Суть поставленої проблеми полягає в тому, щоб підібрати такі рослинницькі галузі, на продукцію яких існує попит і які забезпечують у даних умовах найвищу прибутковість виробництва.
Для того щоб зрозуміти зміст такого підходу, спочатку для прикладу скористаємось спрощеною виробничою ситуацією, коли виробничі витрати в розрахунку на 1 га посіву конкуруючих галузей майже однакові. Оскільки таке явище справді може мати місце в практиці аграрних підприємств, то його всебічний аналіз дасть змогу більш обґрунтовано розв’язувати дану проблему в тих переважаючих випадках, коли витрати в розрахунку на 1 га і на одиницю продукції конкуруючих галузей різні.
Відправним пунктом є положення, згідно з яким дві конкуруючі культури є однаково економічно вигідними, якщо коефіцієнт заміни одного продукту іншим дорівнює зворотному співвідношенню цін для цих двох продуктів.
Коефіцієнт заміни в даному випадку визначається діленням середньої фактичної врожайності культури, що розглядається як об’єкт заміни, на середню врожайність культури-замінника (культура, якою ми хочемо замінити іншу культуру).
Справедливість цього положення може бути доведена на такому прикладі. Припускаємо, що підприємство хоче визначити, яку культуру йо му краще вирощувати — горох чи сою, за умови, що врожайність їх відповідно становить 30 і 20 ц/га, а ціна реалізації 167 і 250 грн за 1 ц. Співвідношення врожайності цих
1
Окремі методичні підходи до такого аналізу висвітлені в західній агроекономічній науці. шення цін також 1,5 : 1, але на користь сої.
Якщо виробничі витрати на 1 га посіву названих культур однакові, то підприємство одержуватиме рівновеликий дохід з 1 га посіву гороху і сої (30 но хоче одержати 20 ц сої, то йому потрібно відмовитися від 30 ц гороху, і навпаки. Отже, підприємство може повністю відмовитися від однієї з двох культур або висівати їх у різних співвідношеннях і при цьому його дохід не зміниться. ?
167 = 20 · 250) і йому однаково, яку з цих двох культур вирощувати: якщо во167 = 20 · 250) і йому однаково, яку з цих двох культур вирощувати: якщо во
У тих випадках, коли коефіцієнт заміни більше або менше цінового співвідношення (за умови однакових виробничих витрат на 1 га посіву конкуруючих культур), один із видів продукції даватиме більше доходу з одиниці площі порівняно з іншим.
Якби у нашому прикладі врожайність сої становила 23 ц/га, коефіцієнт заміни ношення. За таких умов підприємству вигідніше вирощувати сою, ніж горох, ному випадку існує правило, якого слід дотримуватися: площу культуризамінника (та, що стоїть у знаменнику для визначення коефіцієнта заміни) слід розширювати за рахунок конкуруючої, якщо коефіцієнт заміни менше від коефіцієнта цінового співвідношення.
становив би 30 : 23 = 1,3, тобто був би меншим від коефіцієнта цінового співвідстановив би 30 : 23 = 1,3, тобто був би меншим від коефіцієнта цінового співвідоскільки при цьому воно одержуватиме більший дохід (30 · 167 < 23 · 250). У даоскільки при цьому воно одержуватиме більший дохід (30 · 167 < 23 · 250). У да
У тому разі, коли останній показник є меншим порівняно з коефіцієнтом заміни, необхідно розширювати площу посіву культури, яка розглядається як об’єкт заміни (та, що стоїть у чисельнику).
Якби, скажімо, врожайність гороху становила 32 ц/га, коефіцієнт заміни був би 1,6 : 1 на користь цієї культури (32 : 20), тобто перевищував би коефіцієнт цінового співвідношення. Тоді підприємству вигідніше було б вирощувати го
рох, оскільки ця галузь приносила б йому більший дохід (32 · 167 > 20 · 250). рох, оскільки ця галузь приносила б йому більший дохід (32 · 167 > 20 · 250).
Якщо підприємству в стартових умовах для закупівлі на ринку 20 ц сої необхідно було б зайняти під горохом 1 га посівної площі і продати вирощений урожай, то за коефіцієнта заміни 1,6 : 1 і сталому ціновому співвідношенні — лише 0,94 га.
Коли збільшення або зменшення площі посіву однієї з культур призводить до підвищення або зниження її врожайності або врожайності конкуруючої культури, слід коефіцієнти заміни розрахувати за різних співвідношеннях площ і урожайності цих культур і на підставі одержаних результатів виявити найбільш раціональну комбінацію галузей, за якої досягається максимальна прибутковість виробництва.
Як переконує практика, у більшості комбінацій виробничі витрати на 1 га посіву конкуруючих галузей не однакові, що унеможливлює використання цін для вирішення цієї проблеми. Тому виникає необхідність у застосуванні інших підходів. Їх може бути два: перший, коли в розрахунку на 1 га посіву постійні витрати конкуруючих культур однакові, а змінні витрати на 1 ц продукції різні, тоді замість коефіцієнта цінового співвідношення визначається коефіцієнт співвідношення маржинального прибутку. продукції і змінними витратами на цей обсяг продукції. Всі інші ланки розглянутої методики виявлення вигідності заміни однієї культури іншою повністю зберігають своє значення для даного випадку.
Ще більш ускладнюється завдання, коли культури відрізняються між собою величиною не лише змінних витрат, а й постійних, особливо тоді, коли для їх вирощування потрібна спеціалізована техніка.
Наприклад, на виробництві цукрових буряків і картоплі застосовуються різні, лише для них притаманні види техніки, — сівалки і збиральний комплекс для першої з названих культур і саджалки та картоплезбиральні комбайни — для другої. За заданого рівня врожайності таких культур сума постійних витрат у розрахунку на 1 га посіву обернено пропорційна загальній площі їх посіву.
Так, якщо, наприклад, постійні витрати, пов’язані з використанням спеціалізованої техніки на виробництві цукрових буряків за площі їх посіву 180 га взяти за 100 %, то за площі посіву 250 га, на яку розрахований, наприклад, збиральний комплекс КС-6Б, КС-6В або МКК-6, вони становитимуть на 28 % менше.
Тому суть другого підходу зводиться до того, щоб за кожним варіантом площі посіву були обчислені постійні витрати в розрахунку на 1 га названої площі, а потім і на 1 ц продукції. До одержаного результату додають змінні витрати і встановлюють таким чином весь обсяг виробничих витрат. Відніманням їх від ринкової ціни визначають прибуток у розрахунку на 1 ц продукції, який використовують замість цін для встановлення коефіцієнта прибуткового співвідношення між конкуруючими галузями.
Зазначимо, що постійні і змінні витрати на 1 ц продукції розраховують обов’язково тоді, коли до уваги береться зміна врожайності культур. В іншому разі постійні й змінні витрати можна розраховувати на 1 га посівної площі. Віднімаючи їх від грошового доходу культури з цієї самої площі, визначають прибуток, що використовується для встановлення коефіцієнта прибуткового співвідношення. Подальше визначення вигідності заміни однієї культури іншою здійснюється в такий самий спосіб, як і за умов використання коефіцієнта співвідношення цін.
Слід зауважити, що останній методичний підхід може бути реалізованим простішим способом. Знання матеріалу з попередніх тем дає змогу легко знайти цей спосіб і за його допомогою визначити економічну перевагу однієї культури над іншою.
