Posibniki.com.uaЕкономікаГлобальна економікаЧастина 1. 2.3. Прогностичні сценарії глобального розвитку


< Попередня  Змiст  Наступна >

Частина 1. 2.3. Прогностичні сценарії глобального розвитку


Цілком очевидно, що всю множину сценаріїв глобального розвитку можна поділити на дві основні групи: оптимістичні та песимістичні. Саме такий підхід демонструє Ю. Яковець, котрий, хоча і зазначає, що крім граничних можливі і проміжні варіанти, проте наводить лише песимістичний сценарій М. М. Голанського і дещо наївну версію оптимістичного розвитку подій. Більш ґрунто вний і зважений підхід демонструє Е. Азроянц, який у структурі перехідного етапу розвитку глобальної економіки виділяє три сходинки (кроки), які в позитивному варіанті розвитку подій логічно продовжують одна іншу, знімаючи найбільш гострі соціально-екологічні суперечності, і вивільняють процеси глобалізації від егоїзму багатої і сильної меншості. З іншого боку, корекція, що є не обхідною на кордоні переходів від сходинки до сходинки, є біфуркаційним станом, в якому можливий зрив з позитивної траєкторії. Деструктивні альтернативи є не пов’язаними між собою. Таким чином, трьома альтернативними парами сценаріїв Е. Азроянц позначає дві траєкторії можливого перехідного періоду. Перша (верхня) траєкторія — позитивна, еволюційна; др уга (нижня) — деструктивна, есхатологічна. Для того, щоб прив’язати сценарії до конкретного відтинку історії,

109визначити координати в циклічній еволюції, Е. Азроянц представляє її у двох формалізованих варіантах — табличному і графічному.

Таблиця 2.12

СТРУКТУРА ПРОГНОЗУ ПЕРЕХІДНОГО ПЕРІОДУ [4, с. 310]

Циклічна стратифікація Ієрархія структурної послідовності Структурний елемент гіпотези Коротке найменування Умовне позначення
7 фаза II циклу минуле фаза нетрадиційних імперій завершення циклу визріванням цивілізаційної кризи ФНІ
1-й етап перехідного періоду теперішній час реальність неоліберальна глобалізація НГ
2-й етап перехідного періоду майбутнє: альтернатива I сценарій № 1 сценарій № 2 приборкана глобалізація апокаліпсис АI, сц. 1 AI, сц. 2
3-й етап перехідного періоду майбутнє: альтернатива II сценарій № 3 сценарій № 4 моральна глобалізація неоколоніалізм AII, сц. 3 AII, сц. 4
1-ша фаза III циклу майбутнє: альтернатива III сценарій № 5 сценарій № 6 глобалізація свідомості анархія AIII, сц. 5 AIII, сц. 6

Цивілізаційна криза, яка спровокувала перехідний період, передбачає розуміння того, що світова система, вступаючи до смуги нестійкості, буде наштовхуватись на серйозні потрясіння, які зумовлюються зростаючою активністю сукупних взаємодій сил і факторів. Світова система, як завжди, опинилася неготовою до чергового історичному перевороту. І ця неготовність проявляє себе як і в інтелектуальній, і в ін ституційній сферах, так і в сфері психологічній, причому в такому стані перебувають і країни-лідери.

Отже головним висновком, за думкою Е. Азроянца, є те, що задля побудови адекватної гіпотези історичного розвитку є недостатнім врахування і аналіз кількісних параметрів у галузях економіки, екології, політики, демографії, розвитк у науки і технологій. Більше того, застарілими залишаються і світоглядні характеристики (неоліберальна економіка, суспільство споживання, масова культура). І професор В. І. Пантін вважає, що «без зміни світогляду і системи домінуючих цінностей є неможливим ані засвоєння нових політичних і соціальних інститутів, що забезпечують адаптацію і гнучке реагування суспільства на зміну

