Суспільство й держава потребують підготовки нової генерації і підвищення кваліфікації вже працюючих керівників і фахівців органів державної влади та місцевого самоврядування, формування реального та перспективного резерву їх кадрів, щоб своєчасно були підготовлені фахівці для заміщення нових посад, у тому числі в нових структурах державного апарату, щоб покращувалась якість та підвищувалась ефективність упра влінського процесу. Таким чином, одним із пріоритетних напрямів соціально-економічного розвитку України є якісний розвиток системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців.
В її основу Програмою кадрового забезпечення державної служби, затвердженою в листопаді 1995 р. Указом Президента України №1035, були покладені соціальна природа професійного розвитку. Програмою були визначені гарантії громадянам рівних прав і можливостей дл я професійної підготовки та цілісного розвитку особи, пріоритетність гуманістичного та демократичного
спрямування, випереджальний характер змісту навчання, структурна оптимізація всієї системи, відкритість новим технологіям, особливо на шляху індивідуалізації навчання державних службовців.
Удосконалення системи професійного навчання державних службовців нерозривно пов’язане зі становленням державної служби України, є складовою її кадрового забезпечення. Реальність така, що становлення самої державної служби та системи підготовки кадрів для неї відбувається в умо вах зміни парадигми суспільного розвитку, типу культури, духовноморальних орієнтирів.
За таких умов ефективне функціонування системи безперервного професійного навчання державних службовців є нагальною потребою та важливим чинником зміцнення державності, становлення правової, демократичної, соціальної держави з соціально орієнтованою ринковою економікою.
Це дозволяє визначити шляхи удосконалення системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліф ікації державних службовців. Вони зумовлені насамперед стратегією та змістом реформ і перетворень, у котрих все більше підвищується роль особистісного чинника, наукових знань, професіоналізму та компетентності кадрів державного апарату. Зміст та рівень їх спеціального, фахового, професійного навчання повинні відповідати стратегічним напрямам розбудови державності, мати випереджальний характер, враховувати високий динамізм соціальних та економічних процесів, зав дання і труднощі становлення нової моделі державного управління, кадрового забезпечення державної служби.
Курс на відповідність кваліфікації державних службовців потребам політичного та соціально-економічного розвитку держави, позитивну стабілізацію кадрів державного апарату й місцевого самоврядування, зміцнення його якісного складу, виконання законом установленої вимоги про наявність відповідної професійної підготовки державних службовців зумовлюють необхі дність професійного навчання значної кількості службовців, якісного удосконалення системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів.
Сьогодні в органах державної влади має працювати новий державний службовець, здатний на основі та в межах закону проявляти самостійність, творчість і підприємливість, бути дисциплінованим і готовим на особистий ризик заради державної
справи, визнавати, дотримуватися та захищати права і свободи людини й громадянина.
У розробці концептуальних засад розвитку професійної підготовки державних службовців неможливо обмежитися тільки вирішенням поточних завдань. Стратегія професійного навчання кадрів — стратегія майбутнього держави. Визначення потреб у кадрах зумовлено передусім станом і прогнозом розвитку соціально-економічних і політичних процесів, рівнем розвитку виробничих сил, завданнями уп равління, тими пріоритетами, на які націлено суспільство.
У стратегічному плані важливо усвідомити, що з послабленням ейфорії всемогутності ринкових відносин, необхідністю відродження та розвитку власного виробництва знову зростуть потреби у фахівцях науково-технічного профілю. У найближчому майбутньому зросте потреба у фахівцях (у тому числі державних службовцях) у галузі науково-технічного прогрес у, без чого неможливо покращити умови життя людей, перебороти кризу в усіх сферах життєдіяльності суспільства.
Метою єдиної загальнонаціональної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації є забезпечення високого професіоналізму службовців, здатних найбільш ефективно забезпечувати вирішення нагальних завдань та виконання функцій держави. Одночасно ця система має дозволити кожному державному службовцю реалізувати право на збага чення своїх знань і професійних навичок і вмінь, реалізацію своїх інтересів, особистої кар’єри, розвитку особистості.
При цьому насамперед необхідно з’ясувати, що вкладається в поняття єдиної загальнонаціональної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців, які мають бути її цілі, принципи, структура, суб’єкти та об’єкти освітнього процесу, пр инципи та зміст навчання.
