< Попередня  Змiст  Наступна >

Частина 4. РЕАЛІЗАЦІЯ МОДЕЛІ АГРАРНИХ РИНКІВ


Розділ 9. ПОБУДОВА МОДЕЛІ АГРАРНИХ РИНКІВ (МАР) ДЛЯ ТОВАРНИХ СИСТЕМ

 

 

Цей розділ містить основи емпіричної оцінки МАР. Оцінювати елементи першого рядка моделі – приватні доходи, витрати і прибутки – просто. Значення записів цього рядка базуються на безпосередньому спостереженні за фактичними доходами і витратами в існуючих товарних системах. Розрахунки елементів другого рядка – суспільні доходи, витрати і прибутки – складніші (комплексні) вправи. Потрібно визначити вплив політики і ринкових провалів на виробничі системи, переглядаючи (змінюючи), таким чином, фактичну вартість доходів і витрат. Подальші ускладнення емпіричної оцінки пов’язані з тим, що товарні (ринкові) системи складаються з різних видів діяльності – виробництва, переробки і збуту. Ці види діяльності становлять сукупність для дослідження, а товарні системи узагальнюють витрати і доходи кожної діяльності. Ці аспекти оцінки детально розроблені в наступному параграфі.

 

У цьому розділі розглянуто питання організації і подання бюджетних даних. Перше завдання під час розробки МАР полягає у виборі системи, яка тісно пов’язана з питаннями відповідної політики. При цьому приймаються рішення стосовно виробництва аграрної продукції, її руху від аграрного підприємства до переробника, переробки і поставки на оптовий ринок. Оскільки в МАР використовуються і приватні і суспільні ціни на ресурси та продукцію, інформація щодо витрат і доходів розподілена двома способами. Поперше, дані про кількість і ціну зазвичай необхідні для оцінки суспільних витрат і доходів. Подруге, приватні витрати класифіковані за чотирма ресурсами: праця, капітал, земля і міжнародні ресурси.

 

9.1. МЕТОДОЛОГІЯ ОЦІНКИ

 

Метод, закладений емпіричною побудовою МАР, можна зобразити методом перегляду записів МАР через ціни та кількості. МАР можна описати так:

методом перегляду записів МАР через ціни та кількості

 

де p — ціна продукції; pi — ціна іго міжнародного ресурсу; qi — кількість ії одиниці продукції (Q); wi — ціна jго ресурсу; li — кількість ії одиниці продукції; π — прибуток. Верхній індекс D означає, що вартість змінної визначається за існуючими (приватними) цінами. Верхній індекс S означає, що вартість змінних приймається за суспільними цінами.

 

Наведена вище МАР описує витрати і доходи на одиницю продукції (продукції); q та li являють собою коефіцієнти співвідношення вхідних ресурсів та виробництва продукції (ресурс— продукт). Ці параметри матриці можна виразити так само, як величини на 1 гектар, на кожне підприємство або на іншу досліджувану одиницю, q та li потрібно лише домножити на відповідну кількість продукції.

 

Для того щоб оцінити МАР, системи, які розглядаються, мають спочатку бути ідентифіковані . Потім для кожної досліджуваної системи збираються дані про ціни, рівень виробництва продукції та використання ресурсів, і оцінюється перший рядок МАР. Потім визначені ціни і кількість змінюють так, щоб відобразити суспільну вартість, що й відображається другим рядком моделі. Необхідні суспільні ціни можна визначати прямим способом (світові ціни для міжнародних продуктів та ресурсів), або їх можна отримати непрямим способом (наприклад, використовуючи інформацію про відхилення для порівняння суспільних і приватних цін на ресурси). І останнє, досліджувана кількість вхідних ресурсів та продукції змінюються відповідно до їх суспільної вартості з використанням економетричних даних про цінові сигнали або технічної інформації про альтернативні технології. Якщо припускаються фіксовані коефіцієнти співвідношення ресурс—продукт, то останній крок не потрібен.

 

МАР, що розглядалася до цього часу , презентує доходи і витрати для товарної системи — ланцюга сільськогосподарського виробництва, переробки та збутової діяльності, що характеризують виробництво і доставку товару на оптовий ринок. Але МАР для товарних систем оцінюється безпосередньо. Натомість такі матриці складаються з окремих МАР за кожним видом діяльності в ланцюжку. З метою полегшення збирання та опрацювання даних МАР визначає товарну систему, що враховує чотири види діяльності : сільськогосподарське виробництво ; доставку від аграрника до переробника; переробку; поставку від переробника на оптовий ринок.

Структура продуктової системи для аналізу МАР

На рис. 9.1 зображено структурну модель товарної системи. Кожен вид діяльності на рис. 9.1 описаний параметрами матриці, яка складається із цін та кількості. МАР для товарної системи отримують агрегуванням доходів і витрат для репрезентативних видів діяльності . У деяких випадках їхні елементи не можна додавати один до одного, а потрібно коригувати їх задля того, щоб уникнути подвійного обліку доходів і витрат. Наприклад, додавання доходів від виробництва продукції кожного виду діяльності призвело б до кількаразового обліку основного виробництва.

 

Слід виконувати також додаткові обчислення, щоб скоригувати різницю в одиницях вимірювання товарів, ресурсів , що використовуються різними видами діяльності. Напочатку збираються дані щодо витрат і доходів для бюджетів видів діяльності в будьякій найбільш зручній формі. Витрати аграрного підприємства на виробництво продукції рослинництва оцінюється зазвичай у розрахунку на площу посіву (витрати на гектар). Витрати на доставку від аграрного підприємства до переробника, тобто транспортні витрати, вимірюються в розрахунку на метричні тонни (або іншу одиницю виміру ваги чи об’єму).

 

У бюджетах переробки і поставки на ринок також можуть використовуватися інші одиниці виміру вартості.

 

Перетворення у спільні одиниці виміру здійснюється за допомогою коефіцієнтів перетворення. Наприклад, розглянемо узгодження одиниць виміру для пшеничноборошняної виробничої системи. Витрати і доходи системи виражені у грошовій формі на фізичну одиницю (гривень на метричну тонну) борошна — кінцеву продукцію продуктивної системи. Якщо сільськогосподарські витрати і доходи спочатку вимірюються на одиницю площі (грн на 1 га), то кінцеві потрібно виразити в еквівалентних одиницях кінцевої продукції. Тому необхідно використати два коефіцієнти — обернене значення врожайності (гектари на метричну тонну пшениці) і обернений коефіцієнт виходу переробки (метричні тонни пшениці на метричну тонну борошна).

 

Якщо рівень сільськогосподарських витрат і доходів домножити на ці коефіцієнти, то отримаємо дані в гривнях на метричну тонну борошна. Для транспортування від аграрного підприємства до переробника потрібно використовувати тільки обернений коефіцієнт виходу переробки. Для переробки і поставки на ринок не потрібні коригуючі коефіцієнти, оскільки витрати і доходи вже визначені в гривнях на метричну тонну борошна. Вибір одиниці виміру вартості цілком довільний.

 

9.2. ВИЗНАЧЕННЯ ТОВАРНОЇ СИСТЕМИ

 

Кожен вид економічної діяльності має свої особливості. В аграрному секторі, наприклад, асортимент продукції, якість землі та спосіб використання ресурсів ніколи не буває однаковим для будь яких двох господарств. Розробити різні виробничі моделі для кожного підприємства можливо , але не доцільно через обмеження витрат на саме дослідження. Вони також не приносять користі і для політиків, оскільки неможливо виробити політику для кожного господарства. Натомість приймаються рішення, котрі стосуються широкої категорії підприємств, що обґрунтовуються на основі географічного розташування, товарного виробництва і технологій . Оскільки немає двох фермерів, на яких би мав однаковий вплив певний політичний захід, то політики зазвичай приймають рішення на основі усередненого впливу політики на певну групу аграрних підприємств.

 

Таким чином, розробка списку можливих репрезентативних систем і його подальше скорочення до прийнятної кількості є першорядними завданнями під час побудови МАР. Вибір змінних витрат і доходів продуктивної системи , реакції товарної системи на певну політику, початковий список репрезентативних систем мають бути детально обгрунтованими.

 

Репрезентативна товарна система містить більше, ніж просто рівень сільськогосподарського виробництва. Розгляд рівня сільськогосподарських витрат і доходів міг би бути достатнім для оцінки ефективності та конкурентоспроможності виробництва для місцевого споживання. Проте більший інтерес являє оцінка виробництва для внутрішнього або міжнародного ринків, що географічно відрізняються від розташування аграрного підприємства. Вибір репрезентативних кінцевих ринків означає, що до оцінки системи мають бути залучені витрати за межами сільського господарства. До того ж важливі політичні питання і стимулюючі впливи можуть мати місце в ланцюгах після сільського господарства. Обмеження обсягів аграрного виробництва можуть менше відноситись до агротехнологій та агрополітики, а бути наслідком неефективної або надмірно витратної системи збуту. Отже, політичний аналіз постаграрної діяльності стає важливішим, ніж аналіз сільськогосподарської діяльності.

 

Процес вибору діяльності здійснюється також з урахуванням вимог суспільної оцінки. Товар, вироблений на внутрішньому ринку, потрібно порівнювати з аналогічним товаром на міжнародних ринках. Наприклад, як пшеничне борошно, так і пшениця доступні на світовому ринку . У результаті аналітик, який досліджує товарну систему пшениці, може зовсім не брати до уваги переробку на борошно і робити акцент лише на виробництві пшениці, транспортуванні та зберіганні. З іншого боку, інтерес може акцентуватись на переробці зерна на борошно. Можна оминути сільськогосподарське виробництво, тоді системи виробництва борошна являтимуть різноманітність технологій переробки, транспортування та зберігання. У цьому прикладі пшениця стає міжнародним ресурсом для переробної діяльності; її внутрішня ринкова ціна відображає витрати млинів, а її суспільна вартість представлена світовою ринковою ціною плюс суспільні витрати на доставку до млина.

 

9.3. КЛАСИФІКАЦІЯ ВХІДНИХ РЕСУРСІВ І ВИРОБНИЦТВА ПРОДУКЦІЇ

 

Бюджет доходів від виробництва продукції і вартість вхідних ресурсів забезпечує організаційну схему для збору даних і побудови МАР. Бюджет складається для кожного виду діяльності в системі. Збір даних починається зі складання опису всіх вхідних ресурсів і виробництва продукції для кожного виду діяльності. Потім ці записи класифікуються, визначаються кількісно і вартісно: спочатку у приватних, а потім у суспільних цінах.

 

9.3.1. Фіксовані ресурси

 

Бюджети складаються з витрат і доходів на річній основі (або за культурою вирощування). Проте фіксовані ресурси мають багаторічний строк корисного використання, і лише частина їх вартості використовується у виробництві в певному році. Найпростіший підхід — це розподілити вартість фіксованого ресурсу на весь період його корисного використання. Але така операція не враховує потребу в капітальних витратах, які приносять певний рівень дохідності від інвестиції . Наприклад, якщо фермер не купив трактор, гроші можна було б вкласти в іншу сільськогосподарську або несільськогосподарську діяльність.

Якщо ця потенційна інвестиція приносить додатний рівень дохідності, то купівля трактора має давати принаймні такий самий рівень доходу.

 

Річний еквівалент вартості фіксованого ресурсу називають витратами на відновлення капіталу — щорічні виплати, що відшкодовують вартість фіксованого ресурсу протягом усього періоду його корисного використання і приносять певний рівень дохідності інвестиції. Отримання витрат на відновлення капіталу можна зобразити в кілька кроків. А позначає щорічні виплати, достатні для відшкодування вартості фіксованого ресурсу Z в кінці періоду його корисного використання через n років. Якщо значення А розглядати як інвестицію, що дає рівень дохідності і, то загальна вартість щорічних виплат на кінець періоду корисного використання фіксованого ресурсу буде:

 

Рівняння 9.1

 

A · (1+ (1 + i) + (1 + i)2 + (1 + i)3 + (… + (1 + i)n – 1) = Z.

 

Показник A(1 + i)n – 1 — вартість першого вкладення на кінець n років, показник A(1 + i)n – 2 — вартість другого вкладення на кінець n років, і так далі до кінця, до показника A(l), який позначає вартість виплат у nму році. Ця формула обчислює обсяг капіталу, необхідного для покриття вартості фіксованого ресурсу.

 

ВИТРАТИ

І. Фіксовані вхідні ресурси

ІІ. Праця

ІІІ. Проміжні вхідні ресурси

IV. Товари в процесі

 

ДОХОДИ

V. Продукція

 

 

Оскільки фіксований ресурс також приносить додатний рівень дохідності, то значення вартості валової продукції, виробленої за допомогою фіксованого ресурсу, буде позначатися не Z, а Z(1 + i)n. Отже, щорічний еквівалент вартості можна обчислити так:

Рівняння 9.2

 

A · (1 + (1 + i) + (1 + i)2 + (1 + i)3 + (… + (1 + i)n – 1) = Z*(1 + i)n.

 

Цей вираз можна змінити за допомогою перегрупування показників до виразу:

 

Рівняння 9.3

 

A = Z · (1 + i)n /(1 + (1 + i) + (1 + i)2 + (1 + i)3 + (… + (1 + i)n – 1).

 

Наведене вище рівняння можна переписати як:

 

Рівняння 9.4

щорічний еквівалент вартості будь-якого фіксованого ресурсу

Показник у дужках у правій частині рівняння 9.4 позначає ресурс, що відновлює капітал. Застосовуючи цей ресурс до купівельної ціни фіксованого ресурсу, можна знайти щорічний еквівалент вартості будьякого фіксованого ресурсу.

 

Щорічний еквівалент вартості також залежить від початкової вартості капіталу (Z) і періоду корисного використання (n). Витрати на заміщення використовуються за оцінки початкової вартості капіталу, щоб забезпечити відповідність МАР довгостроковій перспективі. Фактично господарства використовують виробниче обладнання різного періоду експлуатації, унаслідок чого фіксовані витрати можуть значно коливатися за підприємствами. Але основні засоби мають, врештірешт, замінюватися, тому поточні витрати на фіксовані ресурси стають досить важливим елементом безперервної діяльності господарства. Період корисного використання фіксованих ресурсів відрізняється за господарствами залежно від інтенсивності використання, а також від догляду. Об’єктивну інформацію щодо періоду корисного використання можуть надати постачальники та виробники обладнання. Можна використовувати певні норми , коли немає ніякої іншої інформації: будівлі — від 30 до 40 років експлуатації, техніка — від 10 до 15 років, малі машини і обладнання — 5 років.

9.3.2. Прямі затрати праці

 

Інший вид ресурсів — праця охоплює всю робочу силу, що безпосередньо залучена у виробництво. Сюди входить і наймана, і праця членів сім’ї фермера. Якщо необхідно розділити працю членів сім’ ї та найману працю, то ці ресурси потрібно записувати в окремі рядки в категорії «Праця». Схожий поділ можна зробити і між чоловіками та жінками, а також працівниками різного віку і професійних навичок. Знову ж, окремі рядки записів у ділянці прямих затрат праці дають можливість забезпечити ефективну організацію даних.

 

Категорія «Праці» враховує не всю працю, що застосовується в системі, оскільки існують певні непрямі затрати праці внаслідок використання в діяльності допоміжних ресурсів. Наприклад, якщо в господарстві використовується імпортний агрегат із внесення добрив, затрати праці з обслуговування та транспортування агрегату до ферми розглядаються як непрямі. Окремий облік прямих затрат праці полегшує аналіз впливу на працю системи; це питання часто піднімається під час обговорення політики щодо певних товарних систем.

 

9.3.3. Проміжні ресурси

Третя група ресурсів — проміжні (змінні) ресурси характеризуються періодом корисного використання менше року з погляду репрезентативного господарства. Ресурси, віднесені до цієї групи, — це насіння, добрива, пестициди, паливно мастильні матеріали. Також сюди відносяться виплати за послуги з використання орендованого обладнання на таких роботах, як обробка ґрунту плугом, збиральні роботи, внесення пестицидів і транспортування. І хоча багато з цих витрат відносять до капітальних , але їх оцінка та аналіз часто відрізняється від оцінки власних фіксованих ресурсів, використаних у виробництві.

 

9.3.4. Товари в процесі

Остання група ресурсів — це товари в процесі. Ця група охоплює товари, що становляють інтерес для МАР, їх класифікують лише для зручності обліку. Оскільки прибутковість визначається для кожного виду діяльності, то основна продукція товарної системи в бюджетах системи зустрічається кілька разів.

 

Так, у системі пшеницяборошно, наприклад, пшениця — основна продукція сільськогосподарської діяльності. Тобто пшениця — товар у процесі для діяльності з поставки від аграрного підприємства до переробника. Пшеничне борошно — товар у процесі для діяльності з поставки від переробника на оптовий ринок. Віднесення вартості пшениці до витрат кожного виду діяльності необхідне для визначення його прибутковості. Наприклад, у разі транспортування пшениці від ферми до млина фіксується купівельна ціна пшениці на фермі (ціна фермера як продавця) і ціна реалізації на млині. Аналогічні обчислення здійснюють у подальшому для оцінки переробної діяльності (купівля зерна і продаж борошна) і поставки на ринок (купівля борошна у мірошника і продаж його оптовозбутовим підприємствам). Проте в оцінці витрат і доходів системи враховуються лише додаткові витрати на продукцію в постаграрній діяльності. Вартість виробництва борошна враховує рівень витрат фермера на вирощування пшениці, транспортування, допоміжне обслуговування і витрати на зберігання під час поставки від ферми до млина; чисту вартість переробки зерна; транспортування, обслуговування і витрати на зберігання за поставки від млина на оптовий ринок. Ящо враховувати вартість пшениці щораз у сукупних післягосподарських витратах, то витрати системи мали б дві одиниці пшениці і дві одиниці борошна, тоді як доходи системи були б лише від однієї одиниці борошна. Отже, такі обчислення неправильні. Коли ведеться облік товарів у процесі для кожної окремої групи по кожному виду постаграрної діяльності, то легше аналізувати відповідні сукупні витрати системи.

 

Описаний тут процес класифікації чинників можна змінювати. Можна використати краще адаптовану для оцінки певних проблем класифікацію ресурсів. Віднесення ресурсів до прямих затрат праці чи до змінних витрат не впливає на кінцевий результат. Важливим аспектом процесу оцінки та побудови МАР є те, що всі ресурси мають бути враховані в бюджетах. Без детального обліку ресурсів виробничі витрати занижуються, що спотворює результати в бік більшої приватної і суспільної прибутковості.

 

9.3.5. Виробництво продукції

Виручка — кінцева категорія в бюджеті діяльності — охоплює всю вироблену продукцію. Товари, які цікавлять, позначаються як основні, і в списку продукції займають перше місце. Уся інша продукція називається другорядною і записується в наступні рядки списку. Такі записи цілком довільні; другорядна продукція може бути так само важливою чи навіть більше, ніж основна під час отримання виручки від діяльності.

 

Така класифікація продукції відображає певний напрям дослідницького проекту. Для складання бюджету немає значення чи реалізовується продукція. Цінною вважається продукція, що має певну виробничу цінність для діяльності. Цінність продукції встановлюється через продаж чи будьяке внутрішнє виробниче використання. Наприклад, у системі виробництва м’яса отримують таку побічну продукцію, як гній, що потім використовується для удобрення ріллі. У бюджеті м’ясного виробництва має враховуватись корисність гною, щоб загальна виручка належно відображала цінність виробництва м’яса (і гною) для господарства.

 

9.4. ОЦІНКА РЕСУРСІВ І ПРОДУКЦІЇ

 

Після того, як визначені ресурси і продукція для кожного виду діяльності, їх потрібно оцінити. Спочатку визначають базовий рік. Базовим може бути поточний або будьякий інший рік. Вибір базового року визначається цілями дослідження . Якщо досліджуються поточні політичні питання, то й базовим роком буде поточний або близький до нього рік. Але дані поточного року, особливо ті, що стосуються цін, зазвичай будуть недостатніми, отже, дані слід брати за період від одного до двох минулих років. З іншого боку, якщо особливо цікавлять ситуації і питання з історії розвитку, базовий рік може бути далеко в минулому.

 

Для суспільної оцінки витрат і доходів потрібно мати інформацію про обсяги й ціни. Найпоширенішою процедурою оцінки суспільної вартості ресурсів та продукції є використання суспільних цін на ресурси і продукцію до відповідного кількісного параметра. На деякі ресурси дані про кількість і ціни неможливо визначити. У такому разі суспільна вартість обчислюється наближено за допомогою пропорційного коефіцієнта перетворення від приватної вартості певного ресурсу чи продукції. Іноді для оцінки суспільної вартості можна використати інформацію про відхилення. Наприклад, якщо в підприємстві бюджет виробництва пшениці містить лише загальну вартість використаних пестицидів без зазначення обсягів, то можна взяти відсоткове відхилення цін імпорту для визначення суспільної вартості. Якщо тариф на імпорт пестицидів становить 50 %, приватна вартість пестицидів на 50 % вища від суспільної. Діленням загальної приватної вартості на коефіцієнт 1,5 визначаємо суспільну вартість. Така процедура тягне за собою припущення, що зміна ціни не впливає на кількість затраченого ресурсу.

 

Коли пропорційне коригування до приватних цін неможливе, можна припустити рівність приватної і суспільної вартості. Якщо ресурси та продукція розраховуються для малої частки сукупної вартості, то похибка буде незначною. Навіть якщо припущення щодо тотожності приватної і суспільної вартості неправильне, це матиме незначний вплив на абсолютне значення суспільних витрат і доходів. Однак, у разі дослідження великої частки витрат і доходів таке ототожнення може спричинити серйозну помилку в розрахунках. У цій ситуації подальший аналіз слід відкласти до отримання детальних даних.

 

Точне визначення часового періоду для аналізу забезпечує інше обґрунтування оцінок ціни та обсягів для основних ресурсів і продукції системи. З погляду політиків, довгострокова прибутковість системи часто є найдоцільнішою у формуванні політичних рішень. Оскільки політика змінюється нечасто, потрібно розуміти взаємозв’язок між політикою та прибутковістю протягом тривалого періоду часу. У відображенні такої тривалої взаємодії результатом має стати чітке прогнозування цін і вартості ресурсів та доходів від виробництва продукції.

 

9.5. РОЗПОДІЛ РЕСУРСІВ НА ВНУТРІШНІ ТА ЗОВНІШНІ

 

Після визначення щорічної приватної і суспільної вартості ресурсів відбувається розподіл їх на внутрішні та зовнішні. Такий розподіл необхідний для ідентифікації відмінностей між внутрішніми та зовнішніми (міжнародними) ресурсами. На рис. 9.2 показано повний організаційний вигляд виробничого бюджету . І сукупні приватні, і сукупні суспільні витрати розподілені на внутрішні й зовнішні ресурси. У принципі, багато класів ресурсів можна розпізнати. Проте для цілеспрямованого дослідження важливо виокремлювати чотири категорії внутрішніх ресурсів : некваліфікована праця, кваліфікована праця, земля і капітал . Оскільки група «товарів у процесі» використовується лише у схемі калькуляції вартості, то під час побудови моделі товарної системи розподіляються лише три перші групи витрат ресурсів.

Структура бюджетів МАР

 

Цей метод розподілу можна використовувати до кожного ресурсу з групи фіксованих ресурсів, прямих затрат праці і категорії змінних ресурсів. Наприклад, вартість фіксованих ресурсів відображає й певну маркетингову маржу на додаток до основної вартості машини. Ця маржа враховує ціну ресурсу й необхідні витрати на його введення в експлуатацію. Виплати, що належать до найманих трудових ресурсів, також можуть опосередковано містити витрати на доставку працівників до місця роботи. Так само, як і маркетингова маржа, транспортні витрати відображають низку внутрішньонаціональних та зовнішньоринкових ресурсів.

 

Точний розподіл усіх вхідних ресурсів на внутрішні та зовнішні — досить трудомістка робота. Більше того, таке узгодження витрат має невеликий вплив на результати дослідження. Компоненти фіксованих ресурсів, які не є капітальними, і компоненти трудових ресурсів, що не можна назвати затратами праці, зазвичай становлять дуже малу частку загальних витрат. Хоча якщо інформацію про поділ витрат уже отримано (розподіл витрат уже здійснено), вартість фіксованих ресурсів одразу повністю відносять до категорії капітальних витрат, а всі трудові ресурси класифікуються на кваліфіковану і некваліфіковану працю.

 

На практиці така вправа обмежується тільки проміжними вхідними ресурсами. Знову ж таки на основі наявної інформації та можливостей дослідження змінні ресурси можна класифікувати як єдиний внутрішній чи зовнішній ресурс. Прикладом змінних (проміжних) ресурсів є насіння, добрива та пестициди, вартість яких містить маркетингову маржу на додаток до їх чистої ринкової вартості. Проте, якщо аналітик вважає, що ця маржа відносно невелика, то він може віднести вартість змінних ресурсів безпосередньо до категорії зовнішніх, не боячись припуститися помилки в результатах.

 

Інші змінні ресурси — електроенергія, транспортування та більшість послуг — потрапляють не лише до категорії витрат і не домінують у валових витратах. Ці ресурси позначаються як незовнішньоторгові, оскільки їх немає на міжнародних ринках. Урахування цих ресурсів ускладнює побудову бюджету виробничої діяльності, тому вони не відображаються в бюджетах (див. рис. 9.2).

 

Виробництво електроенергії можна аналізувати, наприклад, у бюджеті, що визначає фіксовані ресурси, трудові та змінні (проміжні) ресурси, необхідні для виробництва електроенергії. У процесі розподілу ресурсів у виробництві електроенергії будуть ураховуватись переважно неміжнародні ресурси, наприклад, механізовані послуги та ремонт. Можна побудувати бюджет для ремонтних робіт, для того щоб належним чином визначити їхнє місце в категоріях внутрішніх і зовнішніх ресурсів.

 

Проте такі обчислення відволікають аналітика від основного завдання — вивчення впливу політичних рішень на внутрішній стан галузей економіки. У разі, якщо ці ресурси відносно неважливі для витратної частини товарної системи, то значні кошти на їх дослідження будуть витрачені з малим впливом на результат. Приблизний розподіл неміжнародних ресурсів на групи можна здійснити двома способами. Найперше, це використання моделі «ресурс—продукт», побудованої на основі національних рахунків. Таке агреговане відображення економіки дозволяє обчислити частки праці та капіталу в кожному її секторі. Витрати з вартості землі зазвичай не беруть до уваги, оскільки вони становлять невелику частку незовнішньоторгових (внутрішніх) виробничих витрат.

 

Якщо цікавлять витрати на неміжнародні ресурси в певних, чітко визначених секторах економіки, то можна приблизно оцінити частки витрат капіталу та праці. Залишок можна віднести до зовнішніх ресурсів. Цей спосіб забезпечує розподіл приватної вартості ресурсів, що відносяться до незовнішньоторгових ресурсів. Отже , суспільна вартість неміжнародних ресурсів, оцінюється через коригування праці, капіталу та зовнішніх ресурсів на величину впливу відхилень. Сукупна суспільна вартість внутрішніх та зовнішніх ресурсів становить загальну суспільну вартість неміжнародних ресурсів.

 

Другий спосіб оцінки незовнішньоторгових ресурсів передбачає використання оцінок і суджень аналітиків. Якщо немає можливості побудувати матриці «ресурс—продукт» для всієї економіки, потрібно оцінити розподіл витрат на внутрішні та зовнішні. За відсутності будьякої інформації, для розподілу неміжнародних ресурсів приймається орієнтоване правило, що вони становлять: 1/3 праці, 1/3 капіталу і 1/3 зовнішніх ресурсів. Кожна складова суспільних витрат потім оцінюється в суспільній вартості, і суспільна вартість праці, капіталу та зовнішніх ресурсів сумується для оцінки загальних суспільних витрат. Цей метод ненабагато відрізняється від чистого припущення. Якщо такі довільні обчислення поширені в оцінці системи, то необхідно зібрати більше даних для подальшого аналізу.

 

 

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

 

  1. Охарактеризуйте методичні підходи щодо формування моделі аграрних ринків через ціни та кількості.

 

  1. Наведіть основи побудови моделі аграрних ринків для товарних систем.

 

  1. Проаналізуйте структуру продуктової системи для МАР аналізу.

 

  1. Наведіть визначення та механізм існування товарних систем.

 

  1. Які особливості побудови виробничої системи для сільського господарства?

 

  1. Наведіть особливості репрезентативних товарних систем.

 

  1. Наведіть класифікацію вхідних ресурсів і виробництва продукції.

 

  1. Які існують категорії продукції та вхідних ресурсів для бюджетів діяльності?

 

  1. Визначте особливості оцінки ресурсів і продукції.

< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
Розділ 11. ПОСТАГРАРНІ БЮДЖЕТИ ТА ЇХ АНАЛІЗ
Розділ 12. ОЦІНКА СУСПІЛЬНОЇ ПРИБУТКОВОСТІ
12.2. ОЦІНКА СУСПІЛЬНИХ ЦІН ДЛЯ ВНУТРІШНІХ РЕСУРСІВ
12.3. ОЦІНКА ВИКОРИСТАННЯ РЕСУРСІВ ПРОДУКТОВОЮ СИСТЕМОЮ
12.4. АНАЛІЗ ЧУТЛИВОСТІ
Дисциплiни

МаркетингАнглійська моваПравоЕтика та естетикаІсторіяБухгалтерський облікЕкономікаІнформатикаМенеджментПолітологіяСтатистикаФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki