Розроблення проблеми податкового навантаження, загальних теоретичних засад і способів його кількісного вимірювання є достатньо вагомою складовою теорії оптимального оподаткування.
Теорія оптимального оподаткування, розроблена в зарубіжній економічній літературі, обґрунтовує процес вибору певної спрямованості податкової політики, що охоплює відкритий чи прихований розрахунок компромісного варіанта між економічною ефективністю та соціальною справедливістю, що ґрунтується на оптимальному поєднанні принципів ефективності (вигоди) та соціальної справедливості (платоспроможності) при оподаткуванні [47].
Принцип ефективності (вигоди) розподілу ресурсів наголошує на тому, що втрати економічної ефективності в результаті сплати податків мають бути адекватні тим вигодам, які платники отримають за рахунок фінансованих з податкових надходжень потреб і суспільних благ.
З цього принципу випливає, що державна діяльність у формі надання послуг і суспільних благ має певну ціну, яка набуває форм податку. Такі «податкові» ціни одержали назву «ціни за Ліндалем» (на честь шведського економіста Еріка Ліндаля, який уперше ввів у теорію це положення). Подібна до будь-якого ринку рівновага при обміні «податки — блага» виникає тоді, коли податкові витрати на одиницю фінансованих державою суспільних благ і трансфертних платежів здійснюються з граничною вигодою для кожного споживача державних благ, платника податків.
Принцип соціальної справедливості (платоспроможності) декларує, що тягар оподаткування має розподілятися згідно з платоспроможністю платників податку (розмірами доходів, обсягами споживання, вартістю майна тощо). З принципом платоспроможності пов’язані питання горизонтальної та вертикальної рівностей в оподаткуванні. Горизонтальна рівність передбачає сплату однакових сум податків протягом певного періоду платниками податків з однаковою платоспроможністю і податковою базою доходів і майна. Вертикальна рівність досягається тоді, коли платники податків з різною платоспроможністю сплачують неоднакові за розміром суми податків, що диференціюються відповідно до певних етичних принципів соціальної справедливості.
Виходячи з теорії оптимального оподаткування, податкове навантаження насамперед слід розглядати з трьох позицій:
1) економічної ефективності (вигоди) — дослідити, яким чином оподаткування призводить до втрати ефективності, як може бути визначено цю втрату;
2) соціальної справедливості (платоспроможності) — дослідити, чи можливо і як досягнути соціальної справедливості в оподаткуванні, ґрунтуючись на альтернативних теоріях справедливості в розподілі доходів;
3) розподілу податкового навантаження — з’ясувати, як податкове навантаження розподіляється серед економічних суб’єктів (споживачів, виробників і постачальників факторів виробництва); чи можливо досягти рівномірності в його розподілі.
10.2.1. Оподаткування та ефективність: методи вимірювання втрати економічної вигоди
Для того щоб абстрагуватися від проблеми справедливості при оподаткуванні, слід допустити існування репрезентативного споживача, індивідуальний добробут якого вважатиметься показником суспільного добробуту в цілому.
Узагалі, податок скорочує добробут споживача двома способами:
1) безпосередньо — через передавання частини фінансових коштів від споживача органам державного управління;
2) опосередковано — через підвищення споживчих цін (з урахуванням продуктового податку) на товари, що обкладаються податками, порівняно з товарами, що не обкладаються податками.
Перший спосіб створює безпосередньо ефект доходу, а другий породжує як опосередкований ефект доходу, так і стандартний ефект заміщення, після того як зміниться ціна. Отже, під втратою ефективності за певного виду податку розуміють надмірне зниження рівня добробуту споживачів над тим, що можна було б пояснити втратою доходу в результаті сплати цього податку (deadweight loss). Тому втрата ефективності в цьому аспекті аналізу має назву надмірного тягаря від оподаткування, або надмірного податкового навантаження (tax incidence).
Світова макроекономічна теорія пропонує кілька достатньо складних методів вимірювання надмірного податкового тягаря:
1) метод вимірювання за Дюпуі — Маршаллом — Харбергером (метод ДМХ);
2) метод вимірювання за Хіксом [47].
Метод вимірювання надмірного податкового тягаря за Дюпуі — Маршаллом — Харбергером
В основу цього методу покладено використання концепції споживчого надлишку (вигоди) як показника чистого добробуту споживачів під час споживання певного товару (рис. 10.1).
На рис. 10.1 DD? — крива попиту споживачів на товар Х; Х
0 — кількість цього товару, що користується попитом за початковою ціною Р
0 без податку.
Уявімо, що на товар Х уводиться податок за адвалорною ставкою t, у результаті чого споживча вартість цього товару зростає до Р
1 = (1 + t) Р
0 , унаслідок чого скорочується попит на кількість Х у розмірі різниці між Х
0 та Х
1 : ?? = Х
1 – Х
0. Порівняно із ситуацією до введення податку споживчий надлишок зменшиться на розмір площі трапеції Р
АВР
0 . При цьому площа прямокутника Р
1
АСР
0 відображає загальну суму сплати податку. Отже,
1
надмірний податковий тягар (Т incidence ) вимірюватиметься площею трикутника АВС.
Рис. 10.1. Надмірний податковий тягар певного податку
З урахуванням еластичності попиту за ціною (?) у ситуації до вве
дення податку: ? = – (??/??))·Р
0 Х
0 , а також того, що ?? = Р
1 –
Р
0 = = (1 + t) Р
0 – Р
0 , після математичних перетворень одержимо кінцеву формулу вимірювання податкового тягаря: = (1 + t) Р
0 – Р
0 , після математичних перетворень одержимо кінцеву формулу вимірювання податкового тягаря: дення податку: ? = – (??/??))·Р
0 Х
0 , а також того, що ?? = Р
1 –
Р
0 = = (1 + t) Р
0 – Р
0 , після математичних перетворень одержимо кінцеву формулу вимірювання податкового тягаря: .
2
1
00
2 XPtT incidence ?????= .
2
1
00
2 XPtT incidence ?????=
Це рівняння дає можливість вирахувати розмір надмірного податкового навантаження тільки тоді, коли крива попиту має лінійну форму. За нелінійної форми попиту розрахунки можна здійснити тільки інтегруванням. Проте якщо ставка податку буде достатньо низькою, то похибка під час розрахунку цим методом на основі лінійної функції попиту буде незначною.
Тож надмірний податковий тягар певного податку зростає як за збільшення еластичності попиту за ціною в ситуації до введення податку, так і за підвищення самої податкової ставки.
Метод вимірювання надмірного податкового тягаря за Хіксом
Метод Хікса ґрунтується не на кривих звичайного попиту, як за методу ДМХ, а на кривих компенсованого попиту. Крива компенсованого попиту не враховує опосередкований ефект доходу, що виникає за будь-якої зміни цін, і, як наслідок, відображає взаємозв’язок між ціною та кількістю товару, що користується попитом, лише на основі ефекту заміщення (рис. 10.2).
Рис. 10.2. Вимірювання на основі компенсуючої зміни
На графіку зумовлене податком підвищення ціни з Р
0 до Р
1 призводить до скорочення попиту на кількість товару Х з Х
0 до Х
1 . Уявімо, що одночасно з підвищенням ціни споживач одержить грошову компенсацію, достатню для того, щоб компенсувати негативний вплив на рівень добробуту, зумовлений цим підвищенням. Попит на кількість товару Х за умови одержання компенсації (наприклад, від Х
0 до Х
М ) скоротиться, за звичайних умов, на меншу величину, ніж за відсутності такої компенсації (тобто менше ніж від Х
0 до Х
1 ). Тому, уявивши як базову ситуацію початкову точку В, можна для кожної зміни ціни встановити точку — наприклад точку М, якщо споживач одержав повну компенсацію. Крива, що з’єднує ці точки — М і В, буде кривою компенсаційного попиту ( BB HH ? ). Вона завжди матиме від’ємний нахил у зв’язку з ефектом заміщення, причому крутизна цього
нахилу перевищуватиме крутизну нахилу кривої звичайного попиту тоді, коли товар буде споживчим благом з додатньою еластичністю попиту за доходом.
Оскільки крива компенсаційного попиту може бути побудована лише за умов, що споживач отримує повну компенсацію за опосередкований ефект доходу, зумовлений зміною ціни, рівень добробуту споживача залишатиметься постійним за будь-якого зміщення вздовж цієї кривої. Сума компенсації, що необхідна для забезпечення такого сталого рівня добробуту за будь-якої зміни цін, відома під назвою компенсуючої зміни й визначається площею трапеції Р
МВР
0 унаслідок збільшення ціни від Р
0 до Р
1 . Однак за компенсації попит споживача на товар Х становитиме Х
1
М , а його податкові виплати визначатимуться площею чотирикутника Р
МС?Р
0 . Отже, надмірний податковий тягар, відповідно до компенсуючої зміни за Хіксом, дорівнюватиме площі трикутника МВС?. Очевидно, що ця площа менша, ніж відповідний показник надмірного податкового тягаря за методом ДМХ, що вимірюється площею трикутника АВС.
1
На основі методології побудови кривих компенсаційного попиту можна одержати окрему криву компенсаційного попиту для кожної точки на кривій звичайного попиту, кожна з яких представлятиме певний базовий рівень добробуту споживача, що асоціюється з даною точкою (рис. 10.3).
Рис. 10.3. Вимірювання на основі еквівалентної зміни
На рис. 10.3 крива компенсаційного попиту, що відповідає постподатковій ситуації (точка А на кривій попиту) позначена AA HH ? .
Ураховуючи, що ціна в точці А вища ціни в точці В, рівень добробуту, асоційований з AA HH ? буде нижчим, ніж рівень добробуту за BB HH ? .Отже, після того як споживач потрапить у постподаткову ситуацію, сума грошей, яку він буде готовий заплатити з метою відміни податку для збереження свого постподаткового стану добробуту, — так звана еквівалентна зміна — як правило, буде іншою, ніж сума грошової компенсації за згоду на податок (описаної вище компенсаційної зміни), що потрібно для підтримки його рівня добробуту на тому самому рівні, що й до введення податку. Еквівалентна зміна вимірюється площею трапеції
Р
АNР
0 . Надмірний податковий тягар, згідно з еквівалентною зміною за Хіксом, визначається площею трикутника АNС. Ця площа також менша, ніж відповідний показник надмірного податкового тягаря за методом ДМХ [47].
1
При вимірюваннях за методом Хікса особливе значення має вибір точки порівняння під час вимірювання втрати ефективності для певного податку. Пояснюється це тим, що споживач оцінює свій стан добробуту, як правило, залежно від рівня своїх доходів (наприклад, кожна зайва гривня чи долар може цінуватися тим більше, якщо він відносно бідний, і менше — якщо він є відносно заможним). Тобто в певній втраті ефективності від оподаткування немає жодного винятку, а величина цієї втрати залежить від сукупності чинників, що зумовлюють відправну точку, у зіставленні з якою вона оцінюватиметься. Вказівку на те, яку точку слід вибирати за основу для зіставлення, як правило, дає конкретна проблема податкової політики держави, на вимірювання якої має бути спрямоване це оцінювання, і вибором цієї точки буде, у свою чергу, визначення того, яка з двох змін Хікса — компенсаційна чи еквівалентна — має бути використана як необхідний показник. Зауважимо, що компенсуюча зміна могла б послугувати необхідним показником вимірювання втрати ефективності у разі введення даного податку, а еквівалентна зміна дала б показник виграшу ефективності від відміни наявного податку.
Вадою показників податкового навантаження за методом Хікса є те, що, на противагу показникам за методом ДМХ, жоден з них неможливо розрахувати безпосередньо на основі даних про споживання.
Зрозуміло, що метод ДМХ та метод Хікса хоч і рекомендуються МВФ до використання, але потребують значного інформаційного, методичного та економіко-математичного забезпечення з метою їх апробацій [47].
10.2.2. Оподаткування та справедливість у розподілі доходів
Проблема оподаткування також пов’язана з проблемою економічної справедливості в розподілі доходів. Тому потрібно ознайомитися з різними концепціями соціальної справедливості та з’ясувати, як вони відображаються в різних принципах оподаткування, якими альтернативними показниками вимірюється нерівність у розподілі доходів та яке значення вони мають для справедливості податкової системи, чим відрізняються альтернативні теорії справедливості розподілу та яке значення вони мають для справедливості податкової системи.
Проблема економічної справедливості у сфері оподаткування найчастіше розглядається з двох позицій:
1) справедливості по горизонталі;
2) справедливості по вертикалі.
Кожній з цих позицій відповідає певний режим оподаткування (табл. 10.1).
Таблиця 10.1
РЕЖИМ ОПОДАТКУВАННЯ ЗАЛЕЖНО ВІД РОЗВ’ЯЗАННЯ
ПРОБЛЕМИ ЕКОНОМІЧНОЇ СПРАВЕДЛИВОСТІ
| Горизонтальний режим |
Вертикальний режим |
| Однаковий податковий режим для рівних індивідів |
Різний податковий режим стосовно різних індивідів |
Для того щоб визначити практичну корисність цих двох можливих режимів оподаткування, слід розглянути:
• основи для вимірювання рівності (нерівності) серед індивідів;
• економічний зміст рівності (нерівності) податкового режиму;
• практичні принципи оподаткування, що мають бути основою податкової політики.
Визначення рівності (нерівності) серед індивідів можливе:
1) на суб’єктивній основі на певному рівні добробуту, який залежить від багатьох чинників, що його зумовлюють з погляду кожної людини;
2) на об’єктивній основі — на доході індивіда, який можна виміряти. Отже, індивіди розглядатимуться як рівні, якщо вони мають однаковий рівень добробуту за першим підходом, або однаковий рівень доходу за другим.
Виміряти рівень доходу простіше, ніж визначити загальний рівень добробуту людини. Проте виникає проблема — який критерій покласти в основу вимірювання доходу? Існує дві основні думки з цього приводу:
1) критерій початкового стану (теорія соціальної справедливості на основі початкової подільності ресурсами, одним з представників якої є Нозик);
2) критерій кінцевого стану (традиційна економічна теорія добробуту, договірна теорія соціальної справедливості Ролза) [47].
Якщо взяти за основу критерій початкового стану, коли початкова наділеність індивідів ресурсами розглядається як справедлива, а вільний ринок є справедливим процесом, що визначає виробництво та розподіл (рівні права, рівний доступ до використання ринкових можливостей), то тоді перерозподільча функція оподаткування взагалі зникає.
Якщо застосувати традиційний критерій кінцевого стану, то виникає додаткова проблема часового виміру — який обрати термін: рік, тривалість життя індивіда чи тривалість життя кількох поколінь, кожне з яких одержує спадщину від попередніх. Наслідки застосування засобів податкової політики щодо економічної справедливості будуть різними, якщо буде обрано певний часовий вимір.
Так само як і у разі визначення рівності серед індивідів, існує кілька способів визначення рівності в режимах оподаткування, однак найзагальніший підхід до розв’язання цієї проблеми — це підхід надмірного податкового навантаження або з погляду чистої втрати індивіда щодо корисності, зумовленої даним податком. Чиста втрата індивіда при оподаткуванні визначається різницею між валовою втратою (фактичним податковим навантаженням) та вигодою, що приносять державні видатки, які фінансуються за рахунок надходжень від оподаткування. Однак таке вимірювання є дуже складним, а то й неможливим.
Як показники для вимірювання надмірного податкового навантаження можна обрати номінальні податкові платежі, що легко вимірюються. Проте слід здійснити вибір основ вимірювання: в яких величинах вимірювати — абсолютних чи відносних (наприклад, щодо доходу), яку ставку використовувати — середню чи граничну.
Варто нагадати, що існують два загальні, але й альтернативні принципи оподаткування, які можна взяти за основу, аналізуючи справедливість податкової системи: 1) принцип вигоди; 2) принцип податкоспроможності (табл. 10.2).
Таблиця 10.2
ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ОПОДАТКУВАННЯ,
ЩО ВИКОРИСТОВУЮТЬСЯ ПРИ АНАЛІЗІ
СПРАВЕДЛИВОСТІ ОПОДАТКУВАННЯ
| С У ТНІС ТЬ |
Принцип вигоди |
Принцип податкоспроможності |
| Індивіди обкладаються податками залежно від вигоди, яку кожен з них одержить від соціальних програм видатків, що фінансуватимуться за рахунок податкових надходжень |
Індивіди мають обкладатися податками у відповідно до їхньої здатності нести податковий тягар |
| З Н АЧЕННЯ |
• Забезпечує справедливість як по горизонталі, так і по вертикалі • Жоден з індивідів не принесе чистої жертви в плані корисності в результаті оподаткування • За певних умов цей принцип може послугувати орієнтиром для визначення справедливих джерел фінансування за деякими соціальними програмами видатків конкретного спрямування |
•Забезпечує справедливість як по горизонталі, так і по вертикалі • Розкриває зв’язок між податковою політикою та політикою державних видатків • Практичне застосування залежить від того, наскільки можливо реалізувати функції податків (наприклад, через прогресивне оподаткування) |
Вирішення проблеми економічної справедливості як справедливого перерозподілу при оподаткуванні має дати відповідь на запитання: в якому випадку податок буде справедливим або несправедливим (табл. 10.3).
Таблиця 10.3
УМОВИ СПРАВЕДЛИВОСТІ ПОДАТКУ
| Податок буде справедливим |
Податок буде несправедливим |
| якщо ступінь нерівностів розподілі відповідної змінної в постподатковій ситуації виявиться меншим, ніж той, що спостерігався в доподатковій ситуації |
якщо ступінь нерівностів розподілі відповідної змінної в постподатковій ситуації виявиться більшим, ніж той, що спостерігався в доподатковій ситуації |
10.2.3. Показники ступеня нерівності для визначення справедливості податку
Для визначення справедливості податку з практичного погляду користуються показниками ступеня нерівності:
1) коефіцієнтом Джині;
2) індексом Аткінсона [47].
Коефіцієнт Джині (G) розраховується на основі кривої Лоренца й демонструє ступінь економічної нерівності в доходах у країні (рис. 10.4). Коефіцієнт Джині — це відношення площі над кривою Лоренца (площі А) до площі, що знаходиться під бісектрисою, яка є сумою площі А та площі В:
. площаплоща площа
ВА
А G + = . площаплоща площа
ВА
А G + = . площаплоща площа
ВА
А G + =
Алгебраїчно коефіцієнт Джині можна виразити такою формулою: де n — кількість індивідів, сімей, між якими розподіляється дохід; у
1 — рівень доходу індивіда і, причому ;...
— середній дохід.
21n yyy?? µ
Рис. 10.4. Крива Лоренца
За цією формулою найвищий рівень доходу (у
1 ) має вагу ,1
1 =y тимчасом як найнижчий рівень доходу (у n ) має вагу .ny n =
Коефіцієнт Джині відповідає принципу передачі Дальтона: за будь-якого даного загального рівня доходу перерозподіл останнього від забезпеченішого індивіда до менш забезпеченого має приводити до скорочення показника нерівності (і навпаки). Отже, перерозподіл від забезпечених до малозабезпечених індивідів наблизив би криву Лоренца до бісектриси й відповідно зменшив би значення коефіцієнта Джині.
Застосування коефіцієнта Джині має вади. Якщо два різні розподіли доходу формують криві Лоренца, що взаємно перетинаються, розраховані на їхній основі коефіцієнти Джині складнотимчасом як найнижчий рівень доходу (у n ) має вагу .ny n =
Коефіцієнт Джині відповідає принципу передачі Дальтона: за будь-якого даного загального рівня доходу перерозподіл останнього від забезпеченішого індивіда до менш забезпеченого має приводити до скорочення показника нерівності (і навпаки). Отже, перерозподіл від забезпечених до малозабезпечених індивідів наблизив би криву Лоренца до бісектриси й відповідно зменшив би значення коефіцієнта Джині.
Застосування коефіцієнта Джині має вади. Якщо два різні розподіли доходу формують криві Лоренца, що взаємно перетинаються, розраховані на їхній основі коефіцієнти Джині складно
За цією формулою найвищий рівень доходу (у
1 ) має вагу ,1
1 =y тимчасом як найнижчий рівень доходу (у n ) має вагу .ny n =
Коефіцієнт Джині відповідає принципу передачі Дальтона: за будь-якого даного загального рівня доходу перерозподіл останнього від забезпеченішого індивіда до менш забезпеченого має приводити до скорочення показника нерівності (і навпаки). Отже, перерозподіл від забезпечених до малозабезпечених індивідів наблизив би криву Лоренца до бісектриси й відповідно зменшив би значення коефіцієнта Джині.
Застосування коефіцієнта Джині має вади. Якщо два різні розподіли доходу формують криві Лоренца, що взаємно перетинаються, розраховані на їхній основі коефіцієнти Джині складно
використати для порівняння відповідного стану нерівності в цих двох ситуаціях. Показник Аткінсона дає змогу подолати цю ваду. Індекс Аткінсона (А) визначається за формулою де у е — рівнорозподілений еквівалентний дохід, тобто сума доходу, яка у разі рівного розподілу забезпечила б точно такий рівень суспільного добробуту, як і за фактичного розподілу: де ? ? 1, ? — оціночний параметр, що виражає оцінку тих експертів, які розробляють податкову політику з погляду впливу нерівності на суспільний добробут.
,1µ?= e yA ,1µ?= e yA ()()()[]{},...
1 ??
2 ?
1 ? +++=nyyyy ne ()()()[]{},...
1 ??
2 ?
1 ? +++=nyyyy ne
Значення параметра ? можна оцінити інтуїтивно, зосередивши
увагу на такому. Якщо і = µ для всіх і, тобто, якщо існує повна рівність у розподілі доходу, то тоді у е = µ незалежно від значення ?. Тоді індекс Аткінсона А = 0. Це означає, що нерівності не очікується. Якщо уявити, що весь дохід отримає одна особа, то при цьому А = 0, якщо ? = 1. Цей показник засвідчить відсутність нерівності незалежно від фактичного розподілу. У такому разі перерозподіл ніяк не вплине на суспільний добробут. Зі зменшенням ? (яке може бути від’ємною величиною) будь-який перерозподіл доходу від забезпеченіших до менш забезпечених індивідів матиме дедалі більший вплив на суспільний добробут за будь-якого нерівного розподілу доходу. Отже, індекс Аткінсона відповідає принципу Дальтона за всіх допустимих значень ?, крім випадку, коли ? = 1.
Тож індекс Аткінсона вимірює не ступінь нерівності сам по собі, а втрату суспільного добробуту, зумовлену нерівністю в доходах. Перевага цього показника полягає в тому, що коли, розрахований для одного розподілу, він виявляється вищим такого самого показника для іншого розподілу за всіх значень ?, то тоді крива Лоренца для першого розподілу матиме більшу кривизну, ніж для другого (і навпаки). вність у розподілі доходу, то тоді у е = µ незалежно від значення ?. Тоді індекс Аткінсона А = 0. Це означає, що нерівності не очікується. Якщо уявити, що весь дохід отримає одна особа, то при цьому А = 0, якщо ? = 1. Цей показник засвідчить відсутність нерівності незалежно від фактичного розподілу. У такому разі перерозподіл ніяк не вплине на суспільний добробут. Зі зменшенням ? (яке може бути від’ємною величиною) будь-який перерозподіл доходу від забезпеченіших до менш забезпечених індивідів матиме дедалі більший вплив на суспільний добробут за будь-якого нерівного розподілу доходу. Отже, індекс Аткінсона відповідає принципу Дальтона за всіх допустимих значень ?, крім випадку, коли ? = 1.
Тож індекс Аткінсона вимірює не ступінь нерівності сам по собі, а втрату суспільного добробуту, зумовлену нерівністю в доходах. Перевага цього показника полягає в тому, що коли, розрахований для одного розподілу, він виявляється вищим такого самого показника для іншого розподілу за всіх значень ?, то тоді крива Лоренца для першого розподілу матиме більшу кривизну, ніж для другого (і навпаки). Тоді індекс Аткінсона А = 0. Це означає, що нерівності не очікується. Якщо уявити, що весь дохід отримає одна особа, то при цьому А = 0, якщо ? = 1. Цей показник засвідчить відсутність нерівності незалежно від фактичного розподілу. У такому разі перерозподіл ніяк не вплине на суспільний добробут. Зі зменшенням ? (яке може бути від’ємною величиною) будь-який перерозподіл доходу від забезпеченіших до менш забезпечених індивідів матиме дедалі більший вплив на суспільний добробут за будь-якого нерівного розподілу доходу. Отже, індекс Аткінсона відповідає принципу Дальтона за всіх допустимих значень ?, крім випадку, коли ? = 1.
Тож індекс Аткінсона вимірює не ступінь нерівності сам по собі, а втрату суспільного добробуту, зумовлену нерівністю в доходах. Перевага цього показника полягає в тому, що коли, розрахований для одного розподілу, він виявляється вищим такого самого показника для іншого розподілу за всіх значень ?, то тоді крива Лоренца для першого розподілу матиме більшу кривизну, ніж для другого (і навпаки). А = 0, якщо ? = 1. Цей показник засвідчить відсутність нерівності незалежно від фактичного розподілу. У такому разі перерозподіл ніяк не вплине на суспільний добробут. Зі зменшенням ? (яке може бути від’ємною величиною) будь-який перерозподіл доходу від забезпеченіших до менш забезпечених індивідів матиме дедалі більший вплив на суспільний добробут за будь-якого нерівного розподілу доходу. Отже, індекс Аткінсона відповідає принципу Дальтона за всіх допустимих значень ?, крім випадку, коли ? = 1.
Тож індекс Аткінсона вимірює не ступінь нерівності сам по собі, а втрату суспільного добробуту, зумовлену нерівністю в доходах. Перевага цього показника полягає в тому, що коли, розрахований для одного розподілу, він виявляється вищим такого самого показника для іншого розподілу за всіх значень ?, то тоді крива Лоренца для першого розподілу матиме більшу кривизну, ніж для другого (і навпаки). за всіх допустимих значень ?, крім випадку, коли ? = 1.
Тож індекс Аткінсона вимірює не ступінь нерівності сам по собі, а втрату суспільного добробуту, зумовлену нерівністю в доходах. Перевага цього показника полягає в тому, що коли, розрахований для одного розподілу, він виявляється вищим такого самого показника для іншого розподілу за всіх значень ?, то тоді крива Лоренца для першого розподілу матиме більшу кривизну, ніж для другого (і навпаки). увагу на такому. Якщо у і = µ для всіх і, тобто, якщо існує повна рівність у розподілі доходу, то тоді у е = µ незалежно від значення ?. Тоді індекс Аткінсона А = 0. Це означає, що нерівності не очікується. Якщо уявити, що весь дохід отримає одна особа, то при цьому А = 0, якщо ? = 1. Цей показник засвідчить відсутність нерівності незалежно від фактичного розподілу. У такому разі перерозподіл ніяк не вплине на суспільний добробут. Зі зменшенням ? (яке може бути від’ємною величиною) будь-який перерозподіл доходу від забезпеченіших до менш забезпечених індивідів матиме дедалі більший вплив на суспільний добробут за будь-якого нерівного розподілу доходу. Отже, індекс Аткінсона відповідає принципу Дальтона за всіх допустимих значень ?, крім випадку, коли ? = 1.
Тож індекс Аткінсона вимірює не ступінь нерівності сам по собі, а втрату суспільного добробуту, зумовлену нерівністю в доходах. Перевага цього показника полягає в тому, що коли, розрахований для одного розподілу, він виявляється вищим такого самого показника для іншого розподілу за всіх значень ?, то тоді крива Лоренца для першого розподілу матиме більшу кривизну, ніж для другого (і навпаки).
10.2.4. Альтернативні теорії справедливості розподілу та можливості їх практичного застосування при оподаткуванні Існують три основні теорії справедливості розподілу:
1) утилітаризм;
2) теорія Неша;
3) теорія Ролза [47].
Згідно з традиційним підходом, прийнятим в економічній теорії добробуту, справедливість розподілу аналізується на основі концептуальної побудови у вигляді функції суспільного добробуту, що демонструє співвідношення між добробутом окремого індивіда (або корисністю для індивіда) та добробутом суспільства в цілому. Якщо корисність для індивіда і — (U і ) залежить від його
доходу (у і ), тобто U i = U i (у і ), то тоді функція суспільного добробуту виступатиме формулою, що об’єднує всі (U i ) в один показник суспільного добробуту (W): ()()()[] n n yUyUyUW...,,,
2 2
1
1 =. доходу (у і ), тобто U i = U i (у і ), то тоді функція суспільного добробуту виступатиме формулою, що об’єднує всі (U i ) в один показник суспільного добробуту (W): ()()()[] n n yUyUyUW...,,,
2 2
1
1 =.
Отже, відмінності між альтернативними теоріями справедливості розподілу можуть проявлятися у відмінностях формул під час побудови показника суспільного добробуту.
З погляду теорії утилітаризму добробут суспільства — це просто сума добробутів індивідів:
Тоді між добробутом двох індивідів існує однозначна залежність, за якою будь-яка зміна в добробуті одного зумовлює рівну протилежну зміну в добробуті іншого. Лінія АВ показуватиме контур рівного добробуту, який відображає всі комбінації U 1 та U 2 , що формують суспільний добробут W. Це — пряма лінія з від’ємним нахилом. Отже, суспільний добробут буде однаковим незалежно від того, чи розподіляється W * цілком на користь особи 1 (точка А), чи на користь особи 2 (точка В), чи порівну ділиться між ними (точка С) (рис. 10.5). U
1 U
2
Рис. 10.5. Теорія утилітаризму
На відміну від утилітаризму, теорія Неша (рис. 10.6) надає значення початковому розподілу добробутів індивідів, що виражає формула U
2 U
1
Рис. 10.6. Теорія Неша
При досягненні даного рівня суспільного добробуту значення має відносний добробут кожного індивіда чи сім’ї. Контур рівного добробуту, за теорією Неша, показує, що з відхиленням від бісектриси в будь-якому напрямі крутизна нахилу контуру стосовно осі менш забезпеченого індивіда збільшується, тобто під час розрахунку суспільного добробуту еквівалентна цінність добробуту менш забезпечених осіб чи сімей щодо добробуту забезпеченіших зростає з віддаленням від рівності.
Теорія соціальної справедливості Ролза (рис. 10.7) ще більшого значення надає початковому розподілу доходів. За цією теорією добробут суспільства представляє саме той індивід, що має найменший рівень доходу:
Це означає, що таке зростання добробуту забезпеченішого індивіда чи сім’ї не може компенсувати зниження добробуту найменш забезпеченого в досягненні будь-якого конкретного рівня суспільного добробуту. Контур рівності добробуту є перпендикулярним до осі найменш забезпеченого індивіда при відхиленні в будь-який бік від бісектриси. Оскільки суспільний добробут не
може зрости, поки не підвищиться добробут найменш забезпеченого члена суспільства, теорію Ролза називають максиміновою теорією справедливого розподілу. U
1 U
2
Рис. 10.7. Теорія Ролза
Отже, утилітаризм і теорія Ролза є граничними випадками справедливого розподілу: перший не надає жодного значення нерівності в розподілі, а остання розглядає рівний розподіл як першочергову мету. Узагальнена функція суспільного добробуту, що охоплює весь спектр справедливості розподілу (від її утилітаристського трактування до трактування Ролза) завдяки варіативності єдиного нормативного параметра ?, матиме вигляд: де ? ? 1.
()()[] ? +=
1 ?2?1 UUW, ()()[] ? +=
1 ?2?1 UUW,
• Якщо ? = 1, то це рівняння трансформується тоді, коли діє утилітаристська концепція.
• Якщо ? ? – ?, то це ситуація, коли діє теорія Ролза.
• Якщо ? ? 0, одержимо випадок, коли діє концепція Неша.
Формула суспільного добробуту під час розроблення основ податкової політики держави є конкретним методом, за допомогою якого можна обрати певні орієнтири в оподаткуванні з урахуванням економічної справедливості. Крім цього, пропонуючи обрати певне значення ?, цей метод змушує конкретних осіб, що розроблятимуть основи податкової політики, відкрито проявити свої наміри щодо реалізації справедливості в розподілі [47].
• Якщо ? = 1, то це рівняння трансформується тоді, коли діє утилітаристська концепція.
• Якщо ? ? – ?, то це ситуація, коли діє теорія Ролза.
• Якщо ? ? 0, одержимо випадок, коли діє концепція Неша.
