Posibniki.com.uaЕтика та естетикаЕтика, естетикаТема 1 ПРЕДМЕТ ЕТИКИ. ОСНОВНІ ЕТИЧНІ ВЧЕННЯ


  Змiст  Наступна >

Тема 1 ПРЕДМЕТ ЕТИКИ. ОСНОВНІ ЕТИЧНІ ВЧЕННЯ


Курс етики і естетики, який відповідно до вимог Болонської декларації об’єднаний з дисципліною «Культурологія», підготовлений колективом авторів кафедри філософії, що мають чималий досвід викладання і розуміють виняткове значення моральноетичних і естетичних проблем сьогодення. Складні соціальнополітичні перетворення в Україні знову висувають на передній план питання сутності людини, етичності пол ітики, моральності в духовному світі й поведінці людини. Вічні проблеми добра і зла, справедливості й несправедливості, прекрасного і потворного, піднесеного і низького, що проходять через свідомість і поведінку кожної, особливо молодої людини, студентства спонукають до їх серйозного аналізу в контексті філософської, етичної, естетичної спадщини і стосунків людей в ум овах непростого, суперечливого розвитку країни.

Автори розуміють, що немає якогось однозначного вирішення цих проблем. Саме тому вони розкривають проблеми етики і естетики з позицій історичного та теоретичного аналізу їх основних категорій та принципів.

До кожної теми додаються питання до обговорення. В кінці посібника розміщено словник термінів та персонал ій з етики та естетики, теми для написання рефератів, перелік рекомендованої літератури. Особливе значення має розділ, присвячений моральноетичним проблемам сучасної цивілізації. В ньому акцентується увага на тому, що сучасна людина, озброївшись небаченими технічними можливостями, стала справді жорстоким споживачем природних благ. Унаслідок цього глобальні екологічні проблеми, постійно заг острюючись, загрожують самому існуванню людства і породжують нову проблему — здоров’я і виживання. Досліджується моральний аспект проблеми війни і миру, взаємодії культур тощо.

5У розділах, присвячених естетиці, особлива увага приділяється історичному аспекту від епохи античності до посткласичних естетичних теорій ХХ століття. Висвітлюються погляди Аристотеля, Піфагора, Платона, Гесіода, Ф. Аквінського, художньоестетичні позиції представників епохи Просвітництва, класичної філософської естетики — І. Канта, Ф. Шеллінга, Г. Гегеля. Розкривається сутність ніцшеанського перевороту в естетиці, посткласичних ес тетичних теорій ХХ століття. В посібнику на рівні сучасних наукових уявлень про етичне і естетичне знання висвітлюються особливості їх становлення на українському ґрунті, формулюються предмет, цілі, завдання та функції етики й естетики як навчальних дисциплін, які мають виняткове значення для збагачення гуманітарної підготовки фахівців економічного профілю.

Автори навчального по сібника: доц. Волошко І.Є. — тема 1 «Предмет етики. Основні етичні вчення»; асист. Пітякова Т.С. — тема 2 «Етичні категорії»; ст. викл. Вечірко Р.М. — тема 3 «Морально-етичні аспекти глобальних проблем сучасності»; асист.

Лук’яненко О.М. — тема 4 «Естетика як наука»; асист. Терещенко В.В. — тема 5 «Історія естетичної думки»; асист. Кобринський Д.Ю. — «Словник термінів і персоналій з етики та естетики».

Кандидат філософських наук, доцент В.М. Мішин

Тема 1ПРЕДМЕТ ЕТИКИ. ОСНОВНІ ЕТИЧНІ ВЧЕННЯ

61.Етика як філософська наука про мораль.

2.Сутність, структура та функції моралі.

3.Історичний розвиток етичної думки.

Завжди, за будь-яких історичних умов людина відчуває потребу у вищих, незмінних ціннісних орієнтирах, які зміцнювали б її духовні сили, збагачували сенсом, визначали спрямованість її життя.

Особливо гостро проблема ролі моральних цінностей постала у період пострадянських трансформацій, зокрема в Україні. Найвидатніші досягнення науково-технічного прогресу обернулися катастрофічними наслідками для людини (про блема війни в ядерний вік, глобальна екологічна криза, проблема хвороб і голоду тощо). Втратили цінність ідеали радянської доби, залишивши мільйони людей у стані тяжкої духовної кризи, з відчуттям даремно прожитого життя і цілковитої невизначеності.

Вирішення цих проблем без опори на моральну складову людського існування неможливе.

Сфера моральності — це пробле ма обов’язку, свободи, відповідальності. Це також глибокий і неповторний світ суб’єктивних переживань, ідеалів і прагнень. Це одвічні питання добра і зла, сенсу життя і ставлення до смерті, честі й гідності людини, сорому й совісті, любові і співчуття. До цієї галузі належить і цілий комплекс проблем людської діяльн ості та міжособистісних стосунків. Окреслене коло питань і розглядає наука етика.

§ 1. Етика як філософська наука про мораль

 

Термін «етика» має давнє походження. Давньогрецьке слово ethos означає звичай, характер, стиль мислення. Видатний філософ античності Аристотель, автор «Нікомахової етики» і «Ве

7ликої етики», утворив від іменника ethos прикметник ethicos

— етичний, який став позначати певні особистісні якості — чесність, мудрість, гуманність. Науку, що вивчає достоїнства характеру людини, Аристотель назвав etice (етика). Тобто етика як наука дістала свою назву ще в IV ст. до н. е.

Пізніше давньоримський філософ Цицерон від латинського слова moris, що означало звичай, по рядок, характер, утворив прикметник moralis

— моральний, який став позначати певну групу людських чеснот. Від нього походить термін moralitas — мораль як наука про людські характери.

Значення термінів «етика» і «мораль» спочатку збігалися. Але з розвитком науки і суспільної свідомості мораль стали розуміти як звичаї суспільства, усталені норми поведінки, а етику — як науку, що вивчає мораль. У самостійну дисципліну етика виділилась у кінці XVIII ст. Це було зумовлено не тільки складністю її предмета, а й тим, що у реальному житті її принципи пронизують усі види діяльності людини. Тому й інші науки так чи інакше вивчають різні прояви моралі. Тобто знання про мораль формуються в результаті діяльності не тільки етиків, а й психологів, педагогів, богословів, соціологів, істориків, літературознавців, які безпосередньо виходять на людину.

Етику іноді називають моральною філософією. Відомо, що в різних філософських системах минулого і сучасності акцент робиться на різні галузі філософії залежно від історико-культурних, суб’єктивних, іншого роду обставин. У цілому ряді філософських шкіл (Епікур, Сократ, стоїки, релігійна філософія) акцент робився саме на моральну філософію, що, як небезпідставно вважалося, вінчає життєву мудрість. М. Бердяєв відзначав: «Етика є завершальною частиною філософії духу, в ній пожинаються плоди філософського шляху життя».

У вирішенні своїх завдань етика взаємодіє не тільки з філософією, а й з психологією, особливо тоді, коли йдеться про аналіз моральних почуттів, їх роль у духовних пошуках людей. Тради

ційним є зв’язок етики з богослов’ям і релігійною філософією, які специфічно розглядають практично всі проблеми моральної теорії. Походження моралі неможливо пояснити без звертання до історії, соціології, певною мірою — до біології. Без звертання до педагогіки і психології неможливо детально розібратися в моральному світі людської особистості, виявити справжні мотиви тих чи інших вчинків, дати корисні рекомендації.

Таким чином, відзначаючи, що багато наук розглядають ті чи інші аспекти морального життя, ми повинні констатувати, що са

8ме етика виявляє сутність моралі і, відповідно, координує дослідження моралі іншими науками.

Метою етики є раціональне обґрунтування моралі та виявлення її природи, сутності, місця і значення у розвитку людини і суспільства. У ній осмислюються, узагальнюються, систематизуються історичні форми моральності, аналізуються етичні доктрини, які пояснюють природу, закономірності розвитку, функції моралі, здійснюється аналіз механізмів моральної орієнтації і регуляції, виражених у системі цінностей, норм, принципів, понять моральної свідомості.

Етика як наука має свій понятійно-категоріальний апарат. У ній змістовно розкриваються такі поняття, як «вчинок», «моральний принцип», «моральна норма», «моральний ідеал», «моральні цінності» тощо. До етичних категорій належить «добро» і «зло», «обов’язок» і «совість», «честь» і «гідність», «справедливість» і «відповідальність», «моральний вибір» і «моральний конфлікт», «сенс життя» і «щастя», «товариськість», «дружба», «любов» тощо. Система етичних категорій і понять розкриває зміст предмета етики.

Структура етики як науки складається з таких розділів:

1.Емпірична, або описова, етика, яка описує та аналізує звичаї, моральні чесноти представників різних народів і народностей, соціальних груп і спільнот.

2.Загальна теорія моралі, або філософські проблеми етики. Тут розглядаються походження моралі, її сутність, структура, специфіка, поняття і категорії тощо.

3.Нормативна етика — це зведення вимог, принципів суспільства і стереотипів поведінки особистості, її моральних якостей, які відповідають суспільним моральним нормам.

4.Теорія морального виховання, або педагогічна етика, яка забезпечує засвоєння індивідами встановлених моральних зразків поведінки.

5.Професійна етика, яка описує і обґрунтовує особливості моралі

різних професійних груп виходячи зі специфіки їх діяльності.

6.Історія етичної думки, яка аналізує, як поглиблювалося розуміння природи моралі, її призначення, суспільних функцій, закономірностей її розвитку і функціонування протягом історії людства.

У наш час інтерес до моральної проблематики не тільки посилюється, а й сприяє збільшенню ролі морального фактора в усіх сферах життєдіяльності людини. Саме моральні переконання змушують мільйони людей виступати проти воєнного

9розв’язання міжнародних конфліктів. Саме моральна відповідальність встає на шляху непередбачених за наслідками наукових експериментів. Саме втрата морального авторитету політичних лідерів призвела до залишення ними державних посад у ряді країн. Без реалізації елементарної справедливості, порядності неможливо створити «працюючу», ефективну економіку. У зв’язку з цим доречно пригадати слова відомого політичного діяча, організатора Римського клубу А. Печчеї про те, що «найбільш важливим, від чого залежить доля людства, є людські якості — і не якості окремих елітарних груп, а саме «середні» якості мільярдів жителів планети».

§ 2. Сутність, структура та функції моралі

Сутність моралі

Як уже зазначалося, слово «мораль» походить від латинського слова moris, що можна перекласти як «норов», «звичай», «характер».

У повсякденному вжитку, в публіцистиці, у популярній літературі під мораллю розуміють сукупність правил, норм поведінки, що регулюють, спрямовують дії людей. Але подібне визначення не виявляє специфіки моралі, бо таким же чином можна охарактеризувати і право, і вимоги санітарії, і правила техніки безпеки тощо. Отже, передусім потрібно виділити специфіку норм моралі. Особливість моралі полягає, по-перше, в тому, що її приписи мають універсальний, загальнолюдський характер і можуть бути застосовані в різних життєвих ситуаціях, практично всюди, де живе і діє людина. Останнього не скажеш, наприклад, про норми права, до компетенції яких не входить досить широкий спектр вчинків (наприклад, запізнення на лекцію, безтактність тощо). По-друге, моральні норми спираються на авторитет суспільної думки і на моральні переконання окремої людини. Слід відзначити, що норм моралі досить багато: від найпростіших, що вимагають делікатного поводження з оточуючими, до нормпринципів — поважай старших, не вбий, не вкради тощо. Однак уявлення про мораль як про сукупність норм, правил є дещо обмеженим, тому що, по-перше, самі норми потребують певного обґрунтування, по-друге, в конкретних ситуаціях вимоги різних

10норм можуть суперечити одна одній (чи завжди обов’язок лікаря — говорити всю правду своєму пацієнтові?). Нарешті, треба мати на увазі, що життєві ситуації можуть бути різноманітними і суперечливими, що на кожен випадок норми не вигадаєш. Отже, в моральному житті повинні бути авторитетні орієнтири — вищі цінності, які б і цементували, і спрямовували моральне життя суспільства і особистості, були б своєрідним компасом у повсякденній моральній творчості.

Що ж можна віднести до вищих цінностей? Очевидно, саме людське життя, яке асоціюється з гармонією, порядком, свободою, а протилежне — смерть — з несвободою, розкладом, дисгармонією.

Таким чином, у моралі разом із різноманітними нормами існує шар вищих цінностей — життя, свобода, повага честі та гідності кожної людської особистості тощо.

