3.4. ПОДАТКОВА ПОЛІТИКА
3.4.1. Суть і значення фіскального нейтралітету в ЄС
3.4.2. Податкова конвергенція в ЄС (2000— 2006 рр.)
3.4.3. Напрями подальшого вдосконалення податкових систем ЄС (2007—2013 рр.)
Питання для самоконтролю
Основна література
Додаткова література
3.4.1. Суть і значення фіскального нейтралітету в ЄС
Створення економічного та монетарного союзу завжди передбачає цілу низку заходів взаємної гармонізації, найважливішою з яких, без сумніву, є фіскальна, тісно пов’язана з бюджетною, монетарною та податковою політиками, адже реальне наповнення національного та консолідованого бюджету ЄС здебільшого здійснюється за допомогою використання селективних податкових механізмів та інструментів.
Складна і доволі заплутана податкова система 60—70х років, яка включала систему багатоступеневих тарифів окремих країн, доволі швидко була замінена на відносно гармонізовану модель двох податків: на додану вартість (ПДВ) та акцизний збір. Уже наприкінці 80х років таке вирівнювання забезпечило високу динаміку руху товарів та послуг в ЄЕС, адже відтоді досить різні країнові податки не були чинником стримування цієї важливої «європейської свободи», тим не менше, решта розбіжностей (головно щодо прямого та непрямого оподаткування) продовжувала створювати численні проблеми експортноімпортних відносин державчленів. Доволі помітним етапом розвитку фіскальних суперечностей був початок 90х років, коли необхідність подальшої гармонізації податкових систем набула великого розголосу не лише серед економістів, а й серед населення Спільноти. Так, експерти з «Товариства споживачів» підрахували, що коливання вартості автомобіля на момент його купівлі в різних країнах Європи може сягати 100 % через різницю в акцизних зборах, ПДВ та інших податках (Д.Дайнен, 2006). Слід зауважити також , що до 1992 року країнова різниця у ставках ПДВ в ЄЕС становила близько 11 %. Доволі великою була й різниця у податках «на розкіш», за яких кожна з національних законодавчих баз порізному трактувала їх суть і значення, а також мала різну фіскальну ґратку.
Вільний рух товарів, який одбувався після 1 січня 1993 року, дозволив суттєво зменшити напруженість між країнами щодо відміни митних кордонів, водночас виникла цілком зрозуміла загроза того, що митні торговельні бар’єри, цілком імовірно, можуть стати податковими, а тому існувала нагальна потреба у тому, щоб непрямі податки не вплинули на торговельні потоки в межах ЄЕС, що, як вважає Н. Мусис (2005), мало б забезпечити так званий фіскальний нейтралітет. Шляхів досягнення цього було кілька:
- Оподаткування товару в країні походження мало б у цілому суттєво змінити напрями торговельних потоків, які відтепер формувалися не тільки, а у деяких випадках не стільки завдяки порівняльним витратам, скільки різницям у податках.
- Оподаткування в країні призначення.Виходячи з теорії порівняльних переваг, виробництво мало б концентруватися там, де витрати є нижчими. Застосування податкових бар’єрів необхідне для того, щоб оподаткувати імпортовані товари в країні призначення, натомість державиучасниці не були б зацікавлені у вирівнюванні ставок оподаткування.
- Застосування системи сукупного багатоступеневого обігового податку полягало у тому,що у деяких країнах Спільнотиоподатковувалася кожна операція з виготовлення певного продукту. Оподаткування не відбувалося, якщо фірма виявлялася вертикально інтегрованою, натомість малі та середні підприємства, які такої форми організації не мали, потерпали б більше всього, що, природно, створювало на європейських ринках різні конкурентні умови, а цього допускати було не варто.
Такі різні сценарії досягнення фіскального нейтралітету в ЄЕС призводили до необхідності домовлятися з кожного з пунктів. Зокрема, з 1 січня 1993 року стандартна ставка ПДВ встановлювалась у розмірах не менше 15 %, а то й вище.
Ще у 1987 році Єврокомісія запропонувала свій сценарій досягнення фіскального нейтралітету, згідно з яким ПДВ має сплачуватись у країні, де відбувся продаж товару, проте державичлени наполягали на тому, що потрібно створювати так звану перехідну систему, згідно з якою цей вид податку стягуватиметься упродовж певного часу в країні призначення. Податкові суперечності, що виникли при цьому, призводили до загострення багатьох конфліктів, зокрема щодо існування магазинів «dutyfree», адже, як відомо, усунення митних кордонів, мало б стати підставою для закриття цієї системи аеропортових магазинів. Утім, цього не відбулося, адже високоприбуткові безмитні операції виявилися важливішим чинником розвитку, ніж податкова логіка. З плином часу вони почали поділятися на внутрішньосоюзівські ціни (які включали ПДВ та акцизні збори) та ціни, які цих «надбавок» не включали, а придбані товари вирушали разом із їх власниками за межи Спільноти.
В с т а в к а 1 8
|
«Бананові війни» в Європі, яка не вирощує бананів
У ЄС 90х років ХХ ст. доволі частими були курйозні суперечки, які нерідко виникали майже на порожньому місці. Доволі показовою при цьому стала війна за «дешеві» та «дорогі» банани і відповідний розподіл квот.
Ухвалення цілої низки програм сприяння розвиткові держав Карибського басейну, а також преференцій щодо підтримки «ефективних» плантаторів з Канарських островів призвело до того, що британські, іспанські та португальські фірми, які імпортували до Європи цю продукцію , були дуже зацікавлені у високій ціні бананів. Водночас дешевші банани ціною 1 долар США за кілограм пропонувалися до експорту більшістю інших держав Латинської Америки. Враховуючи те, що ціна карибської продукції була значно вищою, було запропоновано встановити відповідні квоти на неї. Ці банани за якістю нічим не відрізнялася від, приміром, перуанських, проте суттєво різнилися за ціною. Німеччина та Нідерланди, основні споживачі бананів у Європі, не погодилися з «дорогою» пропозицією карибських країн та системою лобіювання їх інтересів у ЄС. Вони були глибоко переконані, що немає жодних підстав платити за банани, які коштують $1, більш високу ціну. Дискусії в Раді ЄС ні до чого не привели. Під час голосування щодо цієї ситуації Німеччина залишилася в меншості, що дуже вплинуло на «бананові» позиції цієї країни. Вона почала погрожувати решті учасників тим, що звернеться до Суду ЄС і навіть до ГАТТ. Натомість до останньої звернулися «доларові» виробники бананів, які були обурені неринковою поведінкою окремих європейських держав, що надавали перевагу дорогим карибським бананам. Рішення СОТ було не на користь Єврокомісії, в ньому було чимало пунктів, які чітко визначали, що європейська система «допомоги» порушує правила світової торгівлі.
На превеликий жаль, ще й досі в ЄС не знайдено оптимальної формули, яка б гармонізувала «бажання» допомогти продуцентам бананів і не порушити при цьому конкурентних правил та наповнити через податкову систему бюджет Спільноти.
|
Незважаючи на всі прагнення країн Спільноти до формування фіскального нейтралітету, види податків в ЄС середини 90х років суттєво різнилися. Нерідко причину цього шукали насамперед в існуванні федеративної чи унітарної форми державного устрою. Так, Ardy Brian (2004) спробував пояснити відмінність більш високого рівня оподаткування, зокрема корпоративного податку в унітарних державах (Франція, Швеція, Велика Британія), аніж у федеративних (Німеччина). Існує більш високий, на його думку, податок на товари та послуги в унітарних державах, які програють федеративним також у сумарних значеннях основних видів оподаткування (в унітарній Франції його середнє значення дорівнює 41,9 %, Швеції — 41,0 %, Великій Британії — 35,9 % ВВП країни. Для порівняння: в США це лише 20,3 %, Німеччині — 31,6 % (табл. 3.4.1).
< Попередня Змiст Наступна >
Iншi роздiли:
3.4.3. Напрями подальшого вдосконалення податкових систем (2007-2013 рр.)
РОЗДІЛ 4. СЕКТОРАЛЬНІ ПОЛІТИКИ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ. ПРОМИСЛОВА ТА ТЕХНОЛОГІЧНА ПОЛІТИКА
4.1.2. Сучасні принципи та механізми реалізації спільної промислової політики ЄС
4.1.3. Інструменти фінансової підтримки діяльності промислових підприємств
4.1.4. Секторальні пріоритети промислової політики ЄС
|
