Posibniki.com.ua Бухгалтерський облік Фінанси, облік і аудит ПАРАДИГМА БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ І ЗВІТНОСТІ В КОНТЕКСТІ ТЕОРЕТИЧНОЇ СПАДЩИНИ П. НІМЧИНОВА


< Попередня  Змiст  Наступна >

ПАРАДИГМА БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ І ЗВІТНОСТІ В КОНТЕКСТІ ТЕОРЕТИЧНОЇ СПАДЩИНИ П. НІМЧИНОВА


На підставі вивчення наукових праць П.Німчинова у комплексному поєднанні з науковими дослідженнями його послідовників.

Визначено, що якісний рівень бухгалтерського обліку можливий лише за умови органічного поєднання всіх видів обліку.

Ключові слова: бухгалтерський облік, управлінський облік, податковий облік, фінансовий облік, звітність, баланс.

Постановка проблеми та її зв’язок з важливими науковими чи практичними завданнями. Сучасна парадигма вітчизняних бухгалтерського обліку й звітності сформована на методологічних підходах тридцятих років минулого століття і практично не змінювалась упродовж наступних років, коли наукові дослідження в галузі бухгалтерського обліку були здебільшого утилітарними, спрямованими лише на забезпечення вимог директивної економіки, а звітність взагалі знаходилась поза межами будьяких спроб розгляду її методології, оскільки, повністю підпорядковуючись принципу всеохоплюючого контролю за виконанням народногосподарських планів виробництва, розподілу й перерозподілу ресурсів, регулювалась винятково центральними органами союзного рівня.

На цьому тлі лише окремі вчені, в тому числі П. Німчинов, І. Малишев та ін. продовжували теоретичні пошуки в царині методології бухгалтерського обліку і звітності, які все ж таки не

можуть заповнити прогалину щодо її цілісного формування. Тому окреслена проблема продовжує залишатись актуальною і є важливішим науковим і практичним завданням.

Аналіз досліджень і публікацій, в яких започатковано розв’язання даної проблеми. Стосовно більшості теперішніх публікацій, у яких в тій чи іншій мірі розглядається методологічні проблеми бухгалтерського обліку і звітності доводиться й далі констатувати: «... проф. Н. Дембинський правий, заявляючи, що причини відставання бухгалтерського обліку як науки від практичної потреби криються перш за все... у відсутності творчих дискусій, і також у тому, що майже немає монографій і наукових досліджень в галузі вирішення спірних питань, а сучасна облікова література носить односторонній, переважно обліковий навчальний характер» [3, с. 5], незважаючи на 45-літню історію цього висновку.

Правда, спроби дискусії все ж таки були, причому порівняно недавно, при підготовці проекту Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», яка не завершилась у зв’язку з короткочасним періодом виходу журналу «Світ бухгалтерського обліку», який її започаткував.

Постановка завдання. У цьому контексті варто повернутись до нового прочитання праць П. Німчинова та його сучасників, зокрема, з огляду на ускладнення зовнішньої звітності, виокремлення з неї податкової та за відрахуваннями на соціальні заходи й відповідного поділу бухгалтерського обліку на підсистеми фінансового, управлінського і податкового, оскільки він вважав, що лише за умови органічного поєднання всіх видів обліку в систему, можна отримати більш цінну інформацію і підняти її на вищий якісний ступінь [2, с. 12].

Основний матеріал. Хоч викладений погляд П. Німчинова стосується дискусії щодо інтеграції в єдину систему статистичного, оперативного й бухгалтерського обліку, які, на його думку, мали би бути органічно об’єднані (проте не ліквідовані) [2, с. 12], це ж саме в певній мірі можна віднести й щодо сучасного обґрунтування виокремлення управлінського обліку, бо не дивлячись на низку посібників і підручників, монографій і дисертацій, не кажучи про лавину статей, у вітчизняній науці донині не сформоване чітке розуміння змісту його підсистеми, а тим паче методики ведення на конкретному підприємстві.

