Posibniki.com.ua Макроекономіка Бюджетно-податкова політика 11.3.2. Політика коригування державного бюджету


< Попередня  Змiст  Наступна >

11.3.2. Політика коригування державного бюджету


Політика коригування державного бюджету має сенс завжди, оскільки протягом багатьох років уряди розв’язують проблему бюджетного дефіциту, шукаючи способи його скорочення або подолання (рис. 11.6).

Рис. 11.6. Стан державного бюджету з позицій його балансування

У макроекономічній науці балансування державного бюджету безпосередньо пов’язано зі станом економіки. Цей зв’язок ілюструє рис. 11.7 [51].

Рис. 11.7. Балансування бюджету як наслідок циклічних змін

На графіку відображено три функції: бюджетних надходжень T = T A + tY, видатків G = G A – ?Y та автономних видатків G A , де T A і G A — відповідно надходження до бюджету і видатки, що не залежить від обсягів продукту (ВВП); tY — частина бюджетних надходжень, що залежить від обсягів продукту; t — ставка оподаткування доходів; ?Y — частина видатків бюджету, що залежить від обсягів продукту; ? — коефіцієнт залежності витрат бюджету від обсягу продукту.

Зв’язок між надходженнями і продуктом є прямим, а зв’язок між державними видатками і продуктом — оберненим.

За певного рівня продукту (ВВП) досягається балансування бюджету з нульовим сальдо. У разі створення продукту, меншого від природного рівня (наприклад, Y

1 ), що буває за економічного спаду, видатки перевищують надходження і виникає дефіцит бюджету (budget deficit). За продукту, що перевищує природний рівень (наприклад, Y

2 ), який переважно трапляється в період піднесення, надходження перевищують видатки і виникає профіцит (budget surplus). І дефіцит, і профіцит бюджету тут представлені як такі, що є наслідком циклічних змін — спаду та піднесення економіки [51].

За збалансованого бюджету, коли G = T, а ?G = ?T, сукупний результат дискреційних фінансових інструментів (змінених видатків і водночас змінених податків) можна оцінити так: ?Y = ?Gm G – ?Tm T = ?G (m Gm T ).

Відповідно, мультиплікатор збалансованого бюджету є таким: m B = m Gm T , де m G — мультиплікатор видатків; m T — мультиплікатор податків.

Дефіцит, породжений змінами економічної кон’юнктури, тобто економічним спадом, називають циклічним (cyclical deficit). Циклічний дефіцит — результат дії автоматичних фінансових стабілізаторів, і тому він є проявом автоматичної фінансової політики. Існує і структурний дефіцит (sectoral deficit). Він пов’язаний з активними діями уряду, спрямованими на зменшення витрат і збільшення надходжень до бюджету, а тому є проявом дискреційної бюджетно-податкової політики.

Вважається, що обсяг структурного дефіциту можна визначити за допомогою так званого приведеного бюджетного дефіциту. Приведений бюджетний дефіцит передбачає зіставлення фактичних витрат бюджету з податковими надходженнями за умови досягнення повної зайнятості і виробництва потенційного продукту Y р . Його формула має такий вигляд: GtY р . Власне приведений

дефіцит оцінюється у відсотках до продукту за повної зайнятості: t

У G p ? [51].

Якщо разом структурний і циклічний дефіцити становлять фа

ктичний (BD F = BD St + BD C ), а структурний визначається як BD St = G FtУ р , то циклічний дорівнює: BD St = G FtУ р , то циклічний дорівнює: ктичний (BD F = BD St + BD C ), а структурний визначається як BD St = G FtУ р , то циклічний дорівнює: BD C = BD FBD St = (G FtY F ) – (G FtУ р ) = tУ рtY F . BD C = BD FBD St = (G FtY F ) – (G FtУ р ) = tУ рtY F .

У сучасній фінансовій науці та практиці бюджетно-податкового регулювання економіки сформульовано принципи, які мають визначати ставлення уряду до дефіциту бюджету:

• Виникнення бюджетного дефіциту під час економічного спаду є нормальним явищем, оскільки в цей період податкові надходження скорочуються, а видатки, навпаки, зростають.

• Спроби балансування бюджету з нульовим сальдо за економічного спаду є безрезультатними, тому що скорочення державних витрат або збільшення податкового навантаження спричиняє подальше зменшення продукту (ВВП) і ще більше зростання дефіциту.

• Бюджетні дефіцити періодів економічних спадів можуть перекриватися профіцитами періодів піднесення економіки [51].

Сучасна економічна думка пропонує багато концепцій бюджетного дефіциту, за допомогою яких визначаються ефективність бюджетно-податкової політики та її вплив на економічну систему. Найважливішими з них є такі:

загальний дефіцит, який називають також фактичним, або касовим; утворюється державними витратами, які перевищують державні доходи та субсидії;

зовнішній дефіцит дорівнює зовнішнім видаткам держави, за винятком державних надходжень від зовнішніх джерел;

внутрішній дефіцит — загальний дефіцит мінус зовнішній дефіцит;

операційний дефіцит визначається як загальний дефіцит, за винятком інфляційної частки процентних платежів;

первинний дефіцит є різницею між величиною загального дефіциту та сумою всіх процентних платежів;

поточний дефіцит (надлишок) утворюється поточними державними доходами, за винятком поточних видатків.

За формою прояву бюджетний дефіцит поділяється на відкритий і прихований: відкритий — офіційно визнаний у Законі про бюджет;прихований — офіційно не визнаний; полягає в завищенні планових обсягів доходів, уключенні до складу доходів бюджету джерел покриття бюджетного дефіциту.

Прихований дефіцит зумовлений квазіфіскальною (квазібюджетною) (від лат. duasi — нібито) діяльністю центрального банку, а також державних підприємств і комерційних банків, що пов’язана з явищем квазіфіскальних витрат. У загальному вигляді можна вирізнити два типи квазіфіскальних витрат держави — зобов’язання держави за видатками та квазісубсидії центрального банку.

Зобов’язання держави за видатками — це відкладені в часі бюджетні зобов’язання, тобто перенесені на майбутнє витрати бюджету, які не враховуються в поточній бюджетній звітності. Такі зобов’язання виникають унаслідок прихованого державного субсидіювання імпорту або надання державних гарантій з високою ймовірністю платежів за ними [13].

Квазісубсидії центрального банку — це діяльність центрального банку, яка стосується бюджетних операцій уряду й фінансується за рахунок його власних доходів. Вона охоплює окремі операції, пов’язані з державним боргом, фінансування збитків, що виникли внаслідок стабілізації валютного курсу, централізовані кредити, рефінансування пільгових кредитних програм і преференцій.

Унаслідок квазіфіскальних операцій держави за межами бюджету справжні масштаби державних видатків і, відповідно, величини бюджетного дефіциту, а отже й державного боргу, занижуються, що нерідко робиться цілеспрямовано (наприклад, перед виборами), а також у межах «жорсткого» курсу уряду на щорічно збалансований бюджет.

Зауважимо, що в Україні протягом років також існував прихований бюджетний дефіцит, який виникав через величезні суми заборгованості з виплати заробітної плати працівникам бюджетних установ, пенсій, інших соціальних виплат. Отже, дійсний бюджетний дефіцит був сумою бюджетної заборгованості та бюджетного дефіциту.

За напрямом дефіцитного фінансування розрізняють активний і пасивний бюджетні дефіцити. Активний дефіцит формується під час спрямування коштів на інвестиції в економіку, що сприятиме зростанню ВВП, пасивний дефіцит — на покриття поточних витрат.

За причинами виникнення бюджетний дефіцит буває вимушеним або свідомим: вимушений є наслідком низького рівня виробництва ВВП та свідчить про недосконалість розподілу фінансовихресурсів держави; свідомий визначається характером бюджетноподаткової політики держави — стимулюючої або стримуючої.

Якщо умовно всі державні доходи звести до податків, то загальний бюджетний дефіцит визначається за формулою ,TGBD?= де G — державні видатки; Т — податкові надходження до бюджету.

Величину бюджетного дефіциту заведено оцінювати за його відношенням до ВВП, а саме: ,/YBDd b = де d b

—частка бюджетного дефіциту у ВВП, % [39].

У світовій практиці існує межа дефіциту бюджету, безпечна для економіки. Для країн розвинутої ринкової економіки допустимим рівнем бюджетного дефіциту вважається його величина, що становить 3 % ВВП, для країн перехідної економіки — не більш як

1—1,5 % ВВП.

Слід зазначити, що допустимий рівень бюджетного дефіциту в короткостроковому періоді визначається насамперед попитом на державні цінні папери й готовністю надання кредитів. Це, у свою чергу, залежить від запропонованого державою доходу (відсотків) і ступеня довіри до неї з боку потенційних кредиторів. У довгостроковому періоді допустимий рівень бюджетного дефіциту визначається можливістю довготривалої підтримки параметрів бюджетно-податкової політики.

Варто зазначити, що Державний бюджет України протягом багатьох років був дефіцитним. Так, у 1992 р. бюджетний дефіцит становив 12,3 % ВВП. Щоправда, пізніше він почав скорочуватися: у 1994 р. — 10,6 %, 1995 р. — 8 %, 1996 р. — 4,6 %, 1997 р.

— 6,8 %, 1998 р. — 2,4 %, у 1999 р. — 2 % ВВП (за даними Міністерства фінансів України). Це означає, що протягом кількох років держава жила не за своїми доходами, бо витрачала більше коштів, ніж одержувала. Це призвело до того, що в Україні покриття дефіциту в 1991—1994 рр. відбувалося за рахунок емісії грошей, що, у свою чергу, призвело до гіперінфляції. Починаючи з 2000 р. на вимоги МВФ та інших міжнародних організацій Україна розв’язує проблему бюджетного дефіциту: уперше в 2000 р. бюджет був узагалі бездефіцитним, у наступні 2001— 2003 рр. дефіцит бюджету не перевищував допустимих меж.

Узагалі, бюджетний дефіцит — це фінансове явище, що не завжди належить до надзвичайних подій. У сучасному світі немає держави, яка в певні періоди своєї історії не зіткнулася б із бюджетним дефіцитом. Наприклад, до початку 1990-х років бюджетний дефіцит у видатковій частині бюджету Франції становив 9,6 %, США — 11,6 %, ФРН — 14 %, Японії — 15,6 %, Італії — 25,2 %. У США в 1997 р. вперше за повоєнний період дохідна частина бюджету перевищувала видаткову на 10 млн дол.

Теоретично можна виокремити чотири основні напрями подолання дефіциту бюджету: 1) збільшення дохідної частини бюджету; 2) скорочення видаткової частини бюджету; 3) здійснення внутрішніх і зовнішніх позик; 4) проведення грошової та кредитної емісії. Щодо економічної ситуації в Україні, то для неї нині прийнятні всі чотири напрями.

Бюджетно-податкова політика в разі реалізації політики коригування державного бюджету, коли вона спрямована на зміну його стану з метою досягнення балансу доходів і витрат (бюджетної рівноваги), має збалансовувати бюджет. Однак відомо, що збалансований бюджет не завжди сприяє розвитку економіки. Більшість економістів вважають, що через низку чинників іноді доцільно підтримувати позитивне чи негативне сальдо бюджету.

Світовій практиці відомі три можливі способи збалансування державного бюджету:

1. Збалансування бюджету на щорічній основі. Щорічне збалансування бюджету може ще більше поглибити економічні коливання. Наприклад, економіка перебуває у фазі зниження виробництва, відповідного скорочення доходів і податкових надходжень до бюджету, що автоматично спричиняє бюджетний дефіцит. Якщо за цих умов намагатися збалансувати бюджет фіскальними заходами, то потрібно підвищити податки або скоротити державні видатки, що призведе до ще більшого падіння виробництва.

2. Збалансування бюджету на циклічній основі. Бюджет балансується не щороку, а в межах економічного циклу. Це означає, що під час спаду виробництва держава має зменшувати бюджетний дефіцит. Під час наступного інфляційного стрибка вона, навпаки, мусить піднімати рівень податків і скорочувати свої видатки. Позитивне сальдо бюджету, яке виникає при цьому, може бути використане на покриття тієї заборгованості, яка виникла під час спаду. Однак проблема полягає в тому, що зростання та спади в економічному циклі, як правило, відрізняються між собою за глибиною і тривалістю.

3. Збалансування бюджету на основі принципу функціональних фінансів. Цей варіант означає використання незбалансованих бюджетів з метою стабілізації економіки. Згідно з принципом функціональних фінансів головним для фіскальної політики є не збалансування бюджету, а стабілізуючий вплив на економіку, здатність державних заходів своєчасно запобігати виникненню негативних явищ, пов’язаних з циклічними коливаннями. Проблема ж збалансування бюджету розглядається як другорядна, підпорядкована головній меті бюджетно-податкової політики.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
11.4. Бюджетна безпека: поняття, чинники та основні індикатори
11.5. Аналіз бюджетного дефіциту: пояснювальна модель з урахуванням макроекономічних чинників
11.6. Державний борг: поняття, класифікація та методи управління
11.7. Бюджетні та макроекономічні ефекти впливу державного боргу
11.8. Зовнішня заборгованість держави: сутність та управління в умовах боргової кризи
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)