Posibniki.com.uaФілософіяМетодика викладання економічних дисциплінПідвищення педагогічної компетентності викладачів як шлях активізації економічного навчання


< Попередня  Змiст  Наступна >

Підвищення педагогічної компетентності викладачів як шлях активізації економічного навчання


14.1.Педагогічна компетентність та питання її оцінювання.

14.2.Як поширюються методичні ідеї та запроваджуються інноваційні методики викладання.

14.3.Як підвищувати компетентність викладачів економічних дисциплін. Тренінг-курси для викладачів і студентів.

14.4.Психолого-методична неповторність особистості кожного викладача.

14.1.Педагогічна компетентність та питання її оцінювання

Для кожного викладача робота може бути ремеслом або майстерністю. Іноді використання інтерактивних методик може стати тільки формою особистого самоствердження тих, хто їх проводить, або формою виконання адміністративних наказів і певним фактором деструкції і дискредитації ідеї.

Для тих, хто обирає перший шлях, викладацька робота дає певний статус і гроші. Я звертаюсь до тих, хто прац ює над власною майстерністю з бажанням стати корисним і цікавим своїм студентам. Крім перших двох факторів, це приносить якусь частку радості творчості, подяки і поваги студентів.

Зрозуміло, що передача «живого досвіду» не може здійснюватись за допомогою тільки тексту. Навіть добре забезпечені методичними посібниками педагогічні і нновації адаптуються в навчальний процес шляхом «проб і помилок».

Хоча окремі складові компетентності викладача ми все розглядали раніше, розглянемо саме поняття «компетентність викладача» і проблеми її оцінювання більш детально.

Проблема компетентності сучасного викладача економічних дисциплін пов’язана з динамічними змінами, які мають місце в економічній освіті. Н айголовнішими в економічній підготовці є вивчення поведінки людини в економічних ситуаціях поПедагогічна компетентність викладача як поняття

всякденного життя і спроможність застосування набутих знань і навичок з точки зору економічно активної людини в процесі прийняття рішень і дій в умовах динамічного економічного середовища.

Як відомо, основним завданням економічного навчання є передання фахових знань, умінь і навичок, цінностей, досвіду творчої і соціально-економічної діяльності. Найбільш ві домі фахівці погоджуються, що під словом «навчання» ми розуміємо: ? набуття того знання, яке добувається в процесі вивчення; ? саморозвиток шляхом особистої активності; ? зміна в поведінці як результат отримання досвіду.

Таким чином, навчання означає зміни в мисленні або поведінці.

Психолого-педагогічна компетентність викладача економічних дисциплін — це відносно нова складова поняття компетентність викладача. Як відомо, історично склалось так, що викладачі економічних дисциплін майже не готувались так, як викладачі географії, фізики, історії та інших ди сциплін.

Зараз до компетентності викладача економічних дисциплін входить не тільки фахова, а й психолого-педагогічна складова. Психологічний аспект компетентності викладача економічних дисциплін ґрунтується на вивченні таких предметів, як загальна і педагогічна психологія, економічна психологія, навчальний менеджмент. Педагогічний аспект компетентності включає в себе дидактичні та методичні особливості викладання економічних дисциплін.

Якість економічної ос віти та успішність навчання — це основні чинники ефективності сучасного навчання. За умовами їх впливу на діяльність студентів вони поділяються на організаційні, мотиваційні, методичні.

За даними дидактичних досліджень успішність навчання визначають здібності і задатки студентів, їх мотивація та стимули відносно цілей навчання, техніка і методика навчання та ро боти.

Різні форми навчальних занять — це передусім поєднання наукового змісту, навчального діалогу, емоційного фону, створення проблемних ситуацій та вирішення педагогічних завдань, моделювання умов професійної діяльності, професійне консультування і таке інше.

Психологічна та ігротехнічна компетентність включає, на погляд А. П. Панфілової, такі навички: комунікативні (лат. communicato — передавання та отримання інформації від однієї осо би до іншої; спілкування, яке ґрунтується на розумінні); інтерактивні (англ. interaction — взаємодія, взаємовплив); перцеп

Перцептивна компетентність: ? знання комунікативних типів тих, хто навчається, та технологій їх діагностики; ? уміння формувати візуальний імідж, адекватний ситуації та аудиторії; ? володіння сенсорними каналами та «ключами доступу» до них (вербальними і невербальними), уміння використовувати їх у навчальному процесі; ? високий рівень емоційної культури та висока «психологічна захищеність» у напружених ситуаціях; ? уміння ефективно використовувати прийоми атракції.

