У світовій та вітчизняній економічні науці підприємництво розглядається як стратегічний фактор розвитку економіки та забезпечення матеріального добробуту населення. В економічній літературі немає єдиного визначення поняття «підприємництво», проте зауважимо, що розбіжності в поглядах не істотні, а головне — переважаючою є думкою, що поряд із землею, працею і капіталом підприємництво стає четвертим самостійним фактором виробництва, який дозволяє підприємцеві одержувати надприбуток завдяки реалізації його особливих здібностей в організації виробництва на інноваційній основі.
Основні положення, що стосуються сутнісних і правових аспектів підприємництва, викладені в Господарському кодексі України. Зокрема, в ньому зазначається, що підприємництво — це самостійна, ініціативна на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Зауважимо, що підприємництво — це особливий вид діяльності, якому притаманний певний стиль і тип господарської поведінки, що дозволяє розглядати його як внутрішнє джерело стійкого розвитку суб’єктів господарювання.
Для підприємництва характерні такі відмітні ознаки, як самостійність та ініціативність у прийнятті рішень, ризикованість діяльності, її інноваційний характер, прагнення досягти комерційного успіху, гнучкість, пошук нетрадиційних рішень, наполегливість у досягненні поставлених цілей. Завдяки цим ознакам підприємництво є локомотивом суспільного виробництва, бар’єром на шляху до його стагнації. Важливо, що воно передбачає персональну відповідальність за результати господарювання (діяльності).
Характеризуючи підприємництво як особливий вид діяльності, варто пам’ятати слова Й. Шумпетера про те, що функція підприємництва «… створювати нові речі або робити речі, які вже створюються новим (інноваційним) способом».
Крім того, треба пам’ятати і про три складові підприємництва: економічну самостійність, економічну і правову рівноправність та економічну відповідальність.
Підприємництво може бути ефективним за умови, коли воно буде здійснюватися за дотримання основних принципів підприємництва, що передбачені Господарським кодексом України: вільний вибір підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійне формування підприємцем програми діяльності; вибір постачальників і споживачів продукції, що виробляється; залучення мате-продукцію та послуги; вільне наймання підприємцем працівників; комерційний розрахунок і власний комерційний ризик; вільне розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійне здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності.
На думку відомого японського бізнесмена Кадзумі Татеісі, успішна підприємницька діяльність можлива за таких умов: коли компанія має чітке кредо; узгоджене співвідношення цілей компанії з поведінкою людей (людський фактор); здійснюється раціональний розподіл доходів; сформовано корпоративний дух (спільна власність); проводиться політика загальної зацікавленості (відчуття спільної причетності); наявні перспективний ринок збуту (нові товари) та оригінальна технологія; забезпечується ефективне керівництво. Кожна з цих наведених передумов успіху підприємництва є важливою, тому їх комплексному створенню має бути приділена належна увага.
Необхідними передумовами розвитку ефективного підприємництва є також забезпечення стабільної державної економічної політики, насамперед податкового законодавства, невиваженість якого не тільки пригнічує і гальмує розвиток бізнесу, особливо малого, а й викликає соціальне напруження в суспільстві (приклад — «Податковий майдан» 2010 року).
Також стабільна державна економічна політика має бути спрямована на створення у суспільстві позитивного іміджу підприємництва як діяльності, без якої не може успішно розвиватись економіка; на спрощення звітності підприємців малого і середнього бізнесу та процедур реєстрації нових суб’єктів господарювання; слугувати надійним захистом прав власності, у тому числі інтелектуальної; гарантувати усім підприємцям незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності рівні права і можливості для залучення та використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів; сприяти розвитку системи бізнес-шкіл для підготовки і перепідготовки підприємців.
При цьому треба брати до уваги, що в основі підприємництва лежить особистий інтерес, тому з погляду формальної логіки підприємницьку діяльність є підстави розглядати як суперечність між особистим інтересом підприємця (його збагаченням) та інтересами суспільства — примноженням його багатства. Узгодження інтересів підприємця і суспільства в умовах поглибленого поділу праці досягається завдяки неминучості задоволення суспільних потреб через задоволення власних потреб (інтересів).
Згідно з Господарським кодексом України підприємництво в нашій державі може здійснюватися в будь-яких організаційних формах, передбачених законом, на вибір підприємця. Зокрема, такими організаційними формами можуть бути одноосібне володіння, партнерство (товариство з обмеженою відповідальністю, повне товариство, товариство з додатковою відповідальністю, командитне товариство) та акціонерні підприємства (корпорації), холдинги, різного роду об’єднання.
В агропромисловому комплексі крім цих організаційних форм підприємництва функціонують фермерські господарства, приватні підприємства, виробничі особистих селянських господарства, які не зареєстровані як підприємці, але їх діяльність часто зорієнтована не лише на задоволення власних потреб у продуктах харчування, а й на виробництво та продаж.
Відповідно до зазначених організаційних форм підприємництва є підстави для висновку, що підприємницька діяльність може здійснюватися в індивідуальній і колективній формах.
За індивідуальної форми підприємництва підприємець є одночасно і власником, а також те, що започатковується вона фізичними особами, вільними в установленні своїх прав і обов’язків, але гармонізованими з вимогами чинного законодавства.
Колективна форма підприємництва здійснюється за більш жорстких умов у межах тих завдань і повноважень, що містяться у засновницьких документах і статутах суб’єктів господарювання.
У світовій науці виокремлюють так зване корпоративне підприємництво, специфічними ознаками якого є великі масштаби бізнесу, диверсифікація діяльності й нерідко — її глобалізація.
Слід зазначити, що згадані узагальнені форми підприємництва (особисте володіння, партнерство, акціонерні компанії) не є альтернативами одна одній. Вони доповнюють одна одну, оскільки мають свої, лише їм притаманні переваги. Скажімо, перевагою одноосібного бізнесу є мобільність в управлінні, партнерства — можливість об’єднати дрібні капітали, акціонерних підприємств (корпорацій) — широко залучати капітал із зовнішніх джерел за обмеженої відповідальності акціонерів — лише своїми акціями.
Розвиток всередині великих корпорацій підприємництва дістав назву інтрапренерство. Воно розглядається як специфічна форма внутрішньофірмового підприємництва, спрямована на подолання перешкод на шляху динамічного розвитку підприємства (компанії).
Набули поширення такі форми інтрапренерства, як створення різноманітних внутрішньокорпоративних венчурних підрозділів, запровадження в штат посад менеджерів із широкими повноваженнями і наскрізними інноваційними функціями, неформальне виокремлення інтрапренерів із додатковими повноваженнями за підтримки з боку вищого менеджменту.
Як засвідчує досвід провідних компаній, інтрапренерство може ефективно розвиватись за умови заохочення і підтримки нових ідей, добровільної участі в здійсненні нових проектів, орієнтації на перспективу, підтримки керівництвом і забезпеченості ресурсами.