Слід підкреслити, що саме вищі цінності наповнюють наше життя особливим сенсом, духовністю. Що таке духовність, про яку останнім часом багато говорять? Мабуть, більш чітко цю проблему поставило християнство, яке стверджує, що людина — це тіло, душа і дух. Душа нерідко «обслуговує» тіло, спрямоване до земних радостей: спілкування з природою, іншими людьми. Дух завжди спрямований до Бога. У справді віруючої людини, як вважають релігійні проповідники, Дух володарює і над душею, і над тілом. Тобто під духовністю слід розуміти прагнення людини співвіднести своє існування у часі і просторі, що має початок і кінець, із вічністю, вийти за межі свого буття. Саме це прагнення наповнює моральне життя високим сенсом, а саму мораль виводить за рамки спрощених уявлень про неї як про набір правил поведінки.

Мораль не з’явилася раптом, вже в «готовому», сучасному вигляді. Вона пройшла досить довгий, складний шлях розвитку від примітивних норм і уявлень до вищих прагнень сучасних проповідників святості. Дослідити шлях розвитку моралі, хоча б у загаль

них рисах, важливо для розуміння її сутності.

Питання про природу і сутність моралі розглядається з огляду на підходи щодо виникнення людини (релігійні, натуралістичні, соціально-історичні концепції).

У релігійних концепціях мораль обґрунтовується як така, що дана самим Богом, підкреслюється її універсальний, загальнолюдський характер. Мораль поширюється на всіх людей без винятку, і всі рівні перед її вимогами, всі мають її дотримуватися. Релігійна етика наповнює мораль високим духовним змістом, за

11хищає її від спрощення, утилітарності. Однак релігійні концепції виносять витоки моралі за межі суспільства й недооцінюють значення особистості у становленні моральної свідомості (Августин

Блаженний, Фома Аквінський).

Натуралістична етика, провідні ідеї якої знаходимо у творах

Ч. Дарвіна, П. Кропоткіна, Г. Спенсера, З. Фрейда, К. Юнга та ін., витоки моралі шукає у біологічній природі людини. Сутність моралі тут вбачається в інстинктах самозбереження та продовження роду, тобто абсолютизується значення біологічного чинника у виникненні моралі.

Більш виваженим є соціально-історичний підхід до виникнення людини і моралі. Аристотель, К. Маркс, Е. Дюркгейм, М. Вебер та ін. обґрунтували соціальну природу моралі, а витоки її шукали у розвитку суспільного життя. Її виникнення пов’язується з необхідністю підтримання суспільного (людського) на відміну від тваринного способу життя, з уз годженням індивідуальної за характером діяльності з колективною взаємодією для виживання людини в суворих умовах первісного суспільства, з потребами упорядкувати людське спілкування тощо.

Таким чином, існує кілька концепцій щодо походження моралі. Вони доповнюють одна одну, створюють у культурі об’ємне, багатогранне бачення моралі.

Походження моралі — тривалий історичний процес, підготовлений природними, соціальними чинниками. Безпосереднім джерелом моралі стала об’єктивна суспільна потреба у колективному житті, його організації. Тобто мораль є продуктом суспільноісторичного розвитку, що розгортається на основі й у процесі практично-духовної діяльності людей. Вона відбиває цілісну систему поглядів на суспільне життя, зв’язок суспільства і особистості, залежність певних звичаїв, традицій, норм від суспільних інтересів. Отже, мораль є соціальним феноменом, продуктом соціального буття і розвитку, детермінованим соціальними умовами.

Мораль існує у двох формах: особистісні моральні якості (милосердя, відповідальність, чесність тощо) і сукупність норм суспільної поведінки й оціночних уявлень (наприклад, «не вбий», «не вкради», «справедливо», «порядно» тощо).

Моральні якості характеризують особистість з погляду її здатності до спілкування з собі подібними і співіснування з ними.

Вони виступають як риси характеру і виявляються у відносинах з іншими людьми.

12Моральні норми та оціночні уявлення виражають інтереси тих чи інших соціальних груп суспільства в цілому і стають основою поведінки людей. Вони визначають тип поведінки, необхідний конкретно-історичному суспільству або його більшості.

Узагальнюючи поведінку людей, мораль виробляє певні вимоги, веління (імперативи), які підтримуються громадською думкою та власною совістю людини. Тому мораль, перш за все, виступає як система вимог, норм і правил поведінки людини, що історично склалися і дотримання яких має добровільний характер.

Мораль є таким імперативним засобом, за яким визначається ставлення людини до дійсності, який регулює людську поведінку з позицій принципового протиставлення добра і зла.

Прагнення і здатність моралі оцінювати вчинки людини, дії соціальних суб’єктів у позиції добра і зла, справедливості підкреслюють її оцінювальний характер. Імперативність, нормативність і оцінювальність як головні властивості моралі існують і реалізуються в єдності та складають механізм функціонування моралі.

Мораль — це особлива форма суспільної свідомості та вид суспільних відносин, один з основних способів регуляції дій людини у суспільстві за допомогою норм.

Специфіка моралі полягає у тому, що це спосіб практичнодуховного, нормативного, імперативно-ціннісного освоєння дійсності, особлива форма регулювання стосунків між соціальними суб’єктами і поведінки людини, що ґрунтується на особистій суб’єктивній мотивації поведінки, свідомому і добровільному прийнятті зобов’язань слідувати вимогам моралі й підтримується тільки особистими переконаннями в їх необхідності, справедливості й гуманності. Це внутрішній саморегулятор поведінки людини, спрямований на ствердження людяності. Тому мораль є найбільш розвиненою формою соціальної регуляції, надійним способом орієнтації людини у світі соціальних відносин і цінностей, що підтримує єдність, стабільність, цілісність суспільства,

розвиток і вдосконалення самої людини.

Структура моралі

У ході аналізу такого складного явища, як мораль, неминуче виникають різні підходи, думки. Однак більшість сучасних дослідників визнають наявність у моралі двох відносно само

13стійних сфер: моральної свідомості та моральної практики, в процесі якої і реалізуються моральні ідеали, почуття.

Моральна свідомість являє собою своєрідний сплав почуттів, уявлень, у якому специфічно виявляються найбільш глибокі, основоположні сторони людського існування — стосунки індивіда з іншими, з суспільством, зі світом у цілому. Специфіка виявляється у відповідних поняттях: добро і зло, справедливість, совість, гідність тощо, у прагненні до вищих цінностей.

Залежно від носія моральна свідомість поділяється на індивідуальну і суспільну. Оскільки мораль передусім спрямована на індивіда, розглянемо спочатку внутрішній світ окремої людини.

Ще за часів античності в людській душі виділяли три складові: розумну, вольову і почуттєву. Відповідно до цього ми можемо назвати три базових компоненти індивідуальної моральної свідомості. Перший з них — уявлення про добро і зло, обов’язок, совість, про вищі цінності тощо, тобто раціональна частина індивідуальної моральної свідомості. Ще Сократ і Платон підкреслювали важливу роль розуму в моральному житті людини. Саме розум виробляє стратегію моральної поведінки, аналізує ту або іншу ситуацію, тактику конкретних дій. І у повсякденному спілкуванні поняття «розумна людина» і «людина моральна» нерідко розглядаються як синоніми. Прорахунки розуму в певних ситуаціях можуть призвести до сумних наслідків. Розум у певних ситуаціях може володарювати над пристрастями. Однак чи завжди нам приємна людина, що живе тільки розумом? Чи не є така людина втіленням холодності й навіть байдужості? Крім того, слід звернути увагу на те, що нерідко трапляються ситуації, коли одного розуму недостатньо. Такі ситуації складаються, коли не вистачає інформації про ту або іншу подію, про того або іншого індивіда або коли виникає дефіцит часу. Адже в повсякденному житті ми іноді блискавично даємо оцінку певному вчинку. Тут на допомогу приходять моральні почуття (почуття совісті, почуття обов’язку, почуття справедливості тощо) — другий компонент

індивідуальної моральної свідомості.

Неможливо недооцінювати роль почуттів у реальному житті людини. Саме вони уловлюють ті відтінки вчинків, ситуацій, які «холодний» розум просто не помічає. Вони стають потужним стимулятором тих чи інших дій, перетворення намірів у конкретні вчинки. Представники етичного сенсуалізму (Шефстбері, Юм та ін.) на противагу етичному раціоналізму підкреслювали значення моральних почуттів у житті людини.

14Отже, можна зробити висновок, що для повноцінного морального життя важливою є гармонійна взаємодія розуму і почуттів. Вони не існують ізольовано один від одного і разом утворюють моральні переконання особистості.