110середовищних умов, ані ефективне використання нових, більш досконалих і більш ефективних технологій, ані підйом рівня життя більшості людства, ані стійке затвердження демократії, ані спротив реальним тенденціям «неоархаїзації» і «міжнародній анархії» [159, с. 408]. Ідеології, які визначали вектори розвитку XX ст., практично повністю вичерпали себе, довівши власну історичну безперспективність. Саме тому частково правим є С. Хантінгтон, го ворячи про зіткнення цивілізацій, оскільки в означених умовах соціальні розломи закладаються і формуються за культурними і релігійними кордонами. Однак для цього процесу є принциповою наявність зовнішньої агресії. Це може бути економічний, культурний чи релігійний тиск. Іншою альтернативою може стати «вибух нової ідеології», яка здатна поляризувати маси.

ІІ цикл 7-а фаза, завершальний цикл Перехідний період від ІІ до ІІІ циклу (внутрішній імпульс) Соціоекономічна (цивілізаційна) криза ІІІ цикл 1-а фаза, початковий цикл
1-й етап 2-й етап 3-й етап

111

Фаза нетрадиційних імперій (ФНІ) Неоліберальна глобалізація (НГ) Приборкана глобалізація (А І, сц. 1) Апокаліпсис (А І, сц. 2) Моральна глобалізація (А ІІ, сц. 3) Неоколоніалізм (А ІІ, сц. 4) Глобалізація свідомості (А ІІІ, сц. 5) Анархія (А ІІІ, сц. 6)

Рис. 2.2. Графік прогнозованої перспективи перехідного періоду [4, с.

311]

У разі з глобалізацією спостерігається подібний приклад, коли в основу американського проекту покладена неоліберальна ідеологія.

Виходячи з гіпотези закономірностей історичного розвитку, мета глобалізації на сучасному етапі, з погляду об’єктивного ходу історичного процесу, полягає в тому, щоб створити умови якісного переходу суспільства економічного, політичного, технологічного в суспільство глобальне, до мінантою якого, на думку Е. Азроянца, стане духовне становлення Мегасоціуму, перехід людини на новий рівень свідомості: від індивідуального до Свідомості Єдності. При цьому Мегасоціум ним розуміється як соціальна цілісність світу, а глобалізація — як просування до більш зв’язаної і організованої цілісності шляхом поглиблення взаємозалежності всієї множини її ел ементів. Цілісність, у свою чергу, передбачає ту чи іншу форму і ступінь організації, яка, як кінце

112вий результат, є ознакою наявності кордонів самої цілісності і віднесення до неї складових її частин, які не володіють цими ознаками, але саме завдяки їм цілісність і набуває нової якості. Однією з таких якостей є характерне для сучасного етапу складення структури Мегасоціуму, що набуває виразу в переході від двохкомпонентного зв’язку (дер жава

—держава) до багатокомпонентного зв’язку (держава

—транснаціональні корпорації

— міжнародні неурядові організації), і поява на цій основі поряд з міжнародними відносинами внутрішньоглобальних відносин.

Неоліберальна глобалізація. Кінець XX — початок XXI ст. характеризувався безпрецедентним нарощенням всіх знаних форм нерівності майже у всіх сферах діяльності людини. Особливості цього явища найбільш влучно виразив В. М. Коллонтай: «Протягом ос танньої чверті сторіччя неоліберальна глобалізація безперервно (на конкурентно-конфліктній основі) призводила до тісної взаємодії суспільства з самими різними рівнями господарського розвитку, з різними ідейно-політичними установками, з далеко не однаковою культурною і історичною спадщиною. Інтенсивні темпи цього процесу і повна зневага до національних особливостей надали йому рис не баченої суперечливості і конфронтаційності. Трансплантація окремих рис і елементів, окремих інститутів, структур і механізмів з більш розвинутих країн до інших спільнот, як правило, не супроводжувалася ані їх пристосуванням до нового середовища, ані серйозною адаптацією до них приймаючих суспільств. Неоліберальна глобалізація систематично, свідомо руйнувала цілісність суспільств і держав, що сформувалися, існую чих національно-господарських комплексів, культур, релігій, систем цінностей, пріоритетів» [4, с. 322].

Апологети неоліберальної моделі вважають її єдиним вірним генеральним курсом розвитку. Подібний проект передбачає спробу підкорити не тільки теперішній світ, але і майбутній. Ця позиція найбільш чітко простежується в американському проекті глобалізації. Глобалізація, як і її американський проект, як ми неоднора зово зазначали, являє собою процес оволодіння світом, підкорення його лідером в тих чи інших формах. Ніхто не може піднятися до рівня лідера і має бути прив’язаним і залежним від нього. Отже йдеться про нову форму всесвітньої колонізації. Глобальне домінування передбачає глобальний порядок, але не в даному разі, коли метр ополія робить зброєю власної могутності саме зміни глобального масштабу для себе, при цьому зберігаючи старі цілі й пріоритети. В такій ситуації всі проблеми, з якими вже стикалося людство, почнуть зростати і вже наростають із ка

113тастрофічною швидкістю. Суб’єктивний характер проекту та його вибухові соціальні наслідки перетворюють його на черговий ідеологічний продукт.

Відповіддю на виклики глобалізації і уніфікації стає реальна загроза зіткнення цивілізацій. Все більш виразно відчуваючи небезпеку розчинення, закріплення у другому чи третьому ешелоні або взагалі полишені осторонь історичного процесу, незахідні цивілізації чинять активну протиді ю тенденціям становлення однополярного світу, остаточному розколу країн і цивілізацій на багаті і бідні, диктату однієї наддержави. Ця протидія іноді набуває різких форм, аж до терористичних актів і загроз зіткнення цивілізацій. Таку перспективу найбільш виразно зобразив С. Хантінгтон. Не виключав такої можливості і Н. М. Моісеєв: «На лініях цивіліз аційних розломів уже виникають фронти суперечок, які підштовхуються модернізаційною хвилею... Якщо світова спільнота... не знайде в собі сили для глибинної перебудови власної організації, процеси модернізації можуть призвести до виникнення гарячих фронтів, лінії яких насправді можуть пройти по кордонах цивілізаційних розломів». Власне кажучи, зіткнення цивілізацій по лініях «ц ивілізаційних розломів» уже відбувається

— і не перше десятиліття. Спочатку воно носило характер локальних війн всередині окремих країн, що знаходилися на стику цивілізацій (Ліван, Югославія, Закавказзя, Північний Кавказ). Тепер воно виходить на міжнародну арену, набуває міждержавних рис: і до, і після трагічних подій 11 вересня 2001 р. загроза зіткнення західної і мусу льманської цивілізацій набула наочних рис. Не виключена поява і інших «гарячих фронтів» зіткнення цивілізацій у XXI ст. [147, с. 19].

Відомий оглядач з «International Herald Tribune» Уільям Парафф зробив таку заяву на сторінках власного видання: «Настав час писати некролог глобалізму як економічній доктрині, вона здобула поразки. Якщо критикувати не тільки економічні, соціальні і екологічні наслідки глобалізації, а і нез датність провідних держав подолати ескалацію міжнародного тероризму, то є всі підстави говорити, якщо не про провал, то про кризу глобалізму» [40, с. 20—21].

Ця криза є не кризою окремої країни, а глобалізаційною, не однієї сфери діяльності людства, а практично всіх її сфер. Це є цивілізаційним розламом штучного середовища Мегасоціуму, що передба чає соціальну тектоніку і руйнування. Іншими словами, світ перебуває в черговій стадії біфуркаційного стану. Саме тому настільки загрозливими стають дії США, які неадекватно оціню

114ють реалії і продовжують власний неоліберальний, гегемоністський курс. На цьому відтинку світ стоїть перед альтернативним вибором. Ці альтернативи є вже визначеними. Якщо курс глобалізації не змінюється, світова система рухається до апокаліпсису

— глобальної цивілізаційної катастрофи, якщо змінюється — то до приборканої глобалізації. І Н. А. Косолапов свідчить: «Парадокс полягає в тому, що ід ея неоліберальної глобалізації є найбільш здійсненною і конкурентною. Така глобалізація вже існує. Проте світу в цілому в майбутньому вона готує екологічну, соціальну, культурну і воєнні катастрофи» [40, с. 51].

Апокаліпсис: глобальна цивілізаційна катастрофа. Глобалізація за логікою власного розвитку передбачає інтегральний характер розвитку, єдину мету і спільність перспективи для світової системи. З цих позицій політичний проект неоліберального глобалізму, що виражає сепаратні цілі й інтереси, повністю випадає з даного змістовного ряду. Замість спільного руху всіх в одному напрямі, за словами Е. Азроянца, на основі спі льності інтересів і єдиних стандартів реалізується агресивна політика прориву країн-лідерів за рахунок решти держав світу.

Симптоми розвитку багатьох процесів за катастрофічним сценарієм є достатньо очевидними. Розвинуті країни, сформувавши власний колосальний військово-економічний потенціал, утворили асиметричний, нічим не компенсований осередок напруги, вільна енергія якого є експансивною і «розриває» світову систему за лініями і шарами соціальн о-культурної нерівності і різноманітності.

Саме по кордонах цих соціально-культурних розломів накопичується напруга. Навіть у лідерів сучасного світу, як відмітив У. Бек, «економічний розвиток стає непідконтрольним національнодержавній політиці, тоді як її соціальні проблеми в результаті накопичуються у збиральних мережах національної держави» [1

4, с.

266].

При цьому відсутні системи транснаціонального характеру, які здатні вирішувати проблеми, породжені глобалізацією, гарантуючи учасникам безпеку і справедливість. Неоліберальна глобалізація викликала кризу капіталізму, максимально дезорганізувавши його. Це підтверджується і М. М. Голанським, який окреслив достатньо песимістичний тренд розвитку глобальної економіки внаслідок домінування політики американського глобалізму.

Спираючись на дані д инаміки верхніх кордонів показників світової економіки (табл. 2.13) він дійшов такого висновку: «Темпи зростання світового виробництва будуть швидко знижуватись і на

115початку XXI ст. навряд чи зможуть перевищити 0,5% на рік, а з середини другого десятиріччя цього ж століття випуск продукції почне знижуватися вже в абсолютному вираженні. Випуск продукції на душу населення буде постійно падати вже з початку XXI ст. При цьому продуктивність праці може зростати досить швидкими темпами (в середньому 2% на рік). З по чатку століття почне згортатися економічна діяльність» [265, с. 229]. Цей прогноз ґрунтується на динаміці зростання населення і виснаження запасів біосфери. Оскільки ці фактори зберігають власну дію і після 2025 р., то в XXI ст. глобальну економіку очікує перспектива поступового згасання.

Таблиця 2.13

ДИНАМІКА ВЕРХНІХ КОРДОНІВ ПОКАЗНИКІВ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ [265, с. 228]

Роки ВВП ВВП на душу населення 1985 = 100 темп приросту 106,7 6,7 113,0 5,9 113,0 0,0 107,4 –0,5 102,0 –5 97,8 –4,1 90,9 –7,1 85,3 –6,2 Продуктивність праці
1985 = 100 темп приросту 1985 = 100 темп приросту
1990 116,4 16,4 113,5 13,5
1995 134,5 15,5 128,3 13,0
2000 146,6 9,0 143,4 11,8
2005 151,2 3,1 159,0 10,9
2010 154,5 2,2 174,5 9,7
2015 158,4 2,5 189,8 8,8
204,7 7,9

До того ж, провідне становище США, які залишилися єдиною наддержавою, створює ілюзорне уявлення про управління цією країною процесами глобалізації. Однак США нездатні передбачати і враховувати наслідки власної політики. В результаті американський гегемонізм призвів до виникнення досить своєрідної структурної конфігурації інтересів і відносин. В епіцентрі всіх подій як власної політики, так і її наслідків, перебувають США.

Лівору ч розташувалися союзники і сателіти, які критикують неоліберальний фундаменталізм, і вбачають у всепроникаючій ролі економіки своєрідну аналогію з марксизмом, але тільки у дзеркальному відображенні. Праворуч зростає кількість країн, які постраждали від ліберальної глобалізації. Таким чином, самовпевненість США являє собою найбільшу загрозу як для без пеки самих

116США, так і всього світу. Небажання вникнути в причини і джерела негативних наслідків неоліберальної глобалізації і скоректувати власну політику може привести в дію механізм глобальної катастрофи.

Приборкана глобалізація. Реформування проекту неоліберальної глобалізації є можливим лише у разі заміни проекту американської версії глобалізму програмою реального консенсусу міжнародної солідарності. Поштовхом для цього мають стати: крити чне переосмислення наслідків неоліберальної глобалізації представниками різних держав; більш організований протестний рух антиглобалістів, які пропонують власну конструктивну платформу; поява і швидке зростання нових індустріальних держав і регіональних конструктів, які здатні змінити баланс сил і протистояти однополярній моделі світу; кризи і фінансові катастрофи, то рговельні та валютні війни; некерована міграція, зростання чисельності переміщених осіб, гуманітарні катастрофи; терористичні акти і громадянські війни, національна і релігійна нетерпимість.

Ці виклики будуть безумовно гальмувати процеси глобалізації, спонукати до повернення державам їх регулюючої функції.

Постане необхідність утворення транснаціональних систем, які гарантують безпек у і стабільність розвитку, оскільки з кризи неоліберальної глобалізації немає національного виходу, але є шанси виходу транснаціонального. В межах цієї тези бачиться досить реальним протиставлення політиці транснаціонального дерегулювання світового господарства політики регулювання через утворення нових міжнародних інститутів, здатних розробити перелік правил, законність яких визнавалася б усіма країнами, і забезпечити їх вико нання.

Прибічники приборканої глобалізації передбачають низки заходів, які мають, на їхню думку, знизити негативні прояви її процесів. Основні з них зводяться до наступного: здійснення на міжнародному рівні моніторингу процесів глобалізації, який би забезпечував необхідні умови для контролю за дотриманням прийнятих міжнародних норм, правил і стандартів, а також для захисту інтересів ус іх учасників процесу і їх безпеки;

117 утворення інститутів і систем політичного і правового забезпечення безпеки світової системи, її окремих структур, за умов збереження прав і свобод людини; утворення транснаціональних структур, які розробляють і реалізують механізми вирішення глобальних соціальних проблем, а також сприяють країнам у питаннях демографії і міграції, гуманітарних криз тощо; формування прин ципово нового міжнародного органу, який буде здатним на наднаціональному рівні забезпечувати регулювання макроекономічних процесів, а також відповідних конструктів глобального громадянського суспільства; пошук джерел поширення насильства в світі та вироблення методик їх елімінування; скасування практики подвійних стандартів у відносинах між країнами, розширення поля міжнародного права і затвердження його пріоритетності на д національним; вироблення принципів і механізму міжнародного страхування держав від можливих негативних наслідків глобалізації з метою зниження її витрат; встановлення контролю над капіталами. Забезпечення прозорості основних міжнародних матеріальних і фінансових потоків. Утворення податкової системи, що створює стимули для інвестування у виробництво, володіє дієвим ме ханізмом штрафних санкцій за нечесні фінансові оборудки та їх негативні наслідки; стабілізація основних ринків сировини шляхом укладення міжнародних товарних угод за провідними сировинними товарами; започаткування біосферної ренти з використанням її як одного з джерел розвитку країн-донорів; розширення фінансової допомоги країнам, що розвиваються, за рахунок країн

—лі дерів світової економіки (до 1% від ВВП); прийняття єдиних міжнародних правил у галузі передачі технологій, що виключають нерівноправність і обмежену практику їхнього використання.

Саме цей сценарій передбачає проект трансформації цивілізацій, їх адаптацію до реалій XXI ст. Як основні ймовірні напрями такої трансформації можна вважати:

По-перше, все більш виразну те нденцію формування четвертого покоління локальних цивілізацій. У відповідь на уніфіковані виклики глобалізації вони диференціюються шляхом формування

118ціюється на материнську-західноєвропейську і дочірні північноамериканську, латиноамериканську і океанічну, причому дві останні мають змішаний характер. Лідерство в цьому разі фактично переходить до північноамериканської цивілізації, але і західноєвропейська переживає період нового підйому на базі інтеграції до єдиної цивілізаційної цілісності і є пілотним проектом, який на майбутнє може стати ета лоном для інших багатокультурних цивілізацій. У складі далекосхідної цивілізації виразно виділяються китайська, що перебуває у фазі довготривалого піднесення, японська — зараз у стані стагнації, буддійська, що поки що має неясні обриси. Найстаріша індійська цивілізація накопичує сили для нового ривка. Пассіонарний порив переживає мусульманська цивілізація. Стадію розпаду заверш ує євразійська цивілізація, що ще нещодавно протистояла Заходу. Проміжна східноєвропейська цивілізація, що ще до кінця не сформувалася, здійснює рух від євразійської до західноєвропейської цивілізації.

Африканська цивілізація, пройшовши недовгий період пожвавлення після утворення незалежних держав, перебуває у кризовому стані, викликаному стрімким демографічним зростанням і все більш обмеженими природними, те хнологічними і економічними ресурсами розвитку.

По-друге, враховуючи всю різноманітність особливостей і стартових позицій конкретних цивілізацій, можна виділити магістральний шлях їх трансформації на загальному фоні глобалізації та перетворення індустріальної світової цивілізації на постіндустріальну і становлення інтегрального соціокультурного ладу.

По-третє, масштабність глобальних проблем XXI ст. і складність трансформаційних процесів є такими, що не мо жуть бути вирішені в межах моделі їх взаємодії, що була домінуючою протягом тисячоліть і за умов якої процес діалогу, взаємного збагачення науковими і культурними цінностями періодично переривався періодами конфронтацій, воєнних зіткнень. Процеси глобалізації і трансформації визначають необхідність становлення моделі взаємодії цивілізацій, що по винна ґрунтуватися на їх діалозі і партнерстві.

Неоколоніалізм. Глобальний неоколоніалізм має об’єктивні засади, які з найбільшою виразністю спостерігаються в закономірностях розвитку техносфери. Техносфера формує структури, що забезпечують її функціонування і розвиток за концентричною схемою. В центрі розміщується гегемон з військово-економічним потенціалом, що не піддається порівнянню з жодної країною світу, який є виробнико м нових високих технологій. Далі розміщу

119ються країни, які здатні адаптуватися, використовувати і тиражувати високі технології. За ними розміщуються ті, хто виробляє промисловий продукт. Ще далі — ресурсні донори і, нарешті, — просторово-біосферні донори. Крім того, в периферійній частині цих кіл на другому рівні класифікації виділяються країни, які володіють місткими внутрішніми ринками. Глобальний неоколоніалізм має тр и взаємозумовлені цілі: гегемонія над світом, доступ до планетарних ресурсів і панування на ринках збуту. Неоколоніалізм має такий самий, як і колоніалізм, механізм розвитку, аналогічний життєвий цикл: самоствердження, панування, саморуйнування і розпад. Частина цього шляху вже пройдена і її, на думку Е. Азроянца, можна позначити так: розпад соціалістичного табор у і СРСР, перетворення США на єдину наддержаву, політика ігнорування міжнародних організацій — воєнні акції в Афганістані, Югославії та Іраку, домінування в НАТО тощо [4, с. 342]. Стадія панування базується на найпотужнішому в світі потенціалі, здатності військової присутності у будь-якій частині світу, контролі міжнародних організацій, технологічному лідерстві. З впевненістю можна стверджувати, що на сьогодні США досягли піку власної мог утності і що поступово вони втрачають її.

