Стародавній Єгипет можна характеризувати як аграрну державу з командноадміністративною економікою. Адже саме у цій країні зародилась ідея загальнодержавного обліку доходів і видатків, а також натуралістичний підхід до обліку. Вся облікова система була частиною механізму централізованого управління економікою. Вироблені господарствами продукти збиралися державними органами у сховища, звідки перерозподілялись (дещо нагадує систему колгоспів СРСР). У результаті облік вівся як у окремих господарствах, так і на загальнодержавному рівні.
Для забезпечення казни постійним джерелом надходжень витрати і доходи нормувалися.
Земля, зерно, продукти, податки, праця працівників — на все це розроблялись норми. У будівництві нормування використовували, щоб визначити чисельність працівників і кількість необхідних будівельних матеріалів.
Обліковці-писарі древності належали до касти жреців, і мали набагато більше влади та авторитету, ніж сучасні. Знання рахунку, письма, як і інші науки: математика, економіка, інженерія, були доступні лише обраним і люди, що володіли ними, користувались великою повагою.
Писарі, що стояли на верхівці професійної ієрархії, відігравали велику роль в управлінні державою, її культурному та економічному розвитку. Писарі фараона були його радниками із багатьох питань.
У древніх писарів-обліковців посади розподілялись за ієрархією і за ділянками обліку: облік землі, продуктів сільського господарства та їх розподіл, збір податків, контроль.
Каста землеробів вважалася непрестижною і гіршим покаранням за недобросовісну працю було переведення писаря у землероби.
Знайдений археологами папірус Ринда, що датується II тисячоліттям до н.е., свідчить про те, що при навчанні майбутніх писарів використовувалися навчальні посібники. У цьому папірусі даються господарські завдання із рішеннями: як підрахувати та розподілити оплату праці, визначити витрати для виготовлення продуктів харчування а також найпростіші питання прикладної фізики.
Як відомо, найдревніше письмо мало вигляд малюнків
—ієрогліфів, що були досить складними для виконання. Із плином часу воно трансформувалось і спрощувалось до ієратичного, а пізніше до коптського письма. Ієрогліфами продовжували писати лише найважливіші документи на кшталт указів фараона.
Більшість побутових господарських документів древні єгиптяни писали на папірусі, глиняних і дерев’яних дощечках. Записи у папірусах розташовувалися залежно від призначення документів: колонками або рядками. Та крізь тисячоліття до нашого часу збереглась їх дуже невелика кількість. До нас у досконалому вигляді дійшли в основному записи на стінах усипальниць фараонів, які описували події історії та релігійні міфи. Облікові ж повсякденні записи велись на крихких матеріалах. На древньоєгипетських малюнках зокрема таких, що зображають сцени загробного суду часто зустрічаються символи обліку: дощечка із дерева чи слонової кості для заміток, тростина для письма, а також терези.
Сільськогосподарська продукція збиралась на центральні склади, а потім розподілялась, тому велику увагу приділяли її збереженню. Продукти зберігались у різній тарі — посудини, ящики тощо, які опечатувались печаткою з ім’ям царя, вказівкою, хто виробив, і хто відповідальний за зберігання. Окрім печаті функції охорони і контролю за збереженням власності відігравав інвентарний опис, адже в Стародавньому Єгипті ще не використовували замки.
Тим же способом зберігали документи, адже вони фіксували достовірність операцій. Оформлювались давньоєгипетські документи за всіма юридичними вимогами, датувались роками правління фараонів і датами інвентаризацій.
Саме у Древніх Єгиптян для більш швидкого рахунку з’являється перший рахунковий прилад «абак» — праобраз «рахівниці», якою ще донедавна користувалося людство. Він виглядав як дошка із пазами, у яких перекладались камінці.
Основна форма обліку Древнього Єгипту — описи з переліком різних об’єктів. Інвентарні описи можна вважати відправним моментом еволюції усіх форм обліку. Із плином часу складання інвентарних списків стало носити регулярний характер, і поступово доповнювалося новими показниками, ускладнювалося за змістом. Потім дані стали групувати: списки посадовців за професійною ознакою, описи майна і інших засобів. Розвиток інвентарного обліку здійснювався у напрямах відокремлення та детального опису за видами засобів; і класифікації об’єктів у цьому ж описі як обліковому регістрі по групах засобів з підсумками.
Важливим об’єктом обліку була земля. Вона ділилась на різновиди, кожен з яких обліковувався відокремлено.
Оскільки монети ще не були винайдені, функції грошей у Стародавньому Єгипті відігравало зерно та металеві злитки різної ваги та цінності.
Слід відмітити, що облік вівся не лише майна фараонів, а й у храмах язичників жерцями цих храмів. У приватних господарствах теж велися облікові підрахунки. Для цієї мети у спеціальних школах готували економів, що вели облік і звітували про доходи й видатки господарства.
Як відомо, у Древньому Єгипті постійно велось грандіозне будівництво. Відповідно, облік робочої сили вівся на державному рівні і був досить відпрацьований. Працюючі обліковувались «по головам». Спочатку працівники оформлялись на роботу у відповідності з документом, який поступав у бюро царських документів, а потім до відповідальних за роботу груп.