Згідно з Програмою кадрового забезпечення державної служби нормативними документами Кабінету Міністрів України система підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців ґрунтується на освітньо-професійних програмах підготовки та перепідготовки, а також професійних програмах підвищення кваліфікації державних службовців як першої складової системи. Вони мають забезпечувати навчання персоналу органів державної влади та місц евого самоврядування відповідно до державних стандартів, що засновуються на вимогах нового покоління професійно-кваліфікаційних характеристик посад службовців.
Другою складовою системи є вищі заклади освіти, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, центри підвищення кваліфікації державних службовців та керівників державних підприємств, установ і організацій як навчальні заклади цієї системи та галузеві інститути підвищення кваліфікації. Фінансування освітньої діяльності зазначених закладів у сфері навчання державних службовців здійснюється з державного та місцевих бюджетів.
Третьою ск ладовою є органи державної влади, що здійснюють управління системою навчання державних службовців.
Слід чітко уявляти цільову спрямованість, зміст та характерні риси єдиної загальнодержавної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців.
Вона виступає як єдина загальнонаціональна система освітньої діяльності з єдиною (у певних структурах) мережею навчальних закладів, визначених у встановленому порядку, зі своєю си стемою управління.
Становлення, функціонування та розвиток системи навчання державних службовців мають відбуватися за такими принципами:
• професійне навчання службовців як складова державної служби, важливий напрям реалізації державної кадрової політики, невід’ємна частина роботи з персоналом;
• забезпечення випереджального характеру змісту навчання з урахуванням перспектив розвитку держави, ускладнення зав дань і функцій її органів і гілок влади, впровадження інноваційних рішень і технологій, сучасних наукових досліджень;
• забезпечення безперервності та обов’язкового характеру навчання всіх службовців, органічно пов’язаного з професійним розвитком персоналу, плануванням і реалізацією особистої кар’єри державного службовця, його службово-посадовим просуванням, присвоєнням чергового рангу, врахування особистих інтересів прац івника;
• обов’язковість цільової спрямованості навчання на основі дотримання державних освітніх стандартів і критеріїв, за умови його гнучкості в сполученні всіх видів і форм навчання, досягнення інтенсифікації та оптимізації навчального процесу, розвитку післядипломної освіти (аспірантури, докторантури);
• організація навчального процесу та формування змісту навчання на засадах широкого запровадження результатів на уково-дослідної діяльності, аналізу сучасної практики державного управління та державної служби, індивідуальних способів і активних методів у навчальному процесі слухачів, що
загалом має сприяти розвитку в них нового стилю мислення, самостійності та персональної відповідальності в роботі;
• створення сучасного інформаційного простору у сфері державної служби та забезпечення вільного доступу до нього слухачів системи, надання державної, а також інвестиційної донорської підтримки навчальним закладам системи у формуванні відповідної матеріально-технічної бази та соціально-побутової сф ери;
• формування мережі навчальних закладів системи на конкурсній основі, що забезпечуватиме постійне оновлення змісту навчання та відбір найбільш придатних навчальних закладів;
• функціонування системи переважно на основі державного замовлення та за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів, а також за рахунок залучення інших джерел фінансування, дозволених чинним законодавством;
• єдине на вчально-методичне управління та координація практичної діяльності всіх елементів системи;
• широке використання вітчизняного та зарубіжного досвіду державного управління та державної служби.
Ефективне функціонування загальнонаціональної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців можливе за наявності державних потреб та особистої зацікавленості державних службовців у наслідках її діяльності.
Стаття 29 говорить, що державним службовця м створюються умови (треба підкреслити, що саме тільки умови) для навчання і підвищення кваліфікації у відповідних навчальних закладах (на факультетах) та шляхом самоосвіти. Поряд з цим Державний класифікатор професій ДК 003-95 також визначає, що виконання фахівцем професійної діяльності потребує відповідної кваліфікації, що є неможливим без отримання ним необхідного відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня за спеціальністю, спрямо ваною на безпосереднє виконання посадових обов’язків.
У зв’язку з цим доцільно розглянути основні визначення щодо навчання, підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців.
У сучасному розумінні навчання — це будь-яке заплановане вдосконалення поведінки того, хто вчиться, на основі нових знань, поглядів, цінностей, умінь, навичок тощо. Пр и цьому освіту можна розглядати як організовану комунікацію з метою навчання.
Якщо виходити з цих положень, то доцільно вести розмову про систему навчання державних службовців, яка вирішує такі загальні цілі:
1) підготовка державного службовця — навчання з метою отримання особою певного нового для неї освітньокваліфікаційного рівня (спеціаліст, магістр) за спеціальністю, спрямованою на професійну діяльність в органах державної влади чи місцевого самоврядування. При цьому під підготовкою держа вного службовця необхідно розуміти і навчання особи, яка вже перебуває на державній службі, і особи, яка цілеспрямовано готується до державної служби;
2) перепідготовка державного службовця — це навчання з метою отримання певного освітньо-кваліфікаційного рівня за іншою спеціальністю (спеціалізацією), спрямованою на професійну діяльність в органах державної влади чи місцевого самоврядування;
3) підви щення кваліфікації державного службовця — це навчання, що спрямоване на підвищення (а краще вивищення, тобто досягнення певного визначеного рівня) рівня загальної управлінської культури та що спеціалізується в межах певної категорії посад і спеціалізації на окремих функціях, завданнях, повноваженнях, що визначаються актуальними потребами сьогодення (для конкретної особи, конкретного органу державної влади чи місцевого самовря дування, для конкретної зміни державно-службових відносин тощо).
Система навчання державних службовців може успішно розвиватися тільки за умови постійно та якісно зростаючої потреби в наслідках їх діяльності. Необхідно створити новий мотиваційний механізм, який не тільки зобов’язує, а й стимулює державного службовця постійно оновлювати свої професійні вміння та знання.
Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1
997 р. №167 «Про затвердження Положення про систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців і Положення про єдиний порядок підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації керівників державних підприємств, установ і організацій» уперше зроблена спроба органічно «вбудувати» професійне навчання, підвищення кваліфікації державного службовця в його професійну діяльність, службову кар’єру. Визнано за нео бхідне проходження підвищення кваліфікації державним службовцем за професійними програмами в таких випадках: у разі зарахування
до кадрового резерву, зайняття посад вищої категорії, перед черговою атестацією державного службовця, а також для фахівців, уперше прийнятих на державну службу, протягом першого року їх роботи.
Запровадження механізму навчання резерву за особистими річними планами має велике значення з точки зору попередньої підготовки до виконання професійних обов’язків. Але він буде ефективним лише за умов об ов’язковості виконання цього плану, незалежного та неупередженого оцінювання наслідків навчання.
Саме останнє має бути умовою формування списку резерву з подальшим заміщенням вакансії з перевагою в конкурсі чи позаконкурсним відбором.
Отже, аналіз та незалежне і неупереджене оцінювання виконання особистих річних планів має стати для кадрових служб органів державної вла ди однією із засад формування кадрового резерву, що закладає певні вимоги до змісту навчання резерву, структури особистого річного плану особи, яка зарахована до резерву, системи оцінки якості його виконання.
Також нормативно визначено, що у кожному органі державної влади розробляються річні і перспективні плани роботи з кадрами, в яких визначаються заходи зо крема щодо підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації, заохочення, контролю їхньої роботи тощо. Це один із заходів з реалізації ст.29 Закону
України «Про державну службу», де визначено, що «результати навчання і підвищення кваліфікації є однією з підстав для просування по службі».
Досвід розвинутих демократичних правових держав зі сталою державною (публічною, громадянською) службою, яка має свої націонал ьні традиції, свідчить, що результати навчання державних службовців є не «підставою», а умовою як просування по службі, так і присвоєння чергового рангу, класифікаційного розряду, чину, звання тощо, підвищення заробітної плати, надання певних пільг.
Прийняття на державну службу та просування по ній мають бути також органічно пов’язані з безпере рвним навчанням державних службовців (рис.10.3).
Запровадження такого механізму просування по службі, що поєднує кваліфікаційні та освітні вимоги до державних службовців з їх безперервним навчанням, дасть змогу уточнити та значно поліпшити нормативні вимоги щодо призначення та прийняття на державну службу, а також забезпечити відповідну професійну підготовку до зайняття посади.
Становлення системи навчання державних службовців, особливо забезпечення його безперервності, обов’язковості, залежить від зміни ставлення до нього як керівників, так і працівників органів державної влади та місцевого самоврядування. Сьогодні склався стереотип: освіта — справа особиста. Більше того, деякі керівники знаходять безліч причин, для того щоб їх співробітники через необхідність «вирішення невідкладних проблем» не навча лися в магістратурі, аспірантурі, докторантурі, проходили тільки короткострокове навчання (здебільшого формально). Тому важливо в загальнодержавному масштабі досягти того, щоб систематичне професійне навчання службовців стало складовою професійної діяльності, обов’язковою вимогою, частиною державно-управлінської діяльності та здійснювалося за рахунок державного бюджету.
У той же час необхідним є створення нового мотиваційного механізму, як ий не тільки стимулює, а й ставить службовця перед необхідністю постійно оновлювати професійні знання, уміння та навички. Досвід цивілізованих країн свідчить, що необхідно пов’язати службове просування, розмір заробітної плати з рівнем кваліфікації, компетенції, діловими якостями, щоб професійна підготовка, підвищення кваліфікації службовця були органічно вбудовані в його професійну діяльність, службову ка р’єру, оплату праці. За таких умов, а також з удосконаленням порядку проведення атестації, присвоєння чергового рангу підвищаться мотивація та відповідальність службовця за свій професійний розвиток.
Рис. 10.3. Схема забезпечення безперервного навчання державних службовців у взаємозв’язку з кваліфікаційними вимогами до прийняття на службу та просування по ній
Умовні скорочення: ПП — професійна програма підвищення кваліфікації державних службовців посад певної кваліфікації; ДС — посади державних службовців певної категорії; ДДУ — доктор наук за спеціальністю, що відповідає професійній діяльності у державному
управлінні; КДУ — кандидат наук за спеціальністю, що відповідає професійній діяльності у державному управлінні; МДУ — магістр в освітній галузі «Державне управління» за спеціальностями «Державне управління» та «Державна служба» (далі — магістр державного управління); МДУ (КП) — магістр державного управління, який має досвід роботи на посаді керівника підприємства; МДУ (КСП) — магістр державного управління, який має досвід роботи на посаді керівного складу підприємства; КП — керівник підприємства; КСП — керівний склад підприємства; ФП — фахівці підприємств; ОРДС — особа, яка має ранг державного службовця та кваліфікацію спеціаліста за спеціальністю, що відповідає професійній діяльності на певній посаді державного службовця;
ОСР — особа, яка має стаж роботи та кваліфікацію спеціаліста за спеціальністю, що відповідає професійній діяльності на певній посаді державного службовця; ОРДС1 — особа, яка має ранг державного службовця та кваліфікацію спеціаліста за спеціальністю, що не відповідає професійній діяльності на певній посаді державного службовця; ОСР1 — особа, яка має стаж роботи та кваліфікацію спеціаліста, що не відповідає професійній діяльності на певній посаді державного службовця; М — магістр; С — спеціаліст
Аксіомою державотворення є обов’язковість формування професійного корпусу державних службовців, який відповідає завданням держави, її цілям, політичному режиму, механізму держави та її функціям. Держава не може існувати без спеціально, професійно підготовленого корпусу державних службовців. Інтегрування нашої країни в європейську спільноту, зміцнення правових і демократичних засад розбудови української державності спонукають до с уттєвого науково обґрунтованого оновлення змісту навчання державних службовців України. Іншими, не менш важливими чинниками цього процесу є поступове просування України до громадянського суспільства, де головним пріоритетом є людина; запровадження політичного та соціального партнерства як засобу консолідації суспільства; удосконалення державної служби як служби для задоволення потреб людини, громадянина та держави.
Саме ці засади маю ть бути закладені в концептуальні положення змісту професійного навчання державних службовців, визначення яких фактично є початком розроблення освітніх стандартів підготовки магістрів у галузі знань «Державне управління» за спеціальностями «Державне управління» та «Державна служба» та підвищення кваліфікації державних службовців.
Необхідно зазначити, що в Україні, першій з країн СНД, введено до перелік у напрямів і спеціальностей фахівців з вищою освітою спеціальність підготовки магістрів державного управління «Державна служба».
Методологічною основою оновлення та удосконалення змісту професійного навчання державних службовців може бути запропонований суб’єктно-діяльнісний метод його формування.
Змістова частина професійної діяльності державного службовця визначає структуру, зміст навчання за програмами підготовки та підвищення кваліфікації державного службовця.
Вона також є інструментом оцінки ефективності професійного навчання державних службовців.
Загальні вимоги до професійної підгото вки державного службовця:
• засвоєння основних елементів теорії державного управління;
• володіння вміннями, необхідними для виконання службових обов’язків;
• уміння розробляти проекти нормативно-правових актів та запроваджувати їх на практиці;
• здатність забезпечувати інноваційність діяльності;
• готовність сприяти та забезпечувати діяльність щодо розвитку всіх сфер життєдіяльності людини (економічної, соціальної, духовної, політи чної);
• володіння знаннями та вміннями, необхідними для забезпечення виконання завдань і функцій держави в конкретній галузі чи сфері діяльності.
Уведення поняття «інноваційності діяльності» суттєво розширює спектр функцій, яким має бути навчений державний службовець. Інноваційність діяльності в державному управлінні чи державній службі передбачає весь комплекс складових від зародження ідеї новації, її нормативно-пра вового забезпечення до організаційно-розпорядчого, консультативно-дорадчого та аналітико-контрольного супроводу управлінського рішення.
Професійна діяльність державних службовців, яка в основному пов’язана з підготовкою та реалізацією конкретних управлінських рішень, потребує здобуття конкретних вмінь, знань і навичок, що мають бути сформовані в процесі вивчення положень таких модулів (див. рис. 10.2):
• держа вна служба, державне управління, право, управління персоналом як базових модулів, що визначають предмет спеціальності «Державна служба»;
• економічних, соціальних, гуманітарних, політичних модулів, що визначають сфери життєдіяльності людини;
• фахових галузевих модулів, які пов’язані з конкретним колом посадових обов’язків на конкретних посадах державних службовців.
Виходячи з цього доцільно, щоб кожна програма мала дві змістові складові: загальну та галузеву.
Загальна частина повинна містити модулі, що забезпечать оволодіння вмінь та знань з навчальних елементів, пов’язаних з удосконаленням виконання типо вих завдань, які службовець виконував раніше, або нових типових завдань, що визначаються професійно-кваліфікаційною характеристикою посади державного службовця. Зміст цієї складової програми не повинен мати ознак галузевої складової.
Галузева складова має надавати, в основному, нові знання, які з урахуванням знань та вмінь, отриманих у загальній частині, забезпечать професійне виконання типових завдань на конкретно му робочому місці (з урахуванням галузевої ознаки).
Одне із суттєвих положень, яке має бути враховано під час розроблення концепції формування змісту програм підготовки та підвищення кваліфікації державних службовців, — це стан економіки України. Прогнози свідчать про обмеженість фінансових ресурсів, які можуть бути виділені державою найближчим часом для здійснення навчання державних службовців. Це не дозволить розробляти велик у кількість програм підготовки та підвищення кваліфікації, які були б адаптовані на перехід конкретного державного службовця з однієї конкретної посади на іншу.
Під час формування програм, особливо освітньо-професійної програми підготовки магістра державної служби, необхідно враховувати різний рівень освітньої підготовленості та практичного досвіду. Це пов’язано з різ ницею в терміні закінчення вищого закладу освіти, що певним чином визначає відмінний обсяг набутих знань, різним трудовим шляхом, що зумовлює відмінний обсяг набутих професійних знань та навичок. У зв’язку з цим доцільно на початку програми підготовки передбачати вирівнювальний блок, метою запровадження якого є систематизація раніше набутих знань і заповнен ня прогалин у базових знаннях за такими дисциплінами, як право, економіка, інформаційні технології тощо.
На підставі зазначеного вище можна сформулювати такі основні вимоги до розроблення структур і змісту програм навчання державних службовців:
1) структура та зміст освітньо-професійних програм підготовки магістрів державної служби мають передбачити формування таких знань, вмінь і навичок, які забезпечуватимуть можливість горизонтальної без додаткового навчання та вертикальної у певній сфері діяльності ротації державних службовців;
2) структура та зміст професійних програм підвищення кваліфікації мають передбачати формування таких нових знань, навичок та вмін ь, які забезпечуватимуть сучасне ефективне виконання посадових обов’язків і заплановані під час планування кар’єри або формування кадрового резерву вертикальне просування державного службовця по службі або горизонтальну ротацію з метою набуття необхідного практичного досвіду;
3) програми мають формуватися за модульним принципом і забезпечувати необхідну та достатню гуманітарну, соціальноекономічну та прир одничо-наукову, а також професійноорієнтовану і практичну підготовку;
4) зміст модулів має бути спрямований на оволодіння вміннями та навичками виконання професійних завдань, функцій та повноважень;
5) окремий модуль освітньо-професійної програми підготовки магістра державної служби може бути трансформований для використання в професійних програмах підвищення кваліфікації, окремі теми модулю — в темат ичних семінарах. З приводу цього окремий модуль має бути структурований відповідно до категорії посад та/або типових завдань, функцій і повноважень державних службовців;
6) засобами вимірювання якості підготовки чи підвищення кваліфікації є незалежне та неупереджене тестування, наслідки якого обов’язково враховуються під час проходження конкурсів на зайняття посад державних службовців, просуванні по службі та атестації держа вних службовців.
Викладені концептуальні аспекти структури програм та змісту професійного навчання державних службовців сприятимуть підвищенню професіоналізму державних службовців та ефективності державної служби.
Цілісність освітньої системи має забезпечуватися єдиними в країні вимогами, що висуваються до змісту, термінів та інших нормативів навчання. Це необхідна умова формування однорідного за професійною підгото вкою висококваліфікованого персоналу державних службовців.
Інша структурна складова загальнонаціональної системи — акредитовані навчальні заклади, які здійснюють підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації державних службовців. Це — вищі навчальні заклади, галузеві інститути, які спеціалізуються на підвищенні кваліфікації керівників, спеціалістів підприємств, організацій та установ.
Конкретні практичні завдання окремих навчальних закладів системи навчання державних службовців (освітні, науководослідні, інформаційно-аналітичні тощо) досить різно манітні.
Нині реально існують і функціонують шість підсистем професійного навчання державних службовців з урахуванням відомчої специфіки їх діяльності:
• система навчання державних службовців органів державної влади та місцевого самоврядування, що діє під керівництвом
Головдержслужби;
• система навчання кадрів силових структур — за відомчою підпорядкованістю;
• система навчання службовців юридичних установ і судових органів;
• система н авчання службовців сфери сільського господарства;
• система навчання службовців сфери охорони здоров’я;
• система навчання службовців сфери зайнятості населення.
В останніх перелічених системах здійснюється перепідготовка та підвищення кваліфікації державних службовців. Разом з тим координація їх діяльності має бути зосереджена в повноваженнях центрального органу виконавчої влади, відповідального за прове дення державної кадрової політики у сфері державної служби.
До мережі навчальних закладів підвищення кваліфікації належать також регіональні центри перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування та керівників підприємств, установ і організацій.
Головний напрям їх діяльності — підвищення кваліфікації державних службовців місцевих органів державної влади та органів місцевого самоврядування, керівників підпр иємств, установ і організацій, осіб, включених до кадрового резерву на зайняття цих посад.
Центральне місце та провідна роль у структурі навчальних закладів навчання державних службовців належить Національній
Академії державного управління при Президентові України.
Вона здійснює підготовку та підвищення кваліфікації державних службовців, які займають посади І
—ІV категорій. Також на неї
покладено навчально-методичне, інформаційне забезпечення діяльності всіх навчальних закладів, що займаються навчанням державних службовців. Академія має Інститут підвищення кваліфікації, чотири регіональні інститути державного управління, на які покладено функції регіональних центрів підвищення кваліфікації.
Фактично Академія з регіональними інститутами та інститутом підвищення кваліфікації, вищі навчальні заклади, що готують магістрів державного управління, центри перепідготовки та підви щення кваліфікації державних службовців, галузеві інститути підвищення кваліфікації складають організаційну структуру загальнонаціональної освітньої системи, створеної виключно для підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування. Її діяльність поширюється на всю територію України, всі гілки державної влади та органи місцевого самоврядування, охоплює всі рівні професійного навчання, науково-мет одичного забезпечення державної служби, кадрової політики. Система здійснює підготовку фахівців з освітньокваліфікаційним рівнем магістра державного управління для органів державної влади та органів місцевого самоврядування; підвищення кваліфікації державних службовців, підготовку науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації, проведення науково-дослідних робіт з питань державного управління та державної служби; сприяння нормативно-правовому забезпеченню держа вної служби, практичний консалтинг персоналу державної служби тощо.