Цілком очевидним завданням неоколоніалізму з цього приводу є всебічне сприяння розчиненню локальних цивілізацій у майбутньому глобалізованому суспільстві. Цей проект був чітко сформульований і аргументований А. А. Зинов’євим. На його думку, в найбільшій мірі поняттю «цивілізація» відповідає Західна Європа, більш широко — західна цивілізація. Північноамериканські, африканські, південноамериканські, південноазійські народи, як вважає А. А. Зинов’єв, не здатні створити цивілізацію на рівні сучасних досягнень, до того ж, вважає він, час цивілізацій взагалі минув, вони поступаються «соціальній організації іншого роду і більш високо го рівня» [121, с. 29]. Результатом буде те, що

В. Л. Іноземцєв відзначив як розкол цивілізації. За його уявленням, у результаті постекономічної революції, що розгортається, навіки ствердиться монополія Заходу (Західної Європи і США). Інші країни і цивілізації (включаючи Японію, Китай, Росію, Індію) є навіки приреченими залишатися на індустріальній стадії розвитку, а найбідніші країни і цивілізації «четвертого світу» стануть об’єктами поновленого колоніалізму з боку постекономічних країн [89, с. 347].

Стратегічні настанови глобального неоколоніалізму на сучасному етапі зводяться до деяких головних завдань. Це, в першу чергу — всіляко сприяти дезінтеграційним процесам у межах на

120ціональних держав, руйнувати їх економіки під гаслом «відкритості» і розмивати суверенність рішень, що приймаються, а також утворювати бар’єри на шляху виникнення потенційно великих державних і наддержавних утворень. Крім того, неоколоніалізм створює низку проблем неординарного характеру. До них можна віднести ту, що технологічне лідерство можна зберегти тільки за умо в збереження стійких державних кордонів, а одним з завдань неоколоніалізму є послаблення національної держави. Отже, виникає обґрунтована необхідність використання механізму подвійних стандартів: кордони гегемону посилюються, кордони решти країн світу поступово послаблюються.

На деякий час суперечки і напруги, що були послаблені приборканою глобалізацією, знов заявлять про себе, примноживши власну кількість новими, не менш суттєвими су перечками на міждержавному рівні. Неминучість розпаду неоколоніальної імперії є очевидною, і саме на її периферії буде зароджуватися нове утворення, що визначатиме розвиток людства на далеку перспективу.

Моральна глобалізація є етапом, якому передує приборкана глобалізація. Ідеї моральної глобалізації формуються в основному на двох платформах. З одного боку — це іде ї стійкого розвитку, які одержали широку підтримку, а з другого — антиглобалізм. Як зазначає А. Б. Вебер: «Неважко помітити, що між ідеями і вимогами так званих «антиглобалістів» і ціннісною парадигмою стійкого розвитку є багато схожого, вони частково співпадають, частково доповнюють одна іншу. Тому можна прип устити таку гіпотезу: ідея стійкого розвитку може знайти серед противників неоліберальної глобалізації додаткову масову опору і, можливо, спонукальну силу; в свою чергу, програма стійкого розвитку може доповнити, розширити бачення «антиглобалістами» позитивних цілей цього руху» [40, с. 24]. Ідеї стійкого розвитку за своїм характером і ставленням до них політиків і ділового світу скорі ше можна розглядати як ідеологічний конструкт. Його лозунгами маніпулюють у передвиборчих кампаніях і на міжнародних форумах, проте реального механізму його реалізації не існує. Таким чином програма стійкого розвитку не має реального політичного і адміністративного ресурсів, а отже, і фінансової підтримки.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
Розділ 3 ДУАЛІЗМ І СУПЕРЕЧНОСТІ ГЛОБАЛЬНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ПРОЦЕСІВ
3.2. Діапазон і характер критики глобальних економічних процесів
3.3. Глобальні економічні парадокси: зміст і об’єктивна природа
3.4. Передумови, принципи і програми альтерглобалізму
Частина 1. Розділ 4 ІНСТИТУТИ ТА ІНСТРУМЕНТИ ГЛОБАЛЬНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ
Дисциплiни

Англійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki