У вітчизняній і зарубіжній науці й практиці немає єдиної точки зору щодо змісту поняття «інвестиції». Можна виділити два підходи до трактування цієї категорії — звужений і розширений.
Так, в економічній літературі, що видавалася в колишньому СРСР, а також у практиці господарської діяльності поняття інвестицій, по суті, зводилося до капіталовкладень у просте і розширене відтворення основних засобів. Таке звужене розуміння категорії інвестицій характерне і для деяких зарубіжних авторів .
Водночас ряд економістів поняття інвестицій розглядають дещо ширше, розуміючи під ними додаткові вкладення у вигляді основних і оборотних засобів у процесі господарської діяльності 2 . Проте в практичній діяльності зарубіжних фірм, в економічній літературі країн Заходу інвестиції нерідко трактуються ширше, коли під ними розуміють усі напрями вкладення коштів, що забезпечують одержання прибутку.
Для умов ринкової економіки таке трактування інвестицій найбільш прийнятне. Підприємство з метою одержання прибутку може вкладати кошти не лише в будівництво, на придбання техніки, обладнання, поповнення предметів праці, а й на придбання цінних паперів, здійснення цільових банківських вкладів тощо. В Україні в офіційних документах, зокрема, в Законі України «Про інвестиційну діяльність» (1991 р.) поняття інвестицій трактується саме з таких позицій: інвестиції — це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкт підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.
Основні напрями інвестицій — це вкладення коштів у рухоме і нерухоме майно (будівництво виробничих будівель, споруд, об’єктів соціальної сфери,
1
Див., наприклад: Кемпбелл Р. Миакконелл. Економикс / Кемпбелл Р. Миакконелл, Стенли Л. Брю ; [пер. с англ.]. — М. : Республика. — Т. 1. — С. 136.
2
Див.: Касл Е. Эффективное фермерское хозяйство / Касл Е., Беккер М., Нелсон А. ; [пер. с англ.]. — М. : Агропромиздат, 1991.
— С. 172. тощо); придбання акцій, облігацій, інших цінних паперів, цільові грошові (банківські) вклади; придбання або створення нематеріальних активів; придбання часток у капіталі інших підприємств і цілісних майнових комплексів (дочірніх підприємств, інших господарських одиниць).
З усіх наведених напрямів інвестицій істотного уточнення вимагає лише такий з них, як поповнення оборотних засобів. В економічній літературі зустрічаються дещо інше за формою, але однакове за змістом трактування цього напряму. Скажімо, інвестиції розглядаються як додаткові вкладення у вигляді основних і оборотних фондів у процесі господарської діяльності. Таке тлумачення даного напряму інвестицій некоректне, оскільки при цьому не окреслюється межа між власне інвестиційними і поточними витратами, що здійснює підприємство в процесі виробничої діяльності. А без такого розмежування не можна визначити зміст інвестиційної діяльності суб’єктів господарювання, а отже, її ефективність.
Якщо слідувати логіці, що інвестиціями є додаткові вкладення в оборотні засоби (чи на їх поповнення, що практично одне і те саме), то закономірно виникає запитання: а що ж слід розуміти під додатковими вкладеннями в цей ресурс?
Якщо, скажімо, аграрне підприємство вносило за останні роки 35 — 40 кг діючої речовини мінеральних добрив на 1 га, а у звітному році внесло по 60 кг, що значно менше, ніж це потрібно для одержання високих врожаїв, то чи справедливо розглядати ці додаткові вкладення як інвестиції? Очевидно, ні, бо це звичайна виробнича діяльність, а отже, такі витрати слід розглядати, як поточні. Це ж стосується додаткової заготівлі (закупівлі) кормів, придбання додаткової кількості палива, запасних частин та інших матеріально-речових елементів оборотного капіталу. Інвестиціями даного напряму є такі додаткові вкладення і зазначені складники цього капіталу, які здійснюються в комплексі з капітальними інвестиціями і без яких інвестиційний проект не може бути введений в експлуатацію. Наприклад, побудований свинокомплекс може розпочати виробництво лише за умови закупівлі і поставки на дорощування і відгодівлю молодняку свиней, придбання кормів, необхідного інвентарю тощо. В такому разі є підстави розглядати вкладення в ці матеріально-речові елементи оборотного капіталу як інвестиції.
Звідси випливає такий висновок: усі вкладення, у тому числі і додаткові, в матеріально-речові елементи оборотного капіталу, що не пов’язані з капітальними вкладеннями, є поточними витратами і їх не правомірно розглядати як складову інвестицій.
Відповідно до розглянутих напрямів інвестицій їх класифікують на такі три групи: ? виробничі інвестиції — вкладення у виробничі ресурси: основні засоби і предмети праці, що пов’язані з цими основними засобами; ? фінансові інвестиції — вкладення коштів у цінні папери, цільові банківські вклади (депозити), придбання деривативів, паїв (часток) у капіталі інших підприємств (корпоративних прав). з Податковим кодексом України визначаються як господарські операції, що передбачають купівлю цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів за кошти на фондовому ринку або біржовому товарному ринку; ? інтелектуальні інвестиції — вкладення коштів в об’єкти інтелектуальної власності. Якщо інвестиції здійснюються з метою створення новацій або їх запровадження у виробництво, то такі інвестиції називають інноваційними.
Виробничі та інтелектуальні інвестиції ще називають реальними інвестиціями. Їх складовою є капітальні інвестиції, що передбачають вкладання коштів у придбання (створення) основних засобів і нематеріальних активів, які підлягають амортизації (за Податковим кодексом України).
В економічній літературі наводяться й інші класифікаційні ознаки інвестицій, що зумовлено різноманітністю їх форм вияву. Так, за характером участі в інвестиційному процесі розрізняють прямі інвестиції, коли інвестор бере безпосередню участь у виборі об’єкта інвестування та в здійсненні вкладень, а також непрямі інвестиції, за яких вкладення капіталу здійснюється через фінансового посередника.
За направленістю у процесі відтворення виділяють інвестиції на нове будівництво, на реконструкцію і технічне переозброєння та на розширення діючих потужностей.
За періодом (терміном) інвестування інвестиції бувають короткострокові з терміном вкладення капіталу до одного року і довгострокові, коли цей термін перевищує один рік.
За формою власності інвестиційних ресурсів розрізняють приватні вкладення фізичних і юридичних осіб; державні вкладення, що здійснюються за рахунок бюджетних коштів різних рівнів, а також державними підприємствами; інвестиції іноземних інвесторів та спільні (змішані) вкладення в різних комбінаціях.
Виділяють й інші класифікаційні ознаки, наприклад, за сумою вкладень (малі, середні, великі), за ступенем ризику (неризикові, з низьким ступенем ризику і високим ступенем ризику) та інші.
У масштабах держави пріоритетними для інвестицій є ті галузі та виробництва, яким притаманний істотний мультиплікативний ефект. Завдяки такому ефекту розвиток указаних галузей справляє позитивний вплив на економічне зростання суміжних галузей і виробництв. До галузей з мультиплікативним ефектом відносять сільське господарство, а також інші галузі АПК.
Підприємства з метою ефективного функціонування здійснюють інвестиційну діяльність, що являє собою сукупність практичних дій щодо реалізації інвестицій, визначених як довготривале вкладання коштів у придбання (створення) основного виробничого капіталу і пов’язаного з ним оборотного капіталу, основних невиробничих засобів, нематеріальних активів і як фінансові вкладення.
Осно вна мета інвестиційної діяльності — максимізація прибутку, забезпечення конкурентоспроможності підприємства і, врешті-решт, зростання його вартості. но визначають напрями, види й обсяги інвестицій, а також приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених фінансових, майнових та інтелектуальних цінностей в об’єкти інвестування. Підприємства можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців і учасників інвестиційної діяльності.
Слід зазначити, що з ме тою організації бухгалтерського обліку відповідно до міжнародних стандартів, поняття інвестиційної діяльності, згідно з П(С) БО 4 «Звіт про фінансові результати», трактується модифіковано. Зокрема, інвестиційна діяльність розглядається як така, що пов’язана з придбанням і реалізацією необоротних активів, а також зі здійсненням тих фінансових інвестицій, які не є складовою еквівале нтів грошових коштів.
Як бачимо, тут інвестиційна діяльність включає в себе і реалізацію необоротних активів. Це виходить за межі усталеного розуміння даного поняття. Відповідно до такого трактування інвестиційної діяльності до її напрямів, згідно з вказаним стандартом, крім придбання основних засобів, нематеріальних активів, акцій, облігацій, цілісних майнових комплексів то що, відносять надходження грошових коштів у вигляді відсотків за аванси грошовими коштами та позики, надані іншим суб’єктом господарювання, а також грошові надходження у формі дивідендів, від повернення позик, ф’ючерсних і форвардних контрактів, опціонів, а також виплати коштів за такими контрактами (за винятком тих, які укладаються для осно вної діяльності підприємства).
Такі грошові надходження не стосуються прямо інвестиційної діяльності як такої, а лише мають певне опосередковане відношення. Тому в подальшому викладі матеріалу по даній темі інвестиційна діяльність розглядатиметься в усталеному розумінні цього поняття, тобто з орієнтацією на економічну ефективність цієї діяльності.
У ході інвестиційної діяльності підприємства можуть здійснювати реі нвестиції, під якими розуміють повторне вкладання коштів, одержаних у формі прибутку від функціонування початкового інвестиційного проекту, а в більш широкому розумінні — від здійснення інвестиційних операцій. Реінвестиції можуть направлятися на заміну фізично і морально зношених основних засобів, нематеріальних активів, на модернізацію технологічного устаткування, на інвестування нових програм, що забезпечують вищу конк урентоспроможність продукції та її дохідність, на здійснення фінансових інвестицій.
Держава може регулююче впливати на інвестиційну діяльність підприємств проведенням кредитної та амортизаційної політики, наданням фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій, бюджетних позик, а також податковою політикою шляхом диференціації суб’єктів і об’єктів оподаткування, податкових ставок і пільг тощо.
Підприємства можуть здійснювати інвестиції і за межами України за різними напрямами. Головними з них є створення спільних підприємств з іноземними юридичними і фізичними особами на їх території, придбання частки у діючих іноземних підприємств або придбання за кордоном підприємств, що повністю належать українським інвесторам. ни є придбання за кордоном нерухомого і рухомого майна, акцій, облігацій та інших цінних паперів іноземних держав, фірм, придбання в них будь-яких прав інтелектуальної власності.
