Posibniki.com.uaІсторіяІсторія міжнародних відносин і зовнішньої політики ХХ — початок ХХІ ст.Частина 2. 6.2. Питання майбутнього устрою повоєнного світу у взаємовідносинах союзних держав. Тегеранська конференція «Великої трійки»


< Попередня  Змiст  Наступна >

Частина 2. 6.2. Питання майбутнього устрою повоєнного світу у взаємовідносинах союзних держав. Тегеранська конференція «Великої трійки»


Голова радянської делегації А. Громико висловив свої міркування стосовно можливого випадку, коли однією стороною у спорі є велика держава. У цьому разі, на його думку, вона не повинна брати участі у голосуванні зі спірного питання. Аме риканська пропозиція, підтримана англійською делегацією, наразилася на принципові заперечення радянської сторони, тому конференція погодилася включити до тексту проекту Статуту заяву, що розгляд питання про процедуру голосування в Раді Безпеки продовжується.

Крім проблеми одностайності, конференції в Думбартон-Оксі не вдалося розв’язати й проблему щодо прийняття до ООН, порушену Радянським Союзом. Основна пропозиці я, висунута радянською делегацією на конференції, передбачала участь у міжнародній організації всіх радянських республік. Проте заперечення західних держав проти участі радянських республік у міжнародній організації були настільки категоричними, що розв’язання цієї проблеми в Думбартон-Оксі стало неможливим.

21

Неврегульованість на конференції в Думбартон-Оксі низки питань, пов’язаних зі створенням нової міжнародної організації, передусім питань про рамки дії принципу одностайності й про членство, були однією з причин скликання нової конференції глав урядів трьох великих держав, яким належало вирішити ці проблеми.

Робота Ялтинської (Кримської) конференції розпочалася 4 лютого 1945 р. з узгодженням начал ьниками штабів трьох великих держав подальших військових дій з метою остаточного розгрому спільного ворога. В ході дискусій було детально сплановано і узгоджено строки, розміри і координацію нових і потужних ударів союзними арміями по Німеччині, які наблизять її та гітлерівське керівництво до остаточного краху.

Зрозуміло, що за таких умов необхідне було міжнародне співробітництво для врегулювання питан ь, пов’язаних з Німеччиною і країнами, звільненими від нацистської окупації. Розглядаючи ставлення до цієї проблеми, слід підкреслити, що відповідно до рішень Тегеранської конференції розробка документів щодо Німеччини була зосереджена в Лондоні в Європейській консультаційній комісії, перше засідання якої відбулося у січні 1944 р. Переговори велися представниками трьох держ ав — США, СРСР і Великої Британії, а з листопада до них був приєднаний і представник Тимчасового уряду Франції. У Комісії обговорювались три основні групи питань: умови беззаперечної капітуляції Німеччини; визначення її зон окупації та керування Берліном; створення контрольного механізму союзників. До листопада 1944 р. з названих трьох груп питань у Комісії були д осягнуті важливі угоди союзних держав, у тому числі на підставі радянських пропозицій угода про беззаперечну капітуляцію Німеччини. Документи, вироблені в Європейській консультативній комісії щодо Німеччини, й були покладені в основу дискусії та прийняття відповідних рішень учасниками Кримської конференції. В ході дискусії викристалізувалися узгоджені рішення щодо німецької проблеми, які були схвалені Рузв ельтом, Сталіним і Черчіллем. У підписаній ними 13 лютого заяві було викладено домовленості про спільну політику і плани примусового здійснення беззастережної капітуляції німецького рейху.

У рішеннях конференції було передбачено окупацію Німеччини з розрахунку, що кожна з великих держав окупуватиме особливу зону країни, та створення Центральної Контрольної Комісії з чотирьох членів, які представляють Францію, США, Велик у Британію та Радянський Союз.

Окупація Німеччини за задумом учасників Ялтинської конференції повинна стати одним із засобів досягнення головної мети великих держав — знищення німецького мілітаритизму й нацизму і створення гарантій того, що Німеччина ніколи більше не буде спроможною порушити мир усього світу. Для досягнення цієї мети конференція прийняла рішення: ? роззброїти і розпу стити всі німецькі збройні сили; ? назавжди розпустити німецький генеральний штаб, який неодноразово сприяв відродженню німецького мілітаризму; ? вилучити або знищити все німецьке військове обладнання; ? взяти під контроль усю німецьку промисловість, яка могла б бути використана для військового виробництва; ? здійснити швидке й справедливе покарання злочинців війни; ? стягну ти відшкодування завданих німцями збитків за зруйнування; ? ліквідувати нацистську партію, нацистські закони, організації та установи.

Крім того окремим рішенням конференції великі держави уповноважувалися спільно приймати у майбутньому щодо Німеччини інші заходи для безпеки всього світу.

У заключній частині ялтинських ухвал щодо окупації Німеччини і контролю над нею керівники великих дер жав заявили, що їхньою метою не є знищення німецького народу, а навпаки, створення відповідних умов його існування. Таким чином, погоджена в Ялті програма щодо Німеччини перекреслила англо-американські плани поділу її на окремі державні утворення, а отже, перетворення Німеччини на аграрну країну, вироблені на конференції в Квебеку.

Проголошуючи основні прин ципи стосовно німецької проблеми, Ялтинська конференція не могла обійти питання, пов’язані з країнами, що перебували у процесі звільнення від німецької окупації. Уже Московська конференція міністрів закордонних справ трьох держав, про яку вже йшлося вище, у прийнятій декларації про Австрію висловилась за невизнання актів німецької експансії. У період роботи Ялтинської конференції, з огляду сп риятливого розвитку обстановки на фронтах і звільнення багатьох країн, питання набуло особливої актуальності. У зв’язку з цим конференція прийняла «Декларацію про звільнену Європу». Декларація спиралась на Атлантичну хартію, зокрема на положення, у якому йшлося про право всіх народів обирати для себе бажану для них форму правління, а також відновлення суверенних прав і самоуправління народів, які були позбавлені цього насильницьким шляхом. Три великі держави, які звільняли європейські країни, передбачали в ялтинських рішеннях надання визволеним народам допомоги у відновленні їх прав і нормального державного життя. Було проголошено, що учасники Ялтинської конференції погоджуватимуть між собою політику своїх урядів у справі допомоги визволеним народам як країн, поневолених агресорами, так і держав — сателітів «вісі». При цьому підкреслювалося, що така допомога повинна стосуватися розв’язання демократичними способами нагальних по літичних і економічних проблем.

Лідери трьох держав оголосили, що у майбутньому їхня спільна допомога може торкатися питань створення тимчасових урядів які представляють усі демократичні елементи населення, а також сприяння, за потреби, проведенню виборів для створення нових урядів.

Незалежно від «Декларації про звільнену Європу» Ялтинська конференція прийняла особливі ухвали щодо польського питання та Югославії. Під час о бговорення польського питання виникли серйозні незгоди, зокрема щодо визнання польського уряду та його складу. Радянське керівництво визнавало Тимчасовий польський уряд, створений у Люблені. Водночас Сполучені Штати і Велика Британія продовжували визнавати польський емігрантський уряд у Лондоні й підтримувати з ним дипломатичні відносини. Після гострих дебатів з цього пи тання було прийнято ком-промісну ухвалу, яка, проте, остаточно не вирішувала проблеми. Слід констатувати, що у постанові з цього питання учасники конференції висловили спільне бажання бачити Польщу об’єднаною, вільною, незалежною і демократичною державою. Західні держави зобов’язалися відмовитись від визнання емігрантського польського уряду, але за умови, якщо буде здійснено процес ре організації Тимчасового уряду. Інакше кажучи, англійська й американська сторони висунули умову включення до Тимчасового уряду польських діячів зі стану еміграції, а також політичних діячів із самої Польщі, які ще не брали участі в політичному житті звільненої країни. Після здійснення цього процесу Тимчасовий уряд відповідно до рішень конференції повинен називатися пол ьським Тимчасовим урядом національної єдності, який буде визнаний усіма державами. Представникам Великої трійки ялтинськими рішеннями надавалися повноваження у процесі реорганізації Тимчасового уряду проконсультуватися як з його членами, так і з політичними діячами в еміграції. Для остаточного врегулювання питання про визнання нового польського уряду було вирішено провести у Москві нараду за участю міністра закордонних справ СР

СР, а також послів США і Великої Британії. Іншою проблемою, що викликала гострі дебати з польського питання, була проблема майбутніх кордонів Польщі. Стосовно східного кордону особливих суперечок не виникало, керівники трьох держав погоджувались встановити його по лінії Керзона. Не мала заперечень і необхідність розширення території Польщі на півно чі й заході. Але пропозиція радянської делегації встановити західний кордон Польщі по Одеру і Західній Нейсе не дістала підтримки керівників делегації США і Великої Британії. Оскільки спільної думки щодо кордонів Польщі, зокрема західного, не було досягнуто, в ухвалі з цієї проблеми було записано загальне положення, що Польща повинна отримати суттєво прирощення тер иторії на півночі й заході. Загалом остаточне визначення західного кордону Польщі учасники конференції відкладали до мирної конференції.

Щодо Югославії питання виявилось не менш дискусійним. США і Великої Британія були прихильниками збереження монархії в Югославії і підтримували короля Петра ІІ та емігрантський королівський уряд у Лондоні. Але фактично влада у країні належа ла Національному комітету визволення Югославії на чолі з Й. Тіто, обраному й підтримуваному народом. У листопаді 1944 р. у Белграді було укладено угоду між НКВЮ і емігрантським урядом, яка передбачала утворення єдиного югославського уряду. Проте король і емігрантський уряд зволікали із введенням його в дію. Учасники конференції визнали за необхідне рекомендувати Тіто і Шубаши чу негайно ввести в дію укладену між ними угоду і створити Тимчасовий об’єднаний уряд. Такий уряд невдовзі було сформовано на основі Національного комітету визволення Югославії з введенням до нього п’яти членів колишнього емігрантського уряду.

Особливе місце в роботі Ялтинської конференції посіли питання, пов’язані зі створенням нової міжнародної організації. Як відо мо, робота конференції в Думбартон-Оксі, яка підготувала проект статуту ООН, мала позитивний результат щодо узгодження низки питань стосовно структури і компетенції нової організації. Проте залишалися питання, розгляд яких було винесено на Ялтинську конференцію. Одним з них було питання прийому країн-членів до нової міжнародної організації. Ялтинська конференція схвалила виро блені у ДумбартонОксі проекти і постановила скликати 25 квітня 1945 р. в м. Сан-Франціско Установчу конференцію Організації Об’єднаних Націй, причому учасниками конференції могли стати всі держави, які оголосили війну Німеччині й Японії до 1 березня 1945 р. Було досягнуто домовленості, що засновниками й членами ООН поряд з СРСР будуть Українська РСР та Білору ська РСР. Ялтинська конференція розглянула й питання про вступ СРСР у війну на Далекому Сході, на чому енергійно наполягав Рузвельт. Керівники великих держав досягли згоди про те, що через два-три місяці після капітуляції Німеччини і завершення війни в Європі Радянський Союз вступить у війну проти Японії. В ухвалах конференції було зафіксовано умови, за яких СРСР пого джувався на участь у війні на Далекому Сході і які підлягали виконанню після перемоги над Японією. Серед найважливіших з них були збереження існуючого становища Монгольської Народної республіки, відновлення прав Росії, порушених нападом Японії у 1940 р., а саме: повернення Радянському Союзу південної частини острова Сахалін та забезпечення пріоритетних прав на Порт-Арт ур як на військово-морську базу СРСР. Радянському Союзу також мали бути передані Курильські острови.

