Спеціалісти ТАСІS рекомендують своїм викладачам невимушеність у спілкуванні, пропонувати, але не рекомендувати, ставити слухачам запитання, враховувати інтереси аудиторії, приймати коментарі слухачів, наводити цікаві приклади.
Фахівці TACIS радять
Для того щоб забезпечити участь слухачів, ставте відкриті запитання, робіть паузи після запитань, тиша та візуальний контакт зі слухачами спонукають їх брати активну участь у навчальній роботі. За відсутності реакції перефразуйте запитання, підтримуйте тих, хто відповідає, давайте слухачам вправи, проводьте обговорення в малих групах, дивіться слухачам у вічі, стежте за їх увагою та поведінкою, не повертайтесь до ни х спиною тощо.
Відповідаючи на запитання, орієнтуйтесь на всю групу, уникайте негативних суджень, ставте нові запитання як можливості йти далі. Якщо запитання по суті, ваші відповіді повинні бути конкретними, короткими, цікавими. Якщо запитання не стосується предмета, вкажіть, чому воно не стосується предмета. Якщо ви не знаєте ві дповіді, спитайте у групи або визнайте, що не знаєте відповіді і пообіцяйте з’ясувати її. Якщо питання не стосується мети навчання, відмовтесь відповідати, пояснивши причину. Якщо слухач не погоджується, «підкиньте» це питання групі.
Сучасна педагогіка, зокрема, ТРИЗ-педагогіка, виробила дуже ефективні, цікаві й конкретні принципи педагогічної техніки А. Гіна. Більш детал ьно ці принципи будуть наведені в спеціальному
ТРИЗ-педагогіка пропонує
тренінгу, тут ми пропонуємо тільки основні принципи. ? Принцип свободи вибору — означає надавати учню право вибору з усвідомленням відповідальності за власний вибір. Наприклад: відомий український вчитель В. Ф. Шаталов задає учням багато задач, а вони самі вибирають, які розв’язувати, скільки буде цих задач, що автоматично формує їхню оцінку. У курсі «Методика викладання економічних дисциплін» в навчальних за вданнях є завдання трьох рівнів складності і визначено кількість балів за їх виконання за цими рівнями. Студент, виконуючи самостійну роботу з навчальним матеріалом, сам вирішує, якими вправами і скільки балів він хоче заробити. ? Принцип відкритості означає, що вчитель повинен не тільки давати знання, а ще й показувати їх межі, наштовхувати учня на проблеми, вирішення яких лежать поза курсом, що вивчається. Біля входу до центру підготовки кадрів фірми «ІВМ» у штаті Нью-Йорк написано: «Освіта ніколи не досягає точки насичення». ? Принцип діяльності означає, що засвоєння учнями знань, вмінь і навичок повинно відбуватися переважно у формі діяльності. Академік А.Л. Мінц дає прекрасний приклад метафори: «Учень, який насичений знаннями, але не вміє їх використовувати, нагадує фаршировану рибу, яка не може плавати»! (Намалюйте цей малюнок самі для себе.) А Бернард Шо у стверджував: «Єдиний шлях, що веде до знання, — це діяльність». ? Принцип зворотного зв’язку означає необхідність регулярно контролювати процес навчання за допомогою розвинутої системи прийомів зворотного зв’язку. Вчитель не має «термометра засвоєння», але він повинен мати свій набір методичних прийомів, які дозволяють йому чітко орієнтуватися в навчальній обстановці. ? Принцип ідеальності означає необхідність максимально використовувати можливості знання, інтереси самих учнів для підвищення результативності процесу навчання і зменшення витрат на нього (високий ККД). Якщо ми грамотно узгодимо зміст і форму навчання з інтересами школярів, студентів, дорослих, що вчаться, то вони самі намагатимуться дізнатися, а що ж буде далі.
Узгодивши темп, ритм і складність навча ння з можливостями учнів, викладач дає змогу відчути їм свою успішність, і тоді вони самі захочуть її підкріпити. На мій погляд, цей принцип А. Гіна підкреслює роль методики викладання як бази для ефективної організації навчального процесу. Сам А. Гін наводить вислів Джейн Колі, ведучої програми новин одного з телеканалів США:
! «Добре організоване життя — це сітка для страховки. Завдяки їй ви можете робити високо на канаті складні трюки…». Прийоми педагогічної техніки або методика викладання — це сітка, а результат — добре організована праця вчителя або викладача, добре організовані знання, добре організована аудиторія тощо.
З роботи кожної кафедри, навіть на прикладі нашого університету, видно, що ос новні проблеми виникають не стільки у змісті та якості знань, які потрібні майбутнім фахівцям, скільки в методичних питаннях передачі цих знань та контролю їх засвоєння. Наприклад: питання організації випуску бакалаврів і магістрів, організації самостійної роботи студентів та організації іспитів, організації ефективної практики тощо. Давно відомо, що недоста тньо володіти необхідними якостями, треба вміти ними користуватися.
Викладач повинен керувати класом, групою чи курсом, і це керування групою людей вимагає авторитету. А. Гін пише: «Буває авторитет сили, йому підкоряються через страх бути покараним. Механізм силового керування досить простий, і тому викладачі використовують його дуже часто. І тоді не потрібна ніяка педагогічна техніка, але й розплата за цю «простоту» дуже велика. Як свідчать педагоги, чим нижчий рівень самоповаги особистості, тим більше вона потребує авторитету сили.
Буває авторитет знання, йому підкоряються добровільно, тому що всі розуміють, що так буде краще. Ключове слово в цьому — повага, але не бу дь-яке знання визнається групою як таке, що заслуговує поваги».
У реальних умовах авторитет викладача включає кожну складову: авторитет сили і авторитет знань. Питання міри, тобто яка складова є основною, головною, провідною (дуже хочеться, щоб була друга), але для того щоб була друга — викладач повинен оволодіти конкретними прийомами підтримки ці єї демократичної, дружньої та співробітницької складової. А. Гін описує прийом «демонстрація професійного рівня викладача», коли він показує свій приклад виконання творчого або хоча б складного завдання.
Наприклад, Ю. Ю. Курганов, автор чудової книги «Ребенок и взрослый в учебном диалоге», зачитував дітям свої твори на ті ж самі на вчальні теми, на які писали учні. Погодьтеся, що це складніше, ніж порівнювати твори школярів з Бєлінським, залишаючись у позиції контролера, але справді уважно слухаються та вчаться тільки в тих, хто сам уміє роботи те, чого навчає. Ко
ли в 1973 р. автор цього підручника вперше розробляла опорні логічні конспекти-схеми курсу «Організація нормування праці», то спочатку сама складала свої конспекти, а тільки потім давала завдання студентам самостійно скласти конспект і порівняти викладацький конспект зі студентським.
Крім того, є такі прийоми, як вихід за межі підручника, вихід за рамки навча льного предмета, коли викладач радиться з учнями з будь-яких складних питань тощо. Наприклад: коли в 2001 р. автору потрібно було провести педагогічний експеримент та апробацію матеріалів майбутньої книги, то вона передусім провела анонімне опитування студентів IV курсу з приводу того,
чи згодні вони на участь у колективному проекті «IV + I» і на проведення на базі цього проекту педаг огічної практики зі студентами І курсу. Із 160 студентів тільки один відмовився, а інші дали позитивну відповідь. !
Розглядаючи проблему «Як підвищити якість свого викладання?» П. Дж. Палмер розкриває своє власне розуміння таємниці хорошого викладання та звертає увагу викладачів на такі принципові моменти:
П. Дж. Палмер про таємниці
1) що таке таємниця хорошого викладання;
2) знання та процес пізнання;
3) до питання про навчальний матеріал;
4) зв’язок із власним досвідом;
5) слухати студентів так, щоб вони заговорили, або «студент, який мовчить»;
6) конфлікт, конкуренція і консенсус (ККК);
7) оцінка як помста, якої не уникнути;
8) майте хоробрість, щоб навчати (вик ладати). Інформація до роздумів про таємницю доброго викладання (поради П. Дж. Палмера).
Гарвардський професор П. Дж. Палмер у статті «Таємниця доброго викладання» пише, що ця таємниця може звести з розуму. «Добре викладання — це акт щедрості, примха мінливої музи, мистецтво, якому можна теоретично навчитись з часом, і завжди
— це ризик ована справа». «Добрі викладачі живуть з таємницею доброго викладання, а вона живе в них… Вони створюють нові методи навчання, основа яких в їх власній особистості, але вони ніколи не зводять своє викладання до якоїсь методики… Коли вони починають досліджувати цю таємницю
— поодинці чи разом — то їх робота оживає, то му що «тайна питает их энергией и обостряет их интуицию». (Як стонога, що задумалась, як вона ходить, і перестала ходити…) чи згодні вони на участь у колективному проекті «IV + I» і на проведення на базі цього проекту педаг огічної практики зі студентами І курсу. Із 160 студентів тільки один відмовився, а інші дали позитивну відповідь. !
