48Т
Е
М
А
4
Схема 4
Свідомість
— найвищий рівень відображення об’єктивної дійсності (ідеальне), що притаманне лише людині як соціальній істоті
Підходи до проблеми свідомості
Діалектичний матеріалізмматерія первинна, а свідомість — вторинна
Гілозоїзмсвідомість — невід’ємна властивість матерії
Вульгарний матеріалізмсвідомість — різновид матерії
Дуалізмматерія і свідомість — самостійні сутності Ідеалізмсвідомість первинна, а матерія — вторинна
Теорія відображення
— діалектико-матеріалістичне пояснення природи свідомості: свідомість є здатність високоорганізованої матерії відображати матерію
Відображення
— здатність матеріальних об’єктів відтворювати у своїх структурах особливості інших матеріальних об’єктів у процесі взаємодії з ними
Форми відображення
МеханічнеФізичнеХімічнеБіологічне
Форми біологічного відображення подразливість чутливість психічне віддзеркалення
Свідомість
• пізнавальна
• акумулятивна
• аксіологічна
• цілеспрямування
• творча
• комунікативна
• регулятивна
Головні функції свідомості
Головні підходи до проблеми свідомості у філософії
49У процесі розвитку філософського знання проблема свідомості кваліфікувалась як надзвичайно складна й загадкова. Філософи тлумачили її по-різному, але, поза сумнівів, на результати їх висновків неабияк впливала позиція у головному питанні філософії. Із самого початку свідомість сприймалась як вияв духу або душі, що ак тивно впливали на людське життя. Дух і душа видавались невід’ємними частинами тіла, тобто ще не існувало поділу в розумінні матеріального та ідеального. З плином часу дух і душу стали сприймати як нематеріальні й позапредметні сутності, що належали метафізичному світу з характерними йому атрибутами (можливістю самостійного вічного існ ування у просторі й часі). Така позиція спричинила формування ідеалістичного підходу до вирішення проблеми свідомості. Ідеалістичний підхід упродовж тривалого часу став домінувати у вирішенні цієї проблеми. Ідеалісти виходили з того, що свідомість первинна, а матерія — вторинна. Свідомість, як першопричина, є активною й творчою, вона породжує явища природи та історії, існу є незалежно від індивіда як частинка «світової свідомості». Об’єктивний ідеалізм був характерний для різноманітних релігійних і теологічних концепцій, згідно з якими свідомість існує об’єктивно, сама по собі, незалежно від матеріальних носіїв (живих організмів, людини). Свідомість безпосередньо випливала з Абсолюту (Бога, космічних сфер), з яким перебувала в єдност і й була неподільною за своєю сутністю. Частинки «Світового розуму» (свідомості) розсіяні в природі у вигляді свідомості живих організмів і людини.
Дуалістичний підхід у своїй основі містив ідею про рівнозначність матерії та свідомості, що, зрештою, означало повну незалежність свідомості від матерії. Дуалізм не є треті м напрямом філософії (чимось середнім між матеріалізмом та ідеалізмом), він — різновид ідеалізму. Оскільки матерія та свідомість згідно з дуалізмом існують вічно, то відпала необхідність дослідження причин їх походження та розвитку. Найвідомішим представником дуалістичного підходу до проблеми свідомості був Рене Декарт. Філософ підкреслював значення самосвідомості, аналізував свідомість як мо мент самоспоглядання власного внутрішнього світу як безпосередньої субстанції, що не може бути пізнана тільки мислячим суб’єктом. Душа, за Декартом, тільки мислить, а тіло тільки рухається.
51Близькою до дуалізму була теорія Тейяра де Шардена, що по-своєму пояснювала природу свідомості. Згідно з нею свідомість — це «надлюдська сутність», «внутрішній бік», «мізки матерії». Загалом пізнання конкретних механізмів дії свідомості
Т. де Шарден (як і І. Кант) уважав справою доволі безперспективною й неможливою.
Гілозоїзм трактував свідомість на основі ідеї про те, що вся матерія (жи ва й нежива), а також усі форми її вияву мають душу.
Головною властивістю матерії вважали одухотвореність. Це положення захищали французькі матеріалісти ХVIII ст., насамперед
Дені Дідро, який пропонував шукати підвалини психіки не в надприродній матеріальній субстанції, а в матеріальній дійсності.
Гілозоїзм став першою наївною сп робою розуміння свідомості та психіки на матеріальній основі.
Вульгарний матеріалізм репрезентував крайню матеріалістичну позицію щодо розв’язання проблеми свідомості. Згідно з цим підходом свідомості як самостійної субстанції взагалі не існує, вона є безпосередньою здатністю матерії, яка характеризується законами фізики (цей напрям розробляли німецькі філософи К. Фогт, Л. Бюхне р, Я. Молешотт та ін.). Основними положеннями крайнього матеріалістичного підходу (фізикалістів) стали тези про те, що головний мозок є складним механізмом природи, найвищим рівнем організації матерії; свідомість людини не може існувати окремо від матеріального первинного носія — мозку. Прикладом для них слугувало те, що вплив матеріального чинника на мозок (напри клад алкоголю) позначається на показниках свідомості тощо. Єдина проблема, з якою так і не впоралися крайні матеріалісти, — це існування ідеальних об’єктів свідомості (суб’єктивних образів без реальних властивостей матеріального предмета, якими може оперувати свідомість, наприклад, збільшувати їх або зменшувати, об’єднувати у фантастичних образах, забувати тощо). Нікому з науковців не вдавалос я за допомогою приладів зафіксувати ідеальні образи, побачити думку (розум) іншої людини.
Діалектичний матеріалізм розглядає свідомість як особливий вияв матерії. В основі свідомості лежить здатність високоорганізованих форм матерії відображати саму себе. Вона є вторинна і активна щодо матерії. Свідомість стає суб’єктивним образом об’єктивного світу, який потрі бен людині для адаптації (через практичну діяльність) до навколишньої об’єктивної дійсності (К.
Маркс, Ф. Енґельс). Сьогодні ця позиція є найпоширенішою серед філософів, хоча представники сучасної західної філософії гостро критично ставляться до неї.
52Наприклад, представники феноменології пропонують уникати аналізу свідомості через взаємовідносини, взаємодію з предметним світом. Так, Едмунд Гуссерль уважав, що слід говорити лише про феномен свідомості. М. Гайдеґґер уважав свідомість феноменом людського буття, а Ж.-П. Сартр під свідомістю розумів рефлексивне «для — себе — буття» тощо.
Проблеми свідомості по-своєму вирішуються в гер меневтиці, екзистенціоналізмі, психоаналізі, «філософії життя» та ін., які зазвичай вивчають лише окремі аспекти (внутрішню логіку) свідомості (наприклад, взаємодія між свідомим і несвідомим у З.
Фройда). Поряд з гіперкритичним ставленням до класичних філософських підходів до вирішення проблеми свідомості, сучасних філософів цікавлять питання про походження свідомості.
Наприклад, у теорії елімінації роз вивається ідея, згідно з якою поняття дух і духовність (а разом з ним і свідомість) є ненауковими, об’єктивно застарілими, подібно до містичних уявлень про те, що відьма може накликати хворобу.
Але попри все нині однією з найпопулярніших і найдослідженіших концепцій свідомості залишається діалектикоматеріалістична. Вона якнайпо вніше віддзеркалює генезу розвитку свідомості — починаючи з її передісторії (матеріальних і біологічних передумов) і закінчуючи її соціальною історією. Отож, докладніше розглянемо цей підхід.
Матеріалістичне пояснення природи свідомості (теорія відображення) ґрунтується на тому, що матерія завдяки своїй здатності розвиватися до найвищого рівня відображення породжує «людський дух» — мислення, во лю, емоції тощо. Розвиваючись у формі окремих предметів та явищ, матерія не просто існує у просторі й часі, а й активно впливає на інші матеріальні об’єкти. Цей вплив спричиняє певні зміни у внутрішніх і зовнішніх структурах між матеріальними об’єктами, які взаємодіють (призводить до певних наслідків). Характер цих змін і наслі дків залежить від особливості предметів, явищ і процесів, що взаємодіють між собою. Ця взаємодія стає основою (сутністю) процесу відображення.
Відображення є універсальна якість матерії, процес і результат взаємодії, завдяки якому особливість одного об’єкта тією чи тією мірою відтворюється в особливостях іншого.
Результати відтворення залежать не від природи відображеного предмета, а від природи предмета, який відображує. Саме від останнього залежать характерні особливості відображення, част
53кове і неповне відображення. Крім того, упорядкованість структури об’єкта, що відображує, має певну спотвореність. Ці особливості мають місце в будь-якій формі відображення.
Форми відображення в різноманітних матеріальних об’єктах неодинакові, вони залежать від особливостей самоорганізованої матерії. Тому, спостерігаючи за рівнем розвитку матеріальних об’єктів, ми легко побачимо якісн і «стрибки» в процесі відображення, які умовно збігаються з трьома величезними історичними етапами: 1. Відображення на рівні неживої природи. 2. Відображення на рівні живої природи. 3. Відображення на соціальному рівні.
Відображення на рівні неживої природи (фізико-хімічне відображення) проходить за законами фізики, хімії, механіки. Взаємодія між матеріальними об’єктами в не живій природі спричиняє зміни фізичних (зокрема й механічних) властивостей, появу нових упорядкованих структур, нових хімічних якостей, реакцій тощо. Наслідки цього рівня взаємодії між матеріальними об’єктами зберігаються певний час (фіксуються за допомогою певної інформації про характер причинно-наслідкових зв’язків).
Відображення на рівні живої природи (біологічне) є результат ом взаємодії між живими організмами. У цьому разі відображення виявляється у формах подразливості, чутливості, а згодом і психіки. Подразливість є найпростішою формою біологічного відображення, вона є реакцією живих організмів на предмети та явища навколишнього світу (живі та неживі). Чутливість є зворотною реакцією на зовнішній подразник, який має б езпосереднє життєво важливе значення для живого організму.
Біологічне відображення (подразливість і чутливість) дає змогу живим організмам пасивно адаптуватися до навколишнього середовища.
На найвищому рівні живої природи з’являється психічне відображення. У найскладніших живих організмах формується нервова система. Формою відображення стає відчуття, тобто відображення, що переорієнтовує живий орга нізм від пасивної адаптації (пристосування) до активно-пошукової реакції (у формі інстинктивної поведінки). Поступово відбувається ускладнення нервової системи живих організмів, що стає передумовою формування спинного й головного мозку. У результаті виникає центральна нервова система з якісно новим способом відображення навколишнього світу на основі психічної діяльності (психіки). Якщо раніше взаєм одія організму та зовнішнього світу проходила на основі безумовних рефлексів, то тепер виникають
54умовні рефлекси, що стають основою складної пошуковоорієнтаційної поведінки. Психічні явища набувають форми образів (результату) взаємодії організму з природою, об’єктивним світом. Той чи той образ впливає на формування умовних рефлексів.
Психічне відображення є процесом систематизації, осмислення різноманітних слідів подразнення, здатність живих організмів найвищого рівня розвитку моделювати свою поведінку з метою адаптації до навколишньої дійсності творчо й нестандартно.
Ускладнення організації матерії неодмінно веде до ускладнення форм відображення. Кожний різновид живої природи є своєрідною системою, яка може функціонувати й відновлювати себе лише у процесі адекватного пристосування до умов суперечливого зовнішнього світу. Найскладніший і найвищий рівень відображення у формі свідомості належить людині. Незважаючи на генетичну подібність психіки людини до пси хіки тварин, форми їх відображення не можна ототожнювати. Назвемо характерні особливості людської свідомості. Ідеальний характер процесу свідомості. Людська свідомість відбиває світ не в чуттєвих, а в ідеальних образах. Ідеальність є особлива нематеріальна сутність свідомості. Ідеальність виявляється в тому, що ідеальний образ існує незалежно від матерії (тобто ідеальні об рази позбавлені маси, просторових властивостей тощо). Свідомість може вільно оперувати образами, надавати їм фантастичних причинно-наслідкових зв’язків, компонувати їх поза логікою реального світу. Ідеальне в конкретних випадках може бути первинним щодо предмета, який планується виготовити. Ідеальне невловиме, його неможливо зафіксувати матеріальними приладами тощо. Ідеальне — це те, що іс нує й не існує одночасно. Єдина властивість ідеального — бути суб’єктивною реальністю. Інакше кажучи, ідеальність завжди належить суб’єкту (людині або групі людей) і не існує без свого носія; вона містить особливості життєвого досвіду, частину емоційного віддзеркалення світу, певні упереджені погляди, помилкові знання тощо.
Абстрагування є ще однією особли вою властивістю свідомості.
Абстрагування — це процес виокремлення певного предмета, його властивостей із сукупності предметів і загальних властивостей. Це — спосіб виокремлення спостереження та уявлень у конкретні уявлення на рівні окремих абстракцій. Суб’єкт пізнання
55відривається від матеріальних предметів та явищ, що зрештою сприяє проникненню в їх сутність.
Властивість продукувати абстрактні ідеї — суттєва відмінність людської свідомості від свідомості інших живих істот, завдяки якій було створено систему кодованих знаків (людську мову). Мова зберігає й передає зміст людської свідомості. Абстрагування стало основним чинником генези людської свідомості.
Активність людської свідомості виявляється у процесі її адаптації до навколишнього світу. Людина прагне змінювати світ, що її оточує, згідно зі своїми потребами та інтересами. Першим кроком безпосередньої практичної діяльності є прогноз дії або вчинку у свідомості (на рівні задуму або ідеї). Ідея стає поняттям, яке виводить свідомість у площину практичної діяльності, вона дає безп осереднє уявлення про зовнішній і внутрішній світ, з яким має справу людина, а також стає основою формування мети (усього того, що може досягти людина у сфері матеріальної та духовної діяльності).
Крім того, існує така властивість свідомості, як процес інтенціональності — можливість формування узагальненого предмета свідомості. Пред мет свідомості — це характеристики сприйнятих предметів та явищ, що їх «бачить» свідомість. Предметом свідомості стає природа і духовний світ людини, які перебувають у нерозривному зв’язку.
Зазначені характеристики людської свідомості з’явились у результаті складного процесу розвитку самоорганізованої матерії (завдяки двом якісним «стрибкам» — від неживої матерії до живої, а та кож переходу від живого до розумного, свідомого). Фахівці говорять про біологічні передумови та соціальні умови виникнення й розвитку людської свідомості.
Назвемо безпосередні біологічні передумови виникнення свідомості: тілесна організація людиноподібних тварин (прямоходіння, звільнення передніх кінцівок); наявність першої сигнальної системи у вищих тварин (звукове передавання інформації); стадн а форма життя людиноподібних архантропів, що згодом стала передумовою суспільної організації життя людей; наявність головного мозку та розвиненої центральної нервової системи вищих тварин.
Перелічені біологічні передумови стали підґрунтям для появи людської свідомості, але головну роль у цьому відіграли соціальні
56передумови, до яких насамперед належать праця, мова й соціальність.
Праця стала якісно новим способом адаптації людини до навколишнього світу, вона потребувала спеціальної адаптаційної діяльності на основі енергетично-інформаційного обміну з ним.
Виготовлення засобів виробництва стимулювало людину до абстрагування, узагальнення, вчило її виокремлювати головні ознаки предметів та явищ для форму лювання понять. Це був конкретний механізм розуміння об’єктивного світу. Логіка чуттєвопредметної діяльності перетворювалася на логіку мислення. Результати свідомої діяльності людини закріплювались у матеріальній і духовній культурі.
Якісно новим рівнем адаптації, який зумовив формування стійких людських спільнот, стала мова. Перехід до групового характеру людської діяльності, потреба координації окремих дій і вчинків лю дей викликали просте й складне спілкування між людьми (комунікацію). Засобом спілкування стала мова (як система знань). Крім того, мова перетворилася не лише на засіб передавання думок (інформації), а й необхідну умову мислення (як процес оперування абстрактними поняттями, закодованими в певних словах, системі знань), реальну форму думки.
Визначальним чинником розвитку свідомості стала соціальність. Як переконує досвід, поза суспільством розвиток свідомості неможливий. Спілкування (комунікація) перетворилося на основу для формування свідомості особи і суспільства загалом.
Завдяки спілкуванню людина соціалізувалася, збагачувала власну свідомість досягненнями попередніх поколінь (у трудовій і розумовій діяльності).
Свідомість — це властивість високоорганізованої матерії; це найвища форма відображення дійсності, ідеальний образ матеріального світу; це продукт соціально-історичного розвитку та ускладнення матерії і, нарешті, свідомість — це регулятор цілеспрямованої діяльності людини.
Свідомість є системним і складним утворенням. Нині проблема структурності свідомості стала гостродискусійною, тому виокремлювати ті чи ті її елементи можна лише умовно.
За всієї складності й умовності свідомість можна поділити на кілька елементів.
Знання — головний елемент свідомості. Знання — це зміст людської свідомості, що формується внаслідок активного відо
57браження та ідеального оволодіння матеріальним і духовним світом, їх взаємозв’язків і суперечливих відносин. Знання тісно взаємодіють із практикою (критерієм істини). Тому свідомість — це вміння використовувати знання для практичного оволодіння зовнішнім світом та здобуття нових знань.
Емоції є також одним з найголовніших елементів структури свідомості. Людина емоційно переживає процес відображення, тобто відтворення дійс ності доповнюється психічними переживаннями, хвилюваннями. Емоції можуть як негативно, так і позитивно впливати на свідомість. Наприклад, негативні емоції страху деструктивно впливають на адекватне усвідомлення навколишньої дійсності, і навпаки, позитивні почуття (наприклад любов) стають генератором творчої активності, чіткішого розуміння взаємодії людини з довколишнім світом. Емоційна сфера сприяє знах одженню об’єктивної істини в її конкретності й стає безпосередньою світоглядною цінністю.
Воля — це мотиваційна сфера свідомості, що сприяє усвідомленій активності (зусиллям особи) в досягненні поставленої мети (завдання). Воля й мета завжди взаємопов’язані (без волі не можна досягти мети, і навпаки). Воля — це свідомий стимул до дії і вчинку (що не виключає мо жливості несвідомих дій і вчинків).
Не менш важливим елементом свідомості є мислення як діяльність, спрямована на пошук одиничного в предметах та явищах об’єктивного світу. Найадекватнішою формою процесу мислення є слово (яке саме по собі є виразом узагальнення). У процесі мислення з’являються абстрактні поняття, суд ження, висновки тощо, які дають змогу отримати істинне знання про світ та адекватно організувати суспільну практику. За допомогою мислення здійснюється перехід від зовнішнього до внутрішнього розуміння світу (від явища до сутності). Філософським мисленням є мислення в поняттях.
До структури свідомості належать також самосвідомість, яка є безпосереднім усвідомленням лю диною самої себе як особи, своїх потреб та інтересів, перспектив тощо. За допомогою самосвідомості людина реалізує ставлення до самої себе, здійснює самооцінку як мислячої істоти, здатної відчувати. Важливе значення для самосвідомості мають пам’ять і воля.
Самосвідомість, своєю чергою, має низку підструктурних елементів.
1. Самопізнання (відчуття власного тіла, міс ця у просторі й часі, самоспостереження, самоаналіз тощо).
582. Самооцінка (оцінка своєї життєвої ситуації та себе в ній відповідно до конкретних життєвих цінностей, норм і вимог, оцінка своїх бажань, потреб, інтересів, оцінка результатів своїх дій і вчинків тощо).
3. Самокерування (самоконтроль за своєю діяльністю і вчинками, самовдосконалення особистих якостей, самодетермінація поведінки, критичне переосмислення самого себе, своєї життєвої пози ції, наявних цінностей тощо). Адекватний рівень самооцінки, самоконтролю в кінцевому рахунку визначають позитивні якості особи (світогляд, характер, інтереси) в її взаємодії з довколишнім середовищем. Власне, навколишнє середовище (соціум) детермінує активний самоконтроль і самокерування особи, її відповідальність за власні дії та вчинки.
Близько до самосвідомості стоїть рефлексія як принцип мислення, за до помогою якого здійснюється аналіз та відбувається усвідомлення власних форм діяльності. У широкому розумінні слова рефлексія — це зусилля, яке повертає свідомість на саму себе, розмірковування над своєю психічною діяльністю.
Отже, людина є істотою, яка сама себе оцінює, контролює й удосконалює. Без цих характеристик вона не могла б визначити свою одини чність і неповторність, а також своє місце у світі.
Структурні елементи свідомості перебувають у певній динамічній взаємодії. Незважаючи на всю складність їх аналізу, дискусійність багатьох положень, ми маємо можливість (з певною умовністю) перелічити низку функцій свідомості.
1. Пізнавальна (відображувальна) функція дає можливість здобути знання про навколишню об’єктивну та су б’єктивну реальність. Вона є визначальною для всіх інших. Важливими характеристиками цієї функції є творчість, активність, прогностичність.
2. Акумулятивна функція завдяки індивідуальній та історичній пам’яті сприяє збереженню знань попередніх поколінь, використанню їх для безпосередньої практичної діяльності та прогнозування майбутнього. Перевірені відносні істини в процесі історичного розвитк у викристалізовуються в об’єктивні істини в їх конкретному значенні.
3. Функція цілеспрямованості формує мету й цілі у процесі відображення. В основі мети лежить величезний попередній досвід, який опосередковано відбивається на соціальних, етичних, естетичних та інших ідеалах. Цілеспрямованість людської діяльності й поведінки визначає суперечливий процес взаємодії людини й до вколишнього світу (природи й суспільства).
594. Творча функція дає можливість знайти оптимальний та адекватний шлях використання методів і засобів, що сприятимуть найшвидшому досягненню мети, цілей і конкретних завдань. Людина творить новий світ, який відбиває її потреби, тобто сутність людини як творця.
5. Комунікативна функція визначає взаємодію між людьми, істинне спілкування між ними. Як уже зазначалося, спілкування (комунікація) здійснюється за д опомогою обміну інформації через використання мови й технічних засобів (текстів). Проте інформованість ще не означає, що знання набуто. Щоб інформація стала знанням, вона повинна суб’єктивізуватися, «стати розумною», перевіреною практикою за схемою «знати — уміти».
6. Регулятивна функція дає змогу свідомо використати зна ння для практичної діяльності згідно із запланованою метою з можливістю корекції на рівні особи або суспільства загалом. Ця функція виявляється у двох формах — спонукання до дії та вчинку через усвідомлену необхідність і виконавче керування, що синхронізує діяльність і вчинки людей з їх потребами та інтересами, із забезпеченням поєднан ня поставленої мети з пошуком реальних засобів її досягнення.
Такі головні функції свідомості. У реальному житті вони здійснюються на рівні окремої особи й суспільства загалом.
Залежно від типу суб’єкта свідомість може бути індивідуальною або суспільною. Суспільна свідомість (внутрішня структурність — рівні та форми) найґрунтовніше була досліджена представника ми історичного матеріалізму. Згідно з їхніми поглядами суспільна свідомість відображає суспільне буття та є головною умовою його прогресивного і стабільного розвитку. Оскільки зміст суспільної свідомості залежить від матеріального виробництва та виробничих відносин (соціального стану людей, їх місця у способах виробництва й розподілу результатів праці), то у представників різних соціальних груп, класів, верств зміст су спільної свідомості буде неоднаковий. Історичний матеріалізм виокремлює такі рівні свідомості: побутову свідомість, яка не використовує у відображенні об’єктивного світу спеціальних процедур; суспільну психологію, яка є емоційним ставленням до суспільного буття, його оцінки (почуттями та емоціями); теоретичну свідомість, що відображає суспільне буття (його зв’язки й закони) сп еціальними методами пізнання; ідеологію як систему теоретичного розуміння довколишнього світу через призму інтересів певної соціальної групи.
60Історичний матеріалізм виокремлює також форми суспільної свідомості, що характеризують різні способи відображення суспільного буття. До форм суспільної свідомості відносять: політичну свідомість (сукупність поглядів, ідей, що віддзеркалюють ставлення до влади й боротьбу за владу різних партій, класів, народів, націй, держав); правову свідомість (сукупність повсякденних і теоретичних поглядів, ідей на право, закон, право суддя); мораль — побутові й теоретичні погляди, ідеї про способи морального регулювання поведінки людей в праці, родині, наукових сферах, політиці, ставленні до природи тощо; релігійну свідомість, що віддзеркалює світ на ґрунті релігійної віри (релігійного знання); філософську свідомість, що відбиває світ на основі щонайбільше узагальнених понять і ка тегорій; мистецтво як форму свідомості, що відображає світ за допомогою художніх образів, як результат розв’язання суперечності між прекрасним і потворним; науку, що віддзеркалює світ за допомогою знань, перевірених практикою та спрямованих на практичну діяльність.
i
Отже, свідомість є найвищим рівнем психічної активності людини як соціальної істоти. Тобто вона є насамперед продуктом суспільно-історичного розвитку, функціональною здатністю мозку, ідеальним віддзеркаленням дійсності, регулятором діяльності та вчинків людини.
Свідомість є системним і складним утворенням, що містить такі елементи: знання, емоції, волю, мислення, самосвідомість (рефлексію), які роблять людину істотою, яка сама себе оцінює, контролює й удосконалює. Свідомість виконує такі функції: пізнавальну, акумулятивну, цілеспрямованості, творчу, комунікативну, регулятивну, самоконтролю.
Залежно від типу суб’єкта свідомість може бути індивідуальною або суспільною. У структурі суспільної свідомості виокремлюють певні рівні (побутову свідомість, суспільну психологію, теоретичну свідомість, ідеологію), а також форми суспільної свідомості, до яких належать мораль, політична, правова, естетична свідомість, релігія та філософія. Єдність та взаємодія форм і рівнів індивідуальної й суспільної свідомості відтворює цілісність людської діяльності. ?
Питання для самоперевірки
612.Що означає поняття «свідомість» та як воно співвідноситься з поняттям «матерія»?
3.Проаналізуйте співвідношення біологічного та соціального в походженні свідомості.
4.Охарактеризуйте визначальну роль соціальності у виникненні свідомості.
5.Дайте коротку характеристику структури свідомості.
6.Що таке самосвідомість?
7.Назвіть головні функції свідомості.
8.Індивідуальна і суспільна свідомість. Структура суспільної свідомості.
Теми рефератів
1.Відображення як загальна властивість матерії.
2.Співвідношення біологічного та соціального у свідомості.
3.Визначальна роль соціального у виникненні свідомості.
4.Структура суспільної свідомості, її основні рівні та форми.
Cписок рекомендованої літератури
1.Арлычев А. Н. Саморегуляция, деятельность, сознание. — СПб.,
1992.
2.Велихов Е., Зинченко В. П., Лекторский В. А. Сознание: опыт дисциплинарного подхода // Вопр. философии. — 1988. — № 2.
3.Дельгадо Х. Мозг и сознание. — М., 1991.
4.Дубровский Д. И. Проблема идеального. — М., 1983.
5.Жуков Н. И. Проблема сознания. — Минск, 1987.
6.Леонтьев А. Н. Деятельность. Сознание. Личность. — М., 1975.
7.Маргол ис Дж. Личность и сознание. — М., 1986.
8.Мамардашвили М. К. Сознание как философская проблема // Вопр. философии. — 1990. — № 10.
9.Морозов К. М. Природа интуиции. — Минск, 1990.
10.Проблема сознания в современной западной философии. — М., 1989.
11.Тайны сознания и бессознательного. — М., 1998.
12.Тейяр де Шарден. Феномен человека. — М., 1985.
13.Фрейд З. Психология бес сознательного. — М., 1990.
14.Фромм Э. Душа человека. — М., 1992.
62Розділ ІІІ
