ГРОШОВІ НАДХОДЖЕННЯ ПІДПРИЄМСТВ

•

Основні терміни і поняття: валовий дохід; грошові надходження; вхідні грошові потоки; виручка від реалізації; доходи від операційної діяльності; доходи від інвестиційної діяльності; дохід від фінансових операцій; дохід від звичайної діяльності; дохід від іншої звичайної діяльності; доходи від операційної курсової різниці; доходи від фінансових інвестицій; доходи від реалізації необоротних активів; доходи від реалізації майнових комплексів; доходи від неопераційної курсової різниці; доходи від безоплатно одержаних активів; дохід від надзвичайних подій; фіксована ціна; регульована ціна; справедлива ціна; вільна ціна; обсяг реалізації; бартер; ціна; чистий дохід.

3.1. Характеристика та склад грошових надходжень підприємств

У процесі виробничо-господарської діяльності підприємств постійно здійснюється кругообіг коштів, тобто вкладення коштів у виробництво з метою виготовлення продукції й отримання виручки від її продажу.

Забезпечення грошових надходжень, потрібних для відшкодування витрат виробництва й обороту, своєчасного виконання фінансових зобов’язань перед державою, банками та іншими суб’єктами господарювання, формування доход ів і прибутку є найважливішою стороною діяльності підприємств.

Грошові надходження — це кошти, які надходять на поточні й інші рахунки підприємств у банках та в касу підприємств.

Термін «грошові надходження» є ширшим ніж термін «дохід (виручка) від реалізації». По суті, він охоплює всі вхідні грошові потоки підприємств. Під гро шовими потоками розуміють надходження і витрати грошових коштів та їхніх еквівалентів. За джерелами надходження грошові потоки можна поділити на внутрішні та зовнішні. Кошти, що надходять з будь-яких джерел на самому підприємстві, належать до внутрішніх. Надходження коштів на поточний рахунок підприємства в банку, які мобілізуються на фінансовому ринк

58 джерел. Грошові потоки підприємств характеризуються різною структурою.

Структура вхідних грошових потоків залежить від сфери діяльності та організаційно-правової форми підприємства. У країнах з розвинутою ринковою економікою 60

—70% коштів надходить на підприємства за рахунок внутрішніх джерел.

За командно-адміністративної економіки, коли ще не було реального фінансового ринку, введення у класифікацію грошових надхо джень доходу від позареалізаційних операцій було цілком виправданим. Тоді підприємства майже не мали доходів від цінних паперів, крім державних облігацій, питома вага яких у загальній сумі грошових надходжень була незначною.

Трансформація економіки в ринкову супроводжувалася створенням необхідної інфраструктури, насамперед розвитком фінансово-кредитної системи та фінансового ринку. За цих умо в підприємства поряд з операційною (основною) здійснюють і фінансову та інвестиційну діяльність.

Операційна діяльність — це основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, крім інвестиційної та фінансової.

Основна діяльність — операції, пов’язані з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), що є головною метою створення підприємства і за безпечують основну частку його доходу. Інвестиційна діяльність — це сукупність операцій з придбання та продажу довгострокових (необоротних) активів, а також короткострокових (поточних) фінансових інвестицій, що не є еквівалентами грошових коштів.

Фінансова діяльність — це сукупність операцій, які призводять до зміни величини та (або) складу власного і позичкового капіталу. Види діял ьності підприємства зображено на рис.3.1.

Така класифікація дає змогу:

• оцінити можливості підприємства із забезпечення продовження та розширення основної діяльності необхідними коштами без залучення зовнішніх джерел фінансування;

• передбачити майбутній рух грошових коштів, пов’язаний з вимогами засновників, які надали підприємству капітал.

Віднесення конкретної операції до певної класифікаційної групи залежить від напрямку господарської діяльності підприємства. Так, інвестиції в цінні папери для виробничого підприємства є інвестиційною діяльністю, але для інвестиційної компанії — це основна (операційна) діяльність.

Коли якась операція с упроводжується надходженням коштів від кількох видів діяльності, то ці надходження розподіляються за відповідними позиціями. Так, суму, сплачену банку, яка включає погашення позички та відсотки, буде відображено двома по

Грошові надходження підприємств

59зиціями: сплату відсотків — у складі операційної, а погашення позички — у складі фінансової діяльності.

Рис. 3.1. Класифікація грошових потоків за видами діяльності

Операційна, інвестиційна та фінансова діяльність підприємства — це його звичайна діяльність.

Звичайна діяльність — це будь-яка основна діяльність підприємства, а також операції, що забезпечують основну діяльність або виникають унаслідок її здійснення. Крім звичайної діяльності, виділяють надзвичайні події.

Надзвичайна подія — це подія або операція, яка не входить у звичайну діяльність пі дприємства та настання котрої не очікується періодично або в кожному наступному звітному періоді. Надзвичайними подіями вважають стихійне лихо (землетрус, зсув ґрунту, повінь тощо), експропріацію власності підприємства за кордоном.

Повна й достовірна інформація про грошові надходження підприємства за звітний період формується в бухгалтерському обліку. Оскільки ця інформація є ос новою для аналізу і прийняття управлінських рішень, то відображається вона за видами діяль

60 Грошові надходження від надзвичайних подій відображаються в обліку відокремлено від звичайної діяльності.

У грошових надходженнях підприємств найбільша питома вага належить доходам від операційної діяльності та іншим операційним доходам. Усі доходи підприємства поділяються на дві групи:

1) доходи від звичайної діяльності;

2) доходи від надзвичайних подій.

Відповідно, і грошові надходження від звича йної діяльності підприємств включають доходи від:

• основної (операційної) діяльності;

• іншої операційної діяльності;

• фінансової діяльності;

• інвестиційної діяльності;

• іншої звичайної діяльності.

Доходи від надзвичайних подій включають: ? відшкодування збитків від надзвичайних подій; ? інші надзвичайні доходи.

Класифікацію доходів від звичайної діяльності показано на рис.3.2. Грошові надходження підприємств

61Рис. 3.2. Класифікація доходів

Грошові надходження підприємств значно перевищують отримувані підприємством доходи від різних видів його діяльності. Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку П(С)БО встановлено відповідні вимоги щодо визнання доходу за кожним видом діяльності.

У бухгалтерському обліку дохід визнається в разі збільшення активу або зменшення зобов’язань, що супроводжується зростанням власного капіталу (за ви нятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена. Не визнаються доходами підприємств такі грошові надходження:

• сума надходжень за договором комісії, агентським та іншим договором;

• сума попередньої оплати продукції (товарів, робіт, послуг);

• сума завдатку під заставу або на погашення позички, якщо це передбачено відповідним договором;

• надходження від первинного розміщення цінних паперів;

• сума авансу в рахунок оплати продукції (товарів, робіт, послуг);

• сума податку на додану вартість, акцизів, інших податків і обов’язкових платежів, що підлягають переказуванню до бюджету й позабюджетних фондів;

• інші надходження.

Ці грошові надходження збільшують активи підприємства, але не примножують власний капітал, а тому не визнаються доходом.

За кожним видом діяльності дохід визнається як зростання економічних вигід, які отримані чи підлягають отриманню в результаті реалізації товарів, продукції, послуг, інших активів, а також у результаті використання активів підприємства іншими сторонами (у ви гляді відсотків, дивідендів, роялті).

Визначення доходу за бухгалтерським і податковим обліком не збігається. Усі розрахунки з бюджетом побудовано на основі податкового обліку.

Схему формування і використання доходів підприємств відповідно до національних стандартів бухгалтерського обліку П(С)БО, запроваджених з 2000 року в Україні, зображено на рис.3.2.

Грошові надходження підприємств відіграють значну ро ль у процесі кругообігу коштів. Відшкодовуючи авансовані у виробництво вкладення, формуючи доходи і грошові фонди, вони

62 алізації продукції, удосконалення та розширення власного господарства, збільшення власного капіталу.

3.2. Доходи від операційної діяльності

Головним джерелом грошових находжень від операційної діяльності є грошові кошти, отримані від покупців і замовників. Операційна діяльність, як правило, є основним джерелом доходу підприємства. У доходах від операційної діяльності важливе місце посідають доходи (виручка) від реалізації продукції (робіт, послуг).

Процес виробництва та реалізації завершується доведенням продукції до споживача.

Реалізація проду кції (Т — Г) — це кінцева стадія кругообігу коштів підприємства (Г — Т … В … Т — Г), яка є його важливим показником. Рух товарів і коштів створює підґрунтя економічних відносин між виробниками, постачальниками, посередниками і покупцями.

Для підприємства-виробника реалізація продукції є свідченням, що вона за споживчими властивостями, якістю та асортименто м відповідає потребам покупців, суспільному попиту.

На практиці можуть використовуватись два методи визначення моменту реалізації продукції: а) метод нарахування — продукцію відвантажено або відпущено споживачу (відбулося передавання права власності); б) касовий метод — одержано кошти на рахунок постачальника за реалізовану продукцію.

В обох випадках усі розрахунково-платіжні документи маю ть бути оформлені відповідно до чинного законодавства. Реалізація продукції завжди передбачає зміну форми вартості (Т — Г), тому бартер, або прямий товарообмін (Т — Т), не можна вважати реалізацією продукції. За бартерного обміну товарів не відбувається руху коштів, немає надходжень виручки від реалізації продукції, тобто не відбувається зміни форми вартості. На превеликий жаль, в еконо міці України ще й досі залишається значною питома вага товарообмінних бартерних операцій.

Податкові зобов’язання підприємств у податковому обліку, пов’язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), виникають за події (однієї з двох — відвантаження продукції чи отримання коштів), що відбулася раніше. Винятком є малі підприємства, де виручка від реалізації продукції (робіт, послуг) визначаєть ся тільки за касовим методом.

Отже, існують різні методичні підходи до визнання доходу (виручки) за податковим і бухгалтерським обліком. Грошові надходження підприємств

63Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) та інших активів за бухгалтерським обліком визнається за наявності всіх наведених нижче умов, передбачених П(С)БО 15 «Дохід»:

• покупцеві передані суттєві ризики і вигоди, пов’язані з правом власності на товар (продукцію, актив);

• підприємство не здійснює подальше управління та контроль за реалізованими товарами (активами);

• сума доходу (виручки) може бути достовірно визначена;

• є впевненість, що в результаті операції відбудеться збільшення економічних вигід підприємства;

• витрати, пов’язані із цією операцією, можуть бути достовірно визначені.

Якщо підприємство отримало грошові кошти чи сталося збільшення інших його активів, але не виконано хоча б однієї з названих вище умов, то в бухгалтерському обліку дохід не визнається.

Так, одержаний від покупця аванс за товари, які ще йому не відва нтажені, відображатиметься в бухгалтерському обліку як кредиторська заборгованість за одержаними авансами, оскільки не дотримано першої умови, коли покупцеві передаються суттєві ризики і вигоди, пов’язані з правом власності на товар. Водночас у податковому обліку ці надходження визнаватимуться доходом, за яким виникають податкові зобов’язання.

Як було щойно сказано, однією з важливих умо в визнання доходу є можливість достовірної оцінки витрат, пов’язаних з одержанням указаних доходів. Стосовно бартерних операцій, то сума доходу за бартерним контрактом визнається за справедливою (ринковою) вартістю активів, які одержані або підлягають одержанню підприємством, зменшеною чи збільшеною відповідно на суму переданих або одержаних грошових коштів. Якщ о справедливу вартість активів, які отримані або підлягають отриманню за бартерним контрактом, визначити неможливо, то дохід визначається за вартістю активів, переданих за цим бартерним контрактом.

Зростання бартерних операцій в Україні зумовлене кризовим станом платежів. Багато підприємств за браком коштів на рахунках змушені користуватися бартерними операціями.

Згідно з чи нним господарським законодавством бартерні операції нині включаються у звітність з реалізації продукції підприємств, що певною мірою спотворює реальний стан справ.

Підприємство, здійснюючи господарську діяльність, може отримувати доходи від реалізації послуг — окремих або супутніх до іншої діяльності (готельні послуги і громадське харчування, продаж товарів з наступним обслуговуванням то що).

Особливості визнання доходу в бухгалтерському обліку від надання послуг випливають зі специфіки даного виду господарських

64 чи з рівня завершеності операції з надання послуг на дату балансу, якщо може бути достовірно оцінений результат цієї операції. Існують певні особливості визнання доходу за цільового фінансування господарської діяльності підприємств, організацій та інших юридичних осіб.

Цільове фінансування не визнається доходом доти, доки не існує підтвердження того, що воно отримане та підприє мство виконує умови фінансування. Інакше кажучи, цільове фінансування визнається доходом протягом тих періодів, у яких визнаються витрати, пов’язані з виконанням умов цільового фінансування.

Доходи (виручка) від реалізації групуються за такими видами діяльності:

• реалізація товарів;

• реалізація готової продукції;

• виконання робіт та надання послуг.

Розмір виручки від реалізації продукції за інших однакових умов залежить від: 1) кількості, асортименту та якості продукції, що підлягає реалізації; 2) рівня реалізаційних цін.

Обсяг (кількість) реалізованої продукції прямо впливає на величину виручки, а сама кількість реалізованої продукції залежить від обсягу виробництва товарної продукції і зміни величини перехідних за лишків нереалізованої продукції на початок і кінець звітного періоду. Асортимент реалізованої продукції справляє двоякий вплив на величину виручки. Зростання в загальному обсязі реалізованої продукції питомої ваги асортименту з більш високою ціною збільшує величину виручки, і навпаки.

Прямий вплив на розмір виручки справляє й рівень відпускних цін, то му підприємство має їх обґрунтувати.

Залежно від того, яку мету має підприємство на ринку, розрізняють різні підходи до ціноутворення (оптимізації цін). Такими цілями можуть бути:

• виживання на ринку стає головною метою, коли ринок досяг майже граничної місткості (для збереження життєздатності підприємства можуть установлювати низькі ціни, сподіваючись, що ринок буде чутливим до них);

• максимізація прибутку (у цьому разі зіставляються попит і витрати на виробництво з альтернативними цінами і вибирають ту з них, яка забезпечить максимальний прибуток);

• лідерство на ринку досягається через зниження витрат і одержання високого і тривалого прибутку (установлюються низькі ціни з метою збільшення частки підприємства на ринку);

• лідерство за якістю товарів передбачає встановлення відносно високих цін, які мають компенсувати високі витрати на науково-дослідні роботи й забезпечення якості.

Грошові надходження підприємств

65За умов ринкової економіки існують вільні, фіксовані та регульовані ціни. Фіксовані ціни встановлюються адміністративно (державою), переважно на послуги першої необхідності на товари (послуги), які монопольно виготовляються чи надаються державою (газ, електроенергія, пасажирський транспорт тощо). Регульовані ціни встановлюються для регулювання рівня рентабельності товарів першої необхідності, наприклад, хлібобулочних вир обів, продуктів дитячого харчування тощо. Державою встановлюються ще й індикативні ціни — мінімальний і максимальний рівні цін. У решті випадків користуються вільними цінами, тобто такими, що склалися на ринку під впливом попиту і пропонування за домовленістю сторін — постачальників і споживачів.

З метою встановлення оптимального рівня цін, ураховуючи фактори, що впли вають на ціни, а також прийняту підприємством ринкову стратегію, використовуються такі методи ціноутворення: де С — собівартість продукції, грн;

1. Витратний метод («витрати + прибуток»).

2. Отримання цільової норми прибутку.

3. Оцінка споживної вартості.

4. Пропорційне ціноутворення.

5. Метод «очікуваного прибутку».

6. Метод швидкого повернення витрат.

За методом «витрати + прибуток» ціна (Ц

1 ) обчислюється за формулами:

Ц

1 = С + П,

За методом «витрати + прибуток» ціна (Ц

1 ) обчислюється за формулами:

Ц

1 = С + П,

Ц

1 = С + П,

1. Витратний метод («витрати + прибуток»).

2. Отримання цільової норми прибутку.

3. Оцінка споживної вартості.

4. Пропорційне ціноутворення.

5. Метод «очікуваного прибутку».

6. Метод швидкого повернення витрат.

За методом «витрати + прибуток» ціна (Ц

1 ) обчислюється за формулами:

Ц

1 = С + П,

П — величина прибутку в ціні, грн.

Прибуток визначається у відсотках до собівартості виходячи з міркувань забезпечення як прибутковості продукції, так і її конкурентоспроможності. У ринковій економіці сфера застосування цього методу є обмеженою.

Установлюючи вільні ціни, за основу беруть собівартість і прибуток (планову рентабельність). Потім дода ють акцизний збір (для підакцизної продукції) і податок на додану вартість. де Ц

Ц

2 = С + П + ПДВ,

Ц

2 = С + П + ПДВ,

2 — ціна продукції з податком на додану вартість;

ПДВ — податок на додану вартість. де Ц

Ц

3 = С + П + АЗ + ПДВ,

Ц

3 = С + П + АЗ + ПДВ,

3 — ціна продукції з акцизним збором і податком на додану вартість;

АЗ — акцизний збір.

Ц

= С + П + АЗ + ПДВ + ТН,

Ц

= С + П + АЗ + ПДВ + ТН,

66 де Ц

4 — роздрібна ціна продукції;

ТН — торгова націнка.

Приклад1

Собівартість виробу А становить 6 грн. Планова рентабельність реалі

зації — 35%. Ціна виробника А дорівнюватиме 8,10 грн (6 + 6 ? 0,35). Ціна виробу А з податком на додану вартість за ставки податку 20% дорівнюватиме 9,72 грн (8,10 + 8,10 ? 0,2). Роздрібна ціна виробу А за торгової націнки 30% дорівнюватиме 12,64 грн (9,72 + 9,72 ? 0,3). внюватиме 9,72 грн (8,10 + 8,10 ? 0,2). Роздрібна ціна виробу А за торгової націнки 30% дорівнюватиме 12,64 грн (9,72 + 9,72 ? 0,3). торгової націнки 30% дорівнюватиме 12,64 грн (9,72 + 9,72 ? 0,3). зації — 35%. Ціна виробника А дорівнюватиме 8,10 грн (6 + 6 ? 0,35). Ціна виробу А з податком на додану вартість за ставки податку 20% дорівнюватиме 9,72 грн (8,10 + 8,10 ? 0,2). Роздрібна ціна виробу А за торгової націнки 30% дорівнюватиме 12,64 грн (9,72 + 9,72 ? 0,3).

Приклад2

Собівартість підакцизного виробу Б становить 6 грн. Прибуток —

1,5 грн за планової рентабельності 25% (6 ? 0,25). Ставка акцизного збору — 2,5 грн. Тоді ціна підакцизного виробу Б дорівнюватиме 10 грн

(6 + 1,5 + 2,5). Ціна підакцизного виробу Б з податком на додану вартість дорівнюватиме за ставки податку 20% 12 грн (10 + 10 ? 0,2). Роздрібна ціна підакцизного виробу Б з торговою націнкою 15% дорівнюватиме 13,8 грн (12 + 12 ? 0,15).

Залежно від того, кому реалізується продукція, встановлюються відпускні та роздрібні ціни. Відвантаження продукції здійснюється посередниками оптом або партіями за відпускними цінами. Посередники реалізують цю продукцію роздрібним торговим організаціям за цінами, які включають націнки, пов’язані зі збутом. Безпосередньо споживачам роздрібні торгові організації продають товари за роздрібними цінами, тобто з торговою наці нкою. Продаючи товари за фіксованими цінами, торгові організації отримують торгову знижку.

За умов ринкової економіки ціни стають найважливішим фактором регулювання процесу виробництва та споживання і безпосередньо впливають на попит і пропозицію.

Специфіка ринкового ціноутворення полягає в тому, що витрати, пов’язані з виробництвом і збутом про дукції, безпосередньо рівень цін не визначають.

Метод ціноутворення з урахуванням отримання цільової норми прибутку орієнтований на витрати і цільову норму прибутку.

Підприємства намагаються встановити ціну, включаючи в неї прибуток, що планується у відсотках на інвестований капітал.

При цьому використовується концепція беззбитковості і за встановлення ціни відповідно до цієї мето дики враховується залежність загальних витрат і виручки від обсягу продажу: дорівнюватиме за ставки податку 20% 12 грн (10 + 10 ? 0,2). Роздрібна ціна підакцизного виробу Б з торговою націнкою 15% дорівнюватиме 13,8 грн (12 + 12 ? 0,15).

Залежно від того, кому реалізується продукція, встановлюються відпускні та роздрібні ціни. Відвантаження продукції здійснюється посередниками оптом або партіями за відпускними цінами. Посередники реалізують цю продукцію роздрібним торговим організаціям за цінами, які включають націнки, пов’язані зі збутом. Безпосередньо споживачам роздрібні торгові організації продають товари за роздрібними цінами, тобто з торговою наці нкою. Продаючи товари за фіксованими цінами, торгові організації отримують торгову знижку.

За умов ринкової економіки ціни стають найважливішим фактором регулювання процесу виробництва та споживання і безпосередньо впливають на попит і пропозицію.

Специфіка ринкового ціноутворення полягає в тому, що витрати, пов’язані з виробництвом і збутом про дукції, безпосередньо рівень цін не визначають.

Метод ціноутворення з урахуванням отримання цільової норми прибутку орієнтований на витрати і цільову норму прибутку.

Підприємства намагаються встановити ціну, включаючи в неї прибуток, що планується у відсотках на інвестований капітал.

При цьому використовується концепція беззбитковості і за встановлення ціни відповідно до цієї мето дики враховується залежність загальних витрат і виручки від обсягу продажу: 13,8 грн (12 + 12 ? 0,15).

Залежно від того, кому реалізується продукція, встановлюються відпускні та роздрібні ціни. Відвантаження продукції здійснюється посередниками оптом або партіями за відпускними цінами. Посередники реалізують цю продукцію роздрібним торговим організаціям за цінами, які включають націнки, пов’язані зі збутом. Безпосередньо споживачам роздрібні торгові організації продають товари за роздрібними цінами, тобто з торговою наці нкою. Продаючи товари за фіксованими цінами, торгові організації отримують торгову знижку.

За умов ринкової економіки ціни стають найважливішим фактором регулювання процесу виробництва та споживання і безпосередньо впливають на попит і пропозицію.

Специфіка ринкового ціноутворення полягає в тому, що витрати, пов’язані з виробництвом і збутом про дукції, безпосередньо рівень цін не визначають.

Метод ціноутворення з урахуванням отримання цільової норми прибутку орієнтований на витрати і цільову норму прибутку.

Підприємства намагаються встановити ціну, включаючи в неї прибуток, що планується у відсотках на інвестований капітал.

При цьому використовується концепція беззбитковості і за встановлення ціни відповідно до цієї мето дики враховується залежність загальних витрат і виручки від обсягу продажу: (6 + 1,5 + 2,5). Ціна підакцизного виробу Б з податком на додану вартість дорівнюватиме за ставки податку 20% 12 грн (10 + 10 ? 0,2). Роздрібна ціна підакцизного виробу Б з торговою націнкою 15% дорівнюватиме 13,8 грн (12 + 12 ? 0,15).

Залежно від того, кому реалізується продукція, встановлюються відпускні та роздрібні ціни. Відвантаження продукції здійснюється посередниками оптом або партіями за відпускними цінами. Посередники реалізують цю продукцію роздрібним торговим організаціям за цінами, які включають націнки, пов’язані зі збутом. Безпосередньо споживачам роздрібні торгові організації продають товари за роздрібними цінами, тобто з торговою наці нкою. Продаючи товари за фіксованими цінами, торгові організації отримують торгову знижку.

За умов ринкової економіки ціни стають найважливішим фактором регулювання процесу виробництва та споживання і безпосередньо впливають на попит і пропозицію.

Специфіка ринкового ціноутворення полягає в тому, що витрати, пов’язані з виробництвом і збутом про дукції, безпосередньо рівень цін не визначають.

Метод ціноутворення з урахуванням отримання цільової норми прибутку орієнтований на витрати і цільову норму прибутку.

Підприємства намагаються встановити ціну, включаючи в неї прибуток, що планується у відсотках на інвестований капітал.

При цьому використовується концепція беззбитковості і за встановлення ціни відповідно до цієї мето дики враховується залежність загальних витрат і виручки від обсягу продажу:

Грошові надходження підприємств

67

де В зм — величина змінних витрат на одиницю продукції, грн;

В пост — постійні витрати на дану продукцію за певний період (рік), грн;

П заг — загальна сума прибутку, яка має бути одержана за той самий період від продажу продукції, грн; N

— обсяг продажу продукції в натуральних одиницях.

Метод оцінки споживної вартості ґрунтується на оцінці вигоди, яку матиме споживач від використання товару. Цьому методу ціноутворення властивий певний ризик внаслідок можливості невиправданого завищення або заниження ціни.

Метод про порційного ціноутворення характеризується тим, що, користуючись ним, підприємства виходять не стільки з власних витрат, оцінки споживної вартості чи попиту, скільки із цін конкурентів. За цього методу (його ще називають «за рівнем конкуренції») ціна встановлюється як функція цін на аналогічну продукцію конкурентів, тобто: де n

— кількість продавців аналогічної продукції; f

— функція цін на аналогічну продукцію.

Метод «очікуваного прибутку» застосовують найчастіше тоді, коли підприємство планує підписати контракт і, пропонуючи нижчі ціни, ніж інші підприємства, має шанси виграти боротьбу за контракт.

Метод швидкого повернення витрат використовується підприємствами з метою активного продажу великих обсягів продукції і швидк ого повернення витрачених коштів. Такої поведінки дотримуються здебільшого виробники, котрі не впевнені в тривалому успіхові їхньої продукції на ринку. Існують ще й інші методи ціноутворення, але використання будь-якого з них потребує наступного коригування ціни, із застосуванням різноманітних знижок і доплат (за оплату готівкою, величину пр идбаної партії товару, доставку, сезонних знижок, вартості супутніх послуг тощо).

На практиці підприємства встановлюють не окремі ціни на окремі товари, а використовують цілу систему цін, щоб продати весь асортимент своїх товарів, ураховуючи попит на різних, у тому числі територіально віддалених ринках.

Основною складовою грошових надходжень підприємств є виручка від реалізації продукції. Це — фіна

68 виражає грошові відносини між постачальниками і споживачами товару.

Виручка від реалізації — це сума коштів, які надійшли на поточний рахунок підприємства в банку або в касу підприємства від продажу товарів та надання послуг. Вона є основним джерелом грошових доходів і фінансових ресурсів підприємств.

Підприємство визначає як планову, так і фактичну виру чку від реалізації продукції. Для забезпечення правильності її визначення надзвичайно важливе значення мають дані про різницю між часом відвантаження і часом оплати продукції; питома вага поставок продукції за попередню оплату; поставок, які будуть оплачені протягом одного-трьох місяців після відвантаження; поставок за бартером; змін дебіторської заборгованості. Узагальнення такої інформації дає змогу спр огнозувати реальне надходження грошових коштів у плановому періоді (місяць, квартал, рік).

Планову виручку від реалізації продукції визначають методом прямого рахунку. За його використання виручка від реалізації визначається множенням кількості реалізованих виробів на їхню реалізаційну ціну і додаванням отриманих сум за всією номенклатурою виробів.

Виручку від реалізації кожної но менклатури виробів визначають за формулою: де В — виручка,

Р — кількість реалізованих виробів,

Ц — ціна реалізації кожного виробу.

Обсяг реалізації можна розрахувати укрупненим методом виходячи з товарного випуску виробів у плановому періоді, додаючи залишки виробів на початок планового періоду і віднімаючи такі на кінець планового періоду. Плановий обсяг реалізації розраховують за формулою: де Р — обсяг реалізації в плановому періоді;

З

1 — залишки кожного виду готових виробів на складі та відвантажених на початок планового періоду;

Т — випуск товарної продукції в плановому періоді;

З

2 — залишки кожного виду виробів на складі на кінець планового періоду.

Реалізаційні ціни в плановому періоді визначають на підставі цін базового періоду, які коригують на передбачувані зміни в плановому періоді, у тому числі з урахуванням попиту і пропозиції.

Порядок обчислення обсягу реалізації та виручки методом прямого рахунку наведено в табл. 3.

69Коли асортимент виробів надто великий, розрахунок плану реалізації можна здійснювати комбінованим методом. Виручку від реалізації основних видів продукції визначають методом прямого рахунку, а для обчислення виручки від реалізації виробів іншого асортименту користуються укрупненим методом. Для розрахунку беруть товарний випуск за всією номенклатурою залишків виробів, додають до нього вартість залишків на поч аток планового періоду і віднімають очікувані залишки на кінець планового періоду за відпускними вільними цінами і за собівартістю (табл. 3.2).

Таблиця 3.1

РОЗРАХУНОК ВИРУЧКИ ВІД РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОДУКЦІЇ

Номенклатура	Повна собівар тість , ти с . грн	Вартість у віль них відпу с кних цінах , тис . грн	у тім числі		Вартість без ак цизно го збору і ПДВ , ти с . грн	При буток (+) або збиток (– ), ти с . грн
			акцизний збір , тис . грн	по дато к на до дану вартість , тис . грн
Основна продукція (товарний випуск)
А	480	633,6	—	105,6	528	+ 48
Б	150	187,7	—	31,3	156,4	+ 6,4
В	240	302,4	228	50,4	252	+ 12
Г	400	782,4	228	130,4	424	+ 24
Усього основної продукції	1270	1906,1	228	317,7	1360,4	+90,4
Усього реалізації основних видів продукції з урахуванням зміни її залишків	1345	2146,1	228	487,7	1430,4	+ 85,4
Інші види продукції	210				270	+ 60
Загальний обсяг реалізації	1555				1700,4	+ 145,4

Таблиця 3.2 УКРУПНЕНИЙ МЕТОД РОЗРАХУНКУ ВИРУЧКИ ВІД РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОДУКЦІЇ

Показник

проду

кції

у тім числі

ї без

зби

			акцизний збір , ти с . грн	податок на дода ну вартість , тис . грн
Залишок готової продукції на початок планового періоду	40	60,7	—	10,1	50,6	10,6
Товарний випуск продукції в плановому періоді	220	333,7	—	55,7	278,0	58,0
Залишок готової продукції на кінець планового періоду	50	75,8	—	12,6	63,2	13,2
Усього	210	318,6	—	53,2	265,4	55,4

70

Виручка від реалізації продукції, робіт і послуг є основним джерелом відшкодування коштів на виробництво і реалізацію продукції, утворення доходів і формування фінансових ресурсів. За ринкової економіки обсягам продажу і виручці приділяється особлива увага. Від величини виручки залежить не тільки внутрішньовиробниче відшкодування витрат і формування прибутку, а й своєчасність і повнота по даткових платежів, погашення банківських кредитів, які впливають на рівень виплачених відсотків, що в кінцевому підсумку позначається на фінансовому результаті діяльності підприємства.

Визначаючи суми грошових надходжень, слід ураховувати залежність між ними, обсягом реалізації і зміною залишків дебіторської заборгованості, бо остання в Україні з року в рік зростає. Основ на частка її — це заборгованість за внутрішніми розрахунками між підприємствами України. Залишається високою питома вага простроченої дебіторської заборгованості, що негативно впливає на грошові надходження підприємств.

Залежність грошових надходжень від реалізації продукції (робіт, послуг) від зміни дебіторської заборгованості визначається так:

Сума грошових надходжень = Сума реалізації + Дебіторська заборгованість на початок періоду – Дебіторська заборгованість на кінець періоду.

Сума грошових надходжень = Сума реалізації + Дебіторська заборгованість на початок періоду – Дебіторська заборгованість на кінець періоду.

Для того щоб визначити суму грошових надходжень, треба прогнозувати величину дебіторської заборгованості станом на кінець періоду, що аналізується: Грошові надходження підприємств

71де D C — строк погашення дебіторської заборгованості (строк оборотності); AR — середні залишки дебіторської заборгованості;

Т

— тривалість періоду, що аналізується (у нашому випадку

360 днів); S

— виручка від реалізації продукції.

На суму грошових надходжень підприємства значно впливають форми розрахунків з покупцями продукції.

За умови, що в майбутньому періоді характер розрахунків з покупцями не змінюватиметься, для в изначення суми грошових надходжень можна скористатися обчисленим раніше значенням строку погашення дебіторської заборгованості. Тоді середні залишки дебіторської заборгованості в прогнозованому періоді можна розрахувати за формулою:

Для точнішого розрахунку за цією формулою потрібно в чисельнику врахувати виручку, одержану за умови наступної оплати. Оскільки прогнозувати таке співвідношення на перспективу досить складно, то можна вважати прийнятним використання в чисельнику загальної прогнозованої величини виручки.

На величину грошових надходжень підприємств впливають як зовнішні, так і внутрішні фактори.

До зовнішніх факторів належат ь: кон’юнктура товарного та фондового ринків; форми розрахунків; умови та порядок банківського кредитування; система оподаткування підприємств; умови надання товарного кредиту; можливість залучення безоплатного цільового фінансування.

До внутрішніх факторів належать: життєвий цикл підприємства; тривалість операційного циклу; невідкладність інвестиційних програм; сезонність виробництва і реалізації продукції; амортизаційна політика підприємства; ко ефіцієнт операційного левереджу; фінансова підготовка менеджерів підприємства.

Для забезпечення ефективності функціонування підприємства необхідно оптимізувати грошові надходження. У короткостроковому періоді це досягається через використання «системи прискорення — уповільнення платіжного обороту». Підприємством розробляються заходи, спрямовані на прискорення грошових надходжень і уповільнення їх виплат. Особливу увагу варто приділяти прискорен ому погашенню дебіторської заборгованості. На підприємствах України понад 70

—90% дебіторської забо

72 гованість за розрахунками за поставлену продукцію (наданий товарний кредит).

Крім доходів від реалізації продукції (товарів, послуг), підприємство отримує інші операційні доходи, які включаються в доходи від операційної діяльності. Інші операційні доходи включають доходи від операційної діяльності підприємства у звітному періоді, крім доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).

До інших оп ераційних доходів належать:

• дохід від реалізації іноземної валюти;

• дохід від реалізації інших оборотних активів (крім фінансових інвестицій);

• дохід від оперативної оренди активів;

• дохід від операційної курсової різниці за операціями в іноземній валюті;

• одержані штрафи, пені, неустойки;

• дохід від списання кредиторської заборгованості, щодо якої минув строк позовної давності;

• відшкодування раніше списаних активів (надходження боргів, списаних як безнадійні);

• одержані гранти та субсидії;

• інші доходи від операційної діяльності — такі, що не знайшли відображення у названих вище доходах, зокрема доходи від операцій з тарою, від інвентаризації тощо.

• дохід від реалізації іноземної валюти;

• дохід від реалізації інших оборотних активів (крім фінансових інвестицій) — виробничих запасів, малоцінних та швидкозношуваних предметів;

• дохід від оперативної оренди активів (майна), крім фінансової, якщо ця діяльність не є предметом (метою) створення підприємства. Підприємство має право здавати в оренду (лізинг) нерухоме майно (будівлі, споруди, обладнання, техніку);

• дохід від операційної курсової різниці за операціями в іноземній валюті (активами і зобов’язаннями підприємства), пов’язаними з операційною діяльністю підприємства.

Лізинг — це форма довгострокової оренди, яка передбачає передавання права користування майном іншому суб’єкту підприємницької діяльності на платній основі і на визначений угодою строк. Об’єктом лізингу є ма теріальні цінності, які входять до складу основних засобів. У лізинговій угоді беруть участь дві або три сторони: підприємство-постачальник, лізингова фірма (підприємство-орендодавець) та орендатор, який отримав нерухоме майно і користується ним протягом певного часу.

Розрізняють два основні види лізингу — фінансовий і оперативний. Фінансовий лізинг належить до фінансових операці й.

Грошові надходження підприємств

73Оперативний лізинг включає всі ті види оренди, що не є фінансовим лізингом. Оперативний лізинг припускає можливість кількаразового передавання устаткування в оренду, причому право власності не переходить до орендаря.

Оперативний лізинг укладається, як правило, на час, менший за амортизаційний період майна. Після закінчення договору об’єкт лізингу повертається лізингодавцеві або знову передається в оренду.

Важ ливим аспектом лізингового договору є лізингова плата.

Остання залежить від виду основних засобів, строку лізингу та інших умов договору.

Як правило, сума лізингової плати є фіксованою і вноситься однаковими частинами протягом усього терміну дії договору. За високої інфляції в договорі можна передбачати можливість періодичного збільшення лі зингового відсотка.

Підприємства можуть також одержувати доходи у формі курсової різниці. Вона являє собою різницю між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти за різних валютних курсів.

Валютний курс

— це встановлений Національним банком

України курс грошової одиниці України до грошової одиниці іншої країни.

Перерахунки іноземної валюти в Україні в національну зд ійснюються стосовно податкового обліку за податковим законодавством, а бухгалтерського — за П(С)БО 21 «Вплив валютних курсів».

У бухгалтерському обліку перерахунок курсової різниці здійснюється залежно від того, яка подія відбулася раніше — надходження коштів чи відвантаження товарів. Якщо першою подією було отримання авансу в грошовій формі, то такий актив є немонетарн им і надалі його вартість не перераховується ні на дату балансу, ні на дату поставки товарів (робіт, послуг). Так само курсова різниця не перераховується, якщо першою подією була видача авансу у валюті на відрядження за кордон.

Коли ж першою подією було відвантаження продукції (товарів, ро біт, послуг), за яку згодом передбачається отримати іноземну валюту, то такі активи класифікуються як монетарні і їх вартість перераховується як на дату балансу, так і на дату проведення розрахунків. Бартерні операції також не створюють монетарних активів і перерахунок не здійснюється. Якщо заборгованість частково покрито товаром, а частково коштами, то перерахунок курсової різниці буде зроб лено тільки в частині грошових розрахунків.

За податковим обліком підприємства отримують дохід у фор

74 • залишків іноземної валюти на поточних рахунках у банках у національну валюту України на кінець звітного періоду (перерахунки здійснюються за квартал). У бухгалтерському обліку це буде неопераційна курсова різниця;

• операцій в іноземній валюті для реалізації зовнішньоекономічної діяльності, де валюта використовується як засіб платежу в розрахунках між резидентами і нерезидентами, а на дату здійснення операцій треба враховувати зміну валютного курсу.

До операцій в іноземній валюті відносять господарські операції, вартість яких визначено в іноземній валюті або які потребують розрах унків у іноземній валюті.

З метою оподаткування будь-яка іноземна валюта або заборгованість в іноземній валюті, що перебуває на обліку платника податку на кінець звітного періоду, перераховується в національну валюту за офіційним курсом НБУ на останній робочий день звітного періоду. При цьому додатна чи від’ємна курсова різниця за результатами такого перерахунку і балансовою вартістю іноземної валюти або заборгованості включається у валові доходи (витрати) платника податку.

Для наступного податкового періоду балансову вартість іноземної валюти або заборгованість в іноземній валюті прирівнюють до їх вартості, визначеної на кінець попереднього звітного періоду.

Курсові різниці, що виникають від фінансової та інвестиційної діяльності, є неопер аційними.

Додатні курсові різниці від перерахунку грошових коштів у іноземній валюті та інших монетарних статей, пов’язані з операційною діяльністю, класифікують як інші операційні доходи.

Додатні курсові різниці, що виникають у процесі здійснення фінансових інвестицій у господарські одиниці за межами України, відображаються у складі іншого додатков ого капіталу.

Від’ємну суму курсової різниці вираховують із суми власного капіталу підприємства.

У разі ліквідації господарської одиниці за межами України нагромаджена додатна сума курсових різниць, відображених у складі іншого додаткового капіталу, включається до складу доходу того звітного періоду, в якому визнано прибуток від реалізації фінансової інвестиції.

Одержані штрафи, пені, неустойки та інші санкції за порушення господарських договорів, які ви знані боржником або щодо яких є рішення суду, господарського суду про їх стягнення, а також про суми з відшкодування завданих збитків.

Відшкодування вартості раніше списаних активів (надходження боргів, списаних як безнадійні).

Грошові надходження підприємств

75 Дохід від списання кредиторської заборгованості, що виникла в ході операційного циклу, після закінчення строку позовної давності (трьох років з дати її виникнення).

Одержані гранти, асигнування та субсидії.