Характерною рисою новітньої історії розвитку вітчизняного підприємництва є зростаюча кількість операцій, пов’язаних із злиттям, перетворенням та приєднанням суб’єктів господарювання, яке часто проявляється в досить агресивній формі, так званому недружньому поглинанні, або рейдерстві. Останнє нині поширилося в Україні настільки масштабно, що стало створювати певну загрозу економічному розвитку країни. Більше того, ре йдерство поступово поширює свій вплив на фінансовий сектор економіки, зокрема банки, страхові компанії та інших субєктів фінансового ринку. Головне завдання рейдера, як і будь-якого бізнесмена, ? отримати прибуток. Але досягнення даної мети рейдери здійснюють не через виробництво певної продукції, а перепродажем субєктів господарювання, над якими вони отримали контроль через не дружнє поглинання. Недружнє поглинання вигідне тим, що
91дії щодо заволодіння підприємством чи банком значно простіші, дешевші і прибутковіші для рейдерів, ніж пошук компромісів із власниками, спроби переконати їх продати вигідний бізнес та ще за незначну ціну. Адже рейдерів цікавлять виключно ліквідні підприємства та банки, які ведуть вигідний і перспективний бізнес, мають значні активи. Тому рейдерство досить високодохідний бізнес. За деякими даними, р ентабельність рейдерського бізнесу становить від 500 до 2000 % і більше.
Серйозність рейдерських загроз обумовлюється тим, що в разі потрапляння банку, навіть великого, під вплив професійних рейдерів йому буде дуже складно вийти з такої ситуації без серйозних втрат. Насамперед це пояснюється тим, що для проведення рейдерських операцій зловмисники, як правило, мають дос ить потужний адміністративний ресурс, «своїх» суддів, налагоджені зв’язки з правоохоронними органами, державними виконавцями. Сьогодні рейдерський бізнес володіє досить професійними юридичними й аналітичними службами, значним фінансовим ресурсом, забезпечений підтримкою лояльних суддів, зв’язками в різних державних органах.
Практика показує, що спроба захвату банку рейдерами може мотивуватись їх бажанням отримати доступ до лі квідних банківських активів, вивести з гри конкурента, яким є банк, отримати права, якими переважно володіє банк стосовно предметів застави, оренди, землі тощо.
Якщо ж говорити про ідеологічну суть рейдерства, то можна зазначити, що на першому місці в цьому явищі стоїть фінансовоспекулятивний капітал, де само отримання прибутку становить
99% усіх йог о складових. Тобто рейдерство, як правило, не забезпечує розвитку, в його основі досить проста схема ? «купи і продай». Інвестування в отриману власність, забезпечення її розвитку і прибуткового функціонування рейдери можуть здійснювати тільки стосовно досить прибуткового бізнесу, банки якраз і належать, з погляду рейдерів, до такого виду бізнесу. В інших випадках при дбана рейдерами власність зразу ж реалізується, причому здебільшого реалізуються найбільш ліквідні активи — земля і нерухомість.
Формуванню спекулятивної моделі економіки значною мірою сприяла і сама держава. Остання, на жаль, не має чіткої і ясної позиції стосовно рейдерства. Сьогодні держава однаково сприймає як підприємців, які вклали кошти в певне виробництво, забезпечили ефективне і прибуткове його ф ункціонування, так і
92тих, хто просто щось придбав і перепродав. Вважається, що і в першому, і в другому випадку це — рівноцінний бізнес, і перші, і другі підприємці сплачують однаковий податок і для обох їх держава створює однакові умови. Звичайно, що в такому разі бізнес «купи
—продай» набагато вигідніший і, безумовно, він буде розвиватися активніше, на віть незважаючи на те, що шкодитиме економіці держави.
Якщо ж детальніше розглядати причини виникнення та поширення рейдерства в нашій країні, то тут слід звернути увагу на таке.
На даний час на ринку злиття і поглинання відсутні правила гри. Недоліки вітчизняного законодавства, яке регулює корпоративні відносини, є досить значними і з успіхом використову ються рейдерами. З огляду на це варто зазначити, що рейдери є досить підготовленими юристами, здатними ефективно маніпулювати нормами вітчизняного права, ураховуючи можливість їх подвійного, а то й потрійного трактування. Так, наприклад, питання захисту дрібних власників акцій, передбачене в нашому законодавстві, доведено рейдерами до абсурду, але водночас вкладається в рамки закону. Ак ціонер, який має у власності 0,02% акцій, може подати до суду позов щодо відновлення порушених адміністрацією акціонерного товариства його прав стосовно вступу у володіння своєю власністю. За таких умов суд може накласти арешт на все рухоме і нерухоме майно товариства до вирішення питання по суті в такий спосіб заблокувати роботу зазначеного товариства. Чи нне законодавство також не передбачає прямої заборони на ведення подвійних реєстрів акціонерних товариств, здійснювати зміну їх керівництва акціонерами, які є власниками незначних пакетів акцій, кримінальної відповідальності за силовий захват підприємств, банків. Крім того, у законодавстві не передбачено порядку здійснення контролю за рухом акцій акціонерного товариства на вторинному ринку, що дає змогу ре йдерам таємно формувати значні пакети акцій і використовувати їх для рейдерської атаки. А враховуючи, що банки є виключно акціонерними товариствами, така ситуація містить істотну загрозу банківському бізнесу.
