1990-х рр. цей напрямок у теорії фірми як спеціальна теорія фактично не розроблявся. Однією з перших публікацій, присвячених цим питанням, стала стаття Ніколая Дж. Фосса (The theory of the firm: The Austrians as precursors and critics of contemporary theory, 1994 р.). Розуміння фірми в підприємницькій теорії фірми цілком збігається із традиційними поглядами — це організація, що створена з метою отримання прибутку. Проте походження фірми пояснюється тим, що підприємець здійснив деяке підприємницьке рішення, а саме — покупку певних ресурсів. Отже, фірма існує завдяки підприємництву.

При цьому особливою перевагою підприємницької фірми виступає «когнітивне лідерство» (Ульріх Вітт, 1998р. ): маючи бізнес-концепцією, підприємець може оперативно адаптувати й уточнювати трудові контракти, одночасно стимулюючи працівників не стільки грошовою винагородою, скільки надихаючи їх причетністю до самого процесу створення й реалізації продуктів на основі нової комбінації ресурсів. Як наслідок, працівник сприймає завдання підприємця як свої власні й реалізує їх, базуючись на внутрішній (intrinsic) мотивації.

В останнє десятиліття дослідження в області підприємницької теорії фірми стали досить численні й різноманітні, охоплюючи проблематику динаміки знань, комунікацій, процесів навчання (включаючи набуття некодованого знання), процесів прийняття рішень, і інших поведінкових і когнітивних процесів.

1 Spender J.-C., Grant R. M. 1996. Knowledge and the firm: Overview. Strategic Management Journal — № 17 (1). — Р. 5–9.

2 von Krogh, G. F., J. Roos and K. Slocum (1994). «An essay on corporate epistemology» // Strategic Management Journal. — № 15 (Summer Special).

— Р. 53

—73.

3 Barney J. B. 1996. The resource-based theory of the firm. Organization Science. —№ 7 (5). — Р. 469—469.

4 Mahoney J. T. 1995. The management of resources and the resource of management // Journal of Business Research — № 33 (2) — Р. 91—101.

5 Christensen J. F. 1995. Asset profiles for technological innovation. Research Policy — № 24 (5). — Р. 727—745.

6 Witt U. 1998. Imagination and leadership

— The neglected dimension of an evolutionary theory of the firm // Journal of Economic Behavior and Organization — № 35 (2)

— Р. 161–177.

)()(),(

212 qTCqTCqqТС+?)( )(

1

1

1 qМС qАC S=;(1.2) 2

1 q TC q q TC q S ? ? + ? ? =;(1.3)

2 )( TC q q TC q qTC S ? ? + ? ? =;(1.3)

1.2. Взаємозв’язок розміру фірми й економії на витратах

За неокласичним підходом при визначенні технологічної межі виробничої системи основним інструментом є аналіз довгострокових середніх витрат (LRAC — long-run average total cost). Як правило, крива LRAC має U-подібну форму і це свідчить про дію ефекту масштабу виробництва: зміну середніх сукупних витрат при розширенні виробництва. Збільшення розмірів підприємства приводить до зменшення цих витрат, яке продовжується до мінімального значення середніх витрат.

Ще Адам Сміт відмічав, що основний ефект масштабу, пов’язаний з випуском одного продукту, витікає зі спеціалізації та розподілу праці. На цей ефект у свій час звернув увагу і Патерсон Райт. У 1936 р. він описав як із збільшенням досвіду робітників зменшуються витрати праці при виробництві корпусу літака. З того часу було проведено чимало досліджень, що підтвердили співвідношення, котрі були отримані П. Райтом. Це співвідношення отримало назву крива досвіду (функція прогресу, функція удосконалення). Сьогодні експерти погоджуються, що ефект досвіду — результат дії багатьох чинників, а не лише безпосередньо навичок, набутих робітниками. Серед таких чинників можна назвати підбір інструментів та обладнання, дизайн виробу, аналіз виробничих методів, їх зміна, покращення організації та планування процесу, удосконалення робочих графіків, мотивація праці робітників, та інші.

Згодом питанню виявлення джерел ефекту масштабу (економії на масштабах виробництва) приділялася все більша увага. Так, Шерер Ф. і Росс Д. пропонують розглядати ефект масштабу з трьох сторін:

— як ефект масштабу від випуску одного виробу (product-specific economies), що пов’язаний з великим обсягом виробництва та реалізації одного продукту;

— як ефект масштабу від випуску продукції на рівні підприємства (plant-specific economies), що пов’язаний з економією від сумарного обсягу виробництва продукції на одному заводі або заводському комплексі;

— як ефект масштабу від випуску продукції на кількох підприємствах однієї компанії (multiplant economies).

При характеристиці ефекту масштабу, що виникає внаслідок виробництва кількох продуктів (продуктового набору), кожний з яких характеризується власною функцією витрат, використовують поняття економії від різноманітності (ефект розмірів, ефект обхвату), яке може бути визначено таким чином: )()(),(

212 qTCqTCqqТС+?,(1.1) де ),(

2 qqТС — витрати спільного виробництва двох продуктів,

ТС(q

1 ) — витрати окремого виробництва першого продукту,

ТС(q

2 ) — витрати окремого виробництва другого продукту. Іншими словами, за позитивної економії від різноманітності витрати на спільний випуск об’ємів q

1 і q

2 менший ніж витрати на їх випуск по окремості. Специфічний приклад економії від різноманіття — прибуток від поділу ринка між марками та видами товару. Фірма, що клонує марки без істотної зміни якості у підсумку захоплює більшу долю ринку.

Для оцінки виду економії від масштабу виробництва використовують індекс економії від масштабу, який визначається таким чином:

— для одного продукту: )( )(

1

1

1 qМС qАC S=;(1.2)

— для продуктового набору з двох продуктів:

2 2

1

1

2 )( q TC q q TC q qTC S ? ? + ? ? =;(1.3)

— для продуктового набору з n продуктів:

Ефект масштабу та його прояви

? ? i i i q i i i i qMC )( або

Таким чином, індекс економії від масштабу для продуктового набору з n продуктів є nтою частиною середнього гармонічного ефектів від масштабу по кожному продукту. Якщо він перевищує одиницю, економія від масштабу при виробництві продуктового набору є зростаючою, якщо дорівнює одиниці, економія від масшабу є постійною, якщо менше одиниці, то спадною.

Звернемо увагу, що економія від масштабу при виробництві продуктового набору може бути зростаючою, навіть якщо економія від масштабу виробництва є зростаючою не для кожного з продуктів набору. Індекс економії від різноманітності визначається наступним чином:

Наведений показник показує в скільки разів витрати на виробництво продуктів по окремості перевищують витрати на їх спільне виробництво. Якщо цей показник має позитивне значення, то спільне виробництво продуктів забезпечує зниження витрат на виробництво одиниці продуктового набору.

Таким чином, горизонтальний розмір фірми визначається позитивним ефектом масштабу

— ступенем субадитивності витрат (субадитивність — відношення, при якому ціле не визначається його частинами). Витрати є субадитивними, якщо вони менше при спільному випуску декількох товарів, ніж при їхньому окремому виробництві в рамках різних фірм.

Горизонтальне зростання фірми припиняється в результаті скорочення ступеня субаддитивності витрат. Збільшення середніх витрат при збільшенні масштабів виробництва свідчить про перевищення технологічної межі фірми.

Для пояснення та аналізу джерел виникнення економії при розширенні масштабів виробництва Альфред Маршалл ввів в економічну теорію поняття «внутрішньої» та «зовнішньої економічності». Подальше тлумачення цих термінів продовжує Джейкоб Вайнер, який дає характеристику та детально описує причини прояву цих детермінант унаслідок збільшення обсягу випуску продукції: «Внутрішня економічність крупномасштабного виробництва не залежить від розміру випуску в галузі і може виникати на конкретному підприємстві, де випуск продукції збільшується, в той час як в галузі загалом відбувається спад виробництва» [11, с. 112]. «Зовнішня економічність виникає на окремих підприємствах внаслідок розширення обсягу виробництва загалом по тій галузі промисловості, до якої вони відносяться, і не залежать від власного обсягу виробництва на цих окремих підприємствах» [11,с. 117].

Джерела економії при розширенні масштабів виробництва

За поясненнями Дж. Вайнера, як внутрішня, так і зовнішня економічність може бути пов’язана або з технологічними, або з вартісними чинниками. Прикладом технологічної внутрішньої економічності є економія на витратах праці, матеріалів або обладнання на одиницю продукції за рахунок удосконалення організації або методів виробництва, можливих завдяки великому масштабу виробництва. Внутрішня економічність, що пов’язана з вартісними чинниками, зумовлена перевагами при купівлі, наприклад, такими, як «знижка на об’єм закупівлі» або можливість найму робочої сили за більш низьку ставку заробітної плати, що є результатом збільшення масштабу придбання факторів. Можливим джерелом технологічної зовнішньої економічності могла б служити краща організація ринків праці і сировини (з точки зору наявності робочої сили і матеріалів, коли потреба в них виникає на будь-якому конкретному підприємстві), а також удосконалення технології виробництва за рахунок обміну ідеями між різними виробниками. Прикладом зовнішньої економічності, пов’язаної з вартісними чинниками, може служити зменшення вартості послуг і матеріалів унаслідок збільшення придбання кількості таких послуг і матеріалів галуззю загалом.

За позицією Аж. Хелді та Д. Уїткома джерела економії від масштабу на рівні заводу слід розглядати в таких трьох категоріях [12, с. 373—385]:

— вартість окремих одиниць промислового обладнання, де джерелом економії може бути вартість неподільного промислового обладнання та дія так званого «правилу 0,6» (100 % збільшення продуктивності призводить лише до 60 % збільшення витрат);

— вартість заводів і технологічних дільниць, де джерелами є спеціалізація та розподіл праці між окремими підрозділами заводу, неподільність окремих одиниць обладнання;

— експлуатаційні витрати, джерела: розподіл праці та спеціалізація, економія, що може бути отримана за рахунок досконалішого використання матеріалів, праці обслуговуючого персоналу, складських запасів.

Таблиця 1.1

ДЖЕРЕЛА ВИНИКНЕННЯ ЕКОНОМІЇ ВІД МАСШТАБУ

Тип віддачі від масштабуДжерела виникнення

1. Ефект масштабу від випуску одного продукту на одному підприємстві	Спеціалізація та розподіл праці; Неподільність ресурсів; Ефект досвіду; Ефект резервних потужностей (зниження питомих витрат на їх утримання із збільшенням обсягів виробництва); Зниження питомих постійних витрат із зростанням обсягу випуску; Економія витрат на обслуговування; Економія експлуатаційних витрат
2. Ефект масштабу від випуску різних видів продукції на одному підприємстві	Раціональне завантаження потужностей; Досягнення ефекту масштабу від випуску кожного продукту; Зростання ефекту від проведення науково-дослідних робіт; Зниження вартості капіталу; Вища ефективність методів стимулювання збуту
3. Ефект масштабу від випуску продукції на кількох підприємствах у межах однієї компанії	Економія витрат на управлінні; Економія транспортних витрат; Відносна простота управління заводом із вузьким асортиментом; Зниження вартості капіталу; Вища ефективність методів стимулювання збуту; Економія від продуктової спеціалізації заводів; Зростання гнучкості

Джерела виникнення розглянутих вище проявів економії від масштабу можуть бути представлені в такому вигляді (табл. 1.1).

Аналіз довгострокових середніх витрат є інструментом визначення мінімально ефективного випуску (Minimum Efficient Size, MES), нагадаємо, що під ним розуміють обсяг випуску, при якому зростаюча віддача від масштабу змінюється на постійну або спадну. Даний показник можна розраховувати як абсолютну величину, так і як відношення MES до місткості ринку або до галузевого обсягу випуску. Є кілька методів визначення ефективного масштабу виробництв. Одні призначені, головним чином, для оцінки мінімально ефективного розміру підприємства, інші для оцінки мінімально ефективного розміру фірми, треті для обох випадків:

Мінімально ефективний випуск та способи його визначення

— аналіз рівня прибутковості в залежності від розміру фірми;

— статистичний аналіз витрат;

— тест на виживання;

— інженерний підхід.

Недоліком першого методу є припущення відносно однозначності зв’язків між рівнем прибутковості та масштабом виробництва. Між тим, норма прибутку може залежати від рівня монопольної влади, прийнятої системи бухгалтерського обліку, фази циклу ділової активності тощо.

Другий — передбачає використання методів кореляційно-регресійного аналізу з метою побудови парної (дослідження зв’язків між витратами і обсягами випуску) або множинної (враховуються такі змінні, як ступінь використання потужностей, відмінності у термінах служби елементів основного капіталу (в технологіях), цінах на виробничі фактори, кількість найменувань продукції (характеризує позитивний чи негативний ефект комбінованого виробництва на одному заводі), сукупний обсяг випуску, ін.) регресійних залежностей. Існування недоліків даного підходу обумовлюється багаточисельністю вимог щодо вихідних даних (постійності випуску в одиницю часу протягом певного його проміжку, однорідності технології, ідентичної вартості та якості ресурсів для всіх підприємств, використання економічного підходу щодо оцінки витрат) і труднощами їх дотримання.

Третій емпіричний підхід був описаний Джорджем Стіглером. Як відмічає науковець, відповідно до тесту на виживання ефективним розміром фірми (efficient firm size) «є такою розмір, який дозволяє вирішувати всі проблеми, із якими в реальності стикається підприємець: натягнуті трудові відносини, дуже швидкі нововведення, урядове регулювання, нестабільні зарубіжні ринки і т. д.» [12, с. 108]. Отже, оптимальними з точки зору розмірного діапазону, є фірми або підприємства, що виживають і приносять зростаючий внесок у сукупний обсяг випуску галузі у довгостроковому періоді. З огляду на значущість основного недоліку методу — високий ступінь імовірності отримання помилкових результатів, його розглядають як додатковий.

Використання інженерного підходу ґрунтується на побудові статистичних або математичних моделей. Перевага методу полягає у порівняльній легкості апроксимації середніх витрат при однорідності випуску, ресурсів при їх постійній вартості, статичній однорідній технології. Недоліком підходу є потреба у великому масиві вихідної інформації та, як наслідок, його висока вартість.

Наступним способом вимірювання мінімально ефективного випуску є інженерний підхід, в основі якого лежить метод експертної оцінки. При цьому оцінюється аналітична залежність між обсягами випуску продукції та витратами факторів виробництва, які, в свою чергу, визначають характеристики продукції.

З метою уникнення складнощів використання описаних вище методів, по-перше, використовується метод псевдоданих, який включає побудову математичної моделі виробництва за розробленими на основі псевдоданих комбінаціями «ресурси — випуск» шляхом ітеративного імітаційного моделювання. Перевага методу полягає у зведенні процесу моделювання складного виробництва до єдиної функції витрат. По-друге, визначено альтернативні мінімально ефективному випуску показники, зокрема, середній розмір заводів, що охоплює верхню половину обсягу продаж на галузевому ринку, розподіл кількості зайнятих за розмірами заводів.

При визначенні оптимального розміру фірми крім динаміки середніх витрат необхідно також враховувати і величини трансакційних витрат фірми. Трансакційні витрати — це витрати (явні й неявні) на забезпечення виконання зовнішніх контрактів. До їх складу відносять витрати на здійснення ділових операцій, у тому числі грошову оцінку часу на пошук ділового партнера, на ведення переговорів, укладання контракту, забезпечення відповідного виконання контракту. Високі трансакційні витрати створюють стимули для відмови від ринкової координації на користь внутрішньофірмової, що пояснює існування великих фірм. Трансакційні витрати будуть значними, а отже внутрішнє виробництво ефективнішим при: виробництві унікального товару, що передбачає обмежені можливості вибору ділового партнера та особливо високі витрати опортуністичної поведінки; невизначеному попиті та непередбачуваній динаміці цін на ринку, в наслідок чого фірма, що уклала контракт, може опинитися у невигідному становищі; функціонуванні на ринках з асиметричною інформацією, де один з агентів угоди володіє більшою інформацією ніж інший.

Трансакційні витрати та розмір фірми

У свою чергу, збільшення розмірів фірми пов’язано із збільшенням підрозділів, чисельності працівників і їх спеціалізації. Це вимагає забезпечення контролю за належним виконанням працівниками своїх обов’язків — збільшуються витрати контролю. Таким чином, фірма,

існує між двома видами витрат — трансакційними, які визначають нижню межу фірми, її мінімальний розмір і витратами контролю, які визначають верхню межу фірми, її максимальний розмір. Приблизна оцінка величин трансакційних витрат (ТРВ) та витрат контролю (ВК) як відсоток від реальних витрат дає такі результати для фірм різного розміру: для великих фірм ТРВ — 5—10 %, ВК — 30—40 %; для середніх фірм ТРВ — 50—60 %, ВК — 20— 30 %; для малих фірм ТРВ — 70—80 %, ВК — 10—20 %.

Графічну модель, що ілюструю вибір оптимального розміру фірми на основі співставлення значень довгострокових середніх витрат і трансакційних витрат фірми, представленио на рис. 1.1. а б

Рис. 1.1. Співвідношення середніх витрат виробництва та трансакційних витрат

Найкращим варіантом вибору розміру фірми є той, що відповідає точці Е (рис. 1.1.а). У цьому випадку загальні витрати, які складаються з виробничих витрат фірми та трансакційних витрат, приймають мінімальне значення. Точка А свідчить, що про недоцільність укладання контрактів у такому обсязі. У точці В величина трансакційних витрат є мінімальною, проте даний розмір є неефективним з техніко-економічної точки зору, оскільки не реалізовані можливості економії на масштабі.

Протилежна ситуація виникає, за умови, що розмір виробництва для якого середні витрати досягають мінімального значення (т. А) є меншим, ніж випуск з мінімальним значенням трансакційних витрат — т. В (рис.1.1. б). Подібне співідношення витрат пояснює створення багатозаводських фірм з метою зниження трансакційних витрат. Оптимальний розмір фірми в цьому випадку (т. В) визначається мінімумом трансакційних витрат збільшених на мінімальну величину середніх витрат виробництва.

При визначенні оптимального розміру фірми варто згадати про поняття Х-ефективності, яке запропонував використовувати Харві Лейбенстайн у 1966 р. На підставі узагальнення ряду міжнародних порівняльних досліджень Х. Лейбенстайн довів, що при однаковій технічній і капітальній оснащеності виробництва обсяги випуску продукції можуть значно варіюватися. Науковець підкреслював, що ця варіація пояснюється дією додаткових факторів ефективності, які не враховуються в неокласичній теорії.

Витрати управління й Х-ефективність

Поняття Х-ефективності визначається «від противного», тобто мова йде про так звану Хнеефективність. Х-неефективність це:

— нездатність виготовити будь-який заданий обсяг продукції при найнижчих середніх і сукупних витратах виробництва;

— величина, що показує падіння ефективності діяльності фірми нижче максимально можливої ефективності;

Поняття Х-неефективності часто використовують при поясненні неефективності використання ресурсів у монопольних структурах. Якщо реальні витрати перевищують мінімальне значення ATC на величину АВ, то при виробництві Q c одиниць продукції виникає Хнеефективність. В умовах конкурентної боротьби фірми з Х-неефективністю приречені на загибель. Проте на монополізованому ринку обсяг виробництва скорочується з Qc до Q m , а Хнеефективність (відрізок СD) збільшується.

Таким чином, поняття «Х-ефективність» характеризує здатність ринків або інших інститутів знижувати витрати й підвищувати продуктивність при будь-якій даній технології шляхом

— стимулювання організаційних поліпшень;

— посилення мотивації працівників і менеджерів;

— поліпшень у широкому діапазоні ділових рішень, включаючи прийом на роботу й звільнення, просування по службі, зарплати й премії, просторове розміщення, вибір меблів, телефонів, площадок для паркування й т. ін.

Фірма мінімізує свої витрати за рахунок використання неринкових, як правило, внутрішніх ресурсів: економії від масштабу, використання внутрівиробничих інновацій, дії зовнішньої і внутрішньої мотиваційної діяльності й ін.

Важливе значення Х. Лейбенстайн надавав мотивації персоналу на всіх рівнях підприємства. За підходом Х. Лейбенстайна мотивація визначає той обсяг зусиль, що «прикладається» до комбінації наявних ресурсів і забезпечує одержання кінцевого результату. Вона може значно перевершувати вплив інших факторів виробництва. Крім того, виступає фактором визначення кінцевої ефективності діяльності фірми.

Порівнюючи звіти Міжнародної організації праці про діяльність фірм у різних країнах, Лейбенстайн обґрунтовує, що «нересурсні» фактори росту (не витрати праці й капіталу, а зміни в технології, навчанні робочої сили та ін.) є більш значущими. Вони забезпечують від 50 до 80 % економічного росту на підприємствах. Доводить, що Х-ефективність забезпечує від 9 до 83 % економії праці й капіталу на одиницю продукції за рахунок підвищення заходів щодо продуктивності праці, реорганізації й перепланування підприємства, подачі матеріалів, контролю за втратами, зміни системи оплати праці й т.п. Таким чином, Х-ефективність забезпечує зниження витрат, як правило, більш ніж на 25 %, незалежно від того у ринковому або неринковому середовищі діє фірма.

Факторами росту ефективності за висновками Х. Лейбенстайна є система мотивації менеджменту й працівників на досягнення кінцевих результатів роботи підприємства, ув’язування їх діяльності з головними цілями виробництва, а також ефективність систем усередині організаційних комунікацій, передача «зверху донизу» і особливо «знизу наверх» важливої інформації про реальний стан, проблеми й можливі нововведення, рішення і вдосконалення.

У науковій літературі терміну Х-ефективність згодом було протипоставлене поняття «Yефективність» — ефективність, з якою фірми використовують існуючі прибуткові можливості, тобто максимізують прибуток за рахунок своїх конкурентних переваг у ринковому середовищі.

Фірма може мінімізувати свої витрати виробництва при даному обсязі випуску, тобто бути Х-ефективною. У той же час вона не в змозі максимізувати свій прибуток, тобто бути Yефективною, тому що не може поставити свою продукцію всім потенційним споживачам, готовим заплатити ціну, що приносить фірмі прибуток. Інакше кажучи, фірма ефективно використовує свої внутрішні можливості, але слабко використовує зовнішні.