Posibniki.com.uaФінансиВалютне регулювання та контроль1.4. Поняття валюти та конвертованості валюти


< Попередня  Змiст  Наступна >

1.4. Поняття валюти та конвертованості валюти


 

Поняття конвертованості валюти тісно пов’язане з практикою валютних обмежень. Від виду та кількості валютних обмежень залежить режим конвертованості валюти. Відповідно до міжнародної практики, під конвертованістю валюти розумі-ють можливість обміну однієї валюти на інші.

 

Сьогодні оголосити свою валюту конвертованою не є скла-дним завданням. Для цього необхідно лише приєднатися до VIII статті Статуту МВФ. До VIII статті приєдналися понад ста п’ятдесяти країн, утім на практиці вільно котируються лише євро, долар США, єна, тоді як інші валюти купуються-продаються в дуже обмеженій кількості. Цей факт дає підстави говорити не про юридичне поняття конвертованості, а про фактичний її зміст.

 

Україна приєдналася до VIII статті Статуту МВФ 08.05.1997 ро-ку, чим фактично ввела в дію режим конвертованості своєї на-ціональної валюти за поточними (експортно-імпортними) опе-раціями. Приєднання країни до VIII статті Статуту МВФ передбачає:

 

- усунення обмежень щодо можливості використання націо-нальної валюти та валюти країн—членів МВФ для здійснення поточних платежів;

- придбання у країн—членів МВФ залишків національної ва-люти, що виникли у результаті здійснення платежів за поточними операціями;

- запровадження заходів контролю щодо руху капіталів.

 

Законодавство більшості країн світу й України зокрема не дає юридичного визначення конвертованості валюти. У ДКМ право класифікації валюти за цією ознакою надано для Національного банку.

 

Конвертована валюта іноземна валюта, що віднесена до цієї категорії Національним банком України .

 

Класифікація, наведена на рис. 1.6, є певною мірою умовною, оскільки не існує абсолютно неконвертованих чи абсолютно конвертованих валют. Насправді неконвертовані валюти мають ті країни , де існує повна валютна монополія держави. А країни, які мають вільноконвертовані валюти, з метою запобігання з неза-конним фінансовим операціям, пов’язаним із легалізацією зло-чинних доходів, здійснюють постійний моніторинг обмінних операцій, які перевищують певні суми.

 

Вільноконвертована валюта це валюта, яка вільно обмінюється на інші валюти, тобто має і зовнішню, і внут-рішню конвертованість.

 

Можливість вільної конвертованості валюти, здійснення внут-рішніх і міжнародних розрахунків має принципове значення для розв’язання важливих завдань економіки будь-якої країни, і осо-бливо для країн із перехідною економікою. По-перше, це підви-щення довіри до національної валюти, стимулювання інвестицій до країни й повернення капіталів, які були вивезені з країни за роки нестабільності.

 

Необхідною умовою переходу валюти від обмеженої конвер-тованості до повної конвертованості є можливість вільного вве-зення та вивезення національної валюти за кордон.

Режими валютної конвертованості та основні характеристики

У процесі розв’язання питання вільної конвертованості націо-нальної валюти необхідно зважати на низку чинників: загальний стан економіки; курсове співвідношення між національною та іноземними валютами; структуру цін у країні та за кордоном; конкурентоспроможність національних товарів тощо. Формуван-ня передумов переходу до вільної конвертованості за допомогою адміністративних заходів зазвичай призводить лише до негатив-них наслідків.

 

Поряд із поняттям «вільноконвертована валюта» використовують термін «вільно використовувана валюта». Статус вільно використовуваної надається МВФ для валюти, яка має широке за-стосування у міжнародних платежах і активно котирується на валютних ринках. Такий статус мають євро, долар США, фунт сте-рлінгів, японська єна.

 

Часткова конвертованість валюти передбачає наявність жо-рстких правил здійснення операцій із валютними цінностями.

 

Під час розгляду питання конвертованості валюти важливе значення має розподіл конвертованості на поточну та капітальну.


Поточна конвертованість (конвертованість за поточними операціями) — можливість обміну валют для здійс-нення платежів за поточними статтями платіжного ба-лансу .

 

Капітальна конвертованість (конвертованість за капітальними операціями) — можливість обміну валют для здійснення платежів, повязаних із рухом капіталів та кредитів.

 

Позитивний вплив вільного використання валюти за капіталь-ними операціями спостерігається лише в країнах із розвиненою ринковою економікою. У країнах із перехідною економікою більшою мірою даються взнаки вияви вільної конвертованості. Перехід від поточної до капітальної конвертованості має відбува-тися за наявності певних передумов. Тому однією з основних підстав переходу до капітальної конвертованості вважають здат-ність залучення країною інвестицій до її економіки. Проте світова практика демонструє, що іноземні інвестиції надходять до тієї країни, яка має стабільну економіку та сприятливий інвести-ційний клімат.

 

Умови та порядок конвертації гривні на іноземну валюту встановлюються Національним банком відповідно до Закону України «Про Національний банк України» (ст. 37 Конвертова-ність гривні). Згідно з Класифікатором іноземних валют Національ-ного банку України, що набрав чинності 16.02.1998 року, інозем-ні валюти об’єднано у три групи:

 

- до першої групи належать вільно конвертовані валюти держав, які ратифікували статтю 8 Статуту МВФ, що без обме-жень обмінюються на інші види валют і широко використову-ються для здійснення платежів під час міжнародних операцій і продаються на головних валютних ринках світу, курси яких ви-значає Національний банк України;

 

- до другої групи належать вільно конвертовані валюти держав, які ратифікували статтю 8 Статуту МВФ, але такі валюти не є поширеними у здійсненні платежів за міжнародних операцій і не продаються на головних валютних ринках світу. Курси низки валют цієї групи визначає Національний банк України;

 

- до третьої групи належать неконвертовані валюти; курси встановлює Національний банк України лише за окремими валю-тами.

 

Класифікатор іноземних валют НБУ було розроблено згідно із «Програмою переходу України на міжнародну систему статистики та обліку», затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 04.05.1993 року № 326 та Державним класифікато-ром України, введеним Держстандартом України. У Класифіка-торі наведено іноземні валюти, які перебувають в обігу та є за-конним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави і можуть бути використані в процесі здійснення торго-вельних і неторговельних операцій суб’єктами підприємницької діяльності та банками України.

 

Поняття конвертованості в перебігу еволюції валютних відно-син не залишалося незмінним, воно постійно трансформувалося (див. рис. 1.7). За золотого стандарту існувало вільно ввезення та вивезення золота, яке безпосередньо слугувало засобом урівно-важення міжнародних платежів. Обмін національної валюти на іноземну жодним чином не обмежувався. Це був період відносно сталих валютних курсів, які встановлювалися стихійно. За цих умов коливання валютних курсів обмежувалися безпосередньо вартістю витрат, пов’язаних із переміщенням золота з країни до країни.

 

Золотий стандарт забезпечував повну валютну стабільність1. Не існувало національних норм, які б врегулювали валютні від-носини з іншими країнами, оскільки у них не було потреби.

Форми конвертованості валют


Перша світова війна дестабілізувала систему золотого стандар-ту. Для фінансування вiйни європейськi країни мусили вдатися до залучення кредитiв у своїх центральних банках i призупинити конвертацiю своїх валют у золото, встановлюючи при цьому примусовий курс обмiну . Розподiл золота у свiтi докорiнним чи-ном змiнився на користь Сполучених Штатiв.

 

Одразу по завершенні вiйни спiввiдношення м iж грошовою масою та золотими резервами змiнилося в кожнiй європейськiй країнi, яка брала участь у війні. Щоб якось упорядкувати нову ситуацiю, було прийнято рішення щодо впровадження золото-валютного стандарту i заохочення центральних банків брати до складу своїх резервiв поряд iз золотом також валюти, обмiннi на золото як забезпечення банкнотної емiсiї центральних банкiв.

 

Золото поряд із конвертованими валютами залишилося засо-бом розрахункiв у м iжнародних операцiях, однак воно було ви-лучено з внутрiшнiх операцiй. Обмiн банкнот на золото бiльше не забезпечується для резидентiв (обмiн здійснюють у винятко-вих випадках у формi злиткiв). Ця нова система дістала визнання на Генуезькiй конференцiї у 1922 роцi.

 

Вона передбачала повернення до золотого стандарту, проте було підписано домовленості стосовно можливості використання для міжнародних розрахунків деяких національних валют, які конвертуються в золото1 . На практиці ці рекомендації втілилися у введенні так званого золотозливкового стандарту2. Більшість країн, які не мали достатніх золотих резервів , не могли до-зволити собі прямий обмін національної валюти на злитки золота — обмежувалися так званим золотодевізним стандартом. У 1936 році всі промислово розвинені країни практично відмовили-ся вiд золотої конвертованості валют.

 

Відмову в iд золотого стандарту закріпили Бреттон-Вудськi угоди, якими було встановлено режим золотовалютного стан-дарту3. Основою системи лишається золото, оскільки всi валюти мають оголошений золотий паритет безпосередньо або через до-лар США, вартiсть якого зафiксовано в золотi.

 

Бреттон-Вудські угоди встановлюють три основнi принципи:

  • валютнi вiносини мають бути стабiльними;
  • конвертованiсть валют має забезпечити свободу та багато-стороннiсть розрохункiв за поточними операцiями;
  • сприяти стабiльностi валютного обмiну.

 

Утім, на практиц i система еволюцiонувала до поступового скорочення значення золота. Вiдновлення конвертованостi євро-пейських валют у 1958 роцi, фактично означало початок краху системи, послабленої невпинним погiршенням платiжного балан-су США4.

 

Нова, юридично закріплена система міжнародних валютних відносин розпочала функціонування майже за сім років після припинення дії Бреттон-Вудської валютної системи з 1 квітня по 31 січня 1934 року у Сполучених Штатах набрав чинності документ «Акт про золотий резерв» за яким: долар було девальвовано на 41%, тобто золотий вміст долара було знижено з 1,5 г до 0,89 г; весь золотий запас федеральних резервних банків було передано казначейству в обмін на його золоті сертифікати за старою ціною — по 20,67 дол. за унцію чистого золота, хоча після девальвації 1 унція коштувала 35 дол.; було створено стабілізаційний фонд у сумі 2 млрд дол. за рахунок різниці для регулювання курсів долара. Фактично кошти фонду вико-ристовувалися для ведення валютної війни з Великої Британії.

 

Золотозливковий стандарт першою встановила Британія у 1925 році. При цьо-му національна валюта розмінювалася лише на золоті злитки вагою в 400 тройських унцій.

 

Бреттон-Вудська конференцiя об’єднала представникiв 44 держав, якi пiдписали хартiю ООН, включно з СРСР. Перебіг полiтичних вiдносин мiж США та СРСР призвiв до того, що Радянський Союз не ратифiкував цих угод i не брав участi в органiзацiях Бреттон-Вудса, а деякi країни Схiдного блоку (Чехословакiя, Польща, Куба) зовсім вiдмовились вiд них.

 

У 60-х роках конвертованiсть долара в золото стала теоретичною. Офiцiйне скасу-вання конвертованості долара у серпні 1971 року президентом Нiксоном закрiпило роль долара як фактичної основи мiжнародної валютної системи i замiну золотого стандарту доларовим стандартом. Рiшення президента Нiксона створило доволі драматичну ситу-ацію, долар як мiжнародна резервна валюта вже не мав офiцiйної вартостi, що поклало край Бреттон-Вудськiй системi.


1978 року. Вона базувалася на принципах Ямайської угоди1. Цією угодою було закріплено ті зміни, що практично сталися після краху Бреттон-Вудської валютної системи.

 

Ямайською угодою було передбачено визнавати як міжнарод-ну розрахункову та резервну валюту поряд із доларом також ва-люти інших країн та спеціальні права запозичення (СПЗ). За цією угодою національні валюти та СПЗ не мають фіксованого золото-го вмісту, а отже не обмінюються на золото. Ямайська валютна угода офіційно встановила систему «плаваючих» валютних кур-сів і скасувала використання офіційної ціни золота в доларі як ба-зи твердих валютних паритетів.

 

Усерединi європейської валютної системи було визначено решiтку фiксованих паритетiв з обмеженими межами коливання. Iндикатор вiдхилення має спонукати до заходiв з урегулюван-ня ще до того, як виникне ситуацi я, здатна порушити паритети. Iнтервенцiї у межах коливань важливi для забезпечення стабiльностi ринку, проте змiни паритетiв вважалися допустими-ми, понад те — широко практикувалися.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
1.6. Теорії валютного регулювання
РОЗДІЛ 2. ЗНАЧЕННЯ ЦЕНТРАЛЬНОГО БАНКУ У СФЕРІ ВАЛЮТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТА КОНТРОЛЮ
2.1. Центральний банк як головний орган валют-ного регулювання та валютного контролю
2.2. Курсова політика Центрального банку
2.3. Управління золотовалютними резервами
Дисциплiни

Англійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki