Одним із важливих напрямів розвитку громадянського суспільства, становлення нової політичної моделі та формування результативного державного управління є реформування державної служби. Його метою є становлення професійної, політично нейтральної та авторитетної, ефективної, цивільної служби європейського зразка, спрямованої на реалізацію державної політики і надання якісних державних (адміністративних, управлінських) адміністративних послуг людині, громадянину, фізичним і юриди чним особам, усьому населенню.
Професіоналізм державної служби є похідним від сучасної кадрової політики держави. Вона має виступати перш за все як найважливіший управлінський ресурс держави, як інструмент
динамічного суспільного розвитку, інтелектуальний капітал суспільства.
Орієнтація на загальнонаціональні інтереси робить державну кадрову політику адекватною задачам суспільного розвитку.
Парадигмою кадрової політики держави бути: розвиток добробуту суспільства і конкурентноспроможності країни в глобалізованому світі на основі потужного інтелектуального капіталу нації.
Завданням кадрової політики є: створення потужного кадрового потенціалу саморозвитку і творення; визначення напрямів відтв орювання та раціонального використання людського потенціалу суспільства, тенденцій розвитку освітніх систем постіндустріальних суспільств, перспективної структури всього освітнього комплексу та його ресурсного забезпечення, в першу чергу науково-педагогічними працівниками, нових професій і спеціальностей підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців.
Державна кадрова політика втілюється через законотворчість, у правових нормах, встановлення державою певних вимог до формування тр удових і кадрових відносин, і особливо державнослужбових.
Держава як суб’єкт кадрової політики має всесторонньо впливати на формування механізмів, що забезпечують вільне розпорядження і використання людиною своїх здібностей, створення рівних умов для їхньої реалізації. В цьому і виявляється регулююча роль і зміст діяльності держави у сфері трудових і кадрових відносин, в ідтворюванні інтелектуального потенціалу суспільства.
З огляду на високий рівень освіти, науки й загальної культури населення, що є «спадщиною» ґрунтовної фундаментальної освіти, Україна має явно виражену конкурентну перевагу у здатності побудови конкурентноспроможної країни. Для цього слід якомога швидше модернізувати, забезпечити відтворення та використати на добробут суспільства існуючий інтелектуальній капітал.
Найважливішою метою державної кадрово ї політики є фахове забезпечення якості та координованості управління політичними, економічними, соціальними і культурними процесами із втіленням такої культури управління, в якій люди, організації, корпорації та об’єднання роблять те, що обіцяють. Цілеспрямоване формування такої культури є
складовою політики і найважливішим чинником конкурентоспроможності нашої країни.
На чільному місці серед цілей державної кадрової політики є розвиток кадрового потенціалу підприємницько-іноваційної моделі економіки, де процвітає малий, середній бізнес і підприємництво, особливо пов’язані з науково-дослідними і дослідницько-конструкторськими роботами (НДДКР) та малосерійними субпідрядами з великими високотехнологічними компаніями. При цьому за лучення венчурних інвестицій сприятиме формуванню бази для розвитку наукових досліджень і формуванню відповідного наукового кадрового потенціалу.
Кадрова політика держави є засобом запровадження політики більш високого рівня — політики розвитк у людського інтелектуального капіталу. Остання включає не лише реформу усього освітнього комплексу країни та спрямування інвестицій у цей сектор, а й реформування управління та здійснення довгострокових інвестицій у систему охорони здоров’я й охорони навколишнього середовища.
Бюджетні асигнування на освіту, науку та охорону здоров’я, інвестиції у ці сфери потрібно розглядати в новій політичній парадигмі як інвестиції в підтр имання та розвиток інтелектуального потенціалу суспільства, що приведуть до створення нового інтелектуального капіталу — нових знань шляхом генерування ідей. Для того, щоб втримати та розвивати інтелектуальний, як і фінансовий капітал, необхідно забезпечити їм найкращі умови — достатні асигнування на освіту та науку — та почати формувати і запроваджувати загальнонаціональну ідею конк урентноспроможності країни.
Провідними чинниками економічного зростання та соціальної безпеки суспільства є: інвестиції в освіту; зростання витрат на НДДКР та їхня економічна віддача; розвиток інформаційнокомп’ютерних технологій; якість управління країною; новий менеджмент компаній та розширення доступу до венчурного капіталу; результативна політика залучення прямих іноземних інвестицій; кількість і якість людських ресурсів, зайнятих у гал узях знання.
