Посада є першоелементом, «цеглинкою» органу державної влади, і важливим інститутом державної служби. Це поняття означає частину державної влади, делегованої тій особі, котра обіймає цю посаду.
Кожний державний службовець має вирішувати певні завдання, виконувати покладені на нього функції. У цьому розумінні службовець завжди перебуває на конкретній посаді в структурних підрозділах і органах державної влади. Посада зазвичай створюється на постійній основі, тобто для задоволення постійної потреби органу у вирішенні конкретних завдань і виконанні певних функцій.
У Консти туції України не наведено переліку посад, які становлять державну службу. Низка статей Конституції лише зазначає конкретні посади, що знаходяться всередині державного апарату на державному рівні. Визначення цих посад має вводитися в інших законодавчих і нормативних актах. Тому перш ніж розглядати питання про види посад, які запроваджуються на основі Конститу ції, доцільно визначити саме поняття «посада» й розкрити його зміст.
Посада характеризується такими ознаками:
• є частиною організаційної структури державного органу;
• охоплює частину компетенції державного органу, визначену в правових актах.
З організаційного погляду посада — це певна структурна одиниця органу державної влади. Тим самим посада не залежить безпосередньо від державного слу жбовця, тобто від конкретної особи, котра її обіймає. Посада також визначає коло завдань, які передаються одному державному службовцеві чи групі службовців, котрі перебувають на однотипних посадах у органах державної влади. Державний службовець не є «власником» тієї посади, яку він обіймає. Під час здійснення посадових повноважень він має вирішувати завдан ня та виконувати службові функції, що містяться в законодавчих чи в інших нормативних актах.
Система різних за характером, значенням і рівнем посад, уведених до затвердженого штатного розпису органу державної влади, становить його внутрішню структуру.
З правового погляду поняття «посада» вживається традиційно для визначення порядку встан овлення статусу посади та його елементів. У такому тлумаченні посада є центральним поняттям державної служби. З утворенням державно-службових правовідносин виникають також посадові відносини між суб’єктами публічного управління та державним службовцем, установлюється правовий статус державного службовця. Посадові правовідносини є основним каналом, за допомогою якого службовець зобов’язу ється виконувати надані йому державою завдання та фун
кції. Державно-службовими правовідносинами встановлюють також принципи управління посадою.
Отже, категорію «посада» слід розглядати в трьох аспектах: «посада в статутно-правовому значенні», «посада в конкретнофункціональному значенні» та «посада у фінансовому значенні».
У першому випадку посада є немовби передумовою оформлення правового статусу державного службовця. У другому випадку посада — це ко нкретизуюче поняття, що визначає професійну діяльність державного службовця, тобто цілі, завдання, функції та повноваження на конкретній посаді, передані йому на основі адміністративного акту (доручення, розпорядження, наказу, подання чи в будь-який інший законний спосіб).
У фінансовому відношенні категорія «посада» визначає, що штати органу державної влади мають бути врахован і в державному бюджеті; створення і зміна переліку посад значною мірою впливає на формування бюджету всієї держави та бюджету органу.
Найважливішим аспектом теоретичного аналізу поняття «посада» є його статутно-правове розуміння, тобто посада являє собою конкретний перелік певних цілей, завдань, функцій і повноважень, для виконання яких не обхідні спеціальна освіта, відповідні здібності і здатність особи до виконання посадових повноважень. Перелік конкретних посад наводиться в нормативних документах, де встановлюється заробітна плата особи, що обіймає ту чи іншу посаду, визначаються види й кількість подібних посад.
З правового погляду посада в органах державної влади — це комплексне утворення, що скла дається з різних правових норм.
Статус посади чи її організаційно-правовий стан характеризується наявністю двох аспектів: державно-службового та особистісного. Кожну посаду займає людина: тут простежується особистісний аспект проблеми, пов’язаний з професійною підготовкою особи, її освітою, компетентністю, моральними якостями, реалізацією особистих прав і свобод, посадовим окладом тощ о. Через посади забезпечуються персоналізація управлінських функцій і більш точне визначення правового статусу службовця (права, обов’язки, обмеження, заборони, відповідальність), чіткий поділ праці в апараті, індивідуалізація відповідальності службовців.
Від того, наскільки всебічно, науково обґрунтовується й чітко характеризується кожна посада чи коло однотипних посад, знач
ною мірою залежить якість управлінської роботи працівників на їхній посаді, а отже, й ефективність роботи всього державного апарату.
Отже, у законодавчих актах, нормативних актах органів державної влади доцільно встановлювати вимоги до посад державних службовців, що створює єдиний масштаб, який визначає кваліфікаційні вимоги до службовців, котрі заміщують однакові посади дер жавних службовців.
Чітке визначення статусу посади, який характеризує службове місце й соціально-трудову роль службовця в органі, необхідне, по-перше, для встановлення обсягу службової дієздатності як суб’єкта права, по-друге, для оптимізації загальної кількості адміністративного персоналу, співвідношення працівників різних рангів, скорочення й спрощення (здешевлення) державного апарату.
Посада в ор ганах державної влади — це запроваджена компетентним органом (законами чи іншими законодавчими актами) в установленому порядку первинна структурна одиниця органу з відповідним правовим статусом, який визначає місце і роль працівника державного апарату у вирішенні завдань, що стоять перед цим органом, і висуває до цього працівника певні вимоги.
Отже, виокремлюються такі складові цього по няття:
• посада — це структурна одиниця органів державної влади;
• її запроваджено в установленому законодавством порядку;
• вона визначає коло обов’язків, яке відповідає повноваженням органу;
• вона має грошовий вміст і передбачає відповідальність за невиконання або неналежне виконання визначених обов’язків.
У сучасній практиці кожна поса да утворюється в розпорядчому порядку. Її призначення, місце в службовій ієрархії, порядок заміщення визначаються правовими актами відповідних органів.
Посада вводиться до штатного розпису, в Реєстр посад державних службовців.
Велике значення має Реєстр посад державних службовців.
Власне він постає ключовою ланкою у створенні професійного складу державних службовців, що володіє нов ітніми науковими знаннями, є компетентним у галузі державного управління, має високий рівень професійної підготовки й досвід.
У Реєстрі посад уніфіковано найменування посад і структурних підрозділів.
Основними критеріями класифікації посад державних службовців є організаційно-правовий рівень органу, який приймає їх
на роботу, обсяг і характер компетенції на конкретній посаді, роль і місце посади в структурі державного органу.
Доцільно під час оновлення законодавства про державну службу визначити типи посад в органах державної влади та місцевого самоврядування. Такими типами посад за концепцією адміністративної реформи можуть бути:
• державні посади;
• патронатні посади;
• адміністра тивні посади;
• посади технічного та обслуговуючого персоналу (останні не належать до державної служби з причини відсутності владних, організіційно-розпорядчих і консультаційно-дорадчих повноважень).
Статтею 25 Закону України «Про державну службу» встановлено сім категорій посад державних службовців.
Оскільки структура органів влади не є незмінною, Законом передбачено, що віднесення існу ючих посад державних службовців, не перелічених на цьому етапі, а також віднесення до відповідної категорії нових посад державних службовців проводиться
Кабінетом Міністрів України.
Під час вирішення питань щодо віднесення до відповідних категорій посад державних службовців працівників тих чи інших органів державної влади враховується організаційно-правовий рівень цих о рганів, який визначається законами України, указами
Президента України, актами Кабінету Міністрів.
Розглядаючи ранги державних службовців та просування по службі, слід підкреслити, що ст. 27 Закону України «Про державну службу» визначає, що просування по службі державного службовця здійснюється шляхом зайняття більш високої посади на конкурсній основі чи за іншою процедурою, встановленою законами Украї ни та Кабінетом Міністрів України, або шляхом присвоєння державному службовцю більш високого рангу.
Статтею 26 Закону України «Про державну службу» державним службовцям залежно від категорії, до якої вони віднесені, встановлені такі ранги: перша категорія — 3, 2 і 1 ранги; друга категорія — 5, 4 і 3 ранги; третя категорія — 7, 6 і 5 ранги; четверта категорія
— 9, 8 і 7 ранги; п’ята ка тегорія — 11, 10 і 9 ранги; шоста категорія — 13, 12 і 11 ранги; сьома категорія — 15, 14 і 13 ранги.
Відповідно до цього Закону, постанови Кабінету Міністрів
України від 19 червня 1996 р. № 658 затверджено Положення про ранги державних службовців. Визначено, що ранги присвоюються в індивідуальному порядку відповідно до займаної посади, рівня
професійної кваліфікації та результатів роботи. Особам, які вперше зараховані на державну службу, присвоюється, як правило, найнижчий ранг, передбачений для відповідних категорій посад.
Ранги, що відповідають посадам першої категорії, присвоюються Президентом України, другої категорії — Кабінетом Міністрів України. Пропозиції щодо присвоєння рангів, які відповідають посадам першої та другої категорій, вн осить Головдержслужба України за поданням відповідних державних органів.
