Отже, узагальнені дані платіжного балансу дають можливість ють золо товалютні резерви, що свідчить про стійкість та надійність фінансового стану країни і зміцнює її міжнародний престиж. Проте само по собі зростання резервів не завжди однозначно позитивне, оскільк країна збільшує «мертвий капітал», потреба в якому може і не виникнути. Щоб визначити систему заходів, спрямованих на ліквідацію, обмеження чи збереження дефіциту платіжного балансу, необхідно з’ясувати причин дисбалансів, ураховуючи усі соціально-економічні параметри.
250 грає роль макроекономічної моделі, яка відображає стан міжнародних платіжних відносин даної країни з рештою країн світу і виступає найважливішим орієнтиром при розробці програм макроекономічної стабілізації, завчасного коригування диспропорцій та визначення обсягу зовнішнього фінансування, забезпечення валютно-фінансової стабільності та інтеграції у світове співтовариство. З поняттям рівноваги платіжного балансу пов’язане поняття пла тоспроможності країни.
Стан платіжного балансу використовують як одну з компонен ономіч ть як «магічн ий чотирикут вага є самодостатньою з погляду відповіднот при конструюванні рейтингів фінансової стабільності, кредитоспроможності та інвестиційної привабливості окремих країн, при визначенні державних (політико-економічних) ризиків.
За економічним змістом платіжний баланс — це макроек на модель, що характеризує масштаби, структуру і характер зовнішньоекономічних операцій країни з іншим світом, рівень пристос ування національної економіки до світової. Зважаючи на зовнішньоекономічний характер операцій платіжного балансу, його рівновагу називають зовнішньою. Як агрегована макроекономічна модель платіжний баланс пов’язаний з іншими макроекономічними показниками, а тому оцінювання його рівноваги здійснюється у контексті макроекономічної рівноваги, тобто у поєднанні із внутрішньою рівновагою.
Макроекономічну рівно вагу визначаю ник», сторонами якого є: сталі темпи економічного розвитку, низькі темпи інфляції, високий рівень зайнятості та рівноважний стан платіжного балансу. Забезпечення макроекономічної рівноваги — основна функція органів державного управління. За визначенням В. Шевчука [146, с. 18] макроекономічна рівновага досягається тоді, коли:
• зовнішня рівно сті сальдо р ахунка поточних операцій СА довгостроковим пото
ажним знакам капіталу К, забезпечуючи рівність (СА + К) = 0;
• внутрішня рівновага характеризується рівнов ченням доходу, тобто коли підтримуються стійкі у довгостроковій перспективі темпи зростання доходу з мінімальним безробіттям.
Щодо оц них економіках, то вони, зале жно від позицій авторів, коливаються у межах 3
—7% приросту реального ВВП [182, с. 21]. Поточний рівень доходу через дисбаланс між внутрішнім попитом і пропозицією може відхилятися від рівноважного. Диспропорції, дисбаланси товарного і грошового ринків впливають на потоки ажним знаінки зрівноважених темпів зростання доходу в перехід кам капіталу К, забезпечуючи рівність (СА + К) = 0;
• внутрішня рівновага характеризується рівнов ченням доходу, тобто коли підтримуються стійкі у довгостроковій перспективі темпи зростання доходу з мінімальним безробіттям.
Щодо оц них економіках, то вони, зале жно від позицій авторів, коливаються у межах 3
—7% приросту реального ВВП [182, с. 21]. Поточний рівень доходу через дисбаланс між внутрішнім попитом і пропозицією може відхилятися від рівноважного. Диспропорції, дисбаланси товарного і грошового ринків впливають на потоки
251 платіжного балансу, порушують його рівновагу. З іншого боку, стан платіжного балансу впливає на внутрішню рівновагу.
