< Попередня  Змiст  Наступна >

3.2. Процес дипломатичного визнання СРСР


Дипломатичне визнання країни Рад у 1920-ті роки можна вважати об’єктивним явищем: налагодження міжнародних економічних зв’язків в умовах стабілізаційних процесів західного світу настійно вимагало включення в їх орбіту й багату на різноманітні природні ресурси Росію. Ділові кола капіталістичних країн все активніше виступали за перегляд політики щодо Радянської Росії — від економічної блокади до розвитку відносин на взаємовигід них засадах. До того ж крах розрахунків на повалення радянської влади шляхом воєнної інтервенції спонукав західні кола шукати інших, «мирних» засобів тиску на радянський уряд з тим, щоб домогтися від нього внутрішніх трансформаційних змін.

Першою європейською країною, з якою Радянська Росія уклала торговельний договір, була Естонія (бе резень 1920 р.) З країн-переможниць першою на шлях встановлення економічних відносин з Радянською Росією стала Англія. В березні 1921 р. було підписано радянськоанглійський торговельний договір, в якому Англія визнала Радянську державу де-факто. Політичні положення договору передбачали взаємну відмову країн від ворожих дій і пропаганди «поза власних меж» однієї з ни х проти другої. Відповідна стаття стверджувала про відмову від політики блокади та відновлення торгівлі.

У березні 1921 р. було підписано торговельну угоду між РРФСР і Німеччиною. В неї були включені статті про визнання Німеччиною радянського представництва як єдиного законного представництва РРФСР. Радянське представництво набувало дипломатичних прав і привілеїв. Подібні угоди були укладені Ра дянською Росією з Норвегією, Австрією, Італією, Данією, Чехо-словаччиною.

На порядок денний постало питання подальшого розвитку економічних відносин з провідними капіталістичними державами. Перешкодою до цього ставала проблема виплати Росією усіх довоєнних і воєнних боргів. Правлячі кола західноєвропейських країн вимагали не тільки сплати Росією боргу у 18 млрд золотих карбованців, а й повернен ня іноземним капіталістам або компенсації їм вартості націоналізованої в Росії власності. Радянський уряд, зацікавлений, зі свого боку, у розвиткові всебічних стосунків із Заходом, заявляв про свою готовність визнати на певних умовах довоєнні зовнішні борги Росії і запропонував скликати міжнародну економічну конференцію. У зв’язку з цим держави Антанти прийняли рішення про скликання в Гену ї конференції всіх європейських держав, включаючи Радянську Росію.

На Генуезьку конференцію, яка проходила у квітні

—травні 1922 р., прибули представники 29 держав. Радянську делегацію очолював Г. Чичерін, який, за дорученням радянського уряду, вніс на першому ж засіданні конференції (10 квітня) пропозицію про загальне скорочення озброєнь усіх країн та повну заборону найбільш вар варських видів зброї. Радянська делегація вимагала також, щоб країни, які брали участь в антирадянській інтервенції, компенсували збитки, завдані господарству Радянської Росії. Радянські претензії становили суму у 39 млрд золотих карбованців. Радянська делегація заявила про готовність сплатити на певних умовах довоєнні борги, а за надання концесій віддавати перевагу колишнім власникам тих чи інших підпр иємств. Було роз’яснено, що виплата довоєнних боргів стане можливою за достатньої фінансової допомоги і почнеться не раніше як через 10—15 років. Це були достатньо компромісні підходи.

Представники західних держав відхилили радянські пропозиції, висунувши свої претензії до Радянської Росії щодо боргів і націоналізованої власності. Крім того, західні країни вимагали надання іноземцям ш ироких прав у галузі економічної та комерційної діяльності в Радянській Росії, подібних до тих, що надавались їм у колоніальних країнах. По суті йшлося про стратегічні наміри економічного поневолення Росії і відновлення в ній капіталістичного ладу. Це не могло бути прийнятним для радянської сторони. Переговори в Генуї зайшли в глухий кут. Проте під час конференції, 16 квітня 1922 р., у передмісті Генуї Рапалло радянська делегація підписала договір з Німеччиною. Це було значною дипломатичною вдачею радянської сторони. Відповідно до договору між РРФСР і Німеччиною встановлювались дипломатичні відносини. Обидві сторони взаємно відмовлялись від компенсації воєнних збитків, а також витрат на утр имування військовополонених. Німеччина відмовлялась від претензій щодо сплати старих боргів і відшкодувань за націоналізовану іноземну власність у Росії. Це означало прорив у політиці невизнання західним світом Радянської Росії, ставало прикладом врегулювання відносин між державами з різними суспільно-політичними системами.

19 травня 1922 р. Генуезька конференція перервала свою роботу. Її засідання тривали у Гаазі з 26 червня і про довжувались до 29 липня 1922 р. Іноземні дипломати знову наполягали на своїх вимогах. Радянська делегація погоджувалась на певні поступки, і зокрема на сплату деяких довоєнних боргів (без відсотків), якщо Радянська Росія отримає відповідні кредити. Така пропозиція не знайшла підтримки представників західних політичних і фінансових кіл. Згоди знову ж таки дося гнуто не було.

Водночас, навіть за умов відсутності будь-яких юридичних угод щодо переговорів у Генуї та Гаазі, конференції мали певні позитивні наслідки. Йдеться про визнання де-факто радянського уряду країнами — учасницями конференцій, визначення перспектив їх відносин як на економічному, так і політичному рівні.

Якісні зміни в цьому плані ві дбулись у 1924 р., коли ряд провідних держав Європи, слідуючи тенденціям буржуазного пацифізму, ініціювали визнання країни Рад. Цьому сприяли, зокрема, й стабілізаційні процеси на теренах колишньої Росії. Так, у грудні 1922 р. було завершено об’єднавчий процес радянських республік. Утворюється СРСР. У 1924 р., коли була затверджена перша Конституція СРСР, країна добилась відчутних успіхів у відрод женні економіки. Зміцнювався міжнародний авторитет СРСР. Тенденції до нормалізації відносин із СРСР набирали силу. Радянський уряд надавав акту визнання його де-юре урядами інших країн особливої ваги, прагнучи встановлення дипломатичних відносин на принципах рівноправності й взаємної вигоди.

Смугу визнання СРСР розпочала Велика Британія, з якою Радянський уряд встановив дипломатичні віднос ини в лютому 1924 р. Це відбулося через 9 місяців після того, як англійська дипломатія на чолі з лордом Керзоном здійснила недружелюбний демарш проти СРСР, висунувши низку необґрунтованих звинувачень та ультимативних вимог. Радянська сторона відкинула спробу британських політичних кіл залякати СРСР, підірвати його авторитет у країнах Сходу. Разом з тим Радянський Союз висловив г отовність обговорити усі спірні питання шляхом переговорів, що змусило Лондон відступити.

З приходом до влади лейбористської партії на чолі з Р. Макдональдом, який виступав за визнання СРСР ще на етапі боротьби за владу, ця очікувана акція відбулася. Водночас прагнення СРСР поглибити радянсько-англійське економічне співробітництво натикалось на значну протидію консервативних сил. За гальний договір і договір про торгівлю та мореплавання, підписані в серпні 1924 р., не були ратифіковані Великою Британією і чинності не набули.

У лютому 1924 р. відбулася нормалізація дипломатичних відносин між СРСР і Італією. Наслідком цього став договір про торгівлю і мореплавання. Незабаром й інші європейські держави заявили про визнання СРСР. У 1924 р. Радянський Союз встановив дипломатичні відносини з Норвегією, Австрією, Швецією, Гре-цією, Данією. Важливе значення мала нормалізація відносин з Францією, правлячі кола якої тривалий час проводили відверто антирадянську політику. З приходом до влади уряду на чолі з Е. Ерріо Франція виявила ініціативу в установленні дипломатичних відносин з СРСР, що відбулось у жо втні 1924 р. Однак підписання торговельного договору Франція поставила в залежність від досягнення угоди по боргам. Це стримувало розвиток економічних зв’язків.

Досить складно встановлювалися відносини з Китаєм, на позицію якого впливали деякі великі держави, що побоювались втрати своїх привілеїв через розвиток рівноправних відносин з СРСР. У травні 1924 р. було підписано у году про загальні принципи щодо врегулювання питань взаємовідносин двох країн. Відповідно до цього встановлювались і дипломатичні відносини.

Першою арабською країною, яка встановила дипломатичні відносини з СРСР, був Хіджаз (сьогодні — одна з областей Саудівської Аравії), а першою країною Латинської Америки — Мексика.

СРСР і Японія встановили дипломатичні відносини в січні 1925 р. унаслідок пі дписання конвенції, яка визначала головні принципи стосунків. Японія погодилась евакуювати свої війська з північної частини Сахаліну, а Радянський Союз заявив про готовність надати японським підприємцям концесії на Далекому Сході. За рік (з лютого 1924 по січень 1925 р.) СРСР встановив дипломатичні відносини у загальному обсязі з 12 державами. До часу завершення смуги визнання Радянський Союз знаходився у дипломатичних стосунках з 22 країнами. З великих держав лише США відмовлялися визнати Радянський Союз. Нормалізація стосунків між СРСР і багатьма капіталістичними країнами підтверджувала реальну можливість мирного співіснування держа в з різним суспільним ладом, сприяла подальшому зростанню міжнародних впливів Радянського Союзу на європейському і світовому рівні.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
Крах дипломатії буржуазного пацифізму
МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ НАПЕРЕДОДНІ ТА ПІД ЧАС ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ (1933—1945 рр.) ТЕМА 4 ЛІКВІДАЦІЯ ВЕРСАЛЬСЬКОЇ СИСТЕМИ І ВСТАНОВЛЕННЯ — 1939 РР.) НІМЕЦЬКОЇ ГЕГЕМОНІЇ В ЄВРОПІ 1933
4.2. Спроби створення системи колективної безпеки в Європі. Радянський чинник у міжнародних відносинах
4.3. Аншлюс Австрії і підготовка Німеччини до загарбання Чехословаччини. Мюнхенська конференція та її наслідки. Крах політики західних держав щодо умиротворення агресора
4.4. Переговори західних держав із СРСР. Радянсько-німецьке зближення. Пакт Молотова—Ріббентропа
Дисциплiни

Англійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki