Posibniki.com.uaМікроекономікаЕкономіка аграрних підприємств23.4. Переваги і загрози диверсифікації виробництва та методика визначення її рівня


< Попередня  Змiст  Наступна >

23.4. Переваги і загрози диверсифікації виробництва та методика визначення її рівня


Диверсифікація як суспільна форма організації виробництва може забезпечити підприємству ряд переваг. Поперше, вона є важливим засобом управління фінансовими ризиками. Якщо, скажімо, підприємство отримує переважну частку прибутку від реалізації якогось одного виду продукції, то погіршення кон’юнктури ринку по даній продукції або стихійного лиха типу епізоотії може призвести до серйозних економічних втрат або навіть до банкрутства такого підприємства. В умовах диверсифікації виробництва втрати прибутку по одних галузях можуть бути компенсовані завдяки одержанню більшого прибутку від реалізації продукції інших галузей. У разі, коли такої компенсації не відбулося, що цілком ймовірно, економічні втрати по одній галузі не можуть істотно вплинути на фінансовоекономічний стан підприємства, оскільки її питома вага в доходах перестає бути домінуючою. Тому підприємства з диверсифікованим виробництвом відзначаються вищою стійкістю економіки, особливо в умовах мінливого зовнішнього середовища і прояву кризових явищ: інфляції, неплатежів, низької платоспроможності населення та ін.

 

Подруге, диверсифікація дає змогу підприємствам повніше використовувати свої матеріальні ресурси, землю та робочу силу і завдяки цьому пом’якшити сезонність виробництва, підвищити зайнятість працівників, отримати додатковий дохід від своєчасної і продуманої галузевої маневреності, швидше нарощувати обсяги виробництва тих видів продукції, на які є попит і формується прийнятна ціна, а також частково скорочувати виробництво інших видів продукції, по яких стала проявлятися несприятлива кон’юнктура ринку. Зрозуміло, що такий маневр спеціалізованим господарствам здійснювати набагато важче, бо їм потрібно започатковувати виробництво нове, а це вимагає значних коштів і тривалого часу.

 

Потретє, диверсифікація аграрних підприємств, зокрема галузева вертикально інтегрована диверсифікація, дає змогу їм отримувати синергічний ефект і тим самим, за однакових інших умов, підвищувати ефективність виробництва.

 

Одночасно диверсифікація несе підприємствам і певні загрози. Вона не завжди дає змогу використати переваги спеціалізованого виробництва, а тому до відомого ступеня є його антиподом. Адже розвиток багатьох галузей розпорошує ресурси підприємства, а тому нерідко не вдається досягти по окремих з них раціональної концентрації. В результаті підприємство втрачає ефект масштабу виробництва. Потрібно також мати на увазі, що управляти диверсифікованим виробництвом значно складніше порівняно з недиверсифікованим. Тут менеджери і спеціалісти повинні мати різнобічну фахову підготовку, їм доводиться враховувати значно більше чинників зовнішнього і внутрішнього середовища, а це підвищує ризик прийняття недостатньо обґрунтованих рішень.

 

Тому, враховуючи аргументи «за» і «проти» диверсифікації, кожне підприємство повинне вирішити, до якого ступеня йому доцільно диверсифікувати виробництво. При цьому потрібно враховувати стан зовнішнього середовища (стабільна чи нестабільна економіка, кон’юнктура ринку, платоспроможність населення тощо), а також розміри підприємства, фактичний стан його економіки. Очевидно, що великі за розміром підприємства мають більше можливостей для диверсифікації виробництва. Вони в змозі розвивати нові для них галузі з раціональною концентрацією виробництва і тим самим усувати або істотно згладжувати протиріччя між диверсифікацією і спеціалізацією виробництва, досягати кращих результатів господарювання. Такі підприємства мають більше фінансових ресурсів для започаткування нових виробництв. Це зменшує потребу в позичковому капіталі, а отже, і скорочує витрати на його залучення. І навпаки, малі підприємства з низьким рівнем концентрації виробництва не в змозі розвивати багато галузей, а тому вони повинні більше тяжіти до спеціалізованого виробництва.

 

Для оцінки впливу диверсифікації виробництва на його результати необхідно обґрунтовано вимірювати її рівень. З цією метою можуть бути використані такі показники:

 

1. Абсолютний рівень диверсифікації. Визначається загальною кількістю галузей, що технологічно не пов’язані між собою на стадії виробництва сільськогосподарської продукції кінцевого споживання, проміжної і сировини. Для повнішої уяви про характер диверсифікації окремо виділяється кількість та питома вага галузей: а) основного виробництва; б) вертикально інтегрованих галузей; в) вертикально неінтегрованих галузей.

 

Питома вага цих груп галузей визначається діленням кількості галузей певної групи на загальну кількість галузей підприємства. При цьому зауважимо, що при визначенні даного показника до уваги беруться лише ті галузі, продукція яких виробляється для продажу і набуває товарної форми.

 

2. Інтегральний показник диверсифікації виробництва, що враховує кількість галузей та їх вклад у формування грошового доходу підприємства.

В економічній літературі відомі декілька підходів до визначення такого показника. Наведемо два з них, як найбільш прийнятних для розрахунку і аналізу.

Перший ґрунтується на використанні формули ХерфінделяХіршмана і визначається з виразу:

 

Грунтується на використанні формули Херфінделя-Хіршмана

 

де ПВі      — частка іої галузі в структурі товарної продукції підприємства, коефіцієнт.

Другий підхід базується на використанні формули визначення коефіцієнта зосередженості галузей. Коефіцієнт диверсифікації за цим підходом розраховується з виразу:

 

Коефіцієнт диверсифікації

 

де N — порядковий номер галузі в ранжованому ряді, побудованому за спадним принципом: галузі, яка займає найбільшу питому вагу в структурі товарної продукції, присвоюється перший номер, а найменшу — останній.

 

В табл. 23.1 наведені чотири варіанти галузевої структури підприємств за товарною продукцією, в кожному з яких виділяються три підваріанти. Останні відрізняються між собою ступенем зосередженості галузей. Розрахунок за допомогою наведених формул коефіцієнта диверсифікації по кожному варіанту показує, що дані методичні підходи до їх визначення дають близькі за своїм абсолютним значенням результати (табл. 23.2): чим більше значення цього показника, тим вищий рівень диверсифікації виробництва на підприємстві, і навпаки. При цьому за однієї і тієї ж кількості товарних галузей величина даного показника буде не однаковою за умови, що має місце різне співвідношення їх вкладу (питомої ваги) у грошову виручку підприємства. Коефіцієнт диверсифікації буде вищий у тому разі, коли має місце неістотне відхилення питомої ваги абсолютної більшості галузей у структурі товарної продукції (варіант 1). Одночасно даний показник буде меншим за умови, коли існує невелика кількість галузей (2—3), на які припадає переважна частка такого вкладу. З табл. 23.2 видно, як змінюється коефіцієнт диверсифікації в бік його зменшення від другого до четвертого варіантів, коли збільшується ступінь зосередженості галузей.

 

 

                                                                                                                                Таблиця 23.1

КОЕФІЦІЄНТ ДИВЕРСИФІКАЦІЇ ЗА РІЗНИХ СПІВВІДНОШЕНЬ ВКЛАДУ ГАЛУЗЕЙ У ГРОШОВІЙ ВИРУЧЦІ ВІД РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОДУКЦІЇ

Варіант

Кількість галузей на підприємстві

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

Питома вага галузі в структурі товарної продукції, %

 

1

 

17,5

17,3

17,1

17,0

16,0

13,1

13,5

12,8

12,6

12,5

12,4

12,3

12,0

11,9

12,5

12,0

11,5

11,0

10,9

10

9,9

9,8

8,0

4,4

 

2

 

30

25

15

12

10

8

25

20

15

12

10

7

6

5

22

18

13

11

9

8

7

5

4

3

3

 

40

34

20

3

2

1

35

28

15

7

6

4

3

2

 

32

25

13

7

6

5

4

3

2

1

 

4

 

45

40

5

4

3

3

40

36

6

5

4

4

3

2

37

32

6

5,5

5

4,1

4

3,9

1,5

1

 

 

                                                                                                                                                                              Таблиця 23.2

АБСОЛЮТНЕ ЗНАЧЕННЯ КОЕФІЦІЄНТІВ ДИВЕРСИФІКАЦІЇ, РОЗРАХОВАНИХ РІЗНИМИ МЕТОДИЧНИМИ ПІДХОДАМИ

Варіант

Підваріант

Коефіцієнт диверсифікації, КДХ

%

Коефіцієнт диверсифікації, КДЗ

%

Коефіцієнт диверсифікації, КДР

%

Відношення коефіцієнта Кдр до коефіцієнта КДЗ, %

1

2

3

4

5

6

7

8

9

 

 

1

 

0,866

100

0,822

100

0,839

100

102,1

0,875

101,0

0,872

106,1

0,878

104,6

100,7

0,904

104,4

0,887

107,9

0,910

108,5

102,6

 

 

2

 

0,794

100

0,774

100

0,868

100

112,1

0,840

105,7

0,831

107,4

0,904

104,1

108,8

0,866

109,0

0,853

110,2

0,924

106,5

108,3

 

 

3

 

0,683

100

0,657

100

0,890

100

135,5

0,765

112,0

0,756

115,1

0,916

102,9

121,1

0,804

117,7

0,792

120,5

0,932

104,7

117,7

 

 

4

 

0,632

100

0,640

100

0,891

100

139,2

0,700

110,8

0,731

114,2

0,919

103,1

125,7

0,747

118,2

0,776

121,3

0,935

104,5

120,5

 

У четвертому варіанті коефіцієнт диверсифікації істотно знижується саме завдяки тому, що тут виробництво зосереджене переважно у двох товарних галузях — першій і другій. За найбільшої розосередженості виробництва, як це характерно для варіанта 1, коефіцієнт диверсифікації буде найвищим.

 

Дані табл. 23.2 також переконують, що на рівень диверсифікації виробництва істотно впливає кількість товарних галузей, яку розвиває підприємство.

 

При збереженні приблизно того самого характеру розподілу вкладів галузей у формування товарної продукції, але за умови збільшення кількості галузей коефіцієнт диверсифікації зростає. Так, збільшення числа галузей з 6 до 8 зумовило зростання показника КДЗ у першому варіанті з 0,822 до 0,872, а за десяти галузей — до 0,887. Така ж тенденція характерна і для інших варіантів. Очевидно, що за неістотних змін у розподілі між галузями вкладу у формування товарної продукції збільшення кількості товарних галузей на одну галузь призводить до підвищення коефіцієнта диверсифікації до 10 %. Цей відсоток буде більшим (в межах 10 %), якщо в умовах зростання кількості галузей відбувається водночас зосередження виробництва на невеликій кількості галузей, і навпаки.


 

Важливо, що коефіцієнт диверсифікації «чутливий» і до зміни співвідношення галузей за однієї і тієї ж їх кількості на підприємстві. Наприклад, за шести товарних галузей К зменшується з 0,822 у варіанті співвідношення 1а до 0,640 у варіанті 4а; за восьми галузей — з 0,872 до 0,731 і за десяти галузей — з 0,887 до 0,766.

 

Зрозуміло, що така чутливість викликана різним ступенем концентрації галузей. З її підвищенням коефіцієнт диверсифікації зменшується, оскільки більшість галузей у такому разі не відіграють більшменш істотної ролі у формуванні грошового доходу підприємства. Разом з тим, із зростанням рівня зосередженості галузей підвищується і ризик втрати підприємством фінансової стабільності. Адже підприємства, де одна—три галузі займають домінуюче становище у формуванні їх грошового доходу, за несприятливої кон’юнктури ринку на продукцію цих галузей можуть зазнати істотних збитків і навіть опинитися на межі банкрутства.

 

На противагу цьому у підприємствах з більшменш рівномірним розподілом вкладу окремих галузей у грошовий дохід підприємства така ситуація виключається. Щоб наближено розрахувати ступінь зростання ризику від підвищення зосередження галузей, доцільно визначити третій показник диверсифікації, використовуючи також формулу коефіцієнта зосередженості галузей, але при цьому рангований ряд галузей будується не за спадним, а за зростаючим принципом, коли галузі, яка займає найменшу частку в структурі товарної продукції, присвоюється перший номер, а з найбільшою часткою — останній відповідно до кількості галузей. Рівень цього показника (К ) наведено в графі 7 табл. 23.2.


Як бачимо, коефіцієнт К від першого до четвертого варіанта зростає, оскільки в ньому підсилюється вагомість тих галузей, які займають більшу частку в структурі товарної продукції. Наближене зростання ризику від підвищення ступеня зосередження галузей можна визначити з виразу: Нр = (Кдр : Кдз) · 100. В графі 9 табл. 23.2 наведено значення цього показника. Як бачимо, за першого варіанта з більшменш рівномірним розподілом вкладу галузей показник наближеного ризику має невелике значення. Але він істотно зростає з підвищенням ступеня зосередження галузей. Скажімо, у четвертому варіанті, де цей ступінь найвищий, має місце і найвища ризикованість дестабілізації фінансового стану підприємств і наближено вона становить від 120,5 % у підваріанті 4в до 139,2 % — у підваріанті 4а.


Отже, аграрні підприємства при розробці стратегії виробничої діяльності повинні враховувати не тільки плюси і мінуси диверсифікації виробництва, а й співвідношення галузей і тісно пов’язаний з ним ризик порушення фінансової стабільності .


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
24.2. Механізм державного регулювання і підтримки доходів сільськогосподарського виробництва на початку ХХІ ст
24.3. Досвід державного регулювання і підтримки доходів сільськогосподарського виробництва в розвинутих країнах Заходу і можливість його використання в Україні
ЛІТЕРАТУРА
23.2. Економічна концентрація та захист економічної конкуренції
Тема 23. КОНЦЕНТРАЦІЯ ВИРОБНИЦТВА ТА ДИВЕРСИФІКАЦІЯ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ
22.4. Агропромислові підприємства та агрофірми
22.3. Принципові аспекти побудови економічного механізму інтеграції аграрних і агропереробних підприємств
22.2. Регіональні агропромислові формування
Дисциплiни

Англійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki