Роль держави у ході історії поступово змінювалася — якщо основна роль ранніх держав полягала у завоюванні нових земель (з метою доступу до нових ресурсів, у т. ч. людських) та захисті завойованих, то функції держав пізніших епох суттєво розширились і нині стосуються практично всіх сфер життя суспільства. Відповідно змінювались і підходи до управління державним бюджетом (скарбницею) для забезпечення виконання функцій держави. Якщо ранні держави часто не мали стабільних джерел надходжень до скарбниці, то пізніші держави мали відносно розвинуту податкову систему, яка була надійним джерелом надходжень до бюджету, що, у свою чергу, давало можливість забезпечити виконання задекларованих державою функцій.
Функції держави трансформувались у ході історії залежно від багатьох чинників — культурних, релігійних, економічних тощо. Тож у ХХІ ст. доцільно вести мову про три основні функції держави (або функції першого порядку): управлінську, економічну та соціальну, зміст яких розкривається відповідними функціями другого порядку.
Групування функцій дає змогу кількісно оцінити ефективність реалізації відповідної функції держави та провести порівняння з іншими країнами. Крім того, укрупнена класифікація функцій держави дасть змогу більш виважено підійти до оцінки фінансового забезпечення діяльності держави, оскільки зміна співвідношення видатків бюджету між зазначеними групами функцій не тільки ілюструє пріоритети держави, але й дає змогу з’ясувати, наскільки реалізація управлінської функції є ефективною і чи сприяє вона раціональній реалізації інших функцій.
Фінансове забезпечення реалізації функцій держави здійснюється через бюджетний механізм, який являє собою структуровану систему практичного використання попередньо акумульованих бюджетних коштів на забезпечення виконання функційдержави. За критеріями результативності структура видатків бюджету в Україні також неоптимальна. Одержані результати свідчать про брак чіткої стратегії розвитку держави стосовно до забезпечення добробуту населення. Бюджет, хоч і відіграє провідну роль у перерозподілі доходів, однак не здатний забезпечити соціальний розвиток України на рівні західноєвропейських країн. Зважаючи на те що перерозподілити можна тільки те, що попередньо було акумульовано, бюджет не здатен задовольнити потреби всього суспільства в якісних соціальних благах.
Проте, з іншого боку, цей процес і не має відбуватися цілком за кошти бюджету, оскільки видатки бюджету соціального характеру мають бути спрямовані передусім на здійснення соціального захисту найбільш уразливих верств громадян. У країні, де весь тягар соціального навантаження перекладається на бюджет, відбувається викривлення пріоритетів розвитку, а сам бюджет перетворюється на інструмент досягнення короткострокових політичних цілей, які не завжди відповідають стратегії економічного розвитку. Виявлені диспропорції у структурі видатків бюджету гальмують дальший розвиток країни, і тому оптимізація структури видатків за визначеними у даному підрозділі критеріями є однією з основних цілей в управлінні бюджетними коштами.
Система формування доходів бюджету є процесом обґрунтування цільових показників формування централізованого фонду грошових коштів, створеного з метою забезпечення реалізації функцій держави, а також сукупність методів та інструментів, спрямованих на досягнення визначених показників. Зважаючи на причинно-наслідковий зв’язок між видатками і доходами бюджету, не можна оминути увагою той факт, що зміни в системі доходів держави відбуваються разом зі змінами моделі поведінки держави. Україна, яка після руйнування командно-адміністративної моделі обрала соціал-демократичну модель розвитку, має додержуватися концепції розвитку системи доходів бюджету саме відповідно до постулатів соціал-демократії, оскільки бюджет — це завжди компроміс між загальнодержавними та приватними інтересами стосовно до оподаткування та перерозподілу податків у вигляді суспільних благ.
Узагальнюючи викладене, коротко охарактеризуємо загальні тенденції розвитку системи формування доходів бюджету в Україні та світі. Отже, у країнах скандинавської моделі розвитку переважає оподаткування споживання та доходів громадян (крімНорвегії); вагоме фіскальне значення має оподаткування нерухомості. Протягом досліджуваного періоду в системі формування доходів бюджету даних країн радикальних змін не відбулося.
У країнах західноєвропейської моделі розвитку домінантного значення набуло оподаткування споживання та оподаткування доходів громадян. При цьому спостерігається зростання ставок специфічних акцизів та диференціація справляння ПДВ за допомогою впровадження, поряд з основною, знижених ставок податку.
У країнах японської та азійської моделей оподаткування споживання має невелике фіскальне значення, крім Туреччини, яка застосовує податок на розкіш.
В Україні формування системи доходів бюджету протягом досліджуваного періоду характеризується нестабільністю, спричиненою змінами в порядку справляння податків і зборів. Вираженою є тенденція до збільшення податкового навантаження на споживання, яка може компенсувати в майбутньому зменшення податкового тиску на прибуток підприємств. У цілому задекларовані зобов’язання щодо реалізації соціальної та економічної функції держави суперечать політиці зниження загального податкового навантаження в Україні, і така тенденція навряд чи буде тривалою, оскільки уряд буде змушений мобілізувати резерви формування доходів бюджету.
Отже, ми з’ясували, що дефіцитне фінансування як економічне явище не можна однозначно оцінювати негативно. Результати його залежать не тільки від обсягів, але й від напрямів використання фінансових ресурсів, мобілізованих на покриття дефіциту бюджету. Межі дефіцитного фінансування визначаються вектором розвитку економіки (традиційним чи інноваційним), рівнем економічного потенціалу країни та джерелами покриття дефіциту
не тільки в коротко-, але й у довгостроковому періоді. Україні для відновлення економіки та її дальшого стійкого розвитку дефіцитне фінансування вкрай потрібне, оскільки внутрішніх резервів інвестиційних ресурсів у достатньому обсязі вона не має. Обсяги дефіцитного фінансування для української економіки на сьогоднішній день визначаються обсягом нагромадженого зовнішнього боргу та потребою його обслуговування, станом торго-
вельного балансу, розривом між наявним обсягом фінансових ресурсів та потребою у фінансуванні державного сектору тощо.
Небезпека полягає в тому, що більшість чинників, які обумовлюють потребу в дефіцитному фінансуванні, формують пасивний дефіцит бюджету, тому дальше проведення політики дефіцитного фінансування в Україні в найближчому майбутньому може спричинити боргову кризу. Тож, беручи до уваги досвід країн, в яких дефіцитне фінансування стало одним з чинників економічного розвитку, Україна повинна визначити точки зростання економіки, фінансування яких забезпечить не тільки відновлення останньої, але і її поступ. А це, у свою чергу, сприятиме нарощуванню фінансового потенціалу економіки та зменшенню потреби в дефіцитному фінансуванні.