Ці та інші домовленості союзників знайшли відображення у документі за назвою «Кримська угода трьох великих держав з питань Далекого Сходу» , що являв собою доповнення Каїрської декларації. У заключній частині цього документа висловлювалась готовність Радянського Союзу укласти з Національним китайським урядом пакт про дружбу і союз для надання допомоги своїми збройними силами у звільненні Китаю від японського гніту.

У підсумковій заяві про результати Ялтинської конференції, підписані представниками урядів США, Великої Британії та СРСР, зазна чалося, що вона підтвердила спільну рішучість цих держав зберегти і посилити в передбачуваний мирний період ту єдність цілей і дій, котра забезпечила перемогу Об’єднаних націй у сучасній війні.

Зміст заяви, як і найсуттєвіші з урегульованих у Ялті проблем досить переконливо свідчасть про значення Кримської конференції для миру в ус ьому світі і повоєнних міжнародних відносин.

Рішення Ялтинської конференції стали додатковим стимулом для союзних держав у їх прагненні прискорити розгром армій вермахту і примусити Німеччину капітулювати. На початку 1945 р. союзні армії вийшли до кордонів Німеччини і готувалися до вирішального наступу. У січні радянські війська відновили наступ, у ході якого звільнили Варшаву, а потім всю Пол ьщу, і вступили на територію Німеччини. На початку лютого 1945 р. радянські війська вийшли на річку Одер і опинилися на відстані близько 70 км від Берліна. На південній ділянці радянсько-німецького фронту Радянська Армія продовжувала звільнення Чехословаччини й Угорщини, яку повністю очистили від військ вермахту на початок квітня. Від цілко витого краху Німеччину відділяли лічені дні. У цей час нацистське керівництво плекало надію на порятунок, сподіваючись на можливий розкол антигітлерівської коаліції і сепаратний мир з Англією та США. Їх тактика полягала в тому, щоб упертою обороною затримати радянські війська, виграти час і знайти шлях до угоди з союзниками СРСР. Але сподівання Гітлера не виправдал ись.

8 лютого 1945 р. англо-американські війська перейшли в наступ на Західному фронті, зламали німецьку оборону і почали швидко просуватись у глибину Німеччини, намагаючись випередити радянські війська і захопити Берлін, що входив у радянську зону окупації.

У Москві припускали, що зволікання з штурмом Берліна — остаточного центру опору Німеччини — може зум овити відкриття німцями фронту на заході, що дасть можливість союзникам увійти у Берлін першими. 16 квітня силами трьох фронтів радянські війська розпочали берлінську операцію, а 2 травня боротьба за столицю гітлерівського рейху завершилася повною перемогою радянських військ. Опівночі 8 травня в передмісті Берліна Карлхорсті, зайнятому радянськими військами, представники німецького верховного командування на чолі з Кейтеле м підписали акт про беззастережну капітуляцію збройних сил фашистської Німеччини. Капітуляція за дорученням радянського уряду і згодою союзників прийняв Маршал Г. Жуков разом із представниками США, Великої Британії та Франції.

5 квітня 1945 р. у Сан-Франціско (США) в обстановці вирішальних перемог Об’єднаних націй і уже близького миру проходила конференція з питан ь створення нової міжнародної організації. Фактичним завданням конференції було затвердження усіма членамизасновниками нової організації — рішень великих держав, прийнятих у Думбартон-Оксі й доповнених у Ялті. Попри сподівання на швидке прийняття Статуту на базі вже розробленого детального проекту і створення міжнародної організації у ході конференції виникли нові дискусії з питань го лосування у Раді Безпеки, про регіональні угоди та питання про опіку і майбутнє. Не вдаючись у деталі дискусій відзначимо, що всі проблемні питання було успішно вирішено, і 25 червня 1945 р. Статут Організації Об’єднаних Націй було ухвалено. Членами нової міжнародної організації та її засновниками стали 50 країн, які брали участь у конференції в Сан-Франциско, підписали та ратифікували Статут, тобто всі де ржави, які

22

Дис.: Баратинський С. Зазнач. праця. — С. 313.

23

На час скликання конференції у Сан-Франціско на конференції в Мехіко було прийнято панамериканську регіональну угоду про захист суверенітету і політичної незалежності американських держав та створено лігу арабських країн. оголосили війну Німеччині чи Японії. Серед них членами ООН та її засновниками конференція визнала Україну й Білорусію. У прийнятому Статуті знайшли втілення принципи нової міжнародної організації, яку було задумано й засновано як дієздатну систему забезпечення миру. Офіційно Статут ООН набрав чинності 24 жовтня 1945 р. Саме цей день вважається Днем народження ООН, 60-річчя як ої світова громадськість відзначила 24 жовтня 2005 р. Її першим Генеральним секретарем був обраний Трюгве Лі.

Капітуляція Німеччини 8 травня 1945 р. зумовила необхідність подальших кроків у справі врегулювання європейських питань, ліквідації наслідків війни і встановлення миру на основі відповідних міжнародних угод. В умовах, породжених капітуляцією, потреба нових рішень набула надзвичайної гостроти. У рамках міжнаро дного співробітництва періоду війни, насамперед тісного співробітництва трьох великих держав, було прийнято низку рішень після капітуляції, які заклали основу для детальніших і конкретних постанов. Одним з перших міжнародних актів, прийнятим після капітуляції, була декларація від 5 червня 1945 р. про поразку Німеччини і про взяття на себе верховної влади чотирма союзними державами, а також заява про зони окупації та про утвор ення контрольного механізму в Німеччині. У декларації і заявах підкреслювався їх тимчасовий характер і зазначалося, що заходи з наступного врегулювання німецької проблеми будуть предметом особливої угоди. З цих документів зрозуміло, що вони передбачили прийняття нових міжнародних актів, покликаних урегулювати основні європейські проблеми, що випл ивали з факту розгрому гітлерівської коаліції не в загальній формі, а на засадах міжнародного права.

Для вирішення цих завдань необхідно було провести міжнародну конференцію. Потреба невідкладного скликання конференції диктувалася й тим, що між союзниками ще наприкінці війни у Європі виникло серйозне напруження, яке потребувало врегулювання.

Напруження виникло на ґрунті посилення жорстокості радянської диплом атії. Наприкінці лютого радянський уряд в ультимативній формі висунув вимогу румунському королю Міхаєві про негайну заміну коаліційного кабінету генерала Радеску на новий уряд, очолюваний комуністом Петру Грозою. Всупереч опору короля 6 березня цей уряд був сформований

24 . Крім того, у Польщі Молотов відмовився замінити люблінський комуністичний уряд на коаліційний. Він погоджувався на введення до складу уряду кількох нових членів із лондонської еміграції.

Дії радянського уряду викликали протест з боку Рузвельта і Черчілля, які в телеграмі Сталіну закликали його не порушувати єдності, досягнутої у Ялті. У відповідь Сталін досить різко зв инуватив союзників у контактах з німецьким генералом Кессельрінгом стосовно домовленості про сепаратну капітуляцію німецької армії в Італії.

З метою врегулювання проблем, що виникли, президент США направив до Москви Г. Гопкінса. У переговорах зі Сталіним, які тривали з 26 травня по 7 червня, Гопкінс заявив, що метою його візиту є поліпшення відносин між США та СРСР, які оста ннім часом погіршали. У центрі дискусії перебували питання щодо Польщі, Далекого Сходу та створення Контрольної ради у Німеччині. В ході дискусій Сталін дорікав США за раптове припинення допомоги по ленд-лізу відразу після капітуляції Німеччини та про невиконання домовленостей щодо передачі Радянському Союзу належної йому частини німе цького флоту. Щодо Польщі Сталін фактично підтримав Молотова, запропонувавши щоб з 20 членів польського уряду тільки чотири призначалися поляками з Лондона. Було вирішено це питання передати на розгляд нової конференції «Великої трійки», яка мала відбутися 15 червня під Берліном. З приводу Міжсоюзницької контрольної ради Сталін повідомив, що радянським представником у ній буде мар шал Жуков. Щодо проблем Далекого Сходу Сталін підтвердив готовність розпочати наступ проти Японії та погодився з ідеєю про опіку над Кореєю, здійснювану Сполученими Штатами, Китаєм, Великою Британією та Радянським Союзом.

Конференція, про яку домовлялися Сталін і Гопкінс, відкрилася в палаці Цецілієнхоф у Потсдамі 17 липня 1945 р. Це була остання зустріч керівників урядів трь ох великих держав, на якій було укладено ухвали великої ваги для повоєнного світу. Потсдамська конференція відбувалася в істотно зміненому складі. 12 квітня не стало Рузвельта, політичного діяча, в руки якого нація чотири терміни підряд вручала свою долю і який успішно провів її через лихоліття усієї війни. У зв’язку з цим а мериканську делегацію очолив новий президент Г. Трумен. У результаті поразки консерваторів на парламентських виборах в Англії прем’єрміністром було обрано лідера лейбористської партії К. Еттлі, який очолив британську делегацію замість У. Черчілля. Місце Ідена у її складі заступив новий міністр закордонних справ Е. Бевін. Незмінним залишилось лише керівництво радянської делегації. Істотні зм іни у складі учасників конференції певною мірою впливали й на хід переговорів та прийняття рішень.

Вирішальний вплив на розв’язання основних міжнародних проблем справили США, які на час роботи конференції успішно провели випробування атомної зброї, та СРСР, ліберальний і політичний авторитет якого завдяки військовим успіхам значно зріс у світі.

Одне з таких питань на Потсдамській конференції було пов’язане з майбутнім Німеччини. У рішеннях конференції передбачалося вик орінення німецького мілітаризму, створення сприятливих умов для того, щоб у подальшому німецький народ міг здійснити реконструкцію свого життя на демократичній і мирній основі. У Потсдамі було вироблено політичні й економічні принципи, якими належало керуватися у відносинах з Німеччиною у початковий контрольний період. Одним з основних принципів Потсдама, що мав вирішальне значення для зміст у майбутних міжнародних актів у німецькому питанні, була заборонена ремілітаризації Німеччини. У рішеннях конференції великі держави чітко заявили про своє прагнення до того, щоб Німеччина після поразки гітлеризму стала чинником миру і демократії.

Слід підкреслити, що підготовка до остаточної реконструкції німецького політичного життя на демократичній основі й до мирного співробітництва Німе ччини у міжнародному житті була однією з цілей окупації, якими повинна керуватися Контрольна Рада. Поділ Німеччини на зони окупації, відповідно змісту потсдамської угоди, не мав за мету розколоти її в економічному плані. Економічна єдність мала зберегтися незважаючи на наявність чотирьох окупаційних зон. Вона розглядалась як важливий чинник відновлення у майбутньому повної політичної єдності кра їни.

Важливим кроком конференції було створення Ради міністрів закордонних справ, що відповідало ялтинським рішенням про збереження єдності мети і дій великих держав і в мирний період. Зі створенням Ради міністрів закордонних справ було знайдено важливу форму практичного співробітництва країн з різними соціально-політичними системами для погодження різних пог лядів і міркувань, розв’язання складних міжнародних проблем шляхом переговорів. Згідно з рішеннями конференції, головним завданням Ради була підготовча робота до укладання мирних договорів: вона повинна розробити лише проекти договорів і подати їх на розгляд Організації Об’єднаних Націй для остаточного спільного узгодження.

Однією з важливих і складних проблем, урегульованих Потсдамською конференцією, була проблема західного, тобто ні мецько-польського кордону. Питання радянсько-польського кордону було узгоджене на Ялтинській конференції, щодо західного було прийнято рішення винести його остаточне узгодження на наступну конференцію з урахуванням думки польського народу щодо розмірів збільшення території Польщі. На Потсдамській конференції свій погляд з цього питання виклали голова Крайової Ради Наро дової Болеслав Берут і представники польського уряду. Після цього сумніви відносно кордону по Західній Нейсе, які в Ялті висловлювали США і Велика Британія, втратили зміст і стали безпредметними. Американському й англійському урядам не залишалося нічого іншого, як відповідно до ялтинських принципів погодитися на пропозицію СРСР про встановлення західного кордону по Одер у і Нейсе.

Потсдамська конференція позитивно вирішила й низку інших проблем, зокрема щодо репарацій, поділу між союзниками військового й торговельного флоту Німеччини, а також щодо передачі Радянському Союзу Кенігсберга і частини Східної Пруссії. 2 серпня конференція завершили роботу.

Прийняття позитивно узгоджених рішень щодо повоєнного влаштування світу зовсім не означає, що між со юзниками було знято усі суперечності. У різних урядових органах США були прихильники жорсткого курсу щодо СРСР. Навесні 1945 р. Черчілль наполягав на створенні нового фронту проти стрімкого просування радянських армій на Заході із застосуванням силового тиску на СРСР. Він не включав навіть військової конфронтації з СРСР. Наприкінці війни в Європі і у пе рші дні миру завойовану народами перемогу могла поставити під загрозу атомна дипломатія США.

Загальний процес мирного врегулювання наприкінці війни ускладнювався через розходження у питаннях політики у Східній Європі. Тертя між західними державами та Радянським Союзом посилювалось, зокрема, процесами створення комуністичних режимів у країнах Східної і Центральної Європи, які відбувалися під к онтролем Москви.

Проте існуючі розбіжності між союзниками не стали на заваді енергійній підготовці Радянського Союзу до воєнних дій проти Японії відповідно до рішень Ялтинської та Потсдамської конференцій. СРСР ще 5 квітня 1945 р. денонсував свій договір з Японією про нейтралітет. 8 серпня СРСР оголосив війну Японії, заявивши, що військові дії проти неї розпочне наступного дня. 9 серпня радя нські війська з чотирьох напрямків вступили в Маньчжурію, Корею і південну частину Сахаліну.

Атомне бомбардування американцями японських міст Хіросіми і Нагасакі та вступ у війну лінкора «Міссурі» під головуванням головнокомандувача союзними військами генерала Макартура відбулося підписання Акту про капітуляцію Японії. З капітуляцією Японії завершилась Друга світова війна.

Розгром Німеччини і Японії та їх сателітів став результатом узгодженої і спрямованої на перемогу зовнішньої політики та військової взаємодії великих держав, що знайшли своє втілення у рішеннях конференцій, проведених керівниками урядів, зокре ма у рішеннях Ялтинської та Потсдамської конференцій. Саме їм належить особлива роль у створенні фундамент повоєнної си-стеми міжнародних відносин у світі та його мирного облашту-вання.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
7.2. Мирні угоди з колишніми союзниками Німеччини. Створення Організації Об’єднаних Націй
7.3. Причини і початок «холодної війни». Утворення військово-політичних блоків
7.4. Сателітизація країн Центрально-Східної Європи
МА 8 ЗАГОСТРЕННЯ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН В УМОВАХ РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»
8.2. Регіональні конфлікти та проблеми їх розв’язання в умовах біполярного світу
Дисциплiни

Англійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki