Аграрні підприємства Заходу з високорозвинутим сільським господарством для знаходження найбільш ефективних галузей сільськогосподарського виробництва складають по кожній з них виробничий бюджет. Він являє собою визначені по відповідній галузі всі види постійних та змінних витрат, а також доходи в розрахунку на одиницю площі з метою визначення прибутковос-ті. Особливістю розрахунку таких бюджетів у названих країнах є те, що нерідко до уваги беруться, крім загальноприйнятих видів витрат, і так звана віддача на землю. Вона розглядається як спе-цифічний елемент витрат, який повинен відшкодовуватися варті-стю реалізованої продукції і який має бути достатній для покрит-тя витрат, пов’язаних з відтворенням землі. Віддача на землю за умови, що вона є товаром, може бути визначена як добуток про-центної ставки за довгостроковими банківськими вкладами на ринкову вартість гектара землі або може бути розрахована з оріє-нтацією на величину орендної плати за землю.
Доходи від галузі визначаються за рівня товарності 100 %, а продукцію оцінюють за ринковими цінами. Всі елементи постій-них та змінних витрат ділять на посівну площу, підсумовують їх і додають до них віддачу на землю, отримуючи таким чином всю суму витрат. Отриманий дохід також розраховують на гектар по-сіву. Прибутковість галузі визначається як різниця між сукупним доходом (обсяг продукції, помножений на ціну) і загальною су-мою витрат. Одержаний результат у західній економічній прак-тиці функціонування приватних підприємств називають віддачею на менеджмент. Якщо підприємство бере землю в оренду, то від-дача на землю в даному випадку є реальними витратами, що до-рівнюють сумі орендної плати за цей ресурс. За умови, що під-приємство не орендує землю, вказана віддача переходить у категорію умовних витрат.
Виробничий бюджет дає змогу реально оцінити, яка галузь є прибутковою (збитковою) і який рівень ефективності по кожній з них. Отже, виникає можливість більш обґрунтовано визначити пріоритети вдосконалення структури виробництва на перспекти-ву. Крім того, виробничий бюджет дає змогу вичленити з усієї суми витрат ті, які мають для підприємства умовне значення. Це, — насамперед, амортизація і за відомих обставин — віддача на землю (коли вона не є орендою). Для підприємства реальним є той дохід, який називають грошовим потоком: сума прибутку, амортизація і віддача на землю (за відомих обставин). Важливо, що інформація, яка міститься у виробничих бюджетах, є достат-ньою для визначення точки беззбитковості виробництва, про що мова йтиме в наступних розділах.
При обгрунтуванні шляхів зниження собівартості сільського-сподарської продукції, насамперед, потрібно пам’ятати, що з під-вищенням урожайності культур і продуктивності тварин знижу-ється собівартість. Отже, фактори, що зумовлюють таке підвищення, можна розглядати як фактори зниження собівартості сільськогосподарської продукції. Серед них особливе значення мають:
- впровадження прогресивних систем землеробства, науково обґрунтованих сівозмін і передової технології виробництва;
- послідовна інтенсифікація виробництва шляхом раціональ-ної хімізації і докорінного поліпшення землі;
- впровадження у виробництво кращих сортів сільськогоспо-дарських культур і порід тварин, дотримання всіх вимог агротех-ніки і передових способів утримання тварин;
- зміцнення кормової бази тваринництва, дотримання зоо-технічних вимог при складанні раціонів щодо збалансованості протеїном, мінеральними речовинами, іншими поживними ком-понентами;
- удосконалення галузевої структури підприємств з орієнтацією на вимоги ринку, досягнення при цьому раціональної концентра-ції виробництва, що забезпечує краще використання ресурсів, більш швидке запровадження досягнень науки, техніки, передо-вої практики.
Важливим фактором зниження собівартості продукції є під-вищення продуктивності праці на основі комплексної механізації та автоматизації виробництва і раціональної побудови організа-ційної структури приватних підприємств, впровадження в них досконалого внутрішньогосподарського економічного механізму та ефективних орендних відносин.
Необхідно також забезпечити ефективніше використання ма-шинно-тракторного парку, транспортних засобів, живої тяглової сили. Це дасть змогу скоротити потреби в них до раціонального рівня, зменшити витрати на амортизацію та ремонти, а через це здешевити виробництво продукції.
Значні резерви зниження собівартості криються в суворому дотриманні режиму економії при використанні матеріально-грошових засобів у процесі виробництва сільськогосподарської продукції. Практика переконує, що в підприємствах, де контро-люється економне використання оборотних фондів, де не допус-каються втрати врожаю при збиранні і транспортуванні, збере-женні насіння, посадкового матеріалу, кормів, значно менше витрачається коштів на одиницю продукції.
Істотного зниження собівартості продукції можна досягти за-вдяки вдосконаленню системи управління виробництвом і впро-вадженню наукової організації праці. Ці заходи забезпечують зменшення накладних витрат, а отже, і зниження собівартості продукції. Важливу роль тут відіграють і такі соціально-економічні фактори, як підвищення кваліфікації кадрів, матеріа-льна заінтересованість працівників у результатах своєї праці, ши-роке використання моральних стимулів.
Розглянуті фактори зниження собівартості продукції окрес-люють лише загальні напрями скорочення витрат на її виробниц-тво. В кожному підприємстві необхідно передбачити конкретні заходи щодо здійснення режиму економії і бережливості, підви-щення врожайності культур і продуктивності тварин, враховуючи місцеві природно-економічні умови.