це пояснюється тим, що внаслiдок технiчного прогресу вiдбувається швидке оновлення фондiв такого виду. Так, на замiну iснуючим тракторам i автомобiлям випускають новi, продуктивніші, що споживають менше палива, мають iншi кращi експлуатацiйнi характеристики, удосконалений дизайн. Крiм того, витрати на ремонт зі зносом основних фондів також зростають, внаслiдок чого вигiднiше мати новi фонди, нiж старi. Тому для активної частини фондiв доцiльно використовувати методи прискорення амортизацiї.

Розглянемо детальнiше чотири розповсюджені методи нарахування амортизацiї. Перший

— це пропорцiйний, або метод рiвномiрного, прямолінійного списання вартостi фондiв. Норму амортизацiйних вiдрахувань при цьому методi визначають так: ,

ТБ

ЛБ

На??? де На — норма амортизації; Б — балансова або початкова вартiсть фондiв; Л — лiквiдацiйна вартiсть фондiв; Т — термiн експлуатацiї фондiв.

Так, якщо вiдомо, по початкова вартiсть трактора становить 300 тис. грн, а строк служби 7 рокiв, то норма амортизації по ньому дорiвнюватиме 9,5 % [(300 – 100) тис. грн] : (300 тис. грн ? ? 7 рокiв) ? I00 %]. Це означає, що на собiвартiсть продукції щорiчно виробник повинен відносити 9,5 % вартостi трактора, або 28,6 тис. грн. За цієї умови витрати на придбання трактора будуть компенсованi (за мiнусом лiквiдацiйної вартостi, яка у нашому прикладi становить 100 тис. грн.) протягом семи рокiв.

Щорiчна сума амортизацiї може також бути розрахована за формулою: .

Т

ЛБ

А??

У нашому прикладi це 28,6 тис. грн [(300 – 100) тис. крб : 7 рокiв].

Другий метод нарахування амортизації — подвiйне балансове списання. Суть його полягає тому, що використовується постiйна норма амортизацiї протягом перiоду використання фондiв, але вартiсть фондiв на початок року весь час перераховується за мiнусом суми зносу (амортизацiї). При цьому лiквiдацiйна вартiсть фондiв не вираховується з їх початкової вартостi, а амортизацiя нараховується до того моменту, поки залишиться сума фондiв, що дорiвнює їх лiквiдацiйнiй вартостi. Пiсля цього амортизація взагалi не нараховується. Цей метод передбачає застосування подвiйної або i вищої норми амортизацiї, яка використовується при пропорцiйному методi. У нашому прикладi норма амортизації близько 20 % (9,5Х2). В табл. 5.1 наведений приклад розрахунку амортизації за цим методом.

Таблиця 5.1

РОЗРАХУНОК АМОРТИЗАЦІЇ ЗА МЕТОДОМ ПОДВІЙНОГО БАЛАНСОВОГО СПИСАННЯ

Роки Вартість на початок року, тис. грн Річна сума амортизації, тис. грн Залишкова вартість, тис. грн
1 300 60 240
2 240 48 192
3 192 38,4 153,6
4 153,6 30,7 122,9
5 122,9 22,9 (24,5) 100
6 100 ? 100
7 ? ? 100

На п’ятому роцi використання трактора річна сума амортизації повинна була б дорiвнювати 24,5 тис. грн, але при такiй сумi амортизацiї лiквiдацiйна вартiсть була б нижчою 100 тис. грн. Тому на п’ятому році сума річної амортизації визначалася як рiзниця мiж 122,9 і 100 тис. грн.

Таблиця 5.2

РОЗРАХУНОК АМОРТИЗАЦІЇ ЗА МЕТОДОМ ПРИСКОРЕНОГО ЗНОСУ

Роки Початкова вартість, тис. грн Норма амортизації, % Річна сума амортизації, тис. грн Залишкова вартість, тис. грн
1 300 15 45 255
2 300 22 66 189
3 300 21 63 126
4 300 21 63 63
5 300 21 63 ?
6 ? ? ? ?
7 ? ? ? ?

Третій метод нарахування амортизацiї — метод прискореної амортизацiї. За даною системі нарахування амортизації її норма залежить вiд виду основних фондiв. Наприклад, певна частина основного капiталу агропромислових формувань використовується протягом п’яти років — племiнна і молочна продуктивна худоба, окремi види сiльськогосподарської техніки і обладнання тощо. Для цих основних фондiв використовують такi норми амортизації: 15 %, 22, 21, 21, 21, 21 %. В таблицi 5.2 наведено приклад розрахунку амортизації за цим методом.

Четвертий метод нарахування амортизацiї — кумулятивний, або суми чисел. Він передбачає, як і пропорційний метод, встановлення ліквiдацiйної вартостi фондiв і суми зносу за весь період їх використання (рiзниця мiж початковою і лiквiдацiйною вартiстю). Потiм для визначення рiчних амортизацiйних вiдрахувань перемножують загальну суму амортизації на річну її норму, встановлену для кожного року окремо. Рiчну норму амортизації визначають додаванням рокiв експлуатацiї фондів у порядку натурального ряду (1 + 2 + 3 + 4 + 5 + 6 + 7 = 28). Після цього отриману масу ділять на відповідний номер року експлуатації фондів, але у зворотному порядку. У табл. 5.3 наведено приклад розрахунку амортизації за цим методом.

Таблиця 5.3

РОЗРАХУНОК АМОРТИЗАЦІЇ ЗА КУМУЛЯТИВНИМ МЕТОДОМ

Роки Загальна сума амортизації (зносу), тис. грн Норма амортизації, % Річна сума амортизації, тис. грн
1 200 7/28 50
2 200 6/28 42,9
3 200 5/28 35,7
4 200 4/28 28,6
5 200 3/28 21,4
6 200 2/28 14,3
7 200 1/28 7,1

Таким чином, виробник може вибирати прийнятний для себе метод нарахування амортизації. Простішим для використання є пропорційний метод. Однак з економічної точки зору доцільніше використовувати один з методів прискореної амортизації основних фондів, що дає можливість швидше оновлювати основний капітал.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
5.4. Органiзацiя використання капіталу
5.7. Завдання для самоперевірки знань
6.2. Методичні основи нормування праці в агропромислових формуваннях
6.3. Побудова системи оплати праці в АПФ
6.4. Питання для обговорення
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)