Posibniki.com.uaМікроекономікаЕкономіка аграрних підприємств17.5. Паритет цін і механізм його забезпечення в ринковій економіці


< Попередня  Змiст  Наступна >

17.5. Паритет цін і механізм його забезпечення в ринковій економіці


Паритетність цін є однією з найважливіших народногосподарських проблем, яка повинна бути важливою ланкою аграрної політики держави. В Україні за останні роки допущене істотне порушення паритету цін не на користь сільського господарства. Воно є результатом впливу низки чинників, безпосередня дія яких спрямована на підвищення собівартості сільськогосподарської продукції, а значить, і зниження доходів аграрних підприємств, яке неодмінно матиме місце за умови стабільних цін на згадувану продукцію або ж при неадекватному зростанні їх співвідносно до збільшення виробничих витрат, яке відбулося з незалежних від сільськогосподарських товаровиробників причин.

Головним чинником, що призводить до зростання собівартості сільськогосподарської продукції, є підвищення цін на матеріальні ресурси і послуги, які використовуються аграрними підприємствами (техніку, мінеральні добрива й отрутохімікати, пальне і мастила, комбікорми, запасні частини, газ, електроенергію, агрохімічне обслуговування, ремонт тощо). Під дією цього чинника відбувається пряме зростання собівартості сільськогосподарської продукції на величину підвищення цін на дані ресурси і послуги, зважених на обсяг їх споживання.

Крім того, із зростанням цін на промислові матеріальні ресурси і послуги підвищується собівартість засобів виробництва власного виготовлення (насіння, корми), що неминуче призводить до виникнення ефекту «відлуння» — збільшення витрат у наступних виробничих циклах. Саме через прояв цього ефекту прямі додаткові витрати сільського господарства від підвищення цін на промислові ресурси і послуги зростають додатково до 20 %. Цей відсоток  змінюється    пропорційно    частці    продукції    власного виробництва, що використовується на виробниче споживання.

Третім чинником зростання собівартості продукції сільського господарства є безпосереднє підвищення цін на неї. Цей, на перший погляд, економічний парадокс виникає тому, що такі ціни водночас виконують роль цін внутрішньосільського обороту. Наприклад, придбання підприємством класного насіння (еліти, І репродукції) в насінницьких спеціалізованих господарствах зумовлює зростання витрат за статтею «насіння і садивний матеріал». Крім того, існуюча методика визначення страхових платежів передбачає розрахунок їх розміру через втрату врожаю, оціненого за ціною продажу культури, і чим вона вища, тим більшими будуть страхові платежі. Останні розглядаються в плануванні й обліку як витрати, що включаються до собівартості продукції.

Собівартість продукції сільського господарства зростає і з таких незалежних від аграрних підприємств причин, як підвищення процентних банківських ставок за   кредит,             справляння обов’язкових платежів за підвищеними ставками (наприклад, плата за землю), а також зростання заробітної плати працівників, зумовлене державною соціальною політикою і компенсаціями їх доходів через інфляційні втрати. Як бачимо, для досягнення паритетності необхідно враховувати не лише пряме зростання цін на промислові ресурси і послуги, що споживаються сільським господарством, а й інші розглянуті чинники, що призводять до підвищення собівартості сільськогосподарської продукції.

Мета встановлення паритетності цін — стабілізувати динаміку цін на сільськогосподарську продукцію і доходів аграрних підприємств щодо динаміки цін і доходів в економіці в цілому. Допускаємо, наприклад, що обсяг реалізації сільськогосподарської продукції становив 35 млрд грн, її повна собівартість — 28 млрд, прибуток — 7 млрд грн (35 – 28), а рівень рентабельності — 7:28 = 25 %. За умови зростання витрат з незалежних від аграрних підприємств причин на 4,2 млрд грн ціни на сільськогосподарську продукцію повинні були б підвищитися до такого рівня, щоб ефективність сільськогосподарського виробництва не знизилася. Якщо в результаті такого зростання буде відшкодовано сільському господарству 4,2 млрд грн, прибуток у цій галузі не зміниться (35 + 4,2) – (28 + 4,2) = 7 млрд грн, але рівень рентабельності при цьому знизиться на 3,3 п.п. і становитиме 21,7 %. Це, безумовно, погіршить фінансовий стан галузі через звуження можливостей для додаткових інвестицій. Щоб цього не сталося, сільське господарство повинне одержати більше доходу на величину, за якої зберігається раніше досягнутий рівень рентабельності виробництва. Для визначення цього доходу, спочатку слід розрахувати суму прибутку, за якої досягається попередній рівень рентабельності (25 %) за умови, що витрати зросли на 4,2 млрд грн – 25 % = (х · 100) : (28 + 4,2); х = 8,05 млрд грн. Звідси додатковий дохід сільського господарства повинен становити не 4,2 млрд грн, а 5,25 млрд грн [4,2 + (8,05 – 7)].

Наведений гіпотетичний аналіз дозволяє пересвідчитись у складності проблеми паритетності, що вимагає досконалого механізму для її практичного розв’язання. В світовій практиці прийнято вважати, що паритетність досягається тоді, коли в будь-якому наступному році за один і той же обсяг сільськогосподарської продукції аграрні підприємства можуть купити таку саму кількість промислових товарів і послуг, яку вони придбали в попередні паритетні роки. Досягти цього можна за умови, коли витримуватиметься стале співвідношення між цінами на сільськогосподарську продукцію і цінами на промислові товари та послуги (виробничі, фінансові), що споживаються аграрними підприємствами. Оскільки в реальному житті ціни на всі види продукції й послуги змінюються і мають, як правило, тенденцію до зростання, виникає необхідність у кількісному визначенні цінового співвідношення через показник індексу номінального паритету. Він розраховується діленням індексу цін на сільськогосподарську продукцію, розрахованого за певний проміжок часу, на індекс цін, визначений за той же період, на виробничо спожиту в сільському господарстві промислову продукцію та послуги. В західній економічній науці цей показник називають показником «умов торгівлі», розрахованим за міновою концепцією Commodity—Terms—of—Trade.

Розглянутий показник відносно простий в обчисленні, проте має одну ваду, оскільки його зміна не завжди точно відображає зміну купівельної спроможності галузі (зниження показника має супроводжуватися зменшенням купівельної спроможності галузі, і навпаки). Адже зниження коефіцієнта номінального паритету може відбуватися в умовах збільшення обсягу реалізації продукції сільського господарства, і за відомих обставин це може навіть підвищити купівельну спроможність галузі. І навпаки, зниження номінального паритету може супроводжуватися і скороченням обсягу виробництва та реалізації сільськогосподарської продукції, що значно більше звужує купівельну спроможність сільського господарства, ніж це зумовлено порушенням паритету. Це зокрема, було характерно для вітчизняного сільського господарства.

Для того щоб усунути розглянуту ваду показника номінального паритету, його доцільно розраховувати не лише за міновою, а й за доходною концепцією, як це прийнято в західній економічній науці (Income—Terms—of—Trade), використовуючи формулу:

Вада показника номінального паритету

де Іпд — індекс паритету за доходною концепцією; ІЦсх — індекс цін на сільськогосподарську продукцію; ІЦп — індекс цін на промислову продукцію, що виробничо споживається в сільському господарстві; ІВ — індекс обсягу виробництва, розрахований за той же період, що і цінові індекси.

Зазначимо, що для аналізу доцільно використовувати обидва індекси — індекс номінального паритету та індекс паритету за доходною концепцією.

Ми уже зазначали, що за роки перехідного періоду до ринкової економіки утворився глибокий диспаритет цін не на користь сільського господарства. І це при тому, що на законодавчому рівні ставилася вимога до забезпечення паритетності цін. Так, Законом України «Про ціни і ціноутворення» (грудень 1990 р.) з наступними змінами і доповненнями, в якому закладені нові з ринковим спрямуванням принципи цінової політики, поставлена вимога дотримання об’єктивних співвідношень у цінах на промислову і сільськогосподарську продукцію, що забезпечує еквівалентність обміну. Вимога забезпечення еквівалентності обміну міститься і в Законі України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві» (травень 1995 р.). На жаль, ці важливі положення вказаних Законів не були реалізовані до 2000 р. Про глибину диспаритету цін, що склався за 1990—1999 рр., свідчать дані табл.17.2.

 

                                                                                                                                                                                                    Таблиця 17.2

ІНДЕКСИ ЦІН НА ПРОМИСЛОВУ І СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКУ ПРОДУКЦІЮ1 ДО БАЗОВОГО 1990 р.

Показники

Роки

1991

1992

1993

1994

1995

1996

1997

1998

1999

Реалізована сільськогосподарська продукція

1,92

35,6

1408

9367

40 543

66 490

69 881

76 869

99 315

Промислова продукція, яка споживається сільським господарством

1,83

79,0

4469

37 048

210 805

360 476

403 733

448 144

59 1550

Співвідношення індексів цін на сільськогосподарську продукцію та промислову, яка споживається сільським господарством (номінальний паритет)

 

 

1,04

 

 

0,45

 

 

0,32

 

 

0,25

 

 

0,19

 

 

0,18

 

 

0,17

 

 

0,17

 

 

0,17

 

Як видно з даних табл. 17.2, індекс номінального паритету у 1999 р. становив 0,17, тоді як при дотриманні паритету він мав дорівнювати 1. Щоб купити в 1999 р. трактор Т150, сільськогосподарські товаровиробники повинні були продати пшениці ІІІ класу в 5,3 раза більше, ніж у 1990 р., або молока — в 6,5 раза; трактор МТЗ8082 — відповідно в 6,2 і 7,4, вантажний автомобіль КАМАЗ5320 — в 10,4 і 12,7, тонну дизпалива — в 7,8 і 10, аміачної селітри — в 3,6 і 4,6 раза. За належної державної підтримки доходів сільськогосподарських товаровиробників, необхідність якої зумовлена існуванням сільськогосподарської проблеми довгострокового періоду, такого глибокого диспаритету цін можна було б уникнути.

У світовій практиці розвинутих країн проблемі паритетності цін приділяється значна увага. Великий досвід забезпечення паритетності цін накопичений у США, де в 1933 р. був введений закон про регулювання сільського господарства, ключовим моментом якого було забезпечення підтримки цін і доходів сільськогосподарських товаровиробників на основі визначення паритетної ціни на окремі види сільськогосподарської продукції.

Функціональна роль паритетних цін проявляється в тому, що вони служать базою, орієнтиром для встановлення підтримуючих цін на сільськогосподарську продукцію, рівень яких перевищує ціну рівноваги в роки з несприятливою ринковою кон’юнктурою.

При розрахунку паритетних цін у США за базовий період беруть 1910—1914 рр., коли було досягнуто, на думку американських спеціалістів, еквівалентності обміну між сільським господарством та іншими сферами народного господарства. Рівень цих цін визначають за всіма видами сільськогосподарської продукції щомісячно в цілому по країні на основі паритетного індексу, що розраховується за допомогою чотирьох індексів, зважених на частку відповідних витрат фермерів в їх сукупних витратах, а саме:

  • індекс цін на товари, куплені фермерами на виробничі й невиробничі цілі;
  • індекс процентів, виплачених фермерами за іпотечну заборгованість у розрахунку на одиницю площі;
  • індекс податків, виплачених фермерами за нерухоме майно в розрахунку на одиницю площі;
  • індекс заробітної плати сільськогосподарських робітників.

Для безпосереднього визначення паритетної ціни розраховується також середня ціна реалізації певного продукту фермерами за останні 10 років. Потім її ділять на індекс фермерських цін, визначений до періоду 1910— 1914 рр., й одержаний результат множать на паритетний індекс цін. Наведемо такий приклад розрахунку паритетної ціни кукурудзи на вересень 1989 р. (див.: Борхунов Н., Назаренко А. Механизм поддержки доходов производителей агропродукции // АПК: экономика, управление. — 1991. — № 10).

У середньому за період з січня 1979 р. по грудень 1989 р. фермерська ціна реалізації кукурудзи становила 45,7 дол. за 1 т. Індекс фермерських цін у середньому за січень 1979 р. — грудень 1989 р. відносно базового періоду дорівнював 2,52. Звідси скорегована базова ціна на кукурудзу в 1910—1914 рр. становитиме 18,1 дол. (45,7 : 2,52). Її множать на паритетний індекс засобів виробництва і послуг на вересень 1989 р., що також розраховується до базового періоду і становить у нашому прикладі 3,74. Паритетна ціна на кукурудзу в зазначеному місяці становитиме 67,7 дол. (18,1 · 3,74).

Як засвідчує американська практика, підтримуючі ціни встановлюються нижчими порівняно з паритетною ціною, але їх рівень достатній для забезпечення нормальних умов відтворення фермам з середнім і вищесереднім рівнем господарювання.

За повідомленнями американських спеціалістів, у США ціни на сільськогосподарську продукцію в 1988 р. зросли проти цін 1910—1914 рр. у 6 разів, а на товари, які закуповують фермери, майже вдвічі більше. Тому індекс паритету цін становив на той час 0,54. Як бачимо, в США також має місце порушення паритетності, проте його ніяк не можна порівнювати з величиною диспаритету в нашій країні (0,17), причому сформованою за такий короткий період часу (в США — майже за 60 років). Потрібно брати до уваги і ту обставину, що в США тривалий час до 1952 р. забезпечувався паритет цін майже в повному обсязі. Це дало змогу фермерським господарствам створити потужну матеріальнотехнічну базу, досягти міцного фінансовоекономічного стану, забезпечити високі темпи зростання продуктивності праці. В цих умовах зменшення паритетності до 0,54 не в змозі негативно відбитися на темпах розвитку сільського господарства і доходах фермерських господарств, оскільки продовжує діяти механізм підтримуючих цін.

Викладений механізм визначення паритетних цін може бути використаний у вітчизняній практиці при певній його адаптації до специфічних особливостей діючого в Україні економічного механізму.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
18.2. Методи визначення якості продукції і вплив її рівня на результати виробництва
18.3. Методика визначення втрат (додаткового ефекту) від зниження (підвищення) якості продукції
18.4. Витрати на поліпшення якості продукції і напрями забезпечення її конкурентоспроможності за якістю
18.5. Стандартизація і сертифікація продукції
Тема 19. НАУКОВОТЕХНІЧНИЙ ПРОГРЕС ТА ІННОВАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ
Дисциплiни

Англійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki