Сучасна концепція планування цільової собівартості (японська назва — Genkakikaku) походить від конкурентних розробок 1960—1970 рр. японських промислових компаній, у першу чергу компанії «Тойота», які стали відповіддю на нові вимоги споживчого попиту: посилення диференціації продукції та скорочення її життєвого циклу. В основу прогресивного методу формування та досягнення цільової собівартості покладено принципи ринкового ціноутворення та максимально повного врахування потреб споживачів уже на стадії розроблення нової продукції.
Планування цільової собівартості (таргет-костинг), спрямоване на формування проактивного середовища цільового планування витрат і прибутків, передбачає визначення собівартості нової продукції виходячи з прогнозованих ринкових цін, обсягів реалізації та встановленої норми прибутку, реалізує стратегію превентивного контролю витрат до початку виробництва — на стадії досліджень, розробок та проектування нової продукції.
Ключові принципи таргет-костингу:
1. Ринковоорієнтоване ціноутворення.
2. Пріоритетне значення вимог споживача.
3. Ґрунтовне проектування.
4. Поєднання досвіду фахівців різних сфер знань.
5. Застосування концепції ланцюжка вартості (value chain).
6. Орієнтація на витрати життєвого циклу продукту.
7. Використання точних методів калькулювання.
Для досягнення цільової собівартості продукту необхідним є забезпечення точності та оперативності розрахунку планової собівартості з метою оцінювання і контролю витрат. У разі використання методів калькулювання, що передбачають умовний розподіл непрямих витрат, величина розрахованої собівартості продукту може бути викривленою. Умовність результатів розрахунку робить неможливим встановлення відповідності досягнутого рівня собівартості цільовому. Калькулювання за методами, які передбачають наявність стійких причинно-наслідкових зв’язків між витратами й факторами, що їх зумовлюють, дозволяє досягти високої точності визначення собівартості. До таких методів, зокрема, відноситься метод калькулювання за видами діяльності (АВС).
Процес досягнення цільового рівня собівартості, поданий на рис. 9.2 , реалізується за етапами:
Етап 1. Визначення цільової ціни реалізації нового продукту.
Етап 2. Встановлення цільового прибутку.
Перші два етапи реалізують у процесі планування збутової та фінансової діяльності підприємства.
Етап 3. Визначення цільової собівартості. Максимально допустима величина витрат на виготовлення нового продукту — цільова собівартість — визначається як різниця між цільовою ціною реалізації та встановленою величиною цільового прибутку. Для успішної реалізації досягнення цільової собівартості необхідною умовою є відсутність розбіжності між визначеною цільовою собівартістю та прогнозованою, яку не можна ліквідувати.
Рис. 9.2. Процес планування цільової собівартості
Етап 4. Проведення функціонально-вартісного аналізу (ФВА) окремих компонентів та продукту в цілому. Застосовують ФВА з метою визначення оптимальних параметрів нового продукту, процесу, організаційної структури за критерієм відношення його споживної цінності (функціональної, естетичної, ергономічної і т. ін.) до собівартості, досягнення її цільової планової величини. Результатом ФВА є мінімізація собівартості та оптимізація конструкції нового продукту з одночасним збереженням вихідного набору функцій. Проведення ФВА повинно забезпечити в разі розбіжності зниження прогнозованих витрат до рівня запланованої цільової собівартості.
Така розбіжність за наявності повинна бути в межах виробничих можливостей зниження витрат підприємства та його постачальників.
Етап 5. Таргет-костинг постачальників та дистриб’юторів, аналіз ланцюжка вартості. Після визначення цільової собівартості продукту в цілому визначають її цільовий рівень за окремими функціями та їх фізичними носіями — компонентами (елементами конструкції). Цільова собівартість компонентів, які постачаються підприємству, є предметом домовленості із постачальниками. Якщо потрібно знизити собівартість компонентів нового продукту, спеціально утворені робочі групи аналізують можливості здешевлення виробничих процесів як у постачальника, так і під час логістичних операцій. Аналогічні узгодження, які виконуються за результатами аналізу ланцюжка вартості нового продукту, можуть проводитися і з дистриб’юторами.
Етап 6. Ітеративне порівняння прогнозованої та планової цільової собівартості. Процес досягнення цільового рівня собівартості відбувається неоднаково для всіх компонентів та процесів, пов’язаних із виробництвом нового продукту. Величина зниження витрат за окремими компонентами до рівня цільових визначається на основі оцінних суджень, підставою для яких може бути значущість (споживна цінність) компонента, тенденції аналогічних оцінок, інші дані; також величина зниження може бути предметом домовленостей як між різними виробничими підрозділами, так і з постачальниками компонентів.
Процес узгоджень є ітеративним (багатоетапним, таким, що повторюється) та триває до моменту досягнення цільової собівартості в цілому та за кожним із компонентів продукту, чи прийняття рішення про недосяжність цільових показників та повернення до 1-го етапу таргет-костингу.
Етап 7. Управління плановими витратами на стадії виробництва нового продукту. Після запуску нового продукту у виробництво управління та моніторинг витрат можуть здійснюватися за допомогою поточного бюджетування та звичайних методів, таких як стандарт-костинг. Систематичне, безперервне й поступове зниження витрат на стадії виробництва може здійснюватися завдяки використанню кайдзен-костингу, який розглядається, зокрема, в курсі «Управління витратами».
Слід зазначити, що таргет-костинг є не стільки методом планування цільових витрат, скільки концептуальним базисом (основою, платформою), на якому сукупність різноманітних методів та систем використовується задля забезпечення ефективного планування й управління витратами. Вибір конкретних методів чи їх комбінації, що забезпечує ефективний таргет-костинг, залежить від багатьох факторів і визначається безпосередньо умо-
• калькулювання й управління за видами діяльності (ABC/M);
• тотальне управління якістю (Total Quality Management, TQM);
• система управління запасами «точно за часом» (Just-in-Time, JIT);
• функціонально-вартісний аналіз (Value Analysis Engineering, VA/E);
• діаграми причинно-наслідкових зв’язків (fishbone diagrams);
• кайдзен-костинг (Kaizen Costing);
• системи планування ресурсів підприємства (MRP-II, ERP, CSRP);
• всебічна раціоналізація виробництва (Lean Manufacturing).