Тим-то еволюція економічних відносин в Україні на зламі другого й третього тисячоліть відразу ж виявила невідповідність їм існуючих методичних підходів щодо організації бухгалтерсь-кого обліку. За цих умов не дивно, що реформування бухгалтерського обліку здійснювалось на основі гіпотетико-дедуктивного методу і проявляється у руйнуванні його цілісної системи, нівелюванні фінансового, упровадженні податкового, борсанні в універсаліях управлінського. Причому за сучасною парадигмою, у якій відсутні різні підходи щодо визначення сутності методології бухгалтерського обліку навіть викладені у працях вчених початку двадцятого століття, згодом П. Німчинова, І. Малишева, взагалі неможливо пояснити поділ його системи на зазначені підсистеми. Тому, окрім теперішньої парадигми, за якою балансове узагальнення (або баланс — за транскрипцією більшості авторів підручників та посібників з теорії бухгалтерського обліку, хоч зустрічається й паралельне вживання дефініцій) вважається таким елементом його методу, який завершує поточний бухгалтерський облік, доцільним, на нашу думку, є ознайомлення з поглядами вчених, які нерідко були діаметрально протилежними.

Так, на відміну від Є. Сіверса, М. Лунський притримувався думки, що рахунки випливають з балансу. Такий підхід є визначальним в І. Малишева, що підкреслюють у передмові до його підручника П. Німчинов та М. Пізенгольц: «Виклад матеріалу ведеться за схемою: рахунки — баланс, а не навпаки. При цьому автор виходить з принципу, що двоїстий характер господарських активів спочатку знаходить своє відображення на бухгалтерських рахунках, а потім уже в бухгалтерському балансі» [4, с. 4].

Контраверзією, яку він тут не підкреслює, є підхід самого П. Німчинова: «Особливості предмета, що вивчається, і його об’єкти зумовлюють використання в бухгалтерському обліку системи окремих способів і прийомів, які у своїй сукупності і становлять метод системи бухгалтерського обліку. Ця система складається з бухгалтерського балансу, системи бухгалтерських рахунків, подвійного відбиття процесів, документації інвентаризації та узагальнення даних поточного бухгалтерського обліку». І далі: «Насамперед наявні в господарстві засоби інвентаризуються, тобто переписуються в натурі і заносяться до інвентарної відомості визначеної форми, після чого їх групують в економічно однорідні групи і подають у двох розділах:

1) за джерелами створення і цільовим призначенням;

2) за речовим складом та за функцією, яку вони виконують в господарстві» [6, с. 52—53].

Не дивлячись на незаперечний у свій час авторитет П. Німчинова, таке трактування є помилковим, бо «наявні в господарстві засоби» на основі «інвентарної відомості» групуються не «... векономічно однорідні групи» за формою балансу — «джерелами створення.... « та «речовим складом...», а в розрізі активних і пасивних рахунків. Жодних груп, які могли б нагадувати при цьому розділи «Балансу» ф. № 1, тут, звісно, немає, бо рахунки вказують лише за їх порядковими номерами. Хоч при цьому теж обов’язковим є підрахунок підсумків сальдо активних і пасивних рахунків, але це здійснюється балансовим узагальненням, а вступний баланс навіть зовнішньо не нагадує звітну форму однойменної назви (зазвичай, підсумки інвентаризаційної відомості відразу переносять у Головну книгу як вступні сальдо відповідних синтетичних рахунків).

Навіть тоді, коли спочатку за визначенням В. Сопка «... на підставі інвентаризації... складають так званий початковий або, як його іноді називають, вступний стан — баланс господарства» [8, с. 121], розцінювати його як звітну форму не можна, зважаючи на суттєву відмінність від затвердженої Мінфіном України насамперед щодо внутрішнього змісту: окремі сальдо за кожним синтетичним рахунком, субрахунком та аналітичним рахунком у першому; статті, що об’єднують сальдо двох і більше синтетичних рахунків, навіть субрахунків — у другому.

Між вступним і звітним балансом є, принаймні, три відмінності.

По-перше, у вступному балансі відображають вартість господарських засобів лише за тими рахунками, де в результаті інвентаризації зафіксовано певні суми. Зазвичай, окрім указаних, це можуть бути витрати на реєстрацію новоствореного підприємства, які записують як сальдо синтетичного рахунка 92 «Адміністративні витрати» (без виокремлення аналітичних рахунків), або нематеріальні активи за однойменним рахунком 12 (з визначенням субрахунків та аналітичних рахунків), врешті готівка чи гроші в банку тощо. Із пасивних рахунків додатково можуть бути вказані інші субрахунки синтетичного рахунка 13 «Знос (амортизація) майна», синтетичний рахунок 42 «Додатковий капітал» (із виокремленням субрахунків) та ін. Звітна ж форма балансу має регламентований перелік статей, який у ній завжди присутній, не зважаючи на відсутність числових значень за частиною з них.

По-друге, за вступним балансом відкривають аналітичні й синтетичні рахунки в реєстрах бухгалтерського обліку, за звітною формою № 1 «Баланс» відкриття рахунків неможливе хоча б уже тому, що суми тут заокруглені до тисячі гривень з однією десятою після коми. Практично це означає, що суми до 50 гривень в ньому відкидаються. За рахунками бухгалтерського обліку треба відображати навіть копійки. Окрема стаття «Балансу» ф. № 1

— це не завждисальдо якогось одного синтетичного рахунка, адже нерідко перші об’єднують два і більше других, чи, навпаки, є лише їх частиною.

По-третє, не співпадають навіть підсумки вступного та валюта звітного балансу.

Отже, висновок «... якщо підсумувати залишки всіх рахунків, на яких відображені господарські факти, що належать до активу, одержимо суму, що дорівнює активу. Аналогічно, якщо підсумувати залишки всіх рахунків, на яких обліковані господарські факти, що належать до джерел їх формування, пасив, знову матиме суму, що дорівнює балансу» [8, с. 125] може стосуватись лише балансового узагальнення (скорочено означуваного «баланс») як елемента методу бухгалтерського обліку, а ніяк однойменної звітної форми.

Висновки і перспективи досліджень у даному напрямі. Не дивлячись, що проблема співвідносності балансу й рахунків за своєю сутністю нагадує схоластичну філософську ab ovo, її однобічна постановка зараз, на відміну від поглядів, які були характерними для сучасників П. Німчинова, не підпадаючи під математичну аксіому щодо перестановки доданків, стала основною причиною того, що парадигма бухгалтерського обліку поглинула звітність, методологія якої навіть не розглядалась. Отже, об’єктивно це зумовило, в кінцевому підсумку, відсутність концепції звітності, що стало в умовах директивної економіки каталізатором її надмірного клонування, який не нейтралізований досі. Певною мірою це є негативним наслідком так званої «великої дискусії» кінця 30-х років минулого століття, що була нібито розв’язана з питань чистої теорії, а ініціаторами стали люди, які не залишили якихось вагомих праць, тим не менше вона обернулась негативними наслідками для методології бухгалтерського обліку і звітності, змусивши відійти від активних наукових пошуків у цій царині відомих на той час учених, які замість дослідження теорії і практики, доводили міфічні переваги соціалістичного обліку над капіталістичним (М. Кіпарісов, Н. Вейцман та ін.), або ж припинити заняття наукою, як це зробив М. Помазков після розправи з його книгою «Счётные теории» — Л.: Экономическое образование, 1929. В результаті теоретичні дослідження проблем методології бухгалтерського обліку і звітності були майже згорнуті, спрямовуючись головним чином на методичні аспекти. Спорадичні спроби окремих учених — сучасників П. Німчинова, приміром, І. Малишева [5], досліджувати власне методологію, не дістали продовження, а й тому й не справили відчутного впливу на організацію бухгалтерського обліку і звітності, а відсутність яскравих наукових праць не змогла створити навколо них ореолу,який би заставив рахуватись з ними, відтак директивні органи приймали регуляторні рішення майже зовсім не звертаючи уваги на розробки вчених як попередніх поколінь, так і періоду п’ятдесятих-дев’яностих років. Не змінилась у цьому плані ситуація поки що й зараз.

Більше того, існує переконання (особливо т. зв. «практиків», які за функціональними обов’язками готують регуляторні рішення), що дослідження теорії бухгалтерського обліку і звітності зайве, це лише інтелектуальні вправи вузького кола науковців, які нічого корисного не приносять.

На це можна заперечити наступним. Як відомо, упродовж 50—90-тих рр. минулого століття латентна повзуча інфляція офіційною політичною доктриною заперечувалась і обов’язковою складової будь-якої наукової праці, у якій би висвітлювалось ціноутворення, мало бути підкреслення неможливості інфляції при соціалізмі та її неминучості у капіталістичній економіці. Стосовно бухгалтерського обліку й звітності це стало однією з причин, що оцінка, яка є одним із важливіших елементів їх методології, залишилось поза увагою науковців. У кінцевому підсумку й методика виявилась безсилою протиставити інфляції 90-тих років надійний спосіб оцінки активів підприємств, який би був обґрунтований методологічно так, щоби його застосування було перманентним, не вимагаючи в кожному окремому випадку спеціальних директивних рішень, характерною рисою яких є хронічне спізнення у прийнятті. Це, зокрема, можна підтвердити практикою прийняття постанов Кабінету Міністрів України щодо індексації основних засобів, перша з яких прийнята лише 1 квітня 1992 року, коли індекс інфляції вже давно зашкалював. В результаті на багатьох підприємствах України активи збувались за заниженою вартістю, що призвело до кризового фінансового стану на більшості з них.

Звісно, що методологічні проблеми бухгалтерського обліку і звітності не вичерпуються висвітленим у даній статті, а тому подальші дослідження, в тому числі й з використанням праць П. Німчинова та його сучасників є перспективними.

ЛІТЕРАТУРА

1. Грабова Н. М. Теорія бухгалтерського обліку // Під ред. М. В. Кужельного. — Вид. 6-те. — К.: А.С.К., 2001. — 273 с.

2. Кузьминский А. Н. Теория бухгалтерского учёта. — К.: Вища школа, 1990.

— 311 с.

3. Макаров В. Г. Теоретические основы бухгалтерского учёта. — М.: Финансы, 1978.

4. Малышев И. В. Теория бухгалтерского учёта. — М.: Финансы и статистика, 1981.

— 263 с.

5. Малышев И. В. Теория двойственности отражения хозяйственных актов в бухгалтерском учёте. — М.: Статистика, 1971. — 111 с.

6. Німчинов П. П Загальна теорія бухгалтерського обліку. — К.: Вища школа, 1977.

— 240 с.

7. Соколов В. Я. Очерки по истории бухгалтерского учёта. — М.: Финансы и статистика, 1991. — 400 с.

8. Сопко В. В. Бухгалтерський облік: Навч. посібник. — 3-тє вид., перероб. і доп. — К.: КНЕУ, 2000. — 578 с. Стаття надійшла до редакції 25.01.2006 р. УДК 331.101.06 Р. С. Чорний, канд. екон. наук, Н. П. Вандяк, ст. викладач Тернопільський державний економічний університет


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
ПРАВОВЕ І МЕТОДОЛОГІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДЕРЖАВНОГО АУДИТУ В УКРАЇНІ
ПРОБЛЕМИ КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЇ КОНТРОЛЮ ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ
НОВИЙ ЕТАП В РОЗВИТКУ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ В СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ УКРАЇНИ
ПЛАНУВАННЯ ФІНАНСОВОГО СТАНУ НА НАФТОПЕРЕРОБНИХ ПІДПРИЄМСТВАХ УКРАЇНИ
ОЦІНКА ПОДАТКОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)