6.1. Забезпечення плану випуску продукції виробничою потужністю: динамічний аспект.
6.2. Методика розрахунку виробничої потужності на підприємствах різних типів виробництва.
6.3. Адаптація виробничої програми до зміни завантаження устаткування.
6.4. Аналіз показників ефективності використання виробничої потужності. Після опанування матеріалів теми студенти повинні знати: зміст і класифікацію видів виробничої потужності підприємств; внутрішні та зовнішні чинники, які впливають на виробничу потужність підприємства; алгоритми розрахунку показників виробничої потужності для підприємств різних типів; переваги, недоліки та обмеження застосування методики прямого розрахунку виробничої потужності підприємства; форми адаптації устаткування до зміни обсягів виробництва продукції; показники оцінювання екстенсивного та інтенсивного рівнів використання виробничої потужності обладнання; формули для обрунтування доцільності придбання обладнання за лізинговою схемою та у кредит. Також студенти повинні вміти: розраховувати показники виробничої потужності підприємств різних типів виробництв та розробляти заходи, направлені на підвищення їх економічної ефективності;
6.1. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПЛАНУ ВИПУСКУ ПРОДУКЦІЇ ВИРОБНИЧОЮ ПОТУЖНІСТЮ: ДИНАМІЧНИЙ АСПЕКТ
У сучасних умовах проблема достовірного оцінювання виробничої потужності підприємства й рівня завантаження обладнання набула особливо важливого значення, враховуючи значний ступінь невизначеності та недостовірності інформації. Очевидно, що володіючи лише достовірною інформацією про виробничі потужності, можна адекватно визначити необхідний обсяг виробництва, рівень завантаження устаткування та планувати такі важливі заходи, як модернізація та вдосконалення наявного обладнання, придбання, оренда чи продаж обладнання та площ. Достовірність необхідних для прийняття рішень даних залежить від навиків та вміння застосувати на практиці сучасні адекватні методи й моделі планування необхідного обладнання (площ) і визначати оптимальні режими їх завантаження за умови зниження рівня невизначеності та недостовірності інформації.
Планування виробничої потужності має важливе значення не тільки для раціонального використання ресурсів, але й для стабілізації виробництва та насичення ринку необхідною продукцією. Мета стратегічного (тактичного) управління потужностями підприємства полягає в обґрунтуванні необхідних методів та моделей, що дозволять підприємству визначити необхідний рівень виробничих приміщень, обладнання, складських площ, які б найкраще відповідали довгостроковій (короткостроковій) стратегії діяльності підприємства. Виробнича потужність підприємства характеризує технологію та організацію виробництва, які діють на підприємстві, визначає склад і кваліфікацію персоналу, а також динаміку їх зростання й перспективи розвитку. Крім того, обраний рівень виробничої потужності характеризує здатність підприємства реагувати на дії конкурентів, структуру витрат, політику управління запасами та визначає необхідну стратегію управління персоналом підприємства тощо. Якщо потужність підприємства неадекватна обсягам попиту на продукцію, підпри-
використовувати методичні підходи та інструментарій для вирішення завдань адаптації роботи обладнання до планових обсягів виробництва продукції; оцінювати доцільність введення нового чи вибуття зношеного обладнання на підприємстві; визначати найкращий варіант придбання устаткування.
Потужність завжди асоціюється з обмеженнями використання обладнання та площ під час виконання виробничої програми. Ураховуючи загальновживані термінологічні конструкції — «максимальна потужність», «оптимальна потужність» — «середньорічна потужність», «проектна потужність», можна відзначити, що потужність пов’язана з певною мірою чи рівнем використання технічних можливостей обладнання з урахуванням проектної документації, що розробляється заводом-виробником обладнання, який гарантує її використання у працездатному стані, визначає види необхідних ремонтних робіт і можливу модернізацію. Максимальна потужність визначається через обсяг виробництва за умов гранично допустимих технічних показників, згідно з паспортною документацією, які гарантують справність обладнання. Крім цього, постає питання, як довго пропрацює обладнання за умови прийняття рішення працювати за максимальних технічних параметрів, які вищі від паспортних даних, і які терміни виконання та які види ремонтних або профілактичних робіт необхідно провести. Оптимальні й неоптимальні режими використання обладнання визначаються технологічною комбінацією, за якої досягаються мінімальні витрати ресурсів на одиницю продукції, і які відображено в паспортних даних заводу
—виробника цього обладнання.
Економічна категорія «виробнича потужність» у переважній більшості економічних робіт авторами визначається як «максимально можливий обсяг виробництва продукції за номенклатурою та асортиментом, за повного використання устаткування і виробничих площ в умовах застосування прогресивної технології та організації виробництва». Згідно з П(С)БО 16 «Витрати» введене поняття нормальної потужності — це очікуваний середній обсяг діяльності, що може бути досягнутий за умов зви-
ємство може втратити споживачів через повільне їх обслуговування або дозволить конкурентам збільшити їхню частку ринку. За умови надлишкових потужностей підприємства й неефективного їх використання підприємство зазнає додаткових витрат на амортизацію, обслуговування тощо, що, у свою чергу, впливає на рівень прибутку підприємства. Тобто планова потужність виробничих приміщень, обладнання, складських площ має бути достатньою для задоволення попиту на продукцію та послуги підприємства впродовж досліджуваного періоду з урахуванням сезонних і циклічних коливань попиту, тенденцій його зростання або скорочення.
Зазвичай у більшості визначень виробнича потужність трактується через відносний показник, який характеризує доступний обсяг введених виробничих приміщень, обладнання, складських площ у певний період. Слід зауважити, що в цьому визначенні не враховують оптимальні й неоптимальні режими роботи обладнання та приміщень, а акцент зміщено на досягнення максимальних обсягів виробництва з використанням даних ресурсів. Потужність — це обсяг виробництва, який може бути досягнутий за нормального графіка робочих змін і робочих днів, включаючи й неефективні режими використання обладнання, виробничих і складських площ. В основу аналізу покладено гіпотезу, що зі збільшенням обсягів виробництва постійні загальновиробничі витрати на одиницю продукції скорочуються в більшій пропорції, ніж зростуть змінні витрати на одиницю продукції на певному обладнанні, тобто спрацьовує ефект від збільшення масштабів виробництва. Для перевірки цієї гіпотези зазвичай вирішуються питання завантаження устаткування відповідно до виробничої програми за різних альтернативних технологічних схем.
Це дозволяє нам сформулювати більш чітке визначення виробничої потужності. Виробнича потужність — це максимально можливий обсяг виробництва продукції, який може бути досягнутий за певного рівня затрачуваних ресурсів у процесі використання обладнання чи устаткування, в рамках технологічних та організаційних особливостей виробництва.
Безумовно, затрачувані ресурси спочатку трансформуються в технічні параметри, і вже від досягнутої технологічної комбінації (чи схеми) залежить можливий обсяг виробництва. Наприклад, до технічних параметрів, що впливають на виробничу потужність обладнання (агрегату), належать такі фактори: у металургії — тиск, температура, щільність завантаження домни; в енергетиці — тиск і ступінь згоряння палива у двигуні; у хімічній промисловості — тиск, температура, швидкість проходження реакції в агрегаті з виробництва аміаку; у текстильній промисловості — ширина полотна та кількість вузлів у в’язальній машині.
чайної діяльності підприємства впродовж кількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обслуговування виробництва. Виробничу потужність визначають різними вимірниками — найчастіше натуральними, умовно-натуральними, в багатономенклатурних виробництвах — вартісним показником.
Запланований обсяг виробництва може бути досягнутий за різного поєднання ресурсів у технологічному процесі на однакових або відмінних агрегатах чи іншому обладнанні. Безумовно, рішення можуть бути оптимальними за технологічною ефективністю й водночас зовсім не оптимальними за економічною ефективністю. Це не означає, що кожне окреме завдання визначення оптимальності виробничої потужності не може бути незалежним від інших виробничих завдань, між якими існують багатосторонні взаємозв’язки, що впливають на формування окремих оптимальних рішень.
Найчастіше визначають такі види потужності підприємства:
— проектна — визначається у процесі проектування;
— середньорічна — розрахункова за певний період з урахуванням введення нового та виведення відпрацьованого обладнання;
— поточна — фактично досягнута потужність за певний період;
— резервна — для покриття «пікових» навантажень у деяких галузях (наприклад, електроенергетика, газова, харчова промисловість).
Виробнича потужність є динамічною категорією, оскільки вона формується під впливом багатьох як внутрішніх, так і зовнішніх факторів. Головні з них такі:
— номенклатура, асортимент і якість продукції;
— тривалість виробничого циклу та трудомісткість виготовлення продукції, послуг;
— кількістьустаткування,станйогофізичногойморального зносу;
— режим роботи підприємства та його підрозділів, від якого залежить фонд часу роботи устаткування й використання площ упродовж року;
— використання робочого часу;
— якість обслуговування робочих місць тощо.
У планових розрахунках для обґрунтування виробничої програми використовують середньорічну потужність як інтегруючий показник динамічних змін, що відбуваються з виробничою потужністю під впливом внутрішніх і зовнішніх факторів. Базовою для розрахунку є вхідна потужність, яка показує виробничу потужність підприємства, цеху чи певного підрозділу на початок планового періоду, як правило, на 1 січня поточного року. Вихідна потужність визначається відповідно на кінець планового періоду. Зміна величини виробничої потужності пов’язана з вве-
Під середньорічною потужністю розуміють потужність, яка буде в розпорядженні підприємства, цеху чи окремої дільниці в середньому за плановий період або в середньому за рік. де с
— середньорічна потужність обладнання; вх.
П
П — вхідна потужність нового обладнання; вив.
— потужність обладнання, що вибуває впродовж року; i m і j m
П
— кількість місяців, упродовж яких відповідно використовується нове обладнання й обладнання, що вибуває.
У даній формулі враховується період, упродовж якого не буде використовуватись обладнання, що вибуває, — )12( j m? . Якщо позначити цю величину через в m , тоді формула може бути записана так:
За середньорічною потужністю встановлюється коефіцієнт планового чи фактичного використання потужності, який розраховується відношенням відповідно планового чи фактичного річного випуску продукції до середньорічної потужності за даний період.
Виробничу потужність підприємства визначають за всією номенклатурою продукції та встановлюють, виходячи з потужності провідних підрозділів (цехів, дільниць, агрегатів). Провідними є ті підрозділи, які виконують головні технологічні операції та мають вирішальне значення у виробництві профільних видів продукції; за наявності кількох провідних підрозділів підприємства його виробничу потужність обчислюють за тими, які виконують найбільший за трудомісткістю обсяг робіт, наприклад, у машинобудуванні це — механічні та складальні цехи, у ливарних цехах — формувальні дільниці [6, c. 97]. Вихідні дані й послідовність розрахунків, за якими визначають виробничу потужність підприємства, наведено на рис. 6.1.
денням нового та виведенням потужностей спрацьованого обладнання.
Рис. 6.1. Вихідні дані й послідовність розрахунків виробничої потужності підприємства [6, c. 98]
Виробничі підрозділи, що за виробничою потужністю нижчі за рівень провідних, потрібно розглядати як вузькі місця, щодо яких необхідно розробити й упровадити технічні та організаційні заходи, котрі дозволять довести їх пропускну спроможність до рівня провідних підрозділів підприємства. Для цього може бути вжито заходів щодо зміни устаткування, технології, збільшення змінності праці на окремих дільницях тощо.