Комунікативна компетентність: ? престижне здійснення самопрезентації; ? відсутність у мові назалізацій (негативних звукових коломовних сигналів: слів-паразитів, бекання); ? уникання «батьківських ноток»;

тивні (лат. perceptio — сприйняття, безпосереднє відображення об’єктивної дійсності органами сприйняття); ігротехнічні спеціальні знання та вміння з технологій ігрового імітаційного моделювання (конструювання, підготовка та проведення). Інтерактивна компетентність: ? володіння стратегіями взаємодії зі слухачами; ? уміння координувати командну роботу в процесі гри: правильно розподілити ігрові ролі, чітко сформулювати цілі і завдання взаємодії; ? чітке формулювання проблеми; ? грамотне проведення інструктажу, консультування; ? уміння керувати груповою взаємодією, міжособистісними і діловими конфліктами; ? методичні навички керівництва дискусією, спором, полемікою та проектуванням більш ефективних стратегій поведінки слухачів різного віку. Ігротехнічна компетентність: ? наявність професійних знань з інтерактивних технологій (їх призначення, специфіка, принципи розроблення та проведення); ? знання способів психологічної підтримки тих, хто грає; ? уміння проектувати «комунікативне поле»; ? володіння креативними прийомами і навиками створення на ігровій «галявині» творчої атмосфери; ? розуміння значення освітньої результативності ігрових технологій. ? знання значення та змісту невербальних сигналів спілкування та доцільне їх використання у процесі педагогічного спілкування; ? високі навички вербалізації; ? володіння технікою постановки запитань та відповідей на них; ? встановлення зворотного зв’язку для діагностики розуміння інформації слухачів «тут» і «зараз».

Педагогічна компетентність — ця доступна вимірюванню успішність учителя — часто оцінюється досягненнями його учнів.

У літературі існують різні підходи до оцінювання рівня професіоналізму або компетентності викладача. Так, Є. Коротаєва вважає основним показником уміння створити на уроці чи лекції на вчально-пізнавальну атмосферу, яка характеризується відповідями на такі запитання: Оцінювання компетентності викладачів економічних дисциплін

1. Якими методами створена атмосфера зацікавленості в матеріалі, що вивчається?

2. Чи досягають зусилля викладача поставленої мети?

3. Як реагують слухачі на запропоновані завдання?

4. Якою є мова педагога та її значення?

5. Якими є стосунки вчителів та учнів?

6. Яким є виховний бік лекції (уроку)?

7. Якою є результативність лекції (уроку)?

Поряд з цими критеріями Є. Коротаєва пропонує визначати стиль викладача за чотирма рівнями: 1) пасивний; 2) відносно активний; 3) активний; 4) творчий. Нею розроблено таблицю, в якій поєднано чотири рівні, що характеризують стиль діяльності вчителя, і вісім основних дида ктичних критеріїв, що дає 32 варіанти аналізу уроків. Ця таблиця успішно використовується в багатьох навчальних закладах для матричного аналізу уроків, а також оцінки стилю діяльності викладачів та тих, хто навчається. !

Зарубіжні психологи вважають, що оцінювання педагогічної компетентності викладача — справа зовсім непроста. На думку багатьох, якщо викладача добре стимулювати, він краще працю ватиме. Практичне значення його відповідності полягає в обов’язковій відповідності рівня кваліфікації і компетентності викладача стандартам освіти. Але ми не знаємо точно, що таке компетентність викладача або де межа між компетентними і некомпетентними вчителями. Маліновскі, Одден і Янг (1993)

проаналізували тести для оцінювання педагогічних вмінь і дійшли висновків, що вони недостовірні. Нині оцінювання професійної компетентності вчителів проводиться дуже рідко (Шулер, 1996).

Створити систему винагород набагато простіше, ніж оцінити компетентність викладача. Луну і Барет (1996) наводять приклад системи винагород одного з університетів, в яку входять премії за успішну роботу просування по службі, гарантії за йнятості, номінації за заслуги тощо (Гі Лефренсуа).

Характеристикою компетентності викладача можна вважати відповідність мети освіти результатами навчання. Мета освіти визначає, чого треба вчити і що необхідно оцінювати. Але оцінити ефективність викладання неможливо, якщо ми не знаємо, чого хочемо досягти, або ж не знаємо процедури оцінювання. Педагогічна ме та — це образ або бажаний результат навчання. Він називається поведінковою метою. Як свідчить Гі Лефрансуа, збільшилась увага до «відповідальності вчителя». Це означає певну міру викладацької відповідальності за педагогічну результативність.

В.А. Козаков пропонує оцінювати компетентність як результативність педагогічної діяльності. Пропонується п’ять рівнів реалізації показників викладання: дуже низьк ий (репродуктивний); низький (адаптивний); посередній (локальномоделюючий); високий (системно-моделюючий); дуже високий (творчий).

Для підвищення оптимістичної ноти почнемо з «дуже високого» творчого рівня (тобто ідеального викладача)! П’ятий «дуже високий» (творчий) рівень має таку характеристику:

Викладач використовує стратегії перетворення свого предмета на спосіб формування особистості учня. Мета, завдання і структура заняття відповідають потребам формування економічного мислення та економічної поведінки учнів. Використовується диференційний підхід до розробки системи завдань. Форми і методи навчально-пізнавальної діяльності учнів підпорядковані цілям реалізації алгоритмічно-дійового та творчого рівнів засвоєння знань. Переважають активні методи навчання. Проектується діяльність та повед інка учнів у конкретних економічних ситуаціях. «Високий» рівень реалізації показників викладання має такий короткий опис критеріїв результативності. Викладач володіє головними стратегіями навчання учнів знань, умінь і нави

чок стосовно даного курсу і педагогічного процесу загалом. Мета, завдання і структура заняття обираються обґрунтовано, відповідно до особливостей учнів, аналізу їх майбутньої професійної діяльності, ролі навчального матеріалу в курсі і у зв’язку з іншими предметами. Моделюються рівень засвоєння знань з теми та відповідні формі і методи навч ально-пізнавальної діяльності та контролю. Зміст викладається у логічній структурі, що відповідає меті. Переважають проблемні (частково-пошуковий, проблемного викладу, дослідницький) методи навчання, що відповідають потребам активізації діяльності учнів, їх мотивам та інтересам. «Посередній» (локально-моделюючий) характеризується тим, що викладач володіє головними стратегіями навчання учнів знань, умінь і навичок з окрем их розділів курсу (дисципліни). Мета і завдання роботи обґрунтовані, однак невизначені рівні засвоєння бази знань та відповідно їм форми і методи роботи. Переважають традиційні методи і прийоми навчальнопізнавальної діяльності та контролю знань. Активізація діяльності учнів відбувається без глибокого дидактичного обґрунтування. «Низький» (адаптивний) рівень означає, що викладач умі є пристосовувати своє повідомлення до особливостей аудиторії. Мета і структура заняття визначені адекватно рівню учнів, однак відсутні навички варіативності методів та способів навчально-пізнавальної діяльності. Методи активізації застосовуються рідко. «Дуже низький» (репродуктивний) рівень реалізації показників викладання має такий опис критеріїв. Викладач здатний розповісти учня м те, що знає сам. Мета заняття визначена стихійно без урахування рівня підготовленості учнів. Мінімальне використання навчальної літератури. Зміст навчального матеріалу вибраний стихійно і являє собою просту концентрацію інформації. Переважають традиційні методи одностороннього пояснення, коли учень пасивно сприймає інформацію. Елементи організаційної структури заняття не обґрунтовані, не чіткі. Спро ектована модель заняття має декларативний характер.

Цікаво, який рівень ми обираємо для самооцінки і яку оцінку дадуть нам наші студенти? Мені дуже подобається чиясь мудрість: «Поганий вчитель подає істину, а хороший вчитель — навчає її знаходити!» !


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
14.3.Як підвищувати компетентність викладачів економічних дисциплін. Тренінг-курси для викладачів і студентів
Частина 2. 14.3.Як підвищувати компетентність викладачів економічних дисциплін. Тренінг-курси для викладачів і студентів
Экономическая сказка для детей младшего школьного возраст
13.2.Поради з удосконалення стилю викладання економічних дисциплін
Стилі навчання та шляхи їх удосконалення в процесі викладання економічних дисциплін
12.5.Досвід проведення педагогічного експерименту «Використання інтелект-карт в економічному навчанні»
12.4.Використання інтелект-карт в організації самостійної роботи студентів та методика роботи з ними на практичних і семінарських заняттях
12.3.Основні напрями використання інтелект-карт у викладанні економічних дисциплін
Дисциплiни

Англійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki