Будьяка програма або проект складається з процесів. Процес — це сукупність дій, які приносять результат. Процеси управління програмою (проектом) можуть бути розподілені на шість основних груп, які реалізують різноманітні функції управління (див. рис. 7.9):
Процеси ініціювання — прийняття рішень щодо початку виконання програми (проекту).
Процеси планування — визначення цілей і критеріїв успіху програми (проекту) і розробка робочих схем їх досягнення.
Процеси виконання — координування людьми та іншими ресурсами для виконання плану.
Процеси аналізу та контролю — визначення відповідності плану і виконання програми (проекту) встановленим цілям і критеріям успіху та прийняття рішень щодо необхідності застосування корегуючих дій.
Процеси керування — визначення необхідності корегуючих дій, їх погодження, затвердження і застосування.
Завершальні процеси — формалізація виконання програми (проекту) і доведення її результатів до всіх зацікавлених сторін.
Рис. 7.9. Процеси управління програмою (проектом)
Процеси управління програмою (проектом) накладаються один на одного і відбуваються з різною інтенсивністю на всіх стадіях програми (проекту), як проілюстровано на рис. 7.9.
Крім того, процеси управління проектами пов’язані завдяки своїм результатам — результат виконання одного стає висхідною інформацією для іншого. І, нарешті, є взаємозв’язок між групами процесів різноманітних фаз програми (проекту).
У реальному проекті (програмі) фази можуть не тільки передувати одна одній, а й накладатися. Повторення ініціювання на різних фазах програми (проекту) допомагає контролювати актуальність виконання програми (проекту). Якщо актуальність програми сходить нанівець, наступна ініціація дає змогу вчасно це виявити і запобігти додатковим витратам.
Реалізація програми підвищення конкурентоспроможності пов’язана зі значним ступенем невизначеності та різноманіттям ризиків, найбільш суттєвими з яких можуть бути такі:
· ризик, пов’язаний з нестабільністю економічного законодавства і поточної економічної ситуації, умов інвестування та використання прибутку;
· зовнішньоекономічний ризик (можливість введення обмежень на торгівлю і поставки, закриття кордонів тощо);
· невизначеність політичної ситуації, ризик несприятливих соціальнополітичних змін у державі або регіоні;
· неповнота або неточність інформації про динаміку технікоекономічних показників, параметрів нової техніки і технології;
· коливання ринкової кон’юнктури, цін, валютних курсів тощо; · невизначеність природнокліматичних умов, можливість стихійних лих;
· виробничотехнологічний ризик (аварії та відмови обладнання, виробничий брак тощо);
· невизначеність цілей, інтересів і поведінки учасників;
· неповнота або неточність інформації про фінансовий стан і ділову репутацію підприємствучасників (можливість неплатежів, банкрутств, зривів договірних зобов’язань) тощо.
Наведений перелік далеко не вичерпний, але характеризує спектр тих чинників, які слід враховувати як при розробці програми, так і в процесі моніторингу її виконання.
Важливе місце в реалізації програми займає контроль, що передбачає не лише перевірку досягнення цілей та виявлення причин, які дестабілізують хід роботи, а й обґрунтування управлінських рішень щодо корекції виконання завдань задля запобігання шкоді (зриву термінів; перевищенню норм використання ресурсів, вартості; низькій якості тощо).
Контроль програми (проекту) підвищення конкурентоспроможності включає:
¨ моніторинг (систематичне та планомірне спостереження за всіма процесами реалізації програми або проекту);
¨ виявлення відхилень від цілей за допомогою низки критеріїв і обмежень, які фіксуються в календарних планах, бюджетах, розрахункових потребах у трудових і матеріальних затратах і т.ін.;
¨ прогнозування наслідків ситуації, що склалась;
¨ обґрунтування необхідності вжиття корегуючих заходів.
Контроль здійснюється у трьох основних формах.
Попередній контроль виконується до фактичного початку робіт з реалізації програми і спрямований на перевірку адекватності та узгодженості планових документів.
При поточному контролі, що здійснюється безпосередньо при реалізації програми, об’єктами виступають:
- час (моніторинг досягнення проміжних цілей і обсягів робіт); üбюджет (відстеження рівня витрачання фінансових коштів);
- ресурси (перевірка фактичних затрат матеріально технічних ресурсів);
- якість (відстеження рівня якості робіт).
Поточний контроль здійснюється для оперативного регулювання реалізації програми і базується на порівнянні результатів зі встановленими в програмі вартісними, часовими та ресурсними характеристиками.
Заключний контроль проводиться на стадії завершення програми задля інтегральної оцінки реалізації програми (проекту) в цілому. На його основі узагальнюється здобутий досвід і удосконалюються управлінські процедури.
Система контролю має забезпечити оперативну оцінку стану реалізації програми (проекту) для обґрунтування та прийняття рішень щодо управління часом, вартістю, ресурсами й якістю виконуваних робіт. На етапі побудови системи контролю за реалізацією програми (проекту) необхідно визначити:
¨ склад і рівень деталізації робіт, які будуть контролюватися; ¨ склад показників і форми представлення первинної інформації;
¨ терміни представлення первинної інформації та зведено аналітичних звітів;
¨ відповідальних за повноту, достовірність і своєчасність надання даних;
¨ склад, методи та технології аналітичних і графічних звітів; ¨ комплекс програмноінформаційних засобів, що використовуватимуться.
Залежно від потрібної точності розрізняють такі режими контролю виконання програми (проекту):
¨ контроль на момент закінчення робіт (метод «0—100»);
¨ контроль на момент 50 % готовності робіт (метод «50—50»); ¨ контроль у попередньо визначених точках програми (метод контролю за віхами);
¨ регулярний оперативний контроль через рівні проміжки часу; ¨ експертна оцінка ступеня виконання робіт і готовності програми.
Для отримання узагальненої картини реалізації програми (проекту) розроблена система показників, які порівнюють виконання за часом і за вартістю. За часом, наприклад, показник реалізації (ПРЧ) пакету робіт описується формулою:
де t — запланована тривалість кожної роботи пакету; c — відсоток виконання кожної роботи; Т — загальна тривалість робіт проекту; m — кількість робіт у пакеті [162].
Підсумовуючи вищесказане, варто зазначити, що створення та реалізація програм підвищення конкурентоспроможності є найголовнішим інструментом комплексного вдосконалення діяльності організації. Виходячи з того, до якої міри досконало розроблена програма та наскільки послідовно реалізована, можна робити висновок про шанси підприємства досягти високих результатів у коротко та довгостроковому періодах.Необхідність фірми пристосовуватися до нових умов конкуренції через підвищення конкурентоспроможності формує у менеджменту риси багатофункціональності, інтегрованого застосування психології бізнесу, маркетингу, стратегічного та фінансового менеджменту, технологічного та інноваційного менеджменту, управління персоналом.