Posibniki.com.uaЕкономікаЕкономіка аграрних підприємств - Андрійчук В. Г.22.3. Принципові аспекти побудови економічного механізму інтеграції аграрних і агропереробних підприємств


< Попередня  Змiст  Наступна >

22.3. Принципові аспекти побудови економічного механізму інтеграції аграрних і агропереробних підприємств


При обґрунтуванні такого механізму важливо врахувати світовий досвід вирішення даної проблеми. Його вивчення дає підстави для висновку, що в країнах Заходу знайдено досить ефективний механізм участі сільських товаровиробників у розподілі і наступному одержанні ними частини прибутку агропереробних підприємств через створення фермерськими господарствами кооперативів по переробці сільськогосподарської продукції. В багатьох країнах Європи кооперативна форма агропромислової інтеграції стала домінуючою. Насамперед, це стосується переробки молока, м’яса, овочів, фруктів. У країнах ЄС кооперативами реалізується 60 % сільськогосподарської продукції, в країнах Скандинавії — 80, в Японії — більше 90 %. В США кооперативами переробляється і продається 30 % продукції фермерів. Важливо також, що кооперативи по переробці сільськогосподарської продукції забезпечують обов’язкові норми і вимоги до технології виробництва продукції та її якості і застосовують жорсткі санкції до тих членів кооперативів, які їх порушують. Принципова особливість агропереробних кооперативів полягає у тому, що вони поступово розширюють свої виробничі функції в інтересах фермерських господарств. Наприклад, кооперативи по переробці молока ведуть племінну роботу, організовують штучне осіменіння корів, постачають необхідне обладнання, надають різні консультаційні послуги, а м’ясопереробні — ведуть племінну роботу, постачають фермерам комбікорми, білкові добавки тощо.

 

В кооперативах по переробці сільськогосподарської продукції прибуток між їх членами розподіляють, як правило, пропорційно розміру їх економічної діяльності — обсягу поставленої ними сировини на переробку. Такий механізм розподілу прибутку від сумісної діяльності інтегрованого виробництва досить простий і водночас ефективний, оскільки ставить економічну вигоду фермера в пряму залежність від того, який обсяг продукції він виробив і направив на переробку.

 

Проте описаний механізм економічних взаємовідносин не може бути впровадженим у практику інтеграції аграрних і агропереробних підприємств України без істотних змін і адаптації до сучасних умов розвитку ринкових відносин і відносин власності в АПК нашої держави. Причина цього криється у різних формах власності агропереробних підприємств: якщо в країнах Заходу вона є кооперативною, то у нас — корпоративною. Саме ця обставина вимагає внесення до механізму економічних взаємовідносин принципових змін. Переробні кооперативи в країнах Заходу створюються аграрними підприємствами (фермами), а тому одержуваний прибуток є власністю його засновників. Оскільки в кооперативах відсутній акціонерний капітал, то в них не виникає проблеми виплати дивідендів на акції.

 

В Україні ж, як відомо, приватизація власності агропереробних підприємств здійснювалася через акціонування, а тому ці підприємства мають акціонерну форму власності. Надії сільськогосподарських товаровиробників на те, що в процесі приватизації агропереробних підприємств їм буде передано 51 % акцій, в більшості випадків не справдилися ще на початковому етапі її здійснення. А в даний час, з розвитком вторинного ринку цінних паперів акції від сільських товаровиробників, як правило, перейшли в руки фізичних і юридичних осіб, які не мають нічого спільного із сільськогосподарським виробництвом. Наведені в попередньому підрозділі факти, коли окремі аграрні підприємства з потужною економікою володіють контрольним пакетом акцій переробних підприємств і, таким чином, органічно поєднують сільськогосподарське виробництво з агропромисловим, поки що є поодинокими і не можуть вплинути на загальне монопольне становище підприємств ІІ сфери АПК. Тому на сучасному етапі аграрні підприємства не можуть вплинути через акціонерні відносини на діяльність агропереробних підприємств.

 

У таких умовах виникає принципово важливе питання, що вимагає обґрунтованого вирішення: який саме вид ефекту найбільш виправдано розподіляти між постачальниками сировини? Ми уже зазначали, що переробні кооперативи країн Заходу розподіляють між фермами одержаний прибуток пропорційно обсягу поставленої ними сировини. Для кооперативної форми організації переробного виробництва це, можливо, кращий спосіб поєднання економічних інтересів учасників єдиного технологічного процесу. Проте в умовах корпоративної організації переробного виробництва досягти цієї мети через розподіл прибутку відповідно до масштабів економічної діяльності постачальників сировини буде важко. Це пояснюється тим, що економічна вигода аграрних підприємств від інтеграції їх з агропереробними підприємствами значною мірою визначатиметься тим, як ефективно працюють ці підприємства. Адже очевидно, що за незадовільної роботи переробного підприємства (прорахунки в менеджменті, маркетингу, відсталість технічної бази тощо) воно буде збитковим або низькорентабельним і, як результат, аграрні підприємства зазнаватимуть непоправних втрат. Щоб уникнути цього, необхідно розподіляти між учасниками не прибуток, а грошову виручку від реалізації кінцевої продукції.

 

За критерій такого розподілу виправдано брати визначені на кожній стадії єдиного технологічного циклу нормативні витрати: по аграрних підприємствах — витрати на виробництво сировини та її транспортування до місця переробки, а по агропереробних — витрати на переробку сировини, підготовку до реалізації й оптову реалізацію готової продукції. В технологічний ланцюг може бути включена і роздрібна торгівля. Кожному учаснику інтеграційного процесу направляється така частка виручки від реалізації кінцевої продукції, яка дорівнює частці нормативних витрат учасника в сукупних нормативних витратах, узятих на усіх стадіях технологічного циклу. За такого розподілу кожний учасник інтеграційного процесу одержує однакову суму грошової виручки на гривню витрат, або іншими словами, досягається однакова рентабельність продажу як в аграрному, так і в агропромисловому виробництві.

 

Проте важливо підкреслити, що розподіл грошової виручки пропорційно витратам, понесеним учасниками, буде повністю справедливим тоді, коли в процесі такого розподілу враховуватиметься співвідношення між постійними і змінними витратами на кожній технологічній стадії. Необхідність такого врахування полягає в тому, що на кожному агропереробному підприємстві формуються постійні витрати, величина яких не залежить або майже не залежить від ступеня використання його потужності. Тому переробні підприємства лише тоді можуть функціонувати, коли при розподілі грошової виручки від реалізації кінцевої продукції враховуватимуться всі понесені ними постійні витрати незалежно від того, як буде використана потужність підприємства в календарному році. Адже коефіцієнт використання потужності зменшується насамперед від недопоставки аграрними підприємствами сільськогосподарської сировини, а тому було б несправедливо, щоб переробні підприємства з цієї причини несли економічну відповідальність.

 

Разом з тим і аграрні підприємства теж несуть постійні витрати на виробництво сільськогосподарської сировини, величина яких також не залежить або майже не залежить від обсягу її виробництва. Скажімо, в несприятливий за погодними умовами рік вони виробляють і поставляють на переробку значно менше продукції, але при цьому їх постійні витрати не скорочуються. Отже, і по аграрних підприємствах справедливо враховувати всю величину постійних витрат незалежно від того, скільки вони вироблять сільськогосподарської сировини.

 

Для того щоб визначити пропорції розподілу грошової виручки від реалізації кінцевої продукції з огляду на необхідність урахування всієї суми постійних витрат, спочатку потрібно обчислити базову величину нормативних сукупних витрат — постійних і змінних. По агропереробному підприємству ці витрати визначаються за 100 %го використання його виробничої потужності, а по аграрних підприємствах — виходячи з того обсягу сільськогосподарської сировини, який необхідний для забезпечення вказаного рівня використання потужності. При цьому, якщо постійні витрати по агропереробному й окремо по аграрних підприємствах можна визначити загальною сумою, то розрахунок змінних витрат потрібно здійснювати відповідно на тонну кінцевої продукції і тонну сільськогосподарської сировини. Такий підхід до розрахунку сукупних витрат дає змогу визначити їх нормативну величину за будь-якого коефіцієнта використання потужності, а отже, і розрахувати пропорції розподілу грошової виручки від реалізації кінцевої продукції, виходячи з його фактичної величини. Таким чином, нормативні витрати по агропереробному підприємству (НВп) можна визначити з виразу:

 

Нормативні витрати по агропереробному підприємству

 

де ПВп і ПВа — загальна сума постійних витрат відповідно по агропереробному і аграрних підприємствах; ЗВп і ЗВа — змінні витрати на 1 т відповідно кінцевої продукції агропереробного підприємства і 1 т сільськогосподарської сировини ; ГП — обсяг виробленої готової продукції агропереробного підприємства; СС — обсяг поставленої на переробку сільськогосподарської сировини.

 

Наприклад, потужність цукрового заводу становить 165 тис. т переробки коренів цукрового буряка за сезон (90 днів). Нормативне виробництво цукру за 17 % біологічної цукристості і коефіцієнті вилучення цукру 0,75 дорівнює 21037 т цукру (165000 ·· 0,17 · 0,75 = 21037). Витрати аграрних підприємств на виробництво цукрових буряків обсягом 165 тис. т сировини становлять 8250 тис. грн, у тому числі змінні витрати — 5774,5 тис. і постійні витрати — 2475,5 тис. грн, або 30 % від сумарних витрат. Змінні витрати в розрахунку на 1 т коренів дорівнюватимуть 35 грн (5774,5 : 165). Витрати заводу на переробку вказаного обсягу сировини становитимуть 5056 тис. грн, у тому числі змінні витрати — 3185

 

1 Змінні витрати на 1 ц продукції рослинництва доцільно розраховувати на певний рівень урожайності культури, який може бути досягнутий у відповідній сировинній зоні, наприклад, по цукровому буряку — на 250, 300, 350 і 400 ц/га посіву. тис., а постійні — 1871 тис. грн, або 37 % від сукупних витрат підприємства. Змінні витрати заводу на 1 т цукру складуть 151,4 грн (3185 : 21037).

 

За таких умов співвідношення нормативних витрат по учасниках інтеграції становитиме 62 : 38, тобто 62 % в сукупних витратах учасників становлять витрати аграрних підприємств і 38 % — цукрозаводу (8250 + 5056 = 13306; 8250 : 13306 = 0,62, або 62 %; 5056 : 13306 = 0,38, або 38 %). Одержане співвідношення витрат і є пропорціями розподілу грошової виручки від реалізації цукру за 100 %го використання потужності, тобто 62 % її направлятиметься аграрним підприємствам і 38 % — заводу.

 

Важливою особливістю даної методики є та обставина, що пропорції розподілу грошової виручки між учасниками інтеграційного процесу можуть змінюватися залежно від ступеня використання виробничої потужності. Ці зміни зумовлюються різною питомою вагою постійних витрат у загальній сумі сукупних витрат аграрних підприємств і переробного підприємства. Залежно від виду сільськогосподарської сировини і типу переробного підприємства (цукрозавод, молокозавод тощо) частка постійних витрат буде різною.

 

Для того щоб переконатися, як змінюються пропорції розподілу грошової виручки від реалізації кінцевої продукції, припустимо, що в нашому прикладі потужність заводу використано лише на 50 %, тобто перероблено лише 82,5 тис. т цукрових буряків і вироблено 10519 т цукру (82500 · 0,17 · 0,75 = 10519). Нормативні витрати аграрних підприємств згідно з формулою 2 становитимуть 2475500 + 82500 · 35 = 5363 тис грн, а нормативні витрати цукрозаводу (формула 1) — 1871000 + 10519 · 151,4 = 3463577 грн.

