11.3.3. Політика фінансування бюджетного дефіциту

Макроекономічні наслідки виникнення дефіциту державного бюджету залежать від способу його фінансування, тому наступною формою реалізації бюджетно-податкової політики є політика фінансування бюджетного дефіциту. Світова практика визнає три традиційні джерела фінансування бюджетного дефіциту:

1) боргове фінансування за рахунок позик у населення й комерційних банків (внутрішнє запозичення);

2) боргове фінансування позик за рахунок позик іноземних кредиторів (зовнішнє запозичення);

3) фінансування за рахунок грошово-кредитної емісії або емісійне фінансування.

Тимчасовим джерелом дефіцитного фінансування, в тому числі в Україні нині, є доходи від продажу державних активів, зокрема доходи від приватизації державних підприємств.

Серед них розрізняють інфляційні та неінфляційні джерела (рис. 11.8).

Рис. 11.8. Джерела фінансування дефіциту бюджету

Неінфляційні джерела передбачають:

• внутрішні та зовнішні позики на фінансових ринках комерційних банків, іноземних урядів і міжнародних організацій; продаж державних цінних паперів комерційним банкам, фірмам і домогосподарствам;

• трансферти — фінансування у вигляді безоплатної допомоги.

Зменшити бюджетний дефіцит уряд може шляхом нагромадження заборгованості (прострочення платежів за боргами або за куплені товари), а також за рахунок підвищення податків. Ці заходи теж мають неінфляційний характер. Інфляційним джерелом фінансування бюджетного дефіциту є монетизація дефіциту, яка відбувається в результаті позик, що надає центральний банк уряду, та купівлі центральним банком державних цінних паперів. Монетизація дефіциту передбачає використання урядом кредитів центрального банку на придбання товарів і послуг. У цьому разі центральний банк купує векселі держави, унаслідок чого в обігу перебуває додаткова кількість грошей. Можливий і інший варіант: Міністерство фінансів виписує векселі на центральний банк.

Монетизація дефіциту справляє найнегативніший вплив, оскільки фінансування дефіциту через центральний банк безпосередньо впливає на грошову базу (Н) й розмір грошової маси (М): .МефектативниймультиплікH???? За монетизації дефіциту держава отримує сеньйораж (seigniorage) — дохід від друкування грошей, породжений монопольним її правом на це, наслідком чого є зростання середнього рівня цін. Сеньйораж може бути

представлений так: H H G S ? =, де ?H — приріст грошової бази; H — початковий обсяг грошової бази [51]. З огляду на це всі економічні агенти змушені сплачувати так званий інфляційний податок (inflation tax), який через вищі ціни перерозподіляє частину їхніх доходів на користь держави [39]. представлений так: H H G S ? =, де ?H — приріст грошової бази; H — початковий обсяг грошової бази [51]. З огляду на це всі економічні агенти змушені сплачувати так званий інфляційний податок (inflation tax), який через вищі ціни перерозподіляє частину їхніх доходів на користь держави [39].

Політика фінансування дефіциту бюджету, якщо вона спрямована на пошуки внутрішніх і зовнішніх запозичень з метою покриття дефіциту, посідає особливе місце серед форм бюджетноподаткового регулювання. Цю політику можна визначити як політику державних запозичень, що ґрунтується на моделі бюджетного дефіциту: де BD — дефіцит бюджету; G — видатки бюджету; T — доходи бюджету.

,–TGBDTG=?> ,–TGBDTG=?>

За одночасного використання емісійного й боргового фінансування дефіциту бюджету формула дефіциту є такою: де G – T

,– G DMTG?+?= ,– G DMTG?+?=

— дефіцит бюджету; ?M — приріст грошової маси; ?D G — приріст державного (внутрішнього та зовнішнього) боргу.

За використання лише боргового фінансування та з урахуванням міжчасового зв’язку дефіциту бюджету й державного боргу формула набуває такого вигляду: де t Di

1– ? — витрати з обслуговування державного боргу попередніх періодів, що входять у видатки бюджету поточного періоду; i — проценти за державним боргом [51].

Якщо створюється бюджетний дефіцит, то уряду доводиться брати в борг кошти на ринкових умовах. Для цього держава емітує цінні папери (облігації, векселі, інші цінні папери) та на ринкових умовах забезпечує їх покупцям певний дохід у вигляді процента.

Ефективний ринок державних цінних паперів (ДЦП) забезпечує відповідний посередницький механізм, за допомогою якого уряд запозичує необхідні кошти, а інвестори можуть здійснювати безризикові інвестиції. Однак за таких запозичень слід ураховувати вартість запозичень і можливості уряду щодо виплати боргу.

Варто зазначити, що ДЦП можуть бути як інфляційним, так і неінфляційним джерелом фінансування бюджету. ДЦП є неінфляційним джерелом фінансування дефіциту бюджету тільки тоді, коли для їх купівлі використовуються вільні заощадження громадян і суб’єктів господарювання. Якщо ж ДЦП купує центральний банк, то має місце емісійне фінансування бюджетного дефіциту, але істотною його відмінністю від прямої емісії є необхідність здійснювати значні видатки з бюджету на обслуговування державного боргу.

Нині в Україні існують чотири типи ДЦП, які на сьогоднішній день пропонує український уряд:

1) облігації внутрішньої державної позики (ОВДП) — з 1995 р.;

2) внутрішні державні ощадні кредитні облігації — з 1997 р.;

3) спеціальні (особливі) облігації — з 1997 р.;

4) облігації зовнішньої державної позики (ОЗДП), наприклад єврооблігації, — з 1998 р.

Зауважимо, що державні цінні папери можуть купуватися не тільки своїми, а й іноземними громадянами та юридичними особами. У цьому разі існує спеціальний механізм передавання та розповсюдження ДЦП на міжнародному рівні.

Якщо запозичення використовуються для фінансування інвестиційних змін або зміни в інфраструктурі, що сприятиме швидкому нагромадженню надходжень, то вони підуть на користь економіці. І навпаки: якщо запозичення використовуються для покриття поточних видатків, а не для підвищення рівня потенціалу нагромадження доходів у країні, то вони можуть призвести до фінансової кризи.

Фінансування дефіциту бюджету на основі запозичень обчислюється на чистій основі, тобто з обсягів валових надходжень запозичених коштів вираховуються платежі погашення основної суми боргу: .залишківЗмінаборгуПогашення– –яЗапозиченндефіцитуняФінансуван + =

Державна позика не повинна впливати на добробут населення, коли кредиторами є вітчизняні суб’єкти. Якщо держава позичає із зовнішнього (закордонного) джерела й ці гроші витрачаються на споживання, то люди можуть систематично недооцінювати майбутні податки, які виникнуть як наслідок позики, і почуватимуть себе багатшими, ніж є насправді. У макроекономічній теорії таке становище називається борговою ілюзією.

Боргова ілюзія — явище поширене, але завжди можна простежити його зв’язок з позиченими грошима та їх використанням. Це дуже схоже на інші упередження, скажімо, стосовно того, як використовуються гроші приватним сектором і як — державним (приватним — споживаються, державним — інвестуються). Головним «збудником» боргової ілюзії є державна політика — вибір пріоритетів за видатками та джерелами доходу. Визначення критичного розміру державного боргу — важливий момент під час застосування кредитного механізму [39].

Варто зазначити, що політика фінансування бюджетного дефіциту за рахунок державних запозичень (внутрішніх і зовнішніх) має забезпечувати здійснення державних витрат за рахунок реальних доходів приватного сектору економіки, коли ці доходи розглядаються недержавним сектором як спосіб ефективного розміщення заощаджень з метою отримання знов-таки реальних прибутків. Інакше кажучи, така політика може бути ефективною лише тоді, коли держава сприяє розгортанню системи механізмів реального інвестування, що розширює джерела реального привласнення доходів. Сукупність процесів такого роду називається ефектом витіснення.

Ефект витіснення — результат інвестиційної конкуренції держави, бізнесу та домогосподарств, коли заощадження перепливають від бізнесу та домогосподарств до держави, але з метою реального збільшення обсягів ВВП, що є характерним для розвинутих ринко-

вих економік. Між тим, в умовах України, за нерозвиненості фондового ринку та системи «довгих грошей», цей ефект не спрацьовує повною мірою. Часто те, що держава збирає у вигляді позик, трансформується у кредити, які не повертаються, хабарі, нецільове використання фондів в інтересах бюрократії, «тіньові» доходи, просто витрати, витрати споживачів не з ринкових джерел тощо. У результаті частина покритого позиками бюджетного дефіциту стає не реальною, а номінальною (суто ціновою, без забезпечення фізичним еквівалентом виробництва реальних товарів і послуг), що призводить до розвитку негативних макроекономічних тенденцій (наприклад, інфляції, безробіття, спаду, зростання державного боргу ). Отже, проведення ефективної політики державних запозичень, зрештою, має сприяти зростанню реальних доходів учасників економіки, а отже — стійкої дохідної частини бюджету.

Варто зазначити, що названі вище джерела фінансування дефіциту бюджету мають суперечливі макроекономічні наслідки. Їх наведено в табл. 11.5 [51].

Таблиця 11.5

МОЖЛИВІ НЕГАТИВНІ НАСЛІДКИ ФІНАНСУВАННЯ

ДЕФІЦИТУ БЮДЖЕТУ

Спосіб фінансування дефіциту бюджету	Можливі негативні наслідки та їхня логіка	Можливі негативні наслідки (порівняно з іншими способами фінансування)
Емісійне фінансування	• Інфляція в поточному періоді: M? ? AD (M)? ? P?	• Немає перекладання наслідків дефіцитного бюджету на майбутні покоління
Фінансування за рахунок внутрішнього дежавного боргу D	• Перекладання витрат з обслуговування боргу, зробленого одним поколінням громадян, на плечі іншого покоління • Ефект витіснення: D? ? і? ? І?	•Немає інфляції в поточному періоді
Фінансування за рахунок зовнішнього державного боргу D *	• Перекладання боргу на інші покоління •Негативне сальдо платіжного балансу країни (ВР) і девальвація (зниження курсу) національної валюти (q): D * ? ? ВР? ? q?	•Немає інфляції в поточному періоді • Девальвація валюти може бути використана для стимулювання експорту

Порівняння емісійного і боргового фінансування показує, що їх відмінність пов’язана з віддаленістю наслідків: емісійне фінансування дає результат у вигляді інфляції в короткостроковому періоді, бор-гове фінансування передбачає додаткове навантаження на бюджет у майбутньому. Не виключено, що, запобігши інфляції за боргового фінансування в поточному періоді, можна спричинити інфляцію в довгостроковому періоді. Це можливо за умови, що погашення боргів у майбутньому стане головною причиною дефіциту бюджету.

Боргове фінансування за використання внутрішніх (продаж державних облігацій усередині країни її громадянам) і зовнішніх (розміщення державних облігацій за кордоном, використання зовнішніх кредитів інших держав, міжнародних організацій тощо) джерел має ту спільну негативну рису, що спричиняє перекладання боргу на наступні покоління громадян. Адже борги, зроблені одними поколіннями, змушені відшкодовувати (сплачувати відсотки та повертати основну суму боргу) наступні покоління. Внутрішній і зовнішній борги мають і свої особливі негативні наслідки: внутрішній — спричиняє дію ефекту витіснення, зовнішній — загрозу зниження курсу національної валюти і дефолту (визнання країни у світі безнадійним боржником) [51].