Розглядаючи проблему «Як підвищити якість свого викладання?» П. Дж. Палмер розкриває своє власне розуміння таємниці хорошого викладання та звертає увагу викладачів на такі принципові моменти:
П. Дж. Палмер про таємниці хорошого викладання
1) що таке таємниця хорошого викладання;
2) знання та процес пізнання;
3) до питання про навчальний матеріал;
4) зв’язок із власним досвідом;
5) слухати студентів так, щоб вони заговорили, або «студент, який мовчить»;
6) конфлікт, конкуренція і консенсус (ККК);
7) оцінка як помста, якої не уникнути;
8) майте хоробрість, щоб навчати (вик ладати). Інформація до роздумів про таємницю доброго викладання (поради П. Дж. Палмера).
Гарвардський професор П. Дж. Палмер у статті «Таємниця доброго викладання» пише, що ця таємниця може звести з розуму. «Добре викладання — це акт щедрості, примха мінливої музи, мистецтво, якому можна теоретично навчитись з часом, і завжди
— це ризик ована справа». «Добрі викладачі живуть з таємницею доброго викладання, а вона живе в них… Вони створюють нові методи навчання, основа яких в їх власній особистості, але вони ніколи не зводять своє викладання до якоїсь методики… Коли вони починають досліджувати цю таємницю
— поодинці чи разом — то їх робота оживає, то му що «тайна питает их энергией и обостряет их интуицию». (Як стонога, що задумалась, як вона ходить, і перестала ходити…)
Таке розуміння пізнання дозволяє краще зрозуміти, що мета доброго викладання: включати студентів у процес пізнання і в спільноту тих, хто пізнає. Таким чином, викладати — означає створювати спільноту, яка намагається знайти істину. «Істина — це вічний діалог про важливі речі, емоційний, але не безладний».
Ефективне викладання, якої б методичної форми воно не набу вало, зможе допомогти більшості людей приєднатися до тих, хто шукає істину, допомогти їм зрозуміти, що істина — це не стільки висновки, скільки сам діалог, і якщо ми хочемо пізнати істину, ми повинні взяти участь у цьому діалозі. Треба намагатися, щоб навчання спонукало до такого внутрішнього діалогу, який студент вів би і сам із со бою.
Лекції викладача повинні створювати «простір для внутрішнього діалогу». Добрі викладачі знали, що той, хто пізнає, і знання взаємодіють та розвиваються. Вони знали, що об’єктивність у кращому розумінні та виявленні є здатністю до критичного мислення, тобто процесом внутрішнього критичного діалогу. П. Дж. Палмер писа в: «Страх породжує методи викладання, які перетворюють студентів у глядачів, а не учасників; він породжує педагогіку, яка відділяє один від одного предмет і викладача, захищає від помилок і пошуку. Коли страхи викладачів перемішуються зі страхами студентів, то навчання і навчення стають механічним, мертвим процесом. Саме страх дає не знанню силу!..» Щоб добре вчити, необхідна хоробрість, аби визнати своє незнання; вітати не тільки тих, хто згоден, а й тих, хто не згоден. Необхідно відмовитись від певної частки влади заради того, щоб допомогти групі стати сильнішою, зазирнути в душу інших людей і відкрити свою. !
Палмер зауважує, що «дуже часто хороша робота викладача не цінується тими студентами, заради яких старається хороший викладач, не цінується навіть найкращими іншими викладачами. Тому багато хто з нас втрачає силу духу». Як можна повернути собі хоробрість, необхідну для того, щоб добре вчити? Необхідна підтримка навчального завдання. Треба подолати страх. «Страх, а не нез нання є основним ворогом освіти. Саме страх надає незнанню силу». Тільки коли ми отримуємо силу духу, щоб вчити, ми зможемо передати цю силу своїм студентам, а саме в цьому, кінець кінцем, і полягає завдання хорошого викладача.
РОЗДІЛ 14