 

Співвідношення витрат учасників інтеграційного процесу становитиме тепер 60,8 : 39,2. Тобто за цих умов частка заводу в розподілі грошової виручки зростає і вона буде тим більшою, чим меншим є коефіцієнт використання виробничої потужності, а саме:

 

Пропорції розподілу кінцевої продукції

 

Механізм впливу питомої ваги постійних витрат у сукупних витратах та пропорції розподілу грошової виручки діє в такому режимі, за якого із зменшенням коефіцієнта використання потужності збільшуватиметься частка відрахувань від грошової виручки по тому учаснику інтеграційного процесу, в якого вища питома вага постійних витрат, і навпаки. Ця закономірність чітко простежується в нашому прикладі і викликана тим, що питома вага постійних витрат у сукупних витратах заводу вища (37 %) порівняно з питомою вагою цих витрат в аграрних підприємствах (30 %). Якби у виробників сировини цей показник був вищий, то пропорції розподілу змінилися б на їх користь. За однакової частки постійних витрат в обох учасників інтеграційного процесу пропорції розподілу грошової виручки залишатимуться однаковими за будь-якого рівня використання виробничої потужності.

 

Викладені закономірності в зміні пропорцій розподілу грошової виручки мають принципове значення, оскільки забезпечують однакову окупність сукупних витрат в аграрних і агропромислових підприємствах незалежно від того, як використовувалася виробнича потужність протягом звітного періоду.

 

Важливо також, що викладений механізм агропромислової інтеграції, крім вказаного значення, має й інші важливі переваги:

  • ціна на сільськогосподарську сировину перестає бути яблуком роздору між аграрними й агропереробними підприємствами, оскільки потреба в такому економічному інструменті для розрахунків між цими партнерами повністю відпадає;
  • учасники інтеграційного процесу стають обопільно заінтересованими в об’єктивному визначенні якості сільськогосподарської сировини, адже агропереробні підприємства втрачають будь-який сенс занижувати якість сировини при її прийманні, як це має місце нині, бо така дія не принесе їм ніякої економічної вигоди;
  • менш гострою стає проблема різної віддачі вкладень через неоднакову швидкість обороту капіталу в аграрній і агропромисловій сферах, оскільки розрахунок з аграрними підприємствами має здійснюватися у міру надходження грошової виручки від реалізації готової продукції, і в цьому відношенні вони ставляться в однакові умови з агропереробними підприємствами;
  • інтеграційний механізм орієнтований на економію витрат. Ті аграрні та агропереробні підприємства, які господарюють раціонально і скорочують завдяки цьому витрати, досягаючи їх меншої величини порівняно з нормативними витратами, отримуватимуть більшу економічну вигоду, ніж ті учасники, в яких витрати збігаються або ж перевищують нормативні.

 


Одним з найбільш складних питань практичного застосування викладеного механізму агропромислової інтеграції є визначення нормативних витрат і пропорцій розподілу грошової виручки від реалізації кінцевої продукції. Цю проблему повинні розв’язувати міжпрофесійні спілки, створення яких стало нагальною потребою сьогодення.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
Тема 23. КОНЦЕНТРАЦІЯ ВИРОБНИЦТВА ТА ДИВЕРСИФІКАЦІЯ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ
23.2. Економічна концентрація та захист економічної конкуренції
23.3. Диверсифікація аграрних підприємств, її форми і види
23.4. Переваги і загрози диверсифікації виробництва та методика визначення її рівня
Тема 24. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ І ПІДТРИМКА ДОХОДІВ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ВИРОБНИЦТВА
Дисциплiни

МаркетингАнглійська моваПравоЕтика та естетикаІсторіяБухгалтерський облікЕкономікаІнформатикаМенеджментПолітологіяСтатистикаФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki