Становлення демократичної, правової, соціальної держави, розвиток засад громадянського суспільства зумовлює підвищення ролі та значення державної служби як ефективного інструменту реалізації завдань і функцій державного управління. У змістовому плані стратегія кадрового забезпечення державного управління значною мірою спрямована на ефективне використання людських ресурсів України на основі всебічного розвитку особи, підвищення її професіоналізму, ефективної реалізації її здібносте й та особистих інтересів у трудовій діяльності. Розвиток державної служби має здійснюватися на засадах законодавчо визнаних принципів державної служби. Останні визначають основні риси, сутнісні характеристики, найважливіший зміст і значення самої державної служби.
Принципи державної служби зумовлені конституційно визначеними принципами держави, державного устрою, державного управління, державного механізму та державного апарату.
Консти туційне та законодавче встановлення принципів державної служби зумовлює функціонування органів державної влади, професійну діяльність державних службовців, сталість правового регулювання державно-службових правовідносин, а також обґрунтування тенденцій розвитку законодавства та нормативних актів Президента України та Кабінету Міністрів України.
Принципи державної служби як наукова категорія визначають вихідні положення та теоретичні ідеї, що відби вають об’єктивні закономірності розвитку суспільства та держави, найбільш характерні риси організації та функціонування не тільки самої державної служби, а й усієї системи державного апарату, судочинства та прокуратури, визначають зміст складних взаємовідносин усередині всього механізму держави. Вони закладаються в основу формування та функціонування органів
державної влади (законодавчої, виконавчої й судової гілок влади, прокуратури).
Принципи державної служби охоплюють усі правові, організаційні, функціональні та інші сторони, з яких складається зміст державної служби.
Узагальнюючи, можна сказати, що принципи державної служби
— це такі основоположні ідеї, настанови, положення, що віддзеркалюють об’єктивні закономірності та обґрунтовані напрями реалізації цілей, завдань і ф ункцій держави, органів усіх гілок влади, прокуратури, повноважень та обов’язків державних службовців.
Принципи державної служби об’єктивно:
• визначають сутність державної служби, її найважливіші риси;
• висвітлюють загальний характер управлінської, нормопроектної, організаційно-розпорядчої, консультативно-дорадчої та інші сторони діяльності державних службовців;
• встановлюють закономірності в системі організації та функ ціонування державної служби;
• зумовлюють значущість, законність і соціальну цінність правовідносин, що виникають у системі державної служби;
• віддзеркалюють об’єктивні зв’язки, що виникають у системі державно-службових правовідносин;
• закріплюють згадане у нормах правового інституту державної служби.
Принципи державної служби визначаються Конституцією
України, Законом України «Про державну службу», іншими законода вчими та нормативними актами. Вони реалізуються через практичну професійну діяльність державних службовців.
Об’єктивні закономірності діяльності органів державної влади, прокуратури знайшли своє вираження у комплексі принципів державної служби. Як і принципи державного управління, їх доцільно класифікувати на конституційні та організаційно-функціональні.
Конституційні принципи зумовлені положеннями Конституції України та конкретизуються у відповідних законода вчих актах.
Організаційно-функціональні принципи відбивають засади побудови та функціонування державної служби, державного апарату.
До конституційних принципів слід віднести такі: ? принцип служіння народу України; ? принцип верховенства Конституції України та законів над іншими нормативно-правовими актами;
? принцип пріоритету прав і свобод людини та громадянина; ? принцип демократизму і законності; ? принцип гуманізму та соціальної справедливості; ? принцип єдності державної влади; ? принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову; ? принцип рівного доступу громадян до державної служби; ? принцип політичної нейтральності державної служби, відокремлення релігійних об’єднань від дер жави.
Організаційно-функціональні принципи державної служби можна віднести до категорій положень, які встановлено в спеціальних законодавчих та інших актах про державну службу і які визначають специфічні відносини державно-службового характеру.
До них належать:
• принцип обов’язковості виконання для державних службовців рішень, прийнятих вищими органами державної влади та керівниками в межах їх ніх повноважень і згідно із законодавством України;
• принцип єдності основних вимог, що висуваються до державної служби;
• принципи професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі державних службовців;
• принцип прозорості в здійсненні державної служби;
• принцип персональної відповідальності державних службовців за рішення, які вони готують і приймають, за невико нання чи неналежне виконання своїх посадових обов’язків;
• принцип дотримання прав і законних інтересів органів місцевого самоврядування;
• принцип дотримання прав підприємств, установ і організацій, об’єднань громадян;
• принцип стабільності кадрів державних службовців у органах державної влади;
• принцип соціальної захищеності державних службовців.
З погляду організації та функціонування державної слу жби всі розглянуті принципи можна поділити на дві групи: принципи організації державної служби; принципи її практичного функціонування.
Також слід виокремити галузеві та конкретно-інституційні принципи. Принципи державної служби можуть поширюватися на весь інститут державної служби, а можуть характеризувати його окремі структурні елементи. Наприклад, конституційний
принцип рівності громадян під час вступу на державну службу є загальним принципом працівників державної служби, оскільки він створює засади для утворення державно-службових відносин, а принцип об’єктивної оцінки під час проведення атестації працівника — галузевим принципом державної служби, який діє лише в період існування державно-службових відносин.
Одним з основоположних принципів де ржавної служби є принцип професіоналізму, визначений ст. 3 Закону України «Про державну службу».
Професія — це рід діяльності, занять особи, яка володіє комплексом спеціальних фахових знань та практичних фахових умінь і навичок, набутих внаслідок поглибленої загальної та спеціальної фахової підготовки, а також досвіду роботи.
Професіоналізм являє собою глибоке та всебічне знання і воло діння практичними навичками в певній галузі суспільно корисної діяльності.
Стосовно державної служби професіоналізм — це передусім здатність державного службовця, колективу державних службовців визначати з урахуванням умов і реальних можливостей найефективніші шляхи та способи реалізації поставлених перед ними завдань у межах нормативно визначених повноважень.
Структурно професіоналізм державної служби на рівні органу державної влади формується в сис тему:
• з організації та функціонування державної служби на основі сучасного наукового знання та передового досвіду, творчого використання фахових знань, умінь і навичок усіх службовців;
• з оптимально можливого прояву здібностей, особистих якостей службовців, на основі їх раціонального використання на посадах, створення найдієздатніших колективів;
• з найбільш повного використання професі йно-творчого кадрового потенціалу органів державної влади та місцевого самоврядування.
Стосовно державних службовців їх професіоналізм насамперед передбачає наявність вищої освіти (кваліфікації спеціаліста чи магістра) за спеціальністю, що є відповідною керованій сфері. Державні службовці мають також отримати певну професійну підготовку в галузі державного управління, державної служби, конституційного, адміністративного та інших галузей пра ва, економіки.
Принцип професіоналізму полягає в тому, що державний службовець виконує свої обов’язки на професійній основі, тобто
виконує основну роботу, за що отримує заробітну плату з державних коштів. Оскільки функціональні обов’язки посад державних службовців мають певну фахову спрямованість, то державний службовець повинен мати вищу освіту за спеціальністю, відповідною вимогам професійнокваліфікаційної характеристики. Професіоналізм державного службовця покликаний забезпечити якісне виконання посадових обов’язків, стабільність державної служби, постійну готовність до п ідготовки та реалізації рішень із складних завдань, можливість підвищення своєї кваліфікації тощо.
Принцип професіоналізму державних службовців є провідною засадою під час організації та функціонуванні державної служби.
Це не тільки одна з провідних вимог, що визначає формування та практичну діяльність персоналу, а й необхідна правова вимога, без якої неможливе отримання права на здійснення пос адових повноважень.
Професіоналізм державних службовців можна розглядати як у широкому, так і у вузькому розумінні. У першому випадку йдеться про необхідність отримання вищої освіти з кваліфікацією спеціаліста чи магістра, що дозволить виконувати не тільки фахові функції, а й загальні функції управління. Сьогодні можна стверджувати, що зайняття посад державних службовців І
—ІV категорій ви магає наявності наукових ступенів або, щонайменше, кваліфікації магістра державного управління. У другому випадку передбачається якісне виконання спеціальних завдань і функцій, що характерні для конкретного виду державної управлінської діяльності, галузі чи сфери управління.
Вимоги, які висуваються в сучасних умовах до рівня професійної підготовки державних службовців, досить високі.
Закон України «Про державну службу» фіксує необхідність наявності професійної підготовки для державних службовців, не конкретизуючи необхідний рівень їхньої кваліфікації. Вимоги щодо освітньо-кваліфікаційного рівня та спеціальності мають бути визначені професійно-кваліфікаційними характеристиками посад державних службовців.
Професіоналізм як принцип добору, розстановки та просування по службі кадрів однаково важливий для органів усіх гілок вла ди. Разом із тим, в органах виконавчої влади він має свій специфічний зміст, особливі риси та форми прояву.
Самою природою виконавчої влади, безпосередньою організаторською та практичною роллю і спрямованістю визначаються повноваження органів виконавчої влади. З
урахуванням цього мають формуватися конкретні вимоги щодо професіоналізму діяльності органів взагалі та їх службовців.
Галузі та сектори економіки, сфери державного управління потребують високого «галузевого» професіоналізму. Службовцям різного профілю органів (міністерств, державних комітетів тощо) та різних рівнів (центральні органи, територіальні органи центральних органів, місцеві органи виконавчої влади) потрібні значною мірою різні знання, професійні вмін ня та навички.
Принцип професіоналізму державної служби має відповідну законодавчу та іншу нормативну базу. Передусім це норми
Конституції України, правові норми Закону України «Про державну службу», інших законів України, що регулюють проходження служби в органах, на які поширюється дія Закону
України «Про державну службу». У них тим чи іншим шляхом розгля даються різні аспекти принципу професіоналізму, в тому числі й компетентності в державній службі.
Реалізація принципу професіоналізму насамперед потребує постійного професійного розвитку персоналу державної служби, що має забезпечуватися активним функціонуванням, високим ступенем організації та науково-методичного керівництва системою підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців. Їх навчання можна розглядати як довгостроковий проце с, складний за змістом, динамічний залежно від соціально-економічного стану держави, що має здійснюватися диференційовано з огляду на професійні обов’язки та повноваження державних службовців відповідно до цілей та завдань органів державної влади та місцевого самоврядування.
Проведення реформ в Україні вимагає високопрофесійної державної служби на всіх її рівнях. У першу чергу в ході адміністра тивної реформи мають бути чітко визначені цілі, завдання та функції центральних органів виконавчої влади, визначені та розподілені функції та повноваження місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.
Це закладе підвалини для оновлення комплексу професійнокваліфікаційних характеристик посад державних службовців як однієї зі складових розроблення сучасних вимог до управлінських кадрі в, формування критеріїв та методів оцінки під час їх добору, просуванні по службі та атестації, визначення змісту навчання державних службовців, для удосконалення механізмів конкурсних і атестаційних заходів.
Принцип професіоналізму в навчанні державних службовців має стати провідним. Якщо конкретно розглядати питання про зміст навчання, то відповідно до чинних нормативних актів і рекомендацій Науково-методичної ради при Головдержслужбі України навчання державних службовців за професійними програмами підвищення кваліфікації передбачає відведення не менше 50% навчального часу на удосконалення, розвиток і оновлення саме професійних пра ктичних умінь і навичок на конкретній посаді.
Повноцінне та широкомасштабне запровадження принципу професіоналізму в державній службі потребує чіткої адміністративно-правової регламентації в нормативних актах з питань державно-службових відносин.
У професійному розвитку працівників державного апарату важливо максимально використовувати практику службової діяльності. Постановка перед службовцем нових, більш складних завдань, моделювання ситуацій, що ви магатимуть від нього прийняття самостійних, у тому числі інноваційних рішень, матеріальне стимулювання поліпшення якості праці спонукатимуть службовця до збагачення своїх професійних умінь, навичок і здібностей до формування потреби в службовому зростанні. Уміння, навички та знання, здобуті та збагачені в процесі практичної діяльності, стають важливою передумовою для службової кар’єри.
Тому в пр офесійному розвитку кадрів державної служби слід більш чітко (особливо з боку керівників кадрових служб органів державної влади) виокремити дві сторони, а саме:
• професійно-кваліфікаційний розвиток, в основному пов’язаний з підготовкою, перепідготовкою та підвищенням кваліфікації, здобуттям нових умінь, знань, навичок та нового досвіду;
• професійно-посадовий розвиток, в основному по в’язаний з раціональним добором та розстановкою кадрів на основі використання здібностей та особистих можливостей кожного працівника, оптимального використання в межах колективу працівників різного фаху, досвіду, віку, характеру думання та особистих якостей.
Все це може знайти відображення в плануванні кар’єри державного службовця, у гласному просуванні по службі тощо.
В орга ні державної влади важливо створити такі умови, за яких і державний службовець як особистість, і держава як основний замовник управлінських послуг для населення, були б
взаємно зацікавлені в підвищенні професіоналізму всього персоналу та конкретного працівника, у підвищенні ефективності управлінської праці. У такому разі планування та реалізація кар’єри державного службовця не можуть розглядатися тільки з погляду особистих інтересів, вони мають стати справою кадрових служб органів, їх керівників, узагалі держави.
Розділ 4
