Регіонально-просторова організація господарства країни та регіонів значною мірою залежить від наявності та використання природно-ресурсного потенціалу. Він може виступати важливимчинником внутрішньонаціональної та міждержавної інтеграції економіки, сприяти розвитку територіального, зокрема й міжнародного поділу праці, зростанню партнерського співпраці із сусідніми країнами. Це заслуговує на особливу увагу, оскільки позитивно впливає на функціонування єдиного національного та міждержавного економічного простору, вирішення соціальних і гуманітарних проблем співпраці суміжних країн, зміцнення зв’язків їх народів, що особливо важливо в період загострених світових відносин. Таким чином, локальна чи регіональна співпраця стає елементом єдиної регіонально-просторової економічної системи, в якій національні суб’єкти господарювання перетворюються на суб’єкти міжрегіональної та глобальної економічної системи, сприяючи зміцненню національних інтересів на світовій арені. Формується простір, який являє собою одночасно єдність взаємодії регіонального в межах національної економіки з глобальним (інтернаціональним). Посилюється інтеграційна роль локального в глобальному розвитку, створюються можливості локального соціально-економічного зростання на базі доступу до природних ресурсів регіонів, країни та світу. Це сприяє посиленню інтегрованості економіки держав загалом та особливо регіонів у світову економічну систему.
Для України, яка перебуває на етапі активної трансформації економічної системи, питання природно-ресурсного забезпечення є доволі актуальним. Залучення національних компаній до активного використання природно-ресурсного потенціалу країни може сприяти вирішенню проблем соціально-економічного розвитку регіонів. При цьому важливим є питання не лише раціонального використання природних ресурсів та отримання економічного ефекту, а й збереження життєзабезпечуючих компонентів природи для задоволення потреб нинішніх і майбутніх поколінь.
Це стосується насамперед земельних, лісових, мінерально-сировинних, водних, територіальних та інших ресурсів та їх ролі в збалансованому регіонально-просторовому соціальноекономічному розвитку. Зокрема, на основі бонітування ґрунтів у регіонах визначається середня кількість балів природно-ресурсного бонітету 1 га сільськогосподарських угідь. Знаючи грошову оцінку 1 га сільськогосподарських угідь, можна розрахувати вартість земель для будь-якого їх використання. Це важливо також для встановлення еколого-економічної цінності земель, прогнозування валового виробництва продукції сільського господарства суб’єктами підприємництва та для оцінювання умов її купівлі-продажу на міжрегіональному чи міждержавному ринках.
Лісоресурсний потенціал як сукупність сировинних ресурсів та іншої користі лісів важливий для задоволення різноманітних потреб суспільства та його екологічної безпеки. Оцінювання загального стану лісових ресурсів та їх використання за природно-кліматичними зонами свідчить про їх важливу роль у регіонально-просторовій організації економіки шляхом заготівлі та переробки, а також для рекреаційної діяльності, розвитку природнозаповідного фонду не лише на території України, а й суміжних країн.
Природно-ресурсні корисні копалини як мінерально-сировинна база регіональнопросторової організації промисловості займають чільне місце в промисловому й соціальноекономічному розвитку країни та її регіонів. Україна належить до країн із високою забезпеченістю окремими видами мінеральних ресурсів. Передусім це ресурси для розвитку чорної металургії, сировинною базою якої є світового значення залізо- і марганцеворудні басейни й коксівне вугілля Донбасу. Значні ресурси Україна має для розвитку будівельної індустрії. З метою підвищення якості сировинної бази необхідні значні інвестиційні ресурси. Відкриття нових газових родовищ на морському шельфі може сприяти розширенню вуглеводневої сировинної бази. Це ж стосується й рудопроявів поліметалів, міді, рідкісних і рідкоземельних металів тощо. Розширення мінерально-сировинної бази України може бути предметом міжнародної співпраці й на цій основі — міждержавного регіонально-просторового розвитку.
