Зміст облікової інформації для управління витратами визначається потребами системи управління. Облікова інформація покликана забезпечити формування масиву кількісних даних дляздійснення прогнозування, планування і нормування витрат, їхконтролю і аналізу за різними напрямами діяльності, сегментами,
підрозділами, видами продукції, а також ціноутворення за допомогою сформованих показників собівартості. При цьому віднесення витрат до відповідних їх об’єктів неможливе без раціонального розробленого механізму розподілу загальновиробничихвитрат, тобто раціональної організації обліку витрат для управління.
Методика розподілу накладних витрат для формування показників фінансової звітності відповідно до П(С)БО 16 «Витрати»передбачає, що із загальної суми накладних витрат лише частиназагальновиробничих витрат у вигляді розподілених зміннихвключається до виробничої собівартості продукції, а решта загальновиробничих витрат списуються на фінансові результати.На підприємствах, що застосовують підхід, запропонований уП(с)БО 16 і розподіляють лише загальновиробничі витрати, собівартість продукції є досить прийнятною, на підставі чого можназробити висновок, що підприємство ніби працює ефективно. Однак в результаті списання на фінансові результати решти витрат,які не включені до виробничої собівартості, це досить часто призводить до появи збитку та наступного парадоксу: від основноїдіяльності підприємство отримало прибуток, але загальний фінансовий результат негативний. Тому суто обліковий підхід доуправління і розподілу накладних витрат не дозволяє з урахуванням специфіки методу калькулювання забезпечити формуванняпоказників повної собівартості.
За результатами вивчення наказів про облікову політику 25-типідприємств Донецької, Житомирської та Київської областейвстановлено, що найпоширенішим на вітчизняних підприємствахє підхід віднесення накладних витрат лише до виробничої собівартості відповідно до П(С)БО 16 «Витрати» (55 % підприємств).Однак на практиці також спостерігається тенденція, коли бухгалтери середніх і великих підприємств змушені формувати показники лише виробничої собівартості, а надалі розрахунком повноїсобівартості займаються економісти або бухгалтери з управлінського обліку (26 % підприємств). Зазначене обумовлене різнимивимогами до економічної інформації від управлінського персоналу, економістів і фахівців відділу збуту підприємства.
Розподіл накладних витрат може здійснюватися пропорційноосновній заробітній платі робітників, пропорційно прямим матеріальним витратам, пропорційно часу обробки виробів на основісередніх витрат на одну машино-годину, пропорційно кількостівиготовленої продукції. Надамо характеристику даним базамрозподілу та визначимо їх переваги та недоліки:
— основна заробітна плата робітників. Даний метод доситьпоширений за рахунок доступності інформації, однак за умов різних тарифних систем і систем оплати праці втрачається безпосередній зв’язок між прямими витратами на оплату праці та годинами праці. Відповідно, дану базу слід використовувати для розподілу витрат за умови застосування однакових тарифних ставок.Перевагою даної бази розподілу є простота, однак заробітна плата не відображає витрати машинного часу. Норма розподілу витрат вираховується за допомого співвідношення між розрахунковою сумою витрат та розрахунковою сумою основної заробітноїплати;
— час обробки виробів на основі середніх витрат на одну машино-годину. Доцільна для застосування на підприємствах, депереважна частина витрат пов’язана з обладнанням, обов’язковою умовою є облік часу роботи обладнання. Недоліком даноїбази розподілу є її неточність, оскільки витрати залежать не тільки від кількості годин роботи машинного парку, а й від кількостіпрацівників і трудомісткості процесів. Застосування бази є доцільним за умови відсутності суттєвої різниці між трудо- і машиномісткістю продукції. Норма розподілу розраховується як відношення розрахункової суми витрат до розрахункового часу роботи обладнання;
— прямі матеріальні витрати. База прийнятна до використання на підприємствах, де переважна частина витрат є функцієюпрямих матеріальних витрат. Норма розподілу розраховується яквідношення розрахункової суми витрат до розрахункової сумипрямих матеріальних витрат;
— кількість виготовленої продукції. Доцільно використовувати за умови випуску однакової продукції та впродовж однаковогоперіоду часу. Недоцільно застосовувати, якщо на виробництвоокремого виду продукції витрачається різна кількість годин, вироби мають різну вагу і вартість. Норма розподілу розраховується як відношення розрахункової суми витрат до розрахунковоїсуми одиниць випущеної продукції
Таким чином, можна зробити висновок, що інструментом підвищення ефективності здійснення загальновиробничих витрат єїх розподіл за відповідними базами розподілу. Правильно обраний підхід до розподілу дозволяє досягти високої ефективностіуправління ресурсами підприємства. Серед баз розподілу накладних витрат науковці виділяють: основну зарплату виробничихпрацівників, кількість виготовленої продукції, прямі матеріальні
витрати, час обробки виробів на основі середніх витрат на однумашино-годину, маржинальний дохід та ін. Однак жодну із вказаних баз розподілу неможливо використовувати на всіх підприємствах, оскільки суб’єкти господарювання відрізняються міжсобою видом і галуззю діяльності, різним підходом до організаціїздійснення певної діяльності.
Відповідно, розробка універсального механізму розподілу загальновиробничих витрат для підприємств неможлива і недоцільна, оскільки вона не може бути стандартизованою під будьякий суб’єкт господарювання. Достовірний розподіл загальновиробничих витрат передбачає обґрунтування методів і баз розподілу на основі загальних принципів в умовах розвитку конкретного підприємства, що обумовлює актуальність вивчення загальних організаційних і методичних аспектів розподілу загальновиробничих витрат.УДК 657Єгорова А. Г.,аспірант кафедри облікупідприємницької діяльності,ДВНЗ «КНЕУ імені Вадима Гетьмана»