Результативність державної кадрової політики може бути досягнута за умови відповідності професійної підготовки та післядипломної освіти вимогам освіти для суспільства, побудованого на знаннях і інформації, а саме:
• освіта протягом усього життя;
• освіта без кордонів, що ґрунтується на інформаційнокомп’ютерних технологіях і доповнює традиційні методи і технології новими можливостями;
• освіта за креативними моделями навчання та індивідуальними освітніми траєкторіями;
• освіта, що розвивається на основі фундаментальних знань.
Кадрова політика держави в першу чергу проявляється в системі та структурі освіти. Перехід від масової ос віти до загальної потребує перегляду системи та структури вищої освіти, переліку спеціальностей, в тому числі й наукових. Наука не може бути відокремлена від освіти і навпаки. Це єдиний комплекс формування інтелектуального капіталу суспільства.
Курс на конкурентноспроможність України потребує концентрації зусиль на підтримці та розвитку кадрового потенціалу природничих та інженерних наук, високих технологій. Саме в напрямах створенн я і використання надвисоких технологій, що спираються на розвиток нано- і фемтонаук, відбуватиметься конкуренція за місце в глобалізованому світі та спільній Європі.
Це потребує концентрації зусиль і ресурсів у вищій освіті в тих напрямах, які забезпечують науко- і інтелектуально ємні технології.
Необхідно зробити аналіз кадрового п отенціалу держави, визначити шляхи та заходи із підтримки та розвитку кадрового потенціалу пріоритетних напрямів, спрямувати ресурси на формування гарантованого кадрового потенціалу цих напрямів.
Спрямування України до єдиного освітнього європейського простору потребує від держави уважного ставлення до інтелектуальної та соціальної безпеки вчених, конструкторів, менеджерів виробництва та інших.
Джерелом економічного зростання є продукування ін телектуального капіталу. Україна, яка продукуватиме знання та інтегруватиме їх у свою іноваційно-підприємницьку модель розвитку, за умови єднання народу біля ідеї провідного місця в глобалізованому світі має шанс бути глобально конкурентоспроможною.
Якість кадрового забезпечення суспільного розвитку, запровадження загальнонаціональної ідеї — ідеї конкурентоспроможності країни — найважливіша та невід’ємна функція державної кадрової політики, яка має знаходити своє втілен ня, перш за все, стосовно державної служби.
Державна служба, як підсистема загальної системи управління та регулювання політичними, економічними, соціальними і культурними процесами вирішує змістовні, організаційні, забезпечувальні та контрольні питання реалізації програми економічного і соціального розвитку країни, її регіонів, законів державного бюджету тощо.
Тільки правова, високо професійна, чітко організована, соціально орієнтована, результативна державна служба може бути реальним провідником ідеї державнос ті, втілення засад конкурентоспроможності країни, відповідати потребам особи, громадянина і суспільства із задоволення їх потреб в отриманні державних послуг.
Основним завданням державної служби є реалізація положень
Конституції України та її законів, забезпечення національної безпеки, державного суверенітету, економічної самостійності, духовно-моральної самобутності країни з врахуванням інтересів її регіонів. Ці функції ефективно може викон увати лише високопрофесійний, стабільний, раціонально збудований і організаційно продуманий, забезпечений в економічному і правовому відношенні персонал органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Державна служба має забезпечити державному управлінню системний характер та програмно-цільовий підхід до надання управлінських послуг на основі управлінського професіоналізму, правової компетентності, організованості та дисципліни державних службовців, за конності, результативності, раціональності, ефективності їх праці.
Розвиток державної служби передбачає послідовне здійснення систематизованих за напрямами та етапами комплексів практичних заходів (правових, організаційних, інформаційних, матеріально-технічних, фінансових та інших), спрямованих на забезпечення єдності всіх елементів, що складають державну службу, на чіткий взаємозв’язок усіх її інституціональних положень з діяльністю корпусу державних службовців.
Вихі дні позиції розвитку державної служби визначаються необхідністю надання системного характеру перетворенням у сфері державної служби, зосередження основної уваги на інституційно-правових адміністративно-процесуальних аспектах інституту державної служби. При цьому система державної служби, що розвивається, має не тільки стати налагодженою в усіх її ланках, високопрофесійною, результативною, стабільною та авторитетною, а й га рантувати
демократичний характер взаємовідносин державного апарату, державних службовців з громадянами, іншими інститутами громадянського суспільства, запровадити конституційний принцип пріоритету прав і свобод особи й громадянина.
Саме цим обумовлюється підвищення вимог до державної служби як професійної діяльності з реалізації цілей та виконання завдань і функцій держави.
Зменшення ролі державних службовців, недооцінка можливостей державного апарату, а також його неефективне використання негати вно позначається на ході реформ. При цьому слід зазначити, що державні службовці складають найбільш високоосвічений прошарок суспільства. Існує постійна потреба підвищення результативності та ефективності діяльності державної служби. Її слід перетворити в ініціативну організацію, що реагує на законні потреби особи і населення, що змінюються, здатну діяти творче, з розмахом, к онкурувати на рівних з приватним сектором в ефективності, швидкості та якості.
Цим обумовлюється необхідність формування такого прошарку державних службовців, які були б прибічниками свободи, справедливості, рівності, права, демократії, соціальної справедливості.
Державна служба України в країні з політично і соціально активним населенням має відповідати таким чинникам:
• задоволення законних потреби клієнта — спожива чів державних послуг;
• орієнтація на кінцевий результат діяльності, а не на процес, що стає основою оцінки діяльності органу влади, його посадових осіб удосконалення системи та структури органів державної влади;
• забезпечення економії і ощадливості в діяльності органів державної влади шляхом її раціоналізації, делегування окремих управлінських функцій з надання посл уг спеціально створеним державним та/або недержавним структурам; підвищення рівня рентабельності державних послуг;
• результативності функціонування державної служби на основі: системи нового законодавства про державну службу та її види, нової класифікації посад, професіоналізації державної служби; законодавчого унормування правової та соціальної безпеки державних службовців; унормування та запровадження просування по службі на підставі результатів досягн ень у професійній діяльності; підвищення управлінської культури та
Подальший розвиток державної служби в Україні має передбачати формування державного апарату на основі системи професійних заслуг і моральності, що характеризується такими особливостями: ? перетворенням державної служби з служби “державної” в службу цивільну; ? гнучкою, орієнтованою на пр офесійні досягнення і моральні якості, системою формування та оновлення фахівцями структур державного апарату; ? відбором (переважно конкурсним), просуванням на державній службі професійно підготовлених, найбільш кваліфікованих і сумлінних людей; ? чіткою диференціацією статусів «кар’єрних» і «політичних» державних службовців, правовим унормуванням їх професійної діяльності; ? запровадженням режиму, що забезпечує, з одного боку контроль корпу су державних службовців (у тому числі щодо проявів корупції), з іншого — його правову і соціальну безпеку від можливості політичного або конфесійного впливу на посадову діяльність, свавілля та некомпетентності керівників і засобів масової інформації; ? запровадженням ресурсного забезпечення структур державного апарату на основі їх стратегічних програм діяльності; ? втіленням практики к онтрактного прийому професіоналів до органів державної влади для досягнення певних результатів їх діяльності; ? високою управлінською культурою та адміністративною етикою.
Розвиток державної служби має базуватися на сучасній законодавчій та нормативно-правовій базі.
Законодавство України про службу в органах державної влади та органах місцевого самоврядування має визначити: загальні засади, принципи, статуси, базові поло ження щодо класифікації посад і чинів службовців; основи правової та соціальної безпеки службовців, що є завданням єдиного системоутворюючого закону; цілі, функції, особливості організації та проходження служби у різних її видах повинні бути унормовані у сукупності законодавчих актів про окремі види служби.
Законодавство України про службу в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, маючи за основу положення трудового права, повинно бути насичено нормами публічного права щодо обов’язків їх працівників і відповідальності за неналежне та неякісне виконання посадових обов’язків. За таких умов обов’язок, вірність і відданість посадовця постають визначальними чинниками у протидії проява м корупції та недбалого ставлення до виконання функцій держави на своїй посаді.
В умовах демократичної соціальної держави однакова робота і однакова відповідальність потребують й однакового соціального статусу в суспільстві. Для осіб, на яких поширюватиметься нове законодавство про державну службу, він визначатиметься класом посади і класним чином. Це обумовлює, що критеріями класифікації посад ма ють бути організаційно-правовий статус органу, що визначає зміст роботи й сферу впливу управлінських рішень, статус посади, що обумовлює відповідальність за прийняття управлінських рішень й ступінь контролю.
Для забезпечення мобільності та ротації кадрів класифікація посад й класні чини мають бути однакові для усіх видів професійної діяльності в орга нах державної влади та органах місцевого самоврядування.
Запровадження конституційної реформи, майбутня адміністративно-територіальна реформа, демократизація управління потребують кардинальної зміни у системі управління всіма видами державної служби.
Вищим державним органом має стати колегіальна Вища рада державної служби з відповідним представництвом від
Президента України, Верховної Ради України, Кабінету
Міністрів України та Верховного Суду Укра їни. Її основними завданнями мають стати реалізація державної кадрової політики, формування високопрофесійного складу державної служби, особливо корпусу фахівців, які займатимуть вищі адміністративні посади, здійснення дисциплінарного провадження стосовно вищих державних цивільних службовців тощо. Саме ця Рада має проводити усю кадрову роботу з кандидатами на вищі адміністративні посади та особами, які їх обіймають.
Політ ичне керівництво системою державної цивільної служби має здійснювати Кабінет Міністрів. Функціональне (методичне) керівництво у системі державної цивільної служби необхідно покласти на спеціально уповноважений центральний орган
виконавчої влади (Адміністрація державної цивільної служби, правонаступник Головдержслужби України).
Забезпечення результативності та ефективності функціонування державної служби залежить від стабільності фахового корпусу органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
В умовах нестабільності складу державної служби, посиленого політичного впливу на працівників органів влади актуальним є оновлення змісту діяльності керівників апаратів органів державної влади ус іх рівнів та органів місцевого самоврядування. Саме вони, призначені на терміни, що перебільшують строки обрання чи призначення керівника органу, мають забезпечити результативність і ефективність діяльності органу, збереження інституційної пам’яті та підвищення професіоналізму працівників органу, стабільність державнослужбових відносин і пролонгований відбір фахівців на посади в органах державної влади.
Стабільність кадрів, ефективне функ ціонування державної служби оберігають суспільство і державу від різких стресів, криз, невиправданих спадів виробництва, його розвалу в критичних ситуаціях.
Стабільність кадрового корпусу є фундаментом для посилення відповідальності державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування. Вона має бути пов’язана із системою стратегічного планування діяльності органу влади і, як наслідок, — пл анування щорічної діяльності посадовцем, своєчасного і якісного виконання планів роботи, отримання визначених результатів діяльності та бути основою для щорічної оцінки його діяльності.
При пролонгованому відборі фахівців на службу в органах державної влади та органах місцевого самоврядування пріоритет має бути за такими якостями, як ініціативність, творчість, новаторство, здібність до виправданого ризику, інтуїція та іншими, як і, зазвичай, властиві підприємцям, менеджерам. У зв’язку з цим стиль діяльності посадовців все більше орієнтуватиметься на урахування інтересів і цілей різних соціальних прошарків, на компроміси, рішення не стільки процедурних, скільки програмних і проблемних завдань, постійне застосування інновацій, безперервне підвищення кваліфікації.
На особливу увагу заслуговують питання реалізації вимог Закону Укр аїни «Про боротьбу з корупцією», насамперед про
Заробітна плата у ци вільній службі має наближатися до розміру оплати праці в приватному секторі. Частка посадового окладу в оплаті праці повинна бути знач-но підвищена і становити у середньому 80 %.
Разом із підвищенням оплати праці мають бути посилені стабільні правові гарантії та соціальна безпека працівників органів державної влади, зокрема, у разі звільнення з посад із незалежних від ни х причин.
Державна служба — відповідальна служба; вона є носієм культури суспільства і народних традицій, носієм моралі, духовності українського суспільства. Державна служба повинна мати свою систему професійної підготовки та післядипломної освіти, інтегровану за принципами до системи вищої освіти
України та європейського освітнього простору.
Державна служба має стати стрижнем держави, її оп орою, визначальною ланкою державного управління.
