Підприємства отримують кредити на умовах строковості, повернення, цільового характеру, забезпечення, платності.
Принцип строковості означає, що кредит має бути погашений у визначений строк. Дотримання цього принципу відкриває кожному окремому підприємству можливості для одержання нових банківських кредитів, а також дає змогу уникнути сплати банку підвищених відсотків за несвоєчасне погашення су ми позички. Якщо підприємство порушує строки погашення, то банк застосовує до нього штрафні санкції і може відмовити в повторній видачі кредиту.
Принцип повернення найтісніше пов’язаний із принципом строковості. Кредит має бути погашений у строк, визначений кредитною угодою. Розрізняють: строкові, пролонговані і прострочені кредити.
Строкові кредити підприємства повертають своєчасно у визначе ний термін.
Пролонговані кредити з’являються в підприємства за тимчасового браку коштів з причин, що не залежать від результатів його діяльності, і за згоди банку відстрочити термін погашення.
Прострочені кредити виникають тоді, коли в підприємства немає коштів для їх погашення. Наявність таких кредитів свідчить про скрутний фі нансовий стан підприємства. Джерелом сплати відсотків за простроченими кредитами є прибуток підприємства після сплати податків.
Кредит надається підприємству на конкретно визначені цілі, передбачені кредитним договором. Залежно від цілей розрізняють:
1) кредит для фінансування оборотного капіталу;
246 Принцип забезпечення кредиту означає наявність у підприємства юридично оформлених документів, що гарантують своєчасне повернення кредиту:
• заставне зобов’язання;
• договір-гарантія;
• договір-порука.
Використання застави як форми забезпечення повернення кредиту здійснюється згідно із Законом України «Про заставу». Заставляти можна майнові права та майно, яке може бути відчужене заставодержателем і на яке може бути звернене стягнення.
Застава майна може здійснюватись передаванням товаророзпорядчого документа підприємством-позичальником кредиторові. Застава цінних паперів може здійснюватися п ередаванням їх заставодержателю в депозитне володіння. Майно, яке перебуває в спільній власності підприємств, передається у заставу тільки за згодою всіх співвласників. Заміна предмета застави відбувається за погодженням із заставодержателем.
Ризик випадкової втрати предмета застави несе, як звичайно, власник заставленого майна. Законом або договором передбачається перебування заставленого майна у володінні заставодержателя, заставодавця або трет ьої особи.
Державне підприємство, за яким закріплено право державного володіння, самостійно здійснює заставу майна за винятком суцільного майнового комплексу підприємства та його структурних підрозділів, будинків та споруд, застава яких відбувається з дозволу та на умовах, узгоджених з органом, уповноваженим управляти відповідним державним майном.
У договорі застави має бути позна чене найменування, місцезнаходження сторін, суть забезпеченої заставою вимоги, розмір та строк виконання зобов’язання, опис, оцінка та місцезнаходження майна, а також інші умови. Договір застави укладається в письмовій формі. Коли предметом застави є нерухоме майно, транспортні засоби, договір застави нотаріально засвідчується. Нотаріальне засвід чення здійснюється: договору застави нерухомого майна — за місцезнаходженням такого майна; договору застави транспортних засобів — за місцем реєстрації цих засобів.
Звернення стягнення на заставлене майно підприємства може статися з рішення суду, господарського суду, третейського суду, а також у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріусів.
Для укладання договору застави підприємство-заставода вець має передати банку (заставодержателю) такі документи: а) договір страхування та страховий поліс;
Кредитування підприємств
247б) докази згоди органу, який управляє майном, на укладання договору, а також докази, що органи приватизації та трудовий колектив було повідомлено про цей факт; в) витяги з книги запису застав; г) установчі документи, свідоцтво про реєстрацію та нотаріально засвідчені зразки підписів своїх повноважних осіб; д) документи, що підтверджують право власності заставодавця на пре дмет застави.
Принцип платності означає, що підприємство має внести в банк певну плату за користування кредитом.
Витрати підприємств на оплату відсотків за кредит відносять до складу валових витрат виробництва і обороту, що зменшує суму оподатковуваного прибутку.
Відсоткові ставки за кредит визначають підприємствампозичальникам комерційні банки на договірних засадах. Їх рівень залежить ві д загальної економічної кон’юнктури і факторів, які формують попит і пропозицію на ринку позичкових коштів, ризикованості кредитної операції, вартості кредитних ресурсів, а також регулювальних дій держави на цьому ринку. В Україні на рівень відсотків за кредити комерційних банків значно впливають відсоткові ставки за кредитні ресу рси, які встановлює Національний банк.
Комерційні банки застосовують різні відсоткові ставки залежно від виду та об’єкта кредиту, строку кредитування, фінансового стану позичальника, ступеня кредитного ризику, наявності чи браку гарантій своєчасного повернення боргу.
Виникнення кредитних відносин між підприємствами й банками можливе за таких умов.
1. Учасники кредитної угоди мають бу ти суб’єктами господарської діяльності (підприємства, підприємці без створення юридичної особи).
2. Позичальник або має бути власником майна, або володіти правом на користування та розпорядження ним.
3. Необхідна наявність економічних і юридичних гарантій повернення кредиту після певного строку.
4. Кредитор має бути так само заінтересований у видачі кредиту, як підпр иємство — в його отриманні, тобто повинні збігатися економічні інтереси суб’єктів господарювання.
Банк-кредитор, оцінюючи діяльність підприємствапозичальника, ставить такі вимоги:
• позичальник має бути кредитоспроможним;
• позичальник має забезпечувати зростання обсягів виробництва та реалізації продукції (робіт, послуг);
• співвідношення суми зобов’язань, включаючи суму кредиту,
248 повинно становити не більше 70:30, або банк встановлює інші вимоги щодо частки участі позичальника власними коштами в проекті, що кредитується.
• інвестиційний проект підприємства-позичальника має бути фінансово окупним та не передбачати виробництва з високим екологічним ризиком;
• кредит має бути забезпечений. Як застава використовуються акції, технологічне обладнання, нерухоме (будівлі) і рухоме (автотранспортні засоби, механізми) майно, товари, запаси, виробничі та інші активи, що належать підприємствупозичальнику і можуть бути прийняті в забезпечення згідно з чинним законодавством України. Відповідно до умов, що їх ставить більшість українських банків, дисконтована вар тість застави має бути в обсязі 130—200% від суми зобов’язань позичальника. У процесі оцінювання майна, що передається в заставу, беруть до уваги його ліквідність.
Процедуру отримання кредиту підприємством показано на рис.7.8.
На першому етапі підприємство і банк ведуть переговори на предмет можливого укладення кредитної угоди. За позитивних результатів перего ворів банк готовий прийняти документи підприємства для розгляду.
Рис. 7.8. Структурно-логічна схема оформлення кредитної угоди Кредитування підприємств
249На другому етапі підприємство звертається в банк і подає йому документи, потрібні для визначення юридичного статусу, фінансового стану підприємства, оцінки проекту, аналізу можливості його успішної реалізації, забезпечення кредиту, у тому числі:
• клопотання підприємства;
• копії установчих документів (статут, установчий договір) та змін і доповнень до них (якщо такі були), свідоцтво про реєстрацію (для приватного підприємця);
• бізнес-план проекту та додатки до нього або технікоекономічне обґрунтування заходу, що кредитується;
• баланси підприємства, звіти про фінансові результати за визначений період, декларацію про доходи (для приватного підприємця);
• перелік та розрахунок вартості майна, що передається банкові в заставу, з визначенням його залишкової балансової вартості, року будівництва чи випуску, місцерозташування, короткої характеристики;
• перелік інших документів, необхідних для проведення поглибленого аналізу фінансового стану позичальника: ? анкета позичальника; ? засвідчені підприємством, а за потреби — нотаріально засвідчені копії контрактів, які будуть оплачені за рахунок кредиту.
Умови платежу за цими контрактами повинні передбачати переважно акредитивну форму розрахунків або оплату за фактично отриманий товар, або часткову попередню оплату; ? копії контрактів (договорів про намір) на продаж виробленої в результаті реалізації кредитного проекту продукції; ? форми бухгалтерської звітності за визначений термін діяльності, звіт про дебіторсько-кредиторську заборгованість на останню звітну дату. За короткострокового кредитування додатково додаються: фінансова звітність за останні 4 квартали; щоквартальний обсяг продажу продукції за останній рік; ? на вимогу банку можуть подаватися розшифровки дебіторської та кредиторської заборгованості з обов’язковим зазначенням строків її виникнення й погашення, предмета заборгованості. За наявності простроченої кредиторської заборгованості неодмінно слід повідомити про конкретні заходи, ужиті для її погашення; ? розрахунок помісячного грошового потоку на термін надання кредиту (за всіма видами діяльності); ? звіт про проведення перевірок аудиторськими фірмами, якщо такі проводились; ? відповідні документи, які підтверджують право власності на майно; ? документи, що підтверджують повноваження осіб, які ре
250 ? нотаріально засвідчені копії ліцензій на право здійснення статутної діяльності (у разі потреби).
Якщо позичальник не є клієнтом банку-кредитора, то на вимогу банку він додатково надає: довідку про рух коштів на всіх рахунках або виписки з рахунків (з поточного та валютних) підприємства-позичальника, засвідчені банком, який обслуговує підприємство за останні 6
—12 місяців; довідку про брак (наявність) заборгованості за банківськими кредитами та про строки повернення підприємствомпозичальником раніше одержаних кредитів; нотаріально засвідчену картку зі зразками підписів уповноважених осіб та відбитком печатки.
Погоджуючись на видачу довгострокового кредиту на будівництво нових об’єктів, розширення діючих потужностей, їх реконструкцію або технічне переоснащення, банк вимагає від підприємства вкладення його власних коштів, як заведено, в розмірі від 10 до 30% вартості проекту.
При цьому підпр иємство подає до установи банку документи згідно зі стандартним переліком документів для довгострокового кредитування, а також додатково: ? зведений кошторис будівництва; ? відомості про договірну ціну; ? контракти та договори на виконання робіт з будівництва, постачання обладнання та його монтажу, графік виконання робіт; ? документ про відведення земельної ділянки під будівництво даного об’єкта; ? дозвіл органів виконавчої влади (Держархбудконтролю) на проведення будівельних робіт; ? висновки експертизи — відомчої, екологічної, охорони праці, енергетичної.
Банк має право вимагати від підприємства подання проектнокошторисної документації для здійснення експертизи проектних рішень щодо будівництва.
Для підприємств, які є надійними і постійними клієнтами банку зі стабільною кредитною історією, перелік документів може бути коротшим.
Кредитування витрат з будівництва, реконструкції або технічного переос нащення здійснюється відкриттям підприємству невідновлюваної кредитної лінії. Кредитування розпочинається лише після використання підприємством-позичальником власних коштів, передбачених на ці заходи.
На третьому етапі банк:
• вивчає формальну й неформальну інформацію про підприємство; Кредитування підприємств
251• оцінює його ділову репутацію та імідж;
• аналізує кредитоспроможність підприємства, проводить поглиблене обстеження його фінансового стану і визначає міру ризику;
• визначає перспективи розвитку підприємства;
• перевіряє наявність джерел і гарантій погашення кредиту.
Для надання кредиту важливе значення має оцінка кредитоспроможності позичальника.
Кредитоспроможність підприємства оцінюється на основі системи показників, які відображають розміщення і джерела оборотних коштів, результати фінансової діяльності. Вибір показників залежить від особливостей виробничої діяльності, галузевої специфіки та інших факторів.
Під час ана лізу кредитоспроможності враховується також наявність чи брак у минулому кредитних відносин підприємства з банком, розмір і строки надання позички.
Комерційний банк оцінює фінансовий стан підприємства перед наданням йому позички, а далі — щокварталу.
В Україні критерії оцінки фінансового стану підприємствапозичальника визначаються кожним комерційним банком самостійно.
Для оцінки фінансового стану підприємства — юридичної особи врахову ються такі об’єктивні показники його діяльності:
• обсяг реалізації;
• прибутки і збитки;
• рентабельність;
• ліквідність;
• грошові потоки (рух коштів на рахунках клієнтів);
• склад і динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості.
Ураховуються також інші фактори: ? ефективність управління підприємством; ? ринкова позиція підприємства і його залежність від циклічних і структурних змін в економіці та галузі; ? наявність державних замовлень і державної підтримки підприємства.
Комерційні банки можуть розробляти ще й додаткові показники оцінки підприємств-позичальників залежно від основного виду діяльності та форм власності.
На підставі проведеного аналізу системи основних показників діяльності комерційним банком визначається клас надійності підприємства-позичальника.
Для підприємства, що отримує кредит, важливо знати, на які аспе кти його діяльності банк звертатиме особливу увагу (рис.7.9).
252
Рис. 7.9. Напрямки аналізу підприємства-позичальника для оцінювання його кредитоспроможності
Беручи до уваги оцінку кредитоспроможності позичальника й ефективності комерційної угоди (проекту), банк приймає рішення про доцільність видачі підприємству кредиту і за позитивного рішення укладає з ним кредитний договір.
Неодмінною умовою укладення банком кредитного договору є надання підприємством застави. Перевага віддається заставі рухомого й нерухомого майна. Угода про заставу укладається між підприємством-за ставодавцем і банком-заставодержателем у письмовій формі і передбачає деталізацію заставних вимог: розмір, строки виконання зобов’язань з повернення кредиту і сплати відсотків за ним, склад (опис) та вартість заставленого майна, вид застави (заставлене майно залишається в заставодавця або передається у володіння заставодержателю), місцезнаходження предмета застави, зобов’язання зі стра хування заставленого майна тощо.
Такі форми забезпечення, як порука чи гарантії юридичних осіб, використовуються лише за надання кредиту надійним підприємствам або в разі прийняття в забезпечення гарантій Уряду України, надійних банків тощо. Документи, що свідчать про забезпечення, підприємство подає в банк до отримання кредиту.
Зміст кредитного договору визначається підприємство м і банком самостійно. У ньому вказується мета кредитування, умови, порядок надання й погашення позички, спосіб забезпечення кредиту, відсоткові ставки за кредитом, права і відповідальність сторін та інші умови.
Відповідно до договору банк бере на себе зобов’язання надати підприємству визначену суму грошових коштів в обумовлений Кредитування підприємств
253термін. Підприємство зобов’язується: використати отримані кошти на зазначені в договорі цілі; своєчасно погасити позичку; сплатити відсотки й надати можливість банку контролювати цільове використання кредиту, а також його забезпечення.
Кредитний договір, як звичайно, містить такі розділи: I. Загальні положення. II. Права та обов’язки позичальника. III. Права та обов’язки бан ку. IV. Відповідальність сторін. V. Порядок розв’язання суперечок. VI. Термін дії договору. VII. Юридичні адреси сторін. І.Загальні положення: найменування сторін; предмет договору
— вид кредиту; сума й розмір відсоткової ставки; умови забезпечення виконання зобов’язань за кредитом (застава, гарантія, порука); порядок надання та погашення кредиту; порядок нарах ування й сплати відсотків за кредитом. ІІ.Права та обов’язки позичальника
2.1.Права підприємства-позичальника:
1) вимагати від банку кредит в обсягах і в строк, зазначений у договорі;
2) достроково погасити заборгованість (за наявності фінансових можливостей);
3) скасувати договір у разі невиконання банком умов договору.
2.2.Обов’язки позичальника:
1) викор истовувати отриманий кредит на цілі, обумовлені договором;
2) повернути наданий кредит у встановлений термін;
3) своєчасно сплачувати банку відсотки за користування кредитом;
4) своєчасно надавати банку баланс та інші документи для здійснення контролю за позичкою;
5) забезпечити достовірність даних, наданих для отримання кредиту, і можливість контролю за його використання м;
6) інформувати банк про зміни організаційно-правової форми підприємства;
7) інше (згідно з договором). ІІІ.Пр ава та обов’язки банку
3.1.Права банку:
1) проводити перевірку забезпечення наданого кредиту і його цільового використання;
2) припиняти видачу нових позичок і пред’являти претензії щодо раніше наданих у разі порушення підприємством умов кре
254 доліків у веденні бухгалтерського обліку, затримки сплати відсотків за кредитом;
3) стягувати з позичальника за пролонгацію кредиту відповідну комісійну винагороду;
4) переглядати відсоткові ставки за користування кредитом у разі зміни рівня облікової ставки НБУ;
5) здійснювати нарахування і стягнення компенсації за невикористаний кредит (у разі офіційної відмови підприємства ві д кредиту чи його частини протягом терміну дії договору).
3.2. Обов’язки банку:
1) надавати позичальнику кредит в обсягах і у строки, обумовлені договором;
2) інформувати позичальника про факти і причини дострокового стягнення банком кредиту;
3) інформувати позичальника про зміни у нормативних актах з питань кредитування і розрахунків, запро ваджених черговим рішенням Національного банку України. ІV.Відповідальність сторін
У разі порушення позичальником узятих на себе зобов’язань банк може:
1) припинити дальшу видачу кредиту;
2) вимагати його дострокового повернення;
3) зменшити суму кредиту, обумовлену договором;
4) збільшити відсоткову ставку за кредитом;
5) за несвоєчасне повернення кредиту й відсотків стягнути обумовлену договором пеню.
Позичальник може вимагати від ба нку відшкодування збитків, що виникли внаслідок порушення зобов’язання надати кредит або видачі його не в повному обсязі.
За неповного використання кредиту позичальник має сплатити кредиторові неустойку в розмірі плати за залучені банком кредитні ресурси і неотриманої маржі в звітному періоді.
Після укладення кредитної угоди банк відкриває позичальнику позичковий рахунок, на який зарах овується відповідна сума кредиту.
Кредити надаються підприємствам: у безготівковій формі — оплатою платіжних документів з позичкового рахунка як у національній, так і в іноземній валюті, переказуванням коштів на поточний рахунок підприємства, якщо інше не передбачено кредитним договором; у готівковій формі — для розрахунків зі здавачами сільськогосподарської проду кції.
Кредитування підприємств