На рис. 4.9 схематично подано взаємозв’язок зовнішньої і внутрішньої рівноваги. Зовнішня рівновага — це рівновага рахунків платіжного балансу — сальдо поточного рахунка (горизонтальний потік) і сальдо рахунка операцій з капіталом та фінансовими інструментами (вертикальний потік). Внутрішня рівновага (чотирикутник) — це баланс між внутрішнім попитом і пропозицією. Сполучними ланками між внутрішньою і зовнішньою рівноваго ю є оптимальне співвідношення чотирьох ключових макроекономічних характеристик: темпу зростання (зменшення) ВВП І Q , рівня інфляції І
Р , рівня процентних ставок r і обмінного курсу валюти L альорт на -
Рис. 4.9. Взаємозв’язок зовнішньої та внутрішньої рівноваги
Характер впливу окремих характеристик на стан платіжногобалансу різний:
• Від рівня доходів залежить індивідуальна і загальнонаціонна потреба в різних видах товарів і послуг. Отже, у разі підвищення доходів можна очікувати зростання споживання імпних товарів. Імпорт, у свою чергу, негативно впливаєплатіжний баланс, збільшуючи потребу в іноземній валюті. Звідси в ипливає, що, здійснюючи програму стимулювання зростаннянаціонального доходу, слід очікувати погіршення стану платіж
ного балансу. При уповільненні чи навіть призупиненні зростання національного доходу платіжний баланс країни покращується.
• З підвищенням рівня інфляції знижується конкурентоспроможність вітчизняних товарів і послуг, внаслідок чого скорочується обсяги експорту; імпортні товари, навпаки, виявляються більш привабливими для покупців, що веде до зростання обсягів імпорту.
• Величина процентних ставок визначає у мови надання кредитів, що впливає на міжнародні потоки капіталу: з підвищенням реальних (не пов’язаних з інфляцією) ставок збільшується приплив підприємницького капіталу; зниження ставок, навпаки, тягне за собою відплив капіталу.
• На торговельні потоки кардинально впливає підвищення (зниження) курсу національної валюти: високий курс погіршує конкурентоспроможність експортних то варів і послуг і робить привабливими імпортні товари і послуги, що сприяє зростанню обсягів імпорту, низький курс, навпаки, сприяє зростанню обсягів експорту.
У контексті макроекономічної рівноваги зовнішня рівновага — це такий стан платіжного балансу, за яким дефіцит поточного рахунка забезпечується довгостроковим фінансуванням внаслідок припливу капіталу, при цьому має місце економічне зро стання, спостерігається тенденція до стабілізації цін і країна спроможна сплатити свої борги у повному обсязі.
В оцінюванні стану платіжного балансу першорядне значення має сальдо рахунка поточних операцій. Від того, активний чи пасивний баланс поточних платежів, залежать обсяги і структура зовнішніх запозичень та стан офіційних резервів. Саме баланс поточних платежів визначає по треби країни у зовнішньому фінансуванні і водночас є фактором зовнішньоекономічних обмежень у внутрішній економіці. Відношення сальдо поточних платежів до ВВП — основний індикатор міжнародної фінансової позиції країни і один з критеріїв оцінювання державного ризику.
Як показано на рис. 4.7, на рахунку поточних операцій агрегуються усі надходження від експорт у і витрати на імпорт, а також чисті доходи від інвестицій і чисті поточні трансферти. Сальдо рахунка поточних операцій має три складові: торговельний баланс, баланс інвестиційних доходів і баланс поточних трансфертів. В
Україні характер динаміки цих балансів різний (рис. 4.10).
Так, баланс інвестиційних доходів стабільно від’ємний, баланс поточних трансфертів, на впаки, додатній і за останні роки завдяки виплатам остарбайтерам розмір цього активу зростав.
252
нус» на «плюс», що істотно вплинуло на сальдо рахунка, особливо помітне зростання активу рахунка за 2001—2004 рр. – 2000 – 1000
0
1000
2000
3000
4000
5000
6000
7000
199619971998199920002001200220032004 млр д US D
Рис. 4.10. Динаміка складових балансу поточних операцій: баланс товарів і послуг; баланс доходів; баланс трансфертів; рахунок поточних операцій
Визначальною складовою рахунка поточних операцій є торговельний баланс, тобто сальдо обсягів експорту та імпорту. Як видно з даних табл. 4.6, знаки сальдо сумарного торговельного балансу і балансу рахунка поточних операцій однакові: до 1998 р. баланси пасивні, починаючи з 1999 р. — активні. Коефіцієнт кореляції між ними, розрахований за квартальними даними, становить 0,94.
Таблиця 4.6
ДИНАМІКА САЛЬДО ТОРГОВЕЛЬНОГО БАЛАНСУ ТА РАХУНОК ПОТОЧ
НИХ ОПЕРАЦІЙ [242]
Рахунок поточних операцій
Рік
Баланс товарів, млн USD
Баланс послуг, млн USD
Баланс товарів та послуг, млн USD млн USD % до ВВП
1996 – 4296 3174 – 1122 – 1185 – 2,6
1997 – 4205 2669 – 1536 – 1335 – 2,7
1998 – 2584 1377 – 1207 – 1296 – 3,1
1999 244 1577 1821 1658 3,0
2000 779 627 1406 1481 3,9
| 2002 |
710 |
1147 |
1857 |
3173 |
7,5 |
| 2003 |
-269 |
1557 |
1288 |
2891 |
5,9 |
253
Отже, саме незбалансованість зовнішньоторговельних потоків товарів і послуг порушує рівновагу платіжного балансу і чинить вплив на всю систему економічних відносин. Незбалансованість зовнішньої торгівлі, в свою чергу, є наслідком несприятливої асиметрії торговельних відносин з партнерами, залежності національної економіки та її окремих секторів від імпорту, здатності країни конкурувати на світовому ринку, умов то ргівлі.
Сальдо рахунка поточних платежів СА можна подати рівнянням де (Х – М) — торговельний баланс; D — сальдо інвестиційних доходів і трансфертних платежів; L
СА = (Х – М) + DL,
СА = (Х – М) + DL,
— номінальний обмінний курс валют.
Впливаючи на зовнішньоекономічну позицію країни, сальдо рахунка поточних операцій водночас є одним із компонентів валового внутрішнього продукту і функціонально пов’яз аний з іншими його компонентами — внутрішнім споживанням та інвестуванням. де Q — ВВП; C
Припускаючи, що DL = 0, подамо основну макроекономічну модель відкритої економіки у вигляді
Припускаючи, що DL = 0, подамо основну макроекономічну модель відкритої економіки у вигляді Q = С + І + G + (Х – М), Q = С + І + G + (Х – М),
— внутрішнє приватне споживання; І — внутрішні інвестиції; G
— державні витрати.
Якщо ліву і праву частини тотожності зменшити на суму податків Т, то дістанемо
Звідси сальдо поточних платежів можна подати тотожністю де (S – І) — приватні заощадження; (Т – G) — урядовий дефіцит — надл ишок.
254Отже, дефіцит рахунка поточних платежів — це еквівалент
приватних перевитрат, коли (І > S), і бюджетного дефіциту, коли (G > Т).
Взаємозв’язок сальдо рахунка поточних платежів з макроекономічними показниками внутрішньої економіки (співвідношення, «інвестицій
—заощаджень», сальдо державного бюджету, інфляції тощо) схематично зображено на рис. 4.11. (G > Т).
Взаємозв’язок сальдо рахунка поточних платежів з макроекономічними показниками внутрішньої економіки (співвідношення, «інвестицій
—заощаджень», сальдо державного бюджету, інфляції тощо) схематично зображено на рис. 4.11. приватних перевитрат, коли (І > S), і бюджетного дефіциту, коли (G > Т).
Взаємозв’язок сальдо рахунка поточних платежів з макроекономічними показниками внутрішньої економіки (співвідношення, «інвестицій
—заощаджень», сальдо державного бюджету, інфляції тощо) схематично зображено на рис. 4.11.
Дефіцит
Рис. 4.11. Взаємозв’язок сальдо рахунка поточних платежів з макроекономічними показниками внутрішньої економіки
Цілком закономірно, що збалансованість поточних платежів розглядається як основа фінансової стабільності і економічного поступу країни. Очевидно також, що зрівноваження платіжного балансу неможливо без урегулювання низки макроекономічних проблем ук галузі фінансів, грошового обігу і валютного курсу.
255Ґрунтуючись на механізмі взаємозв’язків, можна здійснити комплексний статистичний аналіз фінансового стану країни, її зовнішньоекономічної позиції, розробити стратегію щодо урівноваження платіжного балансу.
Як показує світовий досвід, стихійний механізм вирівнювання поточних платежів через автоматичне цінове регулювання діє слабо, тому підтримання рівноваги платіжного балансу є одним з об’єктів державного регулювання. Методи рег улювання міжнародних розрахунків знайшли відображення в сучасних теоріях платіжного балансу — неокейсіанській і монетарній. Остання модель аналізу платіжного балансу з кінця 1970-х років явно домінувала.
Неокейсіанська теорія ґрунтується на макроекономічному аналізі, об’єднуючи в систему платіжний баланс, експорт капіталу, національні інвестиції та національний дохід. У рамках цієї теорії єдино ю причиною стимулювання вивозу капіталу має бути активне сальдо платіжного балансу. Саме на основі цієї концепції створювався МВФ як наднаціональний центр регулювання руху капіталу від країни з активним сальдо платіжного балансу до країни з пасивним сальдо. Тим самим регулювався стан міжнародної валютної ліквідності.
У монетарній моделі особливе значення надається сфері г рошового обігу, активи та пасиви платіжного балансу розглядаються як грошові потоки, зумовлені порушенням рівноваги грошової маси на грошовому ринку. Дефіцит виникає за умови надлишку грошей стосовно попиту на гроші, профіцит, навпаки, зумовлений перевищенням попиту на гроші щодо грошової пропозиції. Таким чином, монетарна модель абстрагується від реального сек тору економіки і в пошуках шляху подолання зовнішнього дисбалансу повністю зосереджується на співвідношенні попиту і пропозиції грошей.
Два зовні суперечливі пояснення можна поєднати, оскільки за кожним з них аналізуються різні розділи платіжного балансу: неокейсіанці розглядають статистику платіжного балансу «зверху донизу», тобто починаючи з поточного рахунка, монетаристи — «знизу доверху», починаючи зі змі ни у резервах. У першому випадку аналізується рух товарів і послуг, у другому — автономний рух довгострокового і короткострокового капіталів.
Сучасна теорія міждержавного регулювання платіжного балансу ґрунтується на поєднанні цих теорій. Статутом МВФ зафіксовано принципи симетричного вирівнювання платіжного балансу країнами як з пасивним, так і з активним сальдо. В ада птаційних програмах МВФ для зрівноваження платіжного балансу пропонується: призупинення інфляції, скорочення дефіциту державно
256 го бюджету, стиснення грошової маси, девальвація національної валюти, а також здійснення режиму жорсткої економії.
На прикладі країн Латинської Америки та Центральної і Східної Європи В. Шевчук [212] наводить аргументи стосовно переваг та обмежень двох альтернативних варіантів вирівнювання платіжного балансу:
1) фінансування від’ємного сальдо поточного рахунка;
2) підтримання додатного сальдо пот очного рахунка.
Для країн з перехідною економікою аргументи на користь від’ємного сальдо пов’язані з припливом капіталу. Як уже зазначалося вище, основним джерелом зовнішнього фінансування дефіциту поточних платежів є іноземні інвестиції. В умовах невисокої капіталоозброєності і недостатніх внутрішніх заощаджень розширення інвестиційного імпорту сприяє модернізації виробництва і зм іцненню конкурентоспроможності національних товаровиробників. Приплив підприємницького капіталу створює умови для зростання зайнятості населення і дозволяє оптимізувати приватне споживання.
Проте в конкретних умовах перехідної економіки незбалансоване сальдо поточного рахунка може створити певні проблеми, особливо ситуація загострюється тоді, коли іноземний капітал використовують для фінансування дефіциту бюджету. Чим більше капіталу за лучається в країну у формі позик і кредитів (на умовах зворотності та виплати процентів), тим більші боргові зобов’язання. Якщо темпи зростання зовнішніх запозичень випереджають темпи зростання ВВП, то витрати на обслуговування боргових зобов’язань здійснюються за рахунок заощаджень і навіть споживання.
Набір аргументів на користь додатного сальдо поточного раху нка ще ширший. Це — неінфляційне стимулювання попиту, формування очікувань цінової та грошової стабільності, поліпшення інвестиційних перспектив, трансфер технологій тощо. Основний засіб підтримання додатного сальдо поточного рахунка — експортна орієнтація економіки країни. Прямий зв’язок між збільшенням експорту та економічним зростанням підтверджується післявоєнним досвідом країн із середнім рівнем дохо ду, передусім країн
Південно-Східної Азії. Саме збільшення експорту було джерелом стимулювання платоспроможного попиту в 90-ті роки у Польщі,
Словенії та Угорщині.
В економічній літературі вказують на істотний внесок додатного сальдо торговельного балансу у збільшення ВВП. За оцінками А. Головка, понад 80% приросту українського ВВП у 2000 р. зумовлено зростанням експорту товарів та послуг і лише 20 % — за
257зовнішню торгівлю «чи не єдиним важелем оперативного виведення української економіки із затяжної кризи» [22].
Валютні надходження від експорту товарів і послуг зміцнюють грошову одиницю, збільшують золотовалютні резерви і стримують нарощення зовнішніх боргів. Потенційні обмеження додатного сальдо поточного рахунка (загроза інфляційного «перегріву» і надмірної монетизації економіки) у перехідних економіках не створюють особливих проблем.
Рівновага платіжного балансу є гарантом фінансової стабілізації країни, а тому відіг рає істотну роль у визначенні фінансовокредитної політики. У кожному конкретному випадку необхідно проаналізувати причини дисбалансу платіжного балансу і визначити систему заходів, спрямованих на його ліквідацію, обмеження чи збереження залежно від альтернативних задач, які належить розв’язати першочергово (забезпечення економічного зростання, збільшення зайнятості, зниження рівня інфляції тощо).
Розглянуті варіанти економі чної політики щодо зрівноваження платіжного балансу країни алгебраїчно можна подати у вигляді рівнянь: де СА — сальдо поточного рахунка; ?К — чистий приплив капіталу; ?R — збільшення (зменшення) офіційних золотовалютних резервів; CDI
— валовий національний дохід, С — внутрішнє споживання.
Рівняння (4.1) характеризує стан платіжного ба лансу: будь-яке перевищення рівня споживання над доходами (а це дефіцит поточного рахунка) повинно компенсуватися або припливом капіталу, або зменшенням резервів.
Рівняння (4.2) показує, що для поліпшення сальдо поточного рахунка необхідно збільшити обсяги виробництва або скоротити свої витрати. Методи регулювання відповідно можуть бути спрямовані на зростання обсягів або на скороче ння витрат з метою збільшення експорту і зменшення витрат на імпорт.
У країнах з обмеженою мобільністю капіталу і значною зовнішньою заборгованістю перехід до стійкого економічного зростання не виключає тривалого підтримання від’ємного сальдо на «безпечному» рівні, яким вважається 2—3% стосовно ВВП. Дефіцит на рівні 6—7% сигналізує про серйозні макроекономічні ди сбаланси.
У країнах Східної Європи на межі 1990-х років через дезінтеграцію експортних ринків, скасування субсидій у зовнішній торгів
258 лі і погіршення умов торгівлі від’ємне сальдо рахунка поточних платежів виявилося небезпечно високим. Період трансформації економіки цих країн умовно поділяється на два етапи: 1) фінансової стабілізації; 2) переходу до стійкого економічного зростання.
Характерне для першого етапу від’ємне сальдо платіжного балансу при переході до другого етапу розвитку погіршується. Рівняння регре сії між доходом і станом платіжного балансу в країнах Східної Європи за даними 1990
—1999 рр. засвідчує наявність оберненої залежності сальдо поточного рахунка від доходу:
СА де СА t — сальдо поточного рахунка у % до ВВП; І Q
t= – 4,312 + 0,284CA (t – 1) –
0,470 Q + 0,023, t = – 4,312 + 0,284 CA (t – 1) –
0,470 І Q + 0,023t,
— темп зростання ВВП; t — змінна часу (вплив неістотний).
Найвагомішим є коефіцієнт регресії при змінній І Q.
Він засвідчує, що кожен процент зростання ВВП погіршує сальдо поточного рахунка у середньому на 0,47%, що пояснюється збільшенням попиту на імпорт, передусім на інвестиційний. Неістотність впливу змінної часу t, яка ідентифікує вплив не технологічних інновацій, а макроекономічного середовища (коментар авторів), зумовлено тим, що цей вплив перебрала на себе авторегресійна компонента CA (t – 1) .
Такою самою виявилася динаміка сальдо платіжного балансу у країнах Балтії. В Україні, на відміну від країн Східної Європи і Балтії, динаміка платіжного балансу відтворювала траєкторію економічного розвитку. На рис. 4.12 чітко простежується взаємозв’язок тенденцій сальдо поточних платежів (у % до ВВП), бюджетного дефіциту (ліва шкала) і реального ВВП (права шкала).
Як видно, від’ємне сальдо поточних платежів за 1994—1998 рр. поєднується зі сп адом виробництва, а в 1999—2003 рр., навпаки, зростання реального ВВП відбувалося одночасно з поліпшенням сальдо платіжного балансу. У 2003 р. відношення сальдо поточних платежів до валового внутрішнього продукту становило 6,0%.
З метою регулювання зовнішньої рівноваги держави застосовують поєднання валютних, фінансових, грошово-кредитних заходів, які спрямова ні на формування основних статей платіжного балансу або ліквідацію його надлишку чи дефіциту. Сукупність цих заходів можна об’єднати у три блоки:
1) обмеження потоків торгівлі та капіталу;
2) коригування внутрішніх економічних перекосів;
3) зміна курсів валют.
Для регулювання зовнішньої торгівлі та руху капіталів у світовій практиці зас тосовують різні тарифні та нетарифні бар’єри. Тарифні
259(імпортні тарифи, експортні субсидії, податки тощо) впливають на ціну товару безпосередньо, нетарифні (імпортні квоти, ліцензії, обмеження на вивезення дивідендів) обмежують обсяги ввезення
— вивезення товарів чи капіталів. Незважаючи на явні переваги вільних торговельних зв’язків, практично кожна країна застосовує торговельні обмеження з метою захисту національних інтересів.
– 10 – 8 – 6 – 4 – 2
0
2
4
6
8
10 – 25 – 20 – 15 – 10 – 5
0
5
10
15
П у % допо пер е дньо горо ку
ВВ
1994199519961997199819992000200120022003 у % до
Рис. 4.12. Взаємозв’язок між сальдо рахунка поточних операцій, дефіцитом бюджету і темпами зростання ВВП: дефіцит бюджету у % до ВВП; рахунок поточних операцій у % до ВВП; зміна реального ВВП у % до попереднього року
Перекоси внутрішньої економіки стосуються передусім інфляції. Її темпи зменшують жорсткою грошовою та фінансовою політикою, високими процентними ставками, контролем за зарплатою та цінами. Але цей шлях веде до економічного застою та безробіття. Можна також урізноманітнити експорт шляхом перерозподілу ресурсів на випуск конкурентоспроможної продукції.
Третій захід відновлення рівноваги платіжного балансу пов’язаний зі зміною к урсу валют. Уряди можуть підтримувати національну грошову одиницю за допомогою продажу та купівлі іноземної валюти, введення кількох валютних курсів тощо. Аналітики вважають, що зниження курсу або девальвація національної валюти роблять вітчизняну продукцію дешевшою на міжнародних ринках, тим самим розширюючи експорт. Одночасно девальвація робить дорожчими імпортні това ри, що веде до зниження попиту, а значить, до зниження імпорту.
260
Вибір того чи іншого засобу регулювання платіжного балансу країни — це проблема передусім політична, а вже потім — економічна. Значну роль у регулюванні балансу міжнародних розрахунків відіграють міжнародні фінансові організації.
261
