Posibniki.com.uaМаркетингУправління конкурентоспроможністю підприємства5.4. Основні підходи до управління конкурентоспроможністю товару


< Попередня  Змiст  Наступна >

5.4. Основні підходи до управління конкурентоспроможністю товару


Останнє питання теми «Основні підходи до управління конкурентоспроможністю товару» зосереджує увагу студента на процесі та системі управління конкурентоспроможності продукції та послуг, підбиваючи підсумок вивченню всього матеріалу стосовно шляхів забезпечення конкурентоспроможності товару в сучасних умовах.

Під управлінням конкурентоспроможністю продукції слід розуміти процес планування, забезпечення необхідного рівня і підвищення конкурентоспроможності продукції за допомогою цілеспрямованого впливу на умови і чинники, що формують конкурентоспроможність. При цьому конкурентоспроможність продукції створюється в рамках функціонування певних процесів: дослідження, розробки, виготовлення та споживання. Отже, управління конкурентоспроможністю продукції на різних стадіях здійснюється опосередковано через управління процесами її створення і просування.

Складові управління конкурентоспроможністю продукції наведені на рис. 5.10.

Складові управління конкурентоспроможністю товару

Рис. 5.10. Складові управління конкурентоспроможністю товару

Дія закону конкуренції об’єктивно змушує кожного виробника підвищувати якість товару та знижувати затрати на його створення та використання. Але резерви підвищення якості й економії ресурсів можна збільшити завдяки побудові системи менеджменту та використання при її розробці наукових підходів, а саме —комплексного, функціонального, відтворювального, маркетингового, інтеграційного та інших.

Сутність комплексного підходу полягає в одночасному врахуванні різних аспектів управління конкурентоспроможністю продукції: технічних, екологічних, економічних, організаційних, соціальних, психологічних, демографічних тощо (рис. 5.11).

Застосування комплексного підходу

Рис. 5.11. Застосування комплексного підходу

Якщо випустити один з обов’язкових аспектів керування, то проблема не буде цілком вирішена. На жаль, на практиці не завжди дотримується ця вимога. Наприклад, при будівництві нових підприємств соціальні питання іноді відкладаються «на потім», через що об’єкт або зовсім не вводиться, або використовується частково. При проектуванні нових знарядь праці показникам екологічності й ергономічності іноді приділяється другорядна увага, тому вони одразу стають неконкурентоспроможними. При формуванні нових чи реорганізації старих структур не завжди враховуються соціальні та психологічні аспекти. Ефективність інвестиційних проектів буде мізерною або негативною, якщо при блискучому рішенні, наприклад, технічних проблем будуть випущені інші аспекти керування.

Сутність функціонального підходу полягає в тому, що потреба розглядається як сукупність функцій, які потрібно виконати для її задоволення. Після виявлення функцій створюються кілька альтернативних об’єктів для виконання цих функцій і вибирається той із них, що вимагає мінімуму сукупних витрат за життєвий цикл об’єкта на одиницю його корисного ефекту (рис. 5.12).

Ланцюг розвитку обєкта (створення товару) згідно з функціональним підходом

Рис. 5.12. Ланцюг розвитку об’єкта (створення товару) згідно з функціональним підходом

У сучасній бізнесовій практиці в основному поширений предметний підхід, за якого удосконалюється наявний об’єкт. Наприклад, технічна система удосконалюється через доробку наявної системи за результатами маркетингових досліджень, аналізу науковотехнічного прогресу в заданій області, з урахуванням зауважень і пропозицій споживачів. Тому на практиці перед конструкторами ставиться завдання: досягти за найважливішими показниками якості об’єкта світового рівня. У чому недоліки такого підходу? Поперше, самі конструктори не зацікавлені в проведенні широкого і глибокого аналізу світового ринку, в постановці для себе важких завдань. Світовий рівень потреб         до        моменту               впровадження   об’єкта у          споживача об’єктивно можуть спрогнозувати не конструктори, а маркетологи. Подруге, припустимо, конструктори дуже постаралися і знайшли кращий світовий зразок. Однак цей зразок проектувався вчора і несе в собі технічні ідеї вчорашнього дня. Технічний прогрес не стоїть на місці. Оскільки ще потрібно час на розробку, освоєння та виробництво нового зразка, за цей період світові досягнення в даній галузі підуть далеко вперед. Застосовуючи предметний підхід, інвестори та менеджери завжди будуть тільки доганяти вчорашній день і ніколи не вийдуть на світовий рівень. При застосуванні предметного підходу до розвитку соціальноекономічних           систем            менеджери     йдуть       шляхом удосконалення існуючих систем. І на практиці менеджери часто зіштовхуються з проблемою пошуку роботи для існуючих колективів чи працівників. Застосовуючи функціональний підхід йдуть від зворотного, від потреб, від вимог виходу системи, можливостей на її вході (рис. 5.13). При цьому абстрагуються від наявних об’єктів, що виконують подібні функції. Творці нових об’єктів, що враховують запити споживачів, шукають зовсім нові технічні рішення для задоволення існуючих чи майбутніх потреб. Цей підхід має застосовуватися в сукупності з іншими підходами, насамперед із системним, відтворювальноеволюційним, маркетинговим. Інструментом застосування функціонального підходу є функціональновартісний аналіз.

Напрями застосування функціонального (ФП) і предметного (ПП) підходів до удосконалювання обєкта

Рис. 5.13. Напрями застосування функціонального (ФП) і предметного (ПП) підходів до удосконалювання об’єкта

Відмінності функціонального і предметного підходів до розвитку продукції підприємства представлені в табл. 5.15.

Провідні фірми світу, застосовуючи функціональний підхід, створюють зовсім нові оригінальні вироби, що максимально задовольняють динамічні потреби.

Відтворювальноеволюційний підхід акцентує увагу на постійному відтворенні виробництва товарів для задоволення потреб конкретного ринку з найменшими сукупними витратами на одиницю корисного ефекту порівняно з найкращим аналогічним товаром на цьому ринку. Відтворювальний підхід включає:

  • застосування випереджальної бази порівняння при плануванні оновлення товару, що забезпечує його конкурентоспроможність саме на момент продажу, а не на момент виробництва;
  • трактування закону економії часу як економії суми затрат минулої, поточної та майбутньої праці за весь життєвий цикл товару на одиницю його корисного ефекту;
  • моніторинг параметрів зовнішнього середовища для розробки пропозицій із забезпечення пропорційності їх розвитку і відтворення.

Таблиця 5.15

ВІДМІННОСТІ ФУНКЦІОНАЛЬНОГО ТА ПРЕДМЕТНОГО ПІДХОДІВ ДО РОЗВИТКУ ПРОДУКЦІЇ ПІДПРИЄМСТВА

Параметр Предметний підхід Функціональний підхід
1. Глибина й якість маркетингових досліджень Незначні Суттєві
2. Ступінь задоволення ринкового попиту в даній продукції 3. Технічний підхід до удосконалення продукції Неповне Повне
4. База порівняння при плануванні оновлення продукції На основі уніфікації моделі На основі створення зовсім нової продукції
5. Ступінь новизни (платоспроможності) продукції Кращий зразок конкурентів Випереджаюча база порівняння, орієнтація на забезпечення                  конкурентоспроможності      продукції                до моменту виходу з продукцією на ринок
6. Трудомісткість розробки й освоєння нової продукції Низький, удосконалення моделі, що випускається Створення нової якісної продукції
7. Ступінь новизни технології  Низька або середня Висока
8. Спадковість організації виробництва і праці

Низький

Удосконалення наявної організації

Високий

Проектування нової організації

9. Рівень освоєння ринку Освоєний повністю Ринок може бути старим або новим
10. Рівень конкурентоспроможності продукції Низький або середній Високий

Розглянемо докладніше елементи відтворювального підходу. Застосування випереджальної бази порівняння при плануванні нововведень базується на виборі як такої бази:

а) показників кращого в теперішній момент зразка конкурентів на даному ринку;

б) показників кращого зразка конкурентів, скореговані до моменту початку освоєння підприємством нового зразка товару;

в) випереджальної бази порівняння (показників кращого зразка конкурентів, скореговані до моменту початку реалізації підприємством нового зразка товару).

Процес прогнозування перспективного рівня якості та конкурентоспроможності товару вимагає проведення маркетингових досліджень для визначення відставання товару фірми від товарів конкурентів на даному ринку за найважливішими параметрами якості та ресурсоємкості (рис. 5.14).

Схема вибору бази порівняння при прогнозуванні стратегії підвищення якості та конкурентоспроможності товару

Рис. 5.14. Схема вибору бази порівняння при прогнозуванні стратегії підвищення якості та конкурентоспроможності товару

ВЗ — зразок товару, що випускається фірмою; КЗ — кращий зразок конкурентів на даному ринку; П — показник якості зразка, що випускається; П — показник якості кращого зразка конкурентів; П — показник кращого зразка, скорегованого до початку освоєння нового зразка; П — показник якості нового зразка товару фірми на даному ринку відповідно зі стратегічною сегментацією і прогнозуванням; Т м+ Т нддкр + Т отпв + Твигот+ Т впров  — відповідно тривалість стратегічного маркетингу, наукових досліджень і дослідноконструкторських робіт, організаційнотехнологічної підготовки виробництва, виготовлення нового зразка товару і впровадження його у споживача (цей період окремо може не враховуватися).

З рисунка видно, що зразок, який випускається, у поточному році t у точці А має параметр якості, рівний П1, кращий зразок конкурентів у точці Б — П . Отже, у році t відставання зразка, що випускається, від кращого становить П — П . Однак кращий зразок проектувався приблизно в році (t – 2), тому його параметри уже відстають від кращих світових досягнень у даній галузі, зафіксованих у винаходах, патентах, наукових звітах і інших джерелах (точка В на рис. 5.14). Ще потрібен час для реалізації планових параметрів майбутнього товару в конструкторській, технологічній документації, для його виготовлення і впровадження у споживача.

У разі орієнтації стратегії підвищення якості та конкурентоспроможності товару на кращий зразок конкурентів до моменту впровадження нового зразка в споживача (t + 2) відставання від кращих досягнень (тенденцій науковотехнічного прогресу) становитиме П — П . Тому орієнтація планових показників нового зразка на показники кращого зразка на даному ринку не забезпечать конкурентоспроможності нового зразка. Відбудеться лише часткове поліпшення зразка, що випускається. Ця стратегія прийнятна за умов досить високого іміджу товару чи фірми, існування крайньої необхідності поліпшення якихнебудь показників конкурентоспроможності товару і, звичайно, за обмеженості ресурсів на підвищення якості та конкурентоспроможності товару.

Деякі фірми стратегію підвищення якості та конкурентоспроможності товару орієнтують на тенденції науковотехнічного прогресу в даній галузі на початок освоєння нового зразка в серійному виробництві (точка Г, t + 1). Ця стратегія прийнятна за відсутності якісної інформації (і відповідно за високої невизначеності результатів рішення), експериментальної бази і засобів для докорінного поліпшення товару. Фірми, що ставлять за мету вихід у лідери на даному ринку з новим товаром, повинні застосовувати випереджальну базу порівняння, тобто прогнозувати тенденції НТП у даній галузі на період упровадження нового товару в споживача (точка Е). За такого підходу фірма не буде відставати від лідерів (для їхнього випередження «планку» можна взяти і вище точки Е). У рік складання стратегії (стратегічного плану) підвищення якості та конкурентоспроможності товару (t) за орієнтир варто приймати точку Д. Така стратегія притаманна відомим і новаторським фірмам, що володіють значним капіталом, кваліфікованими кадрами, висококласним устаткуванням тощо.

У цілому застосування випереджальної бази порівняння при плануванні відновлення об’єктів вимагає високої кваліфікації відтворення тільки пріоритетних об’єктів працівників, потужної науковоекспериментальної бази, великих обсягів якісної інформації. Тому даний підхід (як елемент відтворювального підходу до менеджменту) може застосовуватися до. Як і при рішенні будь-яких стратегічних проблем, завтрашній добробут визначається якістю прийнятого сьогодні стратегічного управлінського рішення, а сьогоднішній стан визначається тим, як професійно і наполегливо ми працювали вчора.

Маркетинговий підхід передбачає орієнтацію на споживача при вирішенні будьяких завдань щодо підвищення конкурентоспроможності товару. Відповідно до цього підходу необхідно відносити маркетинг до основоположної функції управління, а в його задачі включати розробку стратегій розвитку товарів і послуг, нормативів конкурентоспроможності товарів, порядку використання на всіх стадіях життєвого циклу товару концепції маркетингу, реклами, різних форм збуту товарів. До функцій маркетингу неправомірно включати розробку, виробництво та збут товару. Їх повинні виконувати функціональні і виробничі підрозділи підприємства, але на основі маркетингової концепції, тобто з орієнтацією будьякої діяльності на ринок, на конкретні потреби споживачів.

Наприклад, вибір стратегії фірми має здійснюватися на основі аналізу наявних і прогнозування майбутніх стратегічних потреб у даному виді товару чи послуги, стратегічної сегментації ринку, прогнозування життєвих циклів майбутніх товарів, аналізу конкурентоспроможності своїх товарів і товарів конкурентів, прогнозування їхніх конкурентних переваг тощо. Маркетинговий підхід варто застосовувати для рішення будьякого завдання в будьякому підрозділі фірми.

У разі застосування маркетингового підходу пріоритетами вибору критеріїв керування виступають: 1) підвищення якості об’єкта (виходу системи) відповідно до запитів споживачів; 2) економія ресурсів у споживачів за рахунок підвищення якості об’єкта, якості сервісу й інших чинників; 3) економія ресурсів у виробництві об’єкта за рахунок реалізації чинника масштабу, науковотехнічного прогресу, удосконалювання системи менеджменту.

Інтеграційний підхід зорієнтований на використання і підсилення взаємозв’язків між: окремими підсистемами й елементами системи управління конкурентоспроможністю продукції; стадіями життєвого циклу об’єкта управління; рівнями управління по вертикалі; суб’єктами управління по горизонталі.

Системний підхід у сучасній інтерпретації поряд із методами дослідження операцій, функціональновартісним аналізом й іншими є винаходом ХХ століття, що дає змогу підвищити рівень організованості, якості й ефективності керованих об’єктів. Системний підхід — це філософія керування, метод виживання на ринку, метод перетворення складного в просте, сходження від абстрактного до конкретного.

Характерними рисами розвитку соціальноекономічних систем нині є:

  • інтеграція наукових знань, зростання кількості міждисциплінарних проблем; комплексність проблем і необхідність їхнього вивчення в єдності технічних, економічних, соціальних, психологічних, управлінських й інших аспектів;
  • ускладнення розв’язуваних проблем і керованих об’єктів; üзростання кількості зв’язків між об’єктами;
  • динамічність ситуацій, що змінюються;
  • дефіцитність ресурсів;
  • підвищення рівня стандартизації й автоматизації елементів виробничих і управлінських процесів;
  • глобалізація конкуренції, виробництва, кооперації, стандартизації, досліджень і т. д.;
  • посилення ролі людського чинника в керуванні тощо.

Перелічені риси викликають неминучість застосування системного підходу, оскільки тільки на його основі можна забезпечити якість управлінського рішення.

Системний підхід — методологія дослідження об’єктів як систем. Він включає аналіз двох складових:

1) зовнішнього оточення — вхід і вихід системи, зв’язок із зовнішнім середовищем, зворотний зв’язок;

2) внутрішньої структури — сукупності взаємозалежних компонентів, що забезпечують процес впливу суб’єкта керування на об’єкт, переробку входу у вихід і досягнення цілей системи. Регулювання системи забезпечує таку її діяльність, за якої вирівнюється стан виходів системи відповідно до нормативів. Отже, головна задача зводиться до встановлення заданого стану функціонування системи, передбаченого плануванням як випереджаючим керуванням. Складність керування залежить насамперед від кількості змін у системі та її оточенні. Усі зміни мають визначені закономірності чи носять випадковий характер.

На базі використання зазначених підходів формується система управління, обираються методи управління та визначаються шляхи забезпечення конкурентоспроможності продукції.

До останніх різні дослідники відносять безліч шляхів, які ми розглянемо на прикладі скорочення витрат такого універсального та цінного ресурсу, як час. Конкретними шляхами всебічної економії часу можуть бути такі:

1. Скорочення неефективно використовуваного часу Вагомість економії часу взагалі, та неефективно використовуваного зокрема, пов’язана зі збільшенням непередбаченості та нестабільності ринку, швидкими змінами технології та активізацією конкурентної боротьби тощо. Галузь будівництва та взагалі робота підприємства на замовлення є яскравим прикладом, де скорочення часу, який неефективно використовується, стає одним із найбільш потужних важелів конкуренції. В цьому випадку він дає змогу здобути три основні конкурентні переваги:

1) сприяє більш точному прогнозуванню ринку та напрямів його розвитку;

2) скорочує період оновлення моделей і послуг;

3) дає можливість підприємствам упроваджувати нову продукцію у виробництво швидше за конкурентів і завдяки цьому завойовувати нових споживачів.

2. Залучення оптимальних обсягів людських, інформаційних та інших видів ресурсів

Деякі керівники намагаються скорочувати період розробки нового продукту за рахунок збільшення чисельності інженерного та технічного персоналу. В окремих випадках зусилля концентруються на глибокій деталізації процесу планування підготовки виробництва чи сучаснішій його організації. Справді, істотне скорочення часу є результатом більш неординарних заходів та дій, з них особливо важливими є:

  • ефективний зв’язок між проектувальниками на всіх стадіях розробки нової моделі;
  • інтенсивний взаємозв’язок безпосередньо проектувальників виробу, дослідного господарства, підрозділів з планування підготовки виробництва та виробничого процесу.

3. Паралельне виконання інженерних та інших видів робіт Так, час поставки нової продукції на ринок безпосередньо залежить від природи вирішуваних інженерних проблем. Теоретично цей час може бути скорочений двома методами:

1) паралельне виконання інженерних та інших видів робіт, які знаходяться на критичному шляху;

2) скороченням тривалості робіт, що знаходяться на критичному шляху.

Перевага першого методу полягає в тому, що скорочення загального часу розробки та постачання нового виробу на ринок відбувається без зменшення тривалості окремих стадій. Цей підхід більш ефективний в тому випадку, коли фірма намагається уникнути розв’язання технічних проблем, які виникають внаслідок різкого скорочення тривалості певних стадій, оскільки вони звичайно складні та потребують великих фінансових та матеріальних ресурсів. З цього бачимо, що найвищий ступінь паралельного виконання робіт спостерігається між стадіями технологічної та конструкторської підготовки виробництва. Високий рівень паралельного виконання інженерних стадій циклу не є панацеєю. Насамперед одночасне виконання різних проектних робіт не повинно негативно відобразитися на якості інженерних робіт, подруге, паралельне виконання стадій означає, що рішення будьякого інженерного завдання починається з того, як воно повністю ідентифіковано. Унаслідок браку інформації цей факт є причиною наступних помилок у технічній документації. В зв’язку з цим великого значення набуває чітке регламентування інформаційних зв’язків між працівниками різних інженерних служб.

4. Інтенсифікація інформаційних процесів

Ефективний взаємозв’язок стадій будьякого керованого процесу залежить головним чином від двох чинників: часу та характеру передачі інформації. Існує багато різних форм поєднання цих чинників. Простіший з них, який широко використовується при створенні складної техніки, називається «стадійним» підходом. Відповідно до цього підходу будьяка робота може початися тільки після того, як повністю завершена попередня. В такому випадку роботи виконуються послідовно, без паралельного виконання, коли необхідна інформація передається на наступну стадію лише один раз за повної її готовності. При цьому збільшується загальний час робіт, але є впевненість, що вся необхідна інформація отримана. Оптимальний кінцевий результат досягається за рахунок чинника — «обсяг інформації», а не «тривалість стадій».

За іншого підходу, що називається «паралельним», інформація передається частками одночасно у двох напрямах: від попередньої стадії до наступної і навпаки. Це скорочує загальний час розробки, але може бути ефективно тільки в умовах правильно обраної інформаційної моделі.

На практиці недостатньо використання однієї моделі, заснованої на «паралельному» підході з частковою передачею інформації. В цьому випадку можливий зворотний ефект, коли невчасно передана інформація затримує наступні роботи. Для ефективної праці інформаційний процес має бути інтенсифікованим таким чином, щоб, отримуючи інформацію, працівники мали змогу передбачати напрям розвитку подій і до моменту надходження наступної частки інформації мати прогноз на наступний відрізок часу. Прогноз буде більш точним, якщо проміжки часу між черговим надходженням інформації будуть якомога коротшими й обсяг інформації більш незначним.

Перехід до інтенсивної технології можливий за таких умов: üміжфункціональні інформаційні потоки мають стати частими та частковими завдяки формуванню проектних груп; üвідношення в системі управління і відповідальність за результати роботи мають адекватно змінитись;

  • рівень і якість інформаційних процесів мають підвищитись.

Існуюча пропускна спроможність функціональних служб часто є вузьким місцем при переході до інтенсивної інформаційної технології. Тому, проводячи необхідні зміни в організації, важливо попередньо оцінити поточний виробничогосподарський стан виробництва та пропускну спроможність функціональних відділів та служб.

5. Скорочення періоду планування

Планування є ще однією сферою, де можна значно скоротити час всього виробничого циклу загалом та тривалість розробки нового виробу зокрема.

За більший плановий період може статися більше змін, що потягне за собою додаткові зусилля на переробку плану. Часто це призводить також до виробничих конфліктів та значних простоїв функціональних служб.

Інше потенційне джерело ефекту від скорочення тривалості періоду планування знаходиться в сфері забезпечення комплектуючими та запасними частинами.

6. Мінімізація кількості ланок у мережі реалізації

Мова йде про посередників — дублерів, які займаються багаторазовим перепродажем товару в тих сегментах ринку, де з будьяких причин виробнику не вдається організувати свої канали розподілу продукції. Скорочення кількості таких посередників — одна з небагатьох вимог, які однаково вигідні і виробнику і споживачу. Зменшення кількості ланок перепродажу продукції дає змогу виробнику підвищити ефективність збуту та запобігає безконтрольному підвищенню цін на товари фірмамипосередниками.

Для уникнення багаторазового перепродажу продукції необхідно дотримуватися ряду правил. Найбільш очевидне — пошук кінцевого споживача, зацікавленого у використанні продукції. Ця робота потребує спеціальних маркетингових досліджень, спрямованих на визначення цільових сегментів споживачів і розробку спеціальних засобів комунікації з ними. Через відсутність кадрів, а також ліміт фінансових ресурсів ця робота часто ігнорується, що призводить до переключення споживачів на тих продавців, хто «йде назустріч» своїм клієнтам.

Економічна ефективність перепродажу прямо залежить від різниці в цінах покупки / продажу. Тому істотна причина наявності довгого ланцюга перекупників полягає у заниженні виробником ціни продукції. Іноді низька ціна є результатом необґрунтованого підходу до ціноутворення продукції, коли фірма орієнтується тільки на внутрішні чинники ціноутворення й ігнорує зміну кон’юнктури.

Контроль посередницького середовища фірми можна здійснювати і на державному рівні. Податки на посередницьку діяльність у тому чи іншому бізнесі, а також встановлені норми рентабельності певних видів продукції — головні державні важелі регулювання ефективності посередницької діяльності. Разом із тим підприємствовиробник має усвідомлювати, що вирішальною силою в боротьбі з перепродажем своєї продукції є саме підприємство, його продумана маркетингова діяльність у цільовому сегменті ринку.

Загалом підприємство у процесі підвищення конкурентоспроможності власної продукції (послуг) може діяти у різних напрямах:

  • домогтися відмінності товарів підприємства в очах покупців від товарів конкурентів;
  • вибрати із запланованих до виробництва товарів один, найпривабливіший для всіх покупців, і здійснити на цій основі прорив на ринку;
  • відшукати нове вживання товарам, які випускаються;
  • своєчасно вилучити економічно неефективний товар зі збутової програми підприємства;
  • знайти вихід на нові ринки як зі старими, так і з новими товарами;
  • здійснювати модифікацію товарів, які випускаються, відповідно до нових смаків і потреб покупців;
  • знижувати всі види витрат і втрат у процесі виробництва та збуту товарів;
  • покращувати якісні параметри продукції;
  • регулярно розвивати й удосконалювати систему сервісного обслуговування реалізованих товарів, і систему стимулювання збуту в цілому тощо.

Ключовим моментом у завоюванні позицій на ринку щодо численних конкурентів є своєчасне оновлення вироблюваних товарів, підготовка й організація виробництва нових видів продукції. В сучасному світі створення і виробництво нових товарів мають вирішальне значення для процвітання підприємства. Згідно з статистичними даними, після освоєння нової продукції, яка являє собою основу виробництва, темп зростання її реалізації приблизно удвічі вищий, ніж у конкурентів. Випускаючи нову продукцію та розширюючи асортимент пропонованих товарів, фірми прагнуть понизити залежність від одного товару, звести нанівець імовірність банкрутства та забезпечити стабільність свого розвитку.

Контрольні питання

1. Що таке конкурентоспроможність товару?

2. Які характеристики товару виступають як критерії його конкурентоспроможності?

3. Як класифікуються чинники, що визначають конкурентоспроможність товару?

4. Яких принципів слід дотримуватись оцінюючи конкурентоспроможність товарів?

5. З яких стадій складається процес оцінки рівня конкурентоспроможності товару?

6. Які методи оцінки конкурентоспроможності виділяються за формою представлення результатів оцінки?

7. У чому полягає сутність методу розрахунку інтегрального показника конкурентоспроможності товару?

8. Якою є основна мета управління конкурентоспроможністю товару за Ф. Котлером?

9. Який сенс вкладається у поняття «якість продукції»?

10. Схарактеризуйте групи чинників, які впливають на рівень якості продукції.

11. Яке місце займає стандартизація у забезпеченні якості і конкурентоспроможності продукції?

12. Якими є основні підходи до управління конкурентоспроможністю товару?

13. У чому полягає сутність комплексного підходу до управління конкурентоспроможністю товару?

14. Якою є специфіка відтворювальноеволюційного підходу до управління конкурентоспроможністю товару?

15. Назвіть перспективні шляхи забезпечення конкурентоспроможності продукції українських підприємств.

Тестові завдання для перевірки знань

1. Основними критеріями конкурентоспроможності товарів виступають:

a) безпечність;

b) доступність;

c) достовірність;

d) усі відповіді правильні.

 

2. У процесі оцінки й управління конкурентоспроможністю необхідно враховувати інтереси обох суб’єктів ринкових відносин (споживачів і виробників). Це принцип…..:

a) квазістабільності ринкової кон’юнктури;

b) переважно раціональної поведінки суб’єктів ринку;

c) протилежності цілей і засобів;

d) оцінки з позиції певного суб’єкта ринку: виробника, продавця, споживача.

 

3. Недоліками й обмеженнями інтегрального показника конкурентоспроможності виступають:

a) ранжування конкурентної позиції тільки за одним значенням;

b) переважне використання експертних оцінок;

c) результат залежить від адекватності вибору системи показників;

d) ускладнено проведення кількісного чинникового аналізу.

 

4. Переваги аналітичнорозрахункового методу оцінки конкурентоспроможності товару полягають у тому, що:

a) кожному товару може бути поставлено у відповідність будьяке число, що значно полегшує порівняння конкурентоспроможності товарів (чим більше число, тим більш конкурентоспроможний продукт);

b) достатньо просте порівняння з товарамиконкурентами;

c) метод дає змогу визначити ступінь відхилення даного продукту від ідеалу, що і визначає його конкурентоспроможність.

 

5. Метод оцінки конкурентоспроможності, що базується на використанні та зіставленні одиничних параметрів аналізованої продукції та бази порівняння, це:

a) диференціальний метод;

b) комплексний метод;

c) змішаний метод.

 

6. Під час оцінки рівня конкурентоспроможності перспективних розробок або імпортної продукції, що вперше з’явилася на ринку, найбільш доцільним є використання:

a) методу експресаналізу;

b) експертного методу;

c) матричного методу.

 

7. Абсолютний рівень якості того чи іншого виробу:

a) знаходять обчисленням вибраних для його вимірювання показників без їх порівняння з відповідними показниками аналогічних виробів;

b) визначають, порівнюючи показники певної продукції з абсолютними показниками якості кращих аналогічних вітчизняних і зарубіжних зразків виробів;

c) недостатньо характеризує якість продукції, оскільки самі по собі абсолютні значення вимірників якості не відображають ступінь відповідності товару сучасним вимогам..

 

8. До складових управління конкурентоспроможністю продукції відносять:

a) управління обслуговуванням у процесі продажу та післяпродажним сервісом;

b) управління якістю;

c) управління зовнішнім середовищем;

d) управління витратами;

e) управління фінансуванням та інвестиціями.

 

9. Основні підходи до управління конкурентоспроможністю продукції включають:

a) відтворювальний підхід;

b) другорядний підхід;

c) інтеграційний підхід;

d) комплексний підхід;

e) маркетинговий підхід;

f) системний підхід;

g) спостережний підхід;

h) функціональний підхід.

 

10. Визначіть терміни, зміст яких наведено нижче:


a) ______________ — процес планування, забезпечення необхідного рівня і підвищення конкурентоспроможності продукції за допомогою цілеспрямованого впливу на умови і чинники, що формують конкурентоспроможність;

b) ______________ — сукупність властивостей і характеристик продукції та послуг, що зумовлюють їхню здатність задовольняти встановлені й передбачувані потреби;

c) ______________ — передбачає одночасне врахування різних аспектів управління конкурентоспроможністю продукції;

d) ______________ — зорієнтований на використання і підсилення взаємозв’язків між: окремими підсистемами й елементами системи управління конкурентоспроможністю продукції, стадіями життєвого циклу об’єкта управління, рівнями управління по вертикалі, суб’єктами управління по горизонталі.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
6.2. Методи оцінювання рівня конкурентоспроможності підприємства
6.2.2. Методики оцінювання конкурентоспроможності підприємства
Внутрішні конкурентні переваги
Система показників конкурентоспроможності
6.3. Системно-процесний підхід до управління конкурентоспроможністю підприємства
Дисциплiни

Англійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki