ВИЗНАЧЕННЯ ...Надмірний податок служить великою спокусою до обману.

Адам Сміт ...Податкова система має бути спроектована так, щоб індивіди були переконані в доцільності своїх податкових виплат.

Дж. Стігліц

Основні проблеми розділу

10.1. Податкове навантаження: фіскальний вплив і компенсаторний ефект.

10.2. Податкове навантаження в теорії оптимального оподаткування.

10.2.1. Оподаткування та ефективність: методи вимірювання втрати економічної вигоди.

10.2.2. Оподаткування та справедливість у розподілі доходів.

10.2.3. Показники ступеня нерівності для визначення справедливості податку.

10.2.4. Альтернативні теорії справедливості розподілу та можливості їх практичного застосування при оподаткуванні.

10.3. Аналіз розподілу податкового навантаження: підходи, моделі та показники.

10.4. Практика визначення податкового навантаження: підходи, методи та показники.

10.5. Алгоритм визначення рівня податкового навантаження та його розподілу між суб’єктами економіки.

10.6. Проблема оптимізації податкового навантаження та можливості її розв’язання.

10.1. Податкове навантаження: фіскальний вплив і компенсаторний ефект

У макроекономічному сенсі податок — це частина виробленого в суспільстві продукту, яка перерозподіляється на забезпечення виконання державою належних їй функцій через механізм бюджету держави. Тож він є частиною суспільного продукту, яка вилучається із системи ринкового розподілу ресурсів та використовується відповідно до певних політично встановлених цілей. Невід’ємна негативна риса податку полягає в частковому розриві відтворювального ланцюга економічного суб’єкта, що безпосередньо негативно впливає на потенціал його розвитку, а саме — призводить до певних втрат від оподаткування для цього суб’єкта.

Водночас, зважаючи на суспільний характер процесу відтворення, потрібно усвідомлювати, що відбуватися він може лише за певних суспільних ринкових умов. Саме на підтримання таких умов і мають спрямовуватися вилучені через податкові платежі ресурси. Отже, податкова система слугує замикаючою ланкою процесу суспільного відтворення, об’єднуючи індивідуальні відтворювальні процеси. Ця функція податкової системи є компенсатором зазначеного негативного ефекту для індивідуальних відтворювальних процесів [45].

Такий компенсаторний ефект може бути достатньо повно визначений із застосуванням методології врахування трансакційних витрат. Трансакційними в неоінституціональній економічній теорії називають витрати, пов’язані з пошуком інформації, веденням переговорів та укладенням контрактів, вимірюванням, специфікацією та захистом прав власності, а загалом — із формуванням і забезпеченням реалізації стратегії та тактики поведінки економічного суб’єкта. Якщо в ідеальній ринковій економіці трансакційні витрати дорівнюють нулю, з відхиленням реальної економіки від «ідеальної» виникає низка екстерналій, погашення яких потребує додаткових витрат. Результатом таких витрат є пропозиція певних суспільних благ, до яких належать фізичний захист, правозахист, захист від надзвичайних ситуацій, відповідний культурний, моральний та освітній рівень населення, демографічний потенціал і рівень громадського здоров’я, рівень розвитку науки, інформаційної, транспортної та енергетичної інфраструктури, єдиної валютногрошової системи тощо. Варто наголосити на тому, що весь перелік цих благ не обов’язково має стовідсотково забезпечуватися державою. Проте, навіть забезпечені зусиллями приватних економіч-

них суб’єктів, ці складові, зрештою, формують інституційне та економічне середовище, яке впливає на величину трансакційних витрат економічних суб’єктів.

Відповідно, потенційні трансакційні витрати економічного суб’єкта зменшуються на величину суспільних та квазісуспільних благ, які споживаються в суспільстві. Останні ж доповнюють індивідуальні відтворювальні процеси, сприяючи їхній стійкості та завершеності.

Нобелівський лауреат С. Норт, вивчаючи процеси формування та змін інституційної системи, дійшов висновку, що критерієм суспільної необхідності конкретних інститутів є їхня роль у зменшенні трансакційних витрат. Розглядаючи податкову систему як один із суспільних інститутів, можна дійти висновку, що податки сприймаються економічними суб’єктами як плата за зменшення їхніх власних трансакційних витрат. Податковий механізм установлює ступінь участі окремих економічних суб’єктів у фінансуванні суспільних потреб. Відбувається своєрідний обмін між державою та платником податку, в якому платник розраховує на надання йому суспільних благ в обсязі, еквівалентному сплаченому податку [45].

Отже, податкове навантаження, що відповідає еквівалентному «обміну» сплачених податків на суспільні блага, які одержують суб’єкти економіки, можна вважати нормальним, суспільно необхідним і компенсаційним.

Якщо не відбувається замикання індивідуального відтворювального ланцюга (податкова система відіграє руйнівну роль щодо суб’єкта), є підстави вважати зазначений обмін нееквівалентним, а податковий тиск — надмірним. При цьому надмірне податкове навантаження, або чиста втрата від оподаткування, — це різниця між фактичним податковим тиском (валовою втратою від оподаткування) та компенсаційним (вигодою, що приносять державні видатки, які фінансуються зі сплачених податків).

Треба зауважити, що, оскільки «обмін» податків на суспільні блага підпорядкований вартісним категоріям несиметрично (величина податкового навантаження має безпосередній вартісний вимір, тимчасом як рівень споживання суспільних благ часто оцінюється суб’єктивно), на практиці досить часто спостерігається недооцінка реального вкладу держави у відтворювальний процес, що суб’єктивно сприймається економічним суб’єктом як надмірний податковий тиск, який гальмує економічний розвиток порівняно з потенційно можливою величиною. Непоодинокі, особливо в перехідний економіці, також випадки, коли надмірність податкового тиску насправдівикликана об’єктивною неспроможністю даного суб’єкта до відтворення: через надмірну застарілість устаткування, технологій, неефективну організацію, невідповідність ринковому середовищу тощо.

За Нортом, коли суспільні групи вважають, що максимум прибутку не може бути отриманий в умовах наявної інституційної системи, вони можуть формувати нові інститути. Щодо податкової системи йдеться про активізацію неформальних інститутів, якими є тіньова економіка та корупція. Співвідношення між тінізацією діяльності та цілковитою відмовою від неї визначається конкретними чинниками — від національного менталітету та рівня економічного розвитку країни до ступеня жорсткості системи правопорядку [45].

Переходячи до «тіньового існування», економічний суб’єкт одразу позбувається можливості користуватися більшістю із суспільних благ (зокрема, нелегальний працівник не має права на пенсію, тіньові підприємства позбавлені захисту своїх фізичної безпеки, господарських прав тощо). Функції забезпечення безпеки господарської діяльності, кредитування суб’єктів господарювання, розподілу дефіцитних ресурсів, форсування дотримання платіжної дисципліни тощо починають виконувати нелегальні та кримінальні структури. Відповідно зростає величина трансакційних витрат суб’єкта, до яких також додається ризик втрати через розкриття тіньових операцій. Вибір економічним суб’єктом тіньового способу ведення операцій свідчить про те, що податкове навантаження є для нього обтяжливішим, аніж величина цих витрат, що підштовхує його до протистояння державі та підтримки нелегального сектору. Це, власне, засвідчує руйнівний характер надмірного податкового тиску для суспільства загалом.

Отримуючи недостатній рівень податкових надходжень, держава не в змозі забезпечити належну пропозицію суспільних благ. Це, у свою чергу, знижує готовність економічних суб’єктів сплачувати податки, що відтворює ситуацію дефіцитності ресурсів. У держави виникає спокуса спрямувати дефіцитні кошти в пріоритетному порядку на фіскально-репресивні заходи з метою запобігання ухиленню від податків, що ще сильніше знижує суспільну корисність держави. Корені зазначеної проблеми містяться в значній питомій вазі умовно-фіксованих витрат у витратах на виробництво суспільних благ (утримання системи державного управління, правоохоронних структур, систем освіти та охорони здоров’я тощо потребує певної частки коштів незалежно від практичного обсягу послуг, які надаються ними). Ці витрати диктують нижню межу податкового навантаження, яке може існувати в економіці. Така межа є досить високою, про що свідчитьзначна частка коштів, що перерозподіляється через державний бюджет у країнах Центральної та Східної Європи. В Україні, зокрема, ця частка є значно нижчою за показник зазначених країн, що й віддзеркалилося на занепаді системи державних послуг. Відтак зниження обсягів бюджетних видатків нижче величини умовно-фіксованих витрат призвело до того, що погіршення якості суспільних благ відбувалося навіть за підвищення рівня податкового тиску. Це, власне, й обумовило драматичну суперечність між фіскальною сферою та бізнесом [45].

Нині перед Україною постала досить складна дилема: змиритися з теперішнім низьким рівнем суспільних благ і відповідно знизити податкове навантаження на бізнес (на що останній піде з готовністю, оскільки нині він у будь-якому разі змушений витрачатися на забезпечення собі квазісуспільних благ) або зберегти та навіть поступово посилювати рівень податкового навантаження, повернувши державні послуги обличчям до бізнесу й особи та радикально поліпшуючи пропозицію суспільних благ. Вибір пріоритетів і прийняття рішень щодо реформування податкової системи, а також готовність здійснювати реформи, забезпечивши суспільний консенсус навколо завдань довгострокового економічного зростання, — основна проблема під час розроблення податкової політики України на нинішньому етапі її розвитку.