Не зовсім урегульовано і порядок доступу до реєстрів акціонерів, реєстрації змін у керівництві підприємств, банків.
Ще однією правовою прогалиною є відсутність обмеження юрисдикції судів у зв’яз ку з їх територіальним розташуванням. Сьогодні суд розміщений в одному регіоні, може розглядати і
93виносити рішення щодо ситуації, яка склалася на тому чи тому підприємстві, у банку іншого регіону. Отже, рейдери можуть отримати цілком законне рішення суду, розташованого в будьякому регіоні країни, яке використовується для забезпечення рейдерської атаки, незважаючи навіть на те, що може існувати інше, зовсім протилежне, рішення суду, який розташований у тому са мому регіоні, що й об’єкт спору.
Причиною появи та поширення рейдерства є й те, що вартість певної частини банків значно нижча від їхніх активів, нерідко різниця становить кілька десятків і сотень разів. Скажімо, банк зі статутним капіталом 10 млн євро може володіти активами в кілька десятків мільярдів гривень. Звичайно, така ситуація провок уватиме рейдерів до захоплення зазначених банків, коли, витративши кілька мільйонів, можна отримати активи в десятки мільйонів, а то й мільярдів.
До причин, що сприяють рейдерству, належить і концентрація активів у власності однієї чи невеликої групи осіб, коли виникає можливість однією рейдерською атакою захопити такі активи без суттєвих затрат коштів і час у.
Причинами, що створюють сприятливі умови рейдерству, можна вважати і велику кількість дрібних акціонерів акціонерних товариств. Особливо це стосується банків, де власниками акцій є їх працівники та велика кількість фізичних осіб. Отримуючи незначну заробітну плату і мізерні дивіденди, такі особи, як правило, без особливих роздумів продають свої акції тим, хто пропонує за них в 10
—15 разів більше їх номінальної вартості, що, зрештою дає змогу рейдерам сформувати необхідний їм пакет акцій.
Суттєвою причиною рейдерства є корупція у владних структурах та судових органах. Якраз останні відіграють ключову роль у рейдерських схемах. Це за їхніми ухвалами чи рішеннями рейдери отримують законні підстави до своїх дій і здійснюють безпосередні захо ди, спрямовані на зміну керівництва підприємств, банків, що є об’єктами рейдерських атак. А відсутність або формальність заходів захисту прав підприємців від рейдерів з боку владних структур робить ситуацію досить сприятливою для рейдерських атак.
Таким чином, результати аналізу ситуації, яка склалася в країні сьогодні, вказує на те, що, на жаль, у нас іс нують всі умови для рейдерства, яке, за своєю суттю, можна вважати економічним тероризмом.
94Практика показує, що рейдерські захоплення мають певну структуру і здійснюються відповідно до визначених схем. На першому етапі рейдерських дій вивчається ситуація на ринку банківських послуг і виявляються об’єкти, які є найпривабливішими для рейдерів. Основними критеріями вибору таких об’єктів є, по-перше, прибутковість і значні активи (насамперед їх ліквідність), а по-друге, доступність об’єктів для ре йдерських атак. З цією метою рейдери здійснюють збір необхідної їм інформації. Якраз збір останньої і є першим етапом рейдерського захоплення того чи того банку. На цьому етапі рейдери здійснюють спроби отримати копії статутних та установчих документів банків, відомості про їх внутрішню фінансову політику, керівників та пров ідних менеджерів, майно та інші активи. Крім того, вивчаються реальні економічні показники діяльності банків, оцінюються основні активи ? об’єкти нерухомості та земля, наявність корпоративних клієнтів, обсяги та якість кредитного портфеля, визначається наявність і ліквідність предметів застави, а також обсяги кредиторської заборгованості банків. Особливі зусилля рейдери докладають для отримання реєстру акціонерів банків.
Ту т існує досить багато методів ? від банального підкупу працівників реєстратора до різного роду опитування працівників банків та подання до Єдиного державного реєстру юридичних осіб фіктивних документів про зміну керівництва акціонерного товариства і ознайомлення нового керівника з реєстром.
Водночас рейдери накопичують компрометувальну інформацію на керівництво, головного бухгалтера та провідних менед жерів банку або провокують їх на якісь незаконні чи аморальні дії з метою формування компромату.
На цьому етапі рейдерами оцінюється стійкість банку до рейдерської атаки. Тут оцінюється система охорони банку та його об’єктів, сили, що застосовуються в охороні (власні підрозділи, залучені підприємства, що надають послуги охорони, державна служба охорони при МВ
С). Також вивчається здатність банку мобілізувати для свого захисту суд, прокуратуру, місцеві та інші органи влади. Особлива увага приділяється зв’язкам власників банку, передусім з точки зору зацікавленості високопосадових чиновників у об’єкті, який визначається для рейдерського захоплення. У разі, коли захист об’єкта визначається як суттєвий, розробляються заходи, нейтралізації п отенційних захисників.
95Захоплення банків ? другий етап рейдерських дій, тут існують три основні схеми:
1. Захоплення через акціонерний капітал. У цьому разі рейдери прагнуть скупити акції певного банку, як правило, у дрібних власників. Для цього проводиться відповідна робота з акціонерами, спрямована на переконання у більшій вигідності продати акції, ніж їх утримувати. Така робота прово диться, як правило, без її розголошення й оприлюднення.
Скупивши 10?15% акцій (кількість, достатня для ініціювання проведення зборів акціонерів з необхідним порядком денним), рейдери отримують можливість доступу до конфіденційної інформації банку і вивчення його об’єктивного стану. Надалі рейдери ініціюють скликання зборів акціонерів і, як правило, вносять до порядку денного питання про еф ективність роботи керівництва банку та його заміну. У цей період проводяться заходи щодо оприлюднення компрометувальну інформації про діяльність керівництва банку та організовується «обурення громадськості», пікетування банку, акти саботажу, бойкоту і т. п. Для забезпечення захоплення може ініціюватися порушення кримінальних справ стосовно керівників та основних менеджерів банку, депутатські запити, а також по ширюватися негативна інформація у засобах масової інформації про результати діяльності банку. У разі відмови провести такі збори з боку основних власників рейдери отримують право провести їх самими, що у більшості випадків і трапляється. Якщо ж збори скликано, але рішення прийнято не на користь рейдерів, останні добиваються визнання його незаконним через суд, або н ескінченними новими зборами. Більше того, на період спорів з іншими власниками можуть звертатися до суду з проханням накласти арешт на мажоритарний пакет акцій, мотивуючи це тим, що порушуються права та інтереси інших акціонерів. У цьому разі мажоритарщики лишаються права голосу, а рейдери скликають нові збори акціонерів і приймають необхідні їм рішення, в тому числі і щодо змі ни керівництва банку.
Якщо рейдери отримують позитивне для них рішення судів, а виконанню його протидіють інші власники, вони звертаються до виконавчої служби з проханням примусового забезпечення виконання рішення суду. За таких умов якраз і може здійснюватися силове захоплення банку. В окремих випадках силовий захват мо же здійснюватись і на підставі рішення зборів акціонерів. У цьому разі силове захоплення, зазвичай,
96здійснюється силами приватних структур, переважно тих, що надають послуги охорони. Отримавши доступ до печатки банку й основних його документів та власності, рейдери використовують своє право на власний розсуд.
2. Захоплення через кредиторську заборгованість. У цьому разі у рейдери скуповують прострочені кредиторські борги банку, як правило, у дрібних кредиторів, які згодом консолідуються і надаються боржникові для одно часної сплати. Враховуючи, що, як правило, у банку можливості для одночасної оплати всіх боргів зазвичай відсутні, ініціюється запровадження процедури тимчасової адміністрації. За таких умов рейдери проводять через Національний банк України рішення про призначення свого тимчасового адміністратора, який надалі і здійснює рейдерський задум. Якщо тимчасовим адміністратором призначено іншу осо бу, рейдери проводять роботу щодо його підкупу або заміни. Банк, що перебуває у стані тимчасової адміністрації непідконтрольний ні власникам, ні менеджменту і рейдери роблять з ним все, що їм необхідно.
3. Захоплення через органи управління. Найслабшою ланкою будь-якого суб’єкта господарювання є його топ-менеджмент, тобто органи управління. Це люд и, на слабкостях яких насамперед грає рейдер. Наділений великими повноваженнями керівник банку може сприяти швидкому виведенню ліквідних активів зі свого банку в підконтрольні рейдеру структури. У такому разі власники банку залишаються з акціями, які нічого не варті. Більш того, менеджмент може легко спровокувати фінансові проблеми в банку. Тобто залучення на свій бі к керівництва банку, яким зацікавилися рейдери, є однією із форм рейдерського захвату. Переконання керівництва банку діяти на користь рейдерів здійснюється різноманітними способами: підкупом, шантажем, погрозами, кримінальним переслідуванням та ін. У багатьох випадках рейдерам вдається залучити або спровокувати керівництво банків до дій, які їм необхідні.
Незважаючи на складність та трудомісткість рейдерських дій, вони досить активно поширюються і стають новим атрибутом вітчизня ного ринку банківських послуг. А враховуючи високу залежність рейдерства від інтелектуальної його складової та стан його розвитку можна вважати, що ним займаються досить підготовлені, досвідчені та творчі професіонали своєї справи. За таких умов рейдерство є досить серйозною загрозою для банків, протистояти якій мож уть
97лише ті суб’єкти, які здатні вживати адекватних заходів захисту та протидії рейдерам.
