2.1. Постановка цілей діяльності і навчання
Мета як основний компонент діяльності
Будь-яка діяльність людини спрямована на реалізацію певної мети. Усе, що ми робимо, має певний сенс лише тоді, коли дає змогу отримати бажаний результат (наприклад, продукт, винагороду чи просто задоволення від діяльності). Зазвичай цей кінцевий результат уявляється в нашій свідомості у вигляді певного ідеального образу, більш чи менш усвідомленого. Такий ідеальний образ майбутнього результату діяльності називають метою.
Крім категорії «мета» в українській мові використовують також категорію «ціль». На відміну від «мети» як деякого загального образу майбутнього результату, «ціль» означає конкретний орієнтир дій, ніби «мішень», в яку слід влучити. Ми будемо вживати категорію ціль для позначення конкретного, точного, чітко визначеного бажаного результату діяльності.
Мета є основним компонентом діяльності, її ключовою ознакою. Саме наявність мети відрізняє діяльність від будь-яких інших видів активності людини.
Наприклад, поведінку студента на лекції можна вважати діяльністю лише тоді, коли вона має певну ціль: законспектувати матеріал, отримати інформацію, обговорити з одногрупником важливе особисте питання (остання діяльність не завжди є доречною).
Постановка тієї чи іншої мети зумовлена наявністю у людини певних потреб і мотивів.
Ми хочемо їсти і купуємо та готуємо собі їжу, ми прагнемо спілкування і зустрічаємося з іншими людьми, заводимо дружні стосунки тощо.
Однак мета не завжди висувається людиною для самої себе. Дуже часто ми діємо для реалізації мети, поставленої перед нами іншою особою. Найяскравіше це виявляється в управлінській діяльності. Керівник ставить перед своїми підлеглими певні цілі і спонукає до їх виконання. Єдина ціль є обов’язковою ознакою спільної діяльності, а отже і навчання.
Ціль визначає й інші компоненти діяльності: процес, предмет, умови та засоби, і найбільше — продукт діяльності, кінцевий результат. І хоча в поняттях «цілі» і «мети» найчастіше відображаються кінцеві результати діяльності, певною мірою їх формулювання містять інші складові.
Наприклад, мета спортсмена: «пробігти дистанцію за 8 секунд» містить умову — конкретний час виконання дій.
Цілепокладання та його функції
Вираз «поставити ціль» означає те, що її слід усвідомити, сформулювати. Постановку чи формулювання цілей називають у психології цілепокладанням. Цілепокладання — важливий компонент планування діяльності. До функцій цілепокладання в управлінні діяльністю можна віднести: надання сенсу людській активності; установку пріоритетів; планування і проектування, економію витрат; мобілізацію, активізацію; позитивне емоційне підкріплення; концентрацію зусиль, організацію, узгодження; контроль. Розкриємо їх детальніше, за можливості пояснюючи вияв кожної функції на прикладі.
Надання сенсу людській активності. Часто ми живемо, діємо, не усвідомлюючи смислу свого існування. Однак за раптових негативних змін у житті (втрата близької людини, зміна обставин, погіршення умов життя) ми розгублюємося, впадаємо в депресію. Цікаво, що аналогічна реакція можлива і за позитивних змін (вступ до університету, отримання престижної роботи, одруження з коханою людиною). Психологи пояснюють цей факт втратою життєвих цілей. Насправді кожен із нас має більш чи менш усвідомлені орієнтири власного життя, бачення смислу свого існування, а раптові зміни позитивного чи негативного характеру призводять до втрати цього орієнтира. Саме процес досягнення поставлених цілей наповнює наше життя смислом. Усвідомлення цього процесу дає змогу краще його побудувати, а також висунути в разі потреби нові життєві цілі.
Установка пріоритетів. Інколи ми діємо внаслідок певних обставин, виконуємо поставлені кимось завдання, відповідаємо на чийсь вплив. Однак висування власних цілей дає можливість переглянути свої повсякденні дії в плані їх доцільності, важливості для реалізації основних, пріоритетних цілей. Відповідно діям, спрямованим на реалізацію основної мети, слід приділити найбільше уваги, витратити на них більше часу, докласти більше зусиль.
Планування і проектування, економія витрат. «Павук виконує операції, що нагадують операції ткача, і бджола будівлею своїх воскових комірок осоромлює деяких людей — архітекторів. Але і найгірший архітектор від найкращої бджоли від самого початку відрізняється тим, що, перш ніж будувати комірку з воску, він уже побудував її у своїй голові…» (К.Маркс).
Людина відрізняється від тварини саме тим, що може попередньо уявити весь процес діяльності. Відповідно ми можемо побудувати попередній проект досягнення майбутнього результату, що включає план дій, бачення оптимальних форм і методів їх здійснення, необхідні засоби й умови, і лише потім почати діяти. Тим самим ми значно економимо сили і час, а отже, досягаємо бажаних результатів із більшою ефективністю.
Мобілізація, активізація. У західних практичних посібниках з різних сфер життя (на кшталт: «Як стати багатим», «Як стати щасливим», «Як перестати турбуватися і почати жити» тощо) першою і основною умовою будь-якого життєвого успіху найчастіше визначається постановка життєвої мети. Це підтверджують і численні наукові дослідження. Вивчення життєвого шляху великої кількості людей довело, що на успіхи в житті впливають далеко не рівень інтелекту чи успішність навчання в молоді роки. Куди вагомішими чинниками виявилися рівень домагань людини, мотивація досягнень і здатність ставити перед собою довготривалі життєві цілі. Понад те, деякими західними дослідниками помічено, що інколи просто достатньо добре уявити бажаний образ, щоб далі гарантовано його досягти.
Можливо, ви також помічали такі факти: коли треба отримати потрібну інформацію і вона тут же випадково знаходиться, ви лише подумаєте про якусь людину і вона одразу з’являється на вашому шляху тощо. Спробуємо це пояснити.
У книзі Максуела Мольця «Я — це Я, або Як стати щасливим»1 міститься таке пояснення: «Людський мозок і вся нервова система діють цілеспрямовано, відповідно до принципу здійснення особистісних цілей. Вони функціонують як чудовий, «спрямований на задану мету механізм», як свого роду автоматична система наведення, що працює на вас як «механізм успіху» чи «механізм невдач», залежно від того, як ВИ, оператор, керуєте ним і які встановлюєте йому цілі»
Тобто, ставлячи певну мету, людина ніби надає всьому її організму наказ прагнути її виконання. І тоді, часто несвідомо, вона починаєте виконувати саме ті дії, використовувати саме ті засоби і створювати саме ті умови, що найімовірніше приведуть до виконання поставленої мети. Організм активізується при зустрічі з об’єктами, які можуть допомогти в досягненні бажаної мети, мобілізується в разі появи необхідних умов. А нам здається, що мета досягається немов ненавмисно, сама по собі.
Позитивне емоційне підкріплення. Постановка певної мети виконує і певну енергетичну функцію. Коли ми робимо значний крок до досягання мети — ми відчуваємо задоволення, отримаємо позитивне емоційне підкріплення, наші сили нібито подвоюються, з’являється натхнення діяти й далі. Саме цим можна пояснити помічений психологами факт, що людина, яка займається улюбленою справою, дуже рідко впадає у депресію.
І знову ж наведемо цитату з книги Максуела Мольця: «…людина — істота, що завжди прагне якої-небудь мети; вона живе нормально і природно, коли зорієнтована на певну мету. Стан щастя і є ознакою нормальної, природної життєдіяльності. Коли людина діє цілеспрямовано, вона зазвичай відчуває себе порівняно щасливою».
Концентрація зусиль, організація, узгодження. Постановка чіткої цілі дає змогу зосередити увагу на основному й підкорити цьому будь-яку іншу діяльність.
Наприклад, добрий викладач, який прагне навчати студентів якомога ефективніше, часто знаходить цікавий і корисний навчальний матеріал у будь-яких, навіть випадкових джерелах: художніх творах, у пресі, телебаченні, розповідях знайомих, подіях, що з ним трапляються, тощо.
Особливо важливим це є у спільній діяльності, яка потребує координації зусиль багатьох людей. У такому випадку постанова єдиної цілі вможливлює узгодження індивідуальних дій, розподіл функцій і відповідальності найефективніше для її досягання.
Контроль. Досягнення мети обов’язково має передбачати функцію перевірки цього процесу: Чи рухаємося ми у правильному напрямі? Чи використали ми всі можливості? Чи конкретно визначено саму мету? Чи відповідають отримані результати бажаним? тощо. Процес зіставлення реального і бажаного процесу і результату діяльності називають контролем. Контроль дає змогу встановити як сам факт досягання поставленої мети, так і міру її досягання. І чим конкретніше буде визначено мету, тим краще можна визначити те, наскільки її досягнуто.
Наприклад, можна поставити собі за мету навчитися набирати текст на клавіатурі комп’ютера. Однак без постановки певних норм досить важко вирішити, чи досягнуто поставлену ціль. Якщо ж висунути як мету більш конкретну: навчитися набирати текст на клавіатурі комп’ютера зі швидкістю 40 слів на хвилину, то стає можливим кожного разу оцінювати міру свого наближення до цієї мети.
Отже, мета є основою реалізації всіх функцій управління спільною діяльністю — планування, мотивації, організації і контролю.
Принципи і правила постановки цілей
Щоб ціль виконувала всі названі вище функції, слід навчитись правильно її формулювати. Процес правильної постановки цілі досить важкий. У менеджменті цьому питанню приділяють багато уваги. Передусім слід знати принципи цілепокладання — критерії, яким має відповідати якісне формулювання цілі.
У міжнародній тренінговій практиці1 прийнятим є опис цілей за принципами «SMART» — від перших літер англійських слів:
- Specific — конкретність — формулювання цілі має бути чітким і зрозумілим для того, кому вона призначена, не викликати додаткових запитань, мати чітку практичну спрямованість;
- Measurable — вимірність (інструментальність, діагностичність) — відображує вимогу вказування норм припустимого результату, що дає змогу оцінити міру його досягання і підібрати відповідний інструмент діагностування;
- Achievable — досяжність цілі відображає очевидність шляху її реалізації;
- Realistic — реалістичність вказує на загальну можливість її реалізації з урахуванням наявних можливостей суб’єкта, умов і засобів;
- Time-bound — термін реалізації означає обов’язкове планування необхідного часу досягання поставлених цілей.
Відповідно до зазначених чинників і принципів постановки цілей можна визначити такі правила цілепокладання:
1.Формулювання цілі рекомендується завжди розпочинати з активного дієслова (такого, що відповідає на запитання: Що зробити?), що відображує передбачуваний процес досягання цілі (купити, побудувати, зателефонувати тощо). Причому рекомендується використовувати конкретні дієслова (купити — конкретніше, ніж отримати, зателефонувати — конкретніше, ніж повідомити).
2.Далі має бути вказано на бажаний результат діяльності (відповідь на запитання: Що? Кого? Для чого?): купити будинок, зателефонувати другу, щоб привітати його з днем народження, тощо.
3.Бажаними компонентами формулювання цілі також мають бути посилання на необхідні засоби (відповідь на запитання: Чим? За допомогою чого? Кого?), умови (Як? Де? Куди? Коли?), а також передбачувані норми досягання потрібного результату (За який час? З якою швидкістю? З якою кількістю помилок? В якому обсязі?).
Чим конкретнішою є ціль, тим більше складових має містити її формулювання. Як правило, процес постановки цілі розпочинається з висунення загальної мети (бажаного результату, вираженого в загальних поняттях), а далі відбувається її поступове прояснення і конкретизація (формулювання цілі — від загальної до конкретної).
Продемонструємо на прикладі процес постановки цілі.
У «Тренінгу особистісного зростання» часто пропонують таке завдання: «Визначте одну рису своєї особистості, яка потребує вдосконалення, наприклад: «Я хочу стати більш упевненим у собі», «Я хочу бути більш відповідальним» тощо. Далі поступово відповідайте на запитання, які сприятимуть кращому усвідомленню процесу самовдосконалення». Перелік можливих запитань: Яку рису особистості ви б хотіли вдосконалити? Що особисто ви можете зробити для цього? Хто, коли і де може допомогти вам досягти бажаного? Як удосконалення цієї риси вплине на вас? Що зміниться у вашому житті й діяльності? Які внутрішні і зовнішні ресурси вам потрібні для досягнення поставленої мети? Що вам заважало досі змінити себе? Які внутрішні й зовнішні бар’єри можуть постати перед вами при досягненні мети? Як їх подолати? Складіть невеликий план щодо вдосконалення вашої особистості. З чого ви почнете? Що допоможе вам зрозуміти, що ви досягли мети? З цього прикладу видно, що постановка конкретизованих запитань дає змогу поступово висвітлити бажаний результат, процес, засоби, умови, норми досягнення результату. Також у цьому прикладі додатково оцінюються наявні ресурси, можливі бар’єри чи перешкоди, аналізується попередня діяльність («Що заважало вам досі змінити себе?»).
Таким чином, процес конкретизації мети є творчим і має включати компоненти, необхідні в кожному конкретному випадку. Не завжди потрібно доводити процес формулювання до абсолютної конкретності, особливо коли в процесі діяльності використовують звичні дії й операції (висуваючи ціль «Купити продукти» не обов’язково нагадувати собі «Купити продукти за гроші, що виражені в національній валюті — гривнях», якщо саме такий спосіб розрахунку є для вас прийнятим). Однак постановка складніших цілей, а тим паче цілей спільної діяльності, потребує максимальної конкретизації й узгодження.
Види цілей
Діяльність людини складна й різноманітна. Кожен окремий вид чи тип діяльності можна розчленувати на дії чи діяльності меншого масштабу.
Наприклад, освітню діяльність можна поділити на навчальну і виховну. Навчання передбачає аудиторну і самостійну роботу. Аудиторна робота розподіляється на роботу на лекційних, практичних і семінарських заняттях. На практичному занятті можна виконувати вправи, відповідати на запитання, здійснювати досліди, розв’язувати задачі тощо. Усі ці діяльності можна побудувати у вигляді ієрархії. Кожна з них матиме свою мету, однак ця мета буде підпорядковуватися цілі діяльності вищого рівня.
Ієрархічність є першим критерієм класифікації цілей. Відповідно до цього критерію цілі поділяють на цілі вищого рівня і цілі нижчого рівня.
Другим критерієм класифікації виступає особа, яка висуває ціль. Відповідно до цього мета буває: внутрішня — висунута самою людиною як наслідок її потреб і мотивів (реалізація таких цілей ініціюється власною мотивацією людини) та зовнішня — задається іншою людиною і виражає суспільну потребу (забезпечується зовнішнім стимулюванням).
Масштаб, час — параметри, що взаємопов’язано характеризують багатовекторність цілей, кількісно-якісну орієнтацію їх у просторі й часі. За масштабом виокремлюють стратегічні (довгоочікувані результати), тактичні (результат близького майбутнього) і оперативні (бажаний поточний результат) цілі. За часом цілі поділяють на: довгострокові (5—10 років), середньострокові (1—5 років), короткострокові (до 1 року).
І, нарешті, за рівнем конкретизованості формулювання цілі поділяють на загальні — опис результату в загальних поняттях, орієнтовні — опис результату без можливостей його оцінювання (коли час і умови варіюють), точні — опис результату, якого можна досягти, коли час і умови константні й результат можна проконтролювати. Абсолютно точна, конкретизована ціль має характер завдання (спрямована на виконання окремої дії чи операції).
Цілі діяльності різної ієрархічності чи рівня конкретизованості часто схематично відображують у вигляді «дерева», чи «грона», кожна гілка якого — більш конкретна ціль (рис. 2.1).
У такий спосіб можна відобразити ієрархічність цілей діяльності працівників в організації (їхніх функціональних обов’язків).
Специфіка навчальних цілей та проблеми їх формулювання
Постановка цілей у кожній окремій галузі має свою специфіку. У навчальній діяльності існують щонайменше дві важливі особливості, що викликають ускладнення під час формулювання цілі. По-перше, навчальна діяльність — полісуб’єктна, тобто завжди включає того, хто навчає, і того, хто навчається. Відповідно можна вирізнити цілі викладання і цілі учіння. Але, як уже зазначалося, навчальна діяльність — це завжди спільна діяльність. Відповідно вона передбачає спільну мету — в конкретному випадку це засвоєння учнем предметного соціального досвіду. По-друге, цей основний результат навчання має нематеріалізований характер. Його важко побачити, а отже, й оцінити міру його досягнення.
Наприклад, коли студенти прослухали лекцію, дуже важко сказати, хто чого при цьому навчився. Щоб можна було побачити ті зміни в досвіді, що відбулися, студента слід попросити щось зробити: назвати та визначити поняття, сформулювати правила, описати методи, що розглядалися на лекції. Виконання таких дій і свідчитиме про досягання поставлених навчальних цілей.
Отже, враховуючи специфіку навчальної діяльності, можна дати таке визначення: навчальні цілі — це передбачувані зміни в досвіді учнів у вигляді дій, що їх вони можуть здійснити після вивчення певного навчального матеріалу.
Типові помилки і правила постановки навчальних цілей
Однак лише надання визначення не є запорукою успіху в постановці навчальних цілей. На практиці процес цілепокладання в навчанні часто супроводжується численними помилками, неточностями, що заважає педагогу, учню правильно побудувати навчальну діяльність.
Розглянемо найтиповіші помилки й недоліки процесу цілепокладання у навчанні, а також сформулюємо правила постановки навчальних цілей (табл. 2.1).
Продемонструємо процес формулювання навчальної цілі на прикладі.
Викладач хоче дати студентам завдання написати реферат. Одразу зауважимо, що навчальною ціллю цієї діяльності не є написання самого реферату, оскільки навчальна ціль стосується бажаної зміни досвіду того, хто навчається. Отже, викладач має продумати, яких змін у досвіді студента він хоче досягти за допомогою такого завдання. Тут доцільно згадати, що таке реферат. Згідно із Словником іноземних слів, слово «реферат» перекладається з латинської як «повідомляти» і тлумачиться як короткий виклад у письмовому вигляді або у формі доповіді змісту наукової праці, огляд джерел з певної теми. Відповідно, виконання такого завдання може допомогти студентові докладніше ознайомитися з певним підходом, порівняти думки різних авторів стосовно певних питань, узагальнити наведену в різних джерелах інформацію тощо. Такі цілі є вже більш конкретними і зрозумілими для студента, пояснюють сенс такої роботи і, можливо, в результаті якість виконання реферату буде набагато вищою, ніж звичайно.
Таблиця 2.1
ТИПОВІ ПОМИЛКИ І ПРАВИЛА ПОСТАНОВКИ НАВЧАЛЬНИХ ЦІЛЕЙ
| Типові помилки |
Недоліки |
Правила |
| 1.Визначення цілей через зміст навчання: вивчити явище, теорему… |
- не є інструментальним
- незрозумілий результат
|
1.Формулювання навчальної цілі не має обмежуватися змістом |
| 2.Визначення через діяльність вчителя: ознайомити з…, пояснити…, розповісти про… |
зосереджує увагу вчителя на своїх діях не зрозумілий кінцевий результат
|
2.Навчальна ціль має бути сформульована для учня |
| 3.Постановка цілей через діяльність учнів: розв’язати задачу…, виконати вправу… |
акцентує увагу на зовнішній стороні діяльності
не позначені наслідки —зміни в розвитку учня |
3.Навчальна ціль має визначати те, що буде здатним зробити учень після завершення навчальної діяльності |
| 4.Постановка цілей через внутрішні процеси інтелектуального, емоційного, особистісного розвитку учня: розвинути пізнавальну самостійність…, сформувати ставлення…, вдосконалити мислення… |
надто глобальні цілі, які не можуть бути досягнуті в процесі вивчення одного предмета, теми
не вказані конкретні результати |
4.Навчальні цілі мають описувати явну поведінку, дії, які учні починають виконувати після вивчення певного навчального матеріалу, що й свідчить про зміну їхнього досвіду |
| 5.Абстрактні формулювання: засвоїти матеріал…, набути знання…, перейняти досвід… |
процес і результат учіння залишається незрозумілим і підходить для будь-якої теми |
5.У формулюванні навчальної цілі слід за можливості використовувати конкретні слова, з яких учням стає зрозумілим перебіг діяльності з їх виконання |
Формулювання навчальної цілі аналогічне до формулювання цілі діяльності, тобто може включати активне дієслово, майбутній результат, засоби, умови і норми діяльності. Однак на початку формулювання рекомендується додавати слово «Навчитись».
Наведемо приклади формулювань навчальних цілей: навчитись читати зі швидкістю 120 слів на хвилину; навчитись вільно розмовляти іноземною мовою; навчитись проводити маркетингове дослідження; навчитись вести судове засідання; навчитись правильно оформлювати ділові папери; навчитись уникати конфліктів тощо.
Ієрархії навчальних цілей
Навчальні цілі можна також подати у вигляді ієрархії. Першою чергою слід пам’ятати, що навчальні цілі в структурі освітньої підготовки є цілями нижчого рівня стосовно цілей вищого рівня — освітніх цілей.
- На вищому рівні перебувають глобальні освітні цілі (вони записані в державних освітніх документах).
У законі України «Про освіту» йдеться: «Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями»1.
- Далі йдуть етапні освітні цілі — цілі етапів і профілів освітньої підготовки, конкретних навчальних закладів (вказуються в державних документах про певний рівень освіти, статутних документах різних навчальних закладів, навчальних планах і програмах підготовки, що затверджуються на державному рівні Міністерствами і Відомствами).
- На нижчому рівні перебувають оперативні освітні цілі — навчальні цілі курсів, дисциплін, предметів, розділів, тем, занять. Ці цілі викладені в програмах дисциплін і навчальних та навчально-методичних посібниках.
Навчальні цілі, що формулюються викладачами, відповідають оперативному рівню цілепокладання в освіті й мають конкретизувати освітні цілі вищих рівнів у співвіднесенні зі специфічними умовами навчання (особливостями курсу, навчальним контингентом тощо). Однак, своєю чергою, навчальні цілі також можуть бути конкретизовані, побудовані відповідно у вигляді ієрархії. Вирізняють кілька рівнів навчальних цілей:
- Загальні навчальні цілі — це опис передбачуваних результатів навчання у загальних поняттях.
- Орієнтовні навчальні цілі — це навчальні цілі нижчого рівня, на які розподіляються загальні цілі. Вони конкретизують загальні цілі, але не містять необхідних норм.
- Конкретні навчальні цілі — це докладний опис результатів навчальної діяльності, засобів і умов їх отримання, контролю і необхідних норм. Унаслідок цього їх ще називають діагностичними, зопераціонованими, точними цілями, або цілями-завданнями.
Постановка і конкретизація навчальних цілей — процес складний та інтелектуально напружений. Найбільш конкретизована мета стає діагностичною, тобто такою, що може бути перевірена й оцінена. Повністю конкретизована навчальна ціль, що включає опис необхідних параметрів досягнення і норм, набуває характеру навчального завдання. У навчальному завданні має бути максимально чітко описано те, що учень має зробити в процесі навчання. Загальний прийом конкретизації цілей — використовувати дієслова, що вказують на певну дію.
Наприклад, ціль «вивчити використання символічних позначень на погодній карті» предмета «географія» може бути розгорнута у перелік таких можливих результатів учень може: 1)відтворити по пам’яті символи, що використовуються на карті погоди; 2)розпізнає символи на карті; 3)читає карту, використовуючи символи; 5)складає карту, використовуючи символи; 5)за заданою картою, користуючись символами, дає прогноз погоди1.
Ієрархію начальних цілей також можна подати у вигляді «дерева» чи «грона» (рис. 2.1). Як правило, така ієрархія будується до навчальної дисципліни чи теми. Проте можна побудувати також ієрархію навчальних цілей окремого заняття. Побудова ієрархії навчальних цілей дає змогу і тому, хто навчається, і тому, хто навчає, краще уявити зв’язок між окремими фрагментами навчального матеріалу, підпорядкованість тих чи інших компонентів змісту навчання.
Таксономії навчальних цілей
У процесі навчання здійснюється розвиток різних компонентів соціального досвіду: засвоюються певні поняття, запам’ятовуються формули, вивчаються певні алгоритми діяльності та правила поведінки, виховується певне ставлення до тих чи тих об’єктів тощо. Постановка різноманітних навчальних цілей дає змогу реалізувати основну мету освіти — формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості.
Ідею класифікації навчальних цілей уперше висловив американський дослідник Б.Блум. Саме він запропонував використовувати для позначення класифікації навчальних цілей термін «таксономія» — поняття, запозичене з біології. Воно походить від грецьких taxis — упорядкування і nomos — закон і позначає таку класифікацію і систематизацію об’єктів, яка побудована на основі їх природного взаємозв’язку і використовує для опису об’єктів категорії, розташовані послідовно, за зростанням складності (тобто за ієрархією). Відповідно, таксономія навчальних цілей — це чітка, впорядкована, ієрархічна класифікація навчальних цілей, в якій виокремлено різні типи цілей і описано послідовність їх конкретизації. Тип навчальних цілей — це специфічна сфера досвіду особистості, що змінюється в процесі навчання.
Таксономії навчальних цілей можуть містити такі складові: опис навчальних цілей різних типів, їх характеристику; приклади, типові дієслова, що можуть використовуватися для формулювань навчальних цілей певних типів, послідовність конкретизації.
У сучасній педагогіці існує кілька таксономій. Найвідомішими з них є таксономії Б.Блума (США), Д.Толлінгерової (ЧССР), Б.Немерка (ПНР), В.П.Беспалька (СРСР). Розбіжність між цими таксономіями полягає у виокремленні різних типів навчальних цілей, вказування різних послідовних етапів їх конкретизації. Однак усі вони мають одне важливе призначення — допомагають викладачеві у постановці навчальних цілей. Викладач має обрати таку таксономію, яка найліпше відображує специфіку саме його навчального предмета. Крім того, краще, коли в таксономії вирізняють небагато типів навчальних цілей і використовують нескладну схема їх конкретизації. Наведемо приклади кількох таксономій навчальних цілей.
У вітчизняних підручниках з педагогіки найчастіше виокремлюють такі типи педагогічних цілей: освітні (навчальні) цілі — опанування знань, умінь і навичок; розвивальні цілі —удосконалення розумових здібностей учнів, що дають змогу здійснювати пізнавальну діяльність — розвиток мислення, пам’яті, мови, уяви, творчих здібностей; виховні цілі — формування світогляду, наукових переконань, моралі й естетичної культури. Традиційно більшість вітчизняних педагогів користується саме такою схемою. Недолік цієї класифікації — відсутність опису конкретизованих цілей у кожній сфері, плутанина категорій (хіба навчальна чи виховна мета не є розвивальними?).
У закордонній педагогіці різні таксономії навчальних цілей представлені ширше. Наприклад, фундатор вчення про педагогічні таксономії Б.Блум розподіляє людський досвід на три сфери, кожній з яких відповідає певний тип навчальної мети: когнітивна чи пізнавальна — формування знань учнів; афективна чи емоційно-ціннісна — формування емоційно-особистісного ставлення учня до явищ навколишнього середовища; психомоторна — формування рухової (моторної), маніпулятивної діяльності, нервово-м’язової координації (навички письма, мови, фізичне і трудове виховання).
Певним чином близькою до цих підходів є класифікація, запропонована російськими педагогами Ю.Н.Кулюткіним і Г.С.Сухобською. Вони пропонують такі три види навчальних цілей, що їх називають цілями-ефектами просування особистості: ефекти розвитку пізнавально-логічної сфери особистості учня — розвиток його уявлень і понять про навколишній світ, логічних операцій і методів, інтелектуальних прийомів пізнавальної діяльності; ефекти розвитку мотиваційно-ціннісної сфери особистості учня — розвитку його ставлень, переконань, інтересів і спрямованості особистості загалом; ефекти розвитку практично-дієвої сфери особистості учня — розвитку його вмінь регулювати свою практичну діяльність, використовувати знання для розв’язання завдань, що виникають у житті.
Вибір певної таксономії навчальних цілей залежить від специфіки навчального предмета, преференцій викладача. Оскільки ці таксономії схожі, їх можна поєднати і виокремити такі типи навчальних цілей: пізнавальні (цілі-знання); практичні (цілі-вміння); мотиваційні (цілі-ставлення). Цю типологію доволі легко описати в конкретних результатах, аналогічно до попередніх.
Наприклад: пізнавальні цілі: учень може назвати термін, визначити поняття, описати явище, пояснити правило, проаналізувати підхід, порівняти точки зору; практичні цілі: учень може виконати дослід, розв’язати задачу, ситуацію, застосувати стратегію поведінки, здійснити дослід; мотиваційні цілі: учень віддає перевагу певним способам дій, погоджується з поглядом, дотримується правил, цікавиться предметом, висловлює свою оцінку, виявляє ставлення, закликає до дії.
Для подальшої конкретизації в деяких таксономіях розробляють спеціальні словники активних дієслів, що можуть відображати реалізацію навчальної цілі кожного типу. Нині найкраще описано конкретизацію пізнавальних і поведінкових навчальних цілей через виокремлення рівнів засвоєння навчального матеріалу.
Засвоєння — це процес переходу змісту навчання у власний досвід учня. Різні можливості учня, набуті в результаті такої зміни його досвіду, називають рівнями засвоєння. Кожен наступний рівень засвоєння глибший за попередній і передбачає проходження попереднього рівня. Тим самим з метою навчання досягається певна послідовність, що підкоряється визначеним психологічним законам.
Наприклад, для когнітивних цілей Б.Блум вирізняє такі рівні засвоєння: знання (дослівне відтворення матеріалу), розуміння (перетворення, інтерпретація матеріалу), застосування (використання знань у нових ситуаціях), аналіз (розбиття матеріалу на складові), синтез (поєднання в нове ціле), оцінка (здатність визначати цінність певної інформації). Для афективних цілей Р.Кратвол, Б.Блум і Б.Мусіа пропонують дещо інші рівні: сприйняття (чутливість, увага, готовність реагувати на певні явища і стимули), відгук (активні вияви зацікавленості учня, його реагування на те чи інше явище, людину чи діяльність); оцінка (поява думки чи ставлення до об’єктів, явищ чи видів діяльності); організація (становлення оцінної системи), ціннісне керівництво (послідовна реалізація в поведінці людини)1.
Зараз існує багато концепцій рівнів засвоєння, що відрізняються кількістю, черговістю та назвами рівнів засвоєння. Такі розроблення пропонують як психологи, так і педагоги (І.Я.Лернер, С. Л. Рубінштейн, І. Ф. Харламов, В.О.Якунін, В.А.Козаков та ін.). Детальніше процес розподілу бази знань за рівнями засвоєння буде висвітлено у п. 2.2.
Отже, постановка цілей будь-якої діяльності є важливою передумовою успіху. Чим конкретніше буде сформульована ціль, тим гарантованішим буде процес її досягнення.
Особливо доцільним є точна постановка цілей у процесі спільної діяльності, що потребує узгодження індивідуальних цілей і спрямування на спільний результат. У навчанні постановка навчальних цілей часто ускладнена специфікою цієї діяльності (її полісуб’єктністю, нематеріалізованим результатом), у зв’язку з цим часто спостерігається некоректна постановка навчальних цілей. Знання принципів і правил цілепокладання допомагає висувати цілі діяльності і навчання різного рівня й значущості.