Водні ресурси, які включають морські води, поверхневий стік і підземні води, повітряну й ґрунтову вологу, води штучних та інших водних об’єктів також є важливим фактором регіонально-просторової організації господарства та соціально-економічного розвитку регіонів України. Доступні для господарського використання водні ресурси забезпечують потреби насамперед населення міст і сіл, підприємств промисловості, сільського й комунального господарства, гідроенергетики, транспорту та використовуються для інших цілей. Оцінювання ресурсів річкового стоку за регіонами є основою для обґрунтованого водоспоживання та розвитку різних галузей господарства регіонів з погляду водозабезпеченості.
Природно-ресурсний потенціал у регіонах України із зазначенням його видів (паливних, металевих і неметалевих), а також місця регіонів в Україні щодо видів ресурсів, кількості запасів і родовищ, зокрема й тих, що розробляються, є важливими вихідними даними для визначення напрямів соціально-економічного розвитку регіонів.
Особливий інтерес для регіонально-просторової організації господарства має склад населення за основними віковими групами за регіонами, оскільки в ньому виокремлюється категорія населення працездатного віку. Регіональні відмінності за цими критеріями доволі суттєві. Найбільша частка населення в працездатному віці в загальній кількості населення на 1 січня 2010 року була в Києві, а найменша — у Чернігівській області. У віці старшому за працездатний найбільша частка населення була в Чернігівській області (28,8 %), а найменша — в Закарпатській (18,6 %). Для визначення чисельності майбутніх працівників важливе значення має встановлення частки населення у віці, молодшому за працездатний. У західних областях України частка осіб у віці, молодшому за працездатний, найвища. Так, у Волинській області вона становила 19,9 %, Закарпатській — 20,1 %, Чернівецькій — 18,1 %, Рівненській
— 20,7 %. У східних областях частка цієї категорії населення найнижча: у Донецькій області
— 13,0 %, Луганській — 12,8 %, Сумській — 13,8 % і Чернігівській 13,8 % загальної кількості населення цих регіонів. Такі відомості важливі для визначення довгострокових планів регіонально-просторового розвитку господарства.
У розміщенні об’єктів різноманітних організаційно-правових форм важливою є й оцінювання природного приросту населення загалом і в міських поселеннях і сільській місцевості зокрема. Установлено, що в міських поселеннях Волинської, Закарпатської, ІваноФранківської, Рівненської, Тернопільської та Хмельницької областей був додатний природний приріст населення. У решті областей він був від’ємним. Особливо низьким був від’ємний приріст у східних, високо урбанізованих областях, у міських поселеннях яких він становив 8,0 (Донецька та Луганська області), 5,8 і 5,7 (відповідно Дніпропетровська й Сумська області), 5,6 і 5,2 осіб на 1000 наявного населення (відповідно в Чернігівській і Харківській областях). Природний приріст у сільській місцевості був від’ємний в усіх областях за винятком Закарпатської. При чому від’ємні коефіцієнти природного приросту осіб в 2010 році загалом з розрахунку на 1000 наявного населення найменші були в західних областях України, а найбільші — у Чернігівській (13,2 %) і Сумській (11,5 %) областях.
Особливий інтерес для регіонально-просторової організації господарства має наявність економічно активного населення, яке зайняте економічною діяльністю, і безробітних. Така інформація важлива для визначення працересурсного потенціалу, формування робочої сили та налагодження ефективного функціонування регіональних ринків праці.
Найбільшу кількість безробітного населення віком 15—70 років у 2010 році зафіксовано в Дніпропетровській, Луганській, Харківській областях, а також Запорізькій Львівській, Одеській, Полтавській, Закарпатській і Чернівецькій областях та в м. Києві.
Водночас попит підприємств у працівниках на заміщення вільних робочих місць у 2010 році був найнижчим у західних прикордонних областях — у Волинській області він становив 0,8 тис. осіб, у Закарпатській — 0,9 тис. осіб, Івано-Франківській — 0,2 тис. осіб, Чернівецькій — 0,7 тис. осіб за наявності зареєстрованих громадян, не зайнятих трудовою діяльністю, відповідно 13,9, 14,2, 16,9 і 10,8 тис. осіб. Із зазначеного видно, що попит у багато разів нижчий, ніж пропозиція робочої сили на ринку праці. За таких умовах ціна робочої сили знижується, що може бути привабливим для активізації підприємницької діяльності в прикордонних регіонах України.
Для підвищення конкурентних переваг робочої сили з метою її працевлаштування здійснюються підготовка та підвищення кваліфікації кадрів. Установлено, що в 2010 році загалом навчалися новим професіям 216,5 тис. осіб, з яких близько четверті — жінки. Водночас відсоток тих, хто навчався новим професіям, до облікової кількості штатних працівників — найнижчий у західних регіонах. За середнього значення в Україні серед штатних працівників навчались новим професіям 2,0 %, тоді як у Волинській — 1,3 %, у Івано-Франківській — 1,0 %.
Суттєву роль на ринку праці відіграє підвищення кваліфікації штатних працівників. Загалом в Україні в 2010 році підвищили кваліфікацію 943,9 тис. осіб, з яких жінки становили близько половини. Водночас відсоток осіб до облікової кількості штатних працівників, які підвищили кваліфікацію, у Житомирській, Київській та Одеській областях був майже на третину менший, ніж у середньому в Україні. Таким чином, у західних прикордонних областях України є великі резерви невикористаного трудового потенціалу й значні можливості його зростання. Це є важливим чинником можливої активізації економічної діяльності, удосконалення її регіонально-просторової організації. Одним з шляхів активізації діяльності може стати вдосконалення механізму транскордонної співпраці. Недостатньо активна економічна діяльність у західних регіонах України і, відповідно, низький попит на робочу силу зумовив значну міждержавну та міжрегіональну міграцію населення.
Установлено, що показники кількості вибулих за межі регіонів на 1000 тис. наявного населення в 20 областях були вищі, ніж в Україні загалом. При цьому кількість вибулих із західних областей в країни СНД була нижчою, ніж середні значення в Україні. Це свідчить про західноєвропейську міждержавну міграційну орієнтацію населення цих регіонів України.
Для ефективної регіонально-просторової організації господарства важливо знати кількість зайнятого населення в регіонах за основними видами економічної діяльності — сільське господарства, промисловість, будівництво, які становлять базові галузі економіки. Необхідно знати й тенденції зайнятості у сфері послуг — торгівлі, діяльності транспорту й зв’язку, у фінансовій діяльності, операціях з нерухомим майном, у державному управлінні, освіті, охороні здоров’я, наданні комунальних та індивідуальних послуг, у сфері культури та спорту.
Окремої уваги заслуговує розподіл найманих працівників за видами економічної діяльності, оцінка їх динаміка в останні роки, безробіття, вивільнення працівників за видами діяльності, попит на робочу силу, навантаження не зайнятих трудовою діяльністю громадян на одне вільне робоче місце (вакансію), працевлаштування незайнятого трудовою діяльністю населення.
Для оцінювання витрат на заробітну плату найманих працівників підприємцю важливо знати середньомісячну заробітну плату найманих працівників загалом і за видами економічної діяльності в кожному регіоні, оскільки існують значні регіональні відмінності в номінальній заробітній платі штатних працівників. Так, якщо в Україні в середньому на одного штатного працівника в сільському господарстві в 2010 році припадало 1430 грн на місяць, то у Волинській області — 827 грн, Закарпатській — 1010 грн, Рівненській — 1051 грн, Чернівецькій області — 1154 грн.
Таким чином, виявлений, проаналізований та оцінений природно-ресурсний і соціальноекономічний потенціал областей України може бути вихідною базою визначення видів економічної діяльності та шляхів удосконалення регіонально-просторової організації господарства, розвитку прикордонної й транскордонної співпраці України та її регіонів у найближчому минулому.