Нерідко буває так, що людина має гідні переконання, але у реальному житті вони практично не реалізуються. І тут треба пригадати третій компонент моральної свідомості — волю, яка виявляється у стійкості, рішучості, у певному психологічному настрої та здатності до конкретних вчинків. Отже, ми розглянули три вихідних компоненти моральної свідомості. Добре відомо, що людина не може існувати і, відповідно, розвивати свої моральні якості, реалізувати свою свободу, свої моральні переконання поза суспільством. Індивідуальна моральна свідомість формується у взаємодії з суспільною моральною свідомістю, носієм якої є суспільство в цілому.

Між індивідуальною і суспільною моральною свідомістю існує досить складна взаємодія, взаємозбагачення, яке здійснюється у повсякденній моральній творчості, у ствердженні тих чи інших норовів, звичаїв. Але не всі прояви індивідуального морального життя стають надбанням суспільної моральної свідомості і, навпаки, в індивідуальній моральній свідомості не може закріпитися весь складний світ моральних цінностей. До того ж суспільна моральна свідомість значно більшою мірою використовує досвід моральних пошуків попередніх поколінь, які вже на ранніх етапах історії людства в різноманітних пам’ятках культури зафіксували вихідні моральні принципи, щоб і суспільство, і особистість остаточно не «заблукали» на крутих поворотах історії, в періоди смут і потрясінь.

Суспільна моральна свідомість не є аморфним утворенням, вона має свою структуру. Розглянемо найбільш простий варіант, який охоплює буденну моральну і теоретичну моральну свідомість. Перша стихійно виникає ще в первісному суспільстві. Друга складається значною мірою цілеспрямовано з відокремленням

розумової праці від фізичної, з виникненням професій, представники яких спеціально розглядали різні проблеми морального життя, займалися навчанням і вихованням молоді (це священнослужителі, філософи, письменники тощо). В теоретичній моральній свідомості головну роль відіграє моральна філософія (етика).

Повсякденна моральна свідомість являє собою наші повсякденні судження з різних проблем моралі та відповідні оцінки, моральні почуття. Буденна моральна свідомість, її поняття відрізняються певною нечіткістю, суперечливістю, більшим зв’язком

15з практичними, безпосередніми потребами людей. Теоретична моральна свідомість більшою мірою спрямована на центральні, сенсожиттєві питання буття людства, характеризується більшою чіткістю, послідовністю, раціональністю і системністю.

Мораль існує не тільки у вигляді свідомості. Моральні почуття і уявлення проявляються в різноманітних діях, в яких і виражається ставлення до інших людей, до суспільства в цілому, нарешті до самого себе. Отже, можна сказати, що моральні почуття і являють собою моральну практику.

У чому полягає специфіка моральних почуттів?

По-перше, у почуттях втілюються моральні цінності, життя індивіда співвідноситься з вищими цінностями. По-друге, моральні почуття виникають не стихійно, а цілеспрямовано, свідомо, вільно. Можна без особливих роздумів купувати товар, отримувати заробітну плату, але навряд чи можна стихійно бути добрим, відповідальним, справедливим. Останнє потребує співвідношення конкретних вчинків, ситуацій з вищими моральними цінностями. Нарешті, по-третє, моральні почуття не існують, як правило, в чистому виді, самі по собі, а виявляються компонентом відносин політичних, господарських, релігійних тощо. Добро, наприклад, реалізується у процесі найрізноманітніших дій (допомога, порада, підтримка тощо), а не у вигляді моральних мріянь. У цьому плані моральні почуття значною мірою залежать від характеру відносин особистості й суспільства, що існують у даний історичний період, у конкретній країні, від політичного устрою, засад економічного життя. На моральні почуття накладають свій відбиток особливості культури, релігії (наприклад, моральне життя мусульманина і християнина в деталях, звісно, не буде однаковим), нації.

Компоненти моральних почуттів, що стало повторюються (ставлення до праці, дружби, батьків до дітей, стосунки чоловіка і жінки тощо), часто фіксуються в різних традиціях, обрядах, звичаях, які, як правило, набувають національної, історичної,

культурної забарвленості (наприклад, кажуть про німецьку пунктуальність, східну гостинність, специфіку міжособистісних стосунків японців, американців тощо).

Між моральною свідомістю і моральними почуттями існує тісний взаємозв’язок. З одного боку, в моральних відносинах реалізуються моральні почуття і уявлення. З другого, самі ці почуття і уявлення не мають значення, якщо вони не будуть реалізовані у певних стосунках.

16Функції моралі

Для розуміння сутності моралі не останню роль відіграють ті функції, які вона виконує. У процесі становлення моралі, її відокремлення у відносно самостійну сферу культури встановився певний ряд функцій, притаманний для неї в наш час.

1. Вихідною вважають оцінювальну функцію. Але вона є характерною не тільки для моралі, а й для мистецтва, релігії, права, політики тощо. У чому ж специфіка оцінювальної функції моралі? Передусім, оцінка здійснюється через призму особливих понять моральної свідомості: добро і зло, справедливість, обов’язок, совість тощо. В моральній свідомості наявне зіставляється з належним. Моральні функції мають універсальний характер і поширюються практично на всі дії людини. Цього не можна сказати про право (наприклад, чи можна з позиції уголовного кодексу засудити безтактність, грубість, неповагу?). Саме так не завжди доречні політичні оцінки. Певні обмеження існують лише там, де вчинки здійснюються під тиском, загрозою, під впливом будьякого афекту (страх, ревнощі). Нарешті, необхідно відзначити, що моральна оцінка спирається на моральні переконання індивіда і авторитет громадської думки.

2. Пізнавальна функція. Вона не має такого значення, як оцінювальна, але тісно з нею переплітається. Зокрема, коли індивід оцінює вчинки інших або свої власні, він неминуче отримує певне уявлення про внутрішній світ як свій власний, так і інших людей. Коли мораль дає оцінку моральному стану суспільства, вона відкриває нам, в якій мірі дії держави відповідають вищим загальним цінностям. Крім того, треба мати на увазі, що моральні якості є необхідною умовою будь-якого пізнання. Учений, що страждає на необ’єктивність, схильність до обману, до надмірної заздрості, може викривити результати досліду.

Певна річ, необхідно пам’ятати, що пізнавальна функція моралі здійснюється інакше, ніж пізнання в науці. Моральне пізнання спирається на почуття, віру, інтуїцію; в науковому домінує розум.

3. Світоглядна функція. Як ми вже зазначали, мораль не може бути зведена до простих норм. Вона має обґрунтовувати, «виправдовувати» ці норми, вказувати, в ім’я чого вони повинні виконуватись, тобто моральна свідомість неминуче виходить на вищі цінності, на сенсожиттєві питання. Але для вирішення цих питань дуже важливо визначити місце людини у світі. А останнє неможливо без уявлення про світ у цілому. С.М. Булгаков зазна

17чав, що людина для того щоб зрозуміти саму себе, повинна знати, «що ж являє собою наш світ у цілому, яка його субстанція, чи є в ньому будь-який сенс і розумна мета, чи мають будь-яку ціну наше життя і наші діяння, якою є природа добра і зла тощо».

Уявлення про світ у цілому (світогляд) неможливо скласти тільки з висновків науки. Наукова картина світу і світогляд — це зовсім не одне й те саме. Світогляд формується не тільки на засадах знань, а й охоплює складну гаму почуттів, являє собою своєрідний образ світу. У моральній свідомості (перш за все у моральній філософії) формується світогляд через призму спеціальних понять. Світ розглядається добрим або злим, упорядкованим або хаотичним тощо. Від характеру уявлення світу залежить вирішення питань про сенс життя і щастя людини, розуміння природи добра і зла, справедливості тощо.

4. Виховна функція — одна з найважливіших функцій моралі. Без процесу виховання — безперервного, інтенсивного і цілеспрямованого — неможливе існування суспільства, неможливе й становлення окремої особистості. І стрижнем цього процесу є виховання моральне, бо саме воно формує базові якості людини, залучає до вічних, глибинних людських цінностей. Мораль привчає людину дотримуватися правил поведінки, виховує здатність керуватися ідеалами добра, істини, прекрасного, вічного, обирати відповідну лінію поведінки, самовдосконалюватися, тобто формує певний тип особистості з її загальною і моральною культурою. Моральні погляди на мету, сенс життя, розуміння людського обов’язку, відповідальність перед іншими людьми, оволодіння моральною культурою спілкування, почуття гідності, честі формуються і викристалізовуються у процесі виховання та діяльності, тобто соціалізації.


  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
Частина 2. Історичний розвиток етичної думки
Тема 2 ЕТИЧНІ КАТЕГОРІЇ
Свобода та відповідальність
Моральнісні смисли любові
Щастя як етична категорія
Дисциплiни

Англійